Мапа четвертого дня маршруту.
Покриття автошляху Чернівці-Хотин-Кам’янець-Подільський - досить пристойне.
А от на виїзді з Кам'янець-Подільського "біс поплутав": я вирішив об'їхати Кам’янець із півночі та перейти з Т-23-26 на Т-09-01 (по картах Генштабу: з А-269 на А-268) дорогою через Голосків-Ульянівку (на схемі - частина фрагменту, що позначений червоним кольором)... Якщо Ви - не фанат "екстриму", то не раджу повторювати цей маршрут: менше ніж 15 км займуть майже годину та здадуться нескінченною мукою на фоні повсякчасного ризику "угробити" підвіску машини... :-(((
Дорога безпосередньо до Чорнокозинців - "мерзенна", але для "Жигулів", наприклад, - цілком придатна. Від Чорнокозинців на Кам'янець-Подільський поверталися через Залісся_Перше-Кадиївці; дорога - не "цукор", проте їхати можна...
Серед "потенційно намічених" на цей день були також і Скала-Подільська, і Борщів, і Мельниця-Подільська, і Кудринці...
Не судилося!
Схема четвертого дня маршрута.
Покрытие автодороги Черновцы-Хотин-Каменец-Подольский - достаточно приличное.
А вот на выезде из Каменец-Подольского "бес попутал": я решил объехать Каменец с севера и перейти с Т-23-26 на Т-09-01 (по картам Генштаба: с А-269 на А-268) по дороге через Голосков-Ульяновку (на схеме - часть фрагмента, обозначенного красным цветом)... Если Вы - не фанат "экстрима", то настоятельно не рекомендую повторять сей маршрут: менее 15 км займут без малого час и покажутся бесконечной мукой на фоне постоянного риска "угробить" подвеску машины... :-(((
Дорога непосредственно к Чернокозынцам - "мерзкая", но для "Жигулей", например, - вполне проходимая. От Чернокозынцев на Каменец-Подольский возвращались через Залесье_Первое-Кадиевцы; дорога - "не сахар", но ехать можно...
Среди "потенциально намеченных" на этот день были также и Скала-Подольская, и Борщев, и Мельница-Подольская, и Кудринцы...
Увы!
Покриття автошляху Чернівці-Хотин-Кам’янець-Подільський - досить пристойне.
А от на виїзді з Кам'янець-Подільського "біс поплутав": я вирішив об'їхати Кам’янець із півночі та перейти з Т-23-26 на Т-09-01 (по картах Генштабу: з А-269 на А-268) дорогою через Голосків-Ульянівку (на схемі - частина фрагменту, що позначений червоним кольором)... Якщо Ви - не фанат "екстриму", то не раджу повторювати цей маршрут: менше ніж 15 км займуть майже годину та здадуться нескінченною мукою на фоні повсякчасного ризику "угробити" підвіску машини... :-(((
Дорога безпосередньо до Чорнокозинців - "мерзенна", але для "Жигулів", наприклад, - цілком придатна. Від Чорнокозинців на Кам'янець-Подільський поверталися через Залісся_Перше-Кадиївці; дорога - не "цукор", проте їхати можна...
Серед "потенційно намічених" на цей день були також і Скала-Подільська, і Борщів, і Мельниця-Подільська, і Кудринці...
Не судилося!
Схема четвертого дня маршрута.
Покрытие автодороги Черновцы-Хотин-Каменец-Подольский - достаточно приличное.
А вот на выезде из Каменец-Подольского "бес попутал": я решил объехать Каменец с севера и перейти с Т-23-26 на Т-09-01 (по картам Генштаба: с А-269 на А-268) по дороге через Голосков-Ульяновку (на схеме - часть фрагмента, обозначенного красным цветом)... Если Вы - не фанат "экстрима", то настоятельно не рекомендую повторять сей маршрут: менее 15 км займут без малого час и покажутся бесконечной мукой на фоне постоянного риска "угробить" подвеску машины... :-(((
Дорога непосредственно к Чернокозынцам - "мерзкая", но для "Жигулей", например, - вполне проходимая. От Чернокозынцев на Каменец-Подольский возвращались через Залесье_Первое-Кадиевцы; дорога - "не сахар", но ехать можно...
Среди "потенциально намеченных" на этот день были также и Скала-Подольская, и Борщев, и Мельница-Подольская, и Кудринцы...
Увы!
Поділля, Чернівецька область. Хотин.
Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, нещодавно відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.
Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).
Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст. Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.
Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж віків її неодноразово реконструювали та розширювали, руйнували завойовники і знов відбудовували.
Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі. Ще досі ми можемо бачити будинок старої хотинської митниці. У другій половині XVI ст. від хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей - 10000 золотих на рік. Влітку 1538 р. під час облоги замку польськими військами на чолі з графом Яном Тарновським було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.
Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі. Це про нього пізніше народ співав: "В Цареграді на риночку, п'є Байда горілочку".
У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни польсько-литовсько-козацьке військо гетьмана Яна Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився, 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: "Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати. Не можна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм билися обидві сторони".
Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670 р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі "Людолови". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, зазнавши поразки під Хотином у 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.
Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям, але фактично її контролювали турки. На обох берегах Дністра, по якому проходив кордон, височіли та протистояли одна одній дві могутні фортеці - хотинська та кам'янець-подільська.
Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.
11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. До речі, описом цієї перемоги завершив свій роман "Пан Володийовський" Генрік Сенкевич. "Хотинська вікторія", прославлена по цілій Європі, принесла Яну Собеському корону польського короля.
Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська. В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года". У той час у боях під Хотином брав участь і класик грузинської літератури, поет Давид Гурамішвілі.
В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.
В 1826 році місту Хотину був наданій герб: в золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж - застромлені бунчуки.
В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
Багато лиха і страждань жителям міста принесли I Світова та Громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не підкорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого в Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.
Червень 1940 року вселив у багатьох людей віру на здійснення їх сподівань, на національне визволення. Але 6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Проте і в цих жорстоких умовах надії на визволення не згасали. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволено місто було 3 квітня 1944 р. Проте в післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу тоталітарної комуністичної системи. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свою державу.
Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор І. Гамаль).
У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією їм. Олександра Довженка твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика "Яса".
Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, в 2000 році постановою Кабінету Міністрів України був створений Історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". А у вересні 2002 року, згідно указу Президента України, древнє місто відзначило свій 1000-літній ювілей.
Подолье, Черновицкая область. Хотин.
Хотин, привлекающий туристов со всего мира, один из самых давних городов Украины, недавно отпраздновал свое 1000-летие. В начале XI вв. киевский князь Владимир Великий создал систему пограничных крепостей на западе и юге своего государства, в том числе Хотин.
Название города, вероятно, происходит от глагола "хотеть": это место всегда было желанно для древних поселенцев, они всегда хотели жить в этом красивом и богатом крае (другие версии объясняют происхождение названия города от славянского имени Хотин или от имени вождя даков Котизона).
Сначала это была небольшая, построенная восточными славянами на месте древнего поселения деревянная крепость, защищавшая их от многочисленных завоевателей. Рядом с ней и одновременно с ней существовал неукрепленный поселок. На его территории археологи выявили остатки полуземляночного жилья с печами-каменками, которые датируются IX-X вв., а на глубине 1,2-1,4 м был выявлен культурный слой VII-VIII вв. Особенно большим населенным пунктом Хотин был в XI-XIII вв., когда он входил в состав Киевской Руси. Тогда он занимал территорию более чем 20 га. Историки обосновали тезис, что замок и город Хотин берут свое начало с самого начала XI в.
После монголо-татарского завоевания Руси роль Хотина, как одного из важнейших форпостов Галицко-Волынского княжества на юго-западе еще больше возросла. Его укрепления охраняли важную переправу на Днестре и сдерживали грабительские набеги степных кочевников. Князь Данил Галицкий, хоть и был вынужден покориться Золотой орде, не отказался от борьбы с ней. Он усиленно строил новые и укреплял старые крепости. В исполнение его воли, в Хотине в 40-50-х годах XIII в. вместо деревянных построили каменные укрепления. Первая каменная крепость была небольшой. Она была расположена на самом мысе, там, где сегодня стоит северная башня, и простиралась на юг к нынешнему комендантскому дворцу. На протяжении веков ее неоднократно реконструировали и расширяли, разрушали завоеватели и снова отстраивали.
В конце XIV в. Хотин вошел в состав Молдавского государства. Воевода Стефан III Великий значительно расширил границы крепости. Были возведены каменные стены шириной 5 и высотой 40 метров. В самой крепости были вырыты глубокие подвалы, служившие помещениями для воинов. На протяжении XV-XVI вв. Хотинская крепость была резиденцией молдавских хозяев. Благодаря мощной твердыне и выгодному расположению, Хотин стал центром развития ремесел и торговли, что в свою очередь способствовало расцвету культуры и экономики города. Об этом, в частности, свидетельствует и рукописное Хотинское Евангелие XIV в. В Хотине в те времена происходили наибольшие в Молдавском княжестве ярмарки, на которые приезжали купцы из разных стран Восточной и Западной Европы. Город был важным таможенным пунктом в европейско-азиатской торговле. Еще до сих пор можно увидеть здание старой хотинской таможни. Во второй половине XVI в. от хотинской ярмарки в молдавскую казну поступала огромная сумма денег - 10000 золотых в год. Летом 1538 г. во время осады замка польскими войсками во главе с графом Яном Тарновским была уничтожена часть стен и башен. В 1540-1544 гг. их отстроили.
После упадка Молдавского княжества город и крепость перешли в руки турок. Они еще больше усилили оборонную мощь крепости, но местное население никогда не мирилось с новыми поработителями. Помощниками в этой борьбе часто выступали запорожские казаки. Так было в 1563 году, когда казаки во главе с легендарным Дмитрием Вишневецким (Байдой) заняли крепость и начали переговоры с молдавским владыкой о совместном выступлении против Турции. Из-за измены молдавских бояр отряд казаков был разгромлен, а Дмитрий Вишневецкий был казнен в Константинополе. Это про него позже народ пел: "В Царьграде на рыночке, пьет Байда горилочку".
В 1615 г. польские войска заняли Хотин. После Цецорской войны 1620 г. между Польшей и Турцией, в ходе которой польские войска были разбиты, а великий коронный гетман Станислав Жулкевский погиб, Хотин стал главным форпостом обороны от турецкого нашествия. В сентябре - начале октября 1621 года у стен Хотинской крепости происходили события знаменитой Хотинской войны, которая прославила запорожских казаков и их гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного и стала переломным моментом в истории Османской империи. В ходе Хотинской войны польско-литовско-казацкое войско гетмана Яна Кароля Ходкевича (35 тысяч воинов) и Запорожское войско гетмана Петра Сагайдачного (40 тысяч казаков) отбили многочисленные атаки 200-тысячной турецко-татарской армии. Казаки под проводом Сагайдачного в сентябре неоднократно производили смелые ночные рейды-контратаки, вызывая панику среди турецких войск. 24 сентября в крепости умер от ранения и последующего заражения крови гетман Ходкевич, и оборону возглавил Станислав Любомирский. Успешные действия казаков, умелые маневры польских войск постепенно подтачивали силы турков. Осман II окончательно растерялся, 28 сентября он решил дать генеральное сражение. Вот как описывает этот день очевидец и участник битвы Ян Собеский: "Более 60 пушек гремели непрерывно, небо пылало, а в воздухе висел дым, земля дрожала, стонали стены, скалы распадались на куски. Что видел глаз на протяжении дня, того не описать. Нельзя выразить точно, с каким рвением и мужеством, или скорее отчаянием сражались обе стороны".
Султан Осман II был вынужден 9 октября 1621 г. заключить с представителями Речи Посполитой Хотинский мир. Победа под Хотином спасла Западную Европу от вторжения янычар, произвела сильное впечатление на все народы и нашла свое отражение в литературе. Песни о героях этой битвы пел украинский народ, польские поэты слагали поэмы. Даже на далеких берегах Адриатики о подвиге украинских и польских воинов писал хорватский поэт Иван Гундулич, везде переписывались дневники участников войны. Польский поэт Вацлав Потоцкий написал в 1670 г. поэму о Хотинской войне, а украинский писатель Осип Маковей - повесть "Ярошенко". О тех событиях вспоминает Зинаида Тулуб в своем историческом романе "Человеколовы". Иван Франко о значении Хотинской победы писал, что Турция, потерпев поражение под Хотином в 1621 году, начала клониться из зенита своего величия и славы.
После Хотинского мира крепость была возвращена молдавским владыкам, но фактически ее контролировали турки. На обоих берегах Днестра, по которому проходила граница, возвышались и противостояли друг другу две могучие крепости - Хотинская и Каменец-Подольская.
На протяжении XVII века Хотин переходил из рук в руки, им владели и польские короли, и турецкие феодалы, неоднократно город освобождали запорожские казаки. Во время освободительной войны в Хотине в 1650-1653 гг. находились войска Богдана Хмельницкого.
11 ноября 1673 г. коронный гетман Ян Собеский во главе 30-тысячного польско-литовско-казацкого войска вдребезги разгромил в Хотине 40-тысячную турецкую армию. Решающим моментом битвы стала атака гусар воеводы Яблоновского. От гибели или плена спаслось лишь несколько тысяч турков. Кстати, описанием этой победы завершил свой роман "Господин Володийовский" Генрик Сенкевич. "Хотинска виктория", прославленная по целой Европе, принесла Яну Собескому корону польского короля. Войны с турками продолжались еще долгие годы. Только в начале XVIII века туркам удалось окончательно закрепиться в Хотине и в крепости. После реконструкции 1712-1718 гг. (при помощи французских инженеров) она стала самым могучим узлом османской обороны на востоке Европы.
Хотя в ХVIII-ХІХ вв. крепость постепенно теряла свое оборонное значение, под ее стенами продолжают кипеть битвы. Ее несколько раз штурмуют российские войска. В 1739 году они вступают в Хотин после победы над турками в битве под Ставчанами, в которой храбро дрались с врагами украинцы, россияне, грузины и молдаване. Великий российский ученый, поэт Михаил Ломоносов, восхищаясь мужеством своих соотечественников, написал "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года". В то время в боях под Хотином принимал участие и классик грузинской литературы, поэт Давид Гурамишвили.
В 1769-1787 гг. россияне опять штурмуют Хотинскую крепость. Но только после российско-турецкой войны 1806-1812 гг. Хотин вошел в состав России и стал уездным центром Бессарабской губернии. Отступая, турки почти полностью уничтожили Хотин, который постепенно стал отстраиваться.
В 1826 году городу Хотину был предоставлен герб: в золотом поле серебряная трехбашенная цитадель, сопровождаемая сверху серебряным равнораменным крестиком над двумя скрещенными саблями - символами защиты края от врагов. На передней башне полумесяц на древке, а на древках обеих крайних башен - воткнутые бунчуки.
В 1832 г. на территории крепости была построена новая церковь св. Александра Невского. В 1856 году правительство упразднило статус Хотинской крепости как военного объекта. Собственно город на протяжении XIX в. строился на равнинном плато по регулярному плану. По переписи 1897 г. в Хотине насчитывалось 18126 жителей. После реформы 1860-х годов в Хотине возникли первые промышленные предприятия. Здесь было несколько водяных мельниц. В начале XX вв. в Хотине действовали 3 пивоваренных заводов, 10 гурален, 4 табачные фабрики, лесопильный и кирпичный заводы, 2 типографии. Город имел две больницы на 45 кроватей, аптеку, действовали 2 двухклассных уездных училища (мужское и женское), 2 мужских одно-классных училища и одно частное.
Много горя и страданий жителям города принесли I Мировая и Гражданская войны. В 1918 году на пограничную Хотинщину претендовало 5 государств: Россия, Украина, Молдавская народная республика, Австро-Венгрия и Румыния. 10 ноября 1918 года в Хотин вступили войска королевской Румынии. Начались репрессии и террор. Но хотинчане не покорились новым оккупантам. В январе 1919 года вспыхнуло антирумынское восстание. Власть более чем в ста селах перешла в руки Хотинской Директории во главе с И. И. Волошенко-Мардарьевым. Директория, поддерживаемая народом, решила выгнать румын из своего края и вернуть себе свободу. На протяжении 10 дней участники Хотинского восстания вели ожесточенные бои с королевскими войсками. Однако, ворвавшись 1 февраля в Хотин, захватчики совершили расправу над населением. Ежедневно оккупанты вели сотни людей на руины Хотинской крепости, откуда никто не возвращался. Хотин на протяжении 22 годов стал уездным центром Румынии.
Июнь 1940 года вселил во многих людей веру на осуществление их надежд, на национальное освобождение. Но 6 июля 1941 г. в Хотин опять ворвались захватчики - немецко-румынские войска. Опять начались годы террора и страданий. Однако и в этих жестоких условиях надежды на освобождение не погасали. В городе уже в первые дни оккупации была создана антифашистская организация, которая действовала целый год, и которую возглавлял Кузьма Галкин. Только в августе 1942 г. она была рассекречена и уничтожена. Освобожден город был 3 апреля 1944 г. Однако в послевоенные годы Хотин, как и вся Украина, испытал влияние тоталитарной коммунистической системы. Независимость 1991 года стала воплощением вековой мечты хотинчан о своем государстве.
Сегодня Хотин - один из наибольших городов Черновицкой области, важный промышленный, туристический и культурный центр Буковины. В сентябре 1991 г. во время праздника по случаю 370-летия Хотинской битвы был открыт монумент в честь гетмана Украины Петра Сагайдачного (скульптор И. Гамаль).
В Хотинский крепости проводились съемки многих популярных художественных фильмов: "Гадюка", "Захар Беркут", "Баллада о доблестном рыцаре Айвенго", "Три мушкетера", "Черная стрела", "Старая крепость", "Стрелы Робин Гуда". Среди недавних - экранизация киностудией им. Александра Довженко произведения известного украинского писателя Юрия Мушкетика "Ясса".
С учетом богатых исторических традиций города, в 2000 году постановлением Кабинета Министров Украины был создан историко-архитектурный заповедник "Хотинская крепость". А в сентябре 2002 года, согласно указу Президента Украины, древний город отметил свой 1000-летний юбилей.
Khotyn.
The Town of Khotyn lies on the right side of the Dnister. Archaeologists believe it was founded in the 8th - 9th centuries A.D., during the period of Eastern Slavs' active involvement in state formation.
Practically isolated from major roads and contemporary life, the fairy tale-like Khotyn castle is best known for towering 50-meter high walls that look out upon the wide, sweeping river as it flows south to the Black Sea.
Located alongside the Dniester River, the castle controlled a critical water-based trade route. Originally built in the 12th century out of wood, by the 15th century it had been completely remade in stone. Its 50 meter walls are still considered the tallest in all of Europe, Kurmaz said.
After the break up of the Galician-Volyn principality, Khotyn fortress was mainly controlled by the Cossacks until the Polish established control in the 15th century. The Turks took control of the fort the following century, but not for long.
Despite efforts by the Turks in the early 17th century to fortify the castle, it was conquered by a unified Slavic army that included Poles and Cossacks.
The Khotyn castle is especially interesting, and particularly so due to the famous battle that occurred just outside its walls in 1621. In the battle, Cossack Hetman Petro Sahaydachnyi defeated the Turks( army of 300, 000 men and officers) and struck an important peace agreement with them, which ultimately benefited the Poles and gave them control over the region.
Khotyn finally came under Russian control in 1793 and was mainly used as a prison up until the end of WWII.
Even today, the castle strikes with its grandeur. Stone and earth fortifications stretch out for about a mile. This 12th - 16th century structure rests atop a man-made platform 33 feet deep, a genial piece of ancient engineering thought, in its turn lying on a rocky ground. Rectangular area 4,000 by 800 feet is enclosed in the earthwork rampart (26 feet deep) enforced with bulwarks. Castle's stonework walls ornamented with red bricks to resemble the style of Podillya rushnyky look strikingly beautiful against the background of the Dniester valley.
Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, нещодавно відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.
Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).
Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст. Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.
Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж віків її неодноразово реконструювали та розширювали, руйнували завойовники і знов відбудовували.
Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі. Ще досі ми можемо бачити будинок старої хотинської митниці. У другій половині XVI ст. від хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей - 10000 золотих на рік. Влітку 1538 р. під час облоги замку польськими військами на чолі з графом Яном Тарновським було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.
Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі. Це про нього пізніше народ співав: "В Цареграді на риночку, п'є Байда горілочку".
У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни польсько-литовсько-козацьке військо гетьмана Яна Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився, 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: "Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати. Не можна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм билися обидві сторони".
Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670 р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі "Людолови". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, зазнавши поразки під Хотином у 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.
Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям, але фактично її контролювали турки. На обох берегах Дністра, по якому проходив кордон, височіли та протистояли одна одній дві могутні фортеці - хотинська та кам'янець-подільська.
Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.
11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. До речі, описом цієї перемоги завершив свій роман "Пан Володийовський" Генрік Сенкевич. "Хотинська вікторія", прославлена по цілій Європі, принесла Яну Собеському корону польського короля.
Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська. В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года". У той час у боях під Хотином брав участь і класик грузинської літератури, поет Давид Гурамішвілі.
В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.
В 1826 році місту Хотину був наданій герб: в золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж - застромлені бунчуки.
В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
Багато лиха і страждань жителям міста принесли I Світова та Громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не підкорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого в Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.
Червень 1940 року вселив у багатьох людей віру на здійснення їх сподівань, на національне визволення. Але 6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Проте і в цих жорстоких умовах надії на визволення не згасали. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволено місто було 3 квітня 1944 р. Проте в післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу тоталітарної комуністичної системи. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свою державу.
Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор І. Гамаль).
У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією їм. Олександра Довженка твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика "Яса".
Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, в 2000 році постановою Кабінету Міністрів України був створений Історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". А у вересні 2002 року, згідно указу Президента України, древнє місто відзначило свій 1000-літній ювілей.
Подолье, Черновицкая область. Хотин.
Хотин, привлекающий туристов со всего мира, один из самых давних городов Украины, недавно отпраздновал свое 1000-летие. В начале XI вв. киевский князь Владимир Великий создал систему пограничных крепостей на западе и юге своего государства, в том числе Хотин.
Название города, вероятно, происходит от глагола "хотеть": это место всегда было желанно для древних поселенцев, они всегда хотели жить в этом красивом и богатом крае (другие версии объясняют происхождение названия города от славянского имени Хотин или от имени вождя даков Котизона).
Сначала это была небольшая, построенная восточными славянами на месте древнего поселения деревянная крепость, защищавшая их от многочисленных завоевателей. Рядом с ней и одновременно с ней существовал неукрепленный поселок. На его территории археологи выявили остатки полуземляночного жилья с печами-каменками, которые датируются IX-X вв., а на глубине 1,2-1,4 м был выявлен культурный слой VII-VIII вв. Особенно большим населенным пунктом Хотин был в XI-XIII вв., когда он входил в состав Киевской Руси. Тогда он занимал территорию более чем 20 га. Историки обосновали тезис, что замок и город Хотин берут свое начало с самого начала XI в.
После монголо-татарского завоевания Руси роль Хотина, как одного из важнейших форпостов Галицко-Волынского княжества на юго-западе еще больше возросла. Его укрепления охраняли важную переправу на Днестре и сдерживали грабительские набеги степных кочевников. Князь Данил Галицкий, хоть и был вынужден покориться Золотой орде, не отказался от борьбы с ней. Он усиленно строил новые и укреплял старые крепости. В исполнение его воли, в Хотине в 40-50-х годах XIII в. вместо деревянных построили каменные укрепления. Первая каменная крепость была небольшой. Она была расположена на самом мысе, там, где сегодня стоит северная башня, и простиралась на юг к нынешнему комендантскому дворцу. На протяжении веков ее неоднократно реконструировали и расширяли, разрушали завоеватели и снова отстраивали.
В конце XIV в. Хотин вошел в состав Молдавского государства. Воевода Стефан III Великий значительно расширил границы крепости. Были возведены каменные стены шириной 5 и высотой 40 метров. В самой крепости были вырыты глубокие подвалы, служившие помещениями для воинов. На протяжении XV-XVI вв. Хотинская крепость была резиденцией молдавских хозяев. Благодаря мощной твердыне и выгодному расположению, Хотин стал центром развития ремесел и торговли, что в свою очередь способствовало расцвету культуры и экономики города. Об этом, в частности, свидетельствует и рукописное Хотинское Евангелие XIV в. В Хотине в те времена происходили наибольшие в Молдавском княжестве ярмарки, на которые приезжали купцы из разных стран Восточной и Западной Европы. Город был важным таможенным пунктом в европейско-азиатской торговле. Еще до сих пор можно увидеть здание старой хотинской таможни. Во второй половине XVI в. от хотинской ярмарки в молдавскую казну поступала огромная сумма денег - 10000 золотых в год. Летом 1538 г. во время осады замка польскими войсками во главе с графом Яном Тарновским была уничтожена часть стен и башен. В 1540-1544 гг. их отстроили.
После упадка Молдавского княжества город и крепость перешли в руки турок. Они еще больше усилили оборонную мощь крепости, но местное население никогда не мирилось с новыми поработителями. Помощниками в этой борьбе часто выступали запорожские казаки. Так было в 1563 году, когда казаки во главе с легендарным Дмитрием Вишневецким (Байдой) заняли крепость и начали переговоры с молдавским владыкой о совместном выступлении против Турции. Из-за измены молдавских бояр отряд казаков был разгромлен, а Дмитрий Вишневецкий был казнен в Константинополе. Это про него позже народ пел: "В Царьграде на рыночке, пьет Байда горилочку".
В 1615 г. польские войска заняли Хотин. После Цецорской войны 1620 г. между Польшей и Турцией, в ходе которой польские войска были разбиты, а великий коронный гетман Станислав Жулкевский погиб, Хотин стал главным форпостом обороны от турецкого нашествия. В сентябре - начале октября 1621 года у стен Хотинской крепости происходили события знаменитой Хотинской войны, которая прославила запорожских казаков и их гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного и стала переломным моментом в истории Османской империи. В ходе Хотинской войны польско-литовско-казацкое войско гетмана Яна Кароля Ходкевича (35 тысяч воинов) и Запорожское войско гетмана Петра Сагайдачного (40 тысяч казаков) отбили многочисленные атаки 200-тысячной турецко-татарской армии. Казаки под проводом Сагайдачного в сентябре неоднократно производили смелые ночные рейды-контратаки, вызывая панику среди турецких войск. 24 сентября в крепости умер от ранения и последующего заражения крови гетман Ходкевич, и оборону возглавил Станислав Любомирский. Успешные действия казаков, умелые маневры польских войск постепенно подтачивали силы турков. Осман II окончательно растерялся, 28 сентября он решил дать генеральное сражение. Вот как описывает этот день очевидец и участник битвы Ян Собеский: "Более 60 пушек гремели непрерывно, небо пылало, а в воздухе висел дым, земля дрожала, стонали стены, скалы распадались на куски. Что видел глаз на протяжении дня, того не описать. Нельзя выразить точно, с каким рвением и мужеством, или скорее отчаянием сражались обе стороны".
Султан Осман II был вынужден 9 октября 1621 г. заключить с представителями Речи Посполитой Хотинский мир. Победа под Хотином спасла Западную Европу от вторжения янычар, произвела сильное впечатление на все народы и нашла свое отражение в литературе. Песни о героях этой битвы пел украинский народ, польские поэты слагали поэмы. Даже на далеких берегах Адриатики о подвиге украинских и польских воинов писал хорватский поэт Иван Гундулич, везде переписывались дневники участников войны. Польский поэт Вацлав Потоцкий написал в 1670 г. поэму о Хотинской войне, а украинский писатель Осип Маковей - повесть "Ярошенко". О тех событиях вспоминает Зинаида Тулуб в своем историческом романе "Человеколовы". Иван Франко о значении Хотинской победы писал, что Турция, потерпев поражение под Хотином в 1621 году, начала клониться из зенита своего величия и славы.
После Хотинского мира крепость была возвращена молдавским владыкам, но фактически ее контролировали турки. На обоих берегах Днестра, по которому проходила граница, возвышались и противостояли друг другу две могучие крепости - Хотинская и Каменец-Подольская.
На протяжении XVII века Хотин переходил из рук в руки, им владели и польские короли, и турецкие феодалы, неоднократно город освобождали запорожские казаки. Во время освободительной войны в Хотине в 1650-1653 гг. находились войска Богдана Хмельницкого.
11 ноября 1673 г. коронный гетман Ян Собеский во главе 30-тысячного польско-литовско-казацкого войска вдребезги разгромил в Хотине 40-тысячную турецкую армию. Решающим моментом битвы стала атака гусар воеводы Яблоновского. От гибели или плена спаслось лишь несколько тысяч турков. Кстати, описанием этой победы завершил свой роман "Господин Володийовский" Генрик Сенкевич. "Хотинска виктория", прославленная по целой Европе, принесла Яну Собескому корону польского короля. Войны с турками продолжались еще долгие годы. Только в начале XVIII века туркам удалось окончательно закрепиться в Хотине и в крепости. После реконструкции 1712-1718 гг. (при помощи французских инженеров) она стала самым могучим узлом османской обороны на востоке Европы.
Хотя в ХVIII-ХІХ вв. крепость постепенно теряла свое оборонное значение, под ее стенами продолжают кипеть битвы. Ее несколько раз штурмуют российские войска. В 1739 году они вступают в Хотин после победы над турками в битве под Ставчанами, в которой храбро дрались с врагами украинцы, россияне, грузины и молдаване. Великий российский ученый, поэт Михаил Ломоносов, восхищаясь мужеством своих соотечественников, написал "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года". В то время в боях под Хотином принимал участие и классик грузинской литературы, поэт Давид Гурамишвили.
В 1769-1787 гг. россияне опять штурмуют Хотинскую крепость. Но только после российско-турецкой войны 1806-1812 гг. Хотин вошел в состав России и стал уездным центром Бессарабской губернии. Отступая, турки почти полностью уничтожили Хотин, который постепенно стал отстраиваться.
В 1826 году городу Хотину был предоставлен герб: в золотом поле серебряная трехбашенная цитадель, сопровождаемая сверху серебряным равнораменным крестиком над двумя скрещенными саблями - символами защиты края от врагов. На передней башне полумесяц на древке, а на древках обеих крайних башен - воткнутые бунчуки.
В 1832 г. на территории крепости была построена новая церковь св. Александра Невского. В 1856 году правительство упразднило статус Хотинской крепости как военного объекта. Собственно город на протяжении XIX в. строился на равнинном плато по регулярному плану. По переписи 1897 г. в Хотине насчитывалось 18126 жителей. После реформы 1860-х годов в Хотине возникли первые промышленные предприятия. Здесь было несколько водяных мельниц. В начале XX вв. в Хотине действовали 3 пивоваренных заводов, 10 гурален, 4 табачные фабрики, лесопильный и кирпичный заводы, 2 типографии. Город имел две больницы на 45 кроватей, аптеку, действовали 2 двухклассных уездных училища (мужское и женское), 2 мужских одно-классных училища и одно частное.
Много горя и страданий жителям города принесли I Мировая и Гражданская войны. В 1918 году на пограничную Хотинщину претендовало 5 государств: Россия, Украина, Молдавская народная республика, Австро-Венгрия и Румыния. 10 ноября 1918 года в Хотин вступили войска королевской Румынии. Начались репрессии и террор. Но хотинчане не покорились новым оккупантам. В январе 1919 года вспыхнуло антирумынское восстание. Власть более чем в ста селах перешла в руки Хотинской Директории во главе с И. И. Волошенко-Мардарьевым. Директория, поддерживаемая народом, решила выгнать румын из своего края и вернуть себе свободу. На протяжении 10 дней участники Хотинского восстания вели ожесточенные бои с королевскими войсками. Однако, ворвавшись 1 февраля в Хотин, захватчики совершили расправу над населением. Ежедневно оккупанты вели сотни людей на руины Хотинской крепости, откуда никто не возвращался. Хотин на протяжении 22 годов стал уездным центром Румынии.
Июнь 1940 года вселил во многих людей веру на осуществление их надежд, на национальное освобождение. Но 6 июля 1941 г. в Хотин опять ворвались захватчики - немецко-румынские войска. Опять начались годы террора и страданий. Однако и в этих жестоких условиях надежды на освобождение не погасали. В городе уже в первые дни оккупации была создана антифашистская организация, которая действовала целый год, и которую возглавлял Кузьма Галкин. Только в августе 1942 г. она была рассекречена и уничтожена. Освобожден город был 3 апреля 1944 г. Однако в послевоенные годы Хотин, как и вся Украина, испытал влияние тоталитарной коммунистической системы. Независимость 1991 года стала воплощением вековой мечты хотинчан о своем государстве.
Сегодня Хотин - один из наибольших городов Черновицкой области, важный промышленный, туристический и культурный центр Буковины. В сентябре 1991 г. во время праздника по случаю 370-летия Хотинской битвы был открыт монумент в честь гетмана Украины Петра Сагайдачного (скульптор И. Гамаль).
В Хотинский крепости проводились съемки многих популярных художественных фильмов: "Гадюка", "Захар Беркут", "Баллада о доблестном рыцаре Айвенго", "Три мушкетера", "Черная стрела", "Старая крепость", "Стрелы Робин Гуда". Среди недавних - экранизация киностудией им. Александра Довженко произведения известного украинского писателя Юрия Мушкетика "Ясса".
С учетом богатых исторических традиций города, в 2000 году постановлением Кабинета Министров Украины был создан историко-архитектурный заповедник "Хотинская крепость". А в сентябре 2002 года, согласно указу Президента Украины, древний город отметил свой 1000-летний юбилей.
Khotyn.
The Town of Khotyn lies on the right side of the Dnister. Archaeologists believe it was founded in the 8th - 9th centuries A.D., during the period of Eastern Slavs' active involvement in state formation.
Practically isolated from major roads and contemporary life, the fairy tale-like Khotyn castle is best known for towering 50-meter high walls that look out upon the wide, sweeping river as it flows south to the Black Sea.
Located alongside the Dniester River, the castle controlled a critical water-based trade route. Originally built in the 12th century out of wood, by the 15th century it had been completely remade in stone. Its 50 meter walls are still considered the tallest in all of Europe, Kurmaz said.
After the break up of the Galician-Volyn principality, Khotyn fortress was mainly controlled by the Cossacks until the Polish established control in the 15th century. The Turks took control of the fort the following century, but not for long.
Despite efforts by the Turks in the early 17th century to fortify the castle, it was conquered by a unified Slavic army that included Poles and Cossacks.
The Khotyn castle is especially interesting, and particularly so due to the famous battle that occurred just outside its walls in 1621. In the battle, Cossack Hetman Petro Sahaydachnyi defeated the Turks( army of 300, 000 men and officers) and struck an important peace agreement with them, which ultimately benefited the Poles and gave them control over the region.
Khotyn finally came under Russian control in 1793 and was mainly used as a prison up until the end of WWII.
Even today, the castle strikes with its grandeur. Stone and earth fortifications stretch out for about a mile. This 12th - 16th century structure rests atop a man-made platform 33 feet deep, a genial piece of ancient engineering thought, in its turn lying on a rocky ground. Rectangular area 4,000 by 800 feet is enclosed in the earthwork rampart (26 feet deep) enforced with bulwarks. Castle's stonework walls ornamented with red bricks to resemble the style of Podillya rushnyky look strikingly beautiful against the background of the Dniester valley.
|
Хотинська фортеця, схема з путівника «Хотин, Жванець, Окопи, Кривче» (приватне видавництво «Оіюм», 2006).
Замок (XIII-XVI ст.)
1. Північна вежа.
2. Комендантська вежа. 2a. Оборонні стіни фортеці. 3. Східна ("Смертників") вежа. 4. Південно-західна вежа. 5. В'їзна (Надбрамна) вежа. 6. Палац коменданта. 7. Церква святих Костянтина і Олени (XIII ст.). 8. Казарми. 9. Криниця. 9a. В’їзний міст до цитаделі Хотинская крепость, схема из путеводителя «Хотин, Жванець, Окопы, Кривче» (частное издательство «Оиюм», 2006).
Замок (XIII-XVI вв.)
1. Северная башня.
2. Комендантская башня. 2a. Оборонные стены крепости. 3. Восточная ("Смертников") башня. 4. Юго-западная башня. 5. Въездная (Надвратная) башня. 6. Дворец коменданта. 7. Церковь святых Константина и Елены (XIII в.). 8. Казармы. 9. Колодец. 9a. Въездной мост в цитадель; |
Нова фортеця (1712-1718 рр.)
10 - Бендерські ворота;
10a - Міст біля Бендерських воріт;
11 - Ясські ворота;
11a - Міст біля Ясських воріт;
12 - Руські ворота;
13 - Дністровські (Кам'янецькі) ворота;
14 - Подільські ворота (потерна);
14a - Ескарпові та контрескарпові стіни від цитаделі до Подільських воріт;
15 - Південно-східний бастіон;
16 - Південний бастіон;
16a - Ескарпові та контрескарпові стіни від Подільських воріт до південного бастіону;
17 - Південно-західний бастіон;
17a - Ескарпові та контрескарпові стіни від південного бастіону до північно-західного бастіону;
18 - Західний бастіон;
19 - Північно-західний бастіон;
19a - Ескарпові та контрескарпові стіни від північно-західного бастіону до північно-східного бастіону;
20 - Північно-східний бастіон;
20a - Ескарпові та контрескарпові стіни від північно-східного бастіону до цитаделі;
21 - Мур над струмком;
22 - Руїни мечеті (XVIII ст.);
23 - Церква Олександра Невського (1830-1835 рр.);
24 - Колишня військова школа (1825 р.);
24a - Руїни споруди південніше від в'їзної вежі в цитадель;
25 - Місток через струмок;
25a - Руїни споруди на пагорбі західніше від містка через струмок;
26 - Пам’ятник гетьманові Петрові Сагайдачному (1991 р.).
Новая крепость (1712-1718 гг.)
10 - Бендерские ворота;
10a - Мост у Бендерских ворот;
11 - Ясские ворота;
11a - Мост у Ясских ворот;
12 - Руськи ворота;
13 - Днестровские (Каменецкие) ворота;
14 - Подольские ворота (потерна);
14a - Эскарпные и контрэскарпные стены от цитадели к Подольским воротам;
15 - Юго-восточный бастион;
16 - Южный бастион;
16a - Эскарпные и контрэскарпные стены от Подольских ворот к южному бастиону;
17 - Юго-западный бастион;
17а - Эскарпные и контрэскарпные стены от южного бастиона к северо-западному бастиону;
18 - Западный бастион;
19 - Северо-западный бастион;
19a - Эскарпные и контрэскарпные стены от северо-западного бастиона к северо-восточному бастиону;
20 - Северо-восточный бастион;
20a - Эскарпные и контрэскарпные стены от северо-восточного бастиона к цитадели;
21 - Стена над ручьем;
22 - Руины мечети (XVIII в.);
23 - Церковь Александра Невского (1830-1835 гг.);
24 - Бывшая военная школа (1825 г.);
24a - Руины сооружения южнее от въездной башни в цитадель;
25 - Мостик через ручей;
25a - Руины сооружения на холме западнее от мостика через ручей;
26 - Памятник гетману Петру Сагайдачному (1991 г.).
Поділля, Чернівецька область. Хотин, Східна (Бендерська) брама зовнішнього оборонного поясу фортеці, вид ззовні фортеці.
Подолье, Черновицкая область. Хотин, Восточные (Бендерские) ворота внешнего оборонного пояса крепости, вид снаружи крепости.
Подолье, Черновицкая область. Хотин, Восточные (Бендерские) ворота внешнего оборонного пояса крепости, вид снаружи крепости.
Хотинська фортеця, церква Олександра Невського (1832 рік).
Хотинская крепость, церковь Александра Невского (1832 год).
Хотинская крепость, церковь Александра Невского (1832 год).
Хотинська фортеця, вид на Ясські ворота зсередини фортеці.
Хотинская крепость, вид на Ясские ворота изнутри крепости.
Хотинская крепость, вид на Ясские ворота изнутри крепости.
Хотинська фортеця, цитадель фортеці (замок).
Вид з руїн мечеті.
Хотинская крепость, цитадель крепости (замок).
Вид с руин мечети.
Вид з руїн мечеті.
Хотинская крепость, цитадель крепости (замок).
Вид с руин мечети.
Хотинська фортеця, вид з в’їзного (через зовнішній сухий рів) мосту до цитаделі.
Праворуч - стіна Надбрамної (В’їзної) башти;
попереду внизу - міст через струмок;
вдалині - Ясські ворота.
Хотинская крепость, вид с въездного (через внешний сухой ров) моста в цитадель.
Справа - стена Надвратной (Въездной) башни;
впереди внизу - мост через ручей;
вдали - Ясские ворота.
Хотинська фортеця, всередині цитаделі.
Міст через сухий рів та внутрішній бастіон, на другому плані - Південно-західна вежа. Ліворуч - Надбрамна (В’їзна) вежа; праворуч - будівля казарми.
Хотинская крепость, внутри цитадели.
Мост через сухой ров и внутренний бастион, на втором плане - Юго-западная башня. Слева - Надвратная (Въездная) башня; справа - здание казармы
Міст через сухий рів та внутрішній бастіон, на другому плані - Південно-західна вежа. Ліворуч - Надбрамна (В’їзна) вежа; праворуч - будівля казарми.
Хотинская крепость, внутри цитадели.
Мост через сухой ров и внутренний бастион, на втором плане - Юго-западная башня. Слева - Надвратная (Въездная) башня; справа - здание казармы
Хотинська фортеця, колодязь цитаделі.
Хотинская крепость, колодец цитадели.
Хотинская крепость, колодец цитадели.
 |
Хотинська фортеця, північна частина замкового подвір'я;
комендантська вежа та частина комендантського палацу. У Хотинській фортеці знімали фільми:
#
«Гадюка» (1965). Режисер Віктор Івченко. В ролях: Іван Миколайчук, Нінель Мишкова, Костянтин Степанков, Раїса Недашківська. Державна премія УРСР за режисуру (1967).
# «На війні як на війні» (1968). Режисер Віктор Трегубович. В ролях: Олег Борисов, Михайло Глузський, Олексій Кожевников, Герман Колушкін. # «Захар Беркут» (1970). Режисер Леонід Осика. В ролях: Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Лев Перфілов, Іван Миколайчук. # «Стріли Робіна Гуда» (1975). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Борис Хмельницький, Вія Артмане, Альгімантас Масюліс, Юріс Стренга. # «Русалонька» (1976, СРСР, Болгарія). Режисер Володимир Бичков. В ролях: Вікторія Новікова, Валентин Нікулін, Михайло Пуговкін, Галина Волчек, Андрій Файт. # «Д'Артаньян і три мушкетери» (1978). Режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич. В ролях: Михайло Боярський, Ігор Старигін, Веніамін Смєхов, Валентин Смірнітський, Аліса Фрейндліх, Маргарита Тєрєхова, Олег Табаков, Володимир Балон. # «Балада про доблесного лицаря Айвенго» (1983). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Тамара Акулова, Петеріс Гаудіньш, Борис Хімічев, Леонід Кулагін, Борис Хмельницький, Олександр Філіпенко. # «Чорна стріла» (1985). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Галина Бєляєва, Ігор Шавлак, Леонід Кулагін, Олександр Філіпенко, Борис Хімічев, Альгімантас Масюліс. # «Хотин» (1992). Режисер Костянтин Крайній. Документальна стрічка. # «Ясса» (1993). За романом Юрія Мушкетика. # «Хотин» (2001, Німеччина). Режисер Ерік Райсиг. Документальна стрічка. # «Богдан-Зиновій Хмельницький» (2002). Режисер Микола Мащенко. В ролях: Ольга Сумська, Микола Боклан, Володимир Обазупало. Хотинская крепость, северная часть замкового двора; комендантская башня и часть комендантского дворца. |
 |
Хотинська фортеця, вид на Дністер зі східних оборонних стін цитаделі.
Хотинская крепость, вид на Днестр с восточных оборонных стен цитадели. В Хотинской крепости снимали фильмы:
#
«Гадюка» (1965). Режиссер Виктор Ивченко. В ролях: Иван Миколайчук, Нинель Мишкова, Константин Степанков, Раиса Недашкивская. Государственная премия УССР за режиссуру (1967).
# «На войне как на войне» (1968). Режиссер Виктор Трегубович. В ролях: Олег Борисов, Михаил Глузский, Алексей Кожевников, Герман Колушкин. # «Захар Беркут» (1970). Режиссер Леонид Осика. В ролях: Константин Степанков, Бронислав Брондуков, Лев Перфилов, Иван Миколайчук. # «Стрелы Робина Гуда» (1975). Режиссер Сергей Тарасов. В ролях: Борис Хмельницкий, Вия Артмане, Альгимантас Масюлис, Юрис Стренга. # «Русалочка» (1976, СССР, Болгария). Режиссер Владимир Бычков. В ролях: Виктория Новикова, Валентин Никулин, Михаил Пуговкин, Галина Волчек, Андрей Файт. # «Д'Артаньян и три мушкетера» (1978). Режиссер Георгий Юнгвальд-Хилькевич. В ролях: Михаил Боярський, Игорь Старыгин, Вениамин Смехов, Валентин Смирнитский, Алиса Фрейндлих, Маргарита Терехова, Олег Табаков, Володимир Балон. # «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго» (1983). Режиссер Сергей Тарасов. В ролях: Тамара Акулова, Петерис Гаудиньш, Борис Химичев, Леонид Кулагин, Борис Хмельницкий, Александр Филипенко. # «Черная стрела» (1985). Режиссер Сергей Тарасов. В ролях: Галина Беляева, Игор Шавлак, Леонид Кулагин, Александр Филипенко, Борис Химичев, Альгимантас Масюлис. # «Хотин» (1992). Режиссер Константин Крайний. Документальная лента. # «Ясса» (1993). По роману Юрия Мушкетика. # «Хотин» (2001, Германия). Режиссер Ерик Райсиг. Документальная лента. # «Богдан-Зиновий Хмельницкий» (2002). Режиссер Николай Мащенко. В ролях: Ольга Сумская, Николай Боклан, Владимир Обазупало. |
Хотинська фортеця, цитадель фортеці (замок), ліворуч - міст через струмок.
Хотинская крепость, цитадель крепости (замок), слева - мост через ручей.
Хотинская крепость, цитадель крепости (замок), слева - мост через ручей.
Хотинська фортеця, панорама цитаделі з південного заходу.
Хотинская крепость, панорама цитадели с юго-запада.
Хотинська фортеця, вид на цитадель з півночі (з берега Дністра).
Хотинская крепость, вид на цитадель с севера (с берега Днестра).
Хотинская крепость, вид на цитадель с севера (с берега Днестра).
Поділля, Хмельницька область. Кам’янець-Подільський.
Кам'янець-Подільський - у недавньому минулому столиця Поділля: в 1362-1395 рр. - князівства, з 30-х рр. XV ст. - центр воєводства в складі Польського королівства, в 1672-1699 рр. - центр турецького пашалика (еялету), з кінця XVIII ст. - центр Подільської губернії, в 1937-1954 рр. - центр області.
Кам'янець, що вважався в XV-XVIII століттях "ключем Польщі", був відомий усій Європі як "оплот християнства", "вежа, зведена рукою Божою". Він був містом-фортецею, що мало дві однаково могутні групи укріплень: міські фортифікації і замок.
Розташування міста по-своєму унікальне: у глибокому каньйоні протікає річка Смотрич (ліва притока Дністра), що охоплює кільцем скелястий півострів. Середньовічний Кам'янець з'єднувався з навколишньою місцевістю тільки вузьким перешийком. Висота каньйону Смотрича складає близько 30 м, ширина - 150-200 м. Природну міць міста люди доповнили фортифікаційними спорудами.
Історико-археологічні пам'ятки свідчать, що на цих землях люди жили з давніх-давен. На території Старого міста, фортеці та в Татарському урочищі знайдено залишки поселень трипільської культури, доби бронзи й раннього заліза. У перші століття нашої ери територію майбутнього Кам'янця та його околиць населяли племена черняхівської культури, основним заняттям яких було рільництво. Знайдені тут римські монети III-III століть свідчать про торгові зв'язки місцевого населення з жителями Північного Причорномор'я та римських провінцій. Наприкінці першого тисячоліття нашої ери територію сучасного Кам'янця, як і все середнє Подністров’я, заселяють східнослов'янські племена уличів та тиверців, що входили до складу Київської Русі.
Залишки слов'янських поселень, виявлені на території фортеці і Старого міста, дають підстави стверджувати, що в ХІІ-ХIII ст. сформувалося місто Кам'янець, яке набуло значного розквіту у складі Галицько-Волинського князівства, особливо у торговельних стосунках, бо саме через нього пролягав шлях із Києва на Балкани. Місто було також одним із форпостів на південно-західному кордоні Русі. Тоді ж на скелястому мисові на захід від міста споруджено дерев'яне укріплення. В ХІІІ-ХІV ст. з'явилися перші кам'яні вежі. Літопис приписує будівництво кам'яного замку литовським князям Коріатовичам (друга половина XIV ст.).
В 1362 р. Кам'янець увійшов до складу Великого князівства Литовського і відтоді формується як політичний і адміністративний центр Поділля. В 1420 році місто захопили польські війська, а в 1434 році перемогою Польщі закінчилася війна між польськими і литовськими феодалами за подільські землі. З цього часу Кам'янець отримав статус королівського міста і був перетворений на досконалу і неприступну для ворогів фортецю.
Татари, що часто нападали на Поділля, навіть не намагалися захопити місто. Коли турки встановили своє панування над Молдавським князівством і Дністер, що протікає всього за 15 км від Кам'янця, став кордоном між Польським королівством і Османською імперією, стратегічне значення міста особливо зросло.
Надання місту Магдебурзького права та вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло розвиткові ремесел і торгівлі. Населення міста було об'єднано у три національні спільноти: руську (українську), польську і вірменську, які відповідно утворили й три центри - Польський, Руський та Вірменський ринки.
Перший відомий опис Кам'янецького замку відноситься до 1494 р. З боку міста він мав ворота з вежею, у північній стіні була влаштована Польна брама. На озброєнні гарнізону було 11 гармат і одна велика "тарасниця".
У 1621 р. під керівництвом королівського інженера Теофіла Шомберга за голландським зразком споруджено Новий замок, що був пристосований до оборони в умовах артилерійської боротьби. Новий замок складався з двох земляних півбастіонів (в них знаходилися каземати) і куртини, перед якими було влаштовано сухий рів. До сьогодні збереглися система підземель, а також більшість кам'яних стін - ескарпові та контрескарпові.
Основна боротьба під час облоги міста турками (12-26 серпня 1672 р.) відбувалася саме тут. У Новому замку було близько 1000 захисників (усього ж гарнізон міста нараховував близько 1,5 тис.). Турки ж мали 5-кратну перевагу в артилерії, і більш ніж у 80 разів - у живій силі. Найпотужніша в Європі турецька артилерія сіяла спустошення, знищуючи укріплення і будинки в місті. Щодня на Новий замок обрушувалося 400 ядер і 200 мортирних гранат. Турецькі сапери робили підкопи, для того щоб висадити його в повітря.
Обложені вирішили відступити в Старий замок. 25 серпня турки підірвали міну під Великою західною вежею і почали штурм. Захисники відбили його, однак стало зрозуміло, що замок довго не вистоїть. Староста М. Потоцький та інші керівники гарнізону приймають рішення розпочати переговори з турками. Ті погодилися прийняти почесну капітуляцію.
Під час переговорів 26 серпня злетіла в повітря вежа Чорна. Вибухнув пороховий склад, підірваний начальником замкової артилерії Геклінгом. Загинуло понад 500 чоловік, у тому числі "Гектор кам'янецький" Юрій Володийовський, якого вважали душею оборони.
Протягом усієї багатовікової історії місто перебувало у виру національно-визвольного руху, який досяг апогею під час Визвольної війни українського народу, очолюваної Богданом Хмельницьким. В XVII ст. над краєм нависла загроза турецького завоювання. В серпні 1672 р. місто на 27 років було захоплене турецькими завойовниками. За Карловицькою мирною угодою 1699 р. Туреччина була змушена повернути Польщі більшу частину Поділля з Кам’янцем. В 1793 р. Правобережна Україна була приєднана до Російської держави, а в 1795 р. Кам'янець став центром Подільської губернії. З плином віків змінювалася влада. Місто не раз занепадало і розквітало знову, що неминуче позначалось на його забудові.
В 1846 році місто відвідав видатний український поет Тарас Шевченко. В 50-ті роки XIX ст. в духовній семінарії навчались видатні представники української літератури - Степан Руданський та Анатолій Свидницький.
В роки боротьби за становлення української державності, в червні 1919 р. Кам'янець тимчасово став столицею Української Народної Республіки. В місті було відкрито Кам’янець-Подільський державний університет, першим ректором якого був Іван Огієнко.
В 1928 році постановою уряду УРСР, Стару фортецю було оголошено державним історико-культурним заповідником.
Туризм - один з головних напрямків розвитку міста зараз. Своїм розташуванням та історико-архітектурними пам'ятками Кам'янець може зачарувати кожного. Традиційно в місті відбуваються лицарські турніри, етап чемпіонату України з повітроплавання, авторалі та інші видовищні заходи.
Подолье, Хмельницкая область. Каменец-Подольский.
Каменец-Подольский - в недавнем прошлом столица Подолья: в 1362-1395 гг. - княжества, с 30-х гг. XV в. - центр воеводства в составе Польского королевства, в 1672-1699 гг. - центр турецкого пашалыка (эялету), с конца XVIII в. - центр Подольской губернии, в 1937-1954 гг. - центр области.
Каменец, считавшийся в XV-XVIII веках "ключом Польши", был известен всей Европе как "оплот христианства", "башня, сведенная рукой Божьей". Он был городом-крепостью, имевшим две равно могущественные группы укреплений: городские фортификации и замок.
Расположение города по-своему уникально: в глубоком каньоне протекает река Смотрич (левый приток Днестра), охватывающая кольцом скалистый полуостров. Средневековый Каменец соединялся с окружающей местностью только узким перешейком. Высота каньона Смотрича составляет около 30 м, ширина - 150-200 м. Естественную мощь города люди дополнили фортификационными сооружениями.
Историко-археологические памятки свидетельствуют, что на этих землях люди жили издавна. На территории Старого города, крепости и в Татарском урочище найдены остатки поселений трипольской культуры, эпохи бронзы и раннего железа. В первые века нашей эры территорию будущего Каменца и его околиц населяли племена черняховской культуры, основным занятием которых было земледелие. Найденные здесь римские монеты III-III веков свидетельствуют о торговых связях местного населения с жителями Северного Причерноморья и римских провинций. В конце первого тысячелетия нашей эры территорию современного Каменца, как и все среднее Поднестровье, заселяют восточнославянские племена уличей и тиверцев, которые входили в состав Киевской Руси.
Остатки славянских поселений, выявленные на территории крепости и Старого города, дают основания утверждать, что в ХІІ-ХIII вв. сформировался город Каменец, который получил значительный расцвет в составе Галицко-Волынского княжества, особенно в торговых отношениях, потому что именно через него пролегал путь из Киева на Балканы. Город был также одним из форпостов на юго-западной границе Руси. Тогда же на скалистом мысу к западу от города было построено деревянное укрепление. В ХІІІ-ХІV вв. появились первые каменные башни. Летопись приписывает строительство каменного замка литовским князьям Кориятовичам (вторая половина XIV в.).
В 1362 г. Каменец вошел в состав Великого княжества Литовского и с тех пор формируется как политический и административный центр Подолья. В 1420 году город захватили польские войска, а в 1434 году победой Польши закончилась война между польскими и литовскими феодалами за подольские земли. С этого времени Каменец получил статус королевского города и был преобразован на совершенную и неприступную для врагов крепость.
Татары, которые часто нападали на Подолье, даже не пытались захватить город. Когда турки установили свое господство над Молдавским княжеством и Днестр, протекающий всего в 15 км от Каменца, стал границей между Польским королевством и Османской империей, стратегическое значение города особенно возросло.
Предоставление городу Магдебургского права и выгодное расположение на пересечении торговых путей содействовали развитию ремесел и торговли. Население города было объединено в три национальные сообщества: руськую (украинскую), польскую и армянскую, которые соответственно образовали и три центра - Польский, Руський и Армянский рынки.
Первое известное описание Каменецкого замка относится к 1494 г. Со стороны города он имел ворота с башней, в северной стене были устроены Польные ворота. На вооружении гарнизона было 11 пушек и одна большая "тарасниця".
В 1621 г. под руководством королевского инженера Теофила Шомберга по голландскому образцу был построен Новый замок, приспособленный к обороне в условиях артиллерийской борьбы. Новый замок состоял из двух земляных полубастионив (в них находились казематы) и куртины, перед которыми был устроен сухой ров. До сих пор сохранились система подземелий, а также большинство каменных стен - эскарпа и контрэскарпа.
Основная борьба во время осады города турками (12-26 августа 1672 г.) происходила именно тут. В Новом замке было около 1000 защитников (всего же гарнизон города насчитывал около 1,5 тыс.). Турки же имели 5-кратное преимущество в артиллерии, и более чем в 80 раз - в живой силе. Мощнейшая в Европе турецкая артиллерия сеяла опустошение, уничтожая укрепление и дома в городе. Ежедневно на Новый замок обрушивалось 400 ядер и 200 мортирных гранат. Турецкие саперы делали подкопы, для того чтобы высадить его в воздух.
Осажденные решили отступить в Старый замок. 25 августа турки подорвали мину под Большой западной башней и начали штурм. Защитники отразили его, но стало понятно, что замок долго не выстоит. Староста М. Потоцкий и другие руководители гарнизона приняли решение начать переговоры с турками. Те согласились принять почетную капитуляцию.
Во время переговоров 26 августа взлетела в воздух башня Черная. Взорвался пороховой склад, подорванный начальником замковой артиллерии Геклингом. Погибло свыше 500 человек, в том числе "Гектор каменецкий" Юрий Володиевский, которого считали душой обороны.
На протяжении всей многовековой истории город находился в водовороте национально-освободительного движения, которое достигло апогея во время Освободительной войны украинского народа, возглавляемой Богданом Хмельницким. В XVII в. над краем нависла угроза турецкого завоевания. В августе 1672 г. город на 27 лет был захвачен турецкими завоевателями. Согласно Карловецкому мирному договору 1699 г. Турция была вынуждена вернуть Польше большую часть Подолья с Каменцем. В 1793 г. Правобережная Украина была присоединена к Российскому государству, а в 1795 р. Каменец стал центром Подольской губернии. С течением веков изменялась власть. Город не раз приходил в упадок и расцветал опять, что отражалось и на его застройке.
В 1846 году город посетил великий украинский поэт Тарас Шевченко. В 50-ые годы XIX в. в духовной семинарии учились выдающиеся представители украинской литературы - Степан Руданский и Анатолий Свидницкий.
В годы борьбы за становление украинской государственности, в июне 1919 г. Каменец временно стал столицей Украинской Народной Республики. В городе был открыт государственный Каменец-Подольский университет, первым ректором которого был Иван Огиенко.
В 1928 году постановлением правительства УССР, Старая крепость была объявлена государственным историко-культурным заповедником.
Туризм - одно из главных направлений развития современного города. Своим расположением и историко-архитектурными достопримечательностями Каменец может очаровать любого. Традиционно в городе проходят рыцарские турниры, этап чемпионата Украины по воздухоплаванию, авторалли и другие зрелищные мероприятия.
Kamyanets-Podilskyi - one of the oldest cities in Ukraine, in the central part of the Volynian-Podillian Upland on the Smotrych River, the left tributary of the Dnister river, 102 km from Khmelnytskyi. The fortress, 11th - 16th century, is one of the many historic defensive structures within the city. This is a monument of military architecture of the feudal era. The first fortification were built in the 11th - 12th centuries. In the early 16th century the fortress was re-designed by the Italian military engineer Camilius, and seven towers were built. In the 17th century bastion structures were built (New Fortress). The Old Fortress occupies almost 5 ha. Part of an underground passage has been uncovered.
The massive fortifications of the fortress and the city impressed not only travellers and merchants who came to visit the city. According to local legend, the Turkish Khan Osman allegedly asked "who built this mighty city?" An underling is said to have replied "God Himself". Upon being unable to take the city by storm, the Khan was to have said upon leaving "Then let God Himself take the city".
In recent times Kamyanets-Podilsky was the capital of Podilla (in the beginning it was the centre of princedoms, since the thirties of 15th century the town became the center of voevode and since the end of 18th century - of province).
Kamyanets was known to all Europe as "stronghold of Christianity", "tower constructed by God's hand". In Middle Ages it was really a city-fortress with 2 equal powerful groups of fortifications: city fortifications and the castle (Old Fortress).
From the point of view of defense the city had a unique allocation because it was in a loop of the river Smotrich with only access on a narrow rocky crest. The canyon is about 30 meters high and 150-200 meters wide.
The historical and archaeological findings attest that people have lived in these lands from prehistoric times. On the territory of the modern Old City of the fortress and in Tatarysky tract there have been found the remains of human settlements from Trypillya cultural period of the Bronze Age and that of Early Iron Age. In the first centuries of Christian era the territory of the future city of Kamianets' and its surroundings was populated by the tribes of Chernyakiv cultural period, the main occupation of which was agriculture. The Roman coins of the 2nd and 3rd centuries A. D. attest that there existed trade and commercial ties of the local population and the residents of Northern Black Seashore and also of Roman provinces. In the end of the first millennium A.D. the territory of the present-day Kamianets', the same as all Mild-Dnister Valley, has been populated by Eastern Slavic tribes of Oulychi and Tyvertsi that constituted Kyiv Rus.
The remains of Slavic settlements that have been discovered on the territory of the fortress and of the Old City give reasons to assert that in the 12th-13th centuries there has been formed the city of Kamianets' that developed to a great extent within Gallic-Volyn Duchy, especially in commercial sphere since it was located along the trading path from Kyiv to Balkans. The city also was a stronghold on south-western frontier of Rus. In the Early history of the city (12th century), when firearms were not widespread, natural protection was supplemented with small wooden defense structures on rocky cape to the west of the city. In 13-14th century small stone towers (fragments of the base are kept only) appeared in the old castle. The annals attribute the construction of a stone fortress to Lithuanian princes Koriatovych that ruled Podilla princedom in the sixties – nineties of 14 century.
In 1362 Kamianets' was included into Great Duchy of Lithuania and ever since is formed as a political and administrative center of Podillia. In 1420 the city was occupied by the Polish military forces and in 1434 with the victory of Poland the war between Polish and Lithuanian feudal warlords for Podillia lands finished. Since then Kamianets' received status of the King's city and was transformed into perfect and invincible fortress against the enemies.
Magdebourg Law and favorable location at the crossroad of trade paths benefited to the development of crafts and commerce. The population of the city has been united into three national communities: Russian, Polish and Armenian that created three centers, Polish, Russian and Armenian markets correspondingly.
The first known description of Kamyanets castle was written in 1494. Then the castle had a gate with a tower from the side of city and other (Rocky) gate from northern side. There were 11 guns, including one big - “tarasnitsa" - in the castle.
The New Castle was built on the Dutch samples in 1621. It should strengthen the defense of the fortress from the most dangerous western side. It is a big earthen "gornverk". It was reconstructed several times (last time at the end of 18 century). To our time the potern system (courses) and casemates remain, and the bigger part of stone walls - scarp and counter-scarp.
The main struggle in time of the city siege by Turks in 1672 proceeded around of the New Castle. About 1000 soldiers fought here. The struggle was very hard.
On the 26th of September was a strong explosion and the Tower Chorna (Black) was destroyed. Many people were died and among them was "Gector Kamyanetsky" Jezy Volodyjvsky. The tragic death of the man who considered to be the soul of defense.
During many centuries of its history the city was in the center of national and liberational movement that reached its climax during the war of the Ukrainian people under leadership of Bogdan Khmelnyts'kyi. In the 17th century the territory was threatened with Turkish invasion. In August 1672 the city came under 27 years of Turkish occupation. According to Carlsbad Peace Treaty of 1699 Turkey has been forced to return to Poland bigger part of Podillia with Kamianets'. In 1793 the Right Bank of Ukraine has been annexed to the Russian Empire and in 1795 Kamianets' has become the center of Podillia Province. Within the course of time the, power in the city has changed. It degraded and flourished again and it affected its architecture.
In 1846 the city was visited by famous Ukrainian Poet Taras Shevchenko. In 1850's renowned representatives of Ukrainian literature, Stepan Rudanskyi and Anatolii Svydnits'kyi studied at the theological seminary.
During the years of struggle for establishment of Ukrainian State in June of 1919 Kamianets' has become a temporary capital of Ukrainian People's Republic. In the city Ukrainian National University was founded, the first rector of which was Ivan Ogiyenko.
In 1928 by the Order of the Soviet of People Commissars of Ukrainian SSR the Old Castle has become the state historical and cultural reserve.
The tourism is one of the main trends of the city development. Everyone will be amused of the city location and also its historical-architectural monuments and places of interest.
Кам'янець-Подільський - у недавньому минулому столиця Поділля: в 1362-1395 рр. - князівства, з 30-х рр. XV ст. - центр воєводства в складі Польського королівства, в 1672-1699 рр. - центр турецького пашалика (еялету), з кінця XVIII ст. - центр Подільської губернії, в 1937-1954 рр. - центр області.
Кам'янець, що вважався в XV-XVIII століттях "ключем Польщі", був відомий усій Європі як "оплот християнства", "вежа, зведена рукою Божою". Він був містом-фортецею, що мало дві однаково могутні групи укріплень: міські фортифікації і замок.
Розташування міста по-своєму унікальне: у глибокому каньйоні протікає річка Смотрич (ліва притока Дністра), що охоплює кільцем скелястий півострів. Середньовічний Кам'янець з'єднувався з навколишньою місцевістю тільки вузьким перешийком. Висота каньйону Смотрича складає близько 30 м, ширина - 150-200 м. Природну міць міста люди доповнили фортифікаційними спорудами.
Історико-археологічні пам'ятки свідчать, що на цих землях люди жили з давніх-давен. На території Старого міста, фортеці та в Татарському урочищі знайдено залишки поселень трипільської культури, доби бронзи й раннього заліза. У перші століття нашої ери територію майбутнього Кам'янця та його околиць населяли племена черняхівської культури, основним заняттям яких було рільництво. Знайдені тут римські монети III-III століть свідчать про торгові зв'язки місцевого населення з жителями Північного Причорномор'я та римських провінцій. Наприкінці першого тисячоліття нашої ери територію сучасного Кам'янця, як і все середнє Подністров’я, заселяють східнослов'янські племена уличів та тиверців, що входили до складу Київської Русі.
Залишки слов'янських поселень, виявлені на території фортеці і Старого міста, дають підстави стверджувати, що в ХІІ-ХIII ст. сформувалося місто Кам'янець, яке набуло значного розквіту у складі Галицько-Волинського князівства, особливо у торговельних стосунках, бо саме через нього пролягав шлях із Києва на Балкани. Місто було також одним із форпостів на південно-західному кордоні Русі. Тоді ж на скелястому мисові на захід від міста споруджено дерев'яне укріплення. В ХІІІ-ХІV ст. з'явилися перші кам'яні вежі. Літопис приписує будівництво кам'яного замку литовським князям Коріатовичам (друга половина XIV ст.).
В 1362 р. Кам'янець увійшов до складу Великого князівства Литовського і відтоді формується як політичний і адміністративний центр Поділля. В 1420 році місто захопили польські війська, а в 1434 році перемогою Польщі закінчилася війна між польськими і литовськими феодалами за подільські землі. З цього часу Кам'янець отримав статус королівського міста і був перетворений на досконалу і неприступну для ворогів фортецю.
Татари, що часто нападали на Поділля, навіть не намагалися захопити місто. Коли турки встановили своє панування над Молдавським князівством і Дністер, що протікає всього за 15 км від Кам'янця, став кордоном між Польським королівством і Османською імперією, стратегічне значення міста особливо зросло.
Надання місту Магдебурзького права та вигідне розташування на перехресті торговельних шляхів сприяло розвиткові ремесел і торгівлі. Населення міста було об'єднано у три національні спільноти: руську (українську), польську і вірменську, які відповідно утворили й три центри - Польський, Руський та Вірменський ринки.
Перший відомий опис Кам'янецького замку відноситься до 1494 р. З боку міста він мав ворота з вежею, у північній стіні була влаштована Польна брама. На озброєнні гарнізону було 11 гармат і одна велика "тарасниця".
У 1621 р. під керівництвом королівського інженера Теофіла Шомберга за голландським зразком споруджено Новий замок, що був пристосований до оборони в умовах артилерійської боротьби. Новий замок складався з двох земляних півбастіонів (в них знаходилися каземати) і куртини, перед якими було влаштовано сухий рів. До сьогодні збереглися система підземель, а також більшість кам'яних стін - ескарпові та контрескарпові.
Основна боротьба під час облоги міста турками (12-26 серпня 1672 р.) відбувалася саме тут. У Новому замку було близько 1000 захисників (усього ж гарнізон міста нараховував близько 1,5 тис.). Турки ж мали 5-кратну перевагу в артилерії, і більш ніж у 80 разів - у живій силі. Найпотужніша в Європі турецька артилерія сіяла спустошення, знищуючи укріплення і будинки в місті. Щодня на Новий замок обрушувалося 400 ядер і 200 мортирних гранат. Турецькі сапери робили підкопи, для того щоб висадити його в повітря.
Обложені вирішили відступити в Старий замок. 25 серпня турки підірвали міну під Великою західною вежею і почали штурм. Захисники відбили його, однак стало зрозуміло, що замок довго не вистоїть. Староста М. Потоцький та інші керівники гарнізону приймають рішення розпочати переговори з турками. Ті погодилися прийняти почесну капітуляцію.
Під час переговорів 26 серпня злетіла в повітря вежа Чорна. Вибухнув пороховий склад, підірваний начальником замкової артилерії Геклінгом. Загинуло понад 500 чоловік, у тому числі "Гектор кам'янецький" Юрій Володийовський, якого вважали душею оборони.
Протягом усієї багатовікової історії місто перебувало у виру національно-визвольного руху, який досяг апогею під час Визвольної війни українського народу, очолюваної Богданом Хмельницьким. В XVII ст. над краєм нависла загроза турецького завоювання. В серпні 1672 р. місто на 27 років було захоплене турецькими завойовниками. За Карловицькою мирною угодою 1699 р. Туреччина була змушена повернути Польщі більшу частину Поділля з Кам’янцем. В 1793 р. Правобережна Україна була приєднана до Російської держави, а в 1795 р. Кам'янець став центром Подільської губернії. З плином віків змінювалася влада. Місто не раз занепадало і розквітало знову, що неминуче позначалось на його забудові.
В 1846 році місто відвідав видатний український поет Тарас Шевченко. В 50-ті роки XIX ст. в духовній семінарії навчались видатні представники української літератури - Степан Руданський та Анатолій Свидницький.
В роки боротьби за становлення української державності, в червні 1919 р. Кам'янець тимчасово став столицею Української Народної Республіки. В місті було відкрито Кам’янець-Подільський державний університет, першим ректором якого був Іван Огієнко.
В 1928 році постановою уряду УРСР, Стару фортецю було оголошено державним історико-культурним заповідником.
Туризм - один з головних напрямків розвитку міста зараз. Своїм розташуванням та історико-архітектурними пам'ятками Кам'янець може зачарувати кожного. Традиційно в місті відбуваються лицарські турніри, етап чемпіонату України з повітроплавання, авторалі та інші видовищні заходи.
Подолье, Хмельницкая область. Каменец-Подольский.
Каменец-Подольский - в недавнем прошлом столица Подолья: в 1362-1395 гг. - княжества, с 30-х гг. XV в. - центр воеводства в составе Польского королевства, в 1672-1699 гг. - центр турецкого пашалыка (эялету), с конца XVIII в. - центр Подольской губернии, в 1937-1954 гг. - центр области.
Каменец, считавшийся в XV-XVIII веках "ключом Польши", был известен всей Европе как "оплот христианства", "башня, сведенная рукой Божьей". Он был городом-крепостью, имевшим две равно могущественные группы укреплений: городские фортификации и замок.
Расположение города по-своему уникально: в глубоком каньоне протекает река Смотрич (левый приток Днестра), охватывающая кольцом скалистый полуостров. Средневековый Каменец соединялся с окружающей местностью только узким перешейком. Высота каньона Смотрича составляет около 30 м, ширина - 150-200 м. Естественную мощь города люди дополнили фортификационными сооружениями.
Историко-археологические памятки свидетельствуют, что на этих землях люди жили издавна. На территории Старого города, крепости и в Татарском урочище найдены остатки поселений трипольской культуры, эпохи бронзы и раннего железа. В первые века нашей эры территорию будущего Каменца и его околиц населяли племена черняховской культуры, основным занятием которых было земледелие. Найденные здесь римские монеты III-III веков свидетельствуют о торговых связях местного населения с жителями Северного Причерноморья и римских провинций. В конце первого тысячелетия нашей эры территорию современного Каменца, как и все среднее Поднестровье, заселяют восточнославянские племена уличей и тиверцев, которые входили в состав Киевской Руси.
Остатки славянских поселений, выявленные на территории крепости и Старого города, дают основания утверждать, что в ХІІ-ХIII вв. сформировался город Каменец, который получил значительный расцвет в составе Галицко-Волынского княжества, особенно в торговых отношениях, потому что именно через него пролегал путь из Киева на Балканы. Город был также одним из форпостов на юго-западной границе Руси. Тогда же на скалистом мысу к западу от города было построено деревянное укрепление. В ХІІІ-ХІV вв. появились первые каменные башни. Летопись приписывает строительство каменного замка литовским князьям Кориятовичам (вторая половина XIV в.).
В 1362 г. Каменец вошел в состав Великого княжества Литовского и с тех пор формируется как политический и административный центр Подолья. В 1420 году город захватили польские войска, а в 1434 году победой Польши закончилась война между польскими и литовскими феодалами за подольские земли. С этого времени Каменец получил статус королевского города и был преобразован на совершенную и неприступную для врагов крепость.
Татары, которые часто нападали на Подолье, даже не пытались захватить город. Когда турки установили свое господство над Молдавским княжеством и Днестр, протекающий всего в 15 км от Каменца, стал границей между Польским королевством и Османской империей, стратегическое значение города особенно возросло.
Предоставление городу Магдебургского права и выгодное расположение на пересечении торговых путей содействовали развитию ремесел и торговли. Население города было объединено в три национальные сообщества: руськую (украинскую), польскую и армянскую, которые соответственно образовали и три центра - Польский, Руський и Армянский рынки.
Первое известное описание Каменецкого замка относится к 1494 г. Со стороны города он имел ворота с башней, в северной стене были устроены Польные ворота. На вооружении гарнизона было 11 пушек и одна большая "тарасниця".
В 1621 г. под руководством королевского инженера Теофила Шомберга по голландскому образцу был построен Новый замок, приспособленный к обороне в условиях артиллерийской борьбы. Новый замок состоял из двух земляных полубастионив (в них находились казематы) и куртины, перед которыми был устроен сухой ров. До сих пор сохранились система подземелий, а также большинство каменных стен - эскарпа и контрэскарпа.
Основная борьба во время осады города турками (12-26 августа 1672 г.) происходила именно тут. В Новом замке было около 1000 защитников (всего же гарнизон города насчитывал около 1,5 тыс.). Турки же имели 5-кратное преимущество в артиллерии, и более чем в 80 раз - в живой силе. Мощнейшая в Европе турецкая артиллерия сеяла опустошение, уничтожая укрепление и дома в городе. Ежедневно на Новый замок обрушивалось 400 ядер и 200 мортирных гранат. Турецкие саперы делали подкопы, для того чтобы высадить его в воздух.
Осажденные решили отступить в Старый замок. 25 августа турки подорвали мину под Большой западной башней и начали штурм. Защитники отразили его, но стало понятно, что замок долго не выстоит. Староста М. Потоцкий и другие руководители гарнизона приняли решение начать переговоры с турками. Те согласились принять почетную капитуляцию.
Во время переговоров 26 августа взлетела в воздух башня Черная. Взорвался пороховой склад, подорванный начальником замковой артиллерии Геклингом. Погибло свыше 500 человек, в том числе "Гектор каменецкий" Юрий Володиевский, которого считали душой обороны.
На протяжении всей многовековой истории город находился в водовороте национально-освободительного движения, которое достигло апогея во время Освободительной войны украинского народа, возглавляемой Богданом Хмельницким. В XVII в. над краем нависла угроза турецкого завоевания. В августе 1672 г. город на 27 лет был захвачен турецкими завоевателями. Согласно Карловецкому мирному договору 1699 г. Турция была вынуждена вернуть Польше большую часть Подолья с Каменцем. В 1793 г. Правобережная Украина была присоединена к Российскому государству, а в 1795 р. Каменец стал центром Подольской губернии. С течением веков изменялась власть. Город не раз приходил в упадок и расцветал опять, что отражалось и на его застройке.
В 1846 году город посетил великий украинский поэт Тарас Шевченко. В 50-ые годы XIX в. в духовной семинарии учились выдающиеся представители украинской литературы - Степан Руданский и Анатолий Свидницкий.
В годы борьбы за становление украинской государственности, в июне 1919 г. Каменец временно стал столицей Украинской Народной Республики. В городе был открыт государственный Каменец-Подольский университет, первым ректором которого был Иван Огиенко.
В 1928 году постановлением правительства УССР, Старая крепость была объявлена государственным историко-культурным заповедником.
Туризм - одно из главных направлений развития современного города. Своим расположением и историко-архитектурными достопримечательностями Каменец может очаровать любого. Традиционно в городе проходят рыцарские турниры, этап чемпионата Украины по воздухоплаванию, авторалли и другие зрелищные мероприятия.
Kamyanets-Podilskyi - one of the oldest cities in Ukraine, in the central part of the Volynian-Podillian Upland on the Smotrych River, the left tributary of the Dnister river, 102 km from Khmelnytskyi. The fortress, 11th - 16th century, is one of the many historic defensive structures within the city. This is a monument of military architecture of the feudal era. The first fortification were built in the 11th - 12th centuries. In the early 16th century the fortress was re-designed by the Italian military engineer Camilius, and seven towers were built. In the 17th century bastion structures were built (New Fortress). The Old Fortress occupies almost 5 ha. Part of an underground passage has been uncovered.
The massive fortifications of the fortress and the city impressed not only travellers and merchants who came to visit the city. According to local legend, the Turkish Khan Osman allegedly asked "who built this mighty city?" An underling is said to have replied "God Himself". Upon being unable to take the city by storm, the Khan was to have said upon leaving "Then let God Himself take the city".
In recent times Kamyanets-Podilsky was the capital of Podilla (in the beginning it was the centre of princedoms, since the thirties of 15th century the town became the center of voevode and since the end of 18th century - of province).
Kamyanets was known to all Europe as "stronghold of Christianity", "tower constructed by God's hand". In Middle Ages it was really a city-fortress with 2 equal powerful groups of fortifications: city fortifications and the castle (Old Fortress).
From the point of view of defense the city had a unique allocation because it was in a loop of the river Smotrich with only access on a narrow rocky crest. The canyon is about 30 meters high and 150-200 meters wide.
The historical and archaeological findings attest that people have lived in these lands from prehistoric times. On the territory of the modern Old City of the fortress and in Tatarysky tract there have been found the remains of human settlements from Trypillya cultural period of the Bronze Age and that of Early Iron Age. In the first centuries of Christian era the territory of the future city of Kamianets' and its surroundings was populated by the tribes of Chernyakiv cultural period, the main occupation of which was agriculture. The Roman coins of the 2nd and 3rd centuries A. D. attest that there existed trade and commercial ties of the local population and the residents of Northern Black Seashore and also of Roman provinces. In the end of the first millennium A.D. the territory of the present-day Kamianets', the same as all Mild-Dnister Valley, has been populated by Eastern Slavic tribes of Oulychi and Tyvertsi that constituted Kyiv Rus.
The remains of Slavic settlements that have been discovered on the territory of the fortress and of the Old City give reasons to assert that in the 12th-13th centuries there has been formed the city of Kamianets' that developed to a great extent within Gallic-Volyn Duchy, especially in commercial sphere since it was located along the trading path from Kyiv to Balkans. The city also was a stronghold on south-western frontier of Rus. In the Early history of the city (12th century), when firearms were not widespread, natural protection was supplemented with small wooden defense structures on rocky cape to the west of the city. In 13-14th century small stone towers (fragments of the base are kept only) appeared in the old castle. The annals attribute the construction of a stone fortress to Lithuanian princes Koriatovych that ruled Podilla princedom in the sixties – nineties of 14 century.
In 1362 Kamianets' was included into Great Duchy of Lithuania and ever since is formed as a political and administrative center of Podillia. In 1420 the city was occupied by the Polish military forces and in 1434 with the victory of Poland the war between Polish and Lithuanian feudal warlords for Podillia lands finished. Since then Kamianets' received status of the King's city and was transformed into perfect and invincible fortress against the enemies.
Magdebourg Law and favorable location at the crossroad of trade paths benefited to the development of crafts and commerce. The population of the city has been united into three national communities: Russian, Polish and Armenian that created three centers, Polish, Russian and Armenian markets correspondingly.
The first known description of Kamyanets castle was written in 1494. Then the castle had a gate with a tower from the side of city and other (Rocky) gate from northern side. There were 11 guns, including one big - “tarasnitsa" - in the castle.
The New Castle was built on the Dutch samples in 1621. It should strengthen the defense of the fortress from the most dangerous western side. It is a big earthen "gornverk". It was reconstructed several times (last time at the end of 18 century). To our time the potern system (courses) and casemates remain, and the bigger part of stone walls - scarp and counter-scarp.
The main struggle in time of the city siege by Turks in 1672 proceeded around of the New Castle. About 1000 soldiers fought here. The struggle was very hard.
On the 26th of September was a strong explosion and the Tower Chorna (Black) was destroyed. Many people were died and among them was "Gector Kamyanetsky" Jezy Volodyjvsky. The tragic death of the man who considered to be the soul of defense.
During many centuries of its history the city was in the center of national and liberational movement that reached its climax during the war of the Ukrainian people under leadership of Bogdan Khmelnyts'kyi. In the 17th century the territory was threatened with Turkish invasion. In August 1672 the city came under 27 years of Turkish occupation. According to Carlsbad Peace Treaty of 1699 Turkey has been forced to return to Poland bigger part of Podillia with Kamianets'. In 1793 the Right Bank of Ukraine has been annexed to the Russian Empire and in 1795 Kamianets' has become the center of Podillia Province. Within the course of time the, power in the city has changed. It degraded and flourished again and it affected its architecture.
In 1846 the city was visited by famous Ukrainian Poet Taras Shevchenko. In 1850's renowned representatives of Ukrainian literature, Stepan Rudanskyi and Anatolii Svydnits'kyi studied at the theological seminary.
During the years of struggle for establishment of Ukrainian State in June of 1919 Kamianets' has become a temporary capital of Ukrainian People's Republic. In the city Ukrainian National University was founded, the first rector of which was Ivan Ogiyenko.
In 1928 by the Order of the Soviet of People Commissars of Ukrainian SSR the Old Castle has become the state historical and cultural reserve.
The tourism is one of the main trends of the city development. Everyone will be amused of the city location and also its historical-architectural monuments and places of interest.
Кам’янець-Подільський, міська ратуша XV-XVIII ст.
Каменец-Подольский, городская ратуша XV-XVIII вв.
Каменец-Подольский, городская ратуша XV-XVIII вв.
Кам’янець-Подільський, монастир домініканців XV-XVIII ст.
Зараз - Римсько-католицька парафія Святого Миколая Єпископа Міри.
Каменец-Подольский, монастырь доминиканцев XV-XVIII вв.
В настоящее время - Римско-католическая парафия Святого Николая Епископа Миры.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Dominicans Monastery, the 15th-18th century.
Зараз - Римсько-католицька парафія Святого Миколая Єпископа Міри.
Каменец-Подольский, монастырь доминиканцев XV-XVIII вв.
В настоящее время - Римско-католическая парафия Святого Николая Епископа Миры.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Dominicans Monastery, the 15th-18th century.
Кам’янець-Подільський, будинок окружного суду 1856 р.
Каменец-Подольский, здание окружного суда 1856 г.
Каменец-Подольский, здание окружного суда 1856 г.
Кам’янець-Подільський, кафедральний костел Св. Апостолів Петра і Павла, XV-XVIII ст.
Каменец-Подольский, кафедральный костел Св. Апостолов Петра и Павла, XV-XVIII вв.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Roman-Catholic Church of the Sts. Apostoles Peter and Paul, the 15th-18th century.
Кам’янець-Подільський, комплекс монастиря францисканів XV-XVIII ст.
Каменец-Подольский, комплекс монастыря францисканцев XV-XVIII вв.
Каменец-Подольский, комплекс монастыря францисканцев XV-XVIII вв.
Кам’янець-Подільський, Тринітарський костел (церква Св. Йосафата), XVIII ст.
Каменец-Подольский, Тринитарский костел (церковь Св. Йосафата), XVIII в.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Trinitarian Roman-Catholic Church (St. Josaphat`s Church), the 18th century.
Каменец-Подольский, Тринитарский костел (церковь Св. Йосафата), XVIII в.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Trinitarian Roman-Catholic Church (St. Josaphat`s Church), the 18th century.
Кам’янець-Подільський, відновлена будівля католицької семінарії, 1670 р. (?)
Каменец-Подольский, отстроенное здание католической семинарии, 1670 г. (?)
Каменец-Подольский, отстроенное здание католической семинарии, 1670 г. (?)
Кам’янець-Подільський, церква Св. Георгія, 2-а пол. XIX ст.
Вид від Старого Замку.
Каменец-Подольский, церковь Св. Георгия, 2-я пол. XIX в.
Вид от Старого Замка.
Kamianets`-Podil`s`ky, the St. Georg`s Church, the 2nd half of the 19th century.
The view from the Old Castle side.
Вид від Старого Замку.
Каменец-Подольский, церковь Св. Георгия, 2-я пол. XIX в.
Вид от Старого Замка.
Kamianets`-Podil`s`ky, the St. Georg`s Church, the 2nd half of the 19th century.
The view from the Old Castle side.
Кам’янець-Подільський, вид на Старе місто від Старого Замку.
Внизу - Захаржевська вежа ("Башта на броді"), XVI ст.
Кам'яні вежі міських укріплень і стіни з бійницями споруджені в XV ст. Першим виник оборонний вузол, що прикрив в'їзд через долину ріки з півночі - "Ляцька" (Польська) брама. На півдні в XVI ст. створено комплекс Руської брами. Обидві брами мали шлюзи, за допомогою яких піднімався рівень води в річці.
До складу Польської брами входило 6 веж, з'єднаних стінами, барбакан (укріплення-пастка перед основними воротами), міст з оборонною галереєю. Через руйнівні повені наприкінці XVIII ст. обрушився міст. У XIX ст. більшість стін і башти було розібрано. Уціліли 3 вежі: Наскельна і Надворітна з барбаканом, Настінна.
Захаржевська вежа розташовувалася за 300 м від Польської брами (вгору за течією ріки) і прикривала брід: звідси її друге ім'я - Башта на броді.
Від Польської брами дорога вела круто вгору - до вежі Стефана Баторія (Кушнірська башта) - найбільшої в системі міських укріплень. Вона споруджена в XV ст., а в XVI ст. перебудована на кошти короля Стефана Баторія. 2 верхніх поверхи вежі добудовані в 1785 р. По обидва боки до неї примикають прямокутні споруди, в одній з яких - Вітряні ворота. Над ними таблиця з латинським написом: "У 1585 р. споруджені Стефаном Баторієм Ко[оролем] П[ольским], Станіславом Августом Королем Польським відновлені і добудовані". Ця башта разом з брамами (Вітряною та "На прискалці"), стінами і Турецьким бастіоном складала оборонний вузол Верхньої Польської брами.
Каменец-Подольский, вид на Старый город от Старого Замка.
Внизу - Захаржевская башня ("Башня на броде"), XVI в.
Каменные башни городских укреплений и стены с бойницами построены в XV в. Первым возник оборонный узел, прикрывавший въезд от долины реки с севера - "Ляшские" (Польские) ворота. На юге в XVI в. создан комплекс Русских ворот. И Польские, и Русские ворота имели шлюзы, с помощью которых поднимался уровень воды в реке.
В состав Польских врат входило 6 башен, соединенных стенами, барбакан (укрепление-ловушка перед основными воротами), мост с оборонной галереей. Из-за разрушительных наводнений в конце XVIII в. обрушился мост. В XIX в. большинство стен и башни были разобраны. Уцелели 3 башни: Наскальная и Надворотная с барбаканом, Настенная.
Захаржевская башня располагалась в 300-х м от Польских ворот (вверх по течению реки) и прикрывала брод: отсюда ее второе название - Башня на броде.
От Польских ворот дорога вела круто вверх - к башне Стефана Батория (Скорнякская башня) - наибольшей в системе городских укреплений. Она построена в XV в., а в XVI в. перестроена на средства короля Стефана Батория. 2 верхних этажа башни достроены в 1785 г. По обе стороны к ней примыкают прямоугольные сооружения, в одном из которых - Ветряные ворота. Над ними таблица с латинской надписью: "В 1585 г. построены Стефаном Баторием Ко[оролем] П[ольским], Станиславом Августом Королем Польским восстановлены и достроены". Эта башня вместе с воротами (Ветряными и "На прискалке"), стенами и Турецким бастионом составляла оборонный узел Верхних Польских ворот.
Kamianets`-Podil`s`ky, the view of the Old Town from the Old Castle side.
Down is the Zaharzewska Tower ("the Tower about ford").
In 15th century stone towers of city fortification and walls with loopholes were built. Firstly Polish Gate appeared - the fortification that defended entrance to city through valley of the Smotrich from the north. In the south of city in 16th century the defensive complex of Ruthenian Gate was created. Both units of defense were simultaneously the hydraulic engineering constructions: they raised water level in the river with the help of sluices.
The system of Polish Gate included 6 towers, connected by walls, barbakan (fortification-trap in front of the main gate) and the bridge with defensive gallery. Spring floods often damaged sluices and at the end of 18th century the bridge fell off, towers were destroyed. In 19th century many fortifications were disassembled. Only 3 towers were kept hitherto: Nastinna, Naskelna and Nadvoritna.
Zaharzewska Tower stood on a rock in 300 m up-stream the river from a complex of Polish Gate and defended ford: from here the widespread name "Tower about ford".
From Polish Gate road led abruptly upwards - to Stefan Bathory Tower, Is the biggest tower in a system of the city fortification - constructed in 15th century, in 16th century has undergone to the capital reorganization. Accomplished for money of a Polish king Stefan Batorij. Two eatzha were completed in 1785. From both sides rectangular constructions adjoin to the tower, one of them is the Wind Gate.
Above the Gate the slab is placed with an inscription on latyne: "ln 1585 it was built by Stefan Batorij, a Polish king, and Stanislav Avgustum, a Polish king, was restored and upset". This tower, together with the gate attached to it (Windy and "Na pryskalke"), walls and a bastion constructed during turkish occupation of the city (1672-1699), forms defensive unit of Upper Polish Gate.
Внизу - Захаржевська вежа ("Башта на броді"), XVI ст.
Кам'яні вежі міських укріплень і стіни з бійницями споруджені в XV ст. Першим виник оборонний вузол, що прикрив в'їзд через долину ріки з півночі - "Ляцька" (Польська) брама. На півдні в XVI ст. створено комплекс Руської брами. Обидві брами мали шлюзи, за допомогою яких піднімався рівень води в річці.
До складу Польської брами входило 6 веж, з'єднаних стінами, барбакан (укріплення-пастка перед основними воротами), міст з оборонною галереєю. Через руйнівні повені наприкінці XVIII ст. обрушився міст. У XIX ст. більшість стін і башти було розібрано. Уціліли 3 вежі: Наскельна і Надворітна з барбаканом, Настінна.
Захаржевська вежа розташовувалася за 300 м від Польської брами (вгору за течією ріки) і прикривала брід: звідси її друге ім'я - Башта на броді.
Від Польської брами дорога вела круто вгору - до вежі Стефана Баторія (Кушнірська башта) - найбільшої в системі міських укріплень. Вона споруджена в XV ст., а в XVI ст. перебудована на кошти короля Стефана Баторія. 2 верхніх поверхи вежі добудовані в 1785 р. По обидва боки до неї примикають прямокутні споруди, в одній з яких - Вітряні ворота. Над ними таблиця з латинським написом: "У 1585 р. споруджені Стефаном Баторієм Ко[оролем] П[ольским], Станіславом Августом Королем Польським відновлені і добудовані". Ця башта разом з брамами (Вітряною та "На прискалці"), стінами і Турецьким бастіоном складала оборонний вузол Верхньої Польської брами.
Каменец-Подольский, вид на Старый город от Старого Замка.
Внизу - Захаржевская башня ("Башня на броде"), XVI в.
Каменные башни городских укреплений и стены с бойницами построены в XV в. Первым возник оборонный узел, прикрывавший въезд от долины реки с севера - "Ляшские" (Польские) ворота. На юге в XVI в. создан комплекс Русских ворот. И Польские, и Русские ворота имели шлюзы, с помощью которых поднимался уровень воды в реке.
В состав Польских врат входило 6 башен, соединенных стенами, барбакан (укрепление-ловушка перед основными воротами), мост с оборонной галереей. Из-за разрушительных наводнений в конце XVIII в. обрушился мост. В XIX в. большинство стен и башни были разобраны. Уцелели 3 башни: Наскальная и Надворотная с барбаканом, Настенная.
Захаржевская башня располагалась в 300-х м от Польских ворот (вверх по течению реки) и прикрывала брод: отсюда ее второе название - Башня на броде.
От Польских ворот дорога вела круто вверх - к башне Стефана Батория (Скорнякская башня) - наибольшей в системе городских укреплений. Она построена в XV в., а в XVI в. перестроена на средства короля Стефана Батория. 2 верхних этажа башни достроены в 1785 г. По обе стороны к ней примыкают прямоугольные сооружения, в одном из которых - Ветряные ворота. Над ними таблица с латинской надписью: "В 1585 г. построены Стефаном Баторием Ко[оролем] П[ольским], Станиславом Августом Королем Польским восстановлены и достроены". Эта башня вместе с воротами (Ветряными и "На прискалке"), стенами и Турецким бастионом составляла оборонный узел Верхних Польских ворот.
Kamianets`-Podil`s`ky, the view of the Old Town from the Old Castle side.
Down is the Zaharzewska Tower ("the Tower about ford").
In 15th century stone towers of city fortification and walls with loopholes were built. Firstly Polish Gate appeared - the fortification that defended entrance to city through valley of the Smotrich from the north. In the south of city in 16th century the defensive complex of Ruthenian Gate was created. Both units of defense were simultaneously the hydraulic engineering constructions: they raised water level in the river with the help of sluices.
The system of Polish Gate included 6 towers, connected by walls, barbakan (fortification-trap in front of the main gate) and the bridge with defensive gallery. Spring floods often damaged sluices and at the end of 18th century the bridge fell off, towers were destroyed. In 19th century many fortifications were disassembled. Only 3 towers were kept hitherto: Nastinna, Naskelna and Nadvoritna.
Zaharzewska Tower stood on a rock in 300 m up-stream the river from a complex of Polish Gate and defended ford: from here the widespread name "Tower about ford".
From Polish Gate road led abruptly upwards - to Stefan Bathory Tower, Is the biggest tower in a system of the city fortification - constructed in 15th century, in 16th century has undergone to the capital reorganization. Accomplished for money of a Polish king Stefan Batorij. Two eatzha were completed in 1785. From both sides rectangular constructions adjoin to the tower, one of them is the Wind Gate.
Above the Gate the slab is placed with an inscription on latyne: "ln 1585 it was built by Stefan Batorij, a Polish king, and Stanislav Avgustum, a Polish king, was restored and upset". This tower, together with the gate attached to it (Windy and "Na pryskalke"), walls and a bastion constructed during turkish occupation of the city (1672-1699), forms defensive unit of Upper Polish Gate.
Кам’янець-Подільський, вид на Старе місто від Старого Замку.
Під горою - Руська брама, XV-XVI ст., праворуч вдалині - 4-х поверхова споруда гарнізонних казарм.
Комплекс Руської брами включав 8 веж, барбакан, каземати і стіни довжиною 230 м, що повністю перетинали каньйон. В разі небезпеки опускалися затвори шлюзів, і вода затоплювала каньйон навколо міста. Уціліли Прибережна, Приворітна і Дозорна вежі, нижні яруси Надворітної вежі, барбакан, казематна куртина.
Під час оборони міста в 1672 р. гарнізон Руської брами налічував 230 воїнів під командуванням Станіслава Маковецького. Польську браму тоді обороняло лише 20 воїнів.
У 1768-1785 рр. комендантом міста був Ян де Вітте, інженер і архітектор. За його проектами на північному боці міста в долині в 1778-1779 рр. збудовані нові порохові склади, а на півдні в 1780-1788 рр. - казарми гарнізону. Цей 4-х поверховий будинок немов би складає єдине ціле з крутими скелями, що оточують місто.
Каменец-Подольский, вид на Старый город от Старого Замка.
Под горой - Русские ворота, XV-XVI в., справа вдали - 4-х этажное здание гарнизонных казарм. Комплекс Русских ворот включал 8 башен, барбакан, казематы и стены длиной 230 м, которые полностью пересекали каньон. В случае опасности опускались затворы шлюзов, и вода затапливала каньон вокруг города. Уцелели Прибрежная, Приворотная и Дозорная башни, нижние ярусы Надвратной башни, барбакан, казематная куртина. Во время обороны города в 1672 г. гарнизон Русских ворот насчитывал 230 воинов под командованием Станислава Маковецкого. Польские врата тогда обороняло лишь 20 воинов. В 1768-1785 гг. комендантом города был Ян де Витте, инженер и архитектор. По его проектам с северной стороны города в долине в 1778-1779 гг. были построены новые пороховые склады, а на юге в 1780-1788 гг. - казармы гарнизона. Этот 4-х этажный дом будто составляет единое целое с крутыми скалами, окружающими город.
Kamianets`-Podil`s`ky, the view of the Old Town from the Old Castle side.
Down is the Ruthenian Gate, right - the four-floor building of barracks of garrison.
The defensive complex of Ruthenian Gate consists of 8 towers, barbakan and walls (common extent of 230 m) which completely crossed a canyon. Three towers are preserved: Patrol, Pryvoritna and Riverside, bottom tiers of Nadvoritna Tower and barbakan, Casemate curtain.
During city's defense in 1672 Ruthenian Gate garrison consisted of 230 soldiers under command of S. Makowecky. Polish Gate at that time was defended only by 20 soldiers.
In 1768-1785 the town major was Yan de Witt. He was an engineer and architect. On the northern side of the city in 1778-1779 the Powder Deports were built by his projects. In 1780-1788 the barracks of garrison were built the west. This four-floor building remains the one-piece with the rocks, which surround the town.
Під горою - Руська брама, XV-XVI ст., праворуч вдалині - 4-х поверхова споруда гарнізонних казарм.
Комплекс Руської брами включав 8 веж, барбакан, каземати і стіни довжиною 230 м, що повністю перетинали каньйон. В разі небезпеки опускалися затвори шлюзів, і вода затоплювала каньйон навколо міста. Уціліли Прибережна, Приворітна і Дозорна вежі, нижні яруси Надворітної вежі, барбакан, казематна куртина.
Під час оборони міста в 1672 р. гарнізон Руської брами налічував 230 воїнів під командуванням Станіслава Маковецького. Польську браму тоді обороняло лише 20 воїнів.
У 1768-1785 рр. комендантом міста був Ян де Вітте, інженер і архітектор. За його проектами на північному боці міста в долині в 1778-1779 рр. збудовані нові порохові склади, а на півдні в 1780-1788 рр. - казарми гарнізону. Цей 4-х поверховий будинок немов би складає єдине ціле з крутими скелями, що оточують місто.
Каменец-Подольский, вид на Старый город от Старого Замка.
Под горой - Русские ворота, XV-XVI в., справа вдали - 4-х этажное здание гарнизонных казарм. Комплекс Русских ворот включал 8 башен, барбакан, казематы и стены длиной 230 м, которые полностью пересекали каньон. В случае опасности опускались затворы шлюзов, и вода затапливала каньон вокруг города. Уцелели Прибрежная, Приворотная и Дозорная башни, нижние ярусы Надвратной башни, барбакан, казематная куртина. Во время обороны города в 1672 г. гарнизон Русских ворот насчитывал 230 воинов под командованием Станислава Маковецкого. Польские врата тогда обороняло лишь 20 воинов. В 1768-1785 гг. комендантом города был Ян де Витте, инженер и архитектор. По его проектам с северной стороны города в долине в 1778-1779 гг. были построены новые пороховые склады, а на юге в 1780-1788 гг. - казармы гарнизона. Этот 4-х этажный дом будто составляет единое целое с крутыми скалами, окружающими город.
Kamianets`-Podil`s`ky, the view of the Old Town from the Old Castle side.
Down is the Ruthenian Gate, right - the four-floor building of barracks of garrison.
The defensive complex of Ruthenian Gate consists of 8 towers, barbakan and walls (common extent of 230 m) which completely crossed a canyon. Three towers are preserved: Patrol, Pryvoritna and Riverside, bottom tiers of Nadvoritna Tower and barbakan, Casemate curtain.
During city's defense in 1672 Ruthenian Gate garrison consisted of 230 soldiers under command of S. Makowecky. Polish Gate at that time was defended only by 20 soldiers.
In 1768-1785 the town major was Yan de Witt. He was an engineer and architect. On the northern side of the city in 1778-1779 the Powder Deports were built by his projects. In 1780-1788 the barracks of garrison were built the west. This four-floor building remains the one-piece with the rocks, which surround the town.
Кам’янець-Подільський, Гончарська башта (XVI ст.) Старого міста.
У XVI-XVIII ст. в оборонну систему міста також входили укріплення, що закривали доступ до міста з боку фортеці (Міські ворота, батарея Св. Терези, що називалася також Міським шанцем чи Вірменським бастіоном, батареї Св. Мартіна і Св. Михайла). Фортифікаційні споруди було зведено також на скелях, що оточують місто. Це передусім Гончарська башта на сході, а також вежі Різницька і Слюсарська, батареї Св. Григорія і Діви Марії, стіни Гловера, форти і стіни Дальке та ін.
Каменец-Подольский, Гончарная башня (XVI в.) Старого города.
В XVI-XVIII веках в оборонную систему города также входили укрепления, которые закрывали доступ к городу со стороны крепости (Городские ворота, батарея Св. Терезы, называвшаяся также Городским шанцем или Армянским бастионом, батареи Св. Мартина и Св. Михаила). Фортификационные сооружения были возведены и на скалах, окружающих город. Это, прежде всего, - Гончарская башня на востоке, а также башни Резницкая и Слесарская, батареи Св. Григория и Девы Марии, стены Гловера, форты и стены Дальке и др.
Kamianets`-Podil`s`ky, Honcharska [Potter`s] Tower of the Old Town, the 16th century.
In the 16th-18th centuries the fortification system of the city consists of fortifications, which closed the entry to the city (the City Gate and Armenian bastion, also fortifications on the rocks, which surround the city Honcharska [Potter's] Tower, the batteries of St. George and Virgin Maria, Glover's walls, Riznytska [Butcher's] Tower, Sluysarska [Fitter's] Tower).
У XVI-XVIII ст. в оборонну систему міста також входили укріплення, що закривали доступ до міста з боку фортеці (Міські ворота, батарея Св. Терези, що називалася також Міським шанцем чи Вірменським бастіоном, батареї Св. Мартіна і Св. Михайла). Фортифікаційні споруди було зведено також на скелях, що оточують місто. Це передусім Гончарська башта на сході, а також вежі Різницька і Слюсарська, батареї Св. Григорія і Діви Марії, стіни Гловера, форти і стіни Дальке та ін.
Каменец-Подольский, Гончарная башня (XVI в.) Старого города.
В XVI-XVIII веках в оборонную систему города также входили укрепления, которые закрывали доступ к городу со стороны крепости (Городские ворота, батарея Св. Терезы, называвшаяся также Городским шанцем или Армянским бастионом, батареи Св. Мартина и Св. Михаила). Фортификационные сооружения были возведены и на скалах, окружающих город. Это, прежде всего, - Гончарская башня на востоке, а также башни Резницкая и Слесарская, батареи Св. Григория и Девы Марии, стены Гловера, форты и стены Дальке и др.
Kamianets`-Podil`s`ky, Honcharska [Potter`s] Tower of the Old Town, the 16th century.
In the 16th-18th centuries the fortification system of the city consists of fortifications, which closed the entry to the city (the City Gate and Armenian bastion, also fortifications on the rocks, which surround the city Honcharska [Potter's] Tower, the batteries of St. George and Virgin Maria, Glover's walls, Riznytska [Butcher's] Tower, Sluysarska [Fitter's] Tower).
Кам’янець-Подільський. Здвиженська церква, 1799 р. (внизу).
Вид від Старого Замку.
Каменец-Подольский. Здвиженская церковь, 1799 г. (внизу).
Вид от Старого Замка.
Kamianets`-Podil`s`ky; down is the Zdvyzhens`ka Church, the 18th century.
The view from the Old Castle side.
Вид від Старого Замку.
Каменец-Подольский. Здвиженская церковь, 1799 г. (внизу).
Вид от Старого Замка.
Kamianets`-Podil`s`ky; down is the Zdvyzhens`ka Church, the 18th century.
The view from the Old Castle side.
Кам’янець-Подільський. Вид на замок з боку Старого міста.
Каменец-Подольский. Вид на замок со стороны Старого города.
the view of the Old Fortress from the town's side.
Каменец-Подольский. Вид на замок со стороны Старого города.
the view of the Old Fortress from the town's side.
Кам’янець-Подільська фортеця, схема з видання «Місто-фортеця - Fortress City. Ілюстрований нарис» (видавництво «Оіюм», Хмельницький-2004).
Каменец-Подольская крепость, схема из издания «Місто-фортеця - Fortress City. Ілюстрований нарис» (издательство «Оіюм», Хмельницкий-2002).
А. Нова фортеця.
В. Старий замок.
С. Замковий (Турецький) міст.
В. Старий замок.
С. Замковий (Турецький) міст.
Каменец-Подольская крепость, схема из издания «Місто-фортеця - Fortress City. Ілюстрований нарис» (издательство «Оіюм», Хмельницкий-2002).
А. Новая крепость.
В. Старый замок.
С. Замковый (Турецкий) мост.
Kamyanets-Podilskyi, the map of Fortress.
A. The New Fortress.
B. The Old Castle.
C. The Castle Bridge (Turkish).
В. Старый замок.
С. Замковый (Турецкий) мост.
Kamyanets-Podilskyi, the map of Fortress.
A. The New Fortress.
B. The Old Castle.
C. The Castle Bridge (Turkish).
Кам’янець-Подільський, стара фортеця, схема з видання «Місто-фортеця - Fortress City. Ілюстрований нарис» (видавництво «Оіюм», Хмельницький-2004).
Експлікація:
1 - Папська (Кармалюкова) башта;
2 - Башта Ковпак;
3 - Тенчинська башта;
4 - Ляська (Біла) башта;
5 - Денна башта;
6 - Нова (Велика) західна башта;
6a - Мала західна башта;
7 - Башта Рожанка;
8 - Комендантська башта;
9 - Лянцкоронська башта;
10 - Нова східна башта;
11 - Водна башта;
12 - місцезнаходження башти Чорної, під уламками якої загинув Ю. Володийовський;
13 - Боргова яма;
14 - залишки фундаменту замкового костьолу Св. Станіслава, підземна галерея;
15 - Північний бастіон;
16 - Південний бастіон;
16a - залишки бастіону Св. Ганни.
Каменец-Подольский, старая крепость, схема из издания «Місто-фортеця - Fortress City. Ілюстрований нарис» (издательство «Оіюм», Хмельницкий-2002).
Экспликация:
1 - Папская башня (Кармалюка);
2 - Башня Колпак;
3 - Тенчинская башня;
4 - Ляшская (Белая) башня;
5 - Дневная башня;
6 - Новая (Большая) западная башня;
6a - Малая западная башня;
7 - Башня Рожанка;
8 - Комендантская башня;
9 - Лянцкоронская башня;
10 - Новая восточная башня;
11 - Водная башня;
12 - местонахождение башни Черная, под обломками которой погиб Ю. Володийовский;
13 - Долговая яма;
14 - остатки фундамента замкового костела Св. Станислава, подземная галерея;
15 - Северный бастион;
16 - Южный бастион;
16a - остатки бастиона Св.Анны.
Kamyanets-Podilskyi, the map of Old Castle.
Explication: 1 - The Pope's Tower; 2 - The Kovpak Tower; 3 - The Tenchynska Tower; 4 - The White Tower; 5 - The Day Tower; 6 - The New Western Tower (the Great Tower); 6a - The Little Western Tower; 7 - The Rozhanka Tower; 8 - The Commandant's (Superintendent's) Tower; 9 - The Ljanskoronska Tower; 10 - The New Eastern Tower; 11 - The Water Tower; 12 - the conserved foundation of the Chorna (Black) Tower (the place where Yuriy Volodiovskiy died); 13 - The Debtor's Pit; 14 - the remains of the St. Stanislav Church, the Underground Gallery; 15 - The Northern Bastion; 16 - The Southern Bastion; 16a - the remains of the St. Anna's Bastion.
Kamyanets-Podilskyi, the map of Old Castle.
Explication: 1 - The Pope's Tower; 2 - The Kovpak Tower; 3 - The Tenchynska Tower; 4 - The White Tower; 5 - The Day Tower; 6 - The New Western Tower (the Great Tower); 6a - The Little Western Tower; 7 - The Rozhanka Tower; 8 - The Commandant's (Superintendent's) Tower; 9 - The Ljanskoronska Tower; 10 - The New Eastern Tower; 11 - The Water Tower; 12 - the conserved foundation of the Chorna (Black) Tower (the place where Yuriy Volodiovskiy died); 13 - The Debtor's Pit; 14 - the remains of the St. Stanislav Church, the Underground Gallery; 15 - The Northern Bastion; 16 - The Southern Bastion; 16a - the remains of the St. Anna's Bastion.
Кам’янець-Подільський. Старий Замок. Нова східна вежа, 1544 р.
Уздовж північної стіни фортеці йде дорога. Ближче усіх до міста вежа Нова східна з колодязем. На її стіні напис латинською мовою: "1544, Боже, тобі єдиному слава. Іов Претвич, архітектор". В стіни вежі вмонтовано два кам’яні ядра - символ неприступності фортеці.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Новая восточная башня, 1544 г.
Вдоль северной стены крепости проходит дорога. Ближе всех к городу расположена башня Новая восточная с колодцем. На ее стене надпись на латыни: "1544, Боже, тебе единственному слава. Иов Претвич, архитектор". В стены башни вмонтированы два каменных ядра - символ неприступности крепости.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The New Eastern Tower.
There was a road from the city along northern wall of the fortress. The New eastern Tower was built nearest to the city. On its wall there is Latin inscription: “1544, my God, to you the only praise. lov Pretvich, the architect". Two big cannon-balls walled in to the tower symbolize the power of the fortress.
Уздовж північної стіни фортеці йде дорога. Ближче усіх до міста вежа Нова східна з колодязем. На її стіні напис латинською мовою: "1544, Боже, тобі єдиному слава. Іов Претвич, архітектор". В стіни вежі вмонтовано два кам’яні ядра - символ неприступності фортеці.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Новая восточная башня, 1544 г.
Вдоль северной стены крепости проходит дорога. Ближе всех к городу расположена башня Новая восточная с колодцем. На ее стене надпись на латыни: "1544, Боже, тебе единственному слава. Иов Претвич, архитектор". В стены башни вмонтированы два каменных ядра - символ неприступности крепости.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The New Eastern Tower.
There was a road from the city along northern wall of the fortress. The New eastern Tower was built nearest to the city. On its wall there is Latin inscription: “1544, my God, to you the only praise. lov Pretvich, the architect". Two big cannon-balls walled in to the tower symbolize the power of the fortress.
Кам’янець-Подільський. Старий Замок. Комендантська (мала, ближча) та Рожанка (велика, далі) башти.
Вид з башти Лянцкоронська.
На північно-західному розі Старої фортеці стоїть вежа Рожанка, збудована у 1505р. Між Рожанкою і Новою східною знаходяться Лянцкоронська і Комендантська башти. Підступи до них прикриває Північний бастіон (в його стіну вставлено камінь з датою реконструкції - 1790).
Каменец-Подольский. Старый Замок. Комендантская (малая, ближе) и Рожанка (большая, дальше) башни. Вид из башни Лянцкоронская.
На северо-западной оконечности Старой крепости стоит башня Рожанка, построенная в 1505р. Между Рожанкой и Новой восточной находятся Лянцкоронска и Комендантская башни. Подступы к ним прикрывает Северный бастион (в его стене уставлен камень с датой реконструкции - 1790).
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Commandant and the Rozhanka Towers. The view from the Ljanskoronska Tower.
The last from northern west is The Rozhanka Tower constructed on money of bishop Kreslaw from Kurozvenky in 1505. Between The New eastern and The Rozhanka towers there are two other ones: The Ljanskoronska and The Commandant's. Approaches to them are covered with a rampart which was reconstructed in 1790 (there is a stone with this date inserted in the wall).
На північно-західному розі Старої фортеці стоїть вежа Рожанка, збудована у 1505р. Між Рожанкою і Новою східною знаходяться Лянцкоронська і Комендантська башти. Підступи до них прикриває Північний бастіон (в його стіну вставлено камінь з датою реконструкції - 1790).
Каменец-Подольский. Старый Замок. Комендантская (малая, ближе) и Рожанка (большая, дальше) башни. Вид из башни Лянцкоронская.
На северо-западной оконечности Старой крепости стоит башня Рожанка, построенная в 1505р. Между Рожанкой и Новой восточной находятся Лянцкоронска и Комендантская башни. Подступы к ним прикрывает Северный бастион (в его стене уставлен камень с датой реконструкции - 1790).
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Commandant and the Rozhanka Towers. The view from the Ljanskoronska Tower.
The last from northern west is The Rozhanka Tower constructed on money of bishop Kreslaw from Kurozvenky in 1505. Between The New eastern and The Rozhanka towers there are two other ones: The Ljanskoronska and The Commandant's. Approaches to them are covered with a rampart which was reconstructed in 1790 (there is a stone with this date inserted in the wall).
Кам’янець-Подільський. Старий Замок. Галерея в мурі між баштами Рожанка та Лянцкоронська.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Галерея в стене между башнями Рожанка и Лянцкоронская.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Галерея в стене между башнями Рожанка и Лянцкоронская.
Кам’янець-Подільський. Старий Замок. Комендантська (мала, ближча) та Лянцкоронська (велика, далі) башти.
Вид з башти Рожанка.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Комендантская (малая, ближе) и Лянцкоронская (большая, дальше) башни.
Вид из башни Рожанка.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Commandant and the Ljanskoronska Towers.
The view from the Rozhanka Tower.
Вид з башти Рожанка.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Комендантская (малая, ближе) и Лянцкоронская (большая, дальше) башни.
Вид из башни Рожанка.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Commandant and the Ljanskoronska Towers.
The view from the Rozhanka Tower.
Кам’янець-Подільський. Частина подвір’я Старого Замку (в центрі - Тенчинська башта).
Вид з башти Рожанка.
Каменец-Подольский. Часть внутреннего двора Старого Замка (в центре - Тенчинская башня).
Вид из башни Рожанка.
Kamianets`-Podil`s`ky. The part of a court yard of the Old Fortress (on the center The Tenchynska Tower).
The view from the Rozhanka Tower.
Вид з башти Рожанка.
Каменец-Подольский. Часть внутреннего двора Старого Замка (в центре - Тенчинская башня).
Вид из башни Рожанка.
Kamianets`-Podil`s`ky. The part of a court yard of the Old Fortress (on the center The Tenchynska Tower).
The view from the Rozhanka Tower.
Кам’янець-Подільський. Старий Замок. Денна башта та Нова (Велика) західна башта.
Вид з башти Рожанка.
З заходу фортеці в 40-х роках XVI ст. споруджені вежі Нова (Велика) західна і з'єднана з нею Денна чи Донна. На Денній башті встановлювали дерев'яну вежу для спостережень. У цій башті була каплиця, тому в документах XVIII ст. вона має ім'я Св. Михайла. Поруч зберігся фрагмент вежі Малої Західної.
Між Великою і Малою західними вежами в стіні зберігся отвір, до якого підходив міст, що з'єднував Стару фортецю з Новим замком.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Дневная башня и Новая (Большая) западная башня.
Вид из башни Рожанка.
На западе крепости в 40-х годах XVInbsp;в. были построенные башни Новая (Большая) западная и соединяющаяся с ней Дневная или Донная. На Дневной башне устанавливали деревянную вышку для наблюдений. В этой башне была часовня, поэтому в документах XVIIInbsp;в. она именуется Св.nbsp;Михаила. Рядом сохранился фрагмент башни Малой Западной.
Между Большой и Малой западными башнями в стене сохранилось отверстие, к которому подходил мост, соединявший Старую крепость с Новым замком.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Day Tower and the New Western Tower (the Great Tower).
The view from the Rozhanka Tower.
In a southwest corner there was a New (Big) Western Tower. It was destroyed by Turkish troops during city siege in August 1672, but was quickly built up later. From the west The New (constructed in 1542) and incorporated with it The Day towers are placed. A wooden tower for observers used to be put on the roof of The Day Tower. The fragment of the Small Western Tower remains between The New and The Rozhanka towers.
An aperture to which the bridge approached is preserved in the western wall. This bridge united The Old Fortress and the New Castle.
Вид з башти Рожанка.
З заходу фортеці в 40-х роках XVI ст. споруджені вежі Нова (Велика) західна і з'єднана з нею Денна чи Донна. На Денній башті встановлювали дерев'яну вежу для спостережень. У цій башті була каплиця, тому в документах XVIII ст. вона має ім'я Св. Михайла. Поруч зберігся фрагмент вежі Малої Західної.
Між Великою і Малою західними вежами в стіні зберігся отвір, до якого підходив міст, що з'єднував Стару фортецю з Новим замком.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Дневная башня и Новая (Большая) западная башня.
Вид из башни Рожанка.
На западе крепости в 40-х годах XVInbsp;в. были построенные башни Новая (Большая) западная и соединяющаяся с ней Дневная или Донная. На Дневной башне устанавливали деревянную вышку для наблюдений. В этой башне была часовня, поэтому в документах XVIIInbsp;в. она именуется Св.nbsp;Михаила. Рядом сохранился фрагмент башни Малой Западной.
Между Большой и Малой западными башнями в стене сохранилось отверстие, к которому подходил мост, соединявший Старую крепость с Новым замком.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Day Tower and the New Western Tower (the Great Tower).
The view from the Rozhanka Tower.
In a southwest corner there was a New (Big) Western Tower. It was destroyed by Turkish troops during city siege in August 1672, but was quickly built up later. From the west The New (constructed in 1542) and incorporated with it The Day towers are placed. A wooden tower for observers used to be put on the roof of The Day Tower. The fragment of the Small Western Tower remains between The New and The Rozhanka towers.
An aperture to which the bridge approached is preserved in the western wall. This bridge united The Old Fortress and the New Castle.
Кам’янець-Подільський. Старий Замок. Башта Ковпак, за нею - Папська (Кармелюкова) башта.
Вид з башти Тенчинська.
Ці вежі відомі ще з опису замку 1544 р. На південно-східному розі Старої Фортеці стоїть вежа Папська, споруджена на початку XVI ст. на кошти папи Юлія II (пізніше одержала ім'я Кармалюкової, оскільки в 20-х роках XIX ст. тут був ув'язнений опришок Устим Кармалюк).
На захід від Папської зведені вежі Ковпак, Тенчинська, Біла чи Ляська. Перед ними над самою скелею збудована невелика стіна, що закриває підходи до замку з півдня. В XVI столітті цю скелю було штучно вирівняно (каміння ж пішло на подальше спорудження башт).
Каменец-Подольский. Старый Замок. Башня Колпак, за ней - Папская (Кармелюка) башня.
Вид из башни Тенчинская.
Эти башни известны еще из описания замка 1544 г. На юго-восточном углу Старой Крепости стоит башня Папская, построенная в начале XVI ст. на средства папы Юлия II (позже получила имя Кармелюковой, поскольку в 20-х годах XIX ст. здесь был заключен в тюрьму опришек Устим Кармелюк).
К западу от Папской возведены башни Колпак, Тенчинская, Белая или Ляшская. Перед ними над самой скалой построена небольшая стена, прикрывающая южные подходы к замку. В XVI столетии эта скала была искусственно выровнена (камень же прошел на дальнейшее строительство башен).
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Kovpak and the Pope`s Towers.
The view from the Tenchynska Tower.
From the description of 1544 we find out about other towers. There was The Pope's Tower at a southeast corner. It was built on money of Pope Julius II in 1503-1513 (or The Karmaluk Tower because in the twentieth of 19th century Podiils hero Karmaluk was imprisoned here). To the west from it there were The Kovpak, The Tenchynska and The White (Lasska) towers. In front of them over a rock there was a wall covering southern approaches to the castle. In 16th century this rock was leveled artificially (stone has gone on construction of towers).
Вид з башти Тенчинська.
Ці вежі відомі ще з опису замку 1544 р. На південно-східному розі Старої Фортеці стоїть вежа Папська, споруджена на початку XVI ст. на кошти папи Юлія II (пізніше одержала ім'я Кармалюкової, оскільки в 20-х роках XIX ст. тут був ув'язнений опришок Устим Кармалюк).
На захід від Папської зведені вежі Ковпак, Тенчинська, Біла чи Ляська. Перед ними над самою скелею збудована невелика стіна, що закриває підходи до замку з півдня. В XVI столітті цю скелю було штучно вирівняно (каміння ж пішло на подальше спорудження башт).
Каменец-Подольский. Старый Замок. Башня Колпак, за ней - Папская (Кармелюка) башня.
Вид из башни Тенчинская.
Эти башни известны еще из описания замка 1544 г. На юго-восточном углу Старой Крепости стоит башня Папская, построенная в начале XVI ст. на средства папы Юлия II (позже получила имя Кармелюковой, поскольку в 20-х годах XIX ст. здесь был заключен в тюрьму опришек Устим Кармелюк).
К западу от Папской возведены башни Колпак, Тенчинская, Белая или Ляшская. Перед ними над самой скалой построена небольшая стена, прикрывающая южные подходы к замку. В XVI столетии эта скала была искусственно выровнена (камень же прошел на дальнейшее строительство башен).
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The Kovpak and the Pope`s Towers.
The view from the Tenchynska Tower.
From the description of 1544 we find out about other towers. There was The Pope's Tower at a southeast corner. It was built on money of Pope Julius II in 1503-1513 (or The Karmaluk Tower because in the twentieth of 19th century Podiils hero Karmaluk was imprisoned here). To the west from it there were The Kovpak, The Tenchynska and The White (Lasska) towers. In front of them over a rock there was a wall covering southern approaches to the castle. In 16th century this rock was leveled artificially (stone has gone on construction of towers).
Кам’янець-Подільський. Старий Замок. Ляська (Біла) башта.
Вид з башти Тенчинська.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Ляшская (Белая) башня.
Вид из башни Тенчинская.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The White Tower.
The view from the Tenchynska Tower.
Вид з башти Тенчинська.
Каменец-Подольский. Старый Замок. Ляшская (Белая) башня.
Вид из башни Тенчинская.
Kamianets`-Podil`s`ky, the Old Fortress. The White Tower.
The view from the Tenchynska Tower.
Поділля, Хмельницька область, село Чорнокозинці. Романтичні руїни замку (др. пол. XIV - поч. XVIІІ ст.) серед романтичних краєвидів.
Розташований у центрі сучасного села, на високому лівому березі р. Збруч. Час побудови припадає на кінець XIV - початок XV ст. З середини XV і до кінця XVIII ст. замок належав Кам'янецьким католицьким єпископам і використовувався як літня резиденція. Протягом XVI - початку XVII ст. витримав ряд татарських нападів, особливо спустошливим був напад 1516 р. Після здобуття турками в 1672 році Кам'янця, Чорнокозинський замок протягом 2-х років оборонявся від нападників. На початку XVIII ст. замок було відбудовано. В 1795 році замок перейшов у власність Російської казни. В 1815 став приватним володінням. Використовувався як родовий маєток до 1917 року.
Подолье, Хмельницкая область, село Чернокозынцы. Романтические руины замка (вт. пол. XIV - нач. XVIІІ в.) на фоне романтичных пейзажей.
Расположен в центре современного села, на высоком левом берегу р. Збруч. Время постройки приходится на конец XIV - начало XV вв. С середины XV и до конца XVIII вв. замок принадлежал католическим епископам Каменца и использовался как летняя резиденция. На протяжении XVI - начала XVII вв. выдержал ряд татарских нападений, особенно опустошительным было нападение 1516 г. После взятия турками в 1672 году Каменца, Чернокозинский замок на протяжении 2-х лет защищался от нападающих. В начале XVIII в. замок был отстроен. В 1795 году замок перешел в собственность Российской казны. В 1815 стал частным владением. Использовался как родовое имение до 1917 года.
Розташований у центрі сучасного села, на високому лівому березі р. Збруч. Час побудови припадає на кінець XIV - початок XV ст. З середини XV і до кінця XVIII ст. замок належав Кам'янецьким католицьким єпископам і використовувався як літня резиденція. Протягом XVI - початку XVII ст. витримав ряд татарських нападів, особливо спустошливим був напад 1516 р. Після здобуття турками в 1672 році Кам'янця, Чорнокозинський замок протягом 2-х років оборонявся від нападників. На початку XVIII ст. замок було відбудовано. В 1795 році замок перейшов у власність Російської казни. В 1815 став приватним володінням. Використовувався як родовий маєток до 1917 року.
Подолье, Хмельницкая область, село Чернокозынцы. Романтические руины замка (вт. пол. XIV - нач. XVIІІ в.) на фоне романтичных пейзажей.
Расположен в центре современного села, на высоком левом берегу р. Збруч. Время постройки приходится на конец XIV - начало XV вв. С середины XV и до конца XVIII вв. замок принадлежал католическим епископам Каменца и использовался как летняя резиденция. На протяжении XVI - начала XVII вв. выдержал ряд татарских нападений, особенно опустошительным было нападение 1516 г. После взятия турками в 1672 году Каменца, Чернокозинский замок на протяжении 2-х лет защищался от нападающих. В начале XVIII в. замок был отстроен. В 1795 году замок перешел в собственность Российской казны. В 1815 стал частным владением. Использовался как родовое имение до 1917 года.
Чорнокозинці, романтичні руїни замку (др. пол. XIV - поч. XVIІІ ст.)
В наш час з усієї планувальної структури замку фрагментарно збереглися два палацові корпуси, що утворювали північну частину замку, та залишки південно-західної круглої оборонної вежі, що разом з втраченою південно-східною утворювали південну частину замку. Між цими частинами замку знаходилось досить велике подвір'я прямокутної форми (55х45 м), яке було обмежене оборонними мурами зі східної та західної сторін.
Замкові споруди муровані з бутового каменю, потиньковані. З палацових корпусів збереглися лише стіни на рівні первісних 2-х ярусів. Плоскі перекриття по дерев'яних балках, а також дахові покриття втрачені повністю. Корпуси мають пивниці з збереженими напівциркулярним склепіннями мурованими з бутового каменю.
Чернокозынцы, романтические руины замка (вт. пол. XIV - нач. XVIІІ в.)
В наше время с всей планировочной структуры замка фрагментарно сохранились два дворцовых корпуса, которые образовывали северную часть замка, и остатки юго-западной круглой оборонной башни, которая вместе с утерянной юго-восточной образовывала южную часть замка. Между этими частями замка находился довольно большой двор прямоугольной формы (55х45 м), ограниченный оборонными стенами с восточной и западной сторон.
Замковые сооружения каменные из бутового камня, оштукатуренные. Из дворцовых корпусов сохранились лишь стены на уровне первичных 2-х ярусов. Плоские перекрытия на деревянных балках, а также потолочные покрытия утрачены полностью. В корпусах имеются пивные с сохранившимися полуциркулярными сводами из бутового камня.
В наш час з усієї планувальної структури замку фрагментарно збереглися два палацові корпуси, що утворювали північну частину замку, та залишки південно-західної круглої оборонної вежі, що разом з втраченою південно-східною утворювали південну частину замку. Між цими частинами замку знаходилось досить велике подвір'я прямокутної форми (55х45 м), яке було обмежене оборонними мурами зі східної та західної сторін.
Замкові споруди муровані з бутового каменю, потиньковані. З палацових корпусів збереглися лише стіни на рівні первісних 2-х ярусів. Плоскі перекриття по дерев'яних балках, а також дахові покриття втрачені повністю. Корпуси мають пивниці з збереженими напівциркулярним склепіннями мурованими з бутового каменю.
Чернокозынцы, романтические руины замка (вт. пол. XIV - нач. XVIІІ в.)
В наше время с всей планировочной структуры замка фрагментарно сохранились два дворцовых корпуса, которые образовывали северную часть замка, и остатки юго-западной круглой оборонной башни, которая вместе с утерянной юго-восточной образовывала южную часть замка. Между этими частями замка находился довольно большой двор прямоугольной формы (55х45 м), ограниченный оборонными стенами с восточной и западной сторон.
Замковые сооружения каменные из бутового камня, оштукатуренные. Из дворцовых корпусов сохранились лишь стены на уровне первичных 2-х ярусов. Плоские перекрытия на деревянных балках, а также потолочные покрытия утрачены полностью. В корпусах имеются пивные с сохранившимися полуциркулярными сводами из бутового камня.
Чорнокозинці, романтичні руїни замку (др.пол. XIV - поч. XVIІІ ст.)
Чернокозынцы, романтические руины замка (вт.пол. XIV - нач. XVIІІ в.)
Чернокозынцы, романтические руины замка (вт.пол. XIV - нач. XVIІІ в.)
Поділля, Хмельницька область. Мальовничий краєвид річки Жванчик поблизу села Залісся Перше.
Національний природний парк "Подільські Товтри"
Товтри - це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота якої в межах НПП подекуди досягає 400 метрів над рівнем моря. Над навколишньою рівниною ця гряда здіймається в середньому на 50-70 метрів. Головне пасмо Товтр простягається приблизно на 250 кілометрів, перетинаючи Поділля від Молдови аж до східних районів Львівської області. Ширина його на всьому протязі не скрізь однакова: в одних місцях вона сягає 2-3, в інших 15-20 кілометрів. У пониззях товтр прокладено шляхи. Зокрема, через Медобірський перевал проходить дорога від Хмельницького до Кам'янця-Подільського. Міцні товтрові вапняки здавна використовуються як сировина для будівництва. З білого медоборного каменю споруджена давньоруська фортеця в Старому Збаражі, стародавні споруди в Кам'янці-Подільському та інших містах і селах Поділля.
Товтри є вапняковими залишками узбережних бар'єрних рифів міоценового моря, витягнених паралельно давній берегової лінії, складених мшанковими, мембраннопоровими та черепашковими вапняками. Ці рифи утворювались протягом середнього i верхнього міоцену, у неогеновому періоді кайнозойської ери десь біля 20-25 мільйонів років тому, коли тут хлюпалися хвилі тропічного Сарматського моря. Товтри почали формуватись там, де були скупчення мохуваток, верметусів, устриць, на яких потім з літотамній будувались узбережні рифи. Під час утворення нинішніх Карпатських гір море відступило, а рештки його органічного світу стали основою для утворення величезних коралових рифів, котрі називаються товтрами. Аналогів Товарам немає в світі, але подібні за деякими геологічними структурами скелясті гряди є в Великобританії та США.
Національний природний парк "Подільські Товтри" створено на території 261316 га Указом Президента України №476\96 від 27.06.96 р. з метою збереження, відтворення і раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове, рекреаційне та оздоровче значення. Парк є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, і підпорядкований Міністерству екології і природних ресурсів України.
Мікроклімат Ка
Національний природний парк "Подільські Товтри"
Товтри - це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота якої в межах НПП подекуди досягає 400 метрів над рівнем моря. Над навколишньою рівниною ця гряда здіймається в середньому на 50-70 метрів. Головне пасмо Товтр простягається приблизно на 250 кілометрів, перетинаючи Поділля від Молдови аж до східних районів Львівської області. Ширина його на всьому протязі не скрізь однакова: в одних місцях вона сягає 2-3, в інших 15-20 кілометрів. У пониззях товтр прокладено шляхи. Зокрема, через Медобірський перевал проходить дорога від Хмельницького до Кам'янця-Подільського. Міцні товтрові вапняки здавна використовуються як сировина для будівництва. З білого медоборного каменю споруджена давньоруська фортеця в Старому Збаражі, стародавні споруди в Кам'янці-Подільському та інших містах і селах Поділля.
Товтри є вапняковими залишками узбережних бар'єрних рифів міоценового моря, витягнених паралельно давній берегової лінії, складених мшанковими, мембраннопоровими та черепашковими вапняками. Ці рифи утворювались протягом середнього i верхнього міоцену, у неогеновому періоді кайнозойської ери десь біля 20-25 мільйонів років тому, коли тут хлюпалися хвилі тропічного Сарматського моря. Товтри почали формуватись там, де були скупчення мохуваток, верметусів, устриць, на яких потім з літотамній будувались узбережні рифи. Під час утворення нинішніх Карпатських гір море відступило, а рештки його органічного світу стали основою для утворення величезних коралових рифів, котрі називаються товтрами. Аналогів Товарам немає в світі, але подібні за деякими геологічними структурами скелясті гряди є в Великобританії та США.
Національний природний парк "Подільські Товтри" створено на території 261316 га Указом Президента України №476\96 від 27.06.96 р. з метою збереження, відтворення і раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове, рекреаційне та оздоровче значення. Парк є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, і підпорядкований Міністерству екології і природних ресурсів України.
Мікроклімат Ка