На південний захід від Києва, липень 2004 року.
День четвертий: Чернівці -> Хотин -> Кам’янець-Подільський -> Чорнокозинці -> Чернівці

Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

На юго-запад от Киева, июль 2004 года.
День четвертый: Черновцы -> Хотин -> Каменец-Подольский -> Чернокозынцы -> Черновцы

Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Мапа четвертого дня маршруту.
Покриття автошляху Чернівці-Хотин-Кам’янець-Подільський - досить пристойне.
А от на виїзді з Кам'янець-Подільського "біс поплутав": я вирішив об'їхати Кам’янець із півночі та перейти з Т-23-26 на Т-09-01 (по картах Генштабу: з А-269 на А-268) дорогою через Голосків-Ульянівку (на схемі - частина фрагменту, що позначений червоним кольором)... Якщо Ви - не фанат "екстриму", то не раджу повторювати цей маршрут: менше ніж 15 км займуть майже годину та здадуться нескінченною мукою на фоні повсякчасного ризику "угробити" підвіску машини... :-(((
Дорога безпосередньо до Чорнокозинців - "мерзенна", але для "Жигулів", наприклад, - цілком придатна. Від Чорнокозинців на Кам'янець-Подільський поверталися через Залісся_Перше-Кадиївці; дорога - не "цукор", проте їхати можна...
Серед "потенційно намічених" на цей день були також і Скала-Подільська, і Борщів, і Мельниця-Подільська, і Кудринці...
Не судилося!


Схема четвертого дня маршрута.
Покрытие автодороги Черновцы-Хотин-Каменец-Подольский - достаточно приличное.
А вот на выезде из Каменец-Подольского "бес попутал": я решил объехать Каменец с севера и перейти с Т-23-26 на Т-09-01 (по картам Генштаба: с А-269 на А-268) по дороге через Голосков-Ульяновку (на схеме - часть фрагмента, обозначенного красным цветом)... Если Вы - не фанат "экстрима", то настоятельно не рекомендую повторять сей маршрут: менее 15 км займут без малого час и покажутся бесконечной мукой на фоне постоянного риска "угробить" подвеску машины... :-(((
Дорога непосредственно к Чернокозынцам - "мерзкая", но для "Жигулей", например, - вполне проходимая. От Чернокозынцев на Каменец-Подольский возвращались через Залесье_Первое-Кадиевцы; дорога - "не сахар", но ехать можно...
Среди "потенциально намеченных" на этот день были также и Скала-Подольская, и Борщев, и Мельница-Подольская, и Кудринцы...
Увы!


Поділля, Чернівецька область. Хотин.
Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, нещодавно відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.
Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).
Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст. Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.
Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж віків її неодноразово реконструювали та розширювали, руйнували завойовники і знов відбудовували.
Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан III Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі. Ще досі ми можемо бачити будинок старої хотинської митниці. У другій половині XVI ст. від хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей - 10000 золотих на рік. Влітку 1538 р. під час облоги замку польськими військами на чолі з графом Яном Тарновським було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.


Подолье, Черновицкая область. Хотин.
Хотин, привлекающий туристов со всего мира, один из самых давних городов Украины, недавно отпраздновал свое 1000-летие. В начале XI вв. киевский князь Владимир Великий создал систему пограничных крепостей на западе и юге своего государства, в том числе Хотин.
Название города, вероятно, происходит от глагола "хотеть": это место всегда было желанно для древних поселенцев, они всегда хотели жить в этом красивом и богатом крае (другие версии объясняют происхождение названия города от славянского имени Хотин или от имени вождя даков Котизона).
Сначала это была небольшая, построенная восточными славянами на месте древнего поселения деревянная крепость, защищавшая их от многочисленных завоевателей. Рядом с ней и одновременно с ней существовал неукрепленный поселок. На его территории археологи выявили остатки полуземляночного жилья с печами-каменками, которые датируются IX-X вв., а на глубине 1,2-1,4 м был выявлен культурный слой VII-VIII вв. Особенно большим населенным пунктом Хотин был в XI-XIII вв., когда он входил в состав Киевской Руси. Тогда он занимал территорию более чем 20 га. Историки обосновали тезис, что замок и город Хотин берут свое начало с самого начала XI в.
После монголо-татарского завоевания Руси роль Хотина, как одного из важнейших форпостов Галицко-Волынского княжества на юго-западе еще больше возросла. Его укрепления охраняли важную переправу на Днестре и сдерживали грабительские набеги степных кочевников. Князь Данил Галицкий, хоть и был вынужден покориться Золотой орде, не отказался от борьбы с ней. Он усиленно строил новые и укреплял старые крепости. В исполнение его воли, в Хотине в 40-50-х годах XIII в. вместо деревянных построили каменные укрепления. Первая каменная крепость была небольшой. Она была расположена на самом мысе, там, где сегодня стоит северная башня, и простиралась на юг к нынешнему комендантскому дворцу. На протяжении веков ее неоднократно реконструировали и расширяли, разрушали завоеватели и снова отстраивали.
В конце XIV в. Хотин вошел в состав Молдавского государства. Воевода Стефан III Великий значительно расширил границы крепости. Были возведены каменные стены шириной 5 и высотой 40 метров. В самой крепости были вырыты глубокие подвалы, служившие помещениями для воинов. На протяжении XV-XVI вв. Хотинская крепость была резиденцией молдавских хозяев. Благодаря мощной твердыне и выгодному расположению, Хотин стал центром развития ремесел и торговли, что в свою очередь способствовало расцвету культуры и экономики города. Об этом, в частности, свидетельствует и рукописное Хотинское Евангелие XIV в. В Хотине в те времена происходили наибольшие в Молдавском княжестве ярмарки, на которые приезжали купцы из разных стран Восточной и Западной Европы. Город был важным таможенным пунктом в европейско-азиатской торговле. Еще до сих пор можно увидеть здание старой хотинской таможни. Во второй половине XVI в. от хотинской ярмарки в молдавскую казну поступала огромная сумма денег - 10000 золотых в год. Летом 1538 г. во время осады замка польскими войсками во главе с графом Яном Тарновским была уничтожена часть стен и башен. В 1540-1544 гг. их отстроили.


Khotyn.
The Town of Khotyn lies on the right side of the Dnister. Archaeologists believe it was founded in the 8th - 9th centuries A.D., during the period of Eastern Slavs' active involvement in state formation.
Practically isolated from major roads and contemporary life, the fairy tale-like Khotyn castle is best known for towering 50-meter high walls that look out upon the wide, sweeping river as it flows south to the Black Sea.
Located alongside the Dniester River, the castle controlled a critical water-based trade route. Originally built in the 12th century out of wood, by the 15th century it had been completely remade in stone. Its 50 meter walls are still considered the tallest in all of Europe, Kurmaz said.
After the break up of the Galician-Volyn principality, Khotyn fortress was mainly controlled by the Cossacks until the Polish established control in the 15th century. The Turks took control of the fort the following century, but not for long.
Despite efforts by the Turks in the early 17th century to fortify the castle, it was conquered by a unified Slavic army that included Poles and Cossacks.
The Khotyn castle is especially interesting, and particularly so due to the famous battle that occurred just outside its walls in 1621. In the battle, Cossack Hetman Petro Sahaydachnyi defeated the Turks( army of 300, 000 men and officers) and struck an important peace agreement with them, which ultimately benefited the Poles and gave them control over the region.
Khotyn finally came under Russian control in 1793 and was mainly used as a prison up until the end of WWII.
Even today, the castle strikes with its grandeur. Stone and earth fortifications stretch out for about a mile. This 12th - 16th century structure rests atop a man-made platform 33 feet deep, a genial piece of ancient engineering thought, in its turn lying on a rocky ground. Rectangular area 4,000 by 800 feet is enclosed in the earthwork rampart (26 feet deep) enforced with bulwarks. Castle's stonework walls ornamented with red bricks to resemble the style of Podillya rushnyky look strikingly beautiful against the background of the Dniester valley.


Хотинська фортеця,
панорама цитаделі з південного заходу.


Хотинская крепость,
панорама цитадели с юго-запада.


Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі. Це про нього пізніше народ співав: "В Цареграді на риночку, п'є Байда горілочку".
У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни польсько-литовсько-козацьке військо гетьмана Яна Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився, 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: "Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати. Не можна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм билися обидві сторони".
Султан Осман II був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670 р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі "Людолови". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, зазнавши поразки під Хотином у 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.
Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям, але фактично її контролювали турки. На обох берегах Дністра, по якому проходив кордон, височіли та протистояли одна одній дві могутні фортеці - хотинська та кам'янець-подільська.
Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.
11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. До речі, описом цієї перемоги завершив свій роман "Пан Володийовський" Генрік Сенкевич. "Хотинська вікторія", прославлена по цілій Європі, принесла Яну Собеському корону польського короля.
Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.
Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська. В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года". У той час у боях під Хотином брав участь і класик грузинської літератури, поет Давид Гурамішвілі.
В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.
В 1826 році місту Хотину був наданій герб: в золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж - застромлені бунчуки.
В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців. Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.
Багато лиха і страждань жителям міста принесли I Світова та Громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не підкорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого в Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.
Червень 1940 року вселив у багатьох людей віру на здійснення їх сподівань, на національне визволення. Але 6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Проте і в цих жорстоких умовах надії на визволення не згасали. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволено місто було 3 квітня 1944 р. Проте в післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу тоталітарної комуністичної системи. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свою державу.
Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор І. Гамаль).
У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією їм. Олександра Довженка твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика "Яса".
Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, в 2000 році постановою Кабінету Міністрів України був створений Історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". А у вересні 2002 року, згідно указу Президента України, древнє місто відзначило свій 1000-літній ювілей.


После упадка Молдавского княжества город и крепость перешли в руки турок. Они еще больше усилили оборонную мощь крепости, но местное население никогда не мирилось с новыми поработителями. Помощниками в этой борьбе часто выступали запорожские казаки. Так было в 1563 году, когда казаки во главе с легендарным Дмитрием Вишневецким (Байдой) заняли крепость и начали переговоры с молдавским владыкой о совместном выступлении против Турции. Из-за измены молдавских бояр отряд казаков был разгромлен, а Дмитрий Вишневецкий был казнен в Константинополе. Это про него позже народ пел: "В Царьграде на рыночке, пьет Байда горилочку".
В 1615 г. польские войска заняли Хотин. После Цецорской войны 1620 г. между Польшей и Турцией, в ходе которой польские войска были разбиты, а великий коронный гетман Станислав Жулкевский погиб, Хотин стал главным форпостом обороны от турецкого нашествия. В сентябре - начале октября 1621 года у стен Хотинской крепости происходили события знаменитой Хотинской войны, которая прославила запорожских казаков и их гетмана Петра Конашевича-Сагайдачного и стала переломным моментом в истории Османской империи. В ходе Хотинской войны польско-литовско-казацкое войско гетмана Яна Кароля Ходкевича (35 тысяч воинов) и Запорожское войско гетмана Петра Сагайдачного (40 тысяч казаков) отбили многочисленные атаки 200-тысячной турецко-татарской армии. Казаки под проводом Сагайдачного в сентябре неоднократно производили смелые ночные рейды-контратаки, вызывая панику среди турецких войск. 24 сентября в крепости умер от ранения и последующего заражения крови гетман Ходкевич, и оборону возглавил Станислав Любомирский. Успешные действия казаков, умелые маневры польских войск постепенно подтачивали силы турков. Осман II окончательно растерялся, 28 сентября он решил дать генеральное сражение. Вот как описывает этот день очевидец и участник битвы Ян Собеский: "Более 60 пушек гремели непрерывно, небо пылало, а в воздухе висел дым, земля дрожала, стонали стены, скалы распадались на куски. Что видел глаз на протяжении дня, того не описать. Нельзя выразить точно, с каким рвением и мужеством, или скорее отчаянием сражались обе стороны".
Султан Осман II был вынужден 9 октября 1621 г. заключить с представителями Речи Посполитой Хотинский мир. Победа под Хотином спасла Западную Европу от вторжения янычар, произвела сильное впечатление на все народы и нашла свое отражение в литературе. Песни о героях этой битвы пел украинский народ, польские поэты слагали поэмы. Даже на далеких берегах Адриатики о подвиге украинских и польских воинов писал хорватский поэт Иван Гундулич, везде переписывались дневники участников войны. Польский поэт Вацлав Потоцкий написал в 1670 г. поэму о Хотинской войне, а украинский писатель Осип Маковей - повесть "Ярошенко". О тех событиях вспоминает Зинаида Тулуб в своем историческом романе "Человеколовы". Иван Франко о значении Хотинской победы писал, что Турция, потерпев поражение под Хотином в 1621 году, начала клониться из зенита своего величия и славы.
После Хотинского мира крепость была возвращена молдавским владыкам, но фактически ее контролировали турки. На обоих берегах Днестра, по которому проходила граница, возвышались и противостояли друг другу две могучие крепости - Хотинская и Каменец-Подольская.
На протяжении XVII века Хотин переходил из рук в руки, им владели и польские короли, и турецкие феодалы, неоднократно город освобождали запорожские казаки. Во время освободительной войны в Хотине в 1650-1653 гг. находились войска Богдана Хмельницкого.
11 ноября 1673 г. коронный гетман Ян Собеский во главе 30-тысячного польско-литовско-казацкого войска вдребезги разгромил в Хотине 40-тысячную турецкую армию. Решающим моментом битвы стала атака гусар воеводы Яблоновского. От гибели или плена спаслось лишь несколько тысяч турков. Кстати, описанием этой победы завершил свой роман "Господин Володийовский" Генрик Сенкевич. "Хотинска виктория", прославленная по целой Европе, принесла Яну Собескому корону польского короля. Войны с турками продолжались еще долгие годы. Только в начале XVIII века туркам удалось окончательно закрепиться в Хотине и в крепости. После реконструкции 1712-1718 гг. (при помощи французских инженеров) она стала самым могучим узлом османской обороны на востоке Европы.
Хотя в ХVIII-ХІХ вв. крепость постепенно теряла свое оборонное значение, под ее стенами продолжают кипеть битвы. Ее несколько раз штурмуют российские войска. В 1739 году они вступают в Хотин после победы над турками в битве под Ставчанами, в которой храбро дрались с врагами украинцы, россияне, грузины и молдаване. Великий российский ученый, поэт Михаил Ломоносов, восхищаясь мужеством своих соотечественников, написал "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года". В то время в боях под Хотином принимал участие и классик грузинской литературы, поэт Давид Гурамишвили.
В 1769-1787 гг. россияне опять штурмуют Хотинскую крепость. Но только после российско-турецкой войны 1806-1812 гг. Хотин вошел в состав России и стал уездным центром Бессарабской губернии. Отступая, турки почти полностью уничтожили Хотин, который постепенно стал отстраиваться.
В 1826 году городу Хотину был предоставлен герб: в золотом поле серебряная трехбашенная цитадель, сопровождаемая сверху серебряным равнораменным крестиком над двумя скрещенными саблями - символами защиты края от врагов. На передней башне полумесяц на древке, а на древках обеих крайних башен - воткнутые бунчуки.
В 1832 г. на территории крепости была построена новая церковь св. Александра Невского. В 1856 году правительство упразднило статус Хотинской крепости как военного объекта. Собственно город на протяжении XIX в. строился на равнинном плато по регулярному плану. По переписи 1897 г. в Хотине насчитывалось 18126 жителей. После реформы 1860-х годов в Хотине возникли первые промышленные предприятия. Здесь было несколько водяных мельниц. В начале XX вв. в Хотине действовали 3 пивоваренных заводов, 10 гурален, 4 табачные фабрики, лесопильный и кирпичный заводы, 2 типографии. Город имел две больницы на 45 кроватей, аптеку, действовали 2 двухклассных уездных училища (мужское и женское), 2 мужских одно-классных училища и одно частное.
Много горя и страданий жителям города принесли I Мировая и Гражданская войны. В 1918 году на пограничную Хотинщину претендовало 5 государств: Россия, Украина, Молдавская народная республика, Австро-Венгрия и Румыния. 10 ноября 1918 года в Хотин вступили войска королевской Румынии. Начались репрессии и террор. Но хотинчане не покорились новым оккупантам. В январе 1919 года вспыхнуло антирумынское восстание. Власть более чем в ста селах перешла в руки Хотинской Директории во главе с И. И. Волошенко-Мардарьевым. Директория, поддерживаемая народом, решила выгнать румын из своего края и вернуть себе свободу. На протяжении 10 дней участники Хотинского восстания вели ожесточенные бои с королевскими войсками. Однако, ворвавшись 1 февраля в Хотин, захватчики совершили расправу над населением. Ежедневно оккупанты вели сотни людей на руины Хотинской крепости, откуда никто не возвращался. Хотин на протяжении 22 годов стал уездным центром Румынии.
Июнь 1940 года вселил во многих людей веру на осуществление их надежд, на национальное освобождение. Но 6 июля 1941 г. в Хотин опять ворвались захватчики - немецко-румынские войска. Опять начались годы террора и страданий. Однако и в этих жестоких условиях надежды на освобождение не погасали. В городе уже в первые дни оккупации была создана антифашистская организация, которая действовала целый год, и которую возглавлял Кузьма Галкин. Только в августе 1942 г. она была рассекречена и уничтожена. Освобожден город был 3 апреля 1944 г. Однако в послевоенные годы Хотин, как и вся Украина, испытал влияние тоталитарной коммунистической системы. Независимость 1991 года стала воплощением вековой мечты хотинчан о своем государстве.
Сегодня Хотин - один из наибольших городов Черновицкой области, важный промышленный, туристический и культурный центр Буковины. В сентябре 1991 г. во время праздника по случаю 370-летия Хотинской битвы был открыт монумент в честь гетмана Украины Петра Сагайдачного (скульптор И. Гамаль).
В Хотинский крепости проводились съемки многих популярных художественных фильмов: "Гадюка", "Захар Беркут", "Баллада о доблестном рыцаре Айвенго", "Три мушкетера", "Черная стрела", "Старая крепость", "Стрелы Робин Гуда". Среди недавних - экранизация киностудией им. Александра Довженко произведения известного украинского писателя Юрия Мушкетика "Ясса".
С учетом богатых исторических традиций города, в 2000 году постановлением Кабинета Министров Украины был создан историко-архитектурный заповедник "Хотинская крепость". А в сентябре 2002 года, согласно указу Президента Украины, древний город отметил свой 1000-летний юбилей.


Хотинська фортеця, схема з путівника «Хотин, Жванець, Окопи, Кривче» (приватне видавництво «Оіюм», 2006).
 Замок (XIII-XVI ст.)
1. Північна вежа.
2. Комендантська вежа.
2a. Оборонні стіни фортеці.
3. Східна ("Смертників") вежа.
4. Південно-західна вежа.
5. В'їзна (Надбрамна) вежа.
6. Палац коменданта.
7. Церква святих Костянтина і Олени (XIII ст.).
8. Казарми.
9. Криниця.
9a. В’їзний міст до цитаделі

Хотинская крепость, схема из путеводителя «Хотин, Жванець, Окопы, Кривче» (частное издательство «Оиюм», 2006).
Замок (XIII-XVI вв.)
1. Северная башня.
2. Комендантская башня.
2a. Оборонные стены крепости.
3. Восточная ("Смертников") башня.
4. Юго-западная башня.
5. Въездная (Надвратная) башня.
6. Дворец коменданта.
7. Церковь святых Константина и Елены (XIII в.).
8. Казармы.
9. Колодец.
9a. Въездной мост в цитадель;


Нова фортеця (1712-1718 рр.)
10 - Бендерські ворота; 10a - Міст біля Бендерських воріт; 11 - Ясські ворота; 11a - Міст біля Ясських воріт; 12 - Руські ворота; 13 - Дністровські (Кам'янецькі) ворота; 14 - Подільські ворота (потерна); 14a - Ескарпові та контрескарпові стіни від цитаделі до Подільських воріт; 15 - Південно-східний бастіон; 16 - Південний бастіон; 16a - Ескарпові та контрескарпові стіни від Подільських воріт до південного бастіону; 17 - Південно-західний бастіон; 17a - Ескарпові та контрескарпові стіни від південного бастіону до північно-західного бастіону; 18 - Західний бастіон; 19 - Північно-західний бастіон; 19a - Ескарпові та контрескарпові стіни від північно-західного бастіону до північно-східного бастіону; 20 - Північно-східний бастіон; 20a - Ескарпові та контрескарпові стіни від північно-східного бастіону до цитаделі; 21 - Мур над струмком; 22 - Руїни мечеті (XVIII ст.); 23 - Церква Олександра Невського (1830-1835 рр.); 24 - Колишня військова школа (1825 р.); 24a - Руїни споруди південніше від в'їзної вежі в цитадель; 25 - Місток через струмок; 25a - Руїни споруди на пагорбі західніше від містка через струмок; 26 - Пам’ятник гетьманові Петрові Сагайдачному (1991 р.).

Новая крепость (1712-1718 гг.)
10 - Бендерские ворота; 10a - Мост у Бендерских ворот; 11 - Ясские ворота; 11a - Мост у Ясских ворот; 12 - Руськи ворота; 13 - Днестровские (Каменецкие) ворота; 14 - Подольские ворота (потерна); 14a - Эскарпные и контрэскарпные стены от цитадели к Подольским воротам; 15 - Юго-восточный бастион; 16 - Южный бастион; 16a - Эскарпные и контрэскарпные стены от Подольских ворот к южному бастиону; 17 - Юго-западный бастион; 17а - Эскарпные и контрэскарпные стены от южного бастиона к северо-западному бастиону; 18 - Западный бастион; 19 - Северо-западный бастион; 19a - Эскарпные и контрэскарпные стены от северо-западного бастиона к северо-восточному бастиону; 20 - Северо-восточный бастион; 20a - Эскарпные и контрэскарпные стены от северо-восточного бастиона к цитадели; 21 - Стена над ручьем; 22 - Руины мечети (XVIII в.); 23 - Церковь Александра Невского (1830-1835 гг.); 24 - Бывшая военная школа (1825 г.); 24a - Руины сооружения южнее от въездной башни в цитадель; 25 - Мостик через ручей; 25a - Руины сооружения на холме западнее от мостика через ручей; 26 - Памятник гетману Петру Сагайдачному (1991 г.).


Поділля, Чернівецька область. Хотин, Східна (Бендерська) брама зовнішнього оборонного поясу фортеці, вид ззовні фортеці.

Подолье, Черновицкая область. Хотин, Восточные (Бендерские) ворота внешнего оборонного пояса крепости, вид снаружи крепости.


Хотинська фортеця, церква Олександра Невського (1832 рік).

Хотинская крепость, церковь Александра Невского (1832 год).


Хотинська фортеця, вид на Ясські ворота зсередини фортеці.

Хотинская крепость, вид на Ясские ворота изнутри крепости.


Хотинська фортеця, цитадель фортеці (замок).
Вид з руїн мечеті.


Хотинская крепость, цитадель крепости (замок).
Вид с руин мечети.



Хотинська фортеця, вид з в’їзного (через зовнішній сухий рів) мосту до цитаделі.
Праворуч - стіна Надбрамної (В’їзної) башти;
попереду внизу - міст через струмок;
вдалині - Ясські ворота.


Хотинская крепость, вид с въездного (через внешний сухой ров) моста в цитадель.
Справа - стена Надвратной (Въездной) башни;
впереди внизу - мост через ручей;
вдали - Ясские ворота.


Хотинська фортеця, всередині цитаделі.
Міст через сухий рів та внутрішній бастіон, на другому плані - Південно-західна вежа. Ліворуч - Надбрамна (В’їзна) вежа; праворуч - будівля казарми.


Хотинская крепость, внутри цитадели.
Мост через сухой ров и внутренний бастион, на втором плане - Юго-западная башня. Слева - Надвратная (Въездная) башня; справа - здание казармы


Хотинська фортеця, колодязь цитаделі.

Хотинская крепость, колодец цитадели.


Хотинська фортеця, північна частина замкового подвір'я;
комендантська вежа та частина комендантського палацу.

У Хотинській фортеці знімали фільми:
# «Гадюка» (1965). Режисер Віктор Івченко. В ролях: Іван Миколайчук, Нінель Мишкова, Костянтин Степанков, Раїса Недашківська. Державна премія УРСР за режисуру (1967).
# «На війні як на війні» (1968). Режисер Віктор Трегубович. В ролях: Олег Борисов, Михайло Глузський, Олексій Кожевников, Герман Колушкін.
# «Захар Беркут» (1970). Режисер Леонід Осика. В ролях: Костянтин Степанков, Броніслав Брондуков, Лев Перфілов, Іван Миколайчук.
# «Стріли Робіна Гуда» (1975). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Борис Хмельницький, Вія Артмане, Альгімантас Масюліс, Юріс Стренга.
# «Русалонька» (1976, СРСР, Болгарія). Режисер Володимир Бичков. В ролях: Вікторія Новікова, Валентин Нікулін, Михайло Пуговкін, Галина Волчек, Андрій Файт.
# «Д'Артаньян і три мушкетери» (1978). Режисер Георгій Юнгвальд-Хількевич. В ролях: Михайло Боярський, Ігор Старигін, Веніамін Смєхов, Валентин Смірнітський, Аліса Фрейндліх, Маргарита Тєрєхова, Олег Табаков, Володимир Балон.
# «Балада про доблесного лицаря Айвенго» (1983). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Тамара Акулова, Петеріс Гаудіньш, Борис Хімічев, Леонід Кулагін, Борис Хмельницький, Олександр Філіпенко.
# «Чорна стріла» (1985). Режисер Сергій Тарасов. В ролях: Галина Бєляєва, Ігор Шавлак, Леонід Кулагін, Олександр Філіпенко, Борис Хімічев, Альгімантас Масюліс.
# «Хотин» (1992). Режисер Костянтин Крайній. Документальна стрічка.
# «Ясса» (1993). За романом Юрія Мушкетика.
# «Хотин» (2001, Німеччина). Режисер Ерік Райсиг. Документальна стрічка.
# «Богдан-Зиновій Хмельницький» (2002). Режисер Микола Мащенко. В ролях: Ольга Сумська, Микола Боклан, Володимир Обазупало.

Хотинская крепость, северная часть замкового двора; комендантская башня и часть комендантского дворца.


Хотинська фортеця, вид на Дністер зі східних оборонних мурів цитаделі.

Хотинская крепость, вид на Днестр с восточных оборонных стен цитадели.
В Хотинской крепости снимали фильмы:
# «Гадюка» (1965). Режиссер Виктор Ивченко. В ролях: Иван Миколайчук, Нинель Мишкова, Константин Степанков, Раиса Недашкивская. Государственная премия УССР за режиссуру (1967).
# «На войне как на войне» (1968). Режиссер Виктор Трегубович. В ролях: Олег Борисов, Михаил Глузский, Алексей Кожевников, Герман Колушкин.
# «Захар Беркут» (1970). Режиссер Леонид Осика. В ролях: Константин Степанков, Бронислав Брондуков, Лев Перфилов, Иван Миколайчук.
# «Стрелы Робина Гуда» (1975). Режиссер Сергей Тарасов. В ролях: Борис Хмельницкий, Вия Артмане, Альгимантас Масюлис, Юрис Стренга.
# «Русалочка» (1976, СССР, Болгария). Режиссер Владимир Бычков. В ролях: Виктория Новикова, Валентин Никулин, Михаил Пуговкин, Галина Волчек, Андрей Файт.
# «Д'Артаньян и три мушкетера» (1978). Режиссер Георгий Юнгвальд-Хилькевич. В ролях: Михаил Боярський, Игорь Старыгин, Вениамин Смехов, Валентин Смирнитский, Алиса Фрейндлих, Маргарита Терехова, Олег Табаков, Володимир Балон.
# «Баллада о доблестном рыцаре Айвенго» (1983). Режиссер Сергей Тарасов. В ролях: Тамара Акулова, Петерис Гаудиньш, Борис Химичев, Леонид Кулагин, Борис Хмельницкий, Александр Филипенко.
# «Черная стрела» (1985). Режиссер Сергей Тарасов. В ролях: Галина Беляева, Игор Шавлак, Леонид Кулагин, Александр Филипенко, Борис Химичев, Альгимантас Масюлис.
# «Хотин» (1992). Режиссер Константин Крайний. Документальная лента.
# «Ясса» (1993). По роману Юрия Мушкетика.
# «Хотин» (2001, Германия). Режиссер Ерик Райсиг. Документальная лента.
# «Богдан-Зиновий Хмельницкий» (2002). Режиссер Николай Мащенко. В ролях: Ольга Сумская, Николай Боклан, Владимир Обазупало.


Хотинська фортеця, цитадель фортеці (замок), ліворуч - міст через струмок.

Хотинская крепость, цитадель крепости (замок), слева - мост через ручей.


Хотинська фортеця, вид на цитадель з півночі (з берега Дністра).

Хотинская крепость, вид на цитадель с севера (с берега Днестра).

The Khotyn Fortress above the Dniester River.



Наступним пунктом нашого маршруту того дня був Кам’янець-Подільський - у недавньому минулому столиця Поділля.
Розповідь про це величне місто подано окремою сторінкою.


Следующим пунктом нашего маршрута в тот день был Каменец-Подольский - в недавнем прошлом столица Подолья.
Рассказ об этом величественном городе дан на отдельной странице.



Поділля, Хмельницька область, село Чорнокозинці. Романтичні руїни замку (др. пол. XIV - поч. XVIІІ ст.) серед романтичних краєвидів.
Розташований у центрі сучасного села, на високому лівому березі р. Збруч. Час побудови припадає на кінець XIV - початок XV ст. З середини XV і до кінця XVIII ст. замок належав Кам'янецьким католицьким єпископам і використовувався як літня резиденція. Протягом XVI - початку XVII ст. витримав ряд татарських нападів, особливо спустошливим був напад 1516 р. Після здобуття турками в 1672 році Кам'янця, Чорнокозинський замок протягом 2-х років оборонявся від нападників. На початку XVIII ст. замок було відбудовано. В 1795 році замок перейшов у власність Російської казни. В 1815 став приватним володінням. Використовувався як родовий маєток до 1917 року.


Подолье, Хмельницкая область, село Чернокозынцы. Романтичные руины замка (вт. пол. XIV - нач. XVIІІ в.) на фоне романтичных пейзажей.
Расположен в центре современного села, на высоком левом берегу р. Збруч. Время постройки приходится на конец XIV - начало XV вв. С середины XV и до конца XVIII вв. замок принадлежал католическим епископам Каменца и использовался как летняя резиденция. На протяжении XVI - начала XVII вв. выдержал ряд татарских нападений, особенно опустошительным было нападение 1516 г. После взятия турками в 1672 году Каменца, Чернокозинский замок на протяжении 2-х лет защищался от нападающих. В начале XVIII в. замок был отстроен. В 1795 году замок перешел в собственность Российской казны. В 1815 стал частным владением. Использовался как родовое имение до 1917 года.


Чорнокозинці, романтичні руїни замку (др. пол. XIV - поч. XVIІІ ст.)
В наш час з усієї планувальної структури замку фрагментарно збереглися два палацові корпуси, що утворювали північну частину замку, та залишки південно-західної круглої оборонної вежі, що разом з втраченою південно-східною утворювали південну частину замку. Між цими частинами замку знаходилось досить велике подвір'я прямокутної форми (55х45 м), яке було обмежене оборонними мурами зі східної та західної сторін.
Замкові споруди муровані з бутового каменю, потиньковані. З палацових корпусів збереглися лише стіни на рівні первісних 2-х ярусів. Плоскі перекриття по дерев'яних балках, а також дахові покриття втрачені повністю. Корпуси мають пивниці з збереженими напівциркулярним склепіннями мурованими з бутового каменю.


Чернокозынцы, романтические руины замка (вт. пол. XIV - нач. XVIІІ в.)
В наше время с всей планировочной структуры замка фрагментарно сохранились два дворцовых корпуса, которые образовывали северную часть замка, и остатки юго-западной круглой оборонной башни, которая вместе с утерянной юго-восточной образовывала южную часть замка. Между этими частями замка находился довольно большой двор прямоугольной формы (55х45 м), ограниченный оборонными стенами с восточной и западной сторон.
Замковые сооружения каменные из бутового камня, оштукатуренные. Из дворцовых корпусов сохранились лишь стены на уровне первичных 2-х ярусов. Плоские перекрытия на деревянных балках, а также потолочные покрытия утрачены полностью. В корпусах имеются пивные с сохранившимися полуциркулярными сводами из бутового камня.


Чорнокозинці, романтичні руїни замку (др.пол. XIV - поч. XVIІІ ст.)

Чернокозынцы, романтические руины замка (вт.пол. XIV - нач. XVIІІ в.)


Поділля, Хмельницька область.
Мальовничий краєвид річки Жванчик поблизу села Залісся Перше
(дорогою від села Чорнокозинці на Кам’янець-Подільський).


Подолье, Хмельницкая область.
Живописый пейзаж речки Жванчик вблизи от села Залесье Первое
(по дороге от села Чернокозынцы на Каменец-Подольский).


Національний природний парк "Подільські Товтри"
Товтри - це місцева назва скелястої дугоподібної гряди, висота якої в межах НПП подекуди досягає 400 метрів над рівнем моря. Над навколишньою рівниною ця гряда здіймається в середньому на 50-70 метрів. Головне пасмо Товтр простягається приблизно на 250 кілометрів, перетинаючи Поділля від Молдови аж до східних районів Львівської області. Ширина його на всьому протязі не скрізь однакова: в одних місцях вона сягає 2-3, в інших 15-20 кілометрів. У пониззях товтр прокладено шляхи. Зокрема, через Медобірський перевал проходить дорога від Хмельницького до Кам'янця-Подільського. Міцні товтрові вапняки здавна використовуються як сировина для будівництва. З білого медоборного каменю споруджена давньоруська фортеця в Старому Збаражі, стародавні споруди в Кам'янці-Подільському та інших містах і селах Поділля.
Товтри є вапняковими залишками узбережних бар'єрних рифів міоценового моря, витягнених паралельно давній берегової лінії, складених мшанковими, мембраннопоровими та черепашковими вапняками. Ці рифи утворювались протягом середнього i верхнього міоцену, у неогеновому періоді кайнозойської ери десь біля 20-25 мільйонів років тому, коли тут хлюпалися хвилі тропічного Сарматського моря. Товтри почали формуватись там, де були скупчення мохуваток, верметусів, устриць, на яких потім з літотамній будувались узбережні рифи. Під час утворення нинішніх Карпатських гір море відступило, а рештки його органічного світу стали основою для утворення величезних коралових рифів, котрі називаються товтрами. Аналогів Товарам немає в світі, але подібні за деякими геологічними структурами скелясті гряди є в Великобританії та США.
Національний природний парк "Подільські Товтри" створено на території 261316 га Указом Президента України №476\96 від 27.06.96 р. з метою збереження, відтворення і раціонального використання природних ландшафтів Поділля з унікальними історико-культурними комплексами, які мають високе природоохоронне, естетичне, наукове, рекреаційне та оздоровче значення. Парк є природоохоронною, рекреаційною, культурно-освітньою, науково-дослідною установою загальнодержавного значення, і підпорядкований Міністерству екології і природних ресурсів України.
Мікроклімат Кам'янецької Наддністрянщини формується Товтровим кряжем та каньйонами Дністра і його приток, тому тут створилися особливі умови для збереження рідкісних і реліктових рослин, серед яких більшість лікарських. На території Парку знайдені великі запаси мінеральних вод (типу "Нафтуся", "Миргородська", "Мінська" та інші). Дебет таких джерел складає в середньому 60 куб. м. за добу. Парку властиві виняткові умови для розвитку туризму не тільки оздоровчого, але й пізнавального. Тут перебувають під охороною 129 об'єктів природозаповідного фонду, серед яких є парки та садиби різного ступеня збереження та культурно-історичної цінності, 19 археологічних пам'яток, більше 300 історико-архітектурних пам'яток.
На території Парку росте 2977 видів, форм і сортів рослин із різних кліматичних зон, у тому числі 521 вид дерев та чагарників, 395 видів трав'янистої флори, 620 видів тропічних рослин, 111 видів корисних трав'янистих рослин місцевої та дикоростучої флори. Багатство і різноманітність природних ресурсів та рекреаційні можливості Парку можуть бути основою для створення розвинутої мережі міжнародного туризму, мисливства та рибальства. Цей край називають також Медоборами за незвичайну мальовничість, за напоєне п'янкими пахощами та запахами рослин-медоносів повітря. Найбільший кряж Товтр на відрізку Збараж - Гримайлів - Кам'янець-Подільський справляє особливо велике враження своєю монументальністю. Чимало в ньому й печер - Довбушева біля міста Збаража, Кармалюкова поблизу Кам'янця-Подільського та інші. Чарівна природа товтрових кряжів вабила багатьох видатних людей, зокрема, І. Я. Франка, котрий любив блукати й милуватися заквітчаними схилами, підніматися на стрімкі вапнякові вершини. НПП "Подільські Товтри" розміщений на території трьох адміністративних районів Хмельницької області: Кам`янець-Подільського, Чемеровецького та Городоцького, що становить 261316 га (12,5% території Хмельницької обл.). Східний кордон парку проходить по річці Ушиця, південний кордон - по річці Дністер, західний кордон - по річці Збруч, а на півночі кордон парку проходить трохи північніше міста Сатанів.


Национальный природный парк "Подольские Товтры"
Товтры - это местное название скалистой дугообразной гряды, высота которой в пределах НПП местами достигает 400 метров над уровнем моря. Над окружающей равниной эта гряда вздымается в среднем на 50-70 метров. Главная гряда Товтр тянется примерно на 250 километров, пересекая Подолье от Молдовы вплоть до восточных районов Львовской области. Ширина его на всем протяжении не везде одинакова: в одних местах она достигает 2-3, в других 15-20 километров. В низинах товтр проложены дороги. В частности, через Медоборский перевал проходит автодорога от Хмельницкого до Каменца-Подольского. Крепкий товтровый известняк издавна используется как сырье для строительства. Из белого медоборного камня построенная древнерусская крепость в Старом Збараже, древние сооружения в Каменце-Подольском и других городах и селах Подолья.
Товтры является известняковыми остатками прибрежных барьерных рифов миоценового моря, витянутых параллельно давней береговой линии, сложенных мшанковыми, мембраннопоровыми и известняком ракушек. Эти рифы образовывались на протяжении среднего и верхнего миоцена, в неогеновом периоде кайнозойской эры где-то около 20-25 миллионов лет назад, когда здесь плескались волны тропического Сарматского моря. Товтры начали формироваться там, где были скопления мохуваток, верметусов, устриц, на которых потом из литотамний строились прибрежные рифы. Во время образования нынешних Карпатских гор море отступило, а остатки его органического мира стали основанием для образования огромных коралловых рифов, которые называются товтрами. Аналогов Товарам нет в мире, но подобные по некоторым геологическим структурам скалистые гряды есть в Великобритании и США.
Национальный природный парк "Подольские Товтры" создан на территории 261316 га Указом Президента Украины №476\96 от 27.06.96 г. с целью сохранности, воссоздания и рационального использования природных ландшафтов Подолья с уникальными историко-культурными комплексами, которые имеют высокое природоохранное, эстетичное, научное, рекреационное и оздоровительное значение. Парк является природоохранным, рекреационным, культурно-образовательным, научно-исследовательским учреждением общегосударственного значения, и подчинен Министерству экологии и природных ресурсов Украины.
Микроклимат Каменецкой Приднестрянщины формируется Товтровым кряжем и каньонами Днестра и его притоков, поэтому здесь создались особые условия для сохранения редких и реликтовых растений, среди которых большинство лекарственных. На территории Парка обнаружены большие запасы минеральных вод (типа "Нафтуся", "Миргородская", "Минская" и другие). Дебет таких источников составляет в среднем 60 куб. м. в сутки. Парку свойственны исключительные условия для развития туризма не только оздоровительного, но и познавательного. Здесь находятся под охраной 129 объектов природозаповедного фонда, среди которых есть парки и усадьбы разной степени сохранности и культурно-исторической ценности, 19 археологических памяток, более 300 историко-архитектурных памяток.
На территории Парка произрастает 2977 видов, форм и сортов растений из разных климатических зон, в том числе 521 вид деревьев и кустарников, 395 видов травянистой флоры, 620 видов тропических растений, 111 видов полезных травянистых растений местной и дикорастущей флоры. Богатство и разнообразие природных ресурсов и рекреационные возможности Парка могут быть основой для создания развитой сети международного туризма, охоты и рыболовства. Этот край называют также Медоборами за необычайную живописность, за насыщенный опьяняющими ароматами и запахами растений-медоносов воздух. Самый больший кряж Товтр на отрезке Збараж - Гримайлив - Каменец-Подольский производит особенно большое впечатление своей монументальностью. Немало в нем и пещер - Довбушева возле города Збараж, Кармалюкова вблизи Каменец-Подольского и другие. Волшебная природа товтровых кряжей влекла многих выдающихся людей, в частности, И. Я. Франко, который любил блуждать и Любоваться украшенными цветами склонами, подниматься на стремительные известняковые вершины. НПП "Подольские Товтры" размещен на территории трех административных районов Хмельницкой области: Каменец-Подольского, Чемеровецкого и Городоцкого, что составляет 261316 га (12,5% территории Хмельницкой обл.). Восточная граница парка проходит по реке Ушица, южная граница - по реке Днестр, западная граница - по реке Збруч, а на севере граница парка проходит чуть севернее города Сатанов.

National Nature Park "Podil's'ki Tovtry"
The Podil's'ki Tovtry National Nature Park was established on the area of 261316 ga according to the Presidential Decree No.479\96 on 06/27/96 with the purpose of conservation, restoration and the rational use of the natural landscape of Podillia and its unique historical-cultural complexes. These landscapes and complexes have environmental protection, esthetic, scientific, recreational and sanitary values. The Podil's'ki Tovtry NNP is a natural protection, recreational, cultural-educational and scientific organization of state value.
It functions according to the Law of Ukraine, 21.09.2000, No.1989-III. The Podil's'ki Tovtry National Natural Park is submitted to the Ministry of Ecology and National Resources of Ukraine.
The microclimate of Kamianets'k Naddniprianschyna region is formed by Tovtry Ridge the canyons of the Dnister River and its inflows. This is special conditions for preserving rare and relict plants were formed, the majority of which are herbs. In the territory of the NNP, great mineral water supplies (such as "Naftusia", "Mirgorodska", "Mins'ka" and others) were found. The debit of such streams is approximately 60 cube meters per day.
The existence of unique objects created by man along with the unusual ecosystems in the park's territory created favorable conditions for the development of tourism (both resort and educational). There are 129 natural reservation fund objects within the area of the pack which are being preserved. There are parks and estates with different levels of protection, cultural and historical value among the funds objects. Included in the park are 19 archaeological monuments and more than three hundred historical-architectural monuments. There are 2977 species, forms and types of plants from different climate zones: 620 types of tropical plants, 521 types of trees and bushes, 395 types of woody and herbaceous flora and 111 types of useful herbaceous plants of domestic and wild flora.
The rich and the variety of natural resources and recreation possibilities in park can be the basis for the creation of international tourism, hunting and fishing.



Першоджерела:
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Castles of Ukraine».
# «Хотин - 1000 років. Путівник», видавництво «Центр Європи», Львів-2002.
# Путівник «Хотин, Жванець, Окопи, Кривче», приватне видавництво «Оіюм», 2006.
# Мапа «Кам’янець-Подільський. Обличчя міста», ДНВП "Картографія", Київ-2003.
# «Місто-фортеця - Fortress City. Ілюстрований нарис», С.Трубчанынов, видавництво «Оіюм», Хмельницький-2004.





Інші сторінки маршруту "На південний захід від Києва (липень 2004 року)":








Усі права застережено. © 2003-2013 Сергій Клименко




Rambler's Top100