Золотоноша. Свято-Успенський собор, 1909.
Золотоноша - місто на річці Золотоношці, за 30 км від Черкас. Перша письмова згадка датована 1576. В 1635 місту надано магдебурзьке право і герб: щит, на якому в пурпуровому полі зображено було великий золотий чотирикінцевий хрест із сяйвом. З 1648 Золотоноша - сотенне місто.
Найбільш відома пам`ятка архітектури - Преображенська церква Красногірського монастиря, 1767-71рр. Арх. І.Григорович-Барський. В стилі українського бароко.
Золотоноша. Свято-Успенский собор, 1909.
Золотоноша - город на речке Золотоношке, в 30 км от Черкасс. Первое письменное упоминание датируется 1576. В 1635 городу предоставлено магдебургское право и герб: щит, на котором в пурпурном поле біл изображен большой золотой четырехконечный крест с сиянием. С 1648 Золотоноша - сотенный город.
Наиболее известный архитектурный памятник - Преображенская церковь Красногорского монастыря, 1767-71гг. Арх. И.Григорович-Барский. В стиле украинского барокко.
Золотоноша - місто на річці Золотоношці, за 30 км від Черкас. Перша письмова згадка датована 1576. В 1635 місту надано магдебурзьке право і герб: щит, на якому в пурпуровому полі зображено було великий золотий чотирикінцевий хрест із сяйвом. З 1648 Золотоноша - сотенне місто.
Найбільш відома пам`ятка архітектури - Преображенська церква Красногірського монастиря, 1767-71рр. Арх. І.Григорович-Барський. В стилі українського бароко.
Золотоноша. Свято-Успенский собор, 1909.
Золотоноша - город на речке Золотоношке, в 30 км от Черкасс. Первое письменное упоминание датируется 1576. В 1635 городу предоставлено магдебургское право и герб: щит, на котором в пурпурном поле біл изображен большой золотой четырехконечный крест с сиянием. С 1648 Золотоноша - сотенный город.
Наиболее известный архитектурный памятник - Преображенская церковь Красногорского монастыря, 1767-71гг. Арх. И.Григорович-Барский. В стиле украинского барокко.
Золотоноша. Пам’ятник Дмитру Петровичу Неверовському - генералу-українцю, герою Вітчизняної війни 1812 року.
Золотоноша. Памятник Дмитрию Петровичу Неверовскому - генералу-украинцу, герою Отечественной войны 1812 года.
Золотоноша. Памятник Дмитрию Петровичу Неверовскому - генералу-украинцу, герою Отечественной войны 1812 года.
Дмитро Петрович Неверовський (Нєвєровський) народився 21.10(1.11).1771 в с. Прохірівка Золотоніського уїзду Полтавської губернії (зараз - Золотоніський район Черкаської обл.).
Походив з "малоросійських" дворян м.Золотоноші. Батько - городничий Золотоноші. Розпочав військову службу в 1786 рядовим л.-гв. Семенівського полку.
Приймав участь у російсько-турецькій війні 1787-91 та війні з Польщею 1792-94, неодноразово був відзначений, стрімко зростав по службі.
З 1811 генерал-майор Неверовський виконував доручення з формування 27-ї піхотної дивізії.
В 1812 полки цієї зовсім нової дивізії вели найтяжчі - ар'єргардні бої з переважаючими силами французів, прикриваючи відступаючу армію Багратіона. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась також Охтирським, Полтавським, Харківським українськими полками. 27-я дивізія, якою командував Неверовський, покрила себе немеркнучою славою в багатьох боях: пыд Красним, Смоленськом, Шевардином, Бородиним, Малоярославцем.
2 (14) серпня 1812 дивізія надала впертий опір переважаючим силами французької кінноти І.Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Неверовський вишукував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ - до Москви. Протягом п'яти годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верст. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленську та прийняла участь у обороні міста. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій "відступом левів".
Багратіон Петро Іванович, головнокомандуючий 2-ю Західною армією, зазначав:
Голенищів-Кутузов Михайло Іларіонович, головнокомандуючий російської армії:
6 (18) жовтня в битві під Лейпцигом Неверовського було тяжко поранено кулею в ногу з роздрібленням кістки. Від гангрени, що розпочалася, він 21.10(2.11).1813 помер у м.Галле, де його й було поховано.
У 1912, до сторіччя Бородинської битви, останки Неверовського було перевезено до Росії та перепоховано на Бородинському полі поблизу Семенівських флешей. На чорному граніті скромного надгробка написано: "Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, і був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року".
Поруч - братська могила загиблих солдат 27-ї піхотної дивізії, над якою в 1912 було встановлено пам'ятник з таким написом: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменті позначені втрати кожного полку. В Симбірському полку загинули 18 офіцерів і 696 нижчих чинів, в Одеському - 21 і 491, в Тарнопільському - 30 і 750, у Віленському - 18 і 750. Не написали тільки, що в Одеському полку старшим за званням лишився один поручик, а в Тарнопільському - один фельдфебель.
Дмитрий Петрович Неверовский родился 21.10(1.11).1771 в с. Прохоровка Золотоношского уезда Полтавской губернии (ныне - Золотоношский район Черкасской обл.). Родом из "малороссийских" дворян г.Золотоноши. Отец - городничий Золотоноши. Начал военную службу в 1786 рядовым л.-гв Семеновского полка Участвовал в русско-турецкой войне 1787-91 и в войне с Польшей 1792-94, неоднократно был награжден, стремительно рос по службе. С 1811 генерал-майор Неверовский выполнял поручение по формированию в Москве 27-й пехотной дивизии.
В 1812 полки этой совсем новой дивизии вели тяжелейшие - арьергардные бои с превосходящими силами французов, прикрывая отступающую армию Багратиона. В состав дивизии входили Одесский, Тарнопольский, Симбирский, Виленский полки, она усиливалась также Охтырским, Полтавским, Харьковским украинскими полками. 27-я дивизия под командованием Неверовского покрыла себя немеркнущей славой во многих сражениях: под Красным, Смоленском, Шевардином, Бородином, Малоярославцем.
2 (14) августа 1812 дивизия оказала упорное сопротивление превосходящим силам французской конницы И.Мюрата под Красным, что сорвало план Наполеона отрезать русские войска от Смоленска и зайти им в тыл. Всю свою дивизию Неверовский выстроил в громадное каре и в таком порядке отступал на север - к Москве. В течение пяти часов отбивая непрерывные атаки французской кавалерии, колонна Неверовского прошла 12 верст. Лишь к вечеру натиск конницы Мюрата ослабел. Дивизия же отошла к Смоленску и приняла участие в обороне города. Пораженные мужеством дивизии, французы окрестили это сражение "отступлением львов".
Багратион Петр Иванович, главнокомандующий 2-й Западной армией, отмечал:
Голенищев-Кутузов Михаил Илларионович, главнокомандующий русской армии:
6 (18) октября в Лейпцигской битве Неверовский был тяжело ранен пулей в ногу с раздроблением кости. От начавшейся гангрены он 21.10(2.11).1813 скончался в г.Галле, где и был похоронен.
В 1912, к столетию Бородинской битвы, прах Неверовского был перевезён в Россию и перезахоронен на Бородинском поле вблизи Семеновских флешей. На черном граните скромного надгробия - надпись: "Здесь погребен прах генерал-лейтенанта Дмитрия Петровича Неверовского, мужественно сражавшегося во главе своей 27-й дивизии и контуженного в грудь ядром 26 августа 1812 года".
Рядом - братская могила погибших солдат 27-й пехотной дивизии, над которой в 1912 был установлен памятник с такой надписью: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменте указаны потери каждого полка. В Симбирском полке погибло 18 офицеров и 696 нижних чинов, в Одесском - 21 і 491, в Тарнопольском - 30 і 750, в Виленском - 18 і 750. Не написали только, что в Одесском полку старшим по званию остался один поручик, а в Тарнопольском - один фельдфебель.
В 1812 полки цієї зовсім нової дивізії вели найтяжчі - ар'єргардні бої з переважаючими силами французів, прикриваючи відступаючу армію Багратіона. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась також Охтирським, Полтавським, Харківським українськими полками. 27-я дивізія, якою командував Неверовський, покрила себе немеркнучою славою в багатьох боях: пыд Красним, Смоленськом, Шевардином, Бородиним, Малоярославцем.
2 (14) серпня 1812 дивізія надала впертий опір переважаючим силами французької кінноти І.Мюрата під Красним, що зірвало план Наполеона відрізати російські війська від Смоленська та зайти їм у тил. Всю свою дивізію Неверовський вишукував у величезне каре і в такому порядку відступав на північ - до Москви. Протягом п'яти годин відбиваючи безперервні атаки французької кінноти, колона Неверовського пройшла 12 верст. Лише ввечері натиск кінноти Мюрата послабшав. Дивізія ж відйшла до Смоленську та прийняла участь у обороні міста. Вражені мужністю дивізії, французи охрестили цей бій "відступом левів".
Багратіон Петро Іванович, головнокомандуючий 2-ю Західною армією, зазначав:
- "Нельзя довольно похвалить храбрости и твердости, с какою дивизия, совершенно новая, дралась против чрезмерно превосходных сил неприятельских".
У Бородинській битві дивізія Неверовського відзначилася в боях 24.08 (5.09) за Шевардінський редут і в обороні Семенівських флешей 26.08 (7.09).
Під час відбиття однієї з атак на флеші Неверовського було контужено в груди і лівий бік, але він залишився в строю.
Голенищів-Кутузов Михайло Іларіонович, головнокомандуючий російської армії:
- "Дивизия Неверовского так храбро дралась, что и неслыханно: можно даже сказать, что примера такой храбрости ни в какой армии показать нельзя."
- "Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
Давидов Денис Васильович, легендарний гусар-поет:
- "Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
- "Я помню, какими глазами мы увидели ее <27-ю дивизию>, подходившую к нам в облаках пыли и дыма, покрытую потом трудов и кровью чести. Каждый штык ея горел лучом бессмертия!"
Раєвський Микола Миколайович, командир 7-го піхотного корпусу, генерал-лейтенант
- "...к прискорбию, ни в одном раскрипте не поминается о малороссах, белоруссах, башкирцах..."
Наприкінці 1812 27-а дивізія, яка понесла найбільші втрати під час компанії, була залишена на відпочинок та поповненя.
Неверовський за відзнаку в Бородинській битві отримав чин генерал-лейтенанта та 13-й корпус, який йому й довірено було сформувати.
Основною корпусу стала славетна 27-а дивізія. Лише у вересні 1813 корпус приєднався до російської армії, що переслідувала Наполеона в Європі,
приймав участь у битвах під Кацбахом та Лейпцигом ("Битва народів").
6 (18) жовтня в битві під Лейпцигом Неверовського було тяжко поранено кулею в ногу з роздрібленням кістки. Від гангрени, що розпочалася, він 21.10(2.11).1813 помер у м.Галле, де його й було поховано.
У 1912, до сторіччя Бородинської битви, останки Неверовського було перевезено до Росії та перепоховано на Бородинському полі поблизу Семенівських флешей. На чорному граніті скромного надгробка написано: "Тут поховано прах генерал-лейтенанта Дмитра Петровича Неверовського, що мужньо бився на чолі своєї 27-ї піхотної дивізії, і був контужений у груди ядром 26 серпня 1812 року".
Поруч - братська могила загиблих солдат 27-ї піхотної дивізії, над якою в 1912 було встановлено пам'ятник з таким написом: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменті позначені втрати кожного полку. В Симбірському полку загинули 18 офіцерів і 696 нижчих чинів, в Одеському - 21 і 491, в Тарнопільському - 30 і 750, у Віленському - 18 і 750. Не написали тільки, що в Одеському полку старшим за званням лишився один поручик, а в Тарнопільському - один фельдфебель.
Дмитрий Петрович Неверовский родился 21.10(1.11).1771 в с. Прохоровка Золотоношского уезда Полтавской губернии (ныне - Золотоношский район Черкасской обл.). Родом из "малороссийских" дворян г.Золотоноши. Отец - городничий Золотоноши. Начал военную службу в 1786 рядовым л.-гв Семеновского полка Участвовал в русско-турецкой войне 1787-91 и в войне с Польшей 1792-94, неоднократно был награжден, стремительно рос по службе. С 1811 генерал-майор Неверовский выполнял поручение по формированию в Москве 27-й пехотной дивизии.
В 1812 полки этой совсем новой дивизии вели тяжелейшие - арьергардные бои с превосходящими силами французов, прикрывая отступающую армию Багратиона. В состав дивизии входили Одесский, Тарнопольский, Симбирский, Виленский полки, она усиливалась также Охтырским, Полтавским, Харьковским украинскими полками. 27-я дивизия под командованием Неверовского покрыла себя немеркнущей славой во многих сражениях: под Красным, Смоленском, Шевардином, Бородином, Малоярославцем.
2 (14) августа 1812 дивизия оказала упорное сопротивление превосходящим силам французской конницы И.Мюрата под Красным, что сорвало план Наполеона отрезать русские войска от Смоленска и зайти им в тыл. Всю свою дивизию Неверовский выстроил в громадное каре и в таком порядке отступал на север - к Москве. В течение пяти часов отбивая непрерывные атаки французской кавалерии, колонна Неверовского прошла 12 верст. Лишь к вечеру натиск конницы Мюрата ослабел. Дивизия же отошла к Смоленску и приняла участие в обороне города. Пораженные мужеством дивизии, французы окрестили это сражение "отступлением львов".
Багратион Петр Иванович, главнокомандующий 2-й Западной армией, отмечал:
- "Нельзя довольно похвалить храбрости и твердости, с какою дивизия, совершенно новая, дралась против чрезмерно превосходных сил неприятельских".
В Бородинском сражении дивизия Неверовского отличилась в боях 24.08 (5.09) за Шевардинский редут и в обороне Семеновских флешей 26.08 (7.09).
При отражении одной из атак на флеши Наверовский был контужен в грудь и левый бок, но остался в строю.
Голенищев-Кутузов Михаил Илларионович, главнокомандующий русской армии:
"Дивизия Неверовского так храбро дралась, что и неслыханно: можно даже сказать, что примера такой храбрости ни в какой армии показать нельзя."
"Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
Давыдов Денис Васильевич, легендарный гусар-поэт:
"Малороссы-козаки все мужеством и храбростью не уступают гвардии Бонапарта! Ахтырцам спасибо, они защищали укрепления храбро!"
"Я помню, какими глазами мы увидели ее <27-ю дивизию>, подходившую к нам в облаках пыли и дыма, покрытую потом трудов и кровью чести. Каждый штык ея горел лучом бессмертия!"
Раевский Николай Николаевич, командир 7-го пехотного корпуса, генерал-лейтенант
"...к прискорбию, ни в одном раскрипте не поминается о малороссах, белоруссах, башкирцах..."
В конце 1812 27-я дивизия, как понесшая наибольшие потери во время кампании, была оставлена на отдых и для пополнения.
Неверовский же за отличие в Бородинской битве получил чин генерал-лейтенанта и 13-й корпус, который ему же и поручено было сформировать.
Основной корпуса стала прославленная 27-я пехотная дивизия. Лишь в сентябре 1813 корпус присоединился к русской армии,
преследующей Наполеона в Европе, и участвовал в сражениях при Кацбахе и Лейпциге ("Битва народов").
6 (18) октября в Лейпцигской битве Неверовский был тяжело ранен пулей в ногу с раздроблением кости. От начавшейся гангрены он 21.10(2.11).1813 скончался в г.Галле, где и был похоронен.
В 1912, к столетию Бородинской битвы, прах Неверовского был перевезён в Россию и перезахоронен на Бородинском поле вблизи Семеновских флешей. На черном граните скромного надгробия - надпись: "Здесь погребен прах генерал-лейтенанта Дмитрия Петровича Неверовского, мужественно сражавшегося во главе своей 27-й дивизии и контуженного в грудь ядром 26 августа 1812 года".
Рядом - братская могила погибших солдат 27-й пехотной дивизии, над которой в 1912 был установлен памятник с такой надписью: "Бессмертной 27-й дивизии Неверовского - героям Шевардина и Семёновских флешей"... На постаменте указаны потери каждого полка. В Симбирском полке погибло 18 офицеров и 696 нижних чинов, в Одесском - 21 і 491, в Тарнопольском - 30 і 750, в Виленском - 18 і 750. Не написали только, что в Одесском полку старшим по званию остался один поручик, а в Тарнопольском - один фельдфебель.
Мапа дев’ятого дня маршруту. Покриття всіх автошляхів - пристойне.
Існує два "магістральні" маршрути з Черкас на Київ: один - лівим берегом Дніпра, інший - правим (на мапі цей маршрут позначено синім кольором). Цього разу ми поїхали Лівобережжям.
"Дорогою" вирішили ще раз завітати в Канів.
Розповідь про нього - окремою сторінкою.
Схема девятого дня маршрута. Покрытие всех автодорог - достаточно приличное.
Есть два "магистральных" маршрута из Черкасс на Киев: один - по левому берегу Днепра, другой - по правому (на схеме этот маршрут обозначен синим цветом). В этот раз мы поехали Левобережьем.
"По дороге" решили еще раз навестить Канев.
Рассказ о нем - отдельной страницей.
Це вже - Київщина. Переяслав-Хмельницький. Пам’ятник князю Володимиру Глібовичу.
Переяслав-Хмельницький (до 1943 - Переяслав) - місто на берегах річок Трубіж і Альта. Вперше згадується в угоді Київської Русі з Візантією в 907 як одне з трьох найбільших міст великої Київської держави. Був фортецею на південному кордоні, значним ремісничо-торгівельним центром. З другої половини XII ст. - центр великого удільного князівства, де правили Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та інші. Після прийняття християнства став центром Переяславської єпархії. На протязі XIII-XV ст. Переяслав пережив кілька спустошень і руйнацій. В 1654 тут відбулася Переяславська рада. В 1738 відкрито колегіум, в якому 1753 викладав філософ Григорій Сковорода. У місті деякий час жив Т.Г.Шевченко.
Саме про князя Володимира Глібовича в Іпатіївському літописі під 1187 записано: "И плакашася по нєм вси Пєрєяславци ... о нєм жє Оукраина много постона."
Це - перша літописна згадка слова "Україна".
Это уже - Киевщина. Переяслав-Хмельницкий. Памятник князю Владимиру Глебовичу.
Переяслав-Хмельницкий (до 1943 - Переяслав) - город на берегах рек Трубеж и Альта. Впервые упоминается в договоре Киевской Руси с Византией в 907 как один из трех самых больших городов великого Киевского государства. Был крепостью на южной границе, значительным ремесленно-торговым центром. Со второй половины XII в. - центр большого удельного княжества, где правили Владимир Мономах, Юрий Долгорукий, Владимир Глебович и др. После принятия христианства стал центром Переяславской епархии. На протяжении XIII-XV вв. Переяслав испытал несколько опустошений и разрушений. В 1654 здесь состоялась Переяславская рада. В 1738 был открыт коллегиум, в котором в 1753 преподавал философ Григорий Сковорода. В городе некоторое время жил Т.Г.Шевченко.
Именно про князя Владимира Глебовича в Ипатиевской летописи под 1187 г. сказано: "И плакашася по нєм вси Пєрєяславци ... о нєм жє Оукраина много постона."
Это - первое летописное упоминание слова "Украина".
Переяслав-Хмельницький (до 1943 - Переяслав) - місто на берегах річок Трубіж і Альта. Вперше згадується в угоді Київської Русі з Візантією в 907 як одне з трьох найбільших міст великої Київської держави. Був фортецею на південному кордоні, значним ремісничо-торгівельним центром. З другої половини XII ст. - центр великого удільного князівства, де правили Володимир Мономах, Юрій Долгорукий, Володимир Глібович та інші. Після прийняття християнства став центром Переяславської єпархії. На протязі XIII-XV ст. Переяслав пережив кілька спустошень і руйнацій. В 1654 тут відбулася Переяславська рада. В 1738 відкрито колегіум, в якому 1753 викладав філософ Григорій Сковорода. У місті деякий час жив Т.Г.Шевченко.
Саме про князя Володимира Глібовича в Іпатіївському літописі під 1187 записано: "И плакашася по нєм вси Пєрєяславци ... о нєм жє Оукраина много постона."
Це - перша літописна згадка слова "Україна".
Это уже - Киевщина. Переяслав-Хмельницкий. Памятник князю Владимиру Глебовичу.
Переяслав-Хмельницкий (до 1943 - Переяслав) - город на берегах рек Трубеж и Альта. Впервые упоминается в договоре Киевской Руси с Византией в 907 как один из трех самых больших городов великого Киевского государства. Был крепостью на южной границе, значительным ремесленно-торговым центром. Со второй половины XII в. - центр большого удельного княжества, где правили Владимир Мономах, Юрий Долгорукий, Владимир Глебович и др. После принятия христианства стал центром Переяславской епархии. На протяжении XIII-XV вв. Переяслав испытал несколько опустошений и разрушений. В 1654 здесь состоялась Переяславская рада. В 1738 был открыт коллегиум, в котором в 1753 преподавал философ Григорий Сковорода. В городе некоторое время жил Т.Г.Шевченко.
Именно про князя Владимира Глебовича в Ипатиевской летописи под 1187 г. сказано: "И плакашася по нєм вси Пєрєяславци ... о нєм жє Оукраина много постона."
Это - первое летописное упоминание слова "Украина".
Переяслав-Хмельницький. Михайлівська церква (1646-66), дзвіниця (1745).
Споруда - рідкісний зразок української архітектури другої половини XVII ст. В інтер’єрі зберігся розпис XVIII-XIX ст., виконаний митцями київської школи живопису.
Тут розміщено експозиції відділу етнографії міського історичного музею:
- архітектури Переяслава періоду Київської Русі;
- українського народного одягу Середнього Придніпров’я.
Переяслав-Хмельницкий. Михайловская церковь (1646-66), колокольня (1745).
Сооружение является редчайшим образцом украинской архитектуры второй половины XVII в. В интерьере сохранилась роспись XVIII-XIX вв., выполненная художниками киевской школы живописи.
Здесь размещены экспозиции отдела этнографии городского исторического музея:
- архитектуры Переяслава периода Киевской Руси;
- украинской народной одежды Среднего Приднепровья.
Споруда - рідкісний зразок української архітектури другої половини XVII ст. В інтер’єрі зберігся розпис XVIII-XIX ст., виконаний митцями київської школи живопису.
Тут розміщено експозиції відділу етнографії міського історичного музею:
- архітектури Переяслава періоду Київської Русі;
- українського народного одягу Середнього Придніпров’я.
Переяслав-Хмельницкий. Михайловская церковь (1646-66), колокольня (1745).
Сооружение является редчайшим образцом украинской архитектуры второй половины XVII в. В интерьере сохранилась роспись XVIII-XIX вв., выполненная художниками киевской школы живописи.
Здесь размещены экспозиции отдела этнографии городского исторического музея:
- архитектуры Переяслава периода Киевской Руси;
- украинской народной одежды Среднего Приднепровья.
Переяслав-Хмельницький. Вознесенський собор (1700). Побудовано на кошти гетьмана І.Мазепи
Належить до ансамблю Вознесенського монастиря (XVII-XVIII), який є одним з найкращих в історії української архітектури;, будь-яка його споруда має велику історичну та художню цінність.
В будівлі Вознесенського собору міститься музей-діорама "Бій за Переяслав-Хмельницький" (період Великої Вітчизняної війни).
Переяслав-Хмельницкий. Вознесенский собор (1695-1700). Построен на средства гетмана И.Мазепы
Входит в ансамбль Вознесенского монастыря (XVII-XVIII), который является одним из лучших в истории украинской архитектуры; любое его сооружение имеет большую историческую и художественную ценность.
В здании Вознесенского собора размещен музей-диорама "Бой за Переяслав-Хмельницкий" (период Великой Отечественной войны).
Належить до ансамблю Вознесенського монастиря (XVII-XVIII), який є одним з найкращих в історії української архітектури;, будь-яка його споруда має велику історичну та художню цінність.
В будівлі Вознесенського собору міститься музей-діорама "Бій за Переяслав-Хмельницький" (період Великої Вітчизняної війни).
Переяслав-Хмельницкий. Вознесенский собор (1695-1700). Построен на средства гетмана И.Мазепы
Входит в ансамбль Вознесенского монастыря (XVII-XVIII), который является одним из лучших в истории украинской архитектуры; любое его сооружение имеет большую историческую и художественную ценность.
В здании Вознесенского собора размещен музей-диорама "Бой за Переяслав-Хмельницкий" (период Великой Отечественной войны).
Переяслав-Хмельницький. Дзвіниця (1776) Вознесенського монастиря.
В місті також цікаво оглянути:
- земляні укріплення дитинця та міста, XI-XII ст. на території впадіння річки Альта в Трубіж (дитинець було оточено ровами та валами висотою 17-18 м та шириною 18 м.);
- Борисоглібську церкву (1839), побудовану в стилі пізнього класицизму з рисами провінційної архітектури;
- будівлю колегіуму (1753-57).
Переяслав-Хмельницкий. Колокольня (1776) Вознесенского монастыря.
В городе интересно также осмотреть:
- земляные укрепления детинца и города, XI-XII вв. на территории впадения реки Альты в реку Трубеж (детинец был окружен рвами и валами высотой 17-18 м и шириной 18 м.);
- Борисоглебскую церковь (1839), построенную в стиле позднего классицизма с чертами провинциальной архитектуры;
- здание коллегиума (1753-57).
В місті також цікаво оглянути:
- земляні укріплення дитинця та міста, XI-XII ст. на території впадіння річки Альта в Трубіж (дитинець було оточено ровами та валами висотою 17-18 м та шириною 18 м.);
- Борисоглібську церкву (1839), побудовану в стилі пізнього класицизму з рисами провінційної архітектури;
- будівлю колегіуму (1753-57).
Переяслав-Хмельницкий. Колокольня (1776) Вознесенского монастыря.
В городе интересно также осмотреть:
- земляные укрепления детинца и города, XI-XII вв. на территории впадения реки Альты в реку Трубеж (детинец был окружен рвами и валами высотой 17-18 м и шириной 18 м.);
- Борисоглебскую церковь (1839), построенную в стиле позднего классицизма с чертами провинциальной архитектуры;
- здание коллегиума (1753-57).
Переяслав-Хмельницький. Площа, на якій 1654 відбулася Переяславська рада.
8 (18) січня 1654 тут відбулася Переяславська рада, на якій було ухвалено рішення про "приєднання" до Московського царства на засадах самоврядування (за сучасною термінологією - "на засадах конфедерації").
Запеклі суперечки щодо історичної доцільності цього вимушеного на той момент кроку Богдана Хмельницького не вщухають до наших часів. (Див., наприклад, статтю про Богдана Хмельницького, або один із моїх коментарів до деяких статей на порталі "Соотечественники".)
Переяслав-Хмельницкий. Площадь, на которой в 1654 состоялась Переяславская рада.
8 (18) января 1654 здесь состоялась Переяславская рада, на которой было принято решение о "присоединении" к Московскому царству на правах самоуправления (по современной терминологии - "на правах конфедерации").
Жаркие споры об исторической целесообразности этого вынужденного на тот момент шага Богдана Хмельницкого не утихают до сих пор. (См., например, статью про Богдана Хмельницкого, или один из моих комментариев к некоторым статьям на портале "Соотечественники".)
8 (18) січня 1654 тут відбулася Переяславська рада, на якій було ухвалено рішення про "приєднання" до Московського царства на засадах самоврядування (за сучасною термінологією - "на засадах конфедерації").
Запеклі суперечки щодо історичної доцільності цього вимушеного на той момент кроку Богдана Хмельницького не вщухають до наших часів. (Див., наприклад, статтю про Богдана Хмельницького, або один із моїх коментарів до деяких статей на порталі "Соотечественники".)
Переяслав-Хмельницкий. Площадь, на которой в 1654 состоялась Переяславская рада.
8 (18) января 1654 здесь состоялась Переяславская рада, на которой было принято решение о "присоединении" к Московскому царству на правах самоуправления (по современной терминологии - "на правах конфедерации").
Жаркие споры об исторической целесообразности этого вынужденного на тот момент шага Богдана Хмельницкого не утихают до сих пор. (См., например, статью про Богдана Хмельницкого, или один из моих комментариев к некоторым статьям на портале "Соотечественники".)
Переяслав-Хмельницький. Монумент на честь Переяславської ради.
Переяслав-Хмельницкий. Монумент в честь Переяславской рады.
Переяслав-Хмельницкий. Монумент в честь Переяславской рады.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту. Мапа музею.
Це - перший в Україні, дуже популярний серед туристів музей народної архiтектури та побуту. У ньому представлені селянські хати різних епох, знаряддя праці, речі, предмети побуту, кузні, колекція млинів XVIII та інші унікальні експонати.
Тут, на території заповідника розміщено також ряд спеціалізованих музеїв:
- хліба;
- історії сухопутного народного транспорту;
- народно-прикладного мистецтва Київщини;
- лікарських рослин;
- українського рушника;
- будинок, у якому 1919 року містився штаб Котовського;
- Н.Н.Бенардоса, винахідника електродугового зварювання;
- Шолом-Алейхема;
- історії української православної церкви;
- космонавтики;
- та інші.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта. План музея.
Pereiaslav-Khmel'nitskiy. Map of the museum of people architecture.
Це - перший в Україні, дуже популярний серед туристів музей народної архiтектури та побуту. У ньому представлені селянські хати різних епох, знаряддя праці, речі, предмети побуту, кузні, колекція млинів XVIII та інші унікальні експонати.
Тут, на території заповідника розміщено також ряд спеціалізованих музеїв:
- хліба;
- історії сухопутного народного транспорту;
- народно-прикладного мистецтва Київщини;
- лікарських рослин;
- українського рушника;
- будинок, у якому 1919 року містився штаб Котовського;
- Н.Н.Бенардоса, винахідника електродугового зварювання;
- Шолом-Алейхема;
- історії української православної церкви;
- космонавтики;
- та інші.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта. План музея.
Pereiaslav-Khmel'nitskiy. Map of the museum of people architecture.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту. В павільйоні "Добраничівська стоянка".
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта. В павильоне "Добраничевская стоянка".
Это - первый в Украине и очень популярный среди туристов музей народной архитектуры и быта. В нем представлены крестьянские хаты разных эпох, орудия труда, утварь, предметы быта, кузницы, коллекция мельниц XVIII века и другие уникальные экспонаты.
Здесь же, на территории заповедника, располагается ряд специализированных музеев:
- хлеба;
- истории сухопутного народного транспорта;
- народно-прикладного искусства Киевщины;
- лекарственных растений;
- украинского рушника;
- дом, в котором в 1919 году был штаб Котовского;
- М.М.Бенардоса, изобретателя электродуговой сварки;
- Шолом-Алейхема;
- истории украинской православной церкви;
- космонавтики;
- и другие.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта. В павильоне "Добраничевская стоянка".
Это - первый в Украине и очень популярный среди туристов музей народной архитектуры и быта. В нем представлены крестьянские хаты разных эпох, орудия труда, утварь, предметы быта, кузницы, коллекция мельниц XVIII века и другие уникальные экспонаты.
Здесь же, на территории заповедника, располагается ряд специализированных музеев:
- хлеба;
- истории сухопутного народного транспорта;
- народно-прикладного искусства Киевщины;
- лекарственных растений;
- украинского рушника;
- дом, в котором в 1919 году был штаб Котовского;
- М.М.Бенардоса, изобретателя электродуговой сварки;
- Шолом-Алейхема;
- истории украинской православной церкви;
- космонавтики;
- и другие.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Житло Черняхівської культури.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Жилище Черняховской культуры.
Житло Черняхівської культури.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Жилище Черняховской культуры.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Житло XIV ст.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Жилье XIV в.
Житло XIV ст.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Жилье XIV в.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Церква Івана Богослова 1606 р.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь Ивана Богослова 1606 г.
Церква Івана Богослова 1606 р.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь Ивана Богослова 1606 г.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Церква св. Георгія з села Андруші Переяславського полку, 1768. Збудовано на кошти сільської громади. Однобанна споруда, до якої в 30-х роках прибудовано дзвіницю. В 1845 Т.Г.Шевченком цю церкву зображено на малюнку "Верби в Андрушах".
Церква в Україні крім культових відправлень слугувала головним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля. Постійне відвідування церкви було обов`язковою ознакою порядності і доброчинності. Як твердиня православної віри церква відігравала значну роль у збереженні пам`яток історії та мистецтва України, духовних засад її населення.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь св. Георгия из села Андруши Переяславского полка, 1768. Построена на средства сельской общины. Однобанное сооружение, к которому в 30-х годах пристроили колокольню. В 1845 Т.Г.Шевченко эту церковь изобразил на рисунке "Вербы в Андрушах".
Церковь в Украине кроме культовых отправлений служила главным очагом общественного общения и праздничного досуга. Постоянное посещение церкви было обязательным признаком порядочности и благчинности. Как твердыня православной веры церковь играла значительную роль в сохранении памятников истории и искусства Украины, духовных основ ее населения.
Церква св. Георгія з села Андруші Переяславського полку, 1768. Збудовано на кошти сільської громади. Однобанна споруда, до якої в 30-х роках прибудовано дзвіницю. В 1845 Т.Г.Шевченком цю церкву зображено на малюнку "Верби в Андрушах".
Церква в Україні крім культових відправлень слугувала головним осередком громадського спілкування та святкового дозвілля. Постійне відвідування церкви було обов`язковою ознакою порядності і доброчинності. Як твердиня православної віри церква відігравала значну роль у збереженні пам`яток історії та мистецтва України, духовних засад її населення.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Церковь св. Георгия из села Андруши Переяславского полка, 1768. Построена на средства сельской общины. Однобанное сооружение, к которому в 30-х годах пристроили колокольню. В 1845 Т.Г.Шевченко эту церковь изобразил на рисунке "Вербы в Андрушах".
Церковь в Украине кроме культовых отправлений служила главным очагом общественного общения и праздничного досуга. Постоянное посещение церкви было обязательным признаком порядочности и благчинности. Как твердыня православной веры церковь играла значительную роль в сохранении памятников истории и искусства Украины, духовных основ ее населения.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Хата II половини XIX ст. (Полісся).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Хата II половины XIX в. (Полесье).
Хата II половини XIX ст. (Полісся).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Хата II половины XIX в. (Полесье).
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Базарна площа (майдан).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Рыночная площадь.
Marked square 18-19 century.
Базарна площа (майдан).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Рыночная площадь.
Marked square 18-19 century.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
А тут розміщено музей космосу. ;)
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
А здесь размещен музей космоса. ;)
Museum of space.
А тут розміщено музей космосу. ;)
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
А здесь размещен музей космоса. ;)
Museum of space.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Будівля Поштової станції м.Переяслав Полтавської губернії.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Здание "Почтовая станція г.Переяславъ Полтавской губерніи".
Post station 18-19 century.
Будівля Поштової станції м.Переяслав Полтавської губернії.
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Здание "Почтовая станція г.Переяславъ Полтавской губерніи".
Post station 18-19 century.
Переяслав-Хмельницький. Музей народної архiтектури та побуту.
Козацька залога (фортеця XVII-XVIII ст.).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Козацкая застава (крепость XVII-XVIII в.).
Kozaks' fortress 17-18 century.
Козацька залога (фортеця XVII-XVIII ст.).
Переяслав-Хмельницкий. Музей народной архитектуры и быта.
Козацкая застава (крепость XVII-XVIII в.).
Kozaks' fortress 17-18 century.
Першоджерела:
# М.Грушевський "Ілюстрована Історія України" (вісімнадцята тисяча), з друкарні Акц. Т-ва "Петро Барський", Київ-1917.
# «Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812-1815 гг.» // Российский архив. Т.VII – М.: студия «ТРИТЭ» Н.Михалкова, 1996.
# Стаття «Легендарный путь генерала», Ярослав Тинченко, газета «Киевские Ведомости» від 23.12.2003
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
# М.Грушевський "Ілюстрована Історія України" (вісімнадцята тисяча), з друкарні Акц. Т-ва "Петро Барський", Київ-1917.
# «Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812-1815 гг.» // Российский архив. Т.VII – М.: студия «ТРИТЭ» Н.Михалкова, 1996.
# Стаття «Легендарный путь генерала», Ярослав Тинченко, газета «Киевские Ведомости» від 23.12.2003
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Українська спадщина».
Інші сторінки маршруту "На південний захід від Києва (липень 2004 року)":
До переліку фотосерій
