Мапа четвертого дня маршруту.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне. Місцеві автошляхи між селами подекуди залишають бажати кращого.
Того дня я не зупинявся у Луцку, Рівному, Новоград-Волинському та Житомирі, що були на моєму шляху. Фоторозповіді про ці міста подано на відповідних сторінками.
Схема четвертого дня маршрута.
Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами местами оставляют желать лучшего.
В тот день я не останавливался в Луцке, Ровно, Новоград-Волынском и Житомире, которые лежали на моем пути. Фоторассказы об этих городах даны на соответствующих страницах.
Покриття магістральних автошляхів - досить пристойне. Місцеві автошляхи між селами подекуди залишають бажати кращого.
Того дня я не зупинявся у Луцку, Рівному, Новоград-Волинському та Житомирі, що були на моєму шляху. Фоторозповіді про ці міста подано на відповідних сторінками.
Схема четвертого дня маршрута.
Покрытие магистральных автодорог - достаточно приличное. Местные дороги между селами местами оставляют желать лучшего.
В тот день я не останавливался в Луцке, Ровно, Новоград-Волынском и Житомире, которые лежали на моем пути. Фоторассказы об этих городах даны на соответствующих страницах.
Того дня спочатку я заїхав до Жовкви -
міста, в якому зберігся найбільш повний у Львівській області
історичний ансамбль культово-громадських споруд (після обласного центру, звісно).
Фоторозповідь про це цікаве місто подано окремою сторінкою.
В тот день сначала я заехал в Жовкву - город, в котором сохранился наиболее полный во Львовской области исторический ансамбль культово-общественных сооружений (после областного центра, конечно). Фоторассказ об этом интересном городе дан на отдельной странице.
В тот день сначала я заехал в Жовкву - город, в котором сохранился наиболее полный во Львовской области исторический ансамбль культово-общественных сооружений (после областного центра, конечно). Фоторассказ об этом интересном городе дан на отдельной странице.
Крехів - село (818 жителів) Жовківського району, розташоване за 16 км на захід від райцентру
біля підніжжя мальовничих північно-східних схилів Розточчя.
У Крехові, перша згадка про який датується 1456 роком, збереглися пам'ятник на честь перемоги над
турецько-татарськими завойовниками в 1672 році і прекрасний зразок українського дерев'яного зодчества -
тризрубна, триголова дерев'яна церква Св. Параскеви (1724 рік), зведена майстром І. Хом'юком
(про це свідчить напис на центральному зрубі) з цікавим іконостасом.
Поруч - дерев'яна дзвіниця, що зберегла риси оборонної дерев'яної архітектури у вигляді бійниць у зрубі першого ярусу.
Церкву та дзвіницю дбайливо оточено з усіх боків щільним колом високих дерев.
У 1971-1972 роках церкву та дзвіницю було реставровано за проектом архітектора І. Р. Могитича.
Однак, село Крехів відоме перш за все старовинним монастирем, що було засновано на початку XVII століття на лісистих схилах Розточчя неподалік від Крехова. Добротно відреставрований у 1990-1997 роках комплекс чоловічого василіанського монастиря вже традиційно включається у перелік визначних пам'яток багатьма туристичними фірмами.
Після Брестської унії в 1596 році, що оформила створення уніатської (греко-католицької) церкви, лоно католицизму поповнив ще один орден, що одержав ім'я Святого Василя Великого. Василіани (або базиліани) почали переводити на уніатський обряд православні монастирі, що знаходилися на території Польщі, і створювали нові. Символічно, що заснований на початку XVII століття на лісистих схилах Розточчя неподалік від Крехова чоловічий православний монастир довше від усіх в Західній Україні чинив опір греко-католикам і вимушено прийняв унію лише в 1720 році. Відомо, що в 1648 році під час Визвольної війни монастир відвідав Б. Хмельницький, війська якого стояли табором по сусідству з Креховим, а рівно через півсторіччя (1698 рік) тут побував російський імператор Петро I, що вертався з-за кордону.
Крехов - село (818 жителей) Жолковского района, расположено в 16 км к западу от райцентра у подножия живописных северо-восточных склонов Расточья. В Крехове, первое упоминание о котором датируется 1456 годом, сохранились памятник в честь победы над турецко-татарскими завоевателями в 1672 году и прекрасный образец украинского деревянного зодчества - трехсрубная, трехглавая деревянная церковь Св. Параскевы (1724 год), возведенная мастером И. Хомюком (об этом свидетельствует надпись на центральном срубе) с интересным иконостасом. Рядом - деревянная колокольня, которая сохранила черты оборонной деревянной архитектуры в виде бойниц в срубе первого яруса. Церковь и колокольня заботливо окружены со всех сторон плотным кругом высоких деревьев. В 1971-1972 годах церковь и колокольня были реставрированы по проекту архитектора И. Р. Могатыча.
Однако, село Крехов известно прежде всего старинным монастырем, основанным в начале XVII века на лесистых склонах Расточья неподалеку от Крехова. Добротно отреставрированный в 1990-1997 годах комплекс мужского василианского монастыря уже традиционно включается в перечень достопримечательностей многими туристическими фирмами.
После Брестской унии в 1596 году, которая оформила создание униатской (греко-католической) церкви, лоно католицизма пополнил еще один орден, который получил имя Святого Василия Великого. Василиане (или базилиане) начали переводить на униатский обряд православные монастыри, которые находились на территории Польши, и создавали новые. Символично, что основанный в начале XVII века на лесистых склонах Расточья неподалеку от Крехова мужской православный монастырь дольше всех в Западной Украине оказывал сопротивление греко-католикам и вынужденно принял унию лишь в 1720 году. Известно, что в 1648 году во время Освободительной войны монастырь посетил Б. Хмельницкий, войска которого стояли лагерем по соседству с Креховом, а ровно через полвека (1698 год) здесь побывал российский император Петр I, который возвращался из-за границы.
Krekhiv village is well-known by its age-old Bazillion monastery. The monastery is located 12 km. from the west of Zhovkva, on the ridge of Roztochchya, in the extraordinarily picturesque vicinity. Strong defensive walls and towers set up against the wooded hillocks, rich in sources and caves. According to the folk legend, monastery was founded in 1612 by the monks of the Kievo-Pecherska Lavra (Kyiv Monastery of the Caves) Ioil and Sylvester. They settled in the hammered out monastic cells in the rock, which afterwards was called "Ioil's rock", and on top of it the chapel of Veil of our Lady alongside with the chapel of Peter and Paul were built.
In the XVII century the monastery was removed into the present place. In the 1660th it was surrounded by the stone wall with four cornered and fifth above-gate towers. There were wooden churches on the territory of monastery: Christ's Transfiguration, St. Nicholas, St. Trinity and chapel of Veil of our Lady.
Stone church of St. Nicholas was built in 1751 after the project of Denys Sinkevych, who was its founder. Two sacred objects are saved in church - miraculous appearance of Verhratska Mother of God and miraculous appearance of St. Nicholas. The icon of Verhratska Mother of God was passed to Krekhiv in 1808 from the old Verhratskyy monastery near Rava-Ruska. Still at the beginning of the XIX century Lviv's bishop Joseph Shumlyanskyy declared it miraculous. Great while it was in one of Lviv's temples and in 1991 was solemnly returned to the monastery.
The wooden church of 1724 was saved in the very Krekhiv, built by master I. Hom'yuk (there is an inscription on the central frame) with interesting iconostasis. Next to it there is a wooden bell-tower, which preserved the lines of defensive wooden architecture as loop-holes in the frame of the first tier.
Monastery belongs to the Bazillion order now, annually, on May 19, on the feast of Summer Nicholas, scores of thousands pilgrims come here to the sacred objects of Krekhiv.
Klasztor w Krechowie. W 1612r. w miejscowości Kozulka pod górą Pobójna przez starca Ioila założono klasztor. Pod jaskinią wzniesionio z drewna pierwszą cerkiew p.w. św.św. Piotra i Pawła. W XVIIw. klasztor przeniesiono na stałe miejsce do Krechowa, gdzie znajduje się do dziś. W roku 1660 obniesiono go murami z czterema narożnymi i piątą wieżą nadbramną. Na terenie klasztoru wzniesiono kilka cerkwi drewnianych: Przemienienia Pańskiego (główna), św. Mikołaja, św.Trójcy oraz kaplica Pokrowy Najświętszej Maryi Panny. Klasztor Świętego Przemienienia odtworzono w rycinie z 1699r. przez przeora Dionizego Sienkiewicza. Historia klasztoru związana jest z wieloma postaciami historycznymi, zwiedzającymi wówczas klasztor i pracującymi w jego bibliotekach. W latach 1946-1990 klasztor był zamknięty. Obecnie na terenie klasztoru znajduje się cerkiew św.Mikołaja i trzy korpusy cel, otoczone murami obronnymi z wieżami i bramą wjazdową.
Murowaną cerkiew św.Mikołaja wzniesiono w 1751r. według projektu jej fundatora Denisa Sienkiewicza. Ikonostas cerkwi wykonany przez Wasyla Petranowicza w latach 1740, ambona wyrzeźbiona przez Aleksandra Kulawskiego z Żółkwi, malowidła na ołtarzu należą do lwowskiego malarza Piotra Witawickiego (1775r.). W 1776r. w kaplicy św.Mikołaja przez Ostapa Bielawskiego wykonano malarstwo freskowe, a kaplica p.w.Najświętszej Maryi Panny malowana w 1778r. Wrota zostały wyrzeźbione przez lwowianina Iwana Szczurowskiego, a ołtarz przez jego rodaka Mateusza Polejowskiego.
Po 1946r. cerkiew wraz z jej zabytkami uległa zniszczeniu. Na początku lat 90 XXw. cerkiew św.Mikołaja odnowiono. Wnętrze ozdobiono nowym malarstwem ściennym.
Zachowały się w cerkwi dwie świątynie - cudowna ikona św. Mikołaja i cudowna ikona Matki Bożej Werchrackiej, którą w 1808r. przekazano do Krechowa z dawnego Werchrackiego klasztoru znajdującego się pobliżu Rawy Ruskiej. Na początku XIXw. lwowski biskup Józef Szumlański ogłosił ikonę cudowną. Przez długi czas znajdowała się w jednej z cerkiew lwowskich, a w 1991r. została uroczyście sprowadzona do klasztoru.
Korpusy z celami znajdujące się przy murach wschodnich i południowych budowane były w kilka etapów: 1755r., latach 1775-1780, 1902r. W latach 1995-1996 przy wschodnich murach obronnych odnowiono dzwonnice nadbramną, na półmnocno-wschodnich murach obronnych dzwonnice z XIIIw. oraz mury obronne i wieże klasztorne z lat 1660. Obecnie starają się całkowicie odnowić budynki klasztorne. Pobliżu odnowiono klasztor jaskiniowy założony przez mnichów Ławry Kijowo-Pieczarskiej Sylwestra i Ioila, uzdrawiające źródło i Drogę Krzyżową na górze Pobójnej.
Obecnie klasztor należy do zakonu oo.Bazylian i jest największym klasztorem. Otwarto tu Małe Seminarium Grecko-Katolicke. Każdego roku tysiące pielgrzymów 19 maja na ciepłego Mikołaja odwiedzają świątynie w Krechowie.
Однак, село Крехів відоме перш за все старовинним монастирем, що було засновано на початку XVII століття на лісистих схилах Розточчя неподалік від Крехова. Добротно відреставрований у 1990-1997 роках комплекс чоловічого василіанського монастиря вже традиційно включається у перелік визначних пам'яток багатьма туристичними фірмами.
Після Брестської унії в 1596 році, що оформила створення уніатської (греко-католицької) церкви, лоно католицизму поповнив ще один орден, що одержав ім'я Святого Василя Великого. Василіани (або базиліани) почали переводити на уніатський обряд православні монастирі, що знаходилися на території Польщі, і створювали нові. Символічно, що заснований на початку XVII століття на лісистих схилах Розточчя неподалік від Крехова чоловічий православний монастир довше від усіх в Західній Україні чинив опір греко-католикам і вимушено прийняв унію лише в 1720 році. Відомо, що в 1648 році під час Визвольної війни монастир відвідав Б. Хмельницький, війська якого стояли табором по сусідству з Креховим, а рівно через півсторіччя (1698 рік) тут побував російський імператор Петро I, що вертався з-за кордону.
Крехов - село (818 жителей) Жолковского района, расположено в 16 км к западу от райцентра у подножия живописных северо-восточных склонов Расточья. В Крехове, первое упоминание о котором датируется 1456 годом, сохранились памятник в честь победы над турецко-татарскими завоевателями в 1672 году и прекрасный образец украинского деревянного зодчества - трехсрубная, трехглавая деревянная церковь Св. Параскевы (1724 год), возведенная мастером И. Хомюком (об этом свидетельствует надпись на центральном срубе) с интересным иконостасом. Рядом - деревянная колокольня, которая сохранила черты оборонной деревянной архитектуры в виде бойниц в срубе первого яруса. Церковь и колокольня заботливо окружены со всех сторон плотным кругом высоких деревьев. В 1971-1972 годах церковь и колокольня были реставрированы по проекту архитектора И. Р. Могатыча.
Однако, село Крехов известно прежде всего старинным монастырем, основанным в начале XVII века на лесистых склонах Расточья неподалеку от Крехова. Добротно отреставрированный в 1990-1997 годах комплекс мужского василианского монастыря уже традиционно включается в перечень достопримечательностей многими туристическими фирмами.
После Брестской унии в 1596 году, которая оформила создание униатской (греко-католической) церкви, лоно католицизма пополнил еще один орден, который получил имя Святого Василия Великого. Василиане (или базилиане) начали переводить на униатский обряд православные монастыри, которые находились на территории Польши, и создавали новые. Символично, что основанный в начале XVII века на лесистых склонах Расточья неподалеку от Крехова мужской православный монастырь дольше всех в Западной Украине оказывал сопротивление греко-католикам и вынужденно принял унию лишь в 1720 году. Известно, что в 1648 году во время Освободительной войны монастырь посетил Б. Хмельницкий, войска которого стояли лагерем по соседству с Креховом, а ровно через полвека (1698 год) здесь побывал российский император Петр I, который возвращался из-за границы.
Krekhiv village is well-known by its age-old Bazillion monastery. The monastery is located 12 km. from the west of Zhovkva, on the ridge of Roztochchya, in the extraordinarily picturesque vicinity. Strong defensive walls and towers set up against the wooded hillocks, rich in sources and caves. According to the folk legend, monastery was founded in 1612 by the monks of the Kievo-Pecherska Lavra (Kyiv Monastery of the Caves) Ioil and Sylvester. They settled in the hammered out monastic cells in the rock, which afterwards was called "Ioil's rock", and on top of it the chapel of Veil of our Lady alongside with the chapel of Peter and Paul were built.
In the XVII century the monastery was removed into the present place. In the 1660th it was surrounded by the stone wall with four cornered and fifth above-gate towers. There were wooden churches on the territory of monastery: Christ's Transfiguration, St. Nicholas, St. Trinity and chapel of Veil of our Lady.
Stone church of St. Nicholas was built in 1751 after the project of Denys Sinkevych, who was its founder. Two sacred objects are saved in church - miraculous appearance of Verhratska Mother of God and miraculous appearance of St. Nicholas. The icon of Verhratska Mother of God was passed to Krekhiv in 1808 from the old Verhratskyy monastery near Rava-Ruska. Still at the beginning of the XIX century Lviv's bishop Joseph Shumlyanskyy declared it miraculous. Great while it was in one of Lviv's temples and in 1991 was solemnly returned to the monastery.
The wooden church of 1724 was saved in the very Krekhiv, built by master I. Hom'yuk (there is an inscription on the central frame) with interesting iconostasis. Next to it there is a wooden bell-tower, which preserved the lines of defensive wooden architecture as loop-holes in the frame of the first tier.
Monastery belongs to the Bazillion order now, annually, on May 19, on the feast of Summer Nicholas, scores of thousands pilgrims come here to the sacred objects of Krekhiv.
Klasztor w Krechowie. W 1612r. w miejscowości Kozulka pod górą Pobójna przez starca Ioila założono klasztor. Pod jaskinią wzniesionio z drewna pierwszą cerkiew p.w. św.św. Piotra i Pawła. W XVIIw. klasztor przeniesiono na stałe miejsce do Krechowa, gdzie znajduje się do dziś. W roku 1660 obniesiono go murami z czterema narożnymi i piątą wieżą nadbramną. Na terenie klasztoru wzniesiono kilka cerkwi drewnianych: Przemienienia Pańskiego (główna), św. Mikołaja, św.Trójcy oraz kaplica Pokrowy Najświętszej Maryi Panny. Klasztor Świętego Przemienienia odtworzono w rycinie z 1699r. przez przeora Dionizego Sienkiewicza. Historia klasztoru związana jest z wieloma postaciami historycznymi, zwiedzającymi wówczas klasztor i pracującymi w jego bibliotekach. W latach 1946-1990 klasztor był zamknięty. Obecnie na terenie klasztoru znajduje się cerkiew św.Mikołaja i trzy korpusy cel, otoczone murami obronnymi z wieżami i bramą wjazdową.
Murowaną cerkiew św.Mikołaja wzniesiono w 1751r. według projektu jej fundatora Denisa Sienkiewicza. Ikonostas cerkwi wykonany przez Wasyla Petranowicza w latach 1740, ambona wyrzeźbiona przez Aleksandra Kulawskiego z Żółkwi, malowidła na ołtarzu należą do lwowskiego malarza Piotra Witawickiego (1775r.). W 1776r. w kaplicy św.Mikołaja przez Ostapa Bielawskiego wykonano malarstwo freskowe, a kaplica p.w.Najświętszej Maryi Panny malowana w 1778r. Wrota zostały wyrzeźbione przez lwowianina Iwana Szczurowskiego, a ołtarz przez jego rodaka Mateusza Polejowskiego.
Po 1946r. cerkiew wraz z jej zabytkami uległa zniszczeniu. Na początku lat 90 XXw. cerkiew św.Mikołaja odnowiono. Wnętrze ozdobiono nowym malarstwem ściennym.
Zachowały się w cerkwi dwie świątynie - cudowna ikona św. Mikołaja i cudowna ikona Matki Bożej Werchrackiej, którą w 1808r. przekazano do Krechowa z dawnego Werchrackiego klasztoru znajdującego się pobliżu Rawy Ruskiej. Na początku XIXw. lwowski biskup Józef Szumlański ogłosił ikonę cudowną. Przez długi czas znajdowała się w jednej z cerkiew lwowskich, a w 1991r. została uroczyście sprowadzona do klasztoru.
Korpusy z celami znajdujące się przy murach wschodnich i południowych budowane były w kilka etapów: 1755r., latach 1775-1780, 1902r. W latach 1995-1996 przy wschodnich murach obronnych odnowiono dzwonnice nadbramną, na półmnocno-wschodnich murach obronnych dzwonnice z XIIIw. oraz mury obronne i wieże klasztorne z lat 1660. Obecnie starają się całkowicie odnowić budynki klasztorne. Pobliżu odnowiono klasztor jaskiniowy założony przez mnichów Ławry Kijowo-Pieczarskiej Sylwestra i Ioila, uzdrawiające źródło i Drogę Krzyżową na górze Pobójnej.
Obecnie klasztor należy do zakonu oo.Bazylian i jest największym klasztorem. Otwarto tu Małe Seminarium Grecko-Katolicke. Każdego roku tysiące pielgrzymów 19 maja na ciepłego Mikołaja odwiedzają świątynie w Krechowie.
Крехів. Капличка по дорозі до василіанського монастиря.
Крехов. Часовенка по дороге к василианскому монастырю.
Крехов. Часовенка по дороге к василианскому монастырю.
|
Крехів. Панорама василіанського монастиря ззовні.
Крехов. Панорама василианского монастыря снаружи. |
|
|
Крехів. В'їзний міст та північно-східна вежа (дзвіниця) василіанського монастиря, вид ззовні.
Крехов. Въездной мост и северо-восточная башня (колокольня) василианского монастыря, вид снаружи. |
|
|
Крехів. В'їзна брама (1776 рік) та північно-західна вежа василіанського монастиря, вид ззовні.
Спочатку в'їзну браму з вежею було влаштовано у східному мурі. Нову в бароковому стилі було збудовано в 1775-1776 роках по осі північного муру. Крехов. Въездные ворота (1776 год) и северо-западная башня василианского монастыря, вид снаружи. Первоначально въездные ворота с башней находились в восточной стене. Новые в барочном стиле были построены в 1775-1776 годах по оси северной стены. |
Монастир розташований біля підніжжя вкритої лісом гори Побійної.
На його терені розміщені
церква Св. Миколая (1721-1737 роки), побудована на місці колишньої православної Троїцької церкви (1638 року),
дзвіниця, три келійних корпуси, у яких розмістилася духовна семінарія
та давні оборонні мури з оборонними вежами, в одній з яких знаходиться церковний магазин.
Згідно з легендою, монастир заснували монахи
Києво-Печерської Лаври
Йоіл та Сильвестр.
Вони видовбали в скелі печеру, котра згодом отримала назву «Скеля Йоіла». На вершині було збудовано каплиці Покрови та Петра і Павла.
У вересні 1672 року один із татарських загонів напав на монастир, однак наштовхнувся на запеклий опір оборонців.
Під час облоги загинув племінник хана.
На честь успішної оборони збудовано пам'ятний знак у вигляді триметрової колони на постаменті за 1,5 км на північ від монастиря при польовій дорозі.
Теперішню в'їзну браму монастиря було збудовано 1776 року у бароковому стилі. Монастирську церкву зведено 1751 року.
Поруч із нею - старий комплекс будівель XVIII століття.
Північно-східна вежа побудована у другій половині XVII століття, а у 1759 році її пристосували під дзвіницю.
Також привертає увагу чудово спланований парк. Понад сто років тому для його облаштування запрошували кращих садівників зі Львова.
Радянська влада, прийшовши на ці землі 1939 року, закрила Крехівський монастир. Тоді у ньому розмістили «штаб укрепрайона». Остаточно ж монастир закрили у лютому 1949 року. Одного з ченців засудили до довічного ув'язнення, інших зобов'язали знову стати світськими людьми. Втім, більшість з них продовжували служити у підпіллі. У монастирі ж спочатку створили піонерський табір «Веселка», а згодом перетворили його на школу для розумово відсталих дітей. У церкві розмістили склад. Отці василіяни повернулися до Крехівського монастиря лише 29 серпня 1990 року. Тепер тут відкрито Вищу духовну василіанську семінарію.
Крехівський монастир віддавна відомий відпустами та прощами. Найбільше скупчення людей спостерігається на свято літнього Миколая - 20, 21 і 22 травня. Поруч із монастирем відновлена ритуальна «Хресна дорога», що прямує на вершину гори.
Монастырь находится у подножия покрытой лесом горы Побойной. На его территории разместились церковь Св. Николая (1721-1737 годы), построенная на месте бывшей православной Троицкой церкви (в 1638 году), колокольня, три келейных корпуса, в которых разместилась духовная семинария и древние оборонительные стены с оборонительными башнями, в одной из которых находится церковный магазин. Согласно легенде, монастырь учредили монахи Киево-Печерской Лавры Йоил и Сильвестр. Они выдолбили в скале пещеру, которая впоследствии получила название «Скала Йоила». На вершине были построены часовни Покровы и Петра и Павла. В сентябре 1672 года один из татарских отрядов напал на монастырь, однако натолкнулся на ожесточенное сопротивление защитников. Во время осады погиб племянник хана. В честь успешной обороны построен памятный знак в виде трехметровой колонны на постаменте в 1,5 км к северу от монастыря при полевой дороге. Нынешние въездные ворота монастыря построены в 1776 году в барокковом стиле. Монастырская церковь возведена в 1751 году. Рядом с ней - старый комплекс зданий XVIII века. Северо-восточная башня построена во второй половине XVII века, а в 1759 году ее приспособили под колокольню. Также привлекает внимание замечательно спланированный парк. Свыше ста лет тому назад для его обустройства приглашали лучших садовников из Львова.
Советская власть, придя эти земли в 1939 году, закрыла Креховский монастырь. Тогда в нем разместили «штаб укрепрайона». Окончательно же монастырь закрыли в феврале 1949 года. Один из монахов получил пожизненное заключение, других обязали снова стать светскими людьми. Однако, большинство из них продолжали служить в подполье. В монастыре сначала организовали пионерский лагерь «Веселка», а потом превратили его в школу для умственно отсталых детей. В церкви разместили склад. Отцы василиане возвратились в Креховский монастырь только 29 августа 1990 года. Теперь здесь открыта Высшая духовная василианская семинария.
Креховский монастырь издавна известен отпущениями и богомольями. Наибольшее скопление людей наблюдается на праздник летнего Николая - 20, 21 и 22 мая. Возле монастыря восстановлена ритуальная «Крестная дорога», которая ведет на вершину горы.
Радянська влада, прийшовши на ці землі 1939 року, закрила Крехівський монастир. Тоді у ньому розмістили «штаб укрепрайона». Остаточно ж монастир закрили у лютому 1949 року. Одного з ченців засудили до довічного ув'язнення, інших зобов'язали знову стати світськими людьми. Втім, більшість з них продовжували служити у підпіллі. У монастирі ж спочатку створили піонерський табір «Веселка», а згодом перетворили його на школу для розумово відсталих дітей. У церкві розмістили склад. Отці василіяни повернулися до Крехівського монастиря лише 29 серпня 1990 року. Тепер тут відкрито Вищу духовну василіанську семінарію.
Крехівський монастир віддавна відомий відпустами та прощами. Найбільше скупчення людей спостерігається на свято літнього Миколая - 20, 21 і 22 травня. Поруч із монастирем відновлена ритуальна «Хресна дорога», що прямує на вершину гори.
Монастырь находится у подножия покрытой лесом горы Побойной. На его территории разместились церковь Св. Николая (1721-1737 годы), построенная на месте бывшей православной Троицкой церкви (в 1638 году), колокольня, три келейных корпуса, в которых разместилась духовная семинария и древние оборонительные стены с оборонительными башнями, в одной из которых находится церковный магазин. Согласно легенде, монастырь учредили монахи Киево-Печерской Лавры Йоил и Сильвестр. Они выдолбили в скале пещеру, которая впоследствии получила название «Скала Йоила». На вершине были построены часовни Покровы и Петра и Павла. В сентябре 1672 года один из татарских отрядов напал на монастырь, однако натолкнулся на ожесточенное сопротивление защитников. Во время осады погиб племянник хана. В честь успешной обороны построен памятный знак в виде трехметровой колонны на постаменте в 1,5 км к северу от монастыря при полевой дороге. Нынешние въездные ворота монастыря построены в 1776 году в барокковом стиле. Монастырская церковь возведена в 1751 году. Рядом с ней - старый комплекс зданий XVIII века. Северо-восточная башня построена во второй половине XVII века, а в 1759 году ее приспособили под колокольню. Также привлекает внимание замечательно спланированный парк. Свыше ста лет тому назад для его обустройства приглашали лучших садовников из Львова.
Советская власть, придя эти земли в 1939 году, закрыла Креховский монастырь. Тогда в нем разместили «штаб укрепрайона». Окончательно же монастырь закрыли в феврале 1949 года. Один из монахов получил пожизненное заключение, других обязали снова стать светскими людьми. Однако, большинство из них продолжали служить в подполье. В монастыре сначала организовали пионерский лагерь «Веселка», а потом превратили его в школу для умственно отсталых детей. В церкви разместили склад. Отцы василиане возвратились в Креховский монастырь только 29 августа 1990 года. Теперь здесь открыта Высшая духовная василианская семинария.
Креховский монастырь издавна известен отпущениями и богомольями. Наибольшее скопление людей наблюдается на праздник летнего Николая - 20, 21 и 22 мая. Возле монастыря восстановлена ритуальная «Крестная дорога», которая ведет на вершину горы.
|
Крехів. Панорама (~90°) василіанського монастиря зсередини.
Крехов. Панорама (~90°) василианского монастыря изнутри. |
|
|
|
Новий дерев'яний храм Пресвятої Богородиці, відбудований на території монастиря у 2000-2003 роках,
ззовні дуже схожий на церкву Св. Параскевії (1724 рік), що розташована в самому селі Крехів.
Новый деревянный храм Пресвятой Богородицы, отстроенный на территории монастыря в 2000-2003 годах, внешне очень похож на церковь Св. Параскевы (1724 год), которая находится в самом селе Крехов. |
|
|
Крехів. Північно-східна вежа (дзвіниця) василіанського монастиря, вид зсередини території монастиря.
Крехов. Северо-восточная башня (колокольня) василианского монастыря, вид изнутри территории монастыря. |
|
Крехів. Колишня в'їзна брама василіанського монастиря, вид зсередини території монастиря.
Спочатку в'їзну браму з вежею було влаштовано у східному мурі. Крехов. Бывшие въездные ворота василианского монастыря, вид изнутри территории монастыря. Первоначально въездные ворота с башней находились в восточной стене. |
|
|
|
|
Крехів. Василіанський монастир. Церква Св. Миколая (1721-1737 роки) розташована біля східного оборонного муру.
Храм було споруджено на місці розібраної дерев'яної Троїцької церкви.
Церква - мурована, двоголова, хрестова в плані з укороченим трансептом, збудована за проектом ігумена Діонісія Сінкевича, який був її фундатором. Інтер'єри церкви виконували відомі майстри: іконостас розмальовував відомий український художник Василь Петранович у 1740-х роках, амвон різьбив О. Кулявський з Жовкви, вівтарну частину розписував львівський живописець П. Витавицький у 1775 році. У наступному році художник О. Білявський виконав фресковий стінопис у каплиці св. Миколая, каплиця Пр. Богородиці по лівій стороні мальована у 1778 році, врата різьбив І. Щуровський, вівтар - М. Полейовський, обидва зі Львова. Усі ці мистецькі цінності були знищені після 1946 року. У 90-х роках XX століття церкву св. Миколая було реставровано. Інтер'єр вкритий новим стінописом, виконаним у 1993-1994 роках.
У церкві зберігаються дві святині - чудотворний образ Верхратської Богоматері та чудотворний образ св. Миколая. Ікона Верхратської Богоматері була передана до Крехова у 1808 році з давнього Верхратського монастиря, що знаходився біля Рави-Руської. Ще на початку XIX століття львівський єпископ Й. Шумлянський оголосив її чудотворною. Довгі роки ікона перебувала в одному з львівських храмів і 1991 року її урочисто повернули до монастиря.
Церква - мурована, двоголова, хрестова в плані з укороченим трансептом, збудована за проектом ігумена Діонісія Сінкевича, який був її фундатором. Інтер'єри церкви виконували відомі майстри: іконостас розмальовував відомий український художник Василь Петранович у 1740-х роках, амвон різьбив О. Кулявський з Жовкви, вівтарну частину розписував львівський живописець П. Витавицький у 1775 році. У наступному році художник О. Білявський виконав фресковий стінопис у каплиці св. Миколая, каплиця Пр. Богородиці по лівій стороні мальована у 1778 році, врата різьбив І. Щуровський, вівтар - М. Полейовський, обидва зі Львова. Усі ці мистецькі цінності були знищені після 1946 року. У 90-х роках XX століття церкву св. Миколая було реставровано. Інтер'єр вкритий новим стінописом, виконаним у 1993-1994 роках.
У церкві зберігаються дві святині - чудотворний образ Верхратської Богоматері та чудотворний образ св. Миколая. Ікона Верхратської Богоматері була передана до Крехова у 1808 році з давнього Верхратського монастиря, що знаходився біля Рави-Руської. Ще на початку XIX століття львівський єпископ Й. Шумлянський оголосив її чудотворною. Довгі роки ікона перебувала в одному з львівських храмів і 1991 року її урочисто повернули до монастиря.
Крехов. Василианский монастырь. Церковь Св. Николая (1721-1737 годы) расположена у восточной оборонной стены.
Храм был построен на месте разобранной деревянной Троицкой церкви.
Церковь - каменная, двуглавая, крестовая в плане с укороченным трансептом, построена по проекту игумена Дионисия Синкевича, который был ее основателем. Интерьеры церкви выполняли известные мастера: иконостас расписывал известный украинский художник Василий Петранович в 1740-х годах, амвон вырезал О. Кулявский из Жовквы, алтарную часть расписывал львовский живописец П. Витавицкий в 1775 году. В следующем году художник О. Белявский выполнил фресковую стенопись в часовне св. Николая, часовня Пр. Богородицы по левой стороне была расписана в 1778 году, врата вырезал И. Щуровский, алтарь - М. Полейовский, оба из Львова. Все эти художественные ценности были уничтожены после 1946 года. В 90-х годах XX века церковь св. Николая была отреставрирована. Интерьер покрыт новой стенописью, выполненной в 1993-1994 годах.
В церкви сохраняются две святыни - чудотворный образ Верхратской Богоматери и чудотворный образ св. Николая. Икона Верхратской Богоматери была передана в Крехов в 1808 году из древнего Верхратского монастыря, который находился около Равы-Русской. Еще в начале XIX века львовский епископ И. Шумлянский объявил ее чудотворной. Долгие годы икона находилась в одном из львовских храмов и в 1991 году ее торжественно возвратили в монастырь.
Церковь - каменная, двуглавая, крестовая в плане с укороченным трансептом, построена по проекту игумена Дионисия Синкевича, который был ее основателем. Интерьеры церкви выполняли известные мастера: иконостас расписывал известный украинский художник Василий Петранович в 1740-х годах, амвон вырезал О. Кулявский из Жовквы, алтарную часть расписывал львовский живописец П. Витавицкий в 1775 году. В следующем году художник О. Белявский выполнил фресковую стенопись в часовне св. Николая, часовня Пр. Богородицы по левой стороне была расписана в 1778 году, врата вырезал И. Щуровский, алтарь - М. Полейовский, оба из Львова. Все эти художественные ценности были уничтожены после 1946 года. В 90-х годах XX века церковь св. Николая была отреставрирована. Интерьер покрыт новой стенописью, выполненной в 1993-1994 годах.
В церкви сохраняются две святыни - чудотворный образ Верхратской Богоматери и чудотворный образ св. Николая. Икона Верхратской Богоматери была передана в Крехов в 1808 году из древнего Верхратского монастыря, который находился около Равы-Русской. Еще в начале XIX века львовский епископ И. Шумлянский объявил ее чудотворной. Долгие годы икона находилась в одном из львовских храмов и в 1991 году ее торжественно возвратили в монастырь.
|
|
Крехів. Панорама (~120°) василіанського монастиря зсередини (з оборонних мурів).
Крехов. Панорама (~120°) василианского монастыря изнутри (с оборонительных стен).
|
|
|
Крехів. На території василіанського монастиря.
Крехов. На территории василианского монастыря. |
|
|
|
Крехів. Поза мурами василіанського монастиря.
Крехов. Вне стен василианского монастыря. |
Зимне - село (943 особи) Володимир-Волинського району, розташоване на лівому березі річки Луга,
лише за 5 км від Володимира-Волинського.
Існує схожа на легенду історична версія, що Зимне виникло ще в XI столітті і одержало таку назву тому,
що було зимовою резиденцією володимирських князів.
За переказами, у 1001 році князь Володимир Святославович збудував тут зимову резиденцію та храм.
Відтоді й аж дотепер в монастирі зберігається чудотворна ікона Зимнівської Божої Матері.
За переказами, цією іконою Константинопольський патріарх Микола II Хрисоверг 988 року
благословив князя Володимира Святославовича на шлюб з грецькою царівною Анною.
Місцевість для заснування обителі було обрано невипадково, бо неподалік знаходилось городище слов'янського племені дулібів (східно-слов'янський союз племен, що жили в басейні Західного Бугу). Першу писемну згадку про Зимненську обитель можна знайти в «Житії Феодосія Печерського» (ХІ століття) - тут помер перший ігумен Києво-Печерської лаври преподобний Варлам, що повертався з Царгорода. 1495 року стараннями князя Федора Чарторийського на високому пагорбі над долиною річки, на місці печер самітників, вибитих у Святій Горі, та дерев'яного храму почалось будівництво мурованої церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1495-1550 роки) й оборонних мурів з вежами (XVI-XVII століття). Під Успенською церквою містились гробниці князів Чарторийських. Олександр Федорович Чарторийський вступив у майновий конфлікт із монастирем, та згодом помирився з монахами і навіть подарував монастирю іменний дзвін вагою понад 700 кг із зображенням Богоматері та Воскресіння Христового.
Монастирю та його мешканцям судилася нелегка доля, що спіткала всі культові місця на українських землях. Заснований як православний, монастир 1724 року перейшов у власність греко-католиків. Монастир неодноразово руйнували та згодом відновлювали. Коли 1899 року ця частина Волині відійшла до Росії, монастир оновили із впровадженням архітектурних елементів, притаманних російському православ'ю (архітектор М. Козлов). 1939 року «совєти» закрили цю святиню. Під час фашистської окупації в 1943 році, Святогірський монастир було зруйновано та після війни закрито. Місцевий колгосп облаштував тут своє господарство, що знищило частину оригінальної забудови. Тільки в 1970-ті роки монастир почали відновлювати. Роботи з його відбудови було завершено вже в незалежній Україні.
Теперішній Святогірський жіночий монастир є разючою сумішшю архітектурних і конфесійних стилів. Надбрамна дзвіниця з шатром, виконаним у псевдовізантійському стилі, натякає на православний характер культової споруди, що підтверджує головний храм монастиря, стилізований під собори древньої Русі. Останнім православним атрибутом і, вочевидь, єдиним, що зберігся від первинного монастиря, є встановлений на його території метровий 700-кілограмовий дзвін, який було відлито 1566 року на замовлення князя Олександра Чарторийського. Монастирську трапезну виконано вже за всіма канонами католицької архітектури. Даниною моді є по-сучасному технологічна каплиця. Її встановлено над стильно обладнаним живодайним джерелом - струмені води б'ють просто з католицького хреста. На внутрішньому подвір'ї біля стін і веж влаштовано квітник, увиту декоративними рослинами галерею та сад каменів. Доволі символічний вигляд має пам'ятник князеві Володимирові Великому, який, опустивши очі, скромно стоїть у куточку монастирського двору і смиренно тримає католицький хрест. Так в архітектурі й антуражі відбудованого Святогірського монастиря дивним чином мирно співіснують католицизм і православ'я, що впродовж багатьох століть протистояли одне одному.
За межами мурів монастиря, трохи нижче від головного храму, розміщено невелику, однак дуже цікаву церкву Св. Трійці (1465-1475). Вона має явний оборонний характер, про що свідчить зокрема товщина її стін. Неподалік є вхід до підземних печер, де монахині облаштували храм Св. Варлама.
Зимнее - село (943 человека) Владимир-Волынского района, расположенное на левом берегу реки Луга, только в 5 км от Владимира-Волынского. Существует похожая на легенду историческая версия, что Зимнее возникло еще в XI веке и получило такое название потому, что было зимней резиденцией владимирских князей. По преданию, в 1001 году князь Владимир Святославович построил здесь зимнюю резиденцию и храм. С тех пор и доныне в монастыре сохраняется чудотворная икона Зимненской Божьей Матери. По преданию, этой иконой Константинопольский патриарх Николай II Хрисоверг в 988 году благословил князя Владимира Святославовича на брак с греческой царевной Анной.
Местность для основания обители была выбрана не случайно, поскольку неподалеку находилось городище славянского племени дулибов (восточнославянский союз племен, которые жили в бассейне Западного Буга). Первое письменное упоминание о Зимненской обители можно найти в «Житии Феодосия Печерского» (ХІ век) - здесь умер первый игумен Киево-Печерской лавры преподобный Варлаам, который возвращался из Царьграда. В 1495 году стараниями князя Федора Чарторыйского на высоком холме над долиной реки, на месте пещер затворников, выбитых в Святой Горе, и деревянного храма началось строительство каменной церкви Успения Пресвятой Богородицы (1495-1550 годы) и оборонительных стен с башнями (XVI-XVII века). Под Успенской церковью размещались гробницы князей Чарторыйских. Александр Федорович Чарторыйский вступил в имущественный конфликт с монастырем, но впоследствии помирился с монахами и даже подарил монастырю именной колокол весом свыше 700 кг с изображением Богоматери и Воскресенья Христового.
Монастырю и его обитателям судилась нелегкая судьба, которая постигла все культовые места на украинских землях. Основанный как православный, монастырь в 1724 году перешел в собственность греко-католиков. Монастырь неоднократно разрушали и впоследствии восстанавливали. Когда в 1899 году эта часть Волыни отошла к России, монастырь обновили с внедрением архитектурных элементов, присущих русскому православию (архитектор М. Козлов). В 1939 году «советы» закрыли эту святыню. Во время фашистской оккупации в 1943 году, Святогорский монастырь был разрушен и после войны закрыт. Местный колхоз обустроил здесь свое хозяйство, которое уничтожило часть оригинальной застройки. Только в 1970-е годы монастырь начали восстанавливать. Работы по его восстановлению были завершены уже в независимой Украине.
Нынешний Святогорский женский монастырь является поразительной смесью архитектурных и конфессиональных стилей. Надвратная колокольня с шатром, выполненным в псевдовизантийском стиле, намекает на православный характер культового сооружения, которое подтверждает главный храм монастыря, стилизованный под соборы древней Руси. Последним православным атрибутом и, очевидно, единственным, сохранившимся от первичного монастыря, является установленный на его территории метровый 700-килограммовый колокол, который был отлит в 1566 году по заказу князя Александра Чарторыйского. Монастырская трапезная выполнена уже по всем канонам католической архитектуры. Данью моде является по-современному технологическая часовня. Она установлена над стильно оборудованным животворным источником - струи воды бьют непосредственно из католического креста. На внутреннем дворе около стен и башен устроены цветник, увитая декоративными растениями галерея и сад камней. Достаточно символический вид имеет памятник князю Владимиру Великому, который, опустив глаза, скромно стоит в уголке монастырского двора и смиренно держит католический крест. Так в архитектуре и антураже отстроенного Святогорского монастыря удивительным образом мирно сосуществуют католицизм и православие, которые на протяжении многих веков противостояли друг другу.
За пределами стен монастыря, немного ниже от главного храма, размещена небольшая, но очень интересная церковь Св. Троицы (1465-1475). Она имеет явный оборонный характер, о чем свидетельствует в частности толщина ее стен. Неподалеку есть вход в подземные пещеры, где монахини обустроили храм Св. Варлаама.
Місцевість для заснування обителі було обрано невипадково, бо неподалік знаходилось городище слов'янського племені дулібів (східно-слов'янський союз племен, що жили в басейні Західного Бугу). Першу писемну згадку про Зимненську обитель можна знайти в «Житії Феодосія Печерського» (ХІ століття) - тут помер перший ігумен Києво-Печерської лаври преподобний Варлам, що повертався з Царгорода. 1495 року стараннями князя Федора Чарторийського на високому пагорбі над долиною річки, на місці печер самітників, вибитих у Святій Горі, та дерев'яного храму почалось будівництво мурованої церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1495-1550 роки) й оборонних мурів з вежами (XVI-XVII століття). Під Успенською церквою містились гробниці князів Чарторийських. Олександр Федорович Чарторийський вступив у майновий конфлікт із монастирем, та згодом помирився з монахами і навіть подарував монастирю іменний дзвін вагою понад 700 кг із зображенням Богоматері та Воскресіння Христового.
Монастирю та його мешканцям судилася нелегка доля, що спіткала всі культові місця на українських землях. Заснований як православний, монастир 1724 року перейшов у власність греко-католиків. Монастир неодноразово руйнували та згодом відновлювали. Коли 1899 року ця частина Волині відійшла до Росії, монастир оновили із впровадженням архітектурних елементів, притаманних російському православ'ю (архітектор М. Козлов). 1939 року «совєти» закрили цю святиню. Під час фашистської окупації в 1943 році, Святогірський монастир було зруйновано та після війни закрито. Місцевий колгосп облаштував тут своє господарство, що знищило частину оригінальної забудови. Тільки в 1970-ті роки монастир почали відновлювати. Роботи з його відбудови було завершено вже в незалежній Україні.
Теперішній Святогірський жіночий монастир є разючою сумішшю архітектурних і конфесійних стилів. Надбрамна дзвіниця з шатром, виконаним у псевдовізантійському стилі, натякає на православний характер культової споруди, що підтверджує головний храм монастиря, стилізований під собори древньої Русі. Останнім православним атрибутом і, вочевидь, єдиним, що зберігся від первинного монастиря, є встановлений на його території метровий 700-кілограмовий дзвін, який було відлито 1566 року на замовлення князя Олександра Чарторийського. Монастирську трапезну виконано вже за всіма канонами католицької архітектури. Даниною моді є по-сучасному технологічна каплиця. Її встановлено над стильно обладнаним живодайним джерелом - струмені води б'ють просто з католицького хреста. На внутрішньому подвір'ї біля стін і веж влаштовано квітник, увиту декоративними рослинами галерею та сад каменів. Доволі символічний вигляд має пам'ятник князеві Володимирові Великому, який, опустивши очі, скромно стоїть у куточку монастирського двору і смиренно тримає католицький хрест. Так в архітектурі й антуражі відбудованого Святогірського монастиря дивним чином мирно співіснують католицизм і православ'я, що впродовж багатьох століть протистояли одне одному.
За межами мурів монастиря, трохи нижче від головного храму, розміщено невелику, однак дуже цікаву церкву Св. Трійці (1465-1475). Вона має явний оборонний характер, про що свідчить зокрема товщина її стін. Неподалік є вхід до підземних печер, де монахині облаштували храм Св. Варлама.
Зимнее - село (943 человека) Владимир-Волынского района, расположенное на левом берегу реки Луга, только в 5 км от Владимира-Волынского. Существует похожая на легенду историческая версия, что Зимнее возникло еще в XI веке и получило такое название потому, что было зимней резиденцией владимирских князей. По преданию, в 1001 году князь Владимир Святославович построил здесь зимнюю резиденцию и храм. С тех пор и доныне в монастыре сохраняется чудотворная икона Зимненской Божьей Матери. По преданию, этой иконой Константинопольский патриарх Николай II Хрисоверг в 988 году благословил князя Владимира Святославовича на брак с греческой царевной Анной.
Местность для основания обители была выбрана не случайно, поскольку неподалеку находилось городище славянского племени дулибов (восточнославянский союз племен, которые жили в бассейне Западного Буга). Первое письменное упоминание о Зимненской обители можно найти в «Житии Феодосия Печерского» (ХІ век) - здесь умер первый игумен Киево-Печерской лавры преподобный Варлаам, который возвращался из Царьграда. В 1495 году стараниями князя Федора Чарторыйского на высоком холме над долиной реки, на месте пещер затворников, выбитых в Святой Горе, и деревянного храма началось строительство каменной церкви Успения Пресвятой Богородицы (1495-1550 годы) и оборонительных стен с башнями (XVI-XVII века). Под Успенской церковью размещались гробницы князей Чарторыйских. Александр Федорович Чарторыйский вступил в имущественный конфликт с монастырем, но впоследствии помирился с монахами и даже подарил монастырю именной колокол весом свыше 700 кг с изображением Богоматери и Воскресенья Христового.
Монастырю и его обитателям судилась нелегкая судьба, которая постигла все культовые места на украинских землях. Основанный как православный, монастырь в 1724 году перешел в собственность греко-католиков. Монастырь неоднократно разрушали и впоследствии восстанавливали. Когда в 1899 году эта часть Волыни отошла к России, монастырь обновили с внедрением архитектурных элементов, присущих русскому православию (архитектор М. Козлов). В 1939 году «советы» закрыли эту святыню. Во время фашистской оккупации в 1943 году, Святогорский монастырь был разрушен и после войны закрыт. Местный колхоз обустроил здесь свое хозяйство, которое уничтожило часть оригинальной застройки. Только в 1970-е годы монастырь начали восстанавливать. Работы по его восстановлению были завершены уже в независимой Украине.
Нынешний Святогорский женский монастырь является поразительной смесью архитектурных и конфессиональных стилей. Надвратная колокольня с шатром, выполненным в псевдовизантийском стиле, намекает на православный характер культового сооружения, которое подтверждает главный храм монастыря, стилизованный под соборы древней Руси. Последним православным атрибутом и, очевидно, единственным, сохранившимся от первичного монастыря, является установленный на его территории метровый 700-килограммовый колокол, который был отлит в 1566 году по заказу князя Александра Чарторыйского. Монастырская трапезная выполнена уже по всем канонам католической архитектуры. Данью моде является по-современному технологическая часовня. Она установлена над стильно оборудованным животворным источником - струи воды бьют непосредственно из католического креста. На внутреннем дворе около стен и башен устроены цветник, увитая декоративными растениями галерея и сад камней. Достаточно символический вид имеет памятник князю Владимиру Великому, который, опустив глаза, скромно стоит в уголке монастырского двора и смиренно держит католический крест. Так в архитектуре и антураже отстроенного Святогорского монастыря удивительным образом мирно сосуществуют католицизм и православие, которые на протяжении многих веков противостояли друг другу.
За пределами стен монастыря, немного ниже от главного храма, размещена небольшая, но очень интересная церковь Св. Троицы (1465-1475). Она имеет явный оборонный характер, о чем свидетельствует в частности толщина ее стен. Неподалеку есть вход в подземные пещеры, где монахини обустроили храм Св. Варлаама.
|
Зимне. Зимненський Свято-Успенський Святогорський ставропігійний жіночий монастир (вид ззовні).
Зимнее. Зимненский Свято-Успенский Святогорский ставропигиальный женский монастырь (вид снаружи). |
|
|
|
Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Південно-західна оборонна вежа та надбрамна вежа-дзвіниця.
Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Юго-западная оборонительная башня и надвратная башня-колокольня. |
|
|
Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Надбрамна вежа-дзвіниця та 700-кілограмовий дзвін, який було відлито 1566 року на замовлення князя Олександра Чарторийського.
Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Надвратная башня-колокольня и 700-килограммовый колокол, который был отлит в 1566 году по заказу князя Александра Чарторыйского. |
|
|
Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Собор Успіння Пресвятої Богородиці (1495-1550 роки).
Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Собор Успения Пресвятой Богородицы (1495-1550 годы). |
|
|
Зимне. Зимненський Свято-Успенський монастир. Каплиця над живодайним джерелом та пам'ятник Святому рівноапостольному князеві Володимирові Великому.
Зимнее. Зимненский Свято-Успенский монастырь. Часовня над животворным источником и памятник Святому равноапостольному князю Владимиру Великому. |
Володимир-Волинський - третє за чисельністю населення місто (близько 40 тис. мешканців) Волині та районний центр,
розташоване на правому березі річки Луги.
Володимир - стародавнє давньоруське місто, назване на честь його засновника - київського князя Володимира Святославовича («Великого», «Святого»).
Перша літописна згадка про нього датується 988 роком, коли князь Володимир Святославович
після походу на Червенські міста віддав його у володіння своєму синові Всеволодові.
Через своє розташування, на перетині шляхів Русь-Польща-Литва, місто стало потужним торговим центром. Статус стратегічного західного форпосту Київської Русі та князівської резиденції сприяв створенню потужних фортифікаційних споруд, про які зараз нагадують залишки земляних валів міцного городища, що навіть сьогодні вражають своїми розмірами. В 1157-1160 роках на високому береговому пагорбі було побудовано формально найдавнішу культову споруду Волині - Успенський собор, який іноді називають за ім'ям князя, який тоді правив, - «Мстиславів храм». Він належить до тієї категорії храмів часів Київської Русі, що збереглися в Києві, Чернігові й Овручі, які не один раз руйнувалися, а потім відновлювалися, зберігаючи свій родовід. У XVIII столітті уніати перебудували Успенський собор у стилі бароко, але той храм завалився в 1829 році та був відбудований заново в 1896-1900 роках зі стилізацією під давньоруський собор.
1199 року Володимир став столицею об'єднаного Галицько-Волинського князівства, створеного володимирським князем Романом Мстиславовичем. За часів правління його сина - князя Данила Романовича (з 1253 року - короля Галицького), Галицько-Волинська держава перетворилася на одну з наймогутніших держав Європи, а Володимир став одним з найвеличніших міст Русі. Місто дивувало приїжджих своєю величчю та красою, було політичним, культурним, економічним та науковим центром Галицько-Волинської держави. В ньому було написано волинську частину Галицько-Волинського літопису - однієї з найзначніших пам'яток слов'янської писемності.
Подальшому розвитку міста завдала значної школи монголо-татарська навала: 1241 року після запеклого штурму орди хана Батия вдерлися до Володимира, зруйнували та пограбували місто. Понад три століття місто періодично грабували і руйнували ординці, кримські татари та поляки, однак воно завжди підіймалося з руїн. З тих неспокійних часів збереглися Василевська церква (XIII - початок XIV століття, до невпізнанності перебудована в 1900-1901 роках), і т. зв. будинок із дзвіницею (1494 рік), що дивно дисонує своєю архітектурною належністю до католицьких культових споруд з розташованим поряд «давньоруським» Успенським собором. Зараз у будинку розміщено єпархіальне управління Російської православної церкви.
Владимир-Волынский - третий по численности населения город (около 40 тыс. жителей) Волыни и районный центр, расположенный на правом берегу реки Луги. Владимир - древний древнерусский город, названный в честь его основателя - киевского князя Владимира Святославовича («Великого», «Святого»). Первое летописное упоминание о нем датируется 988 годом, когда князь Владимир Святославович после похода на Червенские города отдал его во владение своему сыну Всеволоду.
Из-за своего расположения, на пересечении путей Русь-Польша-Литва, город стал крупным торговым центром. Статус стратегического западного форпоста Киевской Руси и княжеской резиденции способствовал созданию мощных фортификационных сооружений, о которых в настоящий момент напоминают остатки земляных валов мощного городища, которые даже сегодня поражают своими размерами. В 1157-1160 годах на высоком береговом холме было построено формально самое давнее культовое сооружение Волыни - Успенский собор, который иногда называют по имени правившего тогда князя - «Мстиславов храм». Он принадлежит к той категории храмов времен Киевской Руси, сохранившихся в Киеве, Чернигове и Овруче, которые не раз разрушались, а затем восстанавливались, сохраняя свою родословную. В XVIII веке униаты перестроили Успенский собор в стиле барокко, но тот храм завалился в 1829 году и был отстроен заново в 1896-1900 годах со стилизацией под древнерусский собор.
В 1199 году Владимир стал столицей объединенного Галицко-Волынского княжества, созданного владимирским князем Романом Мстиславовичем. Во времена правления его сына - князя Данила Романовича (с 1253 года - короля Галицкого), Галицко-Волынское государство превратилось в одну из самых могущественных держав Европы, а Владимир стал одним из самых величественных городов Руси. Город удивлял приезжих своим величием и красотой, был политическим, культурным, экономическим и научным центром Галицко-Волынского государства. В нем была написана волынская часть Галицко-Волынской летописи - одного из самых значительных памятников славянской письменности.
Дальнейшему развитию города существенный урон нанесло монголо-татарское нашествие: в 1241 году после яростного штурма орды хана Батыя ворвались во Владимир, разрушили и разграбили город. Свыше трех веков город периодически грабили и разрушали ордынцы, крымские татары и поляки, но он всегда поднимался из руин. С тех беспокойных времен сохранились Васильевская церковь (XIII - начало XIV века, до неузнаваемости перестроенная в 1900-1901 годах), и т. н. дом с колокольней (1494 год), который странно диссонирует своей архитектурной принадлежностью к католическим культовым сооружениям с расположенным рядом «древнерусским» Успенским собором. В настоящий момент в доме размещается епархиальное управление Русской православной церкви.
Через своє розташування, на перетині шляхів Русь-Польща-Литва, місто стало потужним торговим центром. Статус стратегічного західного форпосту Київської Русі та князівської резиденції сприяв створенню потужних фортифікаційних споруд, про які зараз нагадують залишки земляних валів міцного городища, що навіть сьогодні вражають своїми розмірами. В 1157-1160 роках на високому береговому пагорбі було побудовано формально найдавнішу культову споруду Волині - Успенський собор, який іноді називають за ім'ям князя, який тоді правив, - «Мстиславів храм». Він належить до тієї категорії храмів часів Київської Русі, що збереглися в Києві, Чернігові й Овручі, які не один раз руйнувалися, а потім відновлювалися, зберігаючи свій родовід. У XVIII столітті уніати перебудували Успенський собор у стилі бароко, але той храм завалився в 1829 році та був відбудований заново в 1896-1900 роках зі стилізацією під давньоруський собор.
1199 року Володимир став столицею об'єднаного Галицько-Волинського князівства, створеного володимирським князем Романом Мстиславовичем. За часів правління його сина - князя Данила Романовича (з 1253 року - короля Галицького), Галицько-Волинська держава перетворилася на одну з наймогутніших держав Європи, а Володимир став одним з найвеличніших міст Русі. Місто дивувало приїжджих своєю величчю та красою, було політичним, культурним, економічним та науковим центром Галицько-Волинської держави. В ньому було написано волинську частину Галицько-Волинського літопису - однієї з найзначніших пам'яток слов'янської писемності.
Подальшому розвитку міста завдала значної школи монголо-татарська навала: 1241 року після запеклого штурму орди хана Батия вдерлися до Володимира, зруйнували та пограбували місто. Понад три століття місто періодично грабували і руйнували ординці, кримські татари та поляки, однак воно завжди підіймалося з руїн. З тих неспокійних часів збереглися Василевська церква (XIII - початок XIV століття, до невпізнанності перебудована в 1900-1901 роках), і т. зв. будинок із дзвіницею (1494 рік), що дивно дисонує своєю архітектурною належністю до католицьких культових споруд з розташованим поряд «давньоруським» Успенським собором. Зараз у будинку розміщено єпархіальне управління Російської православної церкви.
Владимир-Волынский - третий по численности населения город (около 40 тыс. жителей) Волыни и районный центр, расположенный на правом берегу реки Луги. Владимир - древний древнерусский город, названный в честь его основателя - киевского князя Владимира Святославовича («Великого», «Святого»). Первое летописное упоминание о нем датируется 988 годом, когда князь Владимир Святославович после похода на Червенские города отдал его во владение своему сыну Всеволоду.
Из-за своего расположения, на пересечении путей Русь-Польша-Литва, город стал крупным торговым центром. Статус стратегического западного форпоста Киевской Руси и княжеской резиденции способствовал созданию мощных фортификационных сооружений, о которых в настоящий момент напоминают остатки земляных валов мощного городища, которые даже сегодня поражают своими размерами. В 1157-1160 годах на высоком береговом холме было построено формально самое давнее культовое сооружение Волыни - Успенский собор, который иногда называют по имени правившего тогда князя - «Мстиславов храм». Он принадлежит к той категории храмов времен Киевской Руси, сохранившихся в Киеве, Чернигове и Овруче, которые не раз разрушались, а затем восстанавливались, сохраняя свою родословную. В XVIII веке униаты перестроили Успенский собор в стиле барокко, но тот храм завалился в 1829 году и был отстроен заново в 1896-1900 годах со стилизацией под древнерусский собор.
В 1199 году Владимир стал столицей объединенного Галицко-Волынского княжества, созданного владимирским князем Романом Мстиславовичем. Во времена правления его сына - князя Данила Романовича (с 1253 года - короля Галицкого), Галицко-Волынское государство превратилось в одну из самых могущественных держав Европы, а Владимир стал одним из самых величественных городов Руси. Город удивлял приезжих своим величием и красотой, был политическим, культурным, экономическим и научным центром Галицко-Волынского государства. В нем была написана волынская часть Галицко-Волынской летописи - одного из самых значительных памятников славянской письменности.
Дальнейшему развитию города существенный урон нанесло монголо-татарское нашествие: в 1241 году после яростного штурма орды хана Батыя ворвались во Владимир, разрушили и разграбили город. Свыше трех веков город периодически грабили и разрушали ордынцы, крымские татары и поляки, но он всегда поднимался из руин. С тех беспокойных времен сохранились Васильевская церковь (XIII - начало XIV века, до неузнаваемости перестроенная в 1900-1901 годах), и т. н. дом с колокольней (1494 год), который странно диссонирует своей архитектурной принадлежностью к католическим культовым сооружениям с расположенным рядом «древнерусским» Успенским собором. В настоящий момент в доме размещается епархиальное управление Русской православной церкви.
|
Державний історико-культурний заповідник «Стародавній Володимир». План-схема.
На схемі позначено такі пам'ятки історії та культури:
1. Успенський собор («Мстиславів храм»).
2. Земляні вали замку. 3. Василівська церква. 4. Миколаївська церква. 5. Костел Іоакима і Анни. 6. Собор Святого Юрія. 7. Собор Різдва Христового. 8. Українська греко-католицька церква. Государственный историко-культурный заповедник «Древний Владимир». План-схема. На схеме обозначены следующие памятники истории и культуры:
1. Успенский собор («Мстиславов храм»).
2. Земляные валы замка. 3. Василевская церковь. 4. Николаевская церковь. 5. Костел Иоакима и Анны. 6. Собор Святого Юрия. 7. Собор Рождества Христового. 8. Украинская греко-католическая церковь. |
У XIII столітті, завдяки активній політичній діяльності Романовичів - Данила Галицького і Василька Волинського та їх наступників
було відроджено Галицько-Волинське князівство, яке після коронації 1253 року Данила Романовича іменувалося Королівством Галичини і Володимирії.
В окремі періоди історії ця країна утвердилася на великій території від Німану до Карпат, від Сяну до Дніпра,
що за розмірами дорівнювало Священній Римській імперії Фрідріха Барбаросси.
Ця держава майже до середини XIV століття визначала головні тенденції у геополітичних процесах Центральної та Східної Європи
і була унікальним осередком української державності за середньовічної доби.
1349 року містом Володимир заволодів польський король Казимир Великий. З 1370 року місто входило до складу Литовського князівства, та після Люблінської унії 1569 року Литва втратила контроль над Володимиром, і він увійшов до складу Речі Посполитої. Від понад двохсотлітнього панування останньої в центрі міста залишився компактний ансамбль із трьох чудових культових споруд: костелу єзуїтів (1731 рік), у якому розмістився кафедральний собор Української Православної церкви (Київський патріархат), костелу Іоакима і Анни (1752 рік) і Миколаївської церкви (1780 рік). Після третього поділу Польщі в 1795 році Володимир потрапив під владу Російської імперії і щоб уникнути плутанини з однойменним російським містом до його назви додали уточнення - Волинський. Російська імперія контролювала ці землі до самого свого краху. Від тих часів у місті збереглися кірха (XIX століття), що нині входить до комплексу монастиря Святого Йосафата (Греко-католицька церква), традиційний для військових культових споруд Собор Святого великомученика Юрія-Змієборця (1900 рік), що належить Українській православній церкві Київського патріархату, та кілька будинків цивільного призначення.
Збігали століття, змінювалися епохи, та Володимир-Волинський залишався опорою українства, відігравав важливу роль в економічному та культурному житті Волині. З цим містом пов'язана діяльність таких відомих людей, як Й. Кунцевич, О. Дверницький, А. Річинський, А. Кримський, О. Цинкаловський, О. Хохол і багатьох інших.
В 1919-1939 роках Володимир-Волинський входив до складу Польщі. Під час фашистської окупації у двох концтаборах міста було замордовано понад 50 тис. військовополонених Червоної Армії. А в 90-х роках XX століття на території стародавнього городища було виявлено масові могили жертв вже комуністичного терору.
У Володимирі-Волинському народився Св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) - одна з найвідоміших постатей в історії Греко-католицької церкви. Він активно сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та поглибленню релігійності населення. Й. Кунцевича було вбито релігійними фанатиками у Вітебську. Його останки нині спочивають у скляній труні на вівтарі Св. Василія в базиліці Св. Петра у Римі. 1780 року на кошти уніатського єпископа Порфирія Скарбки Важинського у Володимирі-Волинському було побудовано каплицю Св. Йосафата Кунцевича. Каплицю зведено на місці, де колись стояв будинок батьків Івана Кунцевича. 1800 року каплицю було передано православній церкві й освячено ім'ям Св. Миколая. З 1910 року ця церква виконувала функції цвинтарної каплиці, а з 1914 до 1939 року використовувалась як парафіяльна. В архітектурному плані це - однонавна церква, типова для архітектури України та Польщі XVII-XVIII століть.
В XIII веке, благодаря активной политической деятельности Романовичей - Данила Галицкого, Василька Волынского и их преемников было возрождено Галицко-Волынское княжество, которое после коронации 1253 года Данила Романовича именовалось Королевством Галичины и Владимирии. В отдельные периоды истории эта страна утвердилась на большой территории от Немана до Карпат, от Сяна до Днепра, которая по размерам равнялось Священной Римской империи Фридриха Барбароссы. Это государство почти до середины XIV века определяло главные тенденции в геополитических процессах Центральной и Восточной Европы и было уникальной ячейкой украинской государственности в средневековые времена.
В 1349 году городом завладел польский король Казимир Великий. С 1370 года город входил в состав Литовского княжества, но после Люблинской унии 1569 года Литва потеряла контроль над Владимиром, и он вошел в состав Речи Посполитой. От более чем двухсотлетнего господства последней в центре города остался компактный ансамбль из трех замечательных культовых сооружений: костела иезуитов (1731 год), в котором разместился кафедральный собор Украинской православной церкви (Киевский патриархат), костела Иоакима и Анны (1752 год) и Николаевской церкви (1780 год). После третьего раздела Польши в 1795 году Владимир попал под власть Российской империи и во избежание путаницы с одноименным русским городом к его названию добавили уточнение - Волынский. Российская империя контролировала эти земли до самого своего краха. От тех времен в городе сохранились кирха (XIX век), которая в настоящее время входит в комплекс монастыря Святого Йосафата (Греко-католическая церковь), традиционный для военных культовых сооружений Собор Святого великомученика Юрия-Победоносца (1900 год), принадлежащий Украинской Православной церкви Киевского патриархата, и несколько домов гражданского назначения.
Проходили столетия, менялись эпохи, но Владимир-Волынский оставался опорой украинства, играл важную роль в экономической и культурной жизни Волани. С этим городом связана деятельность таких известных людей, как И. Кунцевич, Е. Дверницкий, А. Ричинский, А. Крымский, А. Цинкаловский, Е. Хохол и многих других.
В 1919-1939 годах Владимир-Волынский входил в состав Польши. Во время фашистской оккупации в двух концлагерях города были замучены свыше 50 тыс. военнопленных Красной Армии. А в 90-х годах XX века на территории древнего городища были обнаружены массовые могилы жертв уже коммунистического террора.
Во Владимире-Волынском родился Св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) - одна из самых известных фигур в истории Греко-католической церкви. Он активно способствовал подъему образовательного уровня духовенства и углублению религиозности населения. Й. Кунцевич был убит религиозными фанатиками в Витебске. Его останки в настоящее время покоятся в стеклянном гробу на алтаре Св. Василия в базилике Св. Петра в Риме. В 1780 году на средства униатского епископа Порфирия Скарбки Важинского во Владимире-Волынском была построена часовня Св. Йосафата Кунцевича. Часовня возведена на месте, где когда-то стоял дом родителей Ивана Кунцевича. В 1800 году часовня была передана православной церкви и освящена именем Св. Николая. С 1910 года эта церковь выполняла функции кладбищенской часовни, а с 1914 до 1939 года использовалась в качестве приходской. В архитектурном плане это - однонефная церковь, типичная для архитектуры Украины и Польши XVII-XVIII веков.
1349 року містом Володимир заволодів польський король Казимир Великий. З 1370 року місто входило до складу Литовського князівства, та після Люблінської унії 1569 року Литва втратила контроль над Володимиром, і він увійшов до складу Речі Посполитої. Від понад двохсотлітнього панування останньої в центрі міста залишився компактний ансамбль із трьох чудових культових споруд: костелу єзуїтів (1731 рік), у якому розмістився кафедральний собор Української Православної церкви (Київський патріархат), костелу Іоакима і Анни (1752 рік) і Миколаївської церкви (1780 рік). Після третього поділу Польщі в 1795 році Володимир потрапив під владу Російської імперії і щоб уникнути плутанини з однойменним російським містом до його назви додали уточнення - Волинський. Російська імперія контролювала ці землі до самого свого краху. Від тих часів у місті збереглися кірха (XIX століття), що нині входить до комплексу монастиря Святого Йосафата (Греко-католицька церква), традиційний для військових культових споруд Собор Святого великомученика Юрія-Змієборця (1900 рік), що належить Українській православній церкві Київського патріархату, та кілька будинків цивільного призначення.
Збігали століття, змінювалися епохи, та Володимир-Волинський залишався опорою українства, відігравав важливу роль в економічному та культурному житті Волині. З цим містом пов'язана діяльність таких відомих людей, як Й. Кунцевич, О. Дверницький, А. Річинський, А. Кримський, О. Цинкаловський, О. Хохол і багатьох інших.
В 1919-1939 роках Володимир-Волинський входив до складу Польщі. Під час фашистської окупації у двох концтаборах міста було замордовано понад 50 тис. військовополонених Червоної Армії. А в 90-х роках XX століття на території стародавнього городища було виявлено масові могили жертв вже комуністичного терору.
У Володимирі-Волинському народився Св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) - одна з найвідоміших постатей в історії Греко-католицької церкви. Він активно сприяв піднесенню освітнього рівня духовенства та поглибленню релігійності населення. Й. Кунцевича було вбито релігійними фанатиками у Вітебську. Його останки нині спочивають у скляній труні на вівтарі Св. Василія в базиліці Св. Петра у Римі. 1780 року на кошти уніатського єпископа Порфирія Скарбки Важинського у Володимирі-Волинському було побудовано каплицю Св. Йосафата Кунцевича. Каплицю зведено на місці, де колись стояв будинок батьків Івана Кунцевича. 1800 року каплицю було передано православній церкві й освячено ім'ям Св. Миколая. З 1910 року ця церква виконувала функції цвинтарної каплиці, а з 1914 до 1939 року використовувалась як парафіяльна. В архітектурному плані це - однонавна церква, типова для архітектури України та Польщі XVII-XVIII століть.
В XIII веке, благодаря активной политической деятельности Романовичей - Данила Галицкого, Василька Волынского и их преемников было возрождено Галицко-Волынское княжество, которое после коронации 1253 года Данила Романовича именовалось Королевством Галичины и Владимирии. В отдельные периоды истории эта страна утвердилась на большой территории от Немана до Карпат, от Сяна до Днепра, которая по размерам равнялось Священной Римской империи Фридриха Барбароссы. Это государство почти до середины XIV века определяло главные тенденции в геополитических процессах Центральной и Восточной Европы и было уникальной ячейкой украинской государственности в средневековые времена.
В 1349 году городом завладел польский король Казимир Великий. С 1370 года город входил в состав Литовского княжества, но после Люблинской унии 1569 года Литва потеряла контроль над Владимиром, и он вошел в состав Речи Посполитой. От более чем двухсотлетнего господства последней в центре города остался компактный ансамбль из трех замечательных культовых сооружений: костела иезуитов (1731 год), в котором разместился кафедральный собор Украинской православной церкви (Киевский патриархат), костела Иоакима и Анны (1752 год) и Николаевской церкви (1780 год). После третьего раздела Польши в 1795 году Владимир попал под власть Российской империи и во избежание путаницы с одноименным русским городом к его названию добавили уточнение - Волынский. Российская империя контролировала эти земли до самого своего краха. От тех времен в городе сохранились кирха (XIX век), которая в настоящее время входит в комплекс монастыря Святого Йосафата (Греко-католическая церковь), традиционный для военных культовых сооружений Собор Святого великомученика Юрия-Победоносца (1900 год), принадлежащий Украинской Православной церкви Киевского патриархата, и несколько домов гражданского назначения.
Проходили столетия, менялись эпохи, но Владимир-Волынский оставался опорой украинства, играл важную роль в экономической и культурной жизни Волани. С этим городом связана деятельность таких известных людей, как И. Кунцевич, Е. Дверницкий, А. Ричинский, А. Крымский, А. Цинкаловский, Е. Хохол и многих других.
В 1919-1939 годах Владимир-Волынский входил в состав Польши. Во время фашистской оккупации в двух концлагерях города были замучены свыше 50 тыс. военнопленных Красной Армии. А в 90-х годах XX века на территории древнего городища были обнаружены массовые могилы жертв уже коммунистического террора.
Во Владимире-Волынском родился Св. Йосафат Кунцевич (1580-1623) - одна из самых известных фигур в истории Греко-католической церкви. Он активно способствовал подъему образовательного уровня духовенства и углублению религиозности населения. Й. Кунцевич был убит религиозными фанатиками в Витебске. Его останки в настоящее время покоятся в стеклянном гробу на алтаре Св. Василия в базилике Св. Петра в Риме. В 1780 году на средства униатского епископа Порфирия Скарбки Важинского во Владимире-Волынском была построена часовня Св. Йосафата Кунцевича. Часовня возведена на месте, где когда-то стоял дом родителей Ивана Кунцевича. В 1800 году часовня была передана православной церкви и освящена именем Св. Николая. С 1910 года эта церковь выполняла функции кладбищенской часовни, а с 1914 до 1939 года использовалась в качестве приходской. В архитектурном плане это - однонефная церковь, типичная для архитектуры Украины и Польши XVII-XVIII веков.
|
Володимир-Волинський. Вали стародавнього міста. Панорама (~90°).
Владимир-Волынский. Валы древнего города. Панорама (~90°). |
|
|
Володимир-Волинський. Пам'ятний камінь біля городища міста Володимира та вали стародавнього міста.
Городище є пам'яткою археології X-XIII століть.
Владимир-Волынский. Памятный камень возле городища города Владимира и валы древнего города. Городище является памятником археологии X-XIII веков. |
|
|
Володимир-Волинський. Свято-Успенський кафедральний собор («Мстиславів храм»), вул. Соборна, 25.
Первісну бідівлю цього храму було збудовано у 1156-1160 роки за часів князя Мстислава. В 1896-1900 роках храм було відбудовано заново зі стилізацією під давньоруський собор. Владимир-Волынский. Свято-Успенский кафедральный собор («Мстиславов храм»), ул. Соборная, 25. Первоначально здание этого храма было построено в 1156-1160 годах во времена князя Мстислава. В 1896-1900 годах храм был отстроен заново со стилизацией под древнерусский собор. |
|
|
Володимир-Волинський. Свято-Успенський кафедральний собор («Мстиславів храм»).
Владимир-Волынский. Свято-Успенский кафедральный собор («Мстиславов храм»). Volodymyr-Volynskyi. The Cathedral of the Assumption of the Mother of God («Uspensky Cathedral»), 1156-1160. |
Успенський собор (Мстиславів храм, 1157-1160 роки) - єдина пам'ятка давньоруської архітектури XII століття, що дійшла до наших часів на Волині.
Храм розташований на високій терасі правого берега річки Луга, у центральній частині стародавнього міста біля князівського замку.
Його було збудовано в середині XII століття за наказом Мстислава Ізяславовича - князя Волинського, а згодом - Великого князя Київського.
Ця велична тринавна, шестистовпна споруда 35 метрів завдовжки, 21 метр завширшки та близько 19 метрів заввишки
була дуже схожа на храми, що будувалися в той час на Київщині, Чернігівщині та Переяславщині.
Стіни церкви завтовшки 1,5-2 метри в давні часи було розписано фресковим живописом, підлогу покрито полив'яними керамічними плитками різної форми та кольорів.
Вперше храм згадується в Никонівському літописі близько 1160 року.
Протягом своєї багатовікової історії храм неодноразово зазнавав руйнувань, горів під час пожеж.
Зокрема, 1494 року його спалили татари, а після відбудови у 1680 році храм зруйнувала пожежа.
Успенський собор завжди відіграв роль важливого політичного та духовного центру Волині. У ньому вінчались представники знатних родин, підписувались міждержавні угоди. У храмі розміщувався центр православної, а у 1596-1795 роках - греко-католицької Володимирської Єпархії. Тут жили та правили відомі єпископи, які зробили вагомий внесок у розвиток християнства на Волині. У підземних криптах і усипальницях собору поховані Волинські князі: Мстислав Ізяславович, Василько Романович, Всеволод Мстиславович і багато інших відомих діячів. Сучасних форм Успенський собор набув 1900 року, коли було закінчено реставраційні роботи під керівництвом професора А. В. Прахова. З того часу в храмі не припинялося церковне життя.
Успенский собор (Мстиславов храм, 1157-1160 годы) – единственный памятник древнерусской архитектуры XII века, который дошел до наших времен на Волыни. Храм расположен на высокой террасе правого берега реки Луга, в центральной части древнего города возле княжеского замка. Он был построен в середине XII века по приказу Мстислава Изяславича - князя Волынского, а впоследствии - Великого князя Киевского. Это величественное трехнефное, шестистолпное сооружение 35 метров длиной, 21 метр в ширину и около 19 метров высотой было очень похоже на храмы, которые строились в то время на Киевщине, Черниговщине и Переяславщине. Стены церкви толщиной 1,5-2 метра в давние времена были расписаны фресковой живописью, пол покрыт глазурованными керамическими плитками разной формы и цветов. Впервые храм упоминается в Никоновской летописи около 1160 года. В течение своей многовековой истории храм неоднократно испытывал разрушения, горел во время пожаров. В частности, в 1494 году его сожгли татары, а после восстановления в 1680 году храм разрушил пожар.
Успенский собор всегда играл роль важного политического и духовного центра Волыни. В нем венчались представители знатных семей, подписывались межгосударственные соглашения. В храме размещался центр православной, а в 1596-1795 годах - греко-католической Владимирской Епархии. Здесь жили и правили известные епископы, которые сделали весомый вклад в развитие христианства на Волыни. В подземных криптах и усыпальницах собора похоронены Волынские князья: Мстислав Изяславич, Василько Романович, Всеволод Мстиславич и много других известных деятелей. Современные формы Успенский собор приобрел в 1900 году, когда были закончены реставрационные работы под руководством профессора А. В. Прахова. С того времени в храме не прекращалась церковная жизнь.
Успенський собор завжди відіграв роль важливого політичного та духовного центру Волині. У ньому вінчались представники знатних родин, підписувались міждержавні угоди. У храмі розміщувався центр православної, а у 1596-1795 роках - греко-католицької Володимирської Єпархії. Тут жили та правили відомі єпископи, які зробили вагомий внесок у розвиток християнства на Волині. У підземних криптах і усипальницях собору поховані Волинські князі: Мстислав Ізяславович, Василько Романович, Всеволод Мстиславович і багато інших відомих діячів. Сучасних форм Успенський собор набув 1900 року, коли було закінчено реставраційні роботи під керівництвом професора А. В. Прахова. З того часу в храмі не припинялося церковне життя.
Успенский собор (Мстиславов храм, 1157-1160 годы) – единственный памятник древнерусской архитектуры XII века, который дошел до наших времен на Волыни. Храм расположен на высокой террасе правого берега реки Луга, в центральной части древнего города возле княжеского замка. Он был построен в середине XII века по приказу Мстислава Изяславича - князя Волынского, а впоследствии - Великого князя Киевского. Это величественное трехнефное, шестистолпное сооружение 35 метров длиной, 21 метр в ширину и около 19 метров высотой было очень похоже на храмы, которые строились в то время на Киевщине, Черниговщине и Переяславщине. Стены церкви толщиной 1,5-2 метра в давние времена были расписаны фресковой живописью, пол покрыт глазурованными керамическими плитками разной формы и цветов. Впервые храм упоминается в Никоновской летописи около 1160 года. В течение своей многовековой истории храм неоднократно испытывал разрушения, горел во время пожаров. В частности, в 1494 году его сожгли татары, а после восстановления в 1680 году храм разрушил пожар.
Успенский собор всегда играл роль важного политического и духовного центра Волыни. В нем венчались представители знатных семей, подписывались межгосударственные соглашения. В храме размещался центр православной, а в 1596-1795 годах - греко-католической Владимирской Епархии. Здесь жили и правили известные епископы, которые сделали весомый вклад в развитие христианства на Волыни. В подземных криптах и усыпальницах собора похоронены Волынские князья: Мстислав Изяславич, Василько Романович, Всеволод Мстиславич и много других известных деятелей. Современные формы Успенский собор приобрел в 1900 году, когда были закончены реставрационные работы под руководством профессора А. В. Прахова. С того времени в храме не прекращалась церковная жизнь.
|
Пам'ятна дошка князю Романові Мстиславичу на Свято-Успенському кафедральному соборі.
Напис на дошці сповіщає:
«У цьому соборі - родинному храмі Мстиславичів
молився Богу великий князь Володимирський і Галицький,
засновник Галицько-Волинської держави,
самодержець всієї Руської землі
Роман Мстиславич (бл. 1152 р.-1205 р.)»
Мемориальная доска князю Роману Мстиславичу на Свято-Успенском кафедральном соборе. Надпись на доске информирует (на Украинском языке):
«В этом соборе - семейном храме Мстиславичей
молился Богу великий князь Владимирский и Галицкий,
основатель Галицко-Волынской державы,
самодержец всей Руськой земли
Роман Мстиславич (ок. 1152 г.-1205 г.)»
|
|
|
|
Володимир-Волинський. Єпископський будинок і дзвіниця Успенського кафедрального собору («Будинок з дзвіницею»),
вул. Соборна, 27. Будинок споруджено у 1494 році.
Владимир-Волынский. Епископский дом и колокольня Успенского кафедрального собора («Дом с колокольней»), ул. Соборная, 27. Здание построено в 1494 году. |
|
Пам'ятний хрест біля Свято-Успенського кафедрального собору.
На хресті накреслено такий напис:
«Цей святий хрест встановлено в пам'ять ювілею
1000-ліття Волинської єпархії (992-1992).
Як завжди, Російська православна церква намагається ототожнити себе з віровченням Київської Русі, Великого Князівства Руського.
Русь свята, бережи віру православну, в ній ми утверджуємося» Памятный крест возле Свято-Успенского кафедрального собора. На кресте начертана следующая надпись (на Украинском языке):
«Этот святой крест установлен в память ювилея
1000-летия Волынской епархии (992-1992).
Как обычно, Русская православная церковь пытается отждествить себя с вероучением Киевской Руси, Великого Княжества Руського.
Русь святая, храни веру православную, в ней мы утверждаемся» |
|
Володимир-Волинський. Будинок на вулиці Соборна.
Владимир-Волынский. Здание на улице Соборная. |
|
|
Володимир-Волинський. Костел Святих Йоакима і Анни (1752 рік), зараз парафіальний римо-католицький костел.
Владимир-Волынский. Костел Святих Иоакима и Анны (1752 год), ныне приходской римско-католический костел. Volodymyr-Volynskyi. The Church of the Joahim and Anna, 1752. |
|
Володимир-Волинський. Колишній костел Розіслання Апостолів (1755-1770 роки).
Це - пам'ятка архітектури національного значення у стилі пізнього бароко. Зараз тут діє Кафедральний собор Різдва Христового Української Православної Церкви (Київський патріархат). Владимир-Волынский. Бывший костел Послания Апостолов (1755-1770 годы). Это - памятник архитектуры национального значения в стиле позднего барокко. Ныне здесь функционирует Кафедральный собор Рождества Христова Украинской Православной Церкви (Киевский патриархат). Volodymyr-Volynskyi. The Cathedral of the Holy Christmas, 1755-1770. |
|
Володимир-Волинський.
Князь Данило, король Волині і Галича. Владимир-Волынский. Князь Данило, король Волыни и Галича. |
Першоджерела:
# Путівник «Вся Україна»; Андрій Івченко; Державне науково-виробниче підприємство «Картографія»; Київ-2006.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# Путівник «Жовква. Державний історико-архітектурний заповідник», видавництво «Наш Світ», Тернопіль.
# Путівник «Жовківщина», туристичний інформаційний центр м. Жовква, 2007.
# Вікіпедія.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
# «500 чарівних куточків України, які варто відвідати»; Т.Лагунова, Ю.Кашуба; Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків-2007.
# Путівник «Автомобільна прогулянка Україною»; І.Лилько, Ю.Ференцева, А.Глазовий, І.Чеховський; «Балтія-Друк»; Київ-2008.
# Путівник «Жовква. Державний історико-архітектурний заповідник», видавництво «Наш Світ», Тернопіль.
# Путівник «Жовківщина», туристичний інформаційний центр м. Жовква, 2007.
# Вікіпедія.
# «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР».
# Інформаційні таблиці відповідних об’єктів.
Інші сторінки маршруту "На захід від Києва (липень 2008 року)":
До переліку фотосерій
