Місто Вінниця – адміністративний, економічний і культурний центр Вінницької області.
Розташоване місто на берегах Південного Бугу. Заселені ці території були ще в давні часи.
Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі.
Згодом цей край відійшов до Галицько-Волинського князівства. Більше ста років тут панувала Золота орда.
Після перемоги у 1362 році війська литовського князя Ольгреда над військом татар,
Поділля потрапило під владу литовського князівства.
Племінники князя Ольгреда – Федір і Костянтин Коріятовичі, почали будувати на цих землях міста-фортеці.
Серед них була і Вінниця. Про це вперше згадується в документах 1363 року.
Перший замок було споруджено на високому місці лівого берега.
У 1558 році з метою підсилення захисту від ворогів була збудована нова фортеця на острові Кемпа.
Вінниця офіційно стала містом у 1795 році.
З Вінницею пов’язані імена М.І.Пирогова та М.М.Коцюбинського.
Город Винница - административный, экономический и культурный центр Винницкой области. Расположен город на берегах Южного Буга. Заселены эти территории были еще в давние времена. С середины X столетия здесь поселились племена уличей и тиверцев, которые входили в состав Киевской Руси. Со временем этот край отошел к Галицко-Волынского княжеству. Больше ста лет здесь господствовала Золотая орда. После победы в 1362 году армии литовского князя Ольгреда над армией татар, Подолье попало под власть литовского княжества. Племянники князя Ольгреда - Федор и Константин Корятовичи, начали строить на этих землях города-крепости. Среди них была и Винница. Об этом впервые упоминается в документах 1363 года. Первый замок был сооружен на высоком месте левого берега. В 1558 году с целью усиления защиты от врагов была построенная новая крепость на острове Кемпа. Винница официально стала городом в 1795 году.
С Винницой связанны имена Н.И.Пирогова и М.М.Коцюбинского.
Vinnytsia (Vinnitsa, Vinnytsya) is a city in central Ukraine, located on the banks of the Southern Buh River, approximately 260 km far of Ukraine's capital, Kyiv. It is the regional centre of Vinnytska Oblast and historically a part of the Podillia region. The city contains many notable machinery and confectionery industries. The population is about 350 thou. Built as a fortress in the mid-14th c., it was famous for its brave warriors and was the place of numerous battles. Vinnytsia was an important trade and political centre of note since as early as the 16th century. More specifically, the city played a significant role during Cossack wars as well as during World War II. Great Purge victims' graves were exhumed by the Germans in 1943. Since the end of World War II, it is the home for a major Air Force base, including an airfield, a hospital, arsenals, and other military installations. The Ukrainian Air Force Command has been based in Vinnytsia since 1992. Despite its difficult destiny, a number of beautiful architectural ensembles have preserved till our days.
З Вінницею пов’язані імена М.І.Пирогова та М.М.Коцюбинського.
Город Винница - административный, экономический и культурный центр Винницкой области. Расположен город на берегах Южного Буга. Заселены эти территории были еще в давние времена. С середины X столетия здесь поселились племена уличей и тиверцев, которые входили в состав Киевской Руси. Со временем этот край отошел к Галицко-Волынского княжеству. Больше ста лет здесь господствовала Золотая орда. После победы в 1362 году армии литовского князя Ольгреда над армией татар, Подолье попало под власть литовского княжества. Племянники князя Ольгреда - Федор и Константин Корятовичи, начали строить на этих землях города-крепости. Среди них была и Винница. Об этом впервые упоминается в документах 1363 года. Первый замок был сооружен на высоком месте левого берега. В 1558 году с целью усиления защиты от врагов была построенная новая крепость на острове Кемпа. Винница официально стала городом в 1795 году.
С Винницой связанны имена Н.И.Пирогова и М.М.Коцюбинского.
Vinnytsia (Vinnitsa, Vinnytsya) is a city in central Ukraine, located on the banks of the Southern Buh River, approximately 260 km far of Ukraine's capital, Kyiv. It is the regional centre of Vinnytska Oblast and historically a part of the Podillia region. The city contains many notable machinery and confectionery industries. The population is about 350 thou. Built as a fortress in the mid-14th c., it was famous for its brave warriors and was the place of numerous battles. Vinnytsia was an important trade and political centre of note since as early as the 16th century. More specifically, the city played a significant role during Cossack wars as well as during World War II. Great Purge victims' graves were exhumed by the Germans in 1943. Since the end of World War II, it is the home for a major Air Force base, including an airfield, a hospital, arsenals, and other military installations. The Ukrainian Air Force Command has been based in Vinnytsia since 1992. Despite its difficult destiny, a number of beautiful architectural ensembles have preserved till our days.
Вінниця. Колишній костьол монастиря домініканців (пам`ятка архітектури, 1758 рік).
Монастир було закрито в 1831. До 1991 костьол використовувався як зал органної музики. Зараз - Свято-Преображенський Кафедральний собор.
Винница. Бывший костел монастыря доминиканцев (памятник архитектуры, 1758 год).
Монастырь был закрыт в 1831. До 1991 костел использовался как зал органной музыки. Сейчас - Свято-Преображенский Кафедральный собор.
Монастир було закрито в 1831. До 1991 костьол використовувався як зал органної музики. Зараз - Свято-Преображенський Кафедральний собор.
Винница. Бывший костел монастыря доминиканцев (памятник архитектуры, 1758 год).
Монастырь был закрыт в 1831. До 1991 костел использовался как зал органной музыки. Сейчас - Свято-Преображенский Кафедральный собор.
Вінниця. Колишній костьол монастиря єзуїтів (пам`ятка архітектури).
В 1617 будівлі на теріторіях єзуїтського та домініканського монастирів було обнесено захисним муром з баштами і утворили єдину фортецю, за котрою закріпилася назва "Мури".
В 1907 споруду костьолу монастиря єзуїтів було пристосовано під гімназію, внаслідок чого головний фасад зазнав змін.
Винница. Бывший костел монастыря иезуитов (памятник архитектуры).
В 1617 строения на территориях иезуитского и доминиканского монастырей были обнесены оборонной стеной с башнями и составили единую крепость, за которой закрепилось название "Муры".
В 1907 здание костела монастыря иезуитов было приспособлено под гимназию, в результате чего главный фасад претерпел изменения.
В 1617 будівлі на теріторіях єзуїтського та домініканського монастирів було обнесено захисним муром з баштами і утворили єдину фортецю, за котрою закріпилася назва "Мури".
В 1907 споруду костьолу монастиря єзуїтів було пристосовано під гімназію, внаслідок чого головний фасад зазнав змін.
Винница. Бывший костел монастыря иезуитов (памятник архитектуры).
В 1617 строения на территориях иезуитского и доминиканского монастырей были обнесены оборонной стеной с башнями и составили единую крепость, за которой закрепилось название "Муры".
В 1907 здание костела монастыря иезуитов было приспособлено под гимназию, в результате чего главный фасад претерпел изменения.
Вінниця. Храм Пресвятої Діви Марії Ангельської.
Рік заснування 1745. Архітектурний стиль - тосканське бароко.
Винница. Храм Пресвятой Девы Марии Ангельской.
Год основания 1745. Архитектурный стиль - тосканское барокко.
Рік заснування 1745. Архітектурний стиль - тосканське бароко.
Винница. Храм Пресвятой Девы Марии Ангельской.
Год основания 1745. Архитектурный стиль - тосканское барокко.
Вінниця. Кафедральний собор Різдва Богородиці.
(Московська патріархія)
Винница. Рождество-Богородичный кафедральный собор.
(Московская патриархия)
(Московська патріархія)
Винница. Рождество-Богородичный кафедральный собор.
(Московская патриархия)
Вінниця. Церква Миколи (пам`ятка архітектури, 1746 рік).
Дерев`яна, трибанна. Про час спорудження церкви свідчить напис на різному наличнику південних дверей. В XIX ст. було підведено мурований фундамент. Під час реставрації 1970р. відновлені форма та основні конструкції, аркада-галерея. Ця споруда - один із найкращих зразків подольскої школи монументальної народної архітектури.
Винница. Церковь Николая (памятник архитектуры, 1746 год).
Деревянная, трехглавая. О дате сооружения церкви свидетельствует надпись на резном наличнике южной двери. В XIX в. подведен каменный фундамент. Во время реставрации 1970г. восстановлены форма и основные конструкции, аркада-галерея. Это сооружение - один из лучших образцов подольской школы монументальной народной архитектуры.
Дерев`яна, трибанна. Про час спорудження церкви свідчить напис на різному наличнику південних дверей. В XIX ст. було підведено мурований фундамент. Під час реставрації 1970р. відновлені форма та основні конструкції, аркада-галерея. Ця споруда - один із найкращих зразків подольскої школи монументальної народної архітектури.
Винница. Церковь Николая (памятник архитектуры, 1746 год).
Деревянная, трехглавая. О дате сооружения церкви свидетельствует надпись на резном наличнике южной двери. В XIX в. подведен каменный фундамент. Во время реставрации 1970г. восстановлены форма и основные конструкции, аркада-галерея. Это сооружение - один из лучших образцов подольской школы монументальной народной архитектуры.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Головний вхід.
Микола Іванович Пирогов (25.11.1810 - 5.12.1881), геніальний хірург, жив у цій садибі з 1861 по 1881.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главный вход.
Николай Иванович Пирогов (25.11.1810 - 5.12.1881), гениальный хирург, жил в этой усадьбе с 1861г. по 1881г.
Микола Іванович Пирогов (25.11.1810 - 5.12.1881), геніальний хірург, жив у цій садибі з 1861 по 1881.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главный вход.
Николай Иванович Пирогов (25.11.1810 - 5.12.1881), гениальный хирург, жил в этой усадьбе с 1861г. по 1881г.
Микола Іванович Пирогів (Pyrogiv Nikolay) народився у Москві в 1810 році. Шістнадцятирічним хлопчиком поступив на медичний факультет Московського університету.
Отримавши диплом, ще декілька років вчився за кордоном. До професорської діяльності Пирогів готувався в університеті міста Тарту.
На той час цей університет вважався кращим у Росії. Тут, у хірургічній клініці, Пирогів пропрацював п'ять років, блискуче захистив докторську дисертацію і у віці лише двадцяти шести років
його було обрано професором Дерптського університету (нині Тартуській університет). Через кілька років Пирогова було запрошено до Петербургу, де він очолив кафедру хірургії в Медико-хірургічній Академії.
Одночасно Пирогів керував організованою ним клінікою госпітальної хірургії. Оскільки в обов'язки Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів.
Багато з них були ним докорінно перероблені; крім того, Пирогів розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок.
Один з таких прийомів до теперішнього часу називається «операцією Пирогова».
В пошуках дієвого методу навчання, Пирогів вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогів це називав "льодяною анатомією". Так народилася нова медична дисципліна - топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогів видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, що ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», що став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.
В 1847 році Пирогів виїхав на Кавказ в діючу армію, оскільки хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою аніж лубки, що застосовувалися до того. Тут таки, в аулі Салти, Пирогів вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Всього великий хірург провів близько 10000 операцій під ефірним наркозом.
В 1855 році, під час Кримської війни, Пирогів був головним хірургом обложеного англо-французькими військами Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогів вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багато солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок. Під час облоги Севастополя, для догляду за пораненими, Пирогів скористався допомогою сестер милосердя, частина яких приїхала на фронт з Петербургу. Це теж було нововведення на той час.
Найважливішою заслугою Пірогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Метод цей полягає в тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язувальному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуювали в глиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях. Тому Пирогів справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія.
Попри героїчну оборону, Севастополь було захоплено осаджуючими, і Кримська війна була програна Росією. Відсталість царської Росії, продажність чиновництва, бездарність верховного командування, здійснюваного князем Меньшиковим, були основними чинниками поразки. Повернувшись до Петербургу, Пирогів на прийомі в Олександра II доповів про це царю. Цар не став прислуховуватися до Пірогова, і з цієї миті Микола Іванович впав в немилість і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського учбових округів. Пирогів спробував реформувати систему шкільної освіти, що тоді склалася, ці його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свію посаду. Через десять років, коли після замаху на Олександра II в Росії посилилася реакція, Пирогова взагалі було звільнено з державної служби навіть без права на пенсію.
В розквіті творчих сил Пирогів усамітнився в своєму невеликому маєтку "Вишня" неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій. На цей час Пирогів вже був членом кількох іноземних академій. Відносно надовго Пирогів лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час пруссько-французької війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877-1878 рр. – вже в досить літньому віці – кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни.
Основне значення всієї діяльності Пирогова полягає в тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.
Николай Иванович Пирогов (Pirogov Nikolay) родился в Москве в 1810 году. Шестнадцатилетним мальчиком поступил на медицинский факультет Московского университета. Получив диплом, еще несколько лет учился за границей. К профессорской деятельности Пирогов готовился в университете города Тарту. В то время этот университет считался лучшим в России. Здесь, в хирургической клинике, Пирогов проработал пять лет, блестяще защитил докторскую диссертацию и в возрасте всего лишь двадцати шести лет был избран профессором Дерптского университета (ныне Тартуский университет). Через несколько лет Пирогов был приглашен в Петербург, где возглавил кафедру хирургии в Медико-хирургической Академии. Одновременно Пирогов руководил организованной им клиникой госпитальной хирургии. Поскольку в обязанности Пирогова входило обучение военных хирургов, он занялся изучением распространенных в те времена хирургических методов. Многие из них были им в корне переработаны; кроме того, Пирогов разработал ряд совершенно новых приемов, благодаря чему ему удавалось чаще, чем другим хирургам, избегать ампутации конечностей. Один из таких приемов до настоящего времени называется «операцией Пирогова».
В поисках действенного метода обучения, Пирогов решил применить анатомические исследования на замороженных трупах. Сам Пирогов это называл "ледяной анатомией". Так родилась новая медицинская дисциплина - топографическая анатомия. Спустя несколько лет такого изучения анатомии, Пирогов издал первый анатомический атлас под заглавием «Топографическая анатомия, иллюстрированная разрезами, проведенными через замороженное тело человека в трех направлениях», ставший незаменимым руководством для врачей-хирургов. С этого момента хирурги получили возможность оперировать, нанося минимальные травмы больному. Этот атлас и предложенная Пироговым методика стали основой всего последующего развития оперативной хирургии.
В 1847 году Пирогов уехал на Кавказ в действующую армию, так как хотел проверить в полевых условиях разработанные им операционные методы. На Кавказе он впервые применил перевязку бинтами, пропитанными крахмалом. Крахмальная перевязка оказалась удобнее и прочнее, чем применявшиеся раньше лубки. Здесь же, в ауле Салты, Пирогов впервые в истории медицины начал оперировать раненых с эфирным обезболиванием в полевых условиях. Всего великий хирург провел около 10000 операций под эфирным наркозом.
В 1855 году, во время Крымской войны, Пирогов был главным хирургом осажденного англо-французскими войсками Севастополя. Оперируя раненых, Пирогов впервые в истории мировой медицины применил гипсовую повязку, которая позволила ускорить процесс заживления переломов и избавила многих солдат и офицеров от уродливого искривления конечностей. Во время осады Севастополя, для ухода за ранеными, Пирогов воспользовался помощью сестер милосердия, часть которых приехала на фронт из Петербурга. Это тоже было нововведение по тем временам.
Важнейшей заслугой Пирогова является внедрение в Севастополе совершенно нового метода ухода за ранеными. Метод этот заключается в том, что раненые подлежали тщательному отбору уже на первом перевязочном пункте; в зависимости от тяжести ранений одни из них подлежали немедленной операции в полевых условиях, тогда как другие, с более легкими ранениями, эвакуировались в глубь страны для лечения в стационарных военных госпиталях. Поэтому Пирогов по справедливости считается основоположником специального направления в хирургии, известного как военная хирургия.
Несмотря на героическую оборону, Севастополь был взят осаждающими, и Крымская война была проиграна Россией. Отсталость царской России, продажность чиновничества, бездарность верховного командования, осуществляемого князем Меньшиковым, была основной причиной поражения. Вернувшись в Петербург, Пирогов на приеме у Александра II доложил об этом царю. Царь не захотел прислушаться к Пирогову, и с этого момента Николай Иванович впал в немилость и был «сослан» в Одессу на должность попечителя Одесского и Киевского учебных округов. Пирогов попытался реформировать сложившуюся систему школьного образования, его действия привели к конфликту с властями, и ученому пришлось оставить свой пост. Десять лет спустя, когда после покушения на Александра II в России усилилась реакция, Пирогов был вообще уволен с государственной службы даже без права на пенсию.
В расцвете творческих сил Пирогов уединился в своем небольшом имении "Вишня" неподалеку от Винницы, где организовал бесплатную больницу. Он ненадолго выезжал оттуда только за границу, а также по приглашению Петербургского университета для чтения лекций. К этому времени Пирогов уже был членом нескольких иностранных академий. Относительно надолго Пирогов лишь дважды покидал имение: первый раз в 1870 году во время прусско-французской войны, будучи приглашен на фронт от имени Международного Красного Креста, и второй раз, в 1877-1878 гг. – уже в очень пожилом возрасте – несколько месяцев работал на фронте во время русско-турецкой войны.
Основное значение всей деятельности Пирогова состоит в том, что своим самоотверженным и часто бескорыстным трудом он превратил хирургию в науку, вооружив врачей научно обоснованной методикой оперативного вмешательства.
Pirogov, Nikolay Ivanovich (1810-1881) - the world-famous surgeon, naturalist, teacher and public figure; founder of military field surgery, author of many operational methods and operations, introduced immobile bandage of "French plaster". His Topographical Anatomy (1851-54) was renowned worldwide. In social life was against class prejudice in education, demanded compulsory primary education for everyone.
В пошуках дієвого методу навчання, Пирогів вирішив застосувати анатомічні дослідження на заморожених трупах. Сам Пирогів це називав "льодяною анатомією". Так народилася нова медична дисципліна - топографічна анатомія. Через кілька років такого вивчення анатомії, Пирогів видав перший анатомічний атлас під назвою «Топографічна анатомія, що ілюстрована розтинами, проведеними через заморожене тіло людини в трьох напрямах», що став незамінним керівництвом для лікарів-хірургів. З цієї миті хірурги дістали можливість оперувати, завдаючи мінімальних травм хворому. Цей атлас і запропонована Пироговим методика стали основою всього подальшого розвитку оперативної хірургії.
В 1847 році Пирогів виїхав на Кавказ в діючу армію, оскільки хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою аніж лубки, що застосовувалися до того. Тут таки, в аулі Салти, Пирогів вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Всього великий хірург провів близько 10000 операцій під ефірним наркозом.
В 1855 році, під час Кримської війни, Пирогів був головним хірургом обложеного англо-французькими військами Севастополя. Оперуючи поранених, Пирогів вперше в історії світової медицини застосував гіпсову пов'язку, що дозволила прискорити процес загоєння переломів і позбавила багато солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок. Під час облоги Севастополя, для догляду за пораненими, Пирогів скористався допомогою сестер милосердя, частина яких приїхала на фронт з Петербургу. Це теж було нововведення на той час.
Найважливішою заслугою Пірогова є запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду за пораненими. Метод цей полягає в тому, що поранені підлягали ретельному відбору вже на першому перев'язувальному пункті; в залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, тоді як інших, з легшими пораненнями, евакуювали в глиб країни для лікування в стаціонарних військових госпіталях. Тому Пирогів справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія.
Попри героїчну оборону, Севастополь було захоплено осаджуючими, і Кримська війна була програна Росією. Відсталість царської Росії, продажність чиновництва, бездарність верховного командування, здійснюваного князем Меньшиковим, були основними чинниками поразки. Повернувшись до Петербургу, Пирогів на прийомі в Олександра II доповів про це царю. Цар не став прислуховуватися до Пірогова, і з цієї миті Микола Іванович впав в немилість і був «засланий» до Одеси на посаду опікуна Одеського і Київського учбових округів. Пирогів спробував реформувати систему шкільної освіти, що тоді склалася, ці його дії призвели до конфлікту з владою, і вченому довелося залишити свію посаду. Через десять років, коли після замаху на Олександра II в Росії посилилася реакція, Пирогова взагалі було звільнено з державної служби навіть без права на пенсію.
В розквіті творчих сил Пирогів усамітнився в своєму невеликому маєтку "Вишня" неподалік від Вінниці, де організував безкоштовну лікарню. Він ненадовго виїжджав звідти тільки за кордон, а також на запрошення Петербурзького університету для читання лекцій. На цей час Пирогів вже був членом кількох іноземних академій. Відносно надовго Пирогів лише двічі покидав маєток: перший раз у 1870 році під час пруссько-французької війни, будучи запрошений на фронт від імені Міжнародного Червоного Хреста, і другий раз, у 1877-1878 рр. – вже в досить літньому віці – кілька місяців працював на фронті під час російсько-турецької війни.
Основне значення всієї діяльності Пирогова полягає в тому, що своєю самовідданою і здебільшого безкорисною працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання.
Николай Иванович Пирогов (Pirogov Nikolay) родился в Москве в 1810 году. Шестнадцатилетним мальчиком поступил на медицинский факультет Московского университета. Получив диплом, еще несколько лет учился за границей. К профессорской деятельности Пирогов готовился в университете города Тарту. В то время этот университет считался лучшим в России. Здесь, в хирургической клинике, Пирогов проработал пять лет, блестяще защитил докторскую диссертацию и в возрасте всего лишь двадцати шести лет был избран профессором Дерптского университета (ныне Тартуский университет). Через несколько лет Пирогов был приглашен в Петербург, где возглавил кафедру хирургии в Медико-хирургической Академии. Одновременно Пирогов руководил организованной им клиникой госпитальной хирургии. Поскольку в обязанности Пирогова входило обучение военных хирургов, он занялся изучением распространенных в те времена хирургических методов. Многие из них были им в корне переработаны; кроме того, Пирогов разработал ряд совершенно новых приемов, благодаря чему ему удавалось чаще, чем другим хирургам, избегать ампутации конечностей. Один из таких приемов до настоящего времени называется «операцией Пирогова».
В поисках действенного метода обучения, Пирогов решил применить анатомические исследования на замороженных трупах. Сам Пирогов это называл "ледяной анатомией". Так родилась новая медицинская дисциплина - топографическая анатомия. Спустя несколько лет такого изучения анатомии, Пирогов издал первый анатомический атлас под заглавием «Топографическая анатомия, иллюстрированная разрезами, проведенными через замороженное тело человека в трех направлениях», ставший незаменимым руководством для врачей-хирургов. С этого момента хирурги получили возможность оперировать, нанося минимальные травмы больному. Этот атлас и предложенная Пироговым методика стали основой всего последующего развития оперативной хирургии.
В 1847 году Пирогов уехал на Кавказ в действующую армию, так как хотел проверить в полевых условиях разработанные им операционные методы. На Кавказе он впервые применил перевязку бинтами, пропитанными крахмалом. Крахмальная перевязка оказалась удобнее и прочнее, чем применявшиеся раньше лубки. Здесь же, в ауле Салты, Пирогов впервые в истории медицины начал оперировать раненых с эфирным обезболиванием в полевых условиях. Всего великий хирург провел около 10000 операций под эфирным наркозом.
В 1855 году, во время Крымской войны, Пирогов был главным хирургом осажденного англо-французскими войсками Севастополя. Оперируя раненых, Пирогов впервые в истории мировой медицины применил гипсовую повязку, которая позволила ускорить процесс заживления переломов и избавила многих солдат и офицеров от уродливого искривления конечностей. Во время осады Севастополя, для ухода за ранеными, Пирогов воспользовался помощью сестер милосердия, часть которых приехала на фронт из Петербурга. Это тоже было нововведение по тем временам.
Важнейшей заслугой Пирогова является внедрение в Севастополе совершенно нового метода ухода за ранеными. Метод этот заключается в том, что раненые подлежали тщательному отбору уже на первом перевязочном пункте; в зависимости от тяжести ранений одни из них подлежали немедленной операции в полевых условиях, тогда как другие, с более легкими ранениями, эвакуировались в глубь страны для лечения в стационарных военных госпиталях. Поэтому Пирогов по справедливости считается основоположником специального направления в хирургии, известного как военная хирургия.
Несмотря на героическую оборону, Севастополь был взят осаждающими, и Крымская война была проиграна Россией. Отсталость царской России, продажность чиновничества, бездарность верховного командования, осуществляемого князем Меньшиковым, была основной причиной поражения. Вернувшись в Петербург, Пирогов на приеме у Александра II доложил об этом царю. Царь не захотел прислушаться к Пирогову, и с этого момента Николай Иванович впал в немилость и был «сослан» в Одессу на должность попечителя Одесского и Киевского учебных округов. Пирогов попытался реформировать сложившуюся систему школьного образования, его действия привели к конфликту с властями, и ученому пришлось оставить свой пост. Десять лет спустя, когда после покушения на Александра II в России усилилась реакция, Пирогов был вообще уволен с государственной службы даже без права на пенсию.
В расцвете творческих сил Пирогов уединился в своем небольшом имении "Вишня" неподалеку от Винницы, где организовал бесплатную больницу. Он ненадолго выезжал оттуда только за границу, а также по приглашению Петербургского университета для чтения лекций. К этому времени Пирогов уже был членом нескольких иностранных академий. Относительно надолго Пирогов лишь дважды покидал имение: первый раз в 1870 году во время прусско-французской войны, будучи приглашен на фронт от имени Международного Красного Креста, и второй раз, в 1877-1878 гг. – уже в очень пожилом возрасте – несколько месяцев работал на фронте во время русско-турецкой войны.
Основное значение всей деятельности Пирогова состоит в том, что своим самоотверженным и часто бескорыстным трудом он превратил хирургию в науку, вооружив врачей научно обоснованной методикой оперативного вмешательства.
Pirogov, Nikolay Ivanovich (1810-1881) - the world-famous surgeon, naturalist, teacher and public figure; founder of military field surgery, author of many operational methods and operations, introduced immobile bandage of "French plaster". His Topographical Anatomy (1851-54) was renowned worldwide. In social life was against class prejudice in education, demanded compulsory primary education for everyone.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Головна алея.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главная аллея.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Главная аллея.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Липова алея.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Липовая аллея.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Липовая аллея.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Аптека.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Аптека.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Аптека.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Будинок.
Зараз - музей М.І.Пирогова.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Дом.
Сейчас - музей Н.И.Пирогова.
Зараз - музей М.І.Пирогова.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Дом.
Сейчас - музей Н.И.Пирогова.
Вінниця, музей-садиба Миколи Івановича Пирогова. Погруддя хірургу.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Бюст хирурга.
Винница, музей-усадьба Николая Ивановича Пирогова. Бюст хирурга.
Вінниця. Дзвіниця церкви-усипальниці Миколи Івановича Пирогова.
Винница. Колокольня церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова.
Винница. Колокольня церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова.
Вінниця. Церква-усипальниця Миколи Івановича Пирогова.
Незадовго до смерті великий учений зробив ще одне відкриття: він запропонував цілком новий спосіб бальзамування померлих.
До наших днів в цій церкві колишнього села Вишні (нині - один з районів Вінниці) зберігається набальзамоване цим способом тіло самого Пирогова.
Винница. Церковь-усыпальница Николая Ивановича Пирогова.
Незадолго до смерти великий ученый сделал еще одно открытие: он предложил совершенно новый способ бальзамирования умерших.
До наших дней в этой церкви бывшего села Вишни (ныне - один из районов Винницы) хранится набальзамированное этим способом тело самого Пирогова.
Vinnitsa. This church is Mausoleum of the world-famous surgeon Nikolay Pirogov.
Незадовго до смерті великий учений зробив ще одне відкриття: він запропонував цілком новий спосіб бальзамування померлих.
До наших днів в цій церкві колишнього села Вишні (нині - один з районів Вінниці) зберігається набальзамоване цим способом тіло самого Пирогова.
Винница. Церковь-усыпальница Николая Ивановича Пирогова.
Незадолго до смерти великий ученый сделал еще одно открытие: он предложил совершенно новый способ бальзамирования умерших.
До наших дней в этой церкви бывшего села Вишни (ныне - один из районов Винницы) хранится набальзамированное этим способом тело самого Пирогова.
Vinnitsa. This church is Mausoleum of the world-famous surgeon Nikolay Pirogov.
Вінниця. Біля церкви-усипальниці Миколи Івановича Пирогова.
Винница. Около церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова.
«Только одно понятиє о Богє можєт быть понятиєм бєз отрицания;
всє другоє на свєтє должно имєть и собствєнноє своє отрицаниє в нашєм умє.»
Н. Пироговъ.
всє другоє на свєтє должно имєть и собствєнноє своє отрицаниє в нашєм умє.»
Н. Пироговъ.
Винница. Около церкви-усыпальницы Николая Ивановича Пирогова.
«Только одно понятие о Боге может быть понятием без отрицания;
все другое на свете должно иметь и собственное свое отрицание в нашем уме.»
Н. Пирогов.
все другое на свете должно иметь и собственное свое отрицание в нашем уме.»
Н. Пирогов.
Вінниця. Садиба в П`ятничанах. Палац.
Садиба в П`ятничанах - парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Садибу закладено в 80-х рр. XVIII ст. Належала Грохольским. До складу входять палац, флігель та павільон, розташовані серед старовинного ландшафтного парку, частково оточеного старою мурованою огорожею. Парк створено в другій пол. XIX ст. і займає 32га. Характерною рисою його планування є численні групи листяних та хвойних пород, серед них - рідкісних.
Винница. Усадьба в Пятничанах. Дворец.
Усадьба в Пятничанах - парк-памятник садово-паркового искусства местного значения.
Усадьба основана в 80-х гг. XVIII в. Принадлежала Грохольским. В состав входят дворец, флигель и павильон, расположенные среди старинного ландшафтного парка, частично окруженного старой кирпичной оградой. Парк создан во второй пол. XIX в. и занимает 32га. Характерной чертой его планировки являются многочисленные группы лиственных и хвойных пород, в том числе редких. Живописные склоны пруда окружены насаждениями сосны, ели, лиственницы и вековых дубов.
Садиба в П`ятничанах - парк-пам`ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення.
Садибу закладено в 80-х рр. XVIII ст. Належала Грохольским. До складу входять палац, флігель та павільон, розташовані серед старовинного ландшафтного парку, частково оточеного старою мурованою огорожею. Парк створено в другій пол. XIX ст. і займає 32га. Характерною рисою його планування є численні групи листяних та хвойних пород, серед них - рідкісних.
Винница. Усадьба в Пятничанах. Дворец.
Усадьба в Пятничанах - парк-памятник садово-паркового искусства местного значения.
Усадьба основана в 80-х гг. XVIII в. Принадлежала Грохольским. В состав входят дворец, флигель и павильон, расположенные среди старинного ландшафтного парка, частично окруженного старой кирпичной оградой. Парк создан во второй пол. XIX в. и занимает 32га. Характерной чертой его планировки являются многочисленные группы лиственных и хвойных пород, в том числе редких. Живописные склоны пруда окружены насаждениями сосны, ели, лиственницы и вековых дубов.
Поряд із Вінницею, поблизу с. Стрижавка. Залишки ставки Гітлера "Вервольф".
Нагорі - лише нагромадження каміння, а що під землею???
Iсторiя гiтлерiвської ставки "Вервольф" щiльно вкутана таємницями та пiвстолiтнiм забуттям, скрiплена рiками людської кровi, особiстським грифом "Цілком таємно" й мiсцевими забобонами.
Відомо, що цей бункер було побудовано в рекорднi термiни - з вересня 1941р. по квiтень (за iншими вiдомостями - по червень) 1942р. Кожен iз 13-ти секторiв був оточений мiнними полями, 2-метровою огорожею з колючого дроту та лiнiєю високої напруги. Понад 80 житлових i службових примiщень тiльки частково розташовувалися на поверхнi (в т.ч. - особистий будиночок Гiтлера та мармуровий басейн, де вiн купався разом з Євою Браун). А пiд землею мiстилося аж 7 поверхiв, причому стiни герметичних примiщень були завтовшки 5 м, а перекриття - 8 м. Все це було оснащено унiкальними дренажними, повiтро-фiльтраційними системами та автономним енергозабезпеченням. Тут були величезнi продуктосховища, воду видобували з артезiанських джерел. Отже, "Вервольф" мiг спокiйно витримати навіть наземний ядерний вибух, протягом десятилiть забезпечуючи роботу в автономних умовах сотен осiб.
Відомо, що всiх вiйськовополонених, задiяних на будiвництвi (за рiзними даними - вiд 2 до 14 тис.), було знищено... Ставку оточувала могутня система охоронних споруд, її охороняли служба безпеки, елiтна вiйськова частина СС "Велика Нiмеччина", а зенiтники мали збивати будь-який лiтак, що з'явиться над "Вервольфом" - навiть нiмецький.
Відомо, що фюрер вiдвiдав ставку двiчi: 16.07-29.09.1942 (прийняття "директиви №45" - наступ на Сталiнград та Чорноморське узбережжя Кавказу) i 19.02-8.03.1943 (директива на проведення операцiї "Цитадель").
Цікаво, що на теренах (пост-) СРСР панує хибний переклад з німецької назви ставки «Вервольф»; це слово тлумачать як «перевертень», «вовкулака»... Однак, у німецькій є два омоніми (слова, що звучать однаково, але зміст мають різний): «VERWOLF» - «перевертень» і «VEHRWOLF» - «озброєний вовк», «захист вовка». Згідно «Енциклопедії Третього рейху», вінницька ставка Гітлера називалася саме «VEHRWOLF»...
Нагорі - лише нагромадження каміння, а що під землею???
Iсторiя гiтлерiвської ставки "Вервольф" щiльно вкутана таємницями та пiвстолiтнiм забуттям, скрiплена рiками людської кровi, особiстським грифом "Цілком таємно" й мiсцевими забобонами.
Відомо, що цей бункер було побудовано в рекорднi термiни - з вересня 1941р. по квiтень (за iншими вiдомостями - по червень) 1942р. Кожен iз 13-ти секторiв був оточений мiнними полями, 2-метровою огорожею з колючого дроту та лiнiєю високої напруги. Понад 80 житлових i службових примiщень тiльки частково розташовувалися на поверхнi (в т.ч. - особистий будиночок Гiтлера та мармуровий басейн, де вiн купався разом з Євою Браун). А пiд землею мiстилося аж 7 поверхiв, причому стiни герметичних примiщень були завтовшки 5 м, а перекриття - 8 м. Все це було оснащено унiкальними дренажними, повiтро-фiльтраційними системами та автономним енергозабезпеченням. Тут були величезнi продуктосховища, воду видобували з артезiанських джерел. Отже, "Вервольф" мiг спокiйно витримати навіть наземний ядерний вибух, протягом десятилiть забезпечуючи роботу в автономних умовах сотен осiб.
Відомо, що всiх вiйськовополонених, задiяних на будiвництвi (за рiзними даними - вiд 2 до 14 тис.), було знищено... Ставку оточувала могутня система охоронних споруд, її охороняли служба безпеки, елiтна вiйськова частина СС "Велика Нiмеччина", а зенiтники мали збивати будь-який лiтак, що з'явиться над "Вервольфом" - навiть нiмецький.
Відомо, що фюрер вiдвiдав ставку двiчi: 16.07-29.09.1942 (прийняття "директиви №45" - наступ на Сталiнград та Чорноморське узбережжя Кавказу) i 19.02-8.03.1943 (директива на проведення операцiї "Цитадель").
Цікаво, що на теренах (пост-) СРСР панує хибний переклад з німецької назви ставки «Вервольф»; це слово тлумачать як «перевертень», «вовкулака»... Однак, у німецькій є два омоніми (слова, що звучать однаково, але зміст мають різний): «VERWOLF» - «перевертень» і «VEHRWOLF» - «озброєний вовк», «захист вовка». Згідно «Енциклопедії Третього рейху», вінницька ставка Гітлера називалася саме «VEHRWOLF»...
Рядом с Винницей, вблизи с. Стрижавка. Остатки ставки Гитлера "Вервольф".
Сверху - лишь нагромождение камней, а что под землей???
История гитлеровской ставки "Вервольф" плотно укутана тайнами и полустолетним забвением, скреплена реками людской крови, особистским грифом "Совершенно секретно" и местными поверьями.
Известно, что этот бункер был построен в рекордные сроки - с сентября 1941г. по апрель (по другим сведениям - по июнь) 1942г. Каждый из 13-ти секторов быв окружен минными полями, 2-метровой оградой из колючей проволоки и линией высокого напряжения. Свыше 80 жилых и служебных помещений только частично размещались на поверхности (в т.ч. - личный домик Гитлера и мраморный бассейн, где он купался вместе с Евой Браун). А под землей располагались 7 этажей, причем стены герметичных помещений были толщиной 5 м, а перекрытия - 8 м. Все это было оснащено уникальными дренажными, воздухо-фильтрационными системами и автономным энергообеспечением. Тут были громадные продуктохранилища, воду добывали из артезианских источников. таким образом, "Вервольф" мог спокойно выдержать даже наземный ядерный взрыв, на протяжении десятилетий обеспечивая работу в автономных условиях сотен людей.
Известно, что все военнопленные, задействованные на строительстве (по разным данным - от 2 до 14 тыс.), были уничтожены... Ставку окружала мощная система охранных сооружений, ее охраняли служба безопасности, элитная воинская часть СС "Великая Германия", а зенитники могли сбивать любой самолет, появившийся над "Вервольфом" - даже немецкий.
Известно, что фюрер посетил ставку дважды: 16.07-29.09.1942 (принятие "директивы №45" - наступление на Сталинград и Черноморское побережье Кавказа) и 19.02-8.03.1943 (директива на проведение операции "Цитадель").
Интересно, что на територии (пост-) СССР закрепился ошибочный перевод с немецкого названия ставки «Вервольф»; это слово трактуют как «оборотень»... Однако, в немецком языке существует два омонима (слова, которые звучат одинаково, но имеют разный смысл): «VERWOLF» - «оборотень» и «VEHRWOLF» - «вооруженный волк», «защита волка». В соответствии с «Энциклопедией Третьего рейха», винницкая ставка Гитлера называлась именно «VEHRWOLF»...
It is the remains of the Hitler Head-quarters «VEHRWOLF» in World War II in Ukraine near Vinnitsa.
Сверху - лишь нагромождение камней, а что под землей???
История гитлеровской ставки "Вервольф" плотно укутана тайнами и полустолетним забвением, скреплена реками людской крови, особистским грифом "Совершенно секретно" и местными поверьями.
Известно, что этот бункер был построен в рекордные сроки - с сентября 1941г. по апрель (по другим сведениям - по июнь) 1942г. Каждый из 13-ти секторов быв окружен минными полями, 2-метровой оградой из колючей проволоки и линией высокого напряжения. Свыше 80 жилых и служебных помещений только частично размещались на поверхности (в т.ч. - личный домик Гитлера и мраморный бассейн, где он купался вместе с Евой Браун). А под землей располагались 7 этажей, причем стены герметичных помещений были толщиной 5 м, а перекрытия - 8 м. Все это было оснащено уникальными дренажными, воздухо-фильтрационными системами и автономным энергообеспечением. Тут были громадные продуктохранилища, воду добывали из артезианских источников. таким образом, "Вервольф" мог спокойно выдержать даже наземный ядерный взрыв, на протяжении десятилетий обеспечивая работу в автономных условиях сотен людей.
Известно, что все военнопленные, задействованные на строительстве (по разным данным - от 2 до 14 тыс.), были уничтожены... Ставку окружала мощная система охранных сооружений, ее охраняли служба безопасности, элитная воинская часть СС "Великая Германия", а зенитники могли сбивать любой самолет, появившийся над "Вервольфом" - даже немецкий.
Известно, что фюрер посетил ставку дважды: 16.07-29.09.1942 (принятие "директивы №45" - наступление на Сталинград и Черноморское побережье Кавказа) и 19.02-8.03.1943 (директива на проведение операции "Цитадель").
Интересно, что на територии (пост-) СССР закрепился ошибочный перевод с немецкого названия ставки «Вервольф»; это слово трактуют как «оборотень»... Однако, в немецком языке существует два омонима (слова, которые звучат одинаково, но имеют разный смысл): «VERWOLF» - «оборотень» и «VEHRWOLF» - «вооруженный волк», «защита волка». В соответствии с «Энциклопедией Третьего рейха», винницкая ставка Гитлера называлась именно «VEHRWOLF»...
It is the remains of the Hitler Head-quarters «VEHRWOLF» in World War II in Ukraine near Vinnitsa.
Першоджерела:
«Вінниця. План міста», ДП «ДКФ», 2002р.
Сайт «Наш край».
Сайт «Українська спадщина».
Сайт «Замки та храми України».
Гжегож Федоровський «Шеренга великих медиков»; переклад з польської E. К. Шпак. «Наша Ксенгарня» – Варшава, 1975.
«100 Великих Ученых», автор-укладач Д. К. Самин.
«Вінниця. План міста», ДП «ДКФ», 2002р.
Сайт «Наш край».
Сайт «Українська спадщина».
Сайт «Замки та храми України».
Гжегож Федоровський «Шеренга великих медиков»; переклад з польської E. К. Шпак. «Наша Ксенгарня» – Варшава, 1975.
«100 Великих Ученых», автор-укладач Д. К. Самин.
До переліку фотосерій
