Мапа четвертого дня маршруту. Покриття автошляхів - досить пристойне.
Цього дня ми не зупинялись у Житомирі та Рівному, що були на нашому шляху. Розповіді про ці міста - на інших сторінках.
Практична порада для тих, хто подорожує машиною: якщо у вас виникло бажання десь поїсти дорогою, не поспішайте гальмувати біля першого-ліпшого придорожнього кафе; краще завітайте до тих "точок", біля яких "кучкуються" TIR-и - не пожалкуєте.
Схема четвертого дня маршрута. Покрытие автодорог - достаточно приличное.
В этот день мы не останавливались в Житомире и Ровно, которые лежали на нашем пути. Рассказы об этих городах - на других страницах.
Практичный совет для тех, кто путешествует машиной: если у вас возникло желание где-то поесть дорогой, не спешите тормозить возле первого-встречного придорожного кафе; лучше загляните в те "точки", где "кучкуются" TIR-ы - не пожалеете.
Цього дня ми не зупинялись у Житомирі та Рівному, що були на нашому шляху. Розповіді про ці міста - на інших сторінках.
Практична порада для тих, хто подорожує машиною: якщо у вас виникло бажання десь поїсти дорогою, не поспішайте гальмувати біля першого-ліпшого придорожнього кафе; краще завітайте до тих "точок", біля яких "кучкуються" TIR-и - не пожалкуєте.
Схема четвертого дня маршрута. Покрытие автодорог - достаточно приличное.
В этот день мы не останавливались в Житомире и Ровно, которые лежали на нашем пути. Рассказы об этих городах - на других страницах.
Практичный совет для тех, кто путешествует машиной: если у вас возникло желание где-то поесть дорогой, не спешите тормозить возле первого-встречного придорожного кафе; лучше загляните в те "точки", где "кучкуются" TIR-ы - не пожалеете.
Тернопільська область, Вишнівець. Головна брама Вишневецького палацу.
Вишнівець (Wiśniowec)... частинка історії кількох народів.
Розкинувшись в мальовничій місцевості в верхів'ї ріки Горинь (Horyń), містечко Вишнівець волею долі стало відомим далеко за своїми межами пам'ятками давньої старовини, багатою історією на події та імена визначних людей.
Про заселення цієї території з давніх часів свідчать виявлені поблизу села Бутина рештки поселення Черняхівської та Трипільської культури. Але перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 року. Великий князь литовський Вітовт (Witold), позбавивши Дмитра Корибута Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі й Вишнівець. Тоді на правому березі р. Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитро Корибут збудував перший укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів.
Тернопольская область, Вишнивец. Главные ворота Вишневецкого дворца.
Вишнивец... частица истории нескольких народов.
Раскинувшись в живописной местности в верховье реки Горынь, городок Вишнивец волей судьбы стал известен далеко за своими пределами благодаря своим древним достопримечательностям и своей истории, богатой на события и имена выдающихся людей.
О заселении этой территории с древних времен свидетельствуют выявленные поблизости села Бутина остатки поселения Черняховской и Трипольской культуры. Но первое письменное упоминание о Вишнивце встречается в исторических источниках с 1395 года. Великий князь литовский Витовт, лишив Дмитрия Корибута Сиверского княжества, дал ему взамен несколько поселений на Волыни, в том числе и Вишнивец. Тогда на правом берегу р. Горинь там, где ныне размещается село Старый Вишнивец, Дмитрий Корибут построил первый укрепленный замок для защиты от татаро-турецких набегов.
Вишнівець (Wiśniowec)... частинка історії кількох народів.
Розкинувшись в мальовничій місцевості в верхів'ї ріки Горинь (Horyń), містечко Вишнівець волею долі стало відомим далеко за своїми межами пам'ятками давньої старовини, багатою історією на події та імена визначних людей.
Про заселення цієї території з давніх часів свідчать виявлені поблизу села Бутина рештки поселення Черняхівської та Трипільської культури. Але перша писемна згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 року. Великий князь литовський Вітовт (Witold), позбавивши Дмитра Корибута Сіверського князівства, дав йому взамін кілька поселень на Волині, в тому числі й Вишнівець. Тоді на правому березі р. Горинь там, де нині розташоване село Старий Вишнівець, Дмитро Корибут збудував перший укріплений замок для захисту від татаро-турецьких набігів.
Тернопольская область, Вишнивец. Главные ворота Вишневецкого дворца.
Вишнивец... частица истории нескольких народов.
Раскинувшись в живописной местности в верховье реки Горынь, городок Вишнивец волей судьбы стал известен далеко за своими пределами благодаря своим древним достопримечательностям и своей истории, богатой на события и имена выдающихся людей.
О заселении этой территории с древних времен свидетельствуют выявленные поблизости села Бутина остатки поселения Черняховской и Трипольской культуры. Но первое письменное упоминание о Вишнивце встречается в исторических источниках с 1395 года. Великий князь литовский Витовт, лишив Дмитрия Корибута Сиверского княжества, дал ему взамен несколько поселений на Волыни, в том числе и Вишнивец. Тогда на правом берегу р. Горинь там, где ныне размещается село Старый Вишнивец, Дмитрий Корибут построил первый укрепленный замок для защиты от татаро-турецких набегов.
Вишнівець. Палац Вишневецьких
(пам`ятка архітектури початку XVIII ст.).
В привілеях польського короля Владислава Варначика від 9 липня 1463 року є запис, що після смерті власника Вишнівця Василя Несвіцького на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові, який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким.
Вишнивец. Дворец Вишневецких
(памятник архитектуры начала XVIII в.).
В привилегиях польского короля Владислава Варначика от 9 июля 1463 года есть запись, что после смерти владельца Вишнивца Василия Несвицкого на основании акта раздела имений Вишнивец достается его сыну Солтану, который впервые начал именоваться князем Вишневецким.
(пам`ятка архітектури початку XVIII ст.).
В привілеях польського короля Владислава Варначика від 9 липня 1463 року є запис, що після смерті власника Вишнівця Василя Несвіцького на підставі акту поділу маєтків Вишнівець дістається його синові Солтанові, який уперше почав іменуватися князем Вишневецьким.
Вишнивец. Дворец Вишневецких
(памятник архитектуры начала XVIII в.).
В привилегиях польского короля Владислава Варначика от 9 июля 1463 года есть запись, что после смерти владельца Вишнивца Василия Несвицкого на основании акта раздела имений Вишнивец достается его сыну Солтану, который впервые начал именоваться князем Вишневецким.
Вишнівець. Фронтон Вишневецького палацу.
В 1494 році князь Михайло Вишневецький з нагальної потреби зміцнити Старовишнівецьку фортецю, котру часто нищили й руйнували татари, зводить новий замок на лівому березі р. Горинь, вибравши місце на стрімкій горі, де з півдня та із заходу він був неприступний.
З того часу й на декілька століть Вишнівець стає родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких.
Вишнивец. Фронтон Вишневецкого дворца.
В 1494 году князь Михаил Вишневецкий по неотложной потребности укрепить Старовишневецкую крепость, которую часто уничтожали и разрушали татары, возводит новый замок на левом берегу г. Горинь, выбрав место на крутой горе, где и с юга, и с запада он был неприступен.
С того времени на несколько веков Вишнивец становится родовым гнездом и славой могущественного рода князей Вишневецких.
В 1494 році князь Михайло Вишневецький з нагальної потреби зміцнити Старовишнівецьку фортецю, котру часто нищили й руйнували татари, зводить новий замок на лівому березі р. Горинь, вибравши місце на стрімкій горі, де з півдня та із заходу він був неприступний.
З того часу й на декілька століть Вишнівець стає родовим гніздом і славою могутнього роду князів Вишневецьких.
Вишнивец. Фронтон Вишневецкого дворца.
В 1494 году князь Михаил Вишневецкий по неотложной потребности укрепить Старовишневецкую крепость, которую часто уничтожали и разрушали татары, возводит новый замок на левом берегу г. Горинь, выбрав место на крутой горе, где и с юга, и с запада он был неприступен.
С того времени на несколько веков Вишнивец становится родовым гнездом и славой могущественного рода князей Вишневецких.
Вишнівець. Пам'ятник Дмитру Вишневецькому (Байді) перед Вишневецьким палацом.
Тут народився Дмитро - Байда Вишневецький (Dymitr - Bajda Wiśniowiecki), легендарний засновник козацької дружини на Малій Хортиці (Small Khortytsa, Mała Chortyca), що стала першим прототипом Запорізької Січі на Дніпровських порогах.
В 1563 році під час походу в Молдову Дмитра Вишневецького підступно схопив турецький ставленик на молдовському престолі Томша й віддав султанові. Однак герой не став зрадником, не прийняв магометанство. Турки вирішили піддати його найлютішій страті, кинувши живим з високої вежі на залізні гаки, вмуровані в стіну біля морської затоки на шляху з Константинополя в Галату. При падінні Вишневецький зачепився ребром і висів так якийсь час живим, лаючи ім'я султана і проклинаючи мусульманську віру, доки його не вбили турки, не стерпівши цих прокльонів. Народ зберіг у своїй пам'яті величний образ князя й оспівав його трагічну загибель у пісні про козака Байду.
Вишнивец. Памятник Дмитру Вишневецкому (Байде) перед Вишневецким дворцом.
Здесь родился Дмитрий - Байда Вишневецкий, легендарный основатель казацкой дружины на Малой Хортице, ставшей первым прототипом Запорожской Сечи на Днепровских порогах.
В 1563 году во время похода в Молдову Дмитрия Вишневецкого коварно схватил турецкий ставленник на молдовском престоле Томша и отдал султану. Однако герой не стал изменником, не принял магометанство. Турки решили подвергнуть его самой свирепой казни, бросив живым с высокой башни на железные крюки, вмурованные в стену возле морского залива по пути из Константинополя в Галату. При падении Вишневецкий зацепился ребром и висел так некоторое время живым, ругая имя султана и проклиная мусульманскую веру, пока его не убили турки, не стерпев этих проклятий. Народ сохранил в своей памяти величественный образ князя и воспел его трагическую гибель в песне о казаке Байде.
Тут народився Дмитро - Байда Вишневецький (Dymitr - Bajda Wiśniowiecki), легендарний засновник козацької дружини на Малій Хортиці (Small Khortytsa, Mała Chortyca), що стала першим прототипом Запорізької Січі на Дніпровських порогах.
В 1563 році під час походу в Молдову Дмитра Вишневецького підступно схопив турецький ставленик на молдовському престолі Томша й віддав султанові. Однак герой не став зрадником, не прийняв магометанство. Турки вирішили піддати його найлютішій страті, кинувши живим з високої вежі на залізні гаки, вмуровані в стіну біля морської затоки на шляху з Константинополя в Галату. При падінні Вишневецький зачепився ребром і висів так якийсь час живим, лаючи ім'я султана і проклинаючи мусульманську віру, доки його не вбили турки, не стерпівши цих прокльонів. Народ зберіг у своїй пам'яті величний образ князя й оспівав його трагічну загибель у пісні про козака Байду.
Вишнивец. Памятник Дмитру Вишневецкому (Байде) перед Вишневецким дворцом.
Здесь родился Дмитрий - Байда Вишневецкий, легендарный основатель казацкой дружины на Малой Хортице, ставшей первым прототипом Запорожской Сечи на Днепровских порогах.
В 1563 году во время похода в Молдову Дмитрия Вишневецкого коварно схватил турецкий ставленник на молдовском престоле Томша и отдал султану. Однако герой не стал изменником, не принял магометанство. Турки решили подвергнуть его самой свирепой казни, бросив живым с высокой башни на железные крюки, вмурованные в стену возле морского залива по пути из Константинополя в Галату. При падении Вишневецкий зацепился ребром и висел так некоторое время живым, ругая имя султана и проклиная мусульманскую веру, пока его не убили турки, не стерпев этих проклятий. Народ сохранил в своей памяти величественный образ князя и воспел его трагическую гибель в песне о казаке Байде.
Вишнівець. "Замок над Горинню" (вид на Вишневецький палац з боку річки Горинь).
В другій половині XVI століття Вишнівець став резиденцією українських магнатів князів Вишневецьких, які поступово покатоличилися та стали захищати інтереси королівської Польщі. В 1640 році Ярема Вишневецький розпочав будівництво великого замку. Він значно модернізував замкові укріплення та збудував оборонний монастир кармелітів, який увійшов до єдиної оборонної системи Вишневецького замку. Місто Вишнівець, маючи магдебурію, на той час було великим торговим і ремісничим центром, куди з'їжджалися на торги купці з Кремінця, Почаєва та інших міст Волині. Проте після підписання Зборівського миру Вишнівець було ущент пограбовано й зруйновано татарами, що на довгі роки позначилося на його розвитку.
На початку XVIII століття останній із князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої Міхал Сервацій (Michał Serwacy) перебудував розорений родовий замок на пишний палац на взірець французьких позаміських резиденцій. Інтер'єри палацу вражали сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація в 1744 році маєток перейшов у власність найближчих родичів князів Вишневецьких - графів Мнєшенків (Мнішеків, Mniszków).
Вишнивец. "Замок над Горынью" (вид на Вишневецкий дворец со стороны речки Горынь).
Во второй половине XVI века Вишнивец стал резиденцией украинских магнатов князей Вишневецких, которые постепенно окатоличились и стали защищать интересы королевской Польши. В 1640 году Ярема Вишневецкий начал строительство большого замка. Он значительно модернизировал замковые укрепления и построил оборонный монастырь кармелитов, который вошел в единую оборонную систему Вишневецкого замка. Город Вишнивец, обладая магдебургским правом, в то время был большим торговым и ремесленным центром, куда съезжались на торги купцы с Кременца, Почаева и других городов Волыни. Однако после подписания Зборивского мира Вишнивец был полностью разграблен и разрушен татарами, что на долгие годы сказалось на его развитии.
В начале XVIII века последний из князей Вишневецких, первый магнат Речи Посполитой Михал Серваций перестроил разоренный родовой замок в пышный дворец по образцу французских загородных резиденций. Интерьеры дворца поражали современников своей роскошью. После смерти Михала Сервация в 1744 году имение перешло в собственность ближайших родственников князей Вишневецких - графов Мнешенков (Мнишеков).
В другій половині XVI століття Вишнівець став резиденцією українських магнатів князів Вишневецьких, які поступово покатоличилися та стали захищати інтереси королівської Польщі. В 1640 році Ярема Вишневецький розпочав будівництво великого замку. Він значно модернізував замкові укріплення та збудував оборонний монастир кармелітів, який увійшов до єдиної оборонної системи Вишневецького замку. Місто Вишнівець, маючи магдебурію, на той час було великим торговим і ремісничим центром, куди з'їжджалися на торги купці з Кремінця, Почаєва та інших міст Волині. Проте після підписання Зборівського миру Вишнівець було ущент пограбовано й зруйновано татарами, що на довгі роки позначилося на його розвитку.
На початку XVIII століття останній із князів Вишневецьких, перший магнат Речі Посполитої Міхал Сервацій (Michał Serwacy) перебудував розорений родовий замок на пишний палац на взірець французьких позаміських резиденцій. Інтер'єри палацу вражали сучасників своєю розкішністю. Після смерті Міхала Сервація в 1744 році маєток перейшов у власність найближчих родичів князів Вишневецьких - графів Мнєшенків (Мнішеків, Mniszków).
Вишнивец. "Замок над Горынью" (вид на Вишневецкий дворец со стороны речки Горынь).
Во второй половине XVI века Вишнивец стал резиденцией украинских магнатов князей Вишневецких, которые постепенно окатоличились и стали защищать интересы королевской Польши. В 1640 году Ярема Вишневецкий начал строительство большого замка. Он значительно модернизировал замковые укрепления и построил оборонный монастырь кармелитов, который вошел в единую оборонную систему Вишневецкого замка. Город Вишнивец, обладая магдебургским правом, в то время был большим торговым и ремесленным центром, куда съезжались на торги купцы с Кременца, Почаева и других городов Волыни. Однако после подписания Зборивского мира Вишнивец был полностью разграблен и разрушен татарами, что на долгие годы сказалось на его развитии.
В начале XVIII века последний из князей Вишневецких, первый магнат Речи Посполитой Михал Серваций перестроил разоренный родовой замок в пышный дворец по образцу французских загородных резиденций. Интерьеры дворца поражали современников своей роскошью. После смерти Михала Сервация в 1744 году имение перешло в собственность ближайших родственников князей Вишневецких - графов Мнешенков (Мнишеков).
Вишнівець. Вид на Вознесенську церкву з боку річки Горинь.
Графи Мнішеки прикрасили палац розкішними меблями, дорогоцінними люстрами, скульптурами, картинами. Бенкетний зал було оздоблено 45 тисячами голландських кахлів із ручним малюнком.
Володарі замку придбали велику колекцію живопису. Лише портретів там налічувалося близько 600. Сюди входили й три зібрання портретів Вишневецьких, Мнішеків, Тарлів. Виділявся портрет Дмитра Вишневецького (Байди). Тепер цей портрет зберігається в Київському історичному музеї. В 1846 році Вишнівець відвідав Т. Шевченко, котрий за завданням Археографічної комісії їздив на Волинь та Поділля замальовувати історичні та археологічні пам'ятки. У вересні 1848 року в замку над Горинню побував відомий французький письменник Оноре де Бальзак, який зупинився в князів Вишневецьких. Саме третій оприлюднений лист письменника до своєї коханої було написано у Вишнівцях.
Вишнивец. Вид на Вознесенскую церковь со стороны речки Горынь.
Графы Мнишеки украсили дворец роскошной мебелью, драгоценными люстрами, скульптурами, картинами. Банкетный зал был украшен 45 тысячами голландских кафелей с ручным рисунком.
Хозяева замка приобрели большую коллекцию живописи. Только портретов там насчитывалось около 600. Сюда входили и три собрания портретов Вишневецких, Мнишекив, Тарлов. Выделялся портрет Дмитрия Вишневецкого (Байды). Теперь этот портрет хранится в Киевском историческом музее. В 1846 году Вишнивеь посетил Т. Шевченко, который по заданию Археографической комиссии ездил на Волынь и Подолье зарисовывать исторические и археологические достопримечательности. В сентябре 1848 года в замке над Горынью побывал известный французский писатель Оноре де Бальзак, который остановился у князей Вишневецких. Именно третье обпубликованное письмо писателя к своей любимой было написано у Вишнивцах.
Графи Мнішеки прикрасили палац розкішними меблями, дорогоцінними люстрами, скульптурами, картинами. Бенкетний зал було оздоблено 45 тисячами голландських кахлів із ручним малюнком.
Володарі замку придбали велику колекцію живопису. Лише портретів там налічувалося близько 600. Сюди входили й три зібрання портретів Вишневецьких, Мнішеків, Тарлів. Виділявся портрет Дмитра Вишневецького (Байди). Тепер цей портрет зберігається в Київському історичному музеї. В 1846 році Вишнівець відвідав Т. Шевченко, котрий за завданням Археографічної комісії їздив на Волинь та Поділля замальовувати історичні та археологічні пам'ятки. У вересні 1848 року в замку над Горинню побував відомий французький письменник Оноре де Бальзак, який зупинився в князів Вишневецьких. Саме третій оприлюднений лист письменника до своєї коханої було написано у Вишнівцях.
Вишнивец. Вид на Вознесенскую церковь со стороны речки Горынь.
Графы Мнишеки украсили дворец роскошной мебелью, драгоценными люстрами, скульптурами, картинами. Банкетный зал был украшен 45 тысячами голландских кафелей с ручным рисунком.
Хозяева замка приобрели большую коллекцию живописи. Только портретов там насчитывалось около 600. Сюда входили и три собрания портретов Вишневецких, Мнишекив, Тарлов. Выделялся портрет Дмитрия Вишневецкого (Байды). Теперь этот портрет хранится в Киевском историческом музее. В 1846 году Вишнивеь посетил Т. Шевченко, который по заданию Археографической комиссии ездил на Волынь и Подолье зарисовывать исторические и археологические достопримечательности. В сентябре 1848 года в замке над Горынью побывал известный французский писатель Оноре де Бальзак, который остановился у князей Вишневецких. Именно третье обпубликованное письмо писателя к своей любимой было написано у Вишнивцах.
Вишнівець. Головна брама колишнього монастиря кармелітів.
На жаль, нащадки Мнішеків не поставилися з належною повагою до реліквій свого родового гнізда. В 1852 році граф Андрій Мнішек виїхав до Франції, взявши з собою родові портрети, найбільш цінні речі з колекцій, архів та близько 2,5 тис. книг.
Вишневецький маєток було продано на аукціоні й протягом кількох десятиліть випадкові володарі Вишнівця подовжили грабунок палацу та його колекцій.
Значних втрат зазнав Вишневецький палац під час Першої світової та громадянської воєн, а велика пожежа 1944 року завдала йому останній нищівний удар. Лише в 1960-роках XX століття комплекс було відбудовано.
На цей час до його складу належать: найстаріша споруда ансамблю - Вознесенська церква 1530 р., залишки валів та бастіонів, підпірні стіни, садиба на території замку з палацом, службами, огорожами, брамами XVIII ст., парк XVIII-XIX століть, а також монастир кармелітів (klastor Karmelitów), розташований на колишньому підзамчі.
Попри значні втрати Вишнівецький ансамбль і сьогодні залишається одним із найзначніших в Україні. Повне його відродження поверне до скарбниці національної культури пам'ятки найвищого художнього рівню.
Вишнивец. Главные ворота бывшего монастыря кармелитов.
К сожалению, потомки Мнишеков не отнеслись с надлежащим уважением к реликвиям своего родового гнезда. В 1852 году граф Андрей Мнишек выехал во Францию, взяв с собой родовые портреты, наиболее ценные вещи из коллекций, архив и около 2,5 тыс. книг.
Вишневецкое имение было продано на аукционе и на протяжении нескольких десятилетий случайные обладатели Вишнивца продолжали грабеж дворца и его коллекций.
Значительные потери понес Вишневецкий дворец во время Первой мировой и гражданской войн, а большой пожар 1944 года нанес ему последний сокрушительный удар. Только в 1960-годах XX века комплекс был отстроен.
В настоящее время в его составу входят: самое старое сооружение ансамбля - Вознесенская церковь 1530 г., остатки валов и бастионов, подпорные стены, усадьба на территории замка с дворцом, службами, ограждениями, воротами XVIII в., парк XVIII-XIX веков, а также монастырь кармелитов, расположенный на бывшем предзамчье.
Невзирая на значительные потери Вишнивецкий ансамбль и сегодня остается одним из самых значительных в Украине. Полное его возрождение вернет в сокровищницу национальной культуры достопримечательности наивысшего художественного уровня.
На жаль, нащадки Мнішеків не поставилися з належною повагою до реліквій свого родового гнізда. В 1852 році граф Андрій Мнішек виїхав до Франції, взявши з собою родові портрети, найбільш цінні речі з колекцій, архів та близько 2,5 тис. книг.
Вишневецький маєток було продано на аукціоні й протягом кількох десятиліть випадкові володарі Вишнівця подовжили грабунок палацу та його колекцій.
Значних втрат зазнав Вишневецький палац під час Першої світової та громадянської воєн, а велика пожежа 1944 року завдала йому останній нищівний удар. Лише в 1960-роках XX століття комплекс було відбудовано.
На цей час до його складу належать: найстаріша споруда ансамблю - Вознесенська церква 1530 р., залишки валів та бастіонів, підпірні стіни, садиба на території замку з палацом, службами, огорожами, брамами XVIII ст., парк XVIII-XIX століть, а також монастир кармелітів (klastor Karmelitów), розташований на колишньому підзамчі.
Попри значні втрати Вишнівецький ансамбль і сьогодні залишається одним із найзначніших в Україні. Повне його відродження поверне до скарбниці національної культури пам'ятки найвищого художнього рівню.
Вишнивец. Главные ворота бывшего монастыря кармелитов.
К сожалению, потомки Мнишеков не отнеслись с надлежащим уважением к реликвиям своего родового гнезда. В 1852 году граф Андрей Мнишек выехал во Францию, взяв с собой родовые портреты, наиболее ценные вещи из коллекций, архив и около 2,5 тыс. книг.
Вишневецкое имение было продано на аукционе и на протяжении нескольких десятилетий случайные обладатели Вишнивца продолжали грабеж дворца и его коллекций.
Значительные потери понес Вишневецкий дворец во время Первой мировой и гражданской войн, а большой пожар 1944 года нанес ему последний сокрушительный удар. Только в 1960-годах XX века комплекс был отстроен.
В настоящее время в его составу входят: самое старое сооружение ансамбля - Вознесенская церковь 1530 г., остатки валов и бастионов, подпорные стены, усадьба на территории замка с дворцом, службами, ограждениями, воротами XVIII в., парк XVIII-XIX веков, а также монастырь кармелитов, расположенный на бывшем предзамчье.
Невзирая на значительные потери Вишнивецкий ансамбль и сегодня остается одним из самых значительных в Украине. Полное его возрождение вернет в сокровищницу национальной культуры достопримечательности наивысшего художественного уровня.
Тернопільська область, Почаїв.
Почаїв - одна з перлин Волині - невеличке українське містечко районного підпорядкування, розташоване серед гряди Кременецьких гір, що ланцюгом простяглися рівниною малого Полісся. Почаїв відомий освіченим людям у будь-якому куточку світу через ту важливу роль, яку він відіграє в духовному житті православних християн.
В складних перипетіях минулого губиться історія міста... До середини XV століття не зустрічається ніяких свідчень про Почаїв як місто, окрім легенд, переказів, гіпотез, здогадок та суперечливих версій. Та небезпідставними є твердження, що коріння історії міста сягають у сиву давнину, що суспільне життя в цій місцевості запалахкотіло значно раніше, ніж підтверджують цей факт писемні джерела. Думки дослідників розходяться й щодо походження назви міста. За однією версією, вона походить від назви притоки Дніпра Почайни, в якій Володимир Великий хрестив Київ і Україну-Русь. Інші схильні вважати, що "Почаїв" - просто трансформоване розмовне "Поча Діва творити чудеса".
Історія міста безпосередньо пов'язана з історією Почаївської Свято-Успенської Лаври - монастиря, який веде своє літочислення з 1-ої половини XIII століття, а в 1883 році отримав статус Лаври і був поставлений за своїм значенням в духовному житті православних майже в один ряд із самою Києво-Печерською Лаврою.
З давніх-давен у Почаєві розвивалось підприємництво. Під стінами монастиря виник великий торговий центр. На Успіння Пресвятої Богородиці тут проходили величезні ярмарки. Відтак з'явились перші адміністративні будинки. А в 1787 році Почаїв набув статус містечка з магдебурзьким правом.
Духовне й мирське тут тісно переплетено. Лавра - невід'ємний атрибут Почаєва, його візитна картка. Так само й місто з його соціально-культурними інфраструктурами, готовими надати різнопланові послуги численним гостям, туристам, паломникам - фактично невід'ємна складова Лаври.
Тернопольская область, Почаев.
Почаев - одна из жемчужин Волыни - небольшой украинский городок районного подчинения, расположенный среди гряды Кременецких гор, которые цепью протянулись равниной малого Полесья. Почаев известен образованным людям в любом уголке мира из-за той важной роли, которую он играет в духовной жизни православных христиан.
В сложных перипетиях прошлого теряется история города... До середины XV века не встречается никаких свидетельств о Почаеве как городе, кроме легенд, преданий, гипотез, догадок и противоречивых версий. Но небезосновательными являются утверждения, что корни истории города уходят в седую старину, что общественная жизнь в этой местности началась значительно раньше, чем подтверждают этот факт письменные источники. Мнения исследователей расходятся и относительно происхождения названия города. По одной версии, оно происходит от названия притока Днепра Почайны, в которой Владимир Великий крестил Киев и Украину-Русь. Другие склонны считать, что "Почаїв" - просто трансформируемое разговорное "Поча Діва творити чудеса".
История города неразрывно связана с историей Почаевской Свято-Успенской Лавры - монастыря, который ведет свое летоисчисление с 1-ой половины XIII века, а в 1883 году получил статус Лавры и был поставлен по своему значению в духовной жизни православных почти в один ряд с самой Киево-Печерской Лаврой.
Издавна в Почаеве развивалось предпринимательство. Под стенами монастыря возник большой торговый центр. На Успение Пресвятой Богородицы здесь проходили громадные ярмарки. Соответственно, появились и первые административные дома. А в 1787 году Почаев получил статус городка с магдебургским правом.
Духовное и мирское здесь тесно переплетено. Лавра - неотъемлемый атрибут Почаева, его визитная карточка. Точно так же и город с его социально-культурными инфраструктурами, готовыми предоставить разноплановые услуги многочисленным гостям, туристам, паломникам - фактически неотъемлемая составляющая Лавры.
Почаїв - одна з перлин Волині - невеличке українське містечко районного підпорядкування, розташоване серед гряди Кременецьких гір, що ланцюгом простяглися рівниною малого Полісся. Почаїв відомий освіченим людям у будь-якому куточку світу через ту важливу роль, яку він відіграє в духовному житті православних християн.
В складних перипетіях минулого губиться історія міста... До середини XV століття не зустрічається ніяких свідчень про Почаїв як місто, окрім легенд, переказів, гіпотез, здогадок та суперечливих версій. Та небезпідставними є твердження, що коріння історії міста сягають у сиву давнину, що суспільне життя в цій місцевості запалахкотіло значно раніше, ніж підтверджують цей факт писемні джерела. Думки дослідників розходяться й щодо походження назви міста. За однією версією, вона походить від назви притоки Дніпра Почайни, в якій Володимир Великий хрестив Київ і Україну-Русь. Інші схильні вважати, що "Почаїв" - просто трансформоване розмовне "Поча Діва творити чудеса".
Історія міста безпосередньо пов'язана з історією Почаївської Свято-Успенської Лаври - монастиря, який веде своє літочислення з 1-ої половини XIII століття, а в 1883 році отримав статус Лаври і був поставлений за своїм значенням в духовному житті православних майже в один ряд із самою Києво-Печерською Лаврою.
З давніх-давен у Почаєві розвивалось підприємництво. Під стінами монастиря виник великий торговий центр. На Успіння Пресвятої Богородиці тут проходили величезні ярмарки. Відтак з'явились перші адміністративні будинки. А в 1787 році Почаїв набув статус містечка з магдебурзьким правом.
Духовне й мирське тут тісно переплетено. Лавра - невід'ємний атрибут Почаєва, його візитна картка. Так само й місто з його соціально-культурними інфраструктурами, готовими надати різнопланові послуги численним гостям, туристам, паломникам - фактично невід'ємна складова Лаври.
Тернопольская область, Почаев.
Почаев - одна из жемчужин Волыни - небольшой украинский городок районного подчинения, расположенный среди гряды Кременецких гор, которые цепью протянулись равниной малого Полесья. Почаев известен образованным людям в любом уголке мира из-за той важной роли, которую он играет в духовной жизни православных христиан.
В сложных перипетиях прошлого теряется история города... До середины XV века не встречается никаких свидетельств о Почаеве как городе, кроме легенд, преданий, гипотез, догадок и противоречивых версий. Но небезосновательными являются утверждения, что корни истории города уходят в седую старину, что общественная жизнь в этой местности началась значительно раньше, чем подтверждают этот факт письменные источники. Мнения исследователей расходятся и относительно происхождения названия города. По одной версии, оно происходит от названия притока Днепра Почайны, в которой Владимир Великий крестил Киев и Украину-Русь. Другие склонны считать, что "Почаїв" - просто трансформируемое разговорное "Поча Діва творити чудеса".
История города неразрывно связана с историей Почаевской Свято-Успенской Лавры - монастыря, который ведет свое летоисчисление с 1-ой половины XIII века, а в 1883 году получил статус Лавры и был поставлен по своему значению в духовной жизни православных почти в один ряд с самой Киево-Печерской Лаврой.
Издавна в Почаеве развивалось предпринимательство. Под стенами монастыря возник большой торговый центр. На Успение Пресвятой Богородицы здесь проходили громадные ярмарки. Соответственно, появились и первые административные дома. А в 1787 году Почаев получил статус городка с магдебургским правом.
Духовное и мирское здесь тесно переплетено. Лавра - неотъемлемый атрибут Почаева, его визитная карточка. Точно так же и город с его социально-культурными инфраструктурами, готовыми предоставить разноплановые услуги многочисленным гостям, туристам, паломникам - фактически неотъемлемая составляющая Лавры.
Почаїв. Вид на Почаївську Лавру з траси.
Почаївська Лавра, що величаво зноситься на горі, доступна для огляду в радіусі десятків кілометрів.
Золотими хрестами на позолочених куполах осіняє стародавню Волинську землю Почаївська Свято-Успенська Лавра - духовна святиня православного народу. Дата її заснування на цій святій горі сягає своїм корінням глибини століть.
В 1240 році Хан Батий захопив Київ. Монголо-татарське ярмо пригноблює Православну Русь, руйнуючи все святе. Києво-Печерські ченці йдуть на Волинь у пошуках притулку й знаходять його на скелястій, покритій густим лісом горі, де й поселяються. Сюди приносять вони суворий аскетичний дух преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських, а місце своєї самоти називають на згадку про річку Почайну - притоку Дніпра, на березі якої стояв колись їх монастир.
Тоді ж ченці сподобилися благословення Матері Божої. Вона з'явилася їм на скелі у вогненному стовпі подібно неопалимій купині з короною на голові й скіпетром в руці, залишивши на камені слід своєї правої стопи, з якого почала виділятися цілюща вода. Явище це було розцінене як благословення та знак заступництва Богоматері для побожних насельників нещодавно заснованої ними обителі. Чутки про них і про чудове явище Божої Матері збирали сюди все більше й більше християн для молитви. Багато хто з них залишався на горі для несення чернечого подвигу. Це й спонукало ченців побудувати дерев'яну церкву біля підніжжя гори, де всі богомольці могли слухати службу Божу.
Йшов час, слава святої гори зростала й поширювалася. Згодом замість дерев'яної церкви спорудили нову муровану Свято-Успенську церкву, яка поклала в Почаєві початок храмового свята Першої Пречистої Божої Матері. Поступово до кінця XVI-го сторіччя з маленької пустинної обителі монастир перетворився на центр православ'я на західних землях Русі.
В 1597 році монастир одержав у дар від місцевої поміщиці Ганни Гойської значні земельні наділи, маєтки та найдорожчий скарб - чудотворний образ Божої Матері. Почалася нова епоха в його історії.
Почаев. Вид Почаевской Лавры с трассы.
Почаевская Лавра, величественно возносящаяся на горе, доступна для обзора в радиусе десятков километров.
Золотыми крестами на золоченых куполах осеняет древнюю Волынскую землю Почаевская Свято-Успенская Лавра - духовная святыня православного народа. Дата её основания на этой святой горе уходит своими корнями в глубь веков.
В 1240 году Хан Батый захватил Киев. Монголо-татарское иго угнетает Православную Русь, разрушая все святое. Киево-Печерские иноки идут на Волынь в поисках убежища и находят его на скалистой, покрытой густым лесом горе, где и поселяются. Сюда приносят они суровый аскетический дух преподобных Антония и Феодосия Киево-Печерских, а место своего уединения называют в память о реке Почайне - притоке Днепра, на берегу которой стоял некогда их монастырь.
Тогда же, согласно преданию, иноки сподобились благословения Матери Божией. Она явилась им на скале в огненном столпе подобно неопалимой купине с короной на главе и скипетром в руке, оставив на камне след своей правой стопы, из которого начала источаться целебная вода. Явление это и было расценено как благословение и знак заступничества Богоматери для набожных насельников недавно основанной ими обители. Слухи о них и о чудесном явлении Божией Матери собирали сюда всё больше и больше христиан для молитвы. Многие из них оставались на горе для несения монашеского подвига. Это и побудило иноков построить деревянную церковь у подножья горы, где все богомольцы могли бы слушать службу Божию.
Время шло, слава святой горы росла и ширилась. Со временем, вместо деревянной церкви воздвигли новую каменную Свято-Успенскую церковь, которая положила в Почаеве начало храмового праздника Успения Божией Матери. Постепенно к концу XVI-го столетия из маленькой пустынной обители монастырь превратился в центр православия на западных землях Руси.
В 1597 году монастырь получил в дар от местной помещицы Анны Гойской значительные земельные наделы, имения и самое дорогое сокровище - чудотворный образ Божией Матери. Началась новая эпоха в его истории.
Почаївська Лавра, що величаво зноситься на горі, доступна для огляду в радіусі десятків кілометрів.
Золотими хрестами на позолочених куполах осіняє стародавню Волинську землю Почаївська Свято-Успенська Лавра - духовна святиня православного народу. Дата її заснування на цій святій горі сягає своїм корінням глибини століть.
В 1240 році Хан Батий захопив Київ. Монголо-татарське ярмо пригноблює Православну Русь, руйнуючи все святе. Києво-Печерські ченці йдуть на Волинь у пошуках притулку й знаходять його на скелястій, покритій густим лісом горі, де й поселяються. Сюди приносять вони суворий аскетичний дух преподобних Антонія та Феодосія Києво-Печерських, а місце своєї самоти називають на згадку про річку Почайну - притоку Дніпра, на березі якої стояв колись їх монастир.
Тоді ж ченці сподобилися благословення Матері Божої. Вона з'явилася їм на скелі у вогненному стовпі подібно неопалимій купині з короною на голові й скіпетром в руці, залишивши на камені слід своєї правої стопи, з якого почала виділятися цілюща вода. Явище це було розцінене як благословення та знак заступництва Богоматері для побожних насельників нещодавно заснованої ними обителі. Чутки про них і про чудове явище Божої Матері збирали сюди все більше й більше християн для молитви. Багато хто з них залишався на горі для несення чернечого подвигу. Це й спонукало ченців побудувати дерев'яну церкву біля підніжжя гори, де всі богомольці могли слухати службу Божу.
Йшов час, слава святої гори зростала й поширювалася. Згодом замість дерев'яної церкви спорудили нову муровану Свято-Успенську церкву, яка поклала в Почаєві початок храмового свята Першої Пречистої Божої Матері. Поступово до кінця XVI-го сторіччя з маленької пустинної обителі монастир перетворився на центр православ'я на західних землях Русі.
В 1597 році монастир одержав у дар від місцевої поміщиці Ганни Гойської значні земельні наділи, маєтки та найдорожчий скарб - чудотворний образ Божої Матері. Почалася нова епоха в його історії.
Почаев. Вид Почаевской Лавры с трассы.
Почаевская Лавра, величественно возносящаяся на горе, доступна для обзора в радиусе десятков километров.
Золотыми крестами на золоченых куполах осеняет древнюю Волынскую землю Почаевская Свято-Успенская Лавра - духовная святыня православного народа. Дата её основания на этой святой горе уходит своими корнями в глубь веков.
В 1240 году Хан Батый захватил Киев. Монголо-татарское иго угнетает Православную Русь, разрушая все святое. Киево-Печерские иноки идут на Волынь в поисках убежища и находят его на скалистой, покрытой густым лесом горе, где и поселяются. Сюда приносят они суровый аскетический дух преподобных Антония и Феодосия Киево-Печерских, а место своего уединения называют в память о реке Почайне - притоке Днепра, на берегу которой стоял некогда их монастырь.
Тогда же, согласно преданию, иноки сподобились благословения Матери Божией. Она явилась им на скале в огненном столпе подобно неопалимой купине с короной на главе и скипетром в руке, оставив на камне след своей правой стопы, из которого начала источаться целебная вода. Явление это и было расценено как благословение и знак заступничества Богоматери для набожных насельников недавно основанной ими обители. Слухи о них и о чудесном явлении Божией Матери собирали сюда всё больше и больше христиан для молитвы. Многие из них оставались на горе для несения монашеского подвига. Это и побудило иноков построить деревянную церковь у подножья горы, где все богомольцы могли бы слушать службу Божию.
Время шло, слава святой горы росла и ширилась. Со временем, вместо деревянной церкви воздвигли новую каменную Свято-Успенскую церковь, которая положила в Почаеве начало храмового праздника Успения Божией Матери. Постепенно к концу XVI-го столетия из маленькой пустынной обители монастырь превратился в центр православия на западных землях Руси.
В 1597 году монастырь получил в дар от местной помещицы Анны Гойской значительные земельные наделы, имения и самое дорогое сокровище - чудотворный образ Божией Матери. Началась новая эпоха в его истории.
Почаїв. Вид на Почаївську Лавру знизу, з боку міста.
«... я вирішила побудувати і заснувати монастир для проживання в ньому восьми ченців, людей добрих, побожного житія, не іншого сповідання, ніж грецького, підлеглих східній церкві, й двох дячків.
... на всякому такому, хто тільки порушив би в чомусь волю мою до шкоди того монастиря, та перебуває анафема й всяке неблагословіння з прокляттям» (Із заповіту Ганни Гойської, 1597 рік)
Почаев. Вид Почаевской Лавры снизу, со стороны города.
«... я решила построить и основать монастырь для жительства в нем восьми чернцев, людей добрых, набожного жития, не иного исповедания, как греческого, подчиненных восточной церкви, и двух дьячков.
... на всяком таковом, кто только нарушил бы в чем-либо волю мою ко вреду того монастыря, да пребывает анафема и всякое неблагословение с проклятием» (Из завещания Анны Гойськой, 1597 год)
«... я вирішила побудувати і заснувати монастир для проживання в ньому восьми ченців, людей добрих, побожного житія, не іншого сповідання, ніж грецького, підлеглих східній церкві, й двох дячків.
... на всякому такому, хто тільки порушив би в чомусь волю мою до шкоди того монастиря, та перебуває анафема й всяке неблагословіння з прокляттям» (Із заповіту Ганни Гойської, 1597 рік)
Почаев. Вид Почаевской Лавры снизу, со стороны города.
«... я решила построить и основать монастырь для жительства в нем восьми чернцев, людей добрых, набожного жития, не иного исповедания, как греческого, подчиненных восточной церкви, и двух дьячков.
... на всяком таковом, кто только нарушил бы в чем-либо волю мою ко вреду того монастыря, да пребывает анафема и всякое неблагословение с проклятием» (Из завещания Анны Гойськой, 1597 год)
Почаїв. Панорама Почаївської Лаври від головного входу (з крильця Архієрейського будинку).
Ліворуч - Собор Успіння Божої Матері, по центру - Лаврська дзвіниця, праворуч - Троїцький собор.
Почаев. Панорама Почаевской Лавры от главного входа (с крыльца Архиерейского дома).
Слева - Собор Успения Божией Матери, в центре - Лаврская колокольня (Звонница), справа - Троицкий собор.
Ліворуч - Собор Успіння Божої Матері, по центру - Лаврська дзвіниця, праворуч - Троїцький собор.
Почаев. Панорама Почаевской Лавры от главного входа (с крыльца Архиерейского дома).
Слева - Собор Успения Божией Матери, в центре - Лаврская колокольня (Звонница), справа - Троицкий собор.
Почаївська Лавра. Каплиця на честь 400-річчя перенесення чудотворної ікони Богородиці.
400-річний ювілей перенесення Чудотворної ікони Богородиці із замку Ганни Гойськой в монастир широко святкувався обителлю в серпні 1997 року.
Почаевская Лавра. Часовня в честь 400-летия перенесения чудотворной иконы Богородицы.
400-летний юбилей перенесения Чудотворной иконы Богородицы из замка Анны Гойской в монастырь широко праздновался обителью в августе 1997 года.
400-річний ювілей перенесення Чудотворної ікони Богородиці із замку Ганни Гойськой в монастир широко святкувався обителлю в серпні 1997 року.
Почаевская Лавра. Часовня в честь 400-летия перенесения чудотворной иконы Богородицы.
400-летний юбилей перенесения Чудотворной иконы Богородицы из замка Анны Гойской в монастырь широко праздновался обителью в августе 1997 года.
Почаївська Лавра. Архієрейський будинок, вид від Лаврської дзвіниці.
На будівлі - пам'ятна дошка з написом:
Почаевская Лавра. Архиерейский дом, вид от Лаврской колокольни.
На здании - памятная доска с надписью:
На будівлі - пам'ятна дошка з написом:
"В цьому будинку восени 1816 року проживав і працював видатний український поет Тарас Григорович Шевченко".
Почаевская Лавра. Архиерейский дом, вид от Лаврской колокольни.
На здании - памятная доска с надписью:
"В этом доме осенью 1816 года проживал и работал великий украинский поэт Тарас Григорьевич Шевченко".
Почаївська Лавра. Літня церква, вид від Лаврської дзвіниці.
Почаевская Лавра. Летняя церковь, вид от Лаврской колокольни (звонницы).
Почаевская Лавра. Летняя церковь, вид от Лаврской колокольни (звонницы).
Почаївська Лавра. Успенський собор, вид від Лаврської дзвіниці.
В 1771 році на місці стародавніх церков, невеликих і розрізнених, за проектом архітектора Готфріда Гофмана розпочалося будівництво в стилі пізнього бароко величного трьохпрестольного собору на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Розписував храм вже на початку XIX століття львівський художник Лука Долінський, а через деякий час у 1874 році (після пожежі) оновлювали розпис лаврські художники разом з академіком Васильєвим. В живописі собору - євангельські події й події пов'язані з історією монастиря та прославлянням його святинь. Оздоблювальні роботи виконував скульптор М.Полієвський.
Почаевская Лавра. Успенский собор, вид от Лаврской колокольни (звонницы).
В 1771 году на месте древних церквей, небольших и разрозненных, по проекту архитектора Готфрида Гофмана началось строительство в стиле позднего барокко величественного трёхпрестольного собора в честь Успения Пресвятой Богородицы. Расписывал храм уже в начале XIX века львовский художник Лука Долинский, а спустя некоторое время в 1874 году (после пожара) обновляли роспись лаврские художники вместе с академиком Васильевым. В живописи собора - евангельские события и события связанные с историей монастыря и прославлением его святынь. Отделочные работы выполнял скульптор М.Полиевский.
В 1771 році на місці стародавніх церков, невеликих і розрізнених, за проектом архітектора Готфріда Гофмана розпочалося будівництво в стилі пізнього бароко величного трьохпрестольного собору на честь Успіня Пресвятої Богородиці. Розписував храм вже на початку XIX століття львівський художник Лука Долінський, а через деякий час у 1874 році (після пожежі) оновлювали розпис лаврські художники разом з академіком Васильєвим. В живописі собору - євангельські події й події пов'язані з історією монастиря та прославлянням його святинь. Оздоблювальні роботи виконував скульптор М.Полієвський.
Почаевская Лавра. Успенский собор, вид от Лаврской колокольни (звонницы).
В 1771 году на месте древних церквей, небольших и разрозненных, по проекту архитектора Готфрида Гофмана началось строительство в стиле позднего барокко величественного трёхпрестольного собора в честь Успения Пресвятой Богородицы. Расписывал храм уже в начале XIX века львовский художник Лука Долинский, а спустя некоторое время в 1874 году (после пожара) обновляли роспись лаврские художники вместе с академиком Васильевым. В живописи собора - евангельские события и события связанные с историей монастыря и прославлением его святынь. Отделочные работы выполнял скульптор М.Полиевский.
Почаївська Лавра. Каплиця на честь 2000-річчя Різдва Христового.
Окрім Успенського храму наприкінці XVIII - початку XIX століть було споруджено братський корпус, в якому живе братія донині та печерна Свято-Варваринська церква (тепер церква преподобного Іова). Вона, немов обійнявши гору, назавжди з'єдналася з величною спорудою Свято-Успенського собору - шедевром мистецтва й віддзеркаленням багатства небесного та людського розуму.
В 1833 році за указом Святішого Синоду монастир було удостоєно назви Лавра, й відтоді рік за роком він наближався до нинішнього вигляду.
Почаевская Лавра. Часовня в честь 2000-летия Рождества Христового.
Кроме Успенского храма в конце XVIII - начале XIX веков были построены братский корпус, в котором живет братия доныне и пещерная Свято-Варваринская церковь (теперь церковь преподобного Иова). Она, как бы обняв гору, навсегда соединилась с величественным сооружением Свято-Успенского собора - шедевром искусства и отражением богатства небесного и человеческого разума.
В 1833 году указом Святейшего Синода монастырь был удостоен названия Лавра, и с тех пор год за годом приближался к нынешнему облику.
Окрім Успенського храму наприкінці XVIII - початку XIX століть було споруджено братський корпус, в якому живе братія донині та печерна Свято-Варваринська церква (тепер церква преподобного Іова). Вона, немов обійнявши гору, назавжди з'єдналася з величною спорудою Свято-Успенського собору - шедевром мистецтва й віддзеркаленням багатства небесного та людського розуму.
В 1833 році за указом Святішого Синоду монастир було удостоєно назви Лавра, й відтоді рік за роком він наближався до нинішнього вигляду.
Почаевская Лавра. Часовня в честь 2000-летия Рождества Христового.
Кроме Успенского храма в конце XVIII - начале XIX веков были построены братский корпус, в котором живет братия доныне и пещерная Свято-Варваринская церковь (теперь церковь преподобного Иова). Она, как бы обняв гору, навсегда соединилась с величественным сооружением Свято-Успенского собора - шедевром искусства и отражением богатства небесного и человеческого разума.
В 1833 году указом Святейшего Синода монастырь был удостоен названия Лавра, и с тех пор год за годом приближался к нынешнему облику.
Почаїв. Панорама Почаївської Лаври від Успенського собору.
Почаев. Панорама Почаевской Лавры от Успенского собора.
Почаев. Панорама Почаевской Лавры от Успенского собора.
Почаїв. Панорама Почаївської Лаври від Успенського собору.
В другій половині XIX століття було споруджено Святі ворота, архієрейський будинок, дзвіницю, що цілком гармонує із стилем Успенського собору, свічний завод, білий і ратушний готелі, аптека, було влаштовано прекрасну галерею перед храмом Успіння. Існувала двокласна церковно-приходська школа з трирічним курсом навчання, чернеча школа, позолотна, друкарня, іконописна майстерня. З метою релігійно-етичного повчання простого народу з 1887 року став видаватися щотижневий часопис «Почаївській листок». Не забували про обитель і паломники. З ранньої весни до пізньої осені йшли вони на поклоніння її святиням.
Почаев. Панорама Почаевской Лавры от Успенского собора.
Во второй половине XIX века были построены Святые ворота, архиерейский дом, колокольня, которая целиком гармонирует со стилем Успенского собора, свечной завод, белая и ратушная гостиницы, аптека, была устроена великолепная галерея перед храмом Успения. Существовала двухклассная церковно-приходская школа с трехгодичным курсом обучения, иноческая школа, позолотная, типография, иконописная мастерская. С целью религиозно-нравственного назидания простого народа с 1887 года стал издаваться еженедельный журнал «Почаевский листок». Не забывали про обитель и паломники. С ранней весны до поздней осени шли они на поклонение ее святыням.
В другій половині XIX століття було споруджено Святі ворота, архієрейський будинок, дзвіницю, що цілком гармонує із стилем Успенського собору, свічний завод, білий і ратушний готелі, аптека, було влаштовано прекрасну галерею перед храмом Успіння. Існувала двокласна церковно-приходська школа з трирічним курсом навчання, чернеча школа, позолотна, друкарня, іконописна майстерня. З метою релігійно-етичного повчання простого народу з 1887 року став видаватися щотижневий часопис «Почаївській листок». Не забували про обитель і паломники. З ранньої весни до пізньої осені йшли вони на поклоніння її святиням.
Почаев. Панорама Почаевской Лавры от Успенского собора.
Во второй половине XIX века были построены Святые ворота, архиерейский дом, колокольня, которая целиком гармонирует со стилем Успенского собора, свечной завод, белая и ратушная гостиницы, аптека, была устроена великолепная галерея перед храмом Успения. Существовала двухклассная церковно-приходская школа с трехгодичным курсом обучения, иноческая школа, позолотная, типография, иконописная мастерская. С целью религиозно-нравственного назидания простого народа с 1887 года стал издаваться еженедельный журнал «Почаевский листок». Не забывали про обитель и паломники. С ранней весны до поздней осени шли они на поклонение ее святыням.
Почаївська Лавра. Вхід до Храму Прєподобного Іова Почаївського.
На рубежі XVI і XVII століть ігуменом обителі став Іов Залізо. Великий аскет, прибічник безмовності і пустинножительства, він ревно взявся за справу, не гребуючи тяготами, пов'язаними з матеріальним влаштуванням обителі.
Завдяки невпинним старанням преподобного Іова було засновано школу та друкарню. В 1649 році на самій вершині гори було побудовано церкву на честь Святої Трійці із стопою Богородиці в середині храму, - до цього слід стопи більше 400 років залишався просто неба. Тоді ж обитель було обнесено оборонною стіною, побудовано інші храми, житло для ченців, всілякі господарські споруди.
Донині на вулицях Почаєва шумлять трьохсотрічні липи, посаджені преподобним Іовом, а дзеркальна вода викопаного їм на вершині гори колодязя та ставка у підніжжя, й тепер свідчать про велику працю для розвитку монастиря і, кажучи словами його життєописателя, тільки «самому Богу, таємна сердець людських проникаючому зручно їх сочислити».
Почаевская Лавра. Вход в Храм Преподобного Иова Почаевского.
На рубеже XVI и XVII веков игуменом обители стал Иов Железо. Великий аскет, сторонник безмолвия и пустынножительства, он ревностно принялся за дело, не гнушаясь тяготами, связанными с материальным устроением обители.
Благодаря неустанным стараниям преподобного Иова были открыты школа и типография. В 1649 году на самой вершине горы была построена церковь в честь Святой Троицы со стопой Богородицы в середине храма, - до этого след стопы более 400 лет оставался под открытым небом. Тогда же обитель была обнесена оборонной стеной, построены другие храмы, жилище для монахов, различные хозяйственные сооружения.
Доныне на улицах Почаева шумят трёхсотлетние липы, посаженные преподобным Иовом, а зеркальная вода выкопанного им на вершине горы колодца и пруда у подножья, и теперь свидетельствуют о великом труде для развития монастыря и, говоря словами его жизнеописателя, топько «самому Богу, тайная сердец человеческих проникающему удобно их сочислити».
На рубежі XVI і XVII століть ігуменом обителі став Іов Залізо. Великий аскет, прибічник безмовності і пустинножительства, він ревно взявся за справу, не гребуючи тяготами, пов'язаними з матеріальним влаштуванням обителі.
Завдяки невпинним старанням преподобного Іова було засновано школу та друкарню. В 1649 році на самій вершині гори було побудовано церкву на честь Святої Трійці із стопою Богородиці в середині храму, - до цього слід стопи більше 400 років залишався просто неба. Тоді ж обитель було обнесено оборонною стіною, побудовано інші храми, житло для ченців, всілякі господарські споруди.
Донині на вулицях Почаєва шумлять трьохсотрічні липи, посаджені преподобним Іовом, а дзеркальна вода викопаного їм на вершині гори колодязя та ставка у підніжжя, й тепер свідчать про велику працю для розвитку монастиря і, кажучи словами його життєописателя, тільки «самому Богу, таємна сердець людських проникаючому зручно їх сочислити».
Почаевская Лавра. Вход в Храм Преподобного Иова Почаевского.
На рубеже XVI и XVII веков игуменом обители стал Иов Железо. Великий аскет, сторонник безмолвия и пустынножительства, он ревностно принялся за дело, не гнушаясь тяготами, связанными с материальным устроением обители.
Благодаря неустанным стараниям преподобного Иова были открыты школа и типография. В 1649 году на самой вершине горы была построена церковь в честь Святой Троицы со стопой Богородицы в середине храма, - до этого след стопы более 400 лет оставался под открытым небом. Тогда же обитель была обнесена оборонной стеной, построены другие храмы, жилище для монахов, различные хозяйственные сооружения.
Доныне на улицах Почаева шумят трёхсотлетние липы, посаженные преподобным Иовом, а зеркальная вода выкопанного им на вершине горы колодца и пруда у подножья, и теперь свидетельствуют о великом труде для развития монастыря и, говоря словами его жизнеописателя, топько «самому Богу, тайная сердец человеческих проникающему удобно их сочислити».
Почаївська Лавра. Собор Успіння Божої Матері, вид із західної тераси, від входу до Храму Прєподобного Іова Почаївського.
Сторічним старцем закінчив свій земний шлях ігумен Іов (1651р.), але разом з Богородицею вважається незмінним заступником стародавньої православної святині від зазіхань іновірців. Дотепер живе в пам'яті церковній переказ часів Збаразької війни 1675 року. П'ятдесятитисячний загін турок і татар на чолі з Нуреддіном було тоді нібито відігнано від монастиря чудовим явищем над Свято-Троїцкою церквою Цариці Небесної з розпростертим омофором у руках, з небесними ангелами й преподобним Іовом, що старанно молився Богородиці, «да не дасть у неволю його монастиря».
Почаевская Лавра. Собор Успения Божией Матери, вид с западной террасы, от входа в Храм Преподобного Иова Почаевского.
Столетним старцем окончил свой земной путь игумен Иов (1651г.), но вместе с Богородицей считается неизменным заступником древней православной святыни от посягательств иноверцев. До сих пор живет в памяти церковной предание времен Збаражской войны 1675 года. Пятидесятитысячный отряд турок и татар под предводительством Нуреддина был тогда якобы отогнан от монастыря чудесным явлением над Свято-Троицкой церковью Царицы Небесной с распростёртым омофором в руках, с небесными ангелами и преподобным Иовом, прилежно молящимся Богородице, «да не предаст в неволю его монастыря».
Сторічним старцем закінчив свій земний шлях ігумен Іов (1651р.), але разом з Богородицею вважається незмінним заступником стародавньої православної святині від зазіхань іновірців. Дотепер живе в пам'яті церковній переказ часів Збаразької війни 1675 року. П'ятдесятитисячний загін турок і татар на чолі з Нуреддіном було тоді нібито відігнано від монастиря чудовим явищем над Свято-Троїцкою церквою Цариці Небесної з розпростертим омофором у руках, з небесними ангелами й преподобним Іовом, що старанно молився Богородиці, «да не дасть у неволю його монастиря».
Почаевская Лавра. Собор Успения Божией Матери, вид с западной террасы, от входа в Храм Преподобного Иова Почаевского.
Столетним старцем окончил свой земной путь игумен Иов (1651г.), но вместе с Богородицей считается неизменным заступником древней православной святыни от посягательств иноверцев. До сих пор живет в памяти церковной предание времен Збаражской войны 1675 года. Пятидесятитысячный отряд турок и татар под предводительством Нуреддина был тогда якобы отогнан от монастыря чудесным явлением над Свято-Троицкой церковью Царицы Небесной с распростёртым омофором в руках, с небесными ангелами и преподобным Иовом, прилежно молящимся Богородице, «да не предаст в неволю его монастыря».
Почаївська Лавра. Мабуть, - водонапорна башта (?).
Прикро, але Почаївська Лавра, ця перлина українського православ'я, і до наших днів перебуває в руках церкви, яка... як би це м'якше сказати... верхівка якої проводить фактично антиукраїнську політику...
Почаевская Лавра. Наверное, - водонапорная башня (?).
Досадно, но Почаевская Лавра, эта жемчужина украинского православия, и до наших дней находится в руках церкви, которая... как бы это мягче сказать... верхушка которой проводит фактически антиукраинскую политику....
Прикро, але Почаївська Лавра, ця перлина українського православ'я, і до наших днів перебуває в руках церкви, яка... як би це м'якше сказати... верхівка якої проводить фактично антиукраїнську політику...
Почаевская Лавра. Наверное, - водонапорная башня (?).
Досадно, но Почаевская Лавра, эта жемчужина украинского православия, и до наших дней находится в руках церкви, которая... как бы это мягче сказать... верхушка которой проводит фактически антиукраинскую политику....
Почаївська Лавра. Троїцький собор, західний фронтон.
Троїцький собор було споруджено за ініціативою архієпископа Антонія Храповицького в 1906-1912 за проектом академіка-архітектора Олексія Щусєва (згодом - автора мавзолея Леніна в Москві) в псевдо-давньоруському стилі. Собор задумувався як данина пам'яті колишньому храму, побудованому Феодором і Євою Домашевськими ще при преподобному Іові.
Собор прикрашений ззовні мозаїкою на західному та південному фронтонах по ескізах художника Миколи Реріха. У світі збереглися лише три роботи раннього періоду творчості Реріха: одна - у Почаєві та ще дві - у Пархомівці. Іконостас Троїцького собору виконано за проектом А. Щусєва в Москві в майстерні художника Чірікова за технікою «темпера». Стіни собору було розписано лише в 70-х роках XX століття силікатно-клейовими фарбами «під фреску» за ескізами художників В. Щербакова та В. Флорова.
Почаевская Лавра. Троицкий собор, западный фронтон.
Троицкий собор был построен по инициативе архиепископа Антония Храповицкого в 1906-1912 по проекту академика-архитектора Алексея Щусева (впоследствии - автора мавзолея Ленина в Москве) в псевдо-древнерусском стиле. Замышлялся собор как дань памяти прежнему храму, построенному Феодором и Евою Домашевскими еще при преподобном Иове.
Собор украшен снаружи мозаикой на западном и южном фронтонах по эскизам художника Николая Рериха. В мире сохранилось только три работы раннего периода творчества Рериха: одна - в Почаеве и еще две - в Пархомовке. Иконостас Троицкого собора выполнен по проекту А. Щусева в Москве в мастерской художника Чирикова в технике «темпера». Стены собора были расписаны только в 70-х годах XX века силикатно-клеевыми красками «под фреску» по эскизам художников В. Щербакова и В. Флорова.
Троїцький собор було споруджено за ініціативою архієпископа Антонія Храповицького в 1906-1912 за проектом академіка-архітектора Олексія Щусєва (згодом - автора мавзолея Леніна в Москві) в псевдо-давньоруському стилі. Собор задумувався як данина пам'яті колишньому храму, побудованому Феодором і Євою Домашевськими ще при преподобному Іові.
Собор прикрашений ззовні мозаїкою на західному та південному фронтонах по ескізах художника Миколи Реріха. У світі збереглися лише три роботи раннього періоду творчості Реріха: одна - у Почаєві та ще дві - у Пархомівці. Іконостас Троїцького собору виконано за проектом А. Щусєва в Москві в майстерні художника Чірікова за технікою «темпера». Стіни собору було розписано лише в 70-х роках XX століття силікатно-клейовими фарбами «під фреску» за ескізами художників В. Щербакова та В. Флорова.
Почаевская Лавра. Троицкий собор, западный фронтон.
Троицкий собор был построен по инициативе архиепископа Антония Храповицкого в 1906-1912 по проекту академика-архитектора Алексея Щусева (впоследствии - автора мавзолея Ленина в Москве) в псевдо-древнерусском стиле. Замышлялся собор как дань памяти прежнему храму, построенному Феодором и Евою Домашевскими еще при преподобном Иове.
Собор украшен снаружи мозаикой на западном и южном фронтонах по эскизам художника Николая Рериха. В мире сохранилось только три работы раннего периода творчества Рериха: одна - в Почаеве и еще две - в Пархомовке. Иконостас Троицкого собора выполнен по проекту А. Щусева в Москве в мастерской художника Чирикова в технике «темпера». Стены собора были расписаны только в 70-х годах XX века силикатно-клеевыми красками «под фреску» по эскизам художников В. Щербакова и В. Флорова.
Почаївська Лавра. Ще один вид на дзвіницю та Троїцький собор.
Віруючі, що приходять до Почаївської Лаври, поспішають вклонитися двом головним Лаврським святиням. Ці святині - слід на скелі правої стопи Пресвятої Богородиці та чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Передусім, саме цим святиням Лавра зобов'язана своєю славою та своїм розвитком.
Слід стопи Богородиці знаходиться в Успенському храмі за невеликою латунною огорожею біля першої колони праворуч. Оповита близькістю незбагненної таємниці, ця святиня немов увібрала в себе гарячі молитви нескінченного потоку богомольців на протязі вже багатьох століть. Над стопою з товстого, трохи жовтуватого скла з бронзовою кришкою, подібний стародавньому вівтарю, ковчег з шовковим платом. На платі - зображення стопи Богородиці, а за ним на стіні відлите з бронзи, прикрашене золотом і сріблом барельєфне зображення явища Богоматері. Під ковчегом на камені знаходиться слід самої стопи, що виділяє святу цілющу воду. Богомольці п'ють і уносять із собою благодатну воду, віруючи, що вона ще не раз зцілить їх від душевних і тілесних недуг.
Тут таки, в соборі Пресвятої Богородиці, над Царськими Воротами, в зоряно-образному, сяючому коштовними каменями, кіоті – чудотворна ікона Богородиці – друга велика Лаврська святиня. Її подарував у 1559 році грецький митрополит Неофіт місцевій поміщиці Ганні Гойській. Ікона ця писана у візантійському стилі на невеликій дошці. Богородиця ніжно прихилила свій лик до Сина, якого тримає на правій руці, а в лівій – плат, їм вона прикриває ноги Богонемовля. Десниця Ісуса піднята для благословення всіх, для кого Він – «шлях, правда й життя». На головах Богоматері та Спасителя корони із сяйвом. З обох боків і внизу на іконі є невеликі зображення святих: праворуч – пророка Іллі та мученика Міни, ліворуч – першомученика Стефана та преподобного Авраамія, знизу – великомучениці Катерини, праворуч від неї - святої Парасковії та ліворуч - святої Ірини. Повіривши в чудодійну силу ікони Божої Матері після зцілення свого сліпонародженого брата Пилипа, Ганна Гойська в 1597 році передала цю Святиню Почаївському монастирю. Стверджують, що тут ця ікона вже більше 400 років чинить чудеса.
Почаевская Лавра. Еще один вид на колокольню (звонницу) и Троицкий собор.
Верующие, приходящие в Почаевскую Лавру, спешат поклониться двум основным Лаврским святыням. Эти святыни - след на скале правой стопы Пресвятой Богородицы и чудотворная икона Пресвятой Богородицы. В первую очередь, именно этим святыням Лавра обязана своей славой и своим развитием.
След стопы Богородицы находится в Успенском храме за небольшой латунной оградой у первой колонны справа. Окутанная близостью непостижимой тайны, эта святыня словно вобрала в себя горячие молитвы нескончаемого потока богомольцев, текущего сюда уже многие столетия. Над стопой из толстого, чуть желтоватого стекла с бронзовой крышкой, подобен древнему алтарю, ковчег с шелковым платом. На плате - изображение стопы Богородицы, а за ним на стене отлитое из бронзы, украшенное золотом и серебром барельефное изображение явления Богоматери. Под ковчегом на камне находится след самой стопы, источающий святую целебную воду. Богомольцы пьют и уносят с собой благодатную воду, веруя, что она ещё не раз исцелит их от душевных и телесных недугов.
Тут же, в соборе Успения Пресвятой Богородицы, над Царскими Вратами, в звездно-образном, сияющем драгоценными камнями, киоте – чудотворная икона Богородицы – вторая великая Лаврская святыня. Ее подарил в 1559 году греческий митрополит Неофит местной помещице Анне Гойской. Икона эта писана в византийском стиле на небольшой доске. Богородица нежно приклонила свой лик к Сыну, которого держит на правой руке, а в левой – плат, им она прикрывает ноги Богомладенца. Денница Иисуса поднята для благословления всех, для кого Он – «путь, правда и жизнь». На главе у Богоматери и Спасителя короны с сиянием. С обеих сторон и внизу на иконе есть небольшие изображения святых: справа – пророка Илии и мученика Мины, слева – первомученика Стефана и преподобного Авраамия, внизу – великомученицы Екатерины, справа от нее - святой Параскевы и слева - святой Ирины. Уверовав в чудодейственную силу иконы Божией Матери после исцеления своего слепорожденного брата Филиппа, Анна Гойская в 1597 году передала эту Святыню Почаевскому монастырю. Утверждают, что здесь эта икона уже более 400 лет совершает чудеса.
Віруючі, що приходять до Почаївської Лаври, поспішають вклонитися двом головним Лаврським святиням. Ці святині - слід на скелі правої стопи Пресвятої Богородиці та чудотворна ікона Пресвятої Богородиці. Передусім, саме цим святиням Лавра зобов'язана своєю славою та своїм розвитком.
Слід стопи Богородиці знаходиться в Успенському храмі за невеликою латунною огорожею біля першої колони праворуч. Оповита близькістю незбагненної таємниці, ця святиня немов увібрала в себе гарячі молитви нескінченного потоку богомольців на протязі вже багатьох століть. Над стопою з товстого, трохи жовтуватого скла з бронзовою кришкою, подібний стародавньому вівтарю, ковчег з шовковим платом. На платі - зображення стопи Богородиці, а за ним на стіні відлите з бронзи, прикрашене золотом і сріблом барельєфне зображення явища Богоматері. Під ковчегом на камені знаходиться слід самої стопи, що виділяє святу цілющу воду. Богомольці п'ють і уносять із собою благодатну воду, віруючи, що вона ще не раз зцілить їх від душевних і тілесних недуг.
Тут таки, в соборі Пресвятої Богородиці, над Царськими Воротами, в зоряно-образному, сяючому коштовними каменями, кіоті – чудотворна ікона Богородиці – друга велика Лаврська святиня. Її подарував у 1559 році грецький митрополит Неофіт місцевій поміщиці Ганні Гойській. Ікона ця писана у візантійському стилі на невеликій дошці. Богородиця ніжно прихилила свій лик до Сина, якого тримає на правій руці, а в лівій – плат, їм вона прикриває ноги Богонемовля. Десниця Ісуса піднята для благословення всіх, для кого Він – «шлях, правда й життя». На головах Богоматері та Спасителя корони із сяйвом. З обох боків і внизу на іконі є невеликі зображення святих: праворуч – пророка Іллі та мученика Міни, ліворуч – першомученика Стефана та преподобного Авраамія, знизу – великомучениці Катерини, праворуч від неї - святої Парасковії та ліворуч - святої Ірини. Повіривши в чудодійну силу ікони Божої Матері після зцілення свого сліпонародженого брата Пилипа, Ганна Гойська в 1597 році передала цю Святиню Почаївському монастирю. Стверджують, що тут ця ікона вже більше 400 років чинить чудеса.
Почаевская Лавра. Еще один вид на колокольню (звонницу) и Троицкий собор.
Верующие, приходящие в Почаевскую Лавру, спешат поклониться двум основным Лаврским святыням. Эти святыни - след на скале правой стопы Пресвятой Богородицы и чудотворная икона Пресвятой Богородицы. В первую очередь, именно этим святыням Лавра обязана своей славой и своим развитием.
След стопы Богородицы находится в Успенском храме за небольшой латунной оградой у первой колонны справа. Окутанная близостью непостижимой тайны, эта святыня словно вобрала в себя горячие молитвы нескончаемого потока богомольцев, текущего сюда уже многие столетия. Над стопой из толстого, чуть желтоватого стекла с бронзовой крышкой, подобен древнему алтарю, ковчег с шелковым платом. На плате - изображение стопы Богородицы, а за ним на стене отлитое из бронзы, украшенное золотом и серебром барельефное изображение явления Богоматери. Под ковчегом на камне находится след самой стопы, источающий святую целебную воду. Богомольцы пьют и уносят с собой благодатную воду, веруя, что она ещё не раз исцелит их от душевных и телесных недугов.
Тут же, в соборе Успения Пресвятой Богородицы, над Царскими Вратами, в звездно-образном, сияющем драгоценными камнями, киоте – чудотворная икона Богородицы – вторая великая Лаврская святыня. Ее подарил в 1559 году греческий митрополит Неофит местной помещице Анне Гойской. Икона эта писана в византийском стиле на небольшой доске. Богородица нежно приклонила свой лик к Сыну, которого держит на правой руке, а в левой – плат, им она прикрывает ноги Богомладенца. Денница Иисуса поднята для благословления всех, для кого Он – «путь, правда и жизнь». На главе у Богоматери и Спасителя короны с сиянием. С обеих сторон и внизу на иконе есть небольшие изображения святых: справа – пророка Илии и мученика Мины, слева – первомученика Стефана и преподобного Авраамия, внизу – великомученицы Екатерины, справа от нее - святой Параскевы и слева - святой Ирины. Уверовав в чудодейственную силу иконы Божией Матери после исцеления своего слепорожденного брата Филиппа, Анна Гойская в 1597 году передала эту Святыню Почаевскому монастырю. Утверждают, что здесь эта икона уже более 400 лет совершает чудеса.
Тернопільська область, Кременець - одне з найдавніших міст України. Неодноразово зазнавав руйнувань від татарських навал.
Перша писемна згадка про Кременець зафіксована в Галицько-Волинському Літописі Іпатіївського зведення 1227 року. Магдебурзьке право місто отримало 1438 року. Першою історичною датою, завдяки якій Кременець прославився на весь світ, був 1240-й рік, коли орда хана Батия не зуміла подолати місто. В XV - першій половині XVII століття Кременець став важливим ремісничо-торгівельним центром Волині, а в XVII-XVIII століттях місто стало одним із найбільших осередків виробництва сукна. Славився також Кременець своїми гончарними та ювелірними виробами.
В XVII столітті одним із викладачів братської школи при Свято-Богоявленському монастирі працював відомий письменник і освітянин Кирило Ставровецький (Транквіліон). Місто в різні часи відвідували Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Марія Конопніцька, Оноре де Бальзак, Леся Українка. Тут народилися та провели дитинство Юліуш Словацький (1809-1849) - видатний польський поет та Олександр Чекановський (1832-1876) - визначний геолог, дослідник Східного Сибіру. Восени 1846 р. Кременець відвідав Тарас Шевченко. На основі зібраних матеріалів про гайдамацьке повстання XVIII ст. він написав повість "Варнак" та однойменну поему. В березні 1847 р. в Кременці з двома концертами виступив Ференц Ліст.
В XIX столітті в Кременці працювали прогресивні польські діячі історик-демократ Йоахім Лелевель (1786-1861), вчений-філософ Гуго Коллонтай (1750-1812), Євзебіуш Словацький (батько Юліуша Словацького), драматург і повістяр Юзеф Коженьовський, Олександр Міцкевич (брат Адама Міцкевича), Антон Анджейовський (Старий Дитюк), Віллібальд Бессер, відомі художники - дійсний член Віденської Академії мистецтв Ю. Пічман та академік Петербурзької Академії мистецтв К. Каневський; вчилися революціонер-демократ Станіслав Ворцель (1799-1857), відомі письменники Томаш Олізаровський (1811-1879), С. Вітвіцький, Т. Падура. В XX столітті тут побували видатні українські поети: у 1959 р. - Максим Рильський (1895-1964), у 1957 р. - Павло Тичина (1891-1967), у 1969 р. - Микола Бажан (1904-1983), у 1953 р. - Андрій Малишко (1912-1970).
Тернопольская область, Кременец - один из древнейших городов Украины. Неоднократно испытывал разрушительные набеги татар.
Первое письменное упоминание о Кременце зафиксировано в Галицко-Волынской Летописи Ипатиевского свода 1227 года. Магдебургское право город получил в 1438 году. Первой исторической датой, благодаря которой Кременец прославился на весь мир, был 1240-й год, когда орда хана Батыя не смогла овладеть городом. В XV - первой половине XVII века Кременец стал важным ремесленно-торговым центром Волыни, а в XVII-XVIII веках город стал одним из наибольших производелей сукна. Славился также Кременец своими гончарными и ювелирными изделиями.
В XVII веке одним из преподавателей братской школы при Свято-Богоявленскому монастыре работал известный писатель и педагог Кирилл Ставровецкий (Транквилион). Город в разные времена посещали Феофан Прокопович, Григорий Сковорода, Мария Конопницкая, Оноре де Бальзак, Леся Украинка. Здесь родились и провели детство Юлиуш Словацкий (1809-1849) - выдающийся польский поэт и Александр Чекановский (1832-1876) - выдающийся геолог, исследователь Восточной Сибири. Осенью 1846 г. Кременец посетил Тарас Шевченко. На основе собранных материалов о восстании гайдамаков XVIII ст. он написал повесть "Варнак" и одноименную поэму. В марте 1847 г. в Кременце с двумя концертами выступил Ференц Лист.
В XIX веке в Кременце работали прогрессивные польские деятели историк-демократ Йоахим Лелевель (1786-1861), ученый-философ Гуго Коллонтай (1750-1812), Евзебиуш Словацкий (отец Юлиуша Словацкого), драматург и писатель Юзеф Коженьовский, Александр Мицкевич (брат Адама Мицкевича), Антон Анджейовский (Старый Дитюк), Виллибальд Бессер, известные художники - действительный член Венской Академии искусств Ю. Пичман и академик Петербуржской Академии искусств К. Каневский; учились революционер-демократ Станислав Ворцель (1799-1857), известные писатели Томаш Олизаровский (1811-1879), С. Витвицкий, Т. Падура. В XX веке здесь побывали известные украинские поэты: в 1959 г. - Максим Рыльский (1895-1964), в 1957 г. - Павел Тычына (1891-1967), в 1969 г. - Николай Бажан (1904-1983), в 1953 г. - Андрей Малышко (1912-1970).
Перша писемна згадка про Кременець зафіксована в Галицько-Волинському Літописі Іпатіївського зведення 1227 року. Магдебурзьке право місто отримало 1438 року. Першою історичною датою, завдяки якій Кременець прославився на весь світ, був 1240-й рік, коли орда хана Батия не зуміла подолати місто. В XV - першій половині XVII століття Кременець став важливим ремісничо-торгівельним центром Волині, а в XVII-XVIII століттях місто стало одним із найбільших осередків виробництва сукна. Славився також Кременець своїми гончарними та ювелірними виробами.
В XVII столітті одним із викладачів братської школи при Свято-Богоявленському монастирі працював відомий письменник і освітянин Кирило Ставровецький (Транквіліон). Місто в різні часи відвідували Феофан Прокопович, Григорій Сковорода, Марія Конопніцька, Оноре де Бальзак, Леся Українка. Тут народилися та провели дитинство Юліуш Словацький (1809-1849) - видатний польський поет та Олександр Чекановський (1832-1876) - визначний геолог, дослідник Східного Сибіру. Восени 1846 р. Кременець відвідав Тарас Шевченко. На основі зібраних матеріалів про гайдамацьке повстання XVIII ст. він написав повість "Варнак" та однойменну поему. В березні 1847 р. в Кременці з двома концертами виступив Ференц Ліст.
В XIX столітті в Кременці працювали прогресивні польські діячі історик-демократ Йоахім Лелевель (1786-1861), вчений-філософ Гуго Коллонтай (1750-1812), Євзебіуш Словацький (батько Юліуша Словацького), драматург і повістяр Юзеф Коженьовський, Олександр Міцкевич (брат Адама Міцкевича), Антон Анджейовський (Старий Дитюк), Віллібальд Бессер, відомі художники - дійсний член Віденської Академії мистецтв Ю. Пічман та академік Петербурзької Академії мистецтв К. Каневський; вчилися революціонер-демократ Станіслав Ворцель (1799-1857), відомі письменники Томаш Олізаровський (1811-1879), С. Вітвіцький, Т. Падура. В XX столітті тут побували видатні українські поети: у 1959 р. - Максим Рильський (1895-1964), у 1957 р. - Павло Тичина (1891-1967), у 1969 р. - Микола Бажан (1904-1983), у 1953 р. - Андрій Малишко (1912-1970).
Тернопольская область, Кременец - один из древнейших городов Украины. Неоднократно испытывал разрушительные набеги татар.
Первое письменное упоминание о Кременце зафиксировано в Галицко-Волынской Летописи Ипатиевского свода 1227 года. Магдебургское право город получил в 1438 году. Первой исторической датой, благодаря которой Кременец прославился на весь мир, был 1240-й год, когда орда хана Батыя не смогла овладеть городом. В XV - первой половине XVII века Кременец стал важным ремесленно-торговым центром Волыни, а в XVII-XVIII веках город стал одним из наибольших производелей сукна. Славился также Кременец своими гончарными и ювелирными изделиями.
В XVII веке одним из преподавателей братской школы при Свято-Богоявленскому монастыре работал известный писатель и педагог Кирилл Ставровецкий (Транквилион). Город в разные времена посещали Феофан Прокопович, Григорий Сковорода, Мария Конопницкая, Оноре де Бальзак, Леся Украинка. Здесь родились и провели детство Юлиуш Словацкий (1809-1849) - выдающийся польский поэт и Александр Чекановский (1832-1876) - выдающийся геолог, исследователь Восточной Сибири. Осенью 1846 г. Кременец посетил Тарас Шевченко. На основе собранных материалов о восстании гайдамаков XVIII ст. он написал повесть "Варнак" и одноименную поэму. В марте 1847 г. в Кременце с двумя концертами выступил Ференц Лист.
В XIX веке в Кременце работали прогрессивные польские деятели историк-демократ Йоахим Лелевель (1786-1861), ученый-философ Гуго Коллонтай (1750-1812), Евзебиуш Словацкий (отец Юлиуша Словацкого), драматург и писатель Юзеф Коженьовский, Александр Мицкевич (брат Адама Мицкевича), Антон Анджейовский (Старый Дитюк), Виллибальд Бессер, известные художники - действительный член Венской Академии искусств Ю. Пичман и академик Петербуржской Академии искусств К. Каневский; учились революционер-демократ Станислав Ворцель (1799-1857), известные писатели Томаш Олизаровский (1811-1879), С. Витвицкий, Т. Падура. В XX веке здесь побывали известные украинские поэты: в 1959 г. - Максим Рыльский (1895-1964), в 1957 г. - Павел Тычына (1891-1967), в 1969 г. - Николай Бажан (1904-1983), в 1953 г. - Андрей Малышко (1912-1970).
Кременець. Замкова гора (гора Бона) із залишками колись могутньої фортеці.
Замок у Кременці було побудовано ще в XII столітті. В XIII ст. колишні дерев’яні укріплення було замінено на кам’яні.
Взимку 1240 р. орда хана Батия не спромоглася оволодіти цією фортецею на Замковій горі. До Люблінської унії замок належав литовським князям, далі - польським королям. Тривалий час цю видатну оборонну споруду ніхто не міг здобути. Завдяки неймовірним зусиллям і півторамісячній облозі в жовтні 1648 року Кременецький замок було взято козацькими загонами під орудою М. Кривоноса та зруйновано. З того часу замок вже не відбудовували.
До наших днів збереглися башта з брамою та оборонні мури.
Кременец. Замковая гора (гора Бона) с остатками когда-то могучей крепости.
Замок в Кременце был построен еще в XII веке. В XIII в. прежние деревянные укрепления были заменены каменными.
Зимой 1240 г. орда хана Батыя не смогла овладеть крепостью на Замковой горе. До Люблинской унии, замок принадлежал литовским князьям, потом - польским королям. Длительное время это выдающееся оборонное сооружение никто не мог захватить. Благодаря невероятным усилиям и полуторамесячной осаде в октябре 1648 года Кременецкий замок был взят козацкими отрядами М. Кривоноса и разрушен. С тех времен замок уже не отстраивали.
До настоящего времени сохранились башня с воротами и оборонительные стены.
Замок у Кременці було побудовано ще в XII столітті. В XIII ст. колишні дерев’яні укріплення було замінено на кам’яні.
Взимку 1240 р. орда хана Батия не спромоглася оволодіти цією фортецею на Замковій горі. До Люблінської унії замок належав литовським князям, далі - польським королям. Тривалий час цю видатну оборонну споруду ніхто не міг здобути. Завдяки неймовірним зусиллям і півторамісячній облозі в жовтні 1648 року Кременецький замок було взято козацькими загонами під орудою М. Кривоноса та зруйновано. З того часу замок вже не відбудовували.
До наших днів збереглися башта з брамою та оборонні мури.
Кременец. Замковая гора (гора Бона) с остатками когда-то могучей крепости.
Замок в Кременце был построен еще в XII веке. В XIII в. прежние деревянные укрепления были заменены каменными.
Зимой 1240 г. орда хана Батыя не смогла овладеть крепостью на Замковой горе. До Люблинской унии, замок принадлежал литовским князьям, потом - польским королям. Длительное время это выдающееся оборонное сооружение никто не мог захватить. Благодаря невероятным усилиям и полуторамесячной осаде в октябре 1648 года Кременецкий замок был взят козацкими отрядами М. Кривоноса и разрушен. С тех времен замок уже не отстраивали.
До настоящего времени сохранились башня с воротами и оборонительные стены.
|
|
Кременець. Надбрамна башта Кременецького замку (замку Бони) на Замковій горі.
Автор фото - Елла Клименко, 2006 рік.
Кременец. Надвратная башня Кременецкого замка (замка Боны) на Замковой горе. Автор фото - Элла Клименко, 2006 год. |
|
|
Кременець. Захід Сонця над Кременецьким замком (замком Бони).
Автор фото - Елла Клименко, 2006 рік. Кременец. Заход Солнца над Кременецким замком (замком Боны). Автор фото - Элла Клименко, 2006 год. |
|
|
Кременець. Вид від Замкової гори (гори Бона) на вечірнє місто.
Автор фото - Елла Клименко, 2006 рік. Кременец. Вид с Замковой горы (горы Бона) на вечерний город. Автор фото - Элла Клименко, 2006 год. |
Кременець. Ансамбль Колегіуму (ліцей і костьол) 1731-1743 рр.
Споруджено за проектом архітектора Г. Гіжицького в стилі пізнього бароко. Складався з єзуїтського костьолу (висотою 42 метри; це - найвища споруда Кременця) та двох учбових корпусів. Цей комплекс будівель було зведено на кошти князів Вишневецьких, які дали на це 154,911 ринських. В різні роки тут знаходилися Волинська гімназія, духовна семінарія, вчительський інститут, педагогічне училище. Нині тут діє педагогічний інститут.
Кременец. Ансамбль Коллегиума (лицей и костел) 1731-1743 гг.
Сооружен по проекту архитектора Г. Гижицкого в стиле позднего барокко. Состоял из иезуитского костела (высотой 42 метра; это - наивысшее строение Кременца) и двух учебных корпусов. Этот комплекс зданий был возведен на средства князей Вишневецких, которые дали на это 154,911 ринских. В разные годы тут находились Волынская гимназия, духовная семинария, учительский институт, педагогическое училище. В настоящее время тут действует педагогический институт.
Споруджено за проектом архітектора Г. Гіжицького в стилі пізнього бароко. Складався з єзуїтського костьолу (висотою 42 метри; це - найвища споруда Кременця) та двох учбових корпусів. Цей комплекс будівель було зведено на кошти князів Вишневецьких, які дали на це 154,911 ринських. В різні роки тут знаходилися Волинська гімназія, духовна семінарія, вчительський інститут, педагогічне училище. Нині тут діє педагогічний інститут.
Кременец. Ансамбль Коллегиума (лицей и костел) 1731-1743 гг.
Сооружен по проекту архитектора Г. Гижицкого в стиле позднего барокко. Состоял из иезуитского костела (высотой 42 метра; это - наивысшее строение Кременца) и двух учебных корпусов. Этот комплекс зданий был возведен на средства князей Вишневецких, которые дали на это 154,911 ринских. В разные годы тут находились Волынская гимназия, духовная семинария, учительский институт, педагогическое училище. В настоящее время тут действует педагогический институт.
Кременець. Одна з будівель колишньої Духовної семінарії.
Тут вчилися відомі українські громадсько-політичні діячі: у 1929-1938 рр. - член проводу ОУН, публіцист, професор Юрій Пундик-Миколин (1918-1973) та у 1927-1934 рр. - голова ПУН ОУН, у 1964-1977 рр. редактор Олег Штуль-Жданович (1917-1977).
В 1922-1931 рр. тут працював професор богослов’я, релігійний і освітянський діяч, знавець стародавніх мов, автор і перекладач духовних книг, борець за соборність України Кобрин Михайло Петрович (1871-1956).
Кременец. Одно из строений бывшей Духовной семинарии.
Тут учились известные украинские общественно-политические деятели: в 1929-1938 гг. - член провода ОУН, публицист, профессор Юрий Пундик-Миколин (1918-1973) и в 1927-1934 гг. - председатель ПУН ОУН, в 1964-1977 гг. редактор Олег Штуль-Жданович (1917-1977).
В 1922-1931 гг. здесь трудился профессор богословия, религиозный и просветительский деятель, знаток древних языков, автор и переводчик духовных книг, борец за соборность Украины Кобрин Михаил Петрович (1871-1956).
Тут вчилися відомі українські громадсько-політичні діячі: у 1929-1938 рр. - член проводу ОУН, публіцист, професор Юрій Пундик-Миколин (1918-1973) та у 1927-1934 рр. - голова ПУН ОУН, у 1964-1977 рр. редактор Олег Штуль-Жданович (1917-1977).
В 1922-1931 рр. тут працював професор богослов’я, релігійний і освітянський діяч, знавець стародавніх мов, автор і перекладач духовних книг, борець за соборність України Кобрин Михайло Петрович (1871-1956).
Кременец. Одно из строений бывшей Духовной семинарии.
Тут учились известные украинские общественно-политические деятели: в 1929-1938 гг. - член провода ОУН, публицист, профессор Юрий Пундик-Миколин (1918-1973) и в 1927-1934 гг. - председатель ПУН ОУН, в 1964-1977 гг. редактор Олег Штуль-Жданович (1917-1977).
В 1922-1931 гг. здесь трудился профессор богословия, религиозный и просветительский деятель, знаток древних языков, автор и переводчик духовных книг, борец за соборность Украины Кобрин Михаил Петрович (1871-1956).
Кременець. Свято-Богоявленський монастир, заснований у 1636 році з
благословіння Петра Могили.
До комплексу монастиря входять храм, келії (1760 рік, в стилі класицизму) та надбрамна дзвіниця (початок XX століття, в стилі пізнього бароко).
Нині тут знаходиться діючий монастир Тернопільської єпархії УПЦ.
Кременец. Свято-Богоявленский монастырь, основанный в 1636 году с благословения Петра Могилы.
В комплекс монастыря входят храм, кельи (1760 год, в стиле классицизма) и надвратная колокольня (начало XX века, в стиле позднего барокко).
В настоящее время здесь находится действующий монастырь Тернопольской епархии УПЦ.
До комплексу монастиря входять храм, келії (1760 рік, в стилі класицизму) та надбрамна дзвіниця (початок XX століття, в стилі пізнього бароко).
Нині тут знаходиться діючий монастир Тернопільської єпархії УПЦ.
Кременец. Свято-Богоявленский монастырь, основанный в 1636 году с благословения Петра Могилы.
В комплекс монастыря входят храм, кельи (1760 год, в стиле классицизма) и надвратная колокольня (начало XX века, в стиле позднего барокко).
В настоящее время здесь находится действующий монастырь Тернопольской епархии УПЦ.
Кременець. Парафіяльний костел.
На костелі - пам'ятна дошка з написом:
Кременец. Парафиальный костел.
На костелі - пам'ятна дошка з написом:
"WITOLD MOGILNICKI.
Marszalek Krzemieniecki ur. 1832 na Litwie zmarł 1887 r. w Krzemieńcu pochowany w Kuniowie.
Kochał Boga i Ludzi Wieczny odpoczynek."
Marszalek Krzemieniecki ur. 1832 na Litwie zmarł 1887 r. w Krzemieńcu pochowany w Kuniowie.
Kochał Boga i Ludzi Wieczny odpoczynek."
Кременец. Парафиальный костел.
Кременець. Парафіяльний костел, внутрішнє оздоблення.
Кременец. Парафиальный костел, внутреннее оформление.
Кременец. Парафиальный костел, внутреннее оформление.
Кременець. Покровська церква.
Кременец. Покровская церковь.
Кременец. Покровская церковь.
Прикро, але ми дуже поспішаємо. Вже вечоріє; до Києва - трохи менше 400 километрів, а для стареньких "Жигулів"
130 км/год - майже межа на трасі...
Ми обов’язково повернемося до тебе, стародавній Кременець!!! В Кременці на нас ще чекають:
Будинок родини Словацьких (вул. Словацького, 26), побудований наприкінці XVII століття в стилі класицизму. Ця садиба належала колись Евзебіушу Словацькому - батькові видатного польського поета Юліуша Словацького. Він придбав її за два тижні до народження сина. Юліуш Словацький жив тут у 1814-28 рр. В 1969 році на подвір’ї встановлено мармурове погруддя поета (скульптор В. З. Бородай). З 4 вересня 2002 року тут діє літературно-меморіальний музей Ю. Словацького.
Споруди колишнього Василіанського монастиря XVII століття. З 1636 року при монастирі діяло братство, з ініціативи якого була заснована школа від Києво-Могилянської Академії. При монастирі функціонувала друкарня де була надрукована "Кременецька граматика".
Миколаївський Собор з келіями, спорудження якого тривало протягом XVI-XVII століть. Його було побудовано для францисканського монастиря в готико-ренесансному стилі, а в середині XVII століття костьол реконструйовано та розширено, доповнено бароковим декором. В формах Миколаївського Собору поєднані тип тридольної української церкви з формами польських костьолів епохи Відродження.
Палац Кароліни Дзембовської, збудований у стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо нього в 1809 році англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито чудовий парк.
Житловий будинок званий "Близнятами". Це унікальна барокова споруда XVII-XVIII століть, що складається із двох однакових з'єднаних будинків з окремими двосхилими дахами.
П’ятницькій (Козацький) цвинтар з могилами українських козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648-51 рр.).
Досадно, но мы очень спешим. Уже вечереет; до Киева - немногим меньше 400 километрив, а для стареньких "Жигулей" 130 км/час - почти предел на трассе...
Мы непременно возвратимся к тебе, древний Кременец!!! В Кременце нас еще ждут:
Дом семьи Словацких (ул. Словацкого, 26), построенный в конце XVII века в стиле классицизма. Эта усадьба принадлежала когда-то Евзебиушу Словацкому - отцу великого польского поэта Юлиуша Словацкого. Он приобрел ее за две недели до рождения сына. Юлиуш Словацкий жил здесь в 1814-28 гг. В 1969 году во дворе был установлен мраморный бюст поэта (скульптор В. З. Бородай). С 4 сентября 2002 года здесь действует литературно-мемориальный музей Ю. Словацкого.
Строения бывшего Василианского монастыря XVII века. С 1636 года при монастыре действовало братство, по инициативе которого была основана школа от Киево-Могилянской Академии. При монастыре функционировала типография, где была напечатана "Кременецкая грамматика".
Николаевский Собор с кельями, сооружение которого велось на протяжении XVI-XVII веков. Он был построен для францисканского монастыря в готико-ренесансном стиле, а в середине XVII века костел был реконструирован и расширен, дополнен барокковым декором. В формах Николаевского Собора сочетаются тип трехдольной украинской церкви с формами польских костелов эпохи Возрождения.
Дворец Каролины Дзембовской, построенный в стиле классицизма в первой половине XVIII века архитектором Ю. Гофманом. Вокруг него в 1809 году английским садовником Дионисием Миклером был разбит прекрасный парк.
Жилой дом называемый "Близнецами". Это уникальное барокковое сооружение XVII-XVIII веков, состоящее из двух одинаковых соединенных домов с отдельными двускатными крышами.
Пятницкое (Козацкое) кладбище с могилами украинских козаков, которые погибли в боях за освобождение Кременца от власти Польши (1648-51 гг.).
Ми обов’язково повернемося до тебе, стародавній Кременець!!! В Кременці на нас ще чекають:
Будинок родини Словацьких (вул. Словацького, 26), побудований наприкінці XVII століття в стилі класицизму. Ця садиба належала колись Евзебіушу Словацькому - батькові видатного польського поета Юліуша Словацького. Він придбав її за два тижні до народження сина. Юліуш Словацький жив тут у 1814-28 рр. В 1969 році на подвір’ї встановлено мармурове погруддя поета (скульптор В. З. Бородай). З 4 вересня 2002 року тут діє літературно-меморіальний музей Ю. Словацького.
Споруди колишнього Василіанського монастиря XVII століття. З 1636 року при монастирі діяло братство, з ініціативи якого була заснована школа від Києво-Могилянської Академії. При монастирі функціонувала друкарня де була надрукована "Кременецька граматика".
Миколаївський Собор з келіями, спорудження якого тривало протягом XVI-XVII століть. Його було побудовано для францисканського монастиря в готико-ренесансному стилі, а в середині XVII століття костьол реконструйовано та розширено, доповнено бароковим декором. В формах Миколаївського Собору поєднані тип тридольної української церкви з формами польських костьолів епохи Відродження.
Палац Кароліни Дзембовської, збудований у стилі класицизму в першій половині XVIII століття архітектором Ю. Гофманом. Навколо нього в 1809 році англійським садівником Діонісієм Міклером було розбито чудовий парк.
Житловий будинок званий "Близнятами". Це унікальна барокова споруда XVII-XVIII століть, що складається із двох однакових з'єднаних будинків з окремими двосхилими дахами.
П’ятницькій (Козацький) цвинтар з могилами українських козаків, що загинули в боях за звільнення Кременця від влади Польщі (1648-51 рр.).
Досадно, но мы очень спешим. Уже вечереет; до Киева - немногим меньше 400 километрив, а для стареньких "Жигулей" 130 км/час - почти предел на трассе...
Мы непременно возвратимся к тебе, древний Кременец!!! В Кременце нас еще ждут:
Дом семьи Словацких (ул. Словацкого, 26), построенный в конце XVII века в стиле классицизма. Эта усадьба принадлежала когда-то Евзебиушу Словацкому - отцу великого польского поэта Юлиуша Словацкого. Он приобрел ее за две недели до рождения сына. Юлиуш Словацкий жил здесь в 1814-28 гг. В 1969 году во дворе был установлен мраморный бюст поэта (скульптор В. З. Бородай). С 4 сентября 2002 года здесь действует литературно-мемориальный музей Ю. Словацкого.
Строения бывшего Василианского монастыря XVII века. С 1636 года при монастыре действовало братство, по инициативе которого была основана школа от Киево-Могилянской Академии. При монастыре функционировала типография, где была напечатана "Кременецкая грамматика".
Николаевский Собор с кельями, сооружение которого велось на протяжении XVI-XVII веков. Он был построен для францисканского монастыря в готико-ренесансном стиле, а в середине XVII века костел был реконструирован и расширен, дополнен барокковым декором. В формах Николаевского Собора сочетаются тип трехдольной украинской церкви с формами польских костелов эпохи Возрождения.
Дворец Каролины Дзембовской, построенный в стиле классицизма в первой половине XVIII века архитектором Ю. Гофманом. Вокруг него в 1809 году английским садовником Дионисием Миклером был разбит прекрасный парк.
Жилой дом называемый "Близнецами". Это уникальное барокковое сооружение XVII-XVIII веков, состоящее из двух одинаковых соединенных домов с отдельными двускатными крышами.
Пятницкое (Козацкое) кладбище с могилами украинских козаков, которые погибли в боях за освобождение Кременца от власти Польши (1648-51 гг.).
Першоджерела:
# Путівник «Збараж. Державний історико-архітектурний заповідник», ТОВ "Наш Світ", Тернопіль-2002.
# «Свято-Успенская Почаевская Лавра», типографія Почаївської Лаври, 2003.
# Сайт «Асоціація міст України».
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# Сайт «Замки та храми України».
# «Свято-Успенская Почаевская Лавра», типографія Почаївської Лаври, 2003.
# Сайт «Асоціація міст України».
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# Сайт «Замки та храми України».
Інші сторінки маршруту "До замків «Золотої підкови» та Почаїва (квітень-травень 2005 року)":
До переліку фотосерій
