На північ від Києва, червень 2004 року.
День четвертий: Прилуки -> Густиня -> Сокиринці -> Тростянець -> Качанівка -> Бровари -> Київ

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

На север от Киева, июнь 2004 года.
День четвертый: Прилуки -> Густыня -> Сокиринцы -> Тростянец -> Качановка -> Бровары -> Киев

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.





Мапа четвертого дня маршруту. Покриття всіх автошляхів - пристойне. Місцеві шляхи між селами - трохи гірші, але досить прийнятні.
Дорога від Качанівки до Києва (через Бровари) зайняла лише дві години...


Схема четвертого дня маршрута. Покрытие всех автодорог - достаточно приличное. Местные догори между селами - похуже, но относительно приемлемы.
Дорога от Качановки до Киева (через Бровары) заняла всего два часа...


Місто Прилуки розташоване на крутому березі тихоплинної річки Удай, за 170 кілометрів від Чернігова. Згідно досліджень археологів, поселення на території міста існувало ще в II тисячолітті до н.е.
Прилуки як місто відоме з 1084 року, закладене наприкінці X століття, коли в 988 році за наказом Київського князя Володимира Святославича на східних околицях могутньої держави Київської Русі почалося будівництво міст-фортець для захисту від набігів кочових племен. Вперше місто згадується в "Поученії" Володимира Мономаха своїм дітям у зв'язку з черговим нашестям половецьких орд на землі наших предків: “И едучи к Прилуки городу, и стретоша ны внезапу половеческие князи, 8 тысяч, и хотехом с ними ради битися, но оружье бяхом услали наперед на повозехе, и внидохом в город; толко семцу яша одиного живого, ти смерд Николико, а наши онех боле избиша и изимаша, и не смеша коня пояти а руце, и бежаша на Сулу тое ночиа”.
З історичних джерел відомо, що місто, яке стоїть на завороті "луки", часто піддавалося нападу ворогів; його спалювали і знищували. 1239 року це зробила татаро-монгольська орда, а 1362 року - литовські феодали. Але місто відбудовували працьовиті руки наших предків. З 1648 року по 1781 рік воно було центром Прилуцького полку, який вів боротьбу проти польських гнобителів і шведських загарбників.


Город Прилуки расположен на крутом берегу тиховодной речки Удай, в 170 километрах от Чернигова. По исследованиям археологов, поселение на территории города существовало еще во II тысячелетии до н.э.
Прилуки как город известен с 1084 года, был заложенн в конце X века, когда в 988 году по приказу Киевского князя Владимира Святославовича на восточных околицах могущественного государства Киевской Руси началось строительство городов-крепостей для защиты от набегов кочевых племен. Впервые город упоминается в "Поучении" Владимира Мономаха своим детям в связи с очередным нашествием половецких орд на земли наших предков: “И едучи к Прилуки городу, и стретоша ны внезапу половеческие князи, 8 тысяч, и хотехом с ними ради битися, но оружье бяхом услали наперед на повозехе, и внидохом в город; толко семцу яша одиного живого, ти смерд Николико, а наши онех боле избиша и изимаша, и не смеша коня пояти а руце, и бежаша на Сулу тое ночиа”.
Из исторических источников известно, что город, который стоит на повороте "луки", часто подвергался нападениям врагов; его сжигали и уничтожали. В 1239 году это сделала татаро-монгольская орда, в 1362 году - литовские феодалы. Но город отстраивали трудолюбивые руки наших предков. С 1648 года по 1781 год он был центром Прилуцкого полка, ведшего борьбу против польских угнетателей и шведских захватчиков.




Прилуки. Пам’ятник Володимиру Мономаху (скульптор С.Кантур, архітектор П.Бережний).

Прилуки. Памятник Владимиру Мономаху (скульптор С.Кантур, архитектор П.Бережной).



Прилуки. Будівля сучасного краєзнавчого музею.

Прилуки. Здание современного краеведческого музея.



Прилуки. Полкова скарбниця, або "Арсенал Галагана" (пам`ятка архітектури, 1708).
На початку XVIII ст. на місці давнього городища була побудована Прилуцька фортеця (залишки валів збереглися по вул. Гоголя й поблизу Центральної пл.), у місті з'являються кам'яні споруди. Першою була побудована полкова скарбниця, або Арсенал Галагана (1708; на території фортеці), в якій зберігали зброю, коштовності. Нині ця унікальна невеличка мурована споруда - пам'ятка цивільної архітектури Лівобережної України - стала логотипом прилуцьких цигарок. Пізніше виростають будівлі п’ятикупольного Спасо-Преображенського собору (1705-20), Миколаївської церкви (1720), собору Різдва Богородиці (1806-15).


Прилуки. Полковая казна, или "Арсенал Галагана" (памятник архитектуры, 1708).
В начале XVIII в. на месте древнего городища была построена Прилуцкая крепость (остатки валов сохранились по ул. Гоголя и вблизи Центральной пл.), в городе появляются каменные сооружения. Первой была построена полковая казна, или Арсенал Галагана (1708; на территории крепости), в которой хранили оружие, драгоценности. Ныне это уникальное небольшое каменное сооружение - памятник гражданской архитектуры Левобережной Украины - стало логотипом прилуцких сигарет. Позднее выросли здания пяти-купольного Спасо-Преображенского собора (1705-20), Никольской церкви (1720), собора Рождества Богородицы (1806-15).



Прилуки. Спасо-Преображенський собор (пам`ятка архітектури, 1705-20).
Собор було закладено 1705 на місці колишньої дерев`яної із солом`яним дахом церкви Спаса, про яку згадував ще в 1654 році славнозвісний історик-мандрівник, син патріарха Антіохійського Макарія - Павло Алепський. Зводили собор миром. Наприкінці 1714 року указом царя Петра I полковником Прилуцьким було призначено Гната Галагана. Коштом нового урядовця та його дружини Олени було й завершено будівництво собору та дзвіниці з Миколаївською церквою. Цю рідкісну за типом п`ятикупольну споруду початку XVIII століття - взірець кам`яної архітектури доби українського бароко - було освячено в 1720.
Влітку 1845 Тарас Григорович Шевченко, відвідуючи Прилуччину, змалював велич Спасо-Преображенського собору.
Запрошую також ознайомитись з цього приводу з моїм дуже коротеньким екскурсом в історію української культури, освіти та науки тих часів.


Прилуки. Спасо-Преображенский собор (памятник архитектуры, 1705-20).
Собор был заложен в 1705 году на месте бывшей деревянной с соломенной крышей церкви Спаса, о которой упоминал еще в 1654 году известный историк-путешественник, сын патриарха Антиохийского Макария - Павел Алепский. Возводили собор общиной. В конце 1714 года указом царя Петра I полковником Прилуцким был назначен Гнат Галаган. На средства нового правителя и его супруги Елены и было завершено строительство собора и колокольни с Никольской церковью. Это редкостное по типу пяти-купольное сооружение начала XVIII века - образец каменной архитектуры эпохи украинского барокко - было освящено в 1720.
Летом 1845 года Тарас Григорьевич Шевченко, посещая Прилуччину, зарисовал величие Спасо-Преображенского собора.
Приглашаю также ознакомиться по этому поводу с моим очень коротким экскурсом в историю украинской культуры, образования и науки тех времен.



Прилуки. Купол Спасо-Преображенського собору зсередини.
У 30-ті роки XX-го століття собор було розграблено, а служителів, звісно, репресовано. У 1991 році Спасо-Преображенський собор було повернуто церкві.


Прилуки. Купол Спасо-Преображенского собора изнутри.
В 30-е годы XX-го столетия собор был разграблен, а служители, конечно, - репрессированы. В 1991 году Спасо-Преображенский собор был возвращен церкви.



Прилуки. Миколаївська церква з дзвіницею (пам`ятка архітектури, 1720).

Прилуки. Никольская церковь с колокольней (памятник архитектуры, 1720).



Прилуки. Різдва Богородиці (???) собор (пам`ятка архітектури, 1806-15).

Насамкінець - ще одне враження від Прилук: на жаль, центральний готель міста (він так і зветься - "Прилуки"), м`яко кажучи, залишає бажати на значно краще.


Прилуки. Рождества Богородицы (???) собор (памятник архитектуры, 1806-15).

Под конец - еще одно впечатление от Прилук: к сожалению, центральная гостиница города (она так и назывется - "Прилуки"), мягко говоря, оставляет желать значительно лучшего.



Краєвид з Густинським Свято-Троїцьким монастирем (XVII століття).
Густиня - село в Прилуцькому районі, за 10 кілометрів на північ від Прилук. Поряд с цим селом в долині тихоплинної річки Удай, серед густих лісів лежить славнозвісний Густинський Свято-Троїцький монастир (XVII століття). Цей монастир - унікальний архітектурний комплекс епохи бароко, одна з найромантичніших пам'яток доби Гетьманщини, яку Т. Шевченко захоплено порівнював з відомим у Франції "Сент-Клерським аббатством". Монастир було засновано 1600 року на землях князів Вишневецьких. Він горів у 1636 та 1671 роках, був закритий владою 1799 року, а 1843 року його було відновлено та відбудовано коштами князів Репніних.


Пейзаж с Густынским Свято-Троицким монастырем (XVII век).
Густыня - село в Прилуцком районе, в 10 километрах на север от Прилук. Поблизи от этого села в долине тиховодной речки Удай, среди густых лесов расположен ивестный Густынский Свято-Троицкий монастырь (XVII век). Этот монастырь - уникальный архитектурный комплекс эпохи барокко, один из самых романтичных памятников эры Гетманщины, который Т. Шевченко восторженно сравнивал с известным во Франции "Сент-Клерским аббатством". Монастырь был основан в 1600 году на землях князей Вишневецких. Он горел в 1636 и 1671 годах, был закрыт властями в 1799 году, а в 1843 году он был восстановлен и отстроен на средства князей Репниных.

Gustynskiy Monastery of Holy Trinity (17th century)


Засновником монастиря був ієросхимонах Іоасаф. Іоасаф разом з іншим старцем, ієромонахом Афанасієм, прийшов з Афонської гори та спочатку оселиться в Києво-Печерській Лаврі. Проживши кілька часу в Лаврі, Афанасій за участю Іоасафа, заснував Спасо-Преображенський Межигірський монастир, відновивши там обитель, що існувала до навали на Київ Батия. Іоасаф же, взявши з собою двох ченців, ієромонаха Євфімія та ченця Геннадія, подався в задніпровську сторону для відшукання місця, зручного до заснування нового монастиря. Оглянувши різні місцевості по берегах річки Удай, Іоасаф зупинив свій погляд на острові «Густинь». Цей острів, відокремлений, оточений з усіх боків водою та покритий густим, дрімучим лісом, був найкращим місцем для монастирського чернечого житія. Іоасаф зі своїми учнями оселився на острові та в самій густині лісу 1614 року спорудив малу дерев'яну церкву на честь Пресвятої Живоначальної Трійці.
До того часу старця Іоасафа одностайно обрали настоятелем новоствореної обителі. На допомогу собі з управління Густинським монастирем Іоасаф обрав Ісайю Конінського, ігумена і настоятеля Антонієвих (при Києво-Печерській Лаврі) печер. Оглянувши і схваливши обране для монастиря місце, Ісайя виклопотав у православного князя Михайла Корибута Вишневецького, у володінні якого перебував тоді острів Густинь, право на володіння цим островом. Князь виконав прохання Ісайї та Іоасафа і дав монастирю 1615 року грамоту на володіння островом Густинь й іншими місцевостями з орними землями, що знаходилися в них, лісами, ставками та іншими угіддями. По смерті князя Михайла Вишневецького, грамоту цю було підтверджено дружиною його, княгинею Раїною (Іриною) Могилянською, що походила з родини Молдавських господарів Могил, родом з якої був митрополит Київський Петро Могила. Отримавши бажану грамоту на володіння островом Густинню та іншими угіддями, забезпечивши таким чином обитель до подальшого існування, Ісайя приступив до будівництва монастиря.


Основателем монастыря был иеросхимонах Иоасаф. Иоасаф вместе с другим старцем, иеромонахом Афанасием, пришел с Афонской горы и первоначально поселился в Киево-Печерской Лавре. Прожив несколько времени в Лавре, Афанасий при участии Иоасафа, основал Спасо-Преображенский Межигорский монастырь, восстановив там обитель, существовавшую до нашествия на Киев Батыя. Иоасаф же, взяв с собою двух иноков, иеромонаха Евфимия и монаха Геннадия, удалился в заднепровскую сторону для отыскания места, удобного к основанию нового монастыря. Осмотрев разные местности по берегам реки Удая, Иоасаф остановил свой взор на острове «Густынь». Этот остров, уединенный, окруженный со всех сторон водой и покрытый густым, дремучим лесом, был наилучшим местом для монастырского иноческого жития. Иоасаф со своими учениками поселился на острове и в самой густоте леса в 1614 году соорудил малую деревянную церковь в честь Пресвятой Живоначальной Троицы.
К тому времени старца Иоасафа единодушно избрали настоятелем новоустроенной обители. В помощь себе по управлению Густынским монастырем Иоасаф избрал Исаию Конинского, игумена и настоятеля Антониевых (при Киево-Печерской Лавре) пещер. Обозрев и одобрив выбранное для монастыря место, Исаия испросил у православного князя Михаила Корыбута Вишневецкого, во владении которого находился в то время остров Густынь, право на владение этим островом. Князь исполнил просьбу Исаии и Иоасафа и дал монастырю в 1615 году грамоту на владение островом Густынью и другими местностями с находившимися в них пахотными землями, лесами, прудами и другими угодьями. После смерти князя Михаила Вишневецкого, грамота эта была подтверждена супругой его, княгиней Раиной (Ириной) Могилянской, происходившей из фамилии Молдавских господарей Могил, родом из которой был митрополит Киевский Петр Могила. Получив желанную грамоту на владение островом Густынью и другими угодьями, обеспечив таким образом обитель к дальнейшему существованию, Исаия приступил к строительству монастыря.




Густинський Свято-Троїцький монастир. Надбрамна дзвіниця.

Густынский Свято-Троицкий монастырь. Надвратная колокольня.



Густинський Свято-Троїцький монастир. Троїцький собор, пам`ятка архітектури 1672-76.
На території монастиря розташований Троїцький собор (1672-76), заснований гетьманом І. Самойловичем. Є одним із найдовершенніших зразків стилю бароко. В монастирі було створено один з найвідоміших українських літописів - Густинський (1600-40), що розповідає про події з часів заснування монастиря до середини XVII ст. За радянських часів монастир було закрито владою і він довго стояв занедбаним. Тепер тут відроджено жіночий монастир і реставровано основні споруди.
Сучасна офіційна назва монастиря: «Монастир в ім'я Святої Живоначальної Трійці Густинський (жіночий)».


Густынский Свято-Троицкий монастырь. Троицкий собор, памятник архитектуры 1672-76.
На территории монастыря расположен Троицкий собор (1672-76), основанный гетманом И. Самойловичем. Является одним из самых совершенных образцов стиля барокко. В монастыре была создана одна из самых известных украинских летописей - Густынская (1600-40), повествующая о событиях со времен основания монастыря до середины XVII в. В советские времена монастырь был закрыт влстями и он долго стоял в запустении. Теперь здесь возрожден женский монастырь и реставрированы основные сооружения.
Современное официальное название монастыря: «Монастырь во имя Святой Живоначальной Троицы Густынский (женский)».

Gustynskiy Monastery. Cathedral of Holy Trinity, 1672-76.



Густинський Свято-Троїцький монастир. Церква Воскресіння Христового (Воскресенська церква), пам`ятка архітектури 1636-1844.
Густинський монастир широко відомий чудотворною іконою Густинської Божої Матері (Virgin of Gustynskiy monastery), яку називали також Ярмаркова (Yarmarkova Virgin), Смоленська ікона Божої Матері (Virgin of Smolensk).


Густынский Свято-Троицкий монастырь. Церковь Воскресения Христова (Воскресенская церковь), памятник архитектуры 1636-1844.
Густынский монастырь широко известен чудотворной иконой Густынской Божией Матери (Virgin of Gustynskiy monastery), которую называли также Ярмарковая (Yarmarkovaya Virgin), Смоленская икона Божией Матери (Virgin of Smolensk).

Gustynskiy Monastery. Church of Resurrection, 1636-1844.



Густинський Свято-Троїцький монастир. Петропавлівська церква, пам`ятка архітектури 1693-1708.

Густынский Свято-Троицкий монастырь. Петропавловская церковь, памятник архитектуры 1693-1708.



Густинський Свято-Троїцький монастир. На території монастиря.

Густынский Свято-Троицкий монастырь. На территории монастыря.



Густинський Свято-Троїцький монастир. Монастирський готель (пам`ятка архітектури, 1843).

Густынский Свято-Троицкий монастырь. Монастырская гостиница (памятник архитектуры, 1843).



Поворот на Сокиринці. Пам’ятний знак українським кобзарям.
Далі за нашим маршрутом були:
Сокиринці - парк та палац XIX ст. - пам'ятка садово-паркового мистецтва;
Тростянець - парк-заповідник XIX ст. - Державний дендрологічний парк НАН України;
Качанівка - палац і парк XVIII-XIX ст. - Національний історико-культурний заповідник.
Розповіді про кожен з цих унікальних парків - окремими сторінками.
Увага! На Тростянець з траси Бровари-Прилуки-Ромни-Суми їхати слід саме через Сокиринці. Дуже не раджу повертати з цієї траси на дороговказник "Тростянець"; 2002 року я там ледь машину не "вбив"...


Поворот на Сокиринцы. Памятный знак украинским кобзарям.
Дальше по нашему маршруту были:
Сокиринцы - парк и дворец XIX ст. - памятник садово-паркового искусства;
Тростянец - парк-заповедник XIX ст. - Государственный дендрологический парк НАН Украины;
Качановка - дворец и парк XVIII-XIX ст. - Национальный историко-культурный заповедник.
Рассказы о каждом из этих уникальных парков - отдельными страницами.
Внимание! На Тростянец с трассы Бровари-Прилуки-Ромни-Суми ехать надо именно через Сокиринцы. Настоятельно не рекомендую поворачивать с этой трассы на указатель "Тростянець"; в 2002 году я там едва машину не "угробил"...



Першоджерела:
# Сайт «Українська спадщина».
# Стаття «Українське бароко - згадка про національну мрію», Сергій Колесник, газета «День» від 18.07.2003.
# Стаття «Не губернія, а земля», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» від 12.05.2004.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «АМУ - Асоціація міст України».
# Сайт «Вольные путешествия в Украине».





Інші сторінки маршруту "На північ від Києва (червень 2004 року)":





Усі права застережено. © 2003-2011 Сергій Клименко




Rambler's Top100