До замків "Золотої підкови" та Почаїва, квітень-травень 2005 року.
День другий: Тернопіль -> Золочів -> Підгірці -> Олесько -> Броди -> Тернопіль

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

К замкам "Золотой подковы" и Почаеву, апрель-май 2005 года.
День второй: Тернополь -> Золочев -> Подгорцы -> Олесько -> Броды -> Тернополь

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Мапа другого дня маршруту.
Покриття автошляхів - досить пристойне.


Схема второго дня маршрута.
Покрытие автодорог - достаточно приличное.


Зборів. Курган на пам'ять полеглих у Зборівській битві 1649 року,
приблизно на півдорозі від Тернополя до Золочіва.
На пам'ятному камені поруч із курганом - напис:
"Подорожній! Зупинись на хвилину
І в смутку й пошані замри
У вдячній та щирій молитві
Ти голову низько схили.
Тут сплять вічним сном запорожці
Які разом з Хмелем ішли
І в Зборівській битві жорстокій
За неньку - Україну лягли.
(В. Жеребецький)
Відновлено року Божого 1990, місяця серпня на пам'ять вічну про тих, хто поліг у Зборівській битві 1649 року."
Автор і виконавець каменю - Г. Смерека.


Зборов. Курган в память павших в Зборовский битве 1649 года, примерно на полдороге от Тернополя до Золочева.


Зборів. Пам'ятний камінь поруч із курганом на пам'ять полеглих у Зборівській битві 1649 року.

Зборов. Памятный камень рядом с курганом в память павших в Зборовский битве 1649 года.
На камне - рифмованные строки (на украинском языке):
"Путник! Остановись на минуту
И в печали и уважении замри
В благодарной и искренней молитве
Ты голову низко склони.
Тут спят вечным сном запорожцы
Которые вместе с Хмелем шли
И в Зборовской битве жестокой
За матушку - Украину легли.
(В. Жеребецкий)
Восстановлено в году Божьем 1990, месяц август в память вечную павших в Зборовской битве 1649 года."
Автор и исполнитель камня - Г. Смерека.


Львівська область, Золочів (Злочів, Злочев, польською Zloczow, німецькою Zlосzow) - старовинне українське місто у Львівській області, районний центр. Розташоване за 70 км від м. Львова на автомагістралі Львів-Тернопіль-Умань. Рік заснування міста - 1427. У 1523 році Золочів отримав Магдебурзьке право. Окрасою міста є Воскресенська церква, церква св. Миколая та римо-католицький костел, цікава своїми оборонними елементами також Вознесенська церква.
Безумовно, чільною архітектурною пам'яткою й основним туристичним об'єктом Золочева є оборонний замок XVII століття.
Замок споруджено в 1634-1636 рр. за схемою цитаделі з бастіонами. Замок розташований на горбі Купина при впаданні річки Млинівка в Золочівку. Архітектура споруди нагадує італійські палаци епохи Ренесансу. Однак, скоріш за все, його перший власник Якоб Собеський, знатний шляхтич і батько майбутнього короля Польщі Яна III Собеського (Jan III Sobieski), побудував замок на місці більш давніх захисних мурів.
В XVII-XVIII століттях замок належав Собеським і Радзивіллам. У 1802 році сильно занедбаний замок купили поміщики Комарницькі, відреставрували замкові будівлі та переобладнали їх на житлові приміщення. Але близько 1840 замок придбав австрійський уряд під військові казарми. З 1872 австрійці почали використовувати фортецю як в`язницю. З приходом "Влади Рад", з 1939 по 1941, у замку влаштував катівню НКВС; тут було замордовано близько 800 людей. Під час війни тут хазяйнували фашисти, а після війни замок віддали під ПТУ. В 1979 році в замку проводились реставраційні роботи.
Лише в 1986 за ініціативою директора Львівської галереї мистецтв Бориса Григоровича Возницького було вирішено влаштувати тут музей.
Окрім пам'яток історико-архітектурних місто Золочів має великі природно-рекреаційні ресурси. Це, зокрема, два озера в межах міста, міські парки, неподалік Золочева - джерело ріки Західний Буг (у селі Верхобуж), природний заповідник Біла Гора.


Львовская область, Золочев - старинный украинский город во Львовской области, районный центр. Расположен в 70 км от г. Львова на автомагистрали Львов-Тернополь-Умань. Год основания города - 1427. В 1523 году Золочев получил Магдебургское право. Украшением города являются Воскресенска церковь, церковь св. Николая и римо-католический костел, интересна своими оборонными элементами также Вознесенская церковь.
Безусловно, главной архитектурной достопримечательностью и основным туристическим объектом Золочева является оборонный замок XVII века.
Замок построен в 1634-1636 гг. по образцу цитадели с бастионами. Однако, скорее всего, его первый владелец Якоб Собеский, знатный шляхтич и отец будущего короля Польши Яна III Собеского, построил замок на месте более древних защитных стен. Замок расположен на холме Купина при впадении речки Млиновка в Золочевку. Архитектура сооружения напоминает итальянские дворцы эпохи Ренессанса.
В XVII-XVIII веках замок принадлежал Собеским и Радзивиллам. В 1802 году сильно запущенный замок купили помещики Комарницкие, отреставрировали замковые здания и переоборудовали их в жилые помещения. Но около 1840 замок приобрело австрийское правительство под военные казармы. С 1872 австрийцы начали использовать крепость как тюрьму. С приходом "Власти Советов", с 1939 по 1941, в замке устроил застенок НКВД; здесь было замучено около 800 людей. Во время войны здесь хозяйничали фашисты, а после войны замок отдали под ПТУ. В 1979 году в замке проводились реставрационные работы.
Лишь в 1986 по инициативе директора Львовской галереи искусств Бориса Григорьевича Возницкого было решено устроить здесь музей.
Кроме достопримечательностей историко-архитектурных город Золочив имеет большие естественно-рекреационные ресурсы. Это, в частности, два озера в пределах города, городского парка, близ Золочева - источник реки Западный Буг (в селе Верхобуж), природный заповедник Белая Гора.


Львівська область, Золочів. Замок, пам`ятка архітектури XVII століття; план замку.
Нині тут знаходиться філія Львівської галереї мистецтв, діє музей-заповідник "Золочівський замок" (працює в усі дні окрім понеділка з 10.00 до 17.00). Тут діятимуть зали Східного мистецтва, зали скульптури, також для туристичної привабливості тут обладнується зал для чайних церемоній. В замку знайшли прихисток уламки середньовічних будівель Львова, які були викинуті на сміття й не мали надії на збереження.


Львовская область, Золочев. Замок, памятник архитектуры XVII века; план замка.
Ныне здесь находится филиал Львовской галереи искусств, действует музей-заповедник "Золочевский замок" (работает во все дни кроме понедельника с 10.00 до 17.00). Здесь будут действовать залы Восточного искусства, зала скульптуры, также для туристической привлекательности здесь оборудует зал для чайных церемоний. В замке нашли прибежище обломки средневековых зданий Львова, которые были выброшены в мусор и не имели надежды на сохранение.


Золочів. Замок, зовнішні бастіони з вежами.
На кожній із кутових веж - цифри «1634» та кам’яні плити з гербами з літерами «J. S.K.K.S.K.» (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski).
Колись замок був оточений глибоким ровом, а до в’їзної брами вів звідний міст.


Золочев. Замок, внешние бастионы с башнями.
На каждой из угловых башен - цифры «1634» та каменные плиты с гербами с буквами «J. S.K.K.S.K.» (Jakob Sobieski, Krajczy Koronny, Starosta Krasnostawski).
Когда-то замок был окружен глубоким рвом, а к въезным воротам вел разводной мост.


Золочів. Замок, пам`ятка архітектури XVII століття; головна брама замку.
Золочівський замок - єдина споруда оборонної архітектури в Європі, що збереглася майже в первозданному вигляді. Зараз у замку проводяться реставраційні роботи. Останні роки Золочівський замок став місцем міжнародних мистецьких пленерів, археологічних та реставраційних експедицій, театралізованих дійств та фестивалів. Тут щороку проводяться імпровізовані лицарські турніри, на які заїжджаються звідусіль шанувальники історії та культури, туристи. У вже відреставрованих залах замку проводяться виставки, симпозіуми, творчі зустрічі. Поруч з будівничими, що реставрують замок тут працює група досвідчених науковців та музейних працівників, які проводять велику дослідницьку роботу.


Золочев. Замок, памятник архитектуры XVII века; главные ворота замка.
Золочевский замок - единственное сооружение оборонной архитектуры в Европе, сохранившееся почти в первозданном виде. Сейчас в замке идут реставрационные работы. В последние годы Золочевский замок стал местом международных художественных пленэров, археологических и реставрационных экспедиций, театрализующих действ и фестивалей. Здесь ежегодно проводятся импровизированные рыцарские турниры, на которые съезжаются отовсюду почитатели истории и культуры, туристы. В уже отреставрированных залах замка проводятся выставки, симпозиумы, творческие встречи. Рядом со строителями, реставрирующими замок, тут трудится группа опытных ученых и музейных работников, которые проводят большую исследовательскую работу.


Золочівський замок, пам`ятка архітектури XVII століття; внутрішнє подвір`я та Китайський палац.
Вид від головної брами замку.
Син Якоба Собеського, король Польщі Ян III рідко перебував у своєму Золочівському замку, проте в останні роки його життя тут часто усамітнювалась його дружина, незрівнянна француженка Марія-Казимира. Про її вплив на чоловіка поляки казали: «Марися керує Яном, а вже Ян - Польщею». Саме з Марією-Казимирою пов`язують мистецький розквіт замку, зокрема, - будівництво Китайського палацу.


Золочевский замок, памятник архитектуры XVII века; внутренний двор и Китайский дворец.
Вид от главных ворот замка.
Сын Якоба Собеского, король Польши Ян III редко бывал в своем Золочевском замке, однако в последние годы его жизни тут часто уединялась его супруга, несравненная француженка Мария-Казимира. О ее влиянии на мужа поляки говорили: «Марыся управляет Яном, а уже Ян - Польшей». Именно с Марией-Казимирой связывают художественный расцвет замка, в частности, - строительство Китайского дворца.


Золочівський замок, Китайський палац у формі ротонди.
Кажуть, що цей палац будувався по кресленнях з Китайських пагод, проте його зодчі ніколи не бували в Китаї. Вийшло щось середнє між архітектурою тих часів і китайською архітектурою.


Золочевский замок, Китайский дворец в форме ротонды.
Говорят, что этот дворец строился по чертежам с Китайских пагод, но его строители никогда не бывали в Китае. Получилось нечто среднее между архитектурой тех времен и китайской архитектурой.


Золочівський замок, Великий палац у стилі пізнього Ренесансу.

Золочевский замок, Большой дворец в стиле позднего Ренессанса.


Золочівський замок, «камінь бажань».
Ці два камені привезено років п’ять тому з колишнього оборонного яра в глухому нині лісі коло села Новосілки Золочівського району. Місцеві жителі казали, що коло цих каменів чіпляється блуд. На величезному пласкому камені висічені кілька рядків дивного тексту готичним шрифтом; що саме написано розшифрувати не може ніхто. На високому камені вирізьблено два сплетених вінки: правий із квітів, лівий із терну - символи життя та смерті. Різьба орієнтовно датується кінцем XIV - початком XV століть. Існує повір'я, що у всіх, хто загадає бажання, вставить палець в отвір каменю та тричі покрутить, це бажання обов'язково збудеться. Якщо бажання матеріальне, то крутити слід у бік тернового вінка, якщо ж бажання духовне, то - у бік вінка квітучого.


Золочевский замок, «камень желаний».
Эти два камня привезены лет пять назад из бывшего оборонного рва в глухом ныне лесу около села Новоселки Золочевского району. Местные жители говорили, что у этих камней цепляется блуд. На огромном плоском камне высечено несколько строк странного текста готическим шрифтом; что именно написано расшифровать не может никто. На высоком камне вырезаны два сплетенных венка: правый из цветов, левый из терна - символы жизни и смерти. Резьба ориентировочно датируется концом XIV - началом XV веков. Существует поверье, что у всех, кто загадает желание, вставит палец в отверстие камня и трижды покрутит, это желание обязательно сбудется. Если желание материальное, то крутить следует в сторону тернового венка, если же желание духовное, то - в сторону живого венка.


Львівська область, сучасний Золочів. Краєвид майдану В’ячеслава Чорновола.
Ліворуч - пам’ятник В’ячеславу Чорноволу.


Львовская область, современный Золочев. Панорама площади Вячеслава Чорновола.
Слева - памятник Вячеславу Чорноволу.


Золочів. Воскресенська церква, пам`ятка архітектури 1604 р.
Належить до споруд галичської ренесансної архітектури. Після пожежі 1691 р. церкву було відбудовано в 1693 р.


Золочев. Воскресенская церковь, памятник архитектуры 1604 г.
Относится к сооружениям галичской ренессансной архитектуры. После пожара 1691 г. церковь была отстроена в 1693 г.


Золочів. Воскресенська церква, пам`ятка архітектури 1604 р. Іконостас церкви.

Золочев. Воскресенская церковь, памятник архитектуры 1604 г. Иконостас церкви.


Золочів. Костел Вознесіння діви Марії монастиря домініканців, пам`ятка архітектури 1726 р.
Вознесенський костел споруджено в стилі бароко. Його реставрували в 1878 та 1907 рр.


Золочев. Костел Вознесения девы Марии монастыря доминиканцев, памятник архитектуры 1726 г.
Вознесенский костел сооружен в стиле барокко. Реставрировался в 1878 и 1907 гг.


Львівська область, с. Підгірці (Pidhirci, Podhorci) - старовинне село Бродовського району. Розташовано на схилах гір Вороняков, уздовж шосе Золочів - Броди, в 24 км від районного центру.
В 1635 році гетьман Станіслав Конецпольський (Stanislaw Koniecpolski) вирішив спорудити палац, який перевершив би за красою й розкішшю всі європейські королівські резиденції. Саме в Підгірцях за десять років до появи Версаля італієць Андреа дель Аква з французом Бопланом побудували "резиденцію для втіх і відпочинку". Сюди з'їжджалися всі європейські монархи. У Підгірцях виступав кріпосний театр, проводилися розкішні бали. Коли сюди приїхав російський цар Петро I, він, судячи з усього, був просто у захваті від розкоші замку, його архітектури та планування. Бо після повернення до Росії самодержець повелів поблизу від Санкт-Петербурга відтворити це диво; саме так з'явився знаменитий Петропалац. Стіни розкішних залів і кабінетів Підгорецького замку, найбагатшого на той час замку Європи, прикрашали полотна Рембрандта, Ван Дейка та інших славетних майстрів. Тут було зібрано безліч інших художніх і культурно-історичних цінностей. Крім цього, в замку був арсенал, величезна бібліотека й архів. Побувавши в Підгорецькому замку, письменник Олексій Толстой написав про нього цілу повість. В XIX - на початку XX століття замок належав родині князів Сангушко. Після того, як Будьонний повісив одного з членів цього роду, власники резиденції вирішили від гріху подалі емігрувати до Аргентини... Грозовою весняною ніччю сюди приїхали червоноармійці та повирізали з рам усі картини; їм знадобилися... штори для солдатського клубу. Дізнавшись, що в «буржуйському палаці» є «запаси полотна», вони негайно вирушили за здобиччю. Полотна закрасили масляною фарбою й поверх намалювали революційні символи. Клуб вийшов дуже красивий... Під час другої світової війни в Підгорецькому замку спершу розташувався гітлерюгенд. Потім гітлерівці влаштували тут шпиталь. Після війни Совєти спочатку вивезли до Ленінграда чудові скульптури, які зараз прикрашають Літній Сад, а потім радянська влада скористалася «оригінальною ідеєю» німців і в замку організували тубдиспансер закритого типу (типове, до речі, використання стародавніх садиб в той «освічений» час; порівняйте долю палацово-паркових ансамблів у Качановці, Малієвцях, П’ятничанах у Вінниці, Микулинцях, Плотичі тощо). А в костьолі Св. Йосифа інтелігентна людина з вищою освітою, головлікар диспансеру, влаштував собі персональний гараж. Благо, сподвижники нинішнього директора Львівської галереї мистецтв Бориса Григоровича Возницького встигли буквально в останню мить врятувати багато історичних і культурних цінностей. В 1956 році через зварювальні роботи на даху будівля палацу зажевріла. Пожежа палала двоє діб. Згоріли позолочені дерев'яні перекриття та багато цінностей. Лише в січні 1997 року один із найпрекрасніших замків Європи було передано Львівській галереї мистецтв.
В селі Підгірці цікаво також оглянути гарну дерев'яну церкву Св. Михаїла (1720 рік, реставрована в 1920-23 рр.) - пам'ятку народного зодчества. Біля церкви - цвинтар XVI-XVIII століть, на ньому каплиця-склеп. Заслуговує на увагу й монастир василіян з келіями, заснований ще в XIII столітті, зокрема, - барокова Онуфрієвська церква (1726 рік, відремонтована в 1953). Комплекс монастиря є зразком галичської барокової архітектури.
Поблизу від села Підгорці виявлено давньоруське городище Пліснесько (IX-XII століття), велике ремісниче та торгове місто. Про нього двічі згадується в стародавніх літописах і в "Слові о полку Ігоревім". На початку 1241 року орди хана Батия повністю знищили Пліснесько.


Львовская область, с. Подгорцы - старинное село Бродовского района. Расположено на склонах гор Вороняков, вдоль шоссе Золочев - Броды, в 24 км от районного центра.
В 1635 году гетман Станислав Конецпольский решил построить дворец, который превзошел бы по красоте и роскоши все европейские королевские резиденции. Именно в Подгорцах за десять лет до появления Версаля итальянец Андреа дель Аква с французом Бопланом построили "резиденцию для утех и отдыха". Сюда съезжались все европейские монархи. В Подгорцах выступал крепостной театр, проводились роскошные балы. Когда сюда приехал русский царь Петр I, он, судя по всему, был просто восхищен роскошью замка, его архитектурой и планировкой. Ибо по возвращении в Россию самодержец повелел поблизости от Санкт-Петербурга воссоздать это чудо; именно так появился знаменитый Петродворец. Стены роскошных залов и кабинетов Подгорецкого замка, самого богатого в то время замка Европы, украшали полотна Рембрандта, Ван Дейка и других прославленных мастеров. Здесь было собрано множество других художественных и культурно-исторических ценностей. Кроме этого, в замке был арсенал, громадная библиотека и архив. Побывав в Подгорецком замке, писатель Алексей Толстой написал о нем целую повесть. В XIX-начале XX века замок принадлежал семье князей Сангушко. После того как Буденный повесил одного из членов этого рода, владельцы резиденции решили от греха подальше эмигрировать в Аргентину... Грозовой весенней ночью сюда приехали красноармейцы и вырезали из рам все картины; им понадобились... шторы для солдатского клуба. Прознав, что в «буржуйском дворце» имеются «запасы холста», они тут же двинулись за добычей. Полотна закрасили масляной краской и поверх намалевали революционные символы. Клуб получился очень красивый... Во время второй мировой войны в Подгорецком замке сперва расположился гитлерюгенд. Затем гитлеровцы устроили здесь госпиталь. После войны Советы сначала вывезли в Ленинград прекрасные скульптуры, которые сейчас украшают Летний Сад, а затем советская власть воспользовалась «оригинальной идеей» немцев и в замке организовали тубдиспансер закрытого типа (типичное, кстати, использование древних усадеб в то «просвещенное» время; сравните судьбу дворцово-парковых ансамблей в Качановке, Малиевцах, Пятничанах в Виннице, Микулинцах, Плотыче и др.). А в костеле Св. Йосифа интеллигентный человек с высшим образованием, главврач диспансера, устроил себе персональный гараж. Благо, сподвижники нынешнего директора Львовской галереи искусств Бориса Григорьевича Возницкого успели буквально в последний момент спасти многие исторические и культурные ценности. В 1956 году из-за сварочных работ на крыше здание дворца загорелось. Пожар пылал двое суток. Сгорели позолоченные деревянные перекрытия и многие ценности. Только в январе 1997 года один из прекраснейших замков Европы был передан Львовской галерее искусств.
В селе Подгорцы интересно также осмотреть красивую деревянную церковь Св. Михаила (1720 год, реставрирована в 1920-23 гг.) - памятку народного зодчества. Возле церкви - кладбище XVI-XVIII веков, на нем часовня-склеп. Заслуживает внимания и василианский монастырь с кельями, основанный еще в XIII веке, в частности, - барокковая Онуфриевская церковь (1726 год, отремонтирована в 1953). Комплекс монастыря является образцом галичской барокковой архитектуры.
Вблизи от села Подгорцы выявлено древнерусское городище Плеснеск (IX-XII века), большой ремесленный и торговый город. О нем дважды упоминается в древних летописях и в "Слове о полку Игоревом". В начале 1241 года орды хана Батыя полностью уничтожили Плеснеск.


Львівська область, Підгірці. Костел Св. Йосифа та Воздвиження, пам`ятка архітектури 1752-1766 років.
Костел споруджено в стилі бароко, архітектор К. Романус, скульптор С. Фесінгер.


Львовская область, Подгорцы. Костел Св. Йосифа и Воздвижения, памятник архитектуры 1752-1766 годов.
Костел построен в стиле барокко, архитектор К. Романус, скульптор С. Фесингер.


Підгірці. Костел Св. Йосифа, пам`ятка архітектури 1752-1766 років.
Костел розташований перед в`їздом до Підгорецького замку.


Подгорцы. Костел Св. Йосифа, памятник архитектуры 1752-1766 годов.
Костел расположен перед въездом в Подгорецкий замок.


Підгірці. Алеєю від костелу Св. Йосифа до Підгорецького замку.
До замкового ансамблю входять палац, оточений бастіонними укріпленнями та системою ровів і валів, бароковий костьол Св. Йосифа та Воздвиження (1752-1766 рр., архітектор К. Романус, скульптор С. Фесінгер), в`їзна брама в стилі бароко XVIII ст. та чудовий «італійський» парк XVII-XVIII ст. з парковими спорудами та старими липами.


Подгорцы. Аллеей от костела Св. Йосифа до Подгорецкого замка.
В замковый ансамбль входят дворец, окруженный бастионными укреплениями и системой рвов и валов, барокковий костел Св. Йосифа и Воздвижения (1752-1766 гг., архитектор К. Романус, скульптор С. Фесингер), въездные врата в стиле барокко XVIII в. и прекрасный «итальянский» парк XVII-XVIII вв. с парковыми сооружениями и старыми липами.


Підгірці. Південний фасад Підгорецького замку (zamek Podhorecki).
Замок побудував на замовлення великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського архітектор Андреа дель Аква в 1637-1641 роках. Пізнішими власниками Підгорецького замку були Ян III Собеський (Jan III Sobieski), Жевуські, Сангушки.
Зараз Підгорецький замок є філією Львівської галереї мистецтв і знаходиться в стадії реставрації.


Подгорцы. Южный фасад Подгорецкого замка.
Замок построил по заказу великого коронного гетмана Станислава Конецпольского архитектор Андреа дель Аква в 1637-1641 годах. Позднее владельцами Подгорецкого замка были Ян III Собеский, Жевуские, Сангушки.
Ныне Подгорецкий замок является филиалом Львовской галереи искусств и находится в стадии реставрации.


Підгірці. Портал Підгорецького замку.
Ця в'їзна брама веде до внутрішнього двору замку, який устилають величезні кам'яні плити.


Подгорцы. Портал Подгорецкого замка.
Эти въездные ворота ведут во внутренний двор замка, который устилают громадные каменные плиты.


Замок у Підгірцях, загальний вид з південного заходу.

Замок в Подгорцах, общий вид с юго-запада.


Замок у Підгірцях, північно-західний бастіон.

Замок в Подгорцах, северо-западный бастион.


Підгорецький замок, вид від північно-західного бастіону.

Подгорецкий замок, вид от северо-западного бастиона.


Підземеллями Підгорецького замку.

По подземельям Подгорецкого замка.


Підгірці. Північний фасад Підгорецького замку.

Подгорцы. Северный фасад Подгорецкого замка.


Підгірці. Вид на Підгорецький замок з боку парку.

Подгорцы. Вид на Подгорецкий замок со стороны парка.


За два километри до Олеська. Монумент червоним кавалеристам, споруджений у 1975 році.

В двух километрах от Олеско. Монумент красным кавалеристам, сооруженный в 1975 году.

A huge statue, commemorating a Red cavalry battle circa 1920 (Russo-Polish War).
The statue arches over the road leading from Olesko into Brody.


Львівська область, Олесько (Olesko) - селище міського типу в Буському районі, розташоване за 23 км від районного центру; через селище проходить автодорога Київ - Львів.
Олесько розташоване на давньому рубежі між Галичиною та Волинню. Таке розташування ще в князівські часи визначило подальшу долю цього давньоукраїнського містечка. В боротьбі між іноземними загарбниками - Литвою, Польщею та Угорщиною - за вигідний розподіл української спадщини, Олеський замок мав стратегічне значення як ключ до Волині чи Галичини і саме тут розмежовувалась експансія цих найближчих сусідів.


Львовская область, Олеско - поселок городского типа в Буском районе, расположенный за 23 км от районного центра; через поселок проходит автодорога Киев - Львов.
Олеско расположен на давнем рубеже между Галичиной и Волынью. Такое расположение еще в княжеские времена определило последующую судьбу этого древнеукраинского городка. В борьбе между иностранными захватчиками - Литвой, Польшей и Венгрией - за выгодный раздел украинского наследия, Олеский замок имел стратегическое значение как ключ к Волыни или Галичине и именно тут размежевывалась экспансия этих ближайших соседей.


Львівська область, Олесько. Троїцкий костьол, пам`ятка архітектури XV століття.
Частини костьолу побудовані в стилі готики і ренесансу. Костьол двічі руйнувався пожежею (у 1803 та 1841 роках). Реставрувався в 1847 р. Після реставрації 1927 року набув дещо інший вигляд.
Зараз храм належить УАПЦ Київського патріархату.
Розташована споруда прямо у автошляху Київ-Львів; саме біля нього знаходиться поворот до замку в Олесько (на огорожі храму навіть покажчик є: "Олеський замок").


Львовская область, Олеско. Троицкий костел, памятник архитектуры XV века.
Части костела построены в стиле готики и ренессанса. Костел дважды разрушался пожаром (в 1803 и 1841 годах). Реставрировался в 1847 г. После реставрации 1927 года приобрел несколько иной вид.
Ныне храм принадлежит УАПЦ Киевского патриархата.
Расположено сооружение прямо у автодороги Киев-Львов; именно возле него находится поворот к замку в Олеско (на ограде храма даже указатель есть: "Олеський замок").


Львівська область, Олесько. Пам`ятник неподалік Троїцкого костьолу.
На пам`ятнику - табличка з написом:
"Тут в кінці 1944 р. від рук НКВС страчені (через повішання) два герої ОУН-УПА Олег та Василь.
Слава Україні! Героям слава!"

Львовская область, Олеско. Памятник вблизи от Троицкого костела.
На памятнике - табличка с надписью (на украинском языке):
"Здесь в конце 1944 г. от рук НКВД казнены (через повешение) два героя ОУН-УПА Олег и Василий.
Слава Украине! Героям слава!"


Олесько. В парку навколо Олеського замку, паркові споруди.

Олеско. В парке вокруг Олеского замку, парковые сооружения.


Олесько. В парку навколо Олеського замку, паркові споруди.
З південного боку замку було розбито парк. Тут росли різноманітні кущі й такі рідкісні дерева, як цитрусові, кипариси й олеандри. Зараз парк відтворюється на його колишньому місці, віднаходяться сліди старих доріг та доріжок, висаджено дерева та кущі, відновлено фруктовий сад. Водоймища постачаються проточною водою з річки Ліберції. На одній з терас парку відкрито виставку скульптур з каменю.


Олеско. В парке вокруг Олеского замку, парковые сооружения.
С южной стороны замка был разбит парк. Здесь росли разнообразные кусты и такие редкие деревья, как цитрусовые, кипарисы и олеандры. Сейчас парк воссоздается на его прежнем месте, отыскиваются следы старых дорог и дорожек, высажены деревья и кусты, обновлен фруктовый сад. Водоемы снабжаются проточной водой из речки Либерции. На одной из террас парка открыта выставка скульптур из камня.


Олесько. В парку навколо Олеського замку, скульптури.
З 15.VII по 25.VIII 1996 року на базі музею „Олеський замок" працював міжнародний пленер скульпторів „Неоліт-96" (керівник - член спілки художників України - Ропецький В.). На території залишилися роботи скульпторів:
1. Козлов Л.Л. (Київ) - „Відпочинок”
2. Татарський В.Я. (Косів) -„Русалочка"
3. Пантелєєв В.І. (Гродно) – „Біла мадонна"
4. Булавицький І.В. (Миколаїв) - „Я закохана в Сапфо"
5. Кузнєцов В.В. (Київ) - „Форма-96"
6. Куций С.Ю. (Переясляв-Хмельницький) - „Кобзарська дума"
7. Ропецький В.А. (Львів) - „Обереги чину”
8. Капустяк О.В. (Львів) - „Спокуса"
9. Протас В.М. (Київ) - „Народження Афродіти”
10. Чайковський Р.Я. (Київ) - „Колісниця Кроноса"
11. Дяченко О.І. (Київ) - „Піраміда"

Олеско. В парке вокруг Олеского замку, скульптуры.
С 15.VII по 25.VIII 1996 году на базе музея „Олеский замок" работал международный пленэр скульпторов „Неолит-96" (руководитель - член союза художников Украины - Ропецкий В.). На территории остались работы скульпторов:
1. Козлов Л.Л. (Киев) - „Отдых”
2. Татарский В.Я. (Косив) -„Русалочка"
3. Пантелеев В.И. (Гродно) – „Белая мадонна"
4. Булавицкий И.В. (Николаев) - „Я влюблена в Сапфо"
5. Кузнецов В.В. (Киев) - „Форма-96"
6. Куций С.Ю. (Переясляв-Хмельницький) - „Кобзарская дума"
7. Ропецкий В.А. (Львов) - „Обереги чина”
8. Капустяк О.В. (Львов) - „Искушение"
9. Протас В.М. (Киев) - „Рождение Афродиты”
10. Чайковский Р.Я. (Киев) - „Колесница Кроноса"
11. Дяченко О.И. (Киев) - „Пирамида"


Олесько. Вид на Олеський замок (zamek w Olesku) із парку (з півдня).

Олеско. Вид на Олеский замок из парка (с юга).

The Olesko Castle overview.


Олеський замок - пам'ятка архітектури XIII-XVII cт. Майже сім віків він височить на природному пагорбі. І хто б у ньому не називався володарем, будівничий мав одне ім'я - народ. Вперше в історичних джерелах замок згадується під 1327 роком, коли являв із себе могутню давньоукраїнську фортецю. Ця дата дозволяє припустити, що замок було побудовано одним із синів галицько-волинського князя Юрія Львовича - Андрієм або Левом. Це єдина в Україні фортеця часів Київської Русі, що хоч частково збереглася.
Саме тоді на високому природному пагорбі серед боліт побудували фортифікаційний мур, який у плані мав овальну форму. Довжина по зовнішньому периметру кладеної з кам'яних блоків стіни - 130 метрів; її висота сягає 10 метрів; ширина - до двох метрів. У стінах влаштовано бійниці. Конфігурація оборонного муру Олеського замку завершувала природну, такої ж овальної форми, маківку пагорба.
З північного боку замку була влаштована в'їзна брама, а перед нею - підйомний міст. Під'їзна дорога простягалася із заходу на схід і пролягала повз північну замкову стіну. Таке розташування дороги, ставило її під контроль захисників замку, а розміщення в'їзної брами з півночі не давало можливості здобути її з допомогою тарану - для нього бракувало місця. Перед в'їзною брамою знаходився підйомний міст. Підступи до замку прикривали земляні вали, рови та частоколи. Наприкінці XIII-XIV століть Олеський замок став досить потужною твердинею, про що свідчить півторамісячна, невдала для поляків, облога замку в 1431 році. В 1971 році біля стародавнього муру замку було поставлено пам'ятник оборонцям Олеська тих часів (автори - М. Санич та М. Поскіра).
Проте в 1432 р. Олеський замок після тривалої облоги був здобутий польськими військами і переданий разом із землями у "вічне володіння" Янові Сенінському, нащадки якого почали зватися Олеськими.


Олеский замок - памятник архитектуры XIII-XVII вв. Почти семь веков он возвышается на естественном холме. И кто бы в нем не назывался властелином, строитель имел одно имя - народ. Впервые в исторических источниках замок упоминается под 1327 годом, когда он был могучей древнеукраинской крепостью. Эта дата позволяет предположить, что замок был построен одним из сыновей галицко-волынского князя Юрия Львовича - Андреем или Львом. Это единственная в Украине крепость времен Киевской Руси, которая хоть частично сохранилась.
Именно тогда на высоком естественном холме среди болот построили фортификационную стену, которая в плане имела овальную форму. Длина по внешнему периметру сложенной из каменных блоков стены - 130 метров; ее высота достигает 10 метров; ширина - до двух метров. В стенах устроены бойницы. Конфигурация оборонной стены Олесского замка завершала естественную, такой же овальной формы, верхушку холма.
С северной стороны замка были устроены въездные ворота, а перед ними - подъемный мост. Подъездная дорога шла с запада на восток и пролегала мимо северной замковой стены. Такое расположение дороги, ставило ее под контроль защитников замка, а размещение въездных ворот с севера не давало возможности взять их с помощью тарана - для него не хватало места. Перед въездными воротами находился подъемный мост. Подступы к замку прикрывали земляные валы, рвы и частоколы. В конце XIII-XIV веков Олеский замок стал достаточно мощной твердыней, о чем свидетельствует полуторамесячная, неудачная для поляков, осада замка в 1431 году. В 1971 году возле древней стены замка был поставлен памятник защитникам Олеска тех времен (авторы - М. Санич и М. Поскира).
Однако в 1432 г. Олеский замок после длительной осады был взят польскими войсками и передан вместе с землями в "вечное владение" Яну Сенинскому, потомки которого начали зваться Олескими.


Олесько. Вид на Олеський замок з парку (зі сходу).

Олеско. Вид на Олеский замок из парка (с востока).

The Olesko Castle overview.


Друга половина XV - перша половина XVI століть були важкими часами для олесьчан. Тут неодноразово проходила татарська орда. В 1512 р. жителі Олеська зібрались на кріпосних мурах для оборони від татар, але фортеця облоги не витримала. Після відходу татар почалася її відбудова. В 1605 р. Олеський замок переходить до рук нащадка давнього українського боярського роду, великого магната Івана Даниловича, "воєводи земель руських". Саме при ньому Олеський замок перетворився не лише на розкішну магнатську резиденцію, а й став потужною твердинею. Оборонні стіни нижньої (стародавньої) частини замку було мистецьки поєднано із надбудованими над ними різноманітними житловими, представницькими та допоміжними приміщеннями.
Саме на службі в Івана Даниловича в Олеську перебув Михайло Хмель, батько майбутнього гетьмана України Богдана Хмельницького. До цього Михайло Хмель перебував у Жовкві на службі у великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського (Stanislav Zolkiewski). Цілком ймовірно, що сам майбутній гетьман Богдан Хмельницький народився в 1595 році у Жовкві, однак в Олеську минули його дитячі роки. Перебуваючи в Олеському замку, Михайло Хмельницький деякий час виконував функції управителя. Мабуть, не одну стежину біля замку протоптали дитячі ноги малого Богдана. Деякий час Іван Данилович служив представником польського короля на Запорізькій Січі. Він старався підтримувати добрі стосунки із козаками, розуміючи їхню міць і силу. На початку XVII століття Іван Данилович став корсунським і чигиринським старостою, він володів великою кількістю земель на Чигиринщині. Саме І. Данилович призначив Михайла Хмельницького своїм чигиринським підстаростою і за службу подарував йому хутір Суботів.
Цікавий історичний факт: під час визвольної війни українського народу проти польської шляхти в 1648 р. війська Б. Хмельницького ненадовго звільнили Олесько.


Вторая половина XV - первая половина XVI веков были трудными временами для олесчан. Тут неоднократно проходила татарская орда. В 1512 г. жители Олеска собрались на крепостных стенах для обороны от татар, но крепость осады не выдержала. После отхода татар началось ее восстановление. В 1605 р. Олеский замок переходит в руки потомка древнего украинского боярского рода, великого магната Ивана Даниловича, "воеводы земель руських". Именно при нем Олеский замок превратился не только на роскошную магнатскую резиденцию, но и стал мощной твердыней. Оборонные стены нижней (древней) части замка были искусно соединены с надстроенными над ними разнообразными жилыми, представительскими и вспомогательными помещениями.
Именно на службе Ивана Даниловича в Олеско пребывал Михаил Хмель, отец будущего гетмана Украины Богдана Хмельницкого. До этого Михаил Хмельницкий состоял в Жовкве на службе у великого коронного гетмана Станислава Жолкевского. Вполне вероятно, что сам будущий гетман Богдан Хмельницкий родился в 1595 году в Жовкве, однако в Олеско минули его детские годы. Пребывая в Олеском замке, Михаил Хмельницкий некоторое время выполнял функции управителя. Наверно, не одну тропинку возле замка протоптали детские ноги малого Богдана. Некоторое время Иван Данилович служил представителем польского короля на Запорожской Сечи. Он старался поддерживать хорошие отношения с казаками, понимая их мощь и силу. В начале XVII века Иван Данилович стал корсунским и чигиринским старостой, он владел большим количеством земель на Чигиринщине. Именно И. Данилович назначил Михаила Хмельницкого своим Чигиринским подстаростой и за службу подарил ему хутор Суботов.
Интересный исторический факт: во время освободительной войны украинского народа против польской шляхты в 1648 г. войска Б. Хмельницкого ненадолго освободили Олеско.


Олесько. Вид на Олеський замок з парку (з півночі).

Олеско. Вид на Олеский замок из парка (с севера).

The Olesko Castle overview.


В 1628 році донька нащадка давнього українського боярського роду І. Даниловича вийшла заміж за Якуба Собеського. А в 1629 році в Олеському замку у подружжя народився син, майбутній польський король Ян Собеський (Jan III Sobieski). Цей найвизначніший король Польщі відомий перш за все як переможець знаменитої битви під Віднем 1683 року та рятівник Європи від турецької навали. Збереглася кімната, де хрестили се немовля (цікава деталь - на жах священика, під дитям тріснув мармуровий стіл, на який його поклали). В 1681 році Ян III Собеський викупив замок у кредиторів руки та відремонтував його.
Цікавий історичний факт: поруч із Олеськом, у Білому Камені, за деякими відомостями народився в 1639 році ще один польський король - Михайло Корибут Вишневецький, син Єремії та Гризельди із Замойських, князів Вишневецьких.
В XVIII ст. замок перейшов до Жевуських. Воєвода С. Жевуський перетворив споруду на палац у стилі XVIII ст. При ньому в 30-х роках XVIII ст. навпроти замку було побудовано монастир капуцинів, який був діючим до 1939 року (зараз у ньому розміщено фондосховища). Після смерті С. Жевуського замком з 1755 р. по 1796 р. володів його брат Вацлав, який багато речей перевіз до Підгорецького замку. Згодом Олеський замок купив О. Зелінський, а через деякий час - родина Літинських. Це був час повільного руйнування замкових будівель. Великої шкоди завдав замкові землетрус у 1838 році. Остання власниця замку С. Літинська в 1882 р. продала його. Замок перейшов у власність держави та до 1939 р. використовувався під жіночу сільськогосподарську школу. В роки другої світової війни в замкових приміщеннях знаходились склади. Війна, а в післявоєнний час - пожежа в замку довершили його руйнування.


В 1628 году дочка потомка древнего украинского боярского рода И. Даниловича вышла замуж за Якуба Собеского. А в 1629 году в Олеском замке у супругов родился сын, будущий польский король Ян Собеский. Этот выдающийся король Польши известен прежде всего как победитель знаменитой битвы под Веной 1683 года и спаситель Европы от турецкого нашествия. Сохранилась комната, где крестили этого младенца (интересная деталь - к ужасу священника, под ребенком треснул мраморный стол, на который его положили). В 1681 году Ян III Собеский выкупил замок у кредиторов и отремонтировал его.
Интересный исторический факт: рядом с Олеском, в Белом Камне, по некоторым сведениям родился в 1639 году еще один польский король - Михаил Корибут Вишневецкий, сын Еремеи и Гризельди из Замойских, князей Вишневецких.
В XVIII ст. замок перешел к Жевуским. Воевода С. Жевуский превратил сооружение во дворец в стиле XVIII ст. При нем в 30-х годах XVIII ст. напротив замка был построен монастырь капуцинов, который был действующим до 1939 года (сейчас в нем размещено фондохранилище). После смерти С. Жевуского замком с 1755 г. по 1796 г. владел его брат Вацлав, который многие вещи перевез в Подгорецкий замок. Впоследствии Олеский замок купил О. Зелинский, а спустя некоторое время - семья Литинских. Это было время медленного разрушения замковых зданий. Большой вред нанесло замку землетрясение в 1838 году. Последняя владелица замка С. Литинская в 1882 г. продала его. Замок перешел в собственность государства и до 1939 г. использовался под женскую сельскохозяйственную школу. В годы второй мировой войны в замковых помещениях находились склады. Война, а в послевоенное время - пожар в замке довершили его разрушение.


Олесько. Дорога до Олеського замку.

Олеско. Дорога к Олескому замку.


Спеціалісти вирізняють три періоди будівництва замку: перший (кінець XIII - початок XIV століть) - створення давньоукраїнського фортечного муру; другий (XV - початок XVI століть) - спорудження всередині мурів двоповерхового приміщення; третій (кінець XVI - початок XVII століть) - подальше розширення замкових приміщень.
До замку можна було потрапити тільки пройшовши троє воріт. Перші, великі, знаходились внизу в частоколі, що оточував замок першим колом. Далі, дорогою, що прямувала вгору, підходили до замкового валу з ровом і частоколом (друге коло оборони). Через рів було перекинуто невеликий мурований міст, а в частоколі були другі невеликі ворота. До третьої великої дубової брами, що знаходились вже у надбрамній башті, попасти можна було дорогою, що йшла на шести мурованих аркадах. Перед брамою знаходився зведений міст.
На початку XVII століття замок набув характеру житлової споруди з ознаками італійського Відродження. Історія не зберегла імен майстрів, що зводили цю споруду. Декотрих учасників будівництва згадує "Олеська городська книга", де кілька разів називається Альберто Мураторі, очевидно, - італієць за походженням, а також - муляр Войтіх. Припускають, що тут міг працювати й італієць Галеаццо Аппіані, який будував чудовий ренесансний замок у Красичині, що недалеко від Перемишля.


Специалисты выделяют три периода строительства замка: первый (конец XIII - начало XIV веков) - создание древнеукраинской крепостной стены; второй (XV - начало XVI веков) - сооружение внутри стен двухэтажного помещения; третий (конец XVI - начало XVII веков) - последующее расширение замковых помещений.
К замку можно было попасть только пройдя трое ворот. Первые, большие, находились внизу в частоколе, который окружал замок первым кольцом. Дальше, по дороге, шедшей вверх, подходили к замковому валу с рвом и частоколом (второй круг обороны). Через ров был переброшен небольшой каменный мост, а в частоколе были вторые небольшие ворота. К третьим большим дубовым вратам, находившимся уже в надвратной башне, попасть можно было по дороге, которая шла на шести каменных аркадах. Перед воротами находился разводной мост.
В начале XVII века замок приобрел характер жилого сооружения с признаками итальянского Возрождения. История не сохранила имен мастеров, которые возводили это сооружение. О некоторых участниках строительства упоминает "Олеская городская книга", где несколько раз называется Альберто Муратори, очевидно, - итальянец по происхождению, а также - штукатур Войтих. Предполагают, что здесь мог работать также и итальянец Галеаццо Аппиани, строивший прекрасный ренессансный замок в Красичине, неподалеку от Перемышля.


Олеський замок. В’їзна вежа.
Ще у 1892 р. стіни східної частини замку були підперті контрфорсами. Деякі реставраційні роботи проведено в 30-х роках XX ст. У 1960 році відділ архітектури та будівництва виконкому Львівської обласної ради через міжобласні науково-реставраційні виробничі майстерні за участю Львівської картинної галереї та обласної організації Українського товариства охорони пам’ятників та культури розпочав відбудову замку (гол. архітектор - І. Р. Могитич). Тут працювали досвідчені майстри Є. Марушка, М. Ковальчук, С. Собків та інші. Замкові повертався вигляд, який він мав у XVII столітті, а більш ранні інтер'єри нижнього поверху відтворювалися відповідно часу їх створення. З 1969 по 1975 р. у відреставрованих приміщеннях колективом Львівської картинної галереї монтувалася експозиція музею-заповідника. Надбанням стали художні твори, які були виявлені шляхом численних експедиційних пошуків. Після реставрації більшість експонованих творів вперше постала перед очима відвідувачів завдяки рукам реставраторів В. Овсійчука, Л. Волкової, Л. Возницької, Є. Кормакова, В. Мокрія, Ю. Поповича, Д. Ганачівського.
21 грудня 1975 р. в замку відчинив двері музей - відділ Львівської картинної галереї, де створено експозицію мистецтва та культури західноукраїнських земель XIV-XVIII ст., відновлено інтер'єри.
Стіни однієї з кімнат прикрашають дві унікальні шпалери (розпис по тканині), "сестри" яких красуються в Луврі. В замку зберігається й дерев'яна скульптура деякого Пінзеля, який прибув до Львова інкогніто та назвався чужим ім'ям. Наваявши безліч скульптур, у тому числі й для собору св. Юра, майстер відбув до Європи. З часом з'ясувалося, що роботи його виконані в стилі візантійської школи й нічого подібного в світі (!) немає. По рівню майстерності Пінзель - номер два в світі після Мікеланжело. Зараз над загадкою творця та з'ясуванням його справжнього імені б'ється багато вчених у всьому світі. Тут знаходиться й найбільше зібрання портретів XVI-XVII ст. Всього ж в Україні таких полотен 250 (для порівняння: в Росії їх налічується лише три).


Олеский замок. Въездная башня.
Еще в 1892 г. стены восточной части замка были подперты контрфорсами. Некоторые реставрационные работы были проведены в 30-х годах XX в. В 1960 году отдел архитектуры и строительства исполкома Львовского областного совета через межобластные научно-реставрационные производственные мастерские при участии Львовской картинной галереи и областной организации Украинского общества охраны памятников и культуры начал восстановление замка (гл. архитектор - И. Р. Могитич). Здесь работали опытные мастера Е. Марушка, М. Ковальчук, С. Собкив и другие. Замку возвращался вид, какой он имел в XVII веке, а более ранние интерьеры нижнего этажа воспроизводились в соответствии времени их создания. С 1969 по 1975 г. в отреставрированных помещениях коллективом Львовской картинной галереи монтировалась экспозиция музея-заповедника. Достоянием стали художественные произведения, выявленные путем многочисленных экспедиционных поисков. После реставрации большинство экспонируемых произведений впервые предстало перед глазами посетителей благодаря рукам реставраторов В. Овсийчука, Л. Волковой, Л. Возницкой, Е. Кормакова, В. Мокрия, Ю. Поповича, Д. Ганачевского.
21 декабря 1975 г. в замке отворил двери музей - отдел Львовской картинной галереи, где создана экспозиция искусства и культуры западноукраинских земель XIV-XVIII вв., восстановлены интерьеры.
Стены одной из комнат украшают две уникальные шпалеры (роспись по ткани), "сестры" которых красуются в Лувре. В замке хранится и деревянная скульптура некоего Пинзеля, который прибыл во Львов инкогнито и назвался чужим именем. Наваяв множество скульптур, в том числе и для собора св. Юра, мастер отбыл в Европу. Со временем выяснилось, что работы его выполнены в стиле византийской школы и ничего подобного в мире (!) нет. По уровню мастерства Пинзель - номер два в мире после Микеланжело. Сейчас над загадкой ваятеля и выяснением его настоящего имени бьются многие ученые во всем мире. Здесь хранится и самое большое собрание портретов XVI-XVII вв. Всего же в Украине таких полотен 250 (для сравнения: в России их насчитывается только три).


Олеський замок. Барельєф над в’їзною брамою.
Над в'їзною брамою вмонтовано різьблений з каменю великий прямокутний барельєф, пишно прикрашений портретами, символічними постатями людей, зображеннями тварин і химер. Його основу складають дві прямокутні пілястри, з'єднані у верхній частині трикутним фронтом із різьбленим зображенням Бога Отця. Під фронтоном, у верхній частині пілястрів, зображено символічні постаті Віри (ліворуч) і Справедливості (праворуч). Під барельєфами Віри і Справедливості розташовані медальйонні портрети шістьох польських королів. Пілястри і фронтон мистецьки підпирають округлі картуші, увінчані головами двох оскалених химер. У центрі барельєфа розташований круглий щит з картушевим обрамленням, який підтримують два ангели. Поле щита розділене на чотири частини, у кожну з яких вмонтовано зображення родинних гербів власників Олеського замку. У верхній частині - Сас і Топір, у нижній - Гербурт і Корчак. Ангели-хранителі, які утримують картуш гербового зображення, стоять на двох лежачих левах - символах сили і могутності. Між двома пілястрами під трикутним фронтоном, якраз над гербовим щитом, розташовані три символічні постаті амурів. Верхні частини пілястрів двома заокругленими картушами поєднані з трикутним фронтоном, головним елементом якого є зображення Бога Отця. Всевишній у лівій руці тримає яблуко - символ заповідей Божих, а піднята правиця застерігає людей від порушення їх. Зображення Всевишнього домінує в усій барельєфній композиції - такий був задум: Бог є Життя, Правда, Сила і Любов.
Барельєф над в'їзною брамою вмонтували на замовлення Івана Даниловича під час реконструкції Олеського замку в кінці XVI - на початку XVII століття. Незважаючи на те, що час і природні явища дещо згладили зображення, все одно барельєф зберігся напрочуд добре, і кожен, хто входить на подвір'я замку, мимохідь зупиняється, споглядаючи його.


Олеский замок. Барельеф над въездными воротами. Над въездными воротами вмонтирован резной из камня большой прямоугольный барельеф, пышно украшенный портретами, символичными фигурами людей, изображениями животных и химер. Его основу составляют два прямоугольных пилястра, соединенных в верхней части треугольным фронтом с резным изображением Бога Отца. Под фронтоном, в верхней части пилястров, изображены символичные фигуры Веры (слева) и Справедливости (справа). Под барельефами Веры и Справедливости расположены медальонные портреты шести польских королей. Пилястры и фронтон искусно подпирают округлые картуши, увенчанные головами двух оскаленных химер. В центре барельефа расположен круглый щит с картушневым обрамлением, который поддерживают два ангела. Поле щита разделено на четыре части, в каждую из которых вмонтировано изображение семейных гербов владельцев Олеского замка. В верхней части - Сас и Топир, в нижней - Гербурт и Корчак. Ангелы-хранители, которые удерживают картуш гербового изображения, стоят на двух лежащих львах - символах силы и могущества. Между двумя пилястрами под треугольным фронтоном, как раз над гербовым щитом, расположены три символичные фигуры амуров. Верхние части пилястров двумя закругленными картушами соединены с треугольным фронтоном, главным элементом которого является изображение Бога Отца. Всевышний в левой руке держит яблоко - символ заповедей Божьих, а поднятая десница предостерегает людей от нарушения их. Изображение Всевышнего доминирует во всей барельефной композиции - такой был замысел: Бог есть Жизнь, Правда, Сила и Любовь.
Барельеф над въездными вратами вмонтировали на заказ Ивана Даниловича во время реконструкции Олесского замка в конце XVI - в начале XVII века. Несмотря на то, что время и природные явления несколько сгладили изображение, все равно барельеф сохранился на удивление хорошо, и каждый входящий во двор замка невольно останавливается, созерцая его.


Олеський замок. В’їзна вежа, вид з внутрішнього подвір’я замку.
На жаль, до наших днів не все збереглося і не все, звісно, відновлено. У XVII столітті дуже цікаво виглядав в'їзд до замку - на мурованих аркадах, які проходили паралельно до північного боку замку. Аркади і замок розділяв глибокий рів. Аби підійти до в'їзної брами, ворог мусив здолати довгий шлях на гору по аркадах, які добре обстрілювались із замку.
Перед в'їзною брамою аркади повертали майже під прямим кутом праворуч і раптово обривались. Далі їх і в'їзну браму розділяла глибока прірва, через яку перекидався підйомний міст.
За описами, сама брама була дуже масивна, дубова і мала двоє дверей. Фактично вона була подвійною. Спочатку проходили одну браму, а потім - другу.


Олеский замок. Въездная башня, вид с внутреннего двора замка.
К сожалению, до наших дней не все сохранилось и не все, конечно, восстановлено. В XVII веке очень интересно выглядел въезд в замок - на каменных аркадах, которые проходили параллельно с северной стороной замка. Аркады и замок разделял глубокий ров. Чтобы подойти к въездным вратам, в раг должен был преодолеть длинный путь вверх по аркадам, которые хорошо обстреливались из замка.
Перед въездными воротами аркады поворачивали почти под прямым углом направо и внезапно обрывались. Дальше их и въездные врата разделяла глубокая пропасть, через которую перебрасывался подъемный мост.
По описаниям, сами ворота были очень массивными, дубовыми и имели две двери. Фактически они были двойными. Сначала проходили одни ворота, а затем - вторые.


Олеський замок. Внутрішнє подвір’я замку.
Овальний у плані, замок має два головні крила - західне і східне. Їх поєднує в'їзна триповерхова вежа і прибудований до неї з півночі двоповерховий корпус.
Якщо в'їзна вежа єднає обидва крила замку, то внутрішнє подвір'я (дитинець) їх розмежовує - з півдня дитинець замикає кам'яний мур і дерев'яна галерея, з якої відкриваються мальовничі краєвиди на парк, став, Олесько і гори Вороняки.


Олеский замок. Внутренний двор замка.
Овальный в плане, замок имеет два главных крыла - западное и восточное. Их соединяет въездная трехэтажная башня и пристроенный к ней с севера двухэтажный корпус.
Если въездная башня соединяет оба крыла замка, то внутренний двор (детинец) их разделяет - с юга детинец запирает каменная стена и деревянная галерея, с которой открываются живописные пейзажи на парк, пруд, Олеско горы Вороняки.


Олеський замок. Портал входу до замку із внутрішнього двору.
Під час ініційованої І. Даниловичем реконструкції Олеського замку (з 90-х років XVI ст. по 20-ті роки XVII ст.) велику увагу приділяли оздобленню стін і веж. На другому поверсі вікна отримали нові кам'яні обрамлення, а двері-портали; над брамою та в порталах розташували герби власника замку.
На кам'яному обрамленні одного з двох спарених вікон лівої частини замку з боку дитинця вирізьблено дату "1599", можливо, вона пов'язана із розбудовою замку, наприклад, завершенням спорудження цієї його частини.


Олеский замок. Портал входа в замок из внутреннего двора.
Во время инициированной И. Даниловичем реконструкции Олеского замка (с 90-х годов XVI в. по 20-ые годы XVII в.) большое внимание уделялось отделке стен и башен. На втором этаже окна получили новые каменные обрамления, а двери-порталы; над воротами и в порталах разместили гербы владельца замка.
На каменном обрамлении одного из двух спаренных окон левой части замка со стороны детинца вырезана дата "1599", возможно, она связана с перестройкой замка, например, завершением сооружения этой его части.


Олеський замок. Замковий колодязь, вид з внутрішнього подвір’я замку.
На подвір'ї замку, в нижній частині його східного крила, знаходиться замкова криниця. Її глибина колись сягала 42 метрів, бо, щоб добратися до води, треба було копати аж до самої основи гори. Попри те, що криницю було пошкоджено землетрусом, який стався 23 січня 1838 року, вона ще діяла до 1875 року.


Олеский замок. Замковый колодец, вид с внутреннего двора замка.
Во дворе замка, в нижней части его восточного крыла, находится замковый колодец. Его глубина когда-то достигала 42 метров, поскольку, чтобы добраться до воды, нужно было копать до самого основания горы. Несмотря на то, что колодец был поврежден землетрясением, произошедшим 23 января 1838 года, он еще действовал до 1875 года.


Олеський замок. Замковий колодязь, вид з підземелля замку.
Під час реконструкції Олеського замку кінця XVI - початку XVII століть було вміло і напрочуд гармонійно поєднано давні оборонні стіни з новими спорудами. При цьому давні мури посилено, в замку збудовано велику кількість житлових кімнат, просторих палат та допоміжних приміщень. В'їзну браму прикрасила нова вежа. Олеський замок перетворився на розкішну магнатську резиденцію та став міцною фортецею. Тоді він набрав майже тих обрисів, які збереглися до наших днів.
Кожна палата мала свою назву. «Портретна» - називалась так від намальованих на стінах портретів королів; «європейська» - бо плафон стелі прикрашала міфологічна сцена «Викрадення Європи»; «віденська» - бо центральне місце у ній займала велика картина «Битва під Віднем»; у «дзеркальній» стіни були мистецьки оздоблені дзеркалами, а «жовтою» називали палату, пофарбовану в насичений жовтий колір.
На другому поверсі було влаштовано великий світлий зал із шістьма вікнами і підлогою з тесаного каменю.
Безумовно, окрасою музейного комплексу "Олеський замок" є картина Мартіно Альтамонте "Битва під Віднем". Робота над картиною "Битва під Віднем" була завершена автором у 1692 році - до десятиріччя знаменної події. Розмір полотна 7,65x7,31 м.
Незважаючи на драматизм бою, на творі не видно крові, адже картина мала прикрашати родинну святиню короля Яна III Собеського - жовківський парафіяльний костел і за задумом повинна була нести високі ідеали гуманізму.


Олеский замок. Замковый колодец, вид из подземелья замка.
Во время реконструкции Олеского замка конца XVI - начала XVII веков были умело и на удивление гармонично объединены древние оборонные стены с новыми сооружениями. При этом древние стены были усилены, в замке построено большое количество жилых комнат, просторных палат и вспомогательных помещений. Въездные врата украсила новая башня. Олеский замок превратился в роскошную магнатскую резиденцию и стал мощной крепостью. Тогда он приобрел почти те очертания, какие сохранились до наших дней.
Каждая палата имела свое название. «Портретная» - называлась так от нарисованных на стенах портретов королей; «европейская» - потому что плафон потолка украшала мифологическая сцена «Похищения Европы»; «венская» - потому что центральное место в ней занимала большая картина «Битва под Веной»; в «зеркальной» стены были талантливо украшены зеркалами, а «желтой» называли палату, окрашенную в насыщенный желтый цвет.
На втором этаже был устроен большой светлый зал с шестью окнами и полом из тесаного камня.
Безусловно, украшением музейного комплекса "Олеский замок" является картина Мартино Альтамонте "Битва под Веной". Работа над картиной "Битва под Веной" была завершена автором в 1692 году - к десятилетию знаменательного события. Размер полотна 7,65x7,31 м.
Невзирая на драматизм боя, на картине не видно крови, ведь картина должна была украшать родовую святыню короля Яна III Собеского - жовкевский парафиальный костел и по замыслу должна нести высокие идеалы гуманизма.


Олеський замок. Підземеллями замку;
виставка "Знаряддя тортур і покарань": "Колесо смерті" та "Драбина для розтягування".


Олеский замок. По подземельям замка;
выставка "Орудия пыток и наказаний": "Колесо смерти" и "Лестница для растягивания".


Олеський замок. Підземеллями замку;
виставка "Знаряддя тортур і покарань": "Стілець Мойсея" та "Ганебна маска".


Олеский замок. По подземельям замка;
выставка "Орудия пыток и наказаний": "Стул Моисея" та "Позорная маска".


Олеський замок. Деякі приміщення ще на реставрації...

Олеский замок. Некоторые помещения еще на реставрации...


Олеський замок. Деякі приміщення ще на реставрації...

Олеский замок. Некоторые помещения еще на реставрации...


Олеський замок. Кав’ярня "Гридниця".

Олеский замок. Кафе "Гридниця".


Олеський замок. Кав’ярня "Гридниця".
Реставрація Олеського замку та відкриття у ньому музейної експозиції стали важливими подіями в культурному житті України. З року в рік кількість відвідувачів не зменшується.
Упродовж значного часу територія Олеського замку слугувала знімальним майданчиком для кіностудій України, Білорусії, Росії та Польщі.
Київська кіностудія ім. Довженка знімала тут фільми "Овод", "На крутизні", "Козаки йдуть", "Час збирати каміння". Білоруські кінематографісти здійснювали зйомки фільмів "Дике полювання короля Стаха", "Королева Бона", "Пастух Янко". Студія "Мосфільм" в Олеському замку відзняла етюди фільму "Три мушкетери". Але наймасштабніші зйомки провели польські кінематографісти ще на початку 70-х років: тут та в сусідньому Підгорецькому замку було створено багато фрагментів чотирисерійної кіноепопеї "Потоп". Знімалось в Олеську і немало документальних кінострічок, дитячих фільмів. Не раз замок добре слугував і телевізійникам.


Олеский замок. Кафе "Гридниця".
Реставрация Олеского замка и открытие в нем музейной экспозиции стали важными событиями в культурной жизни Украины. Из года в год количество посетителей не уменьшается.
На протяжении значительного времени территория Олеского замка служила съемочной площадкой для киностудий Украины, Беларуси, России и Польши.
Киевская киностудия им. Довженко снимала здесь фильмы "Овод", "На горе", "Казаки идут", "Время собирать камни". Белорусские кинематографисты осуществляли съемки фильмов "Дикая охота короля Стаха", "Королева Бона", "Пастух Янко". Студия "Мосфильм" в Олеском замке отсняла этюды фильма "Три мушкетера". Но самые масштабные съемки провели польские кинематографисты еще в начале 70-х годов: здесь и в соседнем Подгорецком замке были создано много фрагментов четырехсерийной киноэпопеи "Потоп". Снималось в Олеско и немало документальных кинолент, детских фильмов. Не раз замок хорошо служил и телевизионщикам.


Львівська область, Олесько. Монастир капуцинів, костьол св. Антонія, пам`ятка архітектури 1737 р.
У 1838 р. костьол був частково зруйнований унаслідок землетрусу. В 1844 р. будівлю реставровано в первинному вигляді.
Коли Жевуські придбали Олеський замок у родини Собеських, нові власники перетворили замок на розкішний палац. Крім того Северин Жевуський задумав побудувати навпроти замку монастир. Перевагу він віддав орденові капуцинів.


Львовская область, Олеско. Монастырь капуцинов, костел св. Антония, памятник архитектуры 1737 г.
В 1838 г. костел был частично разрушен вследствие землетрясения. В 1844 г. строение реставрировано в первоначальном виде.
Когда Жевусские приобрели Олеский замок у семьи Собесских, новые владельцы превратили замок в роскошный дворец. Кроме того, Северин Жевусский задумал построить напротив замка монастырь. Преимущество он отдал ордену капуцинов.


Капуцини - монахи католицького чернечого ордену, який виник у XVI столітті. Назва ордену походить від обов’язкової деталі чернечого одягу - головного убору, що мав вигляд загостреного вгорі капюшона (італійською - "cappucio"). Капуцини з'явилися на території Польщі ще за часів Яна III Собеського. Коли С. Жевуський закликав їх до Олеська, він був упевнений, що вони найкраще надаватимуться для роботи серед місцевого населення, яке було схильне до бунтів. С. Жевуський не шкодував коштів на спорудження монастиря. Він запросив досвідченого архітектора з Поділля Мартина Добравського. Саме за його планами в 1737 році було завершено будівництво класичного барокового комплексу будівель монастиря, композиційним центром якого є костел Святого Антонія. Будову зводили так, щоб вона сприймалася з боку замку, на який орієнтовано головний фасад храму. З півдня до костелу прилягає квадратний у плані (35х35 м) корпус монастиря з келіями на першому і другому поверхах.
Монастирський корпус має замкнуте внутрішнє подвір'я. З південного боку монастир замикався трапезною і кухнею з криницею. Перед фасадом костелу на відкритому подвір'ї скульптор Леблан, який працював в Олеському замку, створив три кам'яні скульптури, що зображали Святих Марію, Антонія та Онуфрія. Всередині костел прикрашали живописні роботи художника Симона Чеховича.
Всю територію монастиря оточував мур висотою до трьох метрів. В'їзна брама знаходилася з боку головного фасаду. На подвір'ї попід стінами колись влаштували п'ять мурованих капличок (тепер відновлено тільки дві). На території монастиря було викопано два ставки, висаджено фруктові дерева, розбито ділянки для вирощування городини та лікарських рослин.
В самому монастирі зберігалися архів та чудова бібліотека, діяла аптека із різноманітними ліками. Жевуські невпинно дбали про утримання монастиря. Навколишні села були зобов'язані постачати монастиреві:
"...пшениці на муку - 24 корці, жита на муку - 24 корці, крупів ячмінних, гречаних, пшона - по 3 корці, гороху - 3 корці, маку - одну чверть корця, пива - 96 бочок, свиней - 4, баранів - 6, індиків - 4, телят - 8, курей - 256, гусок - 32, качок - 32, дров - 912 возів, оселедців - 4 бочки..." тощо.
В Олеський монастир монахи потрапляли різними шляхами. Тут вони проводили довгі літа; в монастирі вони закінчували свій земний шлях, тут їх і хоронили. Монахом став і сам архітектор Мартин Добравський. Траплялись серед монахів і досить освічені люди, як, наприклад, умілий лікар і управитель аптеки монах Агрипін Капуцин. У 1755 році з великими почестями в монастирі поховали його засновника, власника Олеського замку Северина Жевуського.
Після першого поділу Польщі, коли ці землі опинилися під владою Австрії, в 1785 році монастир капуцинів закрили. Спочатку там планували розмістити військовий шпиталь. Під час пристосування під нові потреби монастир зазнав великих втрат. У костелі було пошкоджено живопис, розкрадено багато цінного обладнання, невідомо куди поділися архів та бібліотека. Тільки завдяки втручанню цісаря Йосифа II у 1788 році монастир повернули капуцинам. З цього часу він діяв до 1939 року. З жовтня 1939-го по 1940 рік радянська влада влаштувала в монастирі табір для польських військовополонених та інтернованих вояків. А в 1941-му вже німці створили тут табір для радянських військовополонених, згодом тут діяло єврейське гетто, а потім знаходились німецькі військові склади. Монастирські будівлі зазнали нових втрат і пошкоджень, було понищено живопис у костелі, понівечено скульптури, знищено каплиці, вирізано сад і декоративні насадження, закидано ставки.
До 80-х років XX століття в приміщеннях монастиря діяло сільськогосподарське училище. Тут знаходилися класні кімнати, гуртожиток, їдальня, спортзал, котельня. На подвір'ї стояла сільськогосподарська техніка. Після завершення будівництва нового навчального корпусу, в 80-х роках XX століття, училище звільнило монастир, який передали музею "Олеський замок". Тепер тут проведено ремонтні роботи всередині та ззовні, частково відновлено монастирське подвір'я, відбудовано дві з п'яти капличок, гарно впорядковано територію, насаджено дерева та декоративні кущі.


Капуцины - монахи католического монашеского ордена, возникшего в XVI веке. Название ордена произошло от обязательной детали монашеской одежды - головного убора, который имел вид заостренного кверху капюшона (на итальянском - "cappucio"). Капуцины появились на территории Польши еще во времена Яна III Собесского. Когда С. Жевусский пригласил их в Олеско, он был уверен, что они наилучшим образом подойдут для работы среди местного населения, склонного к бунтам. С. Жевусский не жалел средств на сооружение монастыря. Он пригласил опытного архитектора с Подолья Мартина Добравского. Именно по его планам в 1737 году было завершено строительство классического бароккового комплекса зданий монастыря, композиционным центром которого является костел Святого Антония. Строение возводили так, чтобы она воспринималась со стороны замка, на который ориентирован главный фасад храма. С юга к костелу прилегает квадратный в плане (35х35 м) корпус монастыря с кельями на первом и втором этажах.
Монастырский корпус имеет замкнутый внутренний двор. С южной стороны монастырь замыкался трапезной и кухней с колодцем. Перед фасадом костела на открытом дворе скульптор Леблан, который работал в Олеском замке, создал три каменные скульптуры, изображавшие Святых Марию, Антония и Ануфрия. Внутри костел украшали живописные работы художника Симона Чеховича.
Всю территорию монастыря окружала стена высотой до трех метров. Въездные врата находились со стороны главного фасада. Во дворе под стенами когда-то устроили пять каменных часовен (теперь восстановлены только две). На территории монастыря были выкопаны два пруда, высажены фруктовые деревья, разбиты участки для выращивания огородины и лекарственных растений.
В самом монастыре сохранялись архив и прекрасная библиотека, действовала аптека с разнообразными лекарствами. Жевусские непрестанно заботились о содержании монастыря. Окружающие села были обязаны поставлять монастырю:
"...пшеницы на муку - 24 корцы, ржи на муку - 24 корцы, круп ячменных, гречишных, пшена - по 3 корцы, гороха - 3 корцы, мака - одну четверть корцы, пива - 96 бочек, свиней - 4, баранов - 6, индюков - 4, телят - 8, кур - 256, гусынь - 32, уток - 32, дров - 912 телег, селедки - 4 бочки..." и тому подобное.
В Олесский монастырь монахи попадали различными путями. Здесь они проводили долгие годы; в монастыре они заканчивали свой земной путь, здесь их и хоронили. Монахом стал и сам архитектор Мартин Добравский. Случались среди монахов и достаточно образованные люди, как, например, умелый врач и управитель аптеки монах Агрипин Капуцин. В 1755 году с большими почестями в монастыре похоронили его основателя, владельца Олесского замка Северина Жевусского.
После первого раздела Польши, когда эти земли очутились под властью Австрии, в 1785 году монастырь капуцинов закрыли. Сначала там планировали разместить военный госпиталь. Во время приспособления под новые потребности монастырь понес большие потери. В костеле была повреждена живопись, разворовано многих ценного оборудования, неизвестно куда девались архив и библиотека. Только благодаря вмешательству цесаря Йосифа II в 1788 году монастырь вернули капуцинам. С того времени он действовал до 1939 года. С октября 1939-го по 1940 год советская власть устроила в монастыре лагерь для польских военнопленных и интернированных воинов. А в 1941-м уже немцы создали здесь лагерь для советских военнопленных, впоследствии тут действовало еврейское гетто, а затем находились немецкие военные склады. Монастырские строения понесли новые потери и повреждения, была уничтожена живопись в костеле, изувечены скульптуры, уничтожены часовни, вырезан сад и декоративные насаждения, засыпаны пруды.
До 80-х годов XX века в помещениях монастыря действовало сельскохозяйственное училище. Тут находились классные комнаты, общежитие, столовая, спортзал, котельная. Во дворе стояла сельскохозяйственная техника. После завершения строительства нового учебного корпуса, в 80-х годах XX века, училище освободило монастырь, который передали музею "Олесский замок". Теперь здесь проведены ремонтные работы внутри и снаружи, частично восстановлен монастырский двор, отстроены две из пяти часовен, хорошо упорядочена территория, насажены деревья и декоративные кусты.


Львівська область, Олесько. Монастир капуцинів, костьол св. Антонія, пам`ятка архітектури 1737 р.
На сьогоднішній день приміщення монастиря використовується як фондосховище та виставкові зали Львівської галереї мистецтв. А сам комплекс монастиря з костелом є невід'ємною частиною архітектурно-мистецького музейного комплексу "Олеський замок".


Львовская область, Олеско. Монастырь капуцинов, костел св. Антония, памятник архитектуры 1737 г.
На сегодняшний день помещения монастыря используется как фондохранилище и выставочные залы Львовской галереи искусств. А сам комплекс монастыря с костелом является неотъемлемой частью архитектурно-художественного музейного комплекса "Олесский замок".



Далі за нашим маршрутом були Броди - районний центр Львівської області. Розповідь про це місто - окремою сторінкою.


Далее по нашему маршруту были Броды - районный центр Львовской области. Рассказ об этом городе - на отдельной странице.



Дорогою від Бродів на Тернопіль. Підкамінь.

По дороге от Бродов на Тернополь. Подкамень.



Першоджерела:
# «Золота підкова. Подорож Львівщиною», видавництво «Центр Європи», Львів-2002.
# «Олеський замок. Ілюстрований історико-архітектурний нарис», видавництво «Просвіта», Броди-2004.
# Сайт «Асоціація міст України».
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# Сайт «Замки та храми України».
# Сайт «Броди - Укртелеком : Brody - Ukrtelecom».





Інші сторінки маршруту "До замків «Золотої підкови» та Почаїва (квітень-травень 2005 року)":


Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко




Rambler's Top100