Мапа другого дня маршруту. Покриття магістральних автошляхів - пристойне. Місцеві шляхи між селами - гірші, але більш-менш прийнятні.
Цього дня ми не зупинялись у Хмельницькому, Кам’янець-Подільському та Хотині, що були на нашому шляху. Розповіді про ці міста - на інших сторінках.
До теми готелів...
В Чернівцях зупинились у готелі "Буковина" (вул. Головна, 141); готель справив досить непогане враження (йдеться про номер "напівлюкс").
Схема второго дня маршрута. Покрытие магистральных автодорог - приличное. Местные дороги между селами - похуже, но относительно приемлемы.
В этот день мы не останавливались в Хмельницком, Каменец-Подольском и Хотине, которые лежали на нашем пути. Рассказы об этих городах - на других страницах.
К теме гостиниц...
В Черновцах остановились в гостинице "Буковина" (ул. Главная, 141); гостиница оставила достаточно неплохое впечатление (речь идет о номере "полулюкс").
В Чернівцях зупинились у готелі "Буковина" (вул. Головна, 141); готель справив досить непогане враження (йдеться про номер "напівлюкс").
Схема второго дня маршрута. Покрытие магистральных автодорог - приличное. Местные дороги между селами - похуже, но относительно приемлемы.
В этот день мы не останавливались в Хмельницком, Каменец-Подольском и Хотине, которые лежали на нашем пути. Рассказы об этих городах - на других страницах.
К теме гостиниц...
В Черновцах остановились в гостинице "Буковина" (ул. Главная, 141); гостиница оставила достаточно неплохое впечатление (речь идет о номере "полулюкс").
Поділля, Хмельницька область. Летичів, пам’ятник народному визволитею Кармелюку на фоні башти та мурів замку.
Летичів - районний центр при впадінні р. Вовк у Південний Буг. В XII-XIII ст. ця територія входила до складу Болоховської землі. Захопивши в 1362 р. ці землі, литовські феодали побудували в Летичеві фортецю. Місто з 1434 р. входило до володіння польських королів. В XV-XVI ст. Летичів зазнав розбійних нападыв кримських татар і турків. У Визвольній війні 1648-54 рр. був у районі активних бойових дій. Населення приймало участь у селянсько-гайдамацькому повстанні 1734 р. В першій третині XIX ст. Летичів став центром антикріпосницької боротьби.
Подолье, Хмельницкая область. Летичев, памятник народному освободитею Кармелюку на фоне башни и стен замка.
Летичев - районый центр при впадении р. Волк в Южный Буг. В XII-XIII вв. территория входила в состав Болоховской земли. Захватив в 1362 г. эти земли, литовские феодалы пострили в Летичеве крепость. Город с 1434 г. входил во владения польских королей. В XV-XVI вв. испытал разбойные нападения крымских татар и турок. В годы Освободительной войны 1648-54 гг. был в районе активных боевых действий. Население принимало участие в крестьянско-гайдамацком восстании 1734 г. В первой трети XIX в. Летичев стал центром антикрепостнической борьбы.
Letichev, the Monument of Karmelyuk - the People Libarater.
Летичів - районний центр при впадінні р. Вовк у Південний Буг. В XII-XIII ст. ця територія входила до складу Болоховської землі. Захопивши в 1362 р. ці землі, литовські феодали побудували в Летичеві фортецю. Місто з 1434 р. входило до володіння польських королів. В XV-XVI ст. Летичів зазнав розбійних нападыв кримських татар і турків. У Визвольній війні 1648-54 рр. був у районі активних бойових дій. Населення приймало участь у селянсько-гайдамацькому повстанні 1734 р. В першій третині XIX ст. Летичів став центром антикріпосницької боротьби.
Подолье, Хмельницкая область. Летичев, памятник народному освободитею Кармелюку на фоне башни и стен замка.
Летичев - районый центр при впадении р. Волк в Южный Буг. В XII-XIII вв. территория входила в состав Болоховской земли. Захватив в 1362 г. эти земли, литовские феодалы пострили в Летичеве крепость. Город с 1434 г. входил во владения польских королей. В XV-XVI вв. испытал разбойные нападения крымских татар и турок. В годы Освободительной войны 1648-54 гг. был в районе активных боевых действий. Население принимало участие в крестьянско-гайдамацком восстании 1734 г. В первой трети XIX в. Летичев стал центром антикрепостнической борьбы.
Letichev, the Monument of Karmelyuk - the People Libarater.
Летичів, башта замку.
Вежа і стіни замку, XVI-XVII ст. Замок споруджено для захисту від татарських нападів. Є раннім зразком захисного будівництва.
Летичев, башня замка.
Башня и стены замка, XVI-XVII вв. Замок был возведен для защиты от татарских нападений. Является ранним образцом оборонительного строительства.
Вежа і стіни замку, XVI-XVII ст. Замок споруджено для захисту від татарських нападів. Є раннім зразком захисного будівництва.
Летичев, башня замка.
Башня и стены замка, XVI-XVII вв. Замок был возведен для защиты от татарских нападений. Является ранним образцом оборонительного строительства.
Летичів, костел (1606-1638 рр.) домініканського монастиря.
Неодноразово переживав пожежі та розорення. Було відбудовано в 1724 р.
Летичев, костел (1606-1638 гг.) доминиканского монастыря.
Неоднократно испытывал пожары и разорения. Был отстроен в 1724 г.
Letichev, the Polish Roman-Catolic Church (1606-1638).
Неодноразово переживав пожежі та розорення. Було відбудовано в 1724 р.
Летичев, костел (1606-1638 гг.) доминиканского монастыря.
Неоднократно испытывал пожары и разорения. Был отстроен в 1724 г.
Letichev, the Polish Roman-Catolic Church (1606-1638).
Летичів, Михайлівська церква, XVII ст.
В 1836 р. було перебудовано. Є характерним зразком церковної захисної споруди.
Летичев, Михайловская церковь, XVII в.
В 1836 г. была перестроена. Является характерным образцом церковного оборонительного сооружения.
В 1836 р. було перебудовано. Є характерним зразком церковної захисної споруди.
Летичев, Михайловская церковь, XVII в.
В 1836 г. была перестроена. Является характерным образцом церковного оборонительного сооружения.
Наступна наша зупинка - Меджибіж Хмельницької області, одне з стародавніх мальовничих містечок Подільського краю, розташоване на річці Південний Буг.
Над долиною річки, над квітучими заплавними луками здіймається старовинна фортеця, у розташуванні якої вишукано поєднуються незвичайний ландшафт з традиціями містобудування сивої давнини.
Перша згадка про Меджибіж у "Літописі Руському" датується 1146 роком: "Ізяслав же, водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Меджибож..."
Ізяслав, онук Володимира Мономаха, надавав цій землі особливого значення.
То була межа Київської і Волинської земель, прикордонний форпост і проти західної експансії, і проти половецького степу. Таке географічне розташування визначило подальшу історичну долю Меджибожа.
З 1148 року в ньому став до князювання Ростислав, син засновника Москви Юрія Долгорукого. Він значно укріпив фортецю.
В різні часи на цей край нападали татари і турки, литовці і поляки. Війни не раз призводили до руйнування міста.
З XV до XIX століття Меджибіж належав польським магнатам Синявським і Чарторийським. Тут вирувало як суспільно-політичне, так і культурне життя.
В 1593 році Меджибожу було надано Магдебурзьке право, яке визначило самоврядування міста і зміцнило його ремісничі цехи.
Як його символ, з'явились міська печатка та герб.
Яскраве історичне життя міста пов'язане з подіями Визвольної війни українського народу 1648-1676 pp. В цей час у Меджибожі перебував з військом гетьман Богдан Хмельницький та його сподвижники Богун і Кривоніс.
В XVIII столітті в Меджибожі жив Ізраїль бен-Еліезер, Бааль-Шем-Тоб (БЕШТ) - хасидизму. Він похований на місцевому іудейському кладовищі.
В місті народився Володимир Каліграф (1722-1794) - вчений, префект Московської Духовної Академії, послідовник матеріалістичних ідей школи Лейбніца, друг українського філософа Григорія Сковороди.
В XIX столітті в Меджибожі під час літніх військових маневрів перебували російські імператори Микола І та Олександр II.
В Меджибожі в 1846 році гостював великий український поет Тарас Шевченко. Він був закоханий у неповторну красу цього міста.
"Чудотворець". В 1740 році в Меджибожі оселився Ізраїль бен-Еліезер, засновник всесвітньо відомої релігійно-містичної течії в іудейській вірі - хасидизму, який увійшов в історію релігії під ім'ям Бешт, що є скороченням слів Бааль-Шем-Тоб (тобто "володар доброго імені" чи "добрий чудотворець"). Бешт набув популярності як проповідник нової віри, нової молитви. До "раві з Меджибоже" стікалися прихильники з України та Польщі. "Чудотворець" навчав численних прихильників безпосередньо спілкуватися з Богом, що досягалося пристрасною молитвою. "Весь світ, - проповідував Бешт, - є проявом Божого промислу, тому немає абсолютного зла. Зло легко виправляється і знищується. Кращий засіб спілкування з Богом - молитва..." Він також лікував хворих за допомогою каббалічних амулетів та заклинань, тому з 1735 року відомий і як знахар (бааль-шем). Бешт не залишив по собі письмових праць. Основи його вчення збереглися в творах його послідовників та учнів. Ізраїль Бешт помер у 1760 році в Меджибожі. Прах "Чудотворця" покоїться на старому іудейському кладовищі. Нині могилу засновника хасидизму відвідують віруючі з Росії, Ізраїлю, США, Канади та інших країн.
Історичний музей. Меджибізький замок - один з найдавніших та найвидатніших фортифікаційних ансамблів Західного Поділля, в якому гармонійно поєднуються географічний ландшафт з особливостями планування та будівництва. Протягом століть замок будували й перебудовували, нищили й відновлювали вороги та жителі міста. До нашого часу збереглася та планувальна структура Меджибізького замку, якої надав йому гетьман Микола Синявський (1540 р.) Знайомство з культурою та побутом наших предків на певному хронологічному зрізі історичної доби є одним із основних завдань музею. З 1965 року тут розпочався активний процес збирання пам'яток старовини краю та археологічних розвідок по берегах Південного Бугу та Бужка. В 1971 р. в одному з відреставрованих приміщень замку було відкрито першу експозицію: "Історія краю". На основі науково-дослідницької та збиральницької роботи працівників музею відтворені експозиції живопису, графіки та скульптури, кераміки, художнього скла, вишивки та ткацтва. В 1982 році музей відкрив нову експозицію - "Ікони", яка діє і сьогодні. Меджибізький музей-фортеця став значним центром туризму Хмельниччини, сюди приїздять екскурсанти з різних куточків світу.
Мальовничий край. В географічному ландшафті Поділля дивовижно поєднуються квітучі та запашні луки, ліси та долини, напоєні життєдайною силою чистих річок та заток. Тут можна зустріти благородного оленя, вухату сову, почути дзвінкий співучий хор різноголосих птахів. Тут - безліч лікарських рослин і просто квітів. Край славиться багатьма чудовими цілющими джерелами. З давнини кажуть, що від тієї води "хворий вилікується, сліпий прозріє, жінка вийде заміж". Тут, на джерелах, побудовані лікарні та санаторії. Одними з найвідоміших є санаторії та будинки відпочинку в місті Хмільник. З України і з усієї Європи їдуть сюди люди оздоровлятись, лікуватись та відпочивати.
Следующая наша остановка - Меджибож Хмельницкой области, один из древних живописных городков Подольского края, расположенный на реке Южный Буг. Над долиной реки, над цветущими пойменными лугами поднимается старинная крепость, в размещении которой изысканно сочетаются необыкновенный ландшафт с традициями градостроительства древности. Первое упоминание о Меджибоже в "Летописи Русской" датируется 1146 годом: "Ізяслав же, водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Меджибож..." Изяслав, внук Владимира Мономаха, уделял этой земли особое значение. Это была граница Киевской и Волынской земель, пограничный форпост и против западной экспансии, и против половецкой степи. Такое географическое положение определило дальнейшую историческую судьбу Меджибожа. С 1148 года в нем стал княжить Ростислав, сын основателя Москвы Юрия Долгорукого. Он значительно укрепил крепость. В разные времена на этот край нападали татары и турки, литовцы и поляки. Войны не раз приводили к разрушению города. С XV по XIX века Меджибож принадлежал польским магнатам Синявским и Чарторыйским. Здесь бурлила как общественно-политическая, так и культурная жизнь. В 1593 году Меджибожу было предоставлено Магдебургское право, которое определило самоуправление города и укрепило его ремесленные цеха. Как его символ, появились городская печать и герб. Яркая историческая жизнь города связана с событиями Освободительной войны украинского народа 1648-1676 гг. В это время в Меджибоже находился с войском гетман Богдан Хмельницкий и его сподвижники Богун и Кривонос. В городе родился Владимир Калиграф (1722-1794) - ученый, префект Московской Духовной Академии, последователь материалистических идей школы Лейбница, друг украинского философа Григория Сковороды. В XIX веке в Меджибоже во время летних военных маневров войск находились российские императоры Николай I и Александр II. В Меджибоже в 1846 году гостил великий украинский поэт Тарас Шевченко. Он был влюблен неповторимую красоту этого города.
"Чудотворец". В 1740 году в Меджибоже поселился Израиль бен-Елиезер, основатель всемирно известного религиозно-мистического течения в иудейской вере - хасидизма, который вошел в историю религии под именем Бешт, что является сокращением слов Бааль-Шем-Тоб (то есть "обладатель доброго имени" или "добрый чудотворец"). Бешт приобрел популярность как проповедник новой веры, новой молитвы. К "рави с Меджибоже" стекались сторонники из Украины и Польши. "Чудотворец" учил многочисленных сторонников непосредственно общаться с Богом, что достигалось страстной молитвой. "Весь мир, - проповедовал Бешт, - есть проявление Божьего промысла, поэтому нет абсолютного зла. Зло легко исправляется и уничтожается. Лучшее средство общения с Богом - молитва..." Он также лечил больных с помощью каббалических амулетов и заклинаний, поэтому с 1735 года известен и как знахарь (бааль-шем). Бешт не оставил своих письменных работ. Основы его учения сохранились в произведениях его последователей и учеников. Израиль Бешт умер в 1760 году в Меджибоже. Прах "Чудотворца" покоится на старом иудейском кладбище. Сейчас могилу основателя хасидизма посещают верующие из России, Израиля, США, Канады других стран.
Исторический музей. Меджибожский замок - один древнейших и выдающихся фортификационных ансамблей Западного Подолье, в котором гармонично сочетаются географический ландшафт с особенностями планирования и строительства. На протяжении веков замок строили и перестраивали, уничтожали и восстанавливали враги и жители города. До нашего времени сохранилась та планировочная структура Меджибожского замка, которую дал ему гетман Николай Синявский (1540 г.). Ознакомление с культурой и бытом наших предков на определенном хронологическом срезе исторического периода является одной из основных задач музея. С 1965 года здесь начался активный процесс сбора памятников старины края и археологических разведок по берегам Южного Буга и Бужка. В 1971 г. в одном из отреставрированных помещений замка была открыта первая экспозиция: "История края". На основе научно-исследовательской и собирательской работы сотрудников музея воссозданы экспозиции живописи, графики и скульптуры, керамики, художественного стекла, вышивки и ткачества. В 1982 году музей открыл новую экспозицию - "Иконы", которая действует и сегодня. Меджибожский музей-крепость стал значительным центром туризма Хмельнитчины, сюда приезжают экскурсанты из разных уголков мира.
Живописный край. В географическом ландшафте Подолья удивительно сочетаются цветущие и благовонные луга, леса и долины, напоенные животворной силой чистых рек и заливов. Здесь можно встретить благородного оленя, ушастую сову, услышать звонкий хор разноголосых птиц. Здесь – множество лекарственных растений и просто цветов. Край славится многими прекрасными целебными источниками. С давности говорят, что от той воды "больной вылечится, слепой прозреет, женщина выйдет замуж". Здесь, на источниках, построены больницы и санатории. Одними из самых известных являются санатории и дома отдыха в городе Хмельник. Из Украины и всей Европы едут сюда люди оздоравливаться, лечиться и отдыхать.
Medzhybizh, located on the river Pivdennyy Boug, is considered to embody one of the most picturesque ancient towns of Podyllya region. Over the river valley, an old fortress reaches the sky, exquisitely combining an incomparable landscape with town planning traditions of old days. Firstly Medzhybizh was mentioned in "Russkiy Chronicle" in 1146: "Izyaslav, while leading Svyatoslav Vsevolodovych to the cross, gave him five towns, including Bozhskiy and Medzhybizh, but made him leave Volodymyr". Izyaslav, Volodyrnyr's grandson, paid a particular attention to this loud. Being Kiev and Volyn territories bordering outpost against western invasions as well as against polovetskiy steppe, Medzhybizh predetermined it's own historical role in the course of time. Since 1148 Rostislav, the Moscow founder Yuriy Dolgorukiy's son, took the reins of government having fortified the fortress. In that days, this area, a tasty morsel of neighbouring lauds, was often attacked by Lithuanians, Poles, Turks and Tatars and bloody wars frequently led to town's demolition. For 4 centuries (from XV till XIX) Medzhybizh belonged to Polish magnates' families of Synyavskyy and Chartoryjskyy. This time was marked by a heyday of social, political as well as cultural life. In 1593 Medzhybizh obtained Magdeburg right, which defined the self-governing of the town and strengthening of craft corporations. Later, the town stamp and coat of arms appeared to symbolize the town, the historical life of which is connected with 1648-1676yy National Revolution. During this time, Medzhybizh was honoured by the presence of hetman Bohdan Khmelnytskyy with his associates Bogun and Kryvonys. One more outstanding event is people's liberation movement against landowners and oppressors under the leadership of folk avenger Ustym Karmelyuk, who looted landlords' estates and distributed their property to poor people, living on Medzhybizh laud, Letychev, Khmelnyk. In XVIII Medzhybizh was the home for Israel ben-Elyezer, Baal-Shem-Tov (Besht), a founder of the world tendency in Judaism - Hasidism, who was buried at the local Judaic cemetery. The town gave birth to Volodymyr Kallygraf (1722-1794), an illustrious scientist, Moscow Church Academy prefect, an adherent of Leibnitz school materialistic ideas, one of the best friends of the Ukrainian philosopher Grygoryy Skovoroda. In XIX Medzhybizh was honoured with Russian emperors Mykola I and Olexandr II sojourn during the summer army maneuvers And even a celebrated Ukrainian poet Taras Shevchenko was on a visit to this magnificent place, which captured him with its incomparable beauty and grandeur.
"The Wonders-Creator". In 1740 in Medzhybizh settled a founder of Hasidism Israel ben-Elyezer, who is known in religions history under the name of Besht, which was reduced from Baal Shem Tov ("good name beholder" or "kind thaumaturge") Besht gained popularity as a new belief new prayer preacher. The numerous adherents from all Ukraine and Poland aimed to converse with "rabbi" from Medzhybizh "Thaumaturge" taught them to talk directly to God. Ardent prayer can reach that goal. "The whole world, - sermonized Besht, - is the manifestation of God Providence, therefore, there is no absolute evil. The Evil can be easily readjusted and destroyed. The best way of talking to God is a prayer." Also he treated ill incantations, that's why since 1735 he was thought to be a quack (baal shem). Besht didn't leave any written works. The foundations of his teaching have been preserved in the books of his disciples and adherents. Israel Besht died in 1760 in Medgybizh. The body of "Thaumaturge" lies in the old Judaic cemetery and the tomb of Hasidism founder are often visited by believers from Russia, Israel, the USA, Canada and other countries.
The historical Museum. Medzhybizh castle personifies one of the most ancient and most admirable West Podyllya fortification aggregate, where long-term traditions of geographic landscape harmony with architectural particularities are successfully combined. The fortress was built on the triangle foundation, which was bordered by steep ravines in the west and the north and by a steep descent to Pivdenny Boug in the south. The western part of the foundation was higher, than eastern one. On the level of height difference we have a chance of seeing a three-meter defensive wall. During a few centuries it was built and rebuilt, demolished and restored by enemies and town dwellers. Till now there has survived the very planning structure of Medzhybizh castle, which was worked out by hetman Mykola Synyavskyy (1540). An acquaintance with culture and lifestyle of our ancestors on a certain chronological point of historical period is one of the principal targets of the museum. Since 1965 there has started an active process of gathering of land relics and archaeological excavations on the banks of Pivdenny Boug and Bouzhok. In 1971 one of the restored castle lodgings gave home to the first exposition, devoted to the land history. On the base of scientific, research and gathering work of museum employees there were created expositions of art, graphics, sculpture, ceramics, artistic glass, embroideries and weaving. In 1982 the museum opened a new exposition "The icons", which has kept on working since then till nowadays. The Medzhybizh museum-fortress has gained the name of one of the most considerable Khmelnychchyna region tourist centers, which is visited by tourists from almost any part of the world.
The picturesque Land. Podyllya geographic landscape sophisticatedly combines blossoming meadows, forests and valleys, incrusted with rivers and bays. Here you are given a unique opportunity of observing a sublime deer, an eared owl, of hearing a resounding choir of twittering birds. And what about great variety of medicine plants and flowers! The land is famous for its curing sources. The old people told, that this water can "make a sick person recover, make blind one see, make a woman get married". These sources appeared to be the basis for hospitals and resort creation. One of the most well known resorts is "Khmilnyk", located in the town of Khmilnyk, which is ready to receive guests from all the Europe and Ukraine in order to cure and to have a rest.
"Чудотворець". В 1740 році в Меджибожі оселився Ізраїль бен-Еліезер, засновник всесвітньо відомої релігійно-містичної течії в іудейській вірі - хасидизму, який увійшов в історію релігії під ім'ям Бешт, що є скороченням слів Бааль-Шем-Тоб (тобто "володар доброго імені" чи "добрий чудотворець"). Бешт набув популярності як проповідник нової віри, нової молитви. До "раві з Меджибоже" стікалися прихильники з України та Польщі. "Чудотворець" навчав численних прихильників безпосередньо спілкуватися з Богом, що досягалося пристрасною молитвою. "Весь світ, - проповідував Бешт, - є проявом Божого промислу, тому немає абсолютного зла. Зло легко виправляється і знищується. Кращий засіб спілкування з Богом - молитва..." Він також лікував хворих за допомогою каббалічних амулетів та заклинань, тому з 1735 року відомий і як знахар (бааль-шем). Бешт не залишив по собі письмових праць. Основи його вчення збереглися в творах його послідовників та учнів. Ізраїль Бешт помер у 1760 році в Меджибожі. Прах "Чудотворця" покоїться на старому іудейському кладовищі. Нині могилу засновника хасидизму відвідують віруючі з Росії, Ізраїлю, США, Канади та інших країн.
Історичний музей. Меджибізький замок - один з найдавніших та найвидатніших фортифікаційних ансамблів Західного Поділля, в якому гармонійно поєднуються географічний ландшафт з особливостями планування та будівництва. Протягом століть замок будували й перебудовували, нищили й відновлювали вороги та жителі міста. До нашого часу збереглася та планувальна структура Меджибізького замку, якої надав йому гетьман Микола Синявський (1540 р.) Знайомство з культурою та побутом наших предків на певному хронологічному зрізі історичної доби є одним із основних завдань музею. З 1965 року тут розпочався активний процес збирання пам'яток старовини краю та археологічних розвідок по берегах Південного Бугу та Бужка. В 1971 р. в одному з відреставрованих приміщень замку було відкрито першу експозицію: "Історія краю". На основі науково-дослідницької та збиральницької роботи працівників музею відтворені експозиції живопису, графіки та скульптури, кераміки, художнього скла, вишивки та ткацтва. В 1982 році музей відкрив нову експозицію - "Ікони", яка діє і сьогодні. Меджибізький музей-фортеця став значним центром туризму Хмельниччини, сюди приїздять екскурсанти з різних куточків світу.
Мальовничий край. В географічному ландшафті Поділля дивовижно поєднуються квітучі та запашні луки, ліси та долини, напоєні життєдайною силою чистих річок та заток. Тут можна зустріти благородного оленя, вухату сову, почути дзвінкий співучий хор різноголосих птахів. Тут - безліч лікарських рослин і просто квітів. Край славиться багатьма чудовими цілющими джерелами. З давнини кажуть, що від тієї води "хворий вилікується, сліпий прозріє, жінка вийде заміж". Тут, на джерелах, побудовані лікарні та санаторії. Одними з найвідоміших є санаторії та будинки відпочинку в місті Хмільник. З України і з усієї Європи їдуть сюди люди оздоровлятись, лікуватись та відпочивати.
Следующая наша остановка - Меджибож Хмельницкой области, один из древних живописных городков Подольского края, расположенный на реке Южный Буг. Над долиной реки, над цветущими пойменными лугами поднимается старинная крепость, в размещении которой изысканно сочетаются необыкновенный ландшафт с традициями градостроительства древности. Первое упоминание о Меджибоже в "Летописи Русской" датируется 1146 годом: "Ізяслав же, водивши Всеволодовича Святослава до хреста, дав йому Божський і Меджибож..." Изяслав, внук Владимира Мономаха, уделял этой земли особое значение. Это была граница Киевской и Волынской земель, пограничный форпост и против западной экспансии, и против половецкой степи. Такое географическое положение определило дальнейшую историческую судьбу Меджибожа. С 1148 года в нем стал княжить Ростислав, сын основателя Москвы Юрия Долгорукого. Он значительно укрепил крепость. В разные времена на этот край нападали татары и турки, литовцы и поляки. Войны не раз приводили к разрушению города. С XV по XIX века Меджибож принадлежал польским магнатам Синявским и Чарторыйским. Здесь бурлила как общественно-политическая, так и культурная жизнь. В 1593 году Меджибожу было предоставлено Магдебургское право, которое определило самоуправление города и укрепило его ремесленные цеха. Как его символ, появились городская печать и герб. Яркая историческая жизнь города связана с событиями Освободительной войны украинского народа 1648-1676 гг. В это время в Меджибоже находился с войском гетман Богдан Хмельницкий и его сподвижники Богун и Кривонос. В городе родился Владимир Калиграф (1722-1794) - ученый, префект Московской Духовной Академии, последователь материалистических идей школы Лейбница, друг украинского философа Григория Сковороды. В XIX веке в Меджибоже во время летних военных маневров войск находились российские императоры Николай I и Александр II. В Меджибоже в 1846 году гостил великий украинский поэт Тарас Шевченко. Он был влюблен неповторимую красоту этого города.
"Чудотворец". В 1740 году в Меджибоже поселился Израиль бен-Елиезер, основатель всемирно известного религиозно-мистического течения в иудейской вере - хасидизма, который вошел в историю религии под именем Бешт, что является сокращением слов Бааль-Шем-Тоб (то есть "обладатель доброго имени" или "добрый чудотворец"). Бешт приобрел популярность как проповедник новой веры, новой молитвы. К "рави с Меджибоже" стекались сторонники из Украины и Польши. "Чудотворец" учил многочисленных сторонников непосредственно общаться с Богом, что достигалось страстной молитвой. "Весь мир, - проповедовал Бешт, - есть проявление Божьего промысла, поэтому нет абсолютного зла. Зло легко исправляется и уничтожается. Лучшее средство общения с Богом - молитва..." Он также лечил больных с помощью каббалических амулетов и заклинаний, поэтому с 1735 года известен и как знахарь (бааль-шем). Бешт не оставил своих письменных работ. Основы его учения сохранились в произведениях его последователей и учеников. Израиль Бешт умер в 1760 году в Меджибоже. Прах "Чудотворца" покоится на старом иудейском кладбище. Сейчас могилу основателя хасидизма посещают верующие из России, Израиля, США, Канады других стран.
Исторический музей. Меджибожский замок - один древнейших и выдающихся фортификационных ансамблей Западного Подолье, в котором гармонично сочетаются географический ландшафт с особенностями планирования и строительства. На протяжении веков замок строили и перестраивали, уничтожали и восстанавливали враги и жители города. До нашего времени сохранилась та планировочная структура Меджибожского замка, которую дал ему гетман Николай Синявский (1540 г.). Ознакомление с культурой и бытом наших предков на определенном хронологическом срезе исторического периода является одной из основных задач музея. С 1965 года здесь начался активный процесс сбора памятников старины края и археологических разведок по берегам Южного Буга и Бужка. В 1971 г. в одном из отреставрированных помещений замка была открыта первая экспозиция: "История края". На основе научно-исследовательской и собирательской работы сотрудников музея воссозданы экспозиции живописи, графики и скульптуры, керамики, художественного стекла, вышивки и ткачества. В 1982 году музей открыл новую экспозицию - "Иконы", которая действует и сегодня. Меджибожский музей-крепость стал значительным центром туризма Хмельнитчины, сюда приезжают экскурсанты из разных уголков мира.
Живописный край. В географическом ландшафте Подолья удивительно сочетаются цветущие и благовонные луга, леса и долины, напоенные животворной силой чистых рек и заливов. Здесь можно встретить благородного оленя, ушастую сову, услышать звонкий хор разноголосых птиц. Здесь – множество лекарственных растений и просто цветов. Край славится многими прекрасными целебными источниками. С давности говорят, что от той воды "больной вылечится, слепой прозреет, женщина выйдет замуж". Здесь, на источниках, построены больницы и санатории. Одними из самых известных являются санатории и дома отдыха в городе Хмельник. Из Украины и всей Европы едут сюда люди оздоравливаться, лечиться и отдыхать.
Medzhybizh, located on the river Pivdennyy Boug, is considered to embody one of the most picturesque ancient towns of Podyllya region. Over the river valley, an old fortress reaches the sky, exquisitely combining an incomparable landscape with town planning traditions of old days. Firstly Medzhybizh was mentioned in "Russkiy Chronicle" in 1146: "Izyaslav, while leading Svyatoslav Vsevolodovych to the cross, gave him five towns, including Bozhskiy and Medzhybizh, but made him leave Volodymyr". Izyaslav, Volodyrnyr's grandson, paid a particular attention to this loud. Being Kiev and Volyn territories bordering outpost against western invasions as well as against polovetskiy steppe, Medzhybizh predetermined it's own historical role in the course of time. Since 1148 Rostislav, the Moscow founder Yuriy Dolgorukiy's son, took the reins of government having fortified the fortress. In that days, this area, a tasty morsel of neighbouring lauds, was often attacked by Lithuanians, Poles, Turks and Tatars and bloody wars frequently led to town's demolition. For 4 centuries (from XV till XIX) Medzhybizh belonged to Polish magnates' families of Synyavskyy and Chartoryjskyy. This time was marked by a heyday of social, political as well as cultural life. In 1593 Medzhybizh obtained Magdeburg right, which defined the self-governing of the town and strengthening of craft corporations. Later, the town stamp and coat of arms appeared to symbolize the town, the historical life of which is connected with 1648-1676yy National Revolution. During this time, Medzhybizh was honoured by the presence of hetman Bohdan Khmelnytskyy with his associates Bogun and Kryvonys. One more outstanding event is people's liberation movement against landowners and oppressors under the leadership of folk avenger Ustym Karmelyuk, who looted landlords' estates and distributed their property to poor people, living on Medzhybizh laud, Letychev, Khmelnyk. In XVIII Medzhybizh was the home for Israel ben-Elyezer, Baal-Shem-Tov (Besht), a founder of the world tendency in Judaism - Hasidism, who was buried at the local Judaic cemetery. The town gave birth to Volodymyr Kallygraf (1722-1794), an illustrious scientist, Moscow Church Academy prefect, an adherent of Leibnitz school materialistic ideas, one of the best friends of the Ukrainian philosopher Grygoryy Skovoroda. In XIX Medzhybizh was honoured with Russian emperors Mykola I and Olexandr II sojourn during the summer army maneuvers And even a celebrated Ukrainian poet Taras Shevchenko was on a visit to this magnificent place, which captured him with its incomparable beauty and grandeur.
"The Wonders-Creator". In 1740 in Medzhybizh settled a founder of Hasidism Israel ben-Elyezer, who is known in religions history under the name of Besht, which was reduced from Baal Shem Tov ("good name beholder" or "kind thaumaturge") Besht gained popularity as a new belief new prayer preacher. The numerous adherents from all Ukraine and Poland aimed to converse with "rabbi" from Medzhybizh "Thaumaturge" taught them to talk directly to God. Ardent prayer can reach that goal. "The whole world, - sermonized Besht, - is the manifestation of God Providence, therefore, there is no absolute evil. The Evil can be easily readjusted and destroyed. The best way of talking to God is a prayer." Also he treated ill incantations, that's why since 1735 he was thought to be a quack (baal shem). Besht didn't leave any written works. The foundations of his teaching have been preserved in the books of his disciples and adherents. Israel Besht died in 1760 in Medgybizh. The body of "Thaumaturge" lies in the old Judaic cemetery and the tomb of Hasidism founder are often visited by believers from Russia, Israel, the USA, Canada and other countries.
The historical Museum. Medzhybizh castle personifies one of the most ancient and most admirable West Podyllya fortification aggregate, where long-term traditions of geographic landscape harmony with architectural particularities are successfully combined. The fortress was built on the triangle foundation, which was bordered by steep ravines in the west and the north and by a steep descent to Pivdenny Boug in the south. The western part of the foundation was higher, than eastern one. On the level of height difference we have a chance of seeing a three-meter defensive wall. During a few centuries it was built and rebuilt, demolished and restored by enemies and town dwellers. Till now there has survived the very planning structure of Medzhybizh castle, which was worked out by hetman Mykola Synyavskyy (1540). An acquaintance with culture and lifestyle of our ancestors on a certain chronological point of historical period is one of the principal targets of the museum. Since 1965 there has started an active process of gathering of land relics and archaeological excavations on the banks of Pivdenny Boug and Bouzhok. In 1971 one of the restored castle lodgings gave home to the first exposition, devoted to the land history. On the base of scientific, research and gathering work of museum employees there were created expositions of art, graphics, sculpture, ceramics, artistic glass, embroideries and weaving. In 1982 the museum opened a new exposition "The icons", which has kept on working since then till nowadays. The Medzhybizh museum-fortress has gained the name of one of the most considerable Khmelnychchyna region tourist centers, which is visited by tourists from almost any part of the world.
The picturesque Land. Podyllya geographic landscape sophisticatedly combines blossoming meadows, forests and valleys, incrusted with rivers and bays. Here you are given a unique opportunity of observing a sublime deer, an eared owl, of hearing a resounding choir of twittering birds. And what about great variety of medicine plants and flowers! The land is famous for its curing sources. The old people told, that this water can "make a sick person recover, make blind one see, make a woman get married". These sources appeared to be the basis for hospitals and resort creation. One of the most well known resorts is "Khmilnyk", located in the town of Khmilnyk, which is ready to receive guests from all the Europe and Ukraine in order to cure and to have a rest.
Поділля, Хмельницька область. Меджибіж, вид на фортецю XIV-XVI, XIX ст. з іншого берегу Південного Бугу.
Меджибіж - селище міського типа Летичівського р-ну, при впаданні р. Бужок у Південний Буг. Вперше згадується в Іпатівському літописі в 1146 р. Частково збереглися залишки городища XI-XIII ст., які свідчать, що Меджибіж був добре укріпленим прикордонним пунктом. З кінця XII ст. належав Галицько-Волинському князівству. В 1241 р. Золотій Орді вдалося захопити місто. Для захисту від ворогів його укріпили стінами, викопали рови.
Збереглися також руїни Троїцького костьолу, 1632 р. (був споруджений у стилі бароко).
Подолье, Хмельницкая область. Меджибож, вид на крепость XIV-XVI, XIX вв. с другого берега Южного Буга.
Меджибож - поселок городского типа Летичевского р-на, при впадении р. Бужок в Южный Буг. Впервые упоминается в Ипатьевской летописи в 1146 г. Частично сохранились остатки городища XI-XIII вв., которые свидетельствуют, что Меджибож был хорошо укрепленным пограничным пунктом. С конца XII в. принадлежал Галицко-Волынскому княжеству. В 1241 г. Золотой Орде удалось захватить город. Для защиты от врагов его укрепили стенами, выкопали рвы.
Сохранились также руины Троицкого костела, 1632 г. (был построен в стиле барокко).
Medzhybizh, the Fortress (the 14th-16th, 19th century) outside panorama.
First mentioned in the Hypatian Chronicle for the year 1146. Parts of an ancient settlement from the 11th - 13th century have been preserved, indicating that Medzhybizh was a well-fortified border point. From the late 12th century it belonged to the Galician-Volynian Principality. In 1241 the Golden Horde captured the village. Castle, 14th-16th, 19th century. Built on the site of 12th century fortifications. An important monument of military engineering. Has several crenelated towers. From the high fortress walls the adjacent roads leading to the fortress could be seen.
Меджибіж - селище міського типа Летичівського р-ну, при впаданні р. Бужок у Південний Буг. Вперше згадується в Іпатівському літописі в 1146 р. Частково збереглися залишки городища XI-XIII ст., які свідчать, що Меджибіж був добре укріпленим прикордонним пунктом. З кінця XII ст. належав Галицько-Волинському князівству. В 1241 р. Золотій Орді вдалося захопити місто. Для захисту від ворогів його укріпили стінами, викопали рови.
Збереглися також руїни Троїцького костьолу, 1632 р. (був споруджений у стилі бароко).
Подолье, Хмельницкая область. Меджибож, вид на крепость XIV-XVI, XIX вв. с другого берега Южного Буга.
Меджибож - поселок городского типа Летичевского р-на, при впадении р. Бужок в Южный Буг. Впервые упоминается в Ипатьевской летописи в 1146 г. Частично сохранились остатки городища XI-XIII вв., которые свидетельствуют, что Меджибож был хорошо укрепленным пограничным пунктом. С конца XII в. принадлежал Галицко-Волынскому княжеству. В 1241 г. Золотой Орде удалось захватить город. Для защиты от врагов его укрепили стенами, выкопали рвы.
Сохранились также руины Троицкого костела, 1632 г. (был построен в стиле барокко).
Medzhybizh, the Fortress (the 14th-16th, 19th century) outside panorama.
First mentioned in the Hypatian Chronicle for the year 1146. Parts of an ancient settlement from the 11th - 13th century have been preserved, indicating that Medzhybizh was a well-fortified border point. From the late 12th century it belonged to the Galician-Volynian Principality. In 1241 the Golden Horde captured the village. Castle, 14th-16th, 19th century. Built on the site of 12th century fortifications. An important monument of military engineering. Has several crenelated towers. From the high fortress walls the adjacent roads leading to the fortress could be seen.
Меджибіж, вид на фортецю XIV-XVI, XIX ст. від Південного Бугу.
Замок було споруджено на місці стародавнього укріплення XII ст., його неодноразово перебудовували. Є видатним пам'ятником військово-інженерного мистецтва. Має декілька башт з бійницями. З високих стін фортеці на десятки кілометрів довкруги були видні дороги, які вели сюди.
Меджибож, вид на крепость XIV-XVI, XIX вв. от Южного Буга.
Замок был сооружен на месте древнего укрепления XII в., неоднократно перестраивался. Является важным памятником военно-инженерного искусства. Имеет несколько башен с бойницами. С высоких стен крепости на десятки километров кругом были видны дороги, которые вели сюда.
Замок було споруджено на місці стародавнього укріплення XII ст., його неодноразово перебудовували. Є видатним пам'ятником військово-інженерного мистецтва. Має декілька башт з бійницями. З високих стін фортеці на десятки кілометрів довкруги були видні дороги, які вели сюди.
Меджибож, вид на крепость XIV-XVI, XIX вв. от Южного Буга.
Замок был сооружен на месте древнего укрепления XII в., неоднократно перестраивался. Является важным памятником военно-инженерного искусства. Имеет несколько башен с бойницами. С высоких стен крепости на десятки километров кругом были видны дороги, которые вели сюда.
Меджибіж, вид на фортецю з боку Східного бастіону (XVI ст.)
Меджибож, вид на крепость со стороны Восточного бастиона (XVI в.)
Меджибож, вид на крепость со стороны Восточного бастиона (XVI в.)
Меджибіж, Лицарська вежа (XIV ст.) фортеці.
Меджибож, Рыцарская башня (XIV в.) крепости.
Меджибож, Рыцарская башня (XIV в.) крепости.
Меджибіж, замковий палац, XVI ст.
Розташований у південно-східній частині фортеці.
Меджибож, замковый дворец, XVI в.
Расположен в юго-восточной части крепости.
Medzhybizh, intro the Fortress.
Palace, 16th century. It the southeastern part of the fortress.
Розташований у південно-східній частині фортеці.
Меджибож, замковый дворец, XVI в.
Расположен в юго-восточной части крепости.
Medzhybizh, intro the Fortress.
Palace, 16th century. It the southeastern part of the fortress.
Меджибіж, костьол (1586 р.) у фортеці.
Суворий вигляд споруди пом’якшується дивовижними пропорціями, витонченим бароковим фронтоном, високими крівлями. В інтер'єрі збереглися фрагменти розпису.
Меджибож, костел (1586 г.) в крепости.
Суровый облик сооружения смягчается изумительными пропорциями, утонченным барокковым фронтоном, высокими кровлями. В интерьере сохранились фрагменты росписи.
Medzhybizh, the Catolic Church (1586) intro the Fortress.
Its austere lines are softened by refined Baroque-style pediments and high roof.
Суворий вигляд споруди пом’якшується дивовижними пропорціями, витонченим бароковим фронтоном, високими крівлями. В інтер'єрі збереглися фрагменти розпису.
Меджибож, костел (1586 г.) в крепости.
Суровый облик сооружения смягчается изумительными пропорциями, утонченным барокковым фронтоном, высокими кровлями. В интерьере сохранились фрагменты росписи.
Medzhybizh, the Catolic Church (1586) intro the Fortress.
Its austere lines are softened by refined Baroque-style pediments and high roof.
Меджибіж. Підземеллями фортеці.
Меджибож. По подземельям крепости.
Меджибіж. Підземеллями фортеці.
Меджибож. По подземельям крепости.
Меджибож. По подземельям крепости.
Поділля, Хмельницька область. Сатанів, вид на місто (ліворуч - Міська брама, на пагорбі - синагога).
Сатанів - селище міського типа Городокського р-ну, на лівому березі р. Збруч.
В історичних документах Сатанів згадується вперше за першого польського наступу на Поділля в 1404, коли король Ягайло дав Петрові Шафранцю Сатанів з околицями й Зіньків з деякими селами на таких умовах: власник сам, або рівний йому заступник, має жити в наданих місцевостях, виставляти за потреби 6 сулиць та 12 стрільців (cum sex lanceis et duodecim balistrariis), при нагоді боронити свій край з усіма своїми людьми, піддані його мають сплачувати такі ж податки, як і за Коріятовичів, давніх володарів Поділля. Згодом ці маєтки викупив у Шафранця Вітовт (в 1431) і надав Петрові Одровонжеві на таких же умовах, що стверджено королем Владиславом ІІІ в 1436. Одровонжам ці землі належали до 1523. В XVI-XVII ст. землі ці належали Сєнявським. В XV-XVI ст. розвиток міста сильно гальмували напади татар, тому ще в XV ст. Одровонжі будують для захисту і себе, і населення замок. 1561 власник Сатаніва Ян Кристоф Тарнавський з дружиною Софією дають пільги новим поселенцям Сатаніва: звільняють їх від усіх податків і повинностей на 8 років.
Поруч з Сатанівом, в теперішній Слобідці Сатанівський, вже в ті часи містився укріплений православний монастир, звідки вийшов відомий діяч освіти та знаменитий літописець Арсеній Сатанівський (Корецький), що згодом був при дворі російського царя Михайла Федоровича і видав у Москві «Словник».
З сатанівських міщан вийшов відомий козак Наливайко.
1617 та 1618 рр. місто пережило спустошливі набіги татар, щоб поліпшити економічний стан Сатаніва його власниця Катерина Сєнявська надає поселенню Магдебурзьке право. Під час війни за незалежність під проводом Хмельницького козаки захопили місто, а 1651 козаки з татарами так зруйнували поселення, що місцеві жителі були змушені тікати за Дністер. 1672 турецькі війська здобули Сатанів, та за рік поляки відбили його в яничар. Знов під турецьку владу Сатанів потрапив в 1676. В руках турків місто перебувало до 1699, коли Поділля було знов повернуто Польщі. 1711 російський цар Петро I гостював у Сатанівському замку. Як вказують джерела, цар мешкав у будиночку, що стояв коло замку, потім там було вибито на камені герб Росії на згадку про цю подію. В 20-х рр. XVIII ст. було поновлено замок та міські укріплення. Місто перетворилося на значний торговий центр, тут мешкали купці з Греції та Вірменії. Значною була єврейська громада.
Подолье, Хмельницкая область. Сатанов, вид на город (слева - Городские ворота, на холме - синагога).
Сатанів - селище міського типа Городокського р-ну, на лівому березі р. Збруч.
В історичних документах Сатанів згадується вперше за першого польського наступу на Поділля в 1404, коли король Ягайло дав Петрові Шафранцю Сатанів з околицями й Зіньків з деякими селами на таких умовах: власник сам, або рівний йому заступник, має жити в наданих місцевостях, виставляти за потреби 6 сулиць та 12 стрільців (cum sex lanceis et duodecim balistrariis), при нагоді боронити свій край з усіма своїми людьми, піддані його мають сплачувати такі ж податки, як і за Коріятовичів, давніх володарів Поділля. Згодом ці маєтки викупив у Шафранця Вітовт (в 1431) і надав Петрові Одровонжеві на таких же умовах, що стверджено королем Владиславом ІІІ в 1436. Одровонжам ці землі належали до 1523. В XVI-XVII ст. землі ці належали Сєнявським. В XV-XVI ст. розвиток міста сильно гальмували напади татар, тому ще в XV ст. Одровонжі будують для захисту і себе, і населення замок. 1561 власник Сатаніва Ян Кристоф Тарнавський з дружиною Софією дають пільги новим поселенцям Сатаніва: звільняють їх від усіх податків і повинностей на 8 років.
Поруч з Сатанівом, в теперішній Слобідці Сатанівський, вже в ті часи містився укріплений православний монастир, звідки вийшов відомий діяч освіти та знаменитий літописець Арсеній Сатанівський (Корецький), що згодом був при дворі російського царя Михайла Федоровича і видав у Москві «Словник».
З сатанівських міщан вийшов відомий козак Наливайко.
1617 та 1618 рр. місто пережило спустошливі набіги татар, щоб поліпшити економічний стан Сатаніва його власниця Катерина Сєнявська надає поселенню Магдебурзьке право. Під час війни за незалежність під проводом Хмельницького козаки захопили місто, а 1651 козаки з татарами так зруйнували поселення, що місцеві жителі були змушені тікати за Дністер. 1672 турецькі війська здобули Сатанів, та за рік поляки відбили його в яничар. Знов під турецьку владу Сатанів потрапив в 1676. В руках турків місто перебувало до 1699, коли Поділля було знов повернуто Польщі. 1711 російський цар Петро I гостював у Сатанівському замку. Як вказують джерела, цар мешкав у будиночку, що стояв коло замку, потім там було вибито на камені герб Росії на згадку про цю подію. В 20-х рр. XVIII ст. було поновлено замок та міські укріплення. Місто перетворилося на значний торговий центр, тут мешкали купці з Греції та Вірменії. Значною була єврейська громада.
Подолье, Хмельницкая область. Сатанов, вид на город (слева - Городские ворота, на холме - синагога).
Сатанів, вид на р. Збруч з мурів замку XIV-XVI ст.
Сатанов, вид на р. Збруч со стен замка XIV-XVI вв.
Сатанов - поселок городского типа Городокского р-на, на левом берегу р. Збруч.
В исторических документах Сатанов упоминается впервые при первом польском наступлении на Подолье в 1404, когда король Ягайло дал Петру Шафранцю Сатанов с околицами и Зиньков с некоторыми селами на следующих условиях: владелец сам, или равный ему заместитель, должен жить в предоставленных местностях, выставлять при необходимости 6 пикейщиков и 12 стрельцов (cum sex lanceis et duodecim balistrariis), при необходимости защищать свой край со всеми своими людьми, подданные его должны платить такие же налоги, как и во времена Кориятовичей, древних властителей Подолья. Впоследствии эти имения выкупил у Шафранца Витовт (в 1431) и предоставил Петру Одровонжеви на таких же условиях, что было утверждено королем Владиславом ІІІ в 1436. Одровонжам эти земли принадлежали до 1523. В XVI-XVII вв. земли эти принадлежали Сенявским. В XV-XVI вв. развитие города сильно тормозилось набегами татар, поэтому еще в XV в. Одровонжи построили для защиты и себя, и населения замок. В 1561 владелец Сатанова Ян Кристоф Тарнавский с супругой Софией дают льготы новым поселенцам Сатанова: освобождают их от всех налогов и повинностей на 8 лет.
Рядом с Сатановом, в теперешней Слободке Сатановский, уже в те времена размещался укрепленный православный монастырь, откуда вышел известный деятель просвещения и знаменитый летописец Арсений Сатановский (Корецкий), который впоследствии был при дворе русского царя Михаила Федоровича и издал в Москве «Словарь».
Из сатановских мещан вышел известный казак Наливайко.
В 1617 и 1618 гг. город пережил опустошительные набеги татар, чтобы улучшить экономическое положение Сатанова его владелица Екатерина Сенявская предоставила поселению Магдебургское право. Во время войны за независимость под началом Хмельницкого казаки захватили город, а 1651 казаки с татарами так разрушили поселение, что местные жители были вынуждены удирать за Днестр. В 1672 турецкие войска захватили Сатанов, а через год поляки отбили его у янычар. Снова под турецкую власть Сатанов попал в 1676. В руках турок город находился до 1699, когда Подолье было снова возвращено Польше. В 1711 русский царь Петр I гостил в Сатановскому замке. Как указывают источники, царь жил в домике, стоявшем рядом с замком, позже там был выбит на камне герб России в память об этом событии. В 20-х гг. XVIII в. были обновлены замок и городские укрепления. Город превратился в значительный торговый центр, здесь жили купцы из Греции и Армении. Значительной была и еврейская община.
Сатанов, вид на р. Збруч со стен замка XIV-XVI вв.
Сатанов - поселок городского типа Городокского р-на, на левом берегу р. Збруч.
В исторических документах Сатанов упоминается впервые при первом польском наступлении на Подолье в 1404, когда король Ягайло дал Петру Шафранцю Сатанов с околицами и Зиньков с некоторыми селами на следующих условиях: владелец сам, или равный ему заместитель, должен жить в предоставленных местностях, выставлять при необходимости 6 пикейщиков и 12 стрельцов (cum sex lanceis et duodecim balistrariis), при необходимости защищать свой край со всеми своими людьми, подданные его должны платить такие же налоги, как и во времена Кориятовичей, древних властителей Подолья. Впоследствии эти имения выкупил у Шафранца Витовт (в 1431) и предоставил Петру Одровонжеви на таких же условиях, что было утверждено королем Владиславом ІІІ в 1436. Одровонжам эти земли принадлежали до 1523. В XVI-XVII вв. земли эти принадлежали Сенявским. В XV-XVI вв. развитие города сильно тормозилось набегами татар, поэтому еще в XV в. Одровонжи построили для защиты и себя, и населения замок. В 1561 владелец Сатанова Ян Кристоф Тарнавский с супругой Софией дают льготы новым поселенцам Сатанова: освобождают их от всех налогов и повинностей на 8 лет.
Рядом с Сатановом, в теперешней Слободке Сатановский, уже в те времена размещался укрепленный православный монастырь, откуда вышел известный деятель просвещения и знаменитый летописец Арсений Сатановский (Корецкий), который впоследствии был при дворе русского царя Михаила Федоровича и издал в Москве «Словарь».
Из сатановских мещан вышел известный казак Наливайко.
В 1617 и 1618 гг. город пережил опустошительные набеги татар, чтобы улучшить экономическое положение Сатанова его владелица Екатерина Сенявская предоставила поселению Магдебургское право. Во время войны за независимость под началом Хмельницкого казаки захватили город, а 1651 казаки с татарами так разрушили поселение, что местные жители были вынуждены удирать за Днестр. В 1672 турецкие войска захватили Сатанов, а через год поляки отбили его у янычар. Снова под турецкую власть Сатанов попал в 1676. В руках турок город находился до 1699, когда Подолье было снова возвращено Польше. В 1711 русский царь Петр I гостил в Сатановскому замке. Как указывают источники, царь жил в домике, стоявшем рядом с замком, позже там был выбит на камне герб России в память об этом событии. В 20-х гг. XVIII в. были обновлены замок и городские укрепления. Город превратился в значительный торговый центр, здесь жили купцы из Греции и Армении. Значительной была и еврейская община.
Сатанів, башта XVI ст. Вид із бійниці муру.
Замок зазнавав руйнувань аж до кінця XVII ст. В плані замок п‘ятикутний, не зовсім правильної форми: три сторони завдовжки приблизно 105 м., четверта - 85 м., п‘ята - 65 м. Загальна площа замку приблизно півтора гектари. На всіх рогах були башти, до наших часів збереглися лише три п'ятигранні башти XVI ст. - ті, що виходять на Збруч. Мури, що з‘єднували башти, були подвійні: окрім зовнішніх були внутрішні, що йшли до них паралельно. Внутрішні мури стояли на валу і через те були вищі за зовнішні. В‘їзд до замку був в наріжній башті, що виходила на південь з боку містечка. Башта ця не збереглася. Зовнішні вали від внутрішніх відокремлювались ровами, рови були й поза мурами. Внутрішні мури не збереглися. Башти далеко виходили за лінію мурів, лише одним своїм боком входячи в кут замку. Ширина зовнішніх (великих) сторін башт була 8,5 м. Башти триповерхові, нижній поверх значно ширший за верхні.
Особливий інтерес становлять залишки малої круглої, стародавньої башти, що збереглися на території замку, які дозволяють простежити еволюцію характерних для оборонного будівництва деталей. Ця кругла башта - унікальна пам‘ятка захисної архітектури, досить рідкісний зразок мурованого будівництва часів давньої Руси-України. Башта має дiаметр 6 м та товщину стiн на рiвнi першого ярусу 1,2 м. Цікаві її бійниці: зовні дуже вузькі, а з внутрішнього боку розширюються - щоб зручніше було стріляти з лука.
Сатанов, башня XVI в. Вид из бойницы крепостной стены.
Замок испытывал разрушения вплоть до конца XVII в. В плане замок пятиугольный, не совсем правильной формы: три стороны имеют длину примерно 105 м., четвертая - 85 м., пятая - 65 м. Общая площадь замка примерно полтора гектара. На всех углах были башни, до нашего времени сохранились лишь три пятигранные башни XVI в. - те, что выходят на Збруч. Стены, соединявшие башни, были двойными: кроме внешних были и внутренние, шедшие параллельно внешним. Внутренние стены стояли на валу и из-за этого были выше внешних. Въезд в замок был в краеугольной башне, выходившей на юг со стороны города. Башня эта не сохранилась. Внешние валы от внутренних отделялись рвами, рвы были и перед стенами. Внутренние стены не сохранились. Башни далеко выходили за линию стен, лишь одной своей стороной входя в углы замка. Ширина внешних (больших) сторон башен была 8,5 м. Башни трехэтажные, нижний этаж значительно шире верхних.
Особый интерес представляют сохранившиеся на территории замка остатки малой круглой, древней башни, позволяющие проследить эволюцию характерных для оборонного строительства деталей. Эта круглая башня - уникальная памятка оборонной архитектуры, довольно редкий образец каменного строительства времен давней Руси-Украины. Диаметр этой башни - 6 м., толщина ее стен на уровне первого яруса - 1,2 м. Любопытны ее бойницы: снаружи очень узкие, а с внутренней стороны расширяющиеся - чтобы удобнее было стрелять из лука.
Замок у Сатаніві, башти XVI ст.
Замок в Сатанове, башни XVI в.
Сатанів, Міська брама, XV-XVI ст.
Споруджено недалеко від річки Збруч на місці старовинного в'їзду в місто з півдня (з боку Тернополя). В XVІ ст. браму було перебудовано і вона увійшла до загальної системи оборонних стін міста, з'єднавшись із замком. Є високохудожньою архітектурною пам’яткою з характерним ренесансним і бароковим декором. В плані - квадратна башта з довжиною сторони 11 м., товщина стiн - 2,2 м. На долішному поверсі башти амбразури розміщено несиметрично. На другому поверсі - вікна з кам'яними варцабами (віконними коробками), з фронтового боку - три вікні, а з інших боків - по двоє. На третьому поверсі - амбразури, по дві з кожного боку, а на самому вершку башти, де колись були зубці, розміщені стрільниці, по 6 з кожного боку. Коло башти з двох боків від в'їзду досі помітні сліди мурів, що охоплювали все місто. В'їзд з фронтового боку (від річки), оброблено тесаним камінням; над ним - герб власника містечка, а під гербом - кам‘яна таблиця з написом (див. збільшене фото):
Споруджено недалеко від річки Збруч на місці старовинного в'їзду в місто з півдня (з боку Тернополя). В XVІ ст. браму було перебудовано і вона увійшла до загальної системи оборонних стін міста, з'єднавшись із замком. Є високохудожньою архітектурною пам’яткою з характерним ренесансним і бароковим декором. В плані - квадратна башта з довжиною сторони 11 м., товщина стiн - 2,2 м. На долішному поверсі башти амбразури розміщено несиметрично. На другому поверсі - вікна з кам'яними варцабами (віконними коробками), з фронтового боку - три вікні, а з інших боків - по двоє. На третьому поверсі - амбразури, по дві з кожного боку, а на самому вершку башти, де колись були зубці, розміщені стрільниці, по 6 з кожного боку. Коло башти з двох боків від в'їзду досі помітні сліди мурів, що охоплювали все місто. В'їзд з фронтового боку (від річки), оброблено тесаним камінням; над ним - герб власника містечка, а під гербом - кам‘яна таблиця з написом (див. збільшене фото):
«D. О. М.
Adamus Nicolaus a Granow Sieniawski, Comes in Szkiow et Mist, castelknus Cracoviensis, supreraus exercituum Rejrni dux, securitati publicae propugnaculum hoc erexit anno Christi MDCCXX1I. defensurus etiam muro pttnam quam toties pcctorc tutcbalur, provida scilicet mens fundatons, ut Pertae OthomMicae via in Poloniam praecluderetur, portam hanc extrui curavit et ut pan praesidio uleretur contra barbarorum incursiones, furenti tartaro Satanovunf opposuit, contra quod nee portae inferi praevalebunt, maxime cum clausa hostibus; sob tantum Dec, Regi et Patriae claves suas sit redditea
Anno Domini 1724.»
Цей вихвальний напис у перекладі звучить так:
Adamus Nicolaus a Granow Sieniawski, Comes in Szkiow et Mist, castelknus Cracoviensis, supreraus exercituum Rejrni dux, securitati publicae propugnaculum hoc erexit anno Christi MDCCXX1I. defensurus etiam muro pttnam quam toties pcctorc tutcbalur, provida scilicet mens fundatons, ut Pertae OthomMicae via in Poloniam praecluderetur, portam hanc extrui curavit et ut pan praesidio uleretur contra barbarorum incursiones, furenti tartaro Satanovunf opposuit, contra quod nee portae inferi praevalebunt, maxime cum clausa hostibus; sob tantum Dec, Regi et Patriae claves suas sit redditea
Anno Domini 1724.»
«Адам Микола з Ґранова Сєнявський, власник Шклова і Міши, каштелян краківський, найвищий проводир державного війська,
для громадської безпеки оцю твердиню відновив року Христового 1722, маючи намір мурами захищати батьківщину, що її стільки разів захищав грудьми.
Отож віща думка фундатора подбала побудувати оцю браму, щоб Оттоманській Порті загородити дорогу до Польщі, щоб користуватися рівною силою проти нападів варварів,
лютому татарові протиставив Сатанів, проти чого навіть і ворота адові не здолають, надто коли (цю твердиню), закрито перед ворогами;
одному тільки Богові, Королеві й Батьківщині віддаватиме свої ключі.
Року Божого 1724.»
Року Божого 1724.»
Сатанов, Городские ворота, XV-XVI вв.
Построены неподалеку от речки Збруч на месте старинного въезда в город с юга (со стороны Тернополя). В XVІ в. ворота были перестроены и они вошли в общую систему оборонных стен города, соединившись с замком. Являются высокохудожественной архитектурной достопримечательностью с характерным ренессансным и барокковым декором. В плане - квадратная башня с длиной стороны 11 м., толщина стен - 2,2 м. На нижнем этаже башни амбразуры размещены несимметрично. На втором этаже - окна с каменными варцабами (оконными коробками), с фронтальной стороны - три окна, а с других сторон - по два. На третьем этаже - амбразуры, по две с каждой стороны, а на самом верху башни, где когда-то были зубцы, размещены бойницы, по 6 с каждой стороны. Около башни с двух сторон от въезда до сих пор заметные следы стен, охватывавших весь город. Въезд с фронтальной стороны (от речки), обработан тесаным камнем; над ним - герб владельца городка, а под гербом - каменная таблица с восхвалительной надписью (см. увеличенное фото), которая в переводе звучит так:
Построены неподалеку от речки Збруч на месте старинного въезда в город с юга (со стороны Тернополя). В XVІ в. ворота были перестроены и они вошли в общую систему оборонных стен города, соединившись с замком. Являются высокохудожественной архитектурной достопримечательностью с характерным ренессансным и барокковым декором. В плане - квадратная башня с длиной стороны 11 м., толщина стен - 2,2 м. На нижнем этаже башни амбразуры размещены несимметрично. На втором этаже - окна с каменными варцабами (оконными коробками), с фронтальной стороны - три окна, а с других сторон - по два. На третьем этаже - амбразуры, по две с каждой стороны, а на самом верху башни, где когда-то были зубцы, размещены бойницы, по 6 с каждой стороны. Около башни с двух сторон от въезда до сих пор заметные следы стен, охватывавших весь город. Въезд с фронтальной стороны (от речки), обработан тесаным камнем; над ним - герб владельца городка, а под гербом - каменная таблица с восхвалительной надписью (см. увеличенное фото), которая в переводе звучит так:
«Адам Никола с Гранова Сенявский, владелец Шклова и Миши, кастелян краковский, наивысший предводитель государственного войска,
для общественной безопасности эту твердыню восстановил в году Христовом 1722, намереваясь каменными стенами защищать родину, которую ее столько раз защищал грудью.
Таким образом вещая мысль основателя позаботилось построить эти врата, чтобы Оттоманской Порте заградить путь к Польше, чтобы пользоваться равной силой против нападений варваров,
лютому татарину противопоставил Сатанов, против чего даже и ворота ада не одолеют, особенно когда (эта твердыня), закрыта перед врагами;
одному только Богу, Королю и Родине будет отдавать свои ключи.
Года Божьего 1724.»
Года Божьего 1724.»
Сатанів, Синагога, 1532 р.
Пам'ятка архітектури, характерна мурована будівля в стилі ренесансу. Складається (в сенсі охорони) з прямокутного головного залу і дотичних до нього знижених приміщень. Перекрита напівциркульними склепіннями зі стрілчастими розпалубками. Стіни укріплені контрфорсами. Основним засобом художньої виразності пам'ятки є глуха аркатура аттика в ренесансному стилі, що завершує фасади. Аттик, крім того, був бойовим ярусом і мав бійниці. Декоративний акантовий пояс маскує стоки дощової води.
Сатанов, Синагога, 1532 г.
Памятник архитектуры, характерное каменное строение в стиле ренессанса. Состоит (в смысле охраны) из прямоугольного главного зала и соприкасающихся с ним сниженных помещений. Перекрыта полуциркульными сводами со стрельчатыми распалубками. Стены укреплены контрфорсами. Основным средством художественной выразительности памятки является глухая аркатура аттика в ренессансном стиле, завершающего фасады. Аттик, кроме того, был боевым ярусом и имел бойницы. Декоративный акантовый пояс маскирует стоки дождевой воды.
Пам'ятка архітектури, характерна мурована будівля в стилі ренесансу. Складається (в сенсі охорони) з прямокутного головного залу і дотичних до нього знижених приміщень. Перекрита напівциркульними склепіннями зі стрілчастими розпалубками. Стіни укріплені контрфорсами. Основним засобом художньої виразності пам'ятки є глуха аркатура аттика в ренесансному стилі, що завершує фасади. Аттик, крім того, був бойовим ярусом і мав бійниці. Декоративний акантовий пояс маскує стоки дощової води.
Сатанов, Синагога, 1532 г.
Памятник архитектуры, характерное каменное строение в стиле ренессанса. Состоит (в смысле охраны) из прямоугольного главного зала и соприкасающихся с ним сниженных помещений. Перекрыта полуциркульными сводами со стрельчатыми распалубками. Стены укреплены контрфорсами. Основным средством художественной выразительности памятки является глухая аркатура аттика в ренессансном стиле, завершающего фасады. Аттик, кроме того, был боевым ярусом и имел бойницы. Декоративный акантовый пояс маскирует стоки дождевой воды.
Сатанів, Синагога, 1532 р.
В товщі стіни синагоги влаштовано сходи, що ведуть на дах.
Сатанов, Синагога, 1532 г.
В толщине стены синагоги устроена лестница, ведущая на крышу.
В товщі стіни синагоги влаштовано сходи, що ведуть на дах.
Сатанов, Синагога, 1532 г.
В толщине стены синагоги устроена лестница, ведущая на крышу.
Сатанів, Синагога, 1532 р. На даху синагоги; вихід зі сходів.
Сатанов, Синагога, 1532 г. На крыше синагоги; выход с лестницы.
Сатанов, Синагога, 1532 г. На крыше синагоги; выход с лестницы.
Сатанів, Синагога, 1532 р. Всередині синагоги.
Сатанов, Синагога, 1532 г. Внутри синагоги.
Сатанів, Синагога, 1532 р. Всередині синагоги.
Крім описаного вище, в Сатаніві становить неабиякий інтерес Троїцький монастир, XVI-XVIII ст. До складу ансамблю входять Троїцька церква (XVII ст.), дзвіниця з келіями, ворота і загородження. Монастир став місцем мук і живого поховання учасників селянсько - козацького повстання, придушеного польськими військами (1703).
Сатанов, Синагога, 1532 г. Внутри синагоги.
Помимо описанного выше, в сатанове представляет значительный интерес Троицкий монастырь, XVI-XVIII вв. В состав ансамбля входят Троицкая церковь (XVII в.), колокольня с кельями, ворота и заграждения. Монастырь стал местом мучений и живого погребения участников крестьянско-козацкого восстания, подавленного польскими войсками (1703).
Крім описаного вище, в Сатаніві становить неабиякий інтерес Троїцький монастир, XVI-XVIII ст. До складу ансамблю входять Троїцька церква (XVII ст.), дзвіниця з келіями, ворота і загородження. Монастир став місцем мук і живого поховання учасників селянсько - козацького повстання, придушеного польськими військами (1703).
Сатанов, Синагога, 1532 г. Внутри синагоги.
Помимо описанного выше, в сатанове представляет значительный интерес Троицкий монастырь, XVI-XVIII вв. В состав ансамбля входят Троицкая церковь (XVII в.), колокольня с кельями, ворота и заграждения. Монастырь стал местом мучений и живого погребения участников крестьянско-козацкого восстания, подавленного польскими войсками (1703).
Наступна наша зупинка - Малiївці, село в Дунаєвецькому районі Хмельницької областi.
Зараз достеменно невідомо, хто є автором палацу в Малiївцях, але, за переказами членів родини Орловських, вiн був побудований за проектом французького архітектора Домініка Мерліньє. Взагалі, родина графів Орловських була тісно пов'язана із Францією. Так, Олександр Орловський (1817-1893) був одружений з Клементиною Талейран-Перігор, представницею одного з відомих i впливових французьких аристократичних родів, що відігравав велику роль в політичному i державному житті Франції. Їх син, Мечислав Орловський, власник Малієвського палацу, що народився в 1865 році в Ярмолинцях, також був тісно пов'язаний із Францією - після першої світової війни він був почесним аташе при Польському посольстві в Парижі. Помер він в 1929 році у Франції в невеликому містечку Саморо. Останнім власником Малієвського маєтку був його брат, Ксаверій Францішек Орловський, який викупив палац, навколишні землі i ліс. Саме він залишався власником палацу до 1918 року.
Одним із головних ідеалів класицизму в архітектурі є "благородна простота i спокійна велич". Це повністю стосується і Малієвського палацу, який має весь комплекс ознак, характерних для остаточно сформованої ще у другій половині XVII століття французької репрезентативної резиденції. Щодо інтер’єрів, то згідно поширеного в Європі лозунгу видатного англійського архітектора К. Кемпбеля "ввести красоту храму в приватне помешкання", в Малієвському палаці застосований повний арсенал декоративних форм. Зокрема, ліпка виконана в стилі Людовика XVI (рококо), тобто характерному для того часу стильовому контрасті. На стінах головної зали збереглися мотиви в рамках у вигляді підвішених на стрічках з бантами музичних інструментів (ріжки, сопілки, кларнети, гітари), що обвиті вишуканими стеблами рослин. Стіни інших зал покриті кольоровим мармуром. Викликають захоплення чудові розетки стель. В Малієвському палаці відображені кращі досягнення архітектури того часу.
Колись у цьому палаці зберігалася багата колекція польського живопису, серед якої були твори таких знаних митців як Генрік Семірадський, Ян Матейко, Юзеф Брандт, Юзеф Хелмонський, Юліуш Коссак, Тадеуш Айдукевич та інші. Зберігалися в Маліївцях “Свята родина” пензля Рафаеля, а також портрет останнього короля Польщі Станіслава Августа, виконаний Яном Лампі.
В минулому садиби аристократів були справжніми скарбницями культури, де зберігалися численні твори мистецтва світового рівня i значення. В садибах знаходилися багаті бібліотеки з рідкісними книгами, унікальні архіви, цінні колекції посуду, декоративних предметів тощо. За словами члена головної ради Українського товариства охорони пам’ятникiв історії i культури, директора історико-архітектурного комплексу садиби в Самчиках Олександра Пажимського, одного з кращих i відомих в Україні знавців історії садибно-паркового мистецтва, - “сьогодні українське суспільство не уявляє, які великі цінності зберігали садиби”. Ось лише кілька прикладів - картинна галерея у Загінцях налічувала понад 250 творів, яким позаздрили би найвідоміші музеї світу. Тут можна було побачити полотна Леонардо де Вінчі “Святий Іоан”, Рубенса “Оголена жінка в хутрі”, Ван дер Верфа “Свята Цецілія”, Кранаха “Святий Францішек Серафіцький” та багатьох інших відомих художників зі світовим ім’ям.
Следующая наша остановка - Малиевцы, село в Дунаевецком районе Хмельницкой области.
Сейчас точно неизвестно, кто являлся автором дворца в Малиевцах, но, по преданию членов семьи Орловских, он был построен по проекту французского архитектора Доминика Мерлинье. Вообще, семья графов Орловских была тесно связана с Францией. Так, Александр Орловский (1817-1893) был женат на Клементине Талейран-Перигор, представительнице одного из известных и влиятельных французских аристократических родов, который играл большую роль в политической и государственной жизни Франции. Их сын, Мечислав Орловский, владелец Малиевского дворца, родившийся в 1865 году в Ярмолинцах, также был тесно с Францией - после первой мировой войны он был почетным атташе при Польском посольстве в Париже. Умер он в 1929 году во Франции в небольшом городке Саморо. Последним владельцем Малиевского имения был его брат, Ксаверий Францишек Орловский, выкупивший дворец, окружающие земли и лес. Именно он оставался владельцем дворца до 1918 года.
Одним из главных идеалов классицизма в архитектуре есть "благородная простота и спокойное величие". Это полностью относится и к Малиевскому дворцу, обладающему всем комплексом признаков, характерных для окончательно сложившейся еще второй половине XVII века французской репрезентативной резиденции. Касательно интерьеров, то в соответствии с распространенным в Европе лозунгом выдающегося английского архитектора К. Кемпбеля "ввести красоту храма в частное помещение", в Малиевском дворце применен полный арсенал декоративных форм. В частности, лепка выполнена в стиле Людовика XVI (рококо), то есть, в характерном для того времени стилевом контрасте. На стенах главного зала сохранились мотивы в рамках в виде подвешенных на лентах с бантами музыкальных инструментов (рожки, сопилки, кларнеты, гитары), обвитых изысканными стеблями растений. Стены других залов покрыты цветным мрамором. Вызывают восхищение прекрасные розетки потолков. В Малиевском дворце отражены лучшие достижения архитектуры того времени.
Когда-то в этом дворце хранилась богатая коллекция польской живописи, среди которой были произведения таких известных художников как Генрих Семирадский, Ян Матейко, Юзеф Брандт, Юзеф Хелмонский, Юлиуш Коссак, Тадеуш Айдукевич и другие. Хранились в Малиевцах “Святая семья” кисти Рафаэля, а также портрет последнего короля Польши Станислава Августа, выполненный Яном Лампи.
В прошлом усадьбы аристократов были настоящими сокровищницами культуры, хранившими многочисленные произведения искусства мирового уровня и значения. В усадьбах находились богатые библиотеки с редкими книгами, уникальные архивы, ценные коллекции посуды, декоративных предметов и т.д. По словам члена головного совета Украинского общества охраны памятников истории и культуры, директора историко-архитектурного комплекса усадьбы в Самчиках Александра Пажимского, одного лучших и известных в Украине знатоков истории садово-паркового искусства, - “сегодня украинское общество не представляет, какие большие ценности сохраняли усадьбы”. Вот лишь несколько примеров - картинная галерея в Загинцах насчитывала свыше 250 произведений, которым позавидовали бы самые известные музеи мира. Здесь можно было увидеть полотна Леонардо де Винчи “Святой Иоанн”, Рубенса “Обнаженная женщина в мехах”, Ван де Верфа “Святая Цецилия”, Кранаха “Святой Францишек Серафицкий” и многих других известных художников с мировым именем.
Зараз достеменно невідомо, хто є автором палацу в Малiївцях, але, за переказами членів родини Орловських, вiн був побудований за проектом французького архітектора Домініка Мерліньє. Взагалі, родина графів Орловських була тісно пов'язана із Францією. Так, Олександр Орловський (1817-1893) був одружений з Клементиною Талейран-Перігор, представницею одного з відомих i впливових французьких аристократичних родів, що відігравав велику роль в політичному i державному житті Франції. Їх син, Мечислав Орловський, власник Малієвського палацу, що народився в 1865 році в Ярмолинцях, також був тісно пов'язаний із Францією - після першої світової війни він був почесним аташе при Польському посольстві в Парижі. Помер він в 1929 році у Франції в невеликому містечку Саморо. Останнім власником Малієвського маєтку був його брат, Ксаверій Францішек Орловський, який викупив палац, навколишні землі i ліс. Саме він залишався власником палацу до 1918 року.
Одним із головних ідеалів класицизму в архітектурі є "благородна простота i спокійна велич". Це повністю стосується і Малієвського палацу, який має весь комплекс ознак, характерних для остаточно сформованої ще у другій половині XVII століття французької репрезентативної резиденції. Щодо інтер’єрів, то згідно поширеного в Європі лозунгу видатного англійського архітектора К. Кемпбеля "ввести красоту храму в приватне помешкання", в Малієвському палаці застосований повний арсенал декоративних форм. Зокрема, ліпка виконана в стилі Людовика XVI (рококо), тобто характерному для того часу стильовому контрасті. На стінах головної зали збереглися мотиви в рамках у вигляді підвішених на стрічках з бантами музичних інструментів (ріжки, сопілки, кларнети, гітари), що обвиті вишуканими стеблами рослин. Стіни інших зал покриті кольоровим мармуром. Викликають захоплення чудові розетки стель. В Малієвському палаці відображені кращі досягнення архітектури того часу.
Колись у цьому палаці зберігалася багата колекція польського живопису, серед якої були твори таких знаних митців як Генрік Семірадський, Ян Матейко, Юзеф Брандт, Юзеф Хелмонський, Юліуш Коссак, Тадеуш Айдукевич та інші. Зберігалися в Маліївцях “Свята родина” пензля Рафаеля, а також портрет останнього короля Польщі Станіслава Августа, виконаний Яном Лампі.
В минулому садиби аристократів були справжніми скарбницями культури, де зберігалися численні твори мистецтва світового рівня i значення. В садибах знаходилися багаті бібліотеки з рідкісними книгами, унікальні архіви, цінні колекції посуду, декоративних предметів тощо. За словами члена головної ради Українського товариства охорони пам’ятникiв історії i культури, директора історико-архітектурного комплексу садиби в Самчиках Олександра Пажимського, одного з кращих i відомих в Україні знавців історії садибно-паркового мистецтва, - “сьогодні українське суспільство не уявляє, які великі цінності зберігали садиби”. Ось лише кілька прикладів - картинна галерея у Загінцях налічувала понад 250 творів, яким позаздрили би найвідоміші музеї світу. Тут можна було побачити полотна Леонардо де Вінчі “Святий Іоан”, Рубенса “Оголена жінка в хутрі”, Ван дер Верфа “Свята Цецілія”, Кранаха “Святий Францішек Серафіцький” та багатьох інших відомих художників зі світовим ім’ям.
Следующая наша остановка - Малиевцы, село в Дунаевецком районе Хмельницкой области.
Сейчас точно неизвестно, кто являлся автором дворца в Малиевцах, но, по преданию членов семьи Орловских, он был построен по проекту французского архитектора Доминика Мерлинье. Вообще, семья графов Орловских была тесно связана с Францией. Так, Александр Орловский (1817-1893) был женат на Клементине Талейран-Перигор, представительнице одного из известных и влиятельных французских аристократических родов, который играл большую роль в политической и государственной жизни Франции. Их сын, Мечислав Орловский, владелец Малиевского дворца, родившийся в 1865 году в Ярмолинцах, также был тесно с Францией - после первой мировой войны он был почетным атташе при Польском посольстве в Париже. Умер он в 1929 году во Франции в небольшом городке Саморо. Последним владельцем Малиевского имения был его брат, Ксаверий Францишек Орловский, выкупивший дворец, окружающие земли и лес. Именно он оставался владельцем дворца до 1918 года.
Одним из главных идеалов классицизма в архитектуре есть "благородная простота и спокойное величие". Это полностью относится и к Малиевскому дворцу, обладающему всем комплексом признаков, характерных для окончательно сложившейся еще второй половине XVII века французской репрезентативной резиденции. Касательно интерьеров, то в соответствии с распространенным в Европе лозунгом выдающегося английского архитектора К. Кемпбеля "ввести красоту храма в частное помещение", в Малиевском дворце применен полный арсенал декоративных форм. В частности, лепка выполнена в стиле Людовика XVI (рококо), то есть, в характерном для того времени стилевом контрасте. На стенах главного зала сохранились мотивы в рамках в виде подвешенных на лентах с бантами музыкальных инструментов (рожки, сопилки, кларнеты, гитары), обвитых изысканными стеблями растений. Стены других залов покрыты цветным мрамором. Вызывают восхищение прекрасные розетки потолков. В Малиевском дворце отражены лучшие достижения архитектуры того времени.
Когда-то в этом дворце хранилась богатая коллекция польской живописи, среди которой были произведения таких известных художников как Генрих Семирадский, Ян Матейко, Юзеф Брандт, Юзеф Хелмонский, Юлиуш Коссак, Тадеуш Айдукевич и другие. Хранились в Малиевцах “Святая семья” кисти Рафаэля, а также портрет последнего короля Польши Станислава Августа, выполненный Яном Лампи.
В прошлом усадьбы аристократов были настоящими сокровищницами культуры, хранившими многочисленные произведения искусства мирового уровня и значения. В усадьбах находились богатые библиотеки с редкими книгами, уникальные архивы, ценные коллекции посуды, декоративных предметов и т.д. По словам члена головного совета Украинского общества охраны памятников истории и культуры, директора историко-архитектурного комплекса усадьбы в Самчиках Александра Пажимского, одного лучших и известных в Украине знатоков истории садово-паркового искусства, - “сегодня украинское общество не представляет, какие большие ценности сохраняли усадьбы”. Вот лишь несколько примеров - картинная галерея в Загинцах насчитывала свыше 250 произведений, которым позавидовали бы самые известные музеи мира. Здесь можно было увидеть полотна Леонардо де Винчи “Святой Иоанн”, Рубенса “Обнаженная женщина в мехах”, Ван де Верфа “Святая Цецилия”, Кранаха “Святой Францишек Серафицкий” и многих других известных художников с мировым именем.
Поділля, Хмельницька область. Малiївці, схема парку "Малiєвецький".
Подолье, Хмельницкая область. Малиевцы, схема Малиевецкого парка.
Подолье, Хмельницкая область. Малиевцы, схема Малиевецкого парка.
Малiївці, колишній палац Орловських, 1788 р. - "куточок Францiї на Подiллi", парковий фасад.
Зараз у палаці функціонує дитячий інтернат.
Малиевцы, бывший дворец Орловских, 1788 г. - "уголок Франции на Подолье", парковый фасад.
Сейчас во дворце функционирует детский интернат.
Зараз у палаці функціонує дитячий інтернат.
Малиевцы, бывший дворец Орловских, 1788 г. - "уголок Франции на Подолье", парковый фасад.
Сейчас во дворце функционирует детский интернат.
Малiївці, колишня садиба Орловських, водонапірна башта.
Знаходиться за мурами палацового саду - прекрасна споруда, стилізована під вежу середньовічної фортеці
Малиевцы, бывшая усадьба Орловских, водонапорная башня.
Находится за каменными стенами дворцового сада - прекрасное сооружение, стилизованное под башню средневековой крепости.
Знаходиться за мурами палацового саду - прекрасна споруда, стилізована під вежу середньовічної фортеці
Малиевцы, бывшая усадьба Орловских, водонапорная башня.
Находится за каменными стенами дворцового сада - прекрасное сооружение, стилизованное под башню средневековой крепости.
Парк у Малiївцях, печера Кармалюка з штучним водоспадом (скельний монастир).
Історія цього дива природи давня та цікава - колись тут був давньо-слов’янський (а може, ще й поганський) . В обох печерах цікаво оглянути залишки вівтаря та графіті на земляних стінах.
Вода ж з водоспаду відводиться дерев’яними, вирубаними зсередини колодами.
Парк в Малиевцах, пещера Кармелюка с искусственным водопадом (скальный монастырь).
История этого чуда природы давняя и любопытная - когда-то тут был древне-славянский (быть может, - еще языческий). В обеих пещерах интересно осмотреть остатки алтаря и графити на земляных стенах.
Вода же от водопада отводится деревянными, вырубленными изнутри колодами.
Історія цього дива природи давня та цікава - колись тут був давньо-слов’янський (а може, ще й поганський) . В обох печерах цікаво оглянути залишки вівтаря та графіті на земляних стінах.
Вода ж з водоспаду відводиться дерев’яними, вирубаними зсередини колодами.
Парк в Малиевцах, пещера Кармелюка с искусственным водопадом (скальный монастырь).
История этого чуда природы давняя и любопытная - когда-то тут был древне-славянский (быть может, - еще языческий). В обеих пещерах интересно осмотреть остатки алтаря и графити на земляных стенах.
Вода же от водопада отводится деревянными, вырубленными изнутри колодами.
Парк у Малiївцях. Скельний монастир, залишки вівтаря в нижній печері.
Парк в Малиевцах. Скальный монастырь, остатки алтаря в нижней пещере.
Парк в Малиевцах. Скальный монастырь, остатки алтаря в нижней пещере.
Парк у Малiївцях. Скелі
Старовинний ландшафтний парк ще зберігає залишки своєї минулої величі. Він широко розкинувся над невеличкою дзюркотливою річкою Ушиця. Закладений парк на площі 17,2 га у другій половині XVIII століття за участю відомого на Поділлі майстра паркового мистецтва Д. Клігера. У насадженнях парку переважають породи дерев віком 100 і більше років - дуби, липи, ясени, клени, буки, каштани. Поодиноко ростуть ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, смерека гребінчаста, туя західна і східна, оцтове дерево. З кущів - яловець звичайний та віргінський, глід, жимолость татарська, сніжна ягода та інші. Колись навколо ставу росли величезні верби - їх вирубали, лише здоровенні пеньки залишилися від цих красенів-дерев. Останню реконструкцію парку проведено в 1975-1979 роках, тоді ж відбувся ремонт архітектурних споруд на його території.
Зараз парк є частиною природничого національного заповідника "Подільські Товтри", отже є деяка надія, що згодом все тут набере пристойного вигляду.
Парк в Малиевцах. Скалы.
Старинный ландшафтный парк еще хранит остатки своего былого величия. Он широко раскинулся над небольшой журчащей речушкой Ушица. Заложен парк был на площади 17,2 га во второй половине XVIII века при участии известного на Подолье мастера паркового искусства Д. Клигера. В насаждениях парка преобладают породы деревьев возрастом 100 и больше лет - дубы, липы, ясени, клены, буки, каштаны. Встречаются ель серебристая, сосна Веймутова и черная, лиственница европейская, ель гребенчата, туя западная и восточная, уксусное дерево. Из кустов - можжевельник обычный и виргинский, боярышник, жимолость татарская, снежная ягода и другие. Когда-то вокруг пруда росли огромные вербы - их вырубали, лишь здоровенные пни остались от этих красавцев-деревьев. Последняя реконструкция парка проводилась в 1975-1979 годах, тогда же выполнялся и ремонт архитектурных сооружений на его территории.
В настоящий момент парк является частью природного национального заповедника "Подольские Товтры", таким образом, есть некая надежда, что впоследствии все тут примет пристойный вид.
Старовинний ландшафтний парк ще зберігає залишки своєї минулої величі. Він широко розкинувся над невеличкою дзюркотливою річкою Ушиця. Закладений парк на площі 17,2 га у другій половині XVIII століття за участю відомого на Поділлі майстра паркового мистецтва Д. Клігера. У насадженнях парку переважають породи дерев віком 100 і більше років - дуби, липи, ясени, клени, буки, каштани. Поодиноко ростуть ялина срібляста, сосна Веймутова та чорна, модрина європейська, смерека гребінчаста, туя західна і східна, оцтове дерево. З кущів - яловець звичайний та віргінський, глід, жимолость татарська, сніжна ягода та інші. Колись навколо ставу росли величезні верби - їх вирубали, лише здоровенні пеньки залишилися від цих красенів-дерев. Останню реконструкцію парку проведено в 1975-1979 роках, тоді ж відбувся ремонт архітектурних споруд на його території.
Зараз парк є частиною природничого національного заповідника "Подільські Товтри", отже є деяка надія, що згодом все тут набере пристойного вигляду.
Парк в Малиевцах. Скалы.
Старинный ландшафтный парк еще хранит остатки своего былого величия. Он широко раскинулся над небольшой журчащей речушкой Ушица. Заложен парк был на площади 17,2 га во второй половине XVIII века при участии известного на Подолье мастера паркового искусства Д. Клигера. В насаждениях парка преобладают породы деревьев возрастом 100 и больше лет - дубы, липы, ясени, клены, буки, каштаны. Встречаются ель серебристая, сосна Веймутова и черная, лиственница европейская, ель гребенчата, туя западная и восточная, уксусное дерево. Из кустов - можжевельник обычный и виргинский, боярышник, жимолость татарская, снежная ягода и другие. Когда-то вокруг пруда росли огромные вербы - их вырубали, лишь здоровенные пни остались от этих красавцев-деревьев. Последняя реконструкция парка проводилась в 1975-1979 годах, тогда же выполнялся и ремонт архитектурных сооружений на его территории.
В настоящий момент парк является частью природного национального заповедника "Подольские Товтры", таким образом, есть некая надежда, что впоследствии все тут примет пристойный вид.
Першоджерела:
# Сайт «Наш край».
# «Меджибіж - Medzhybizh. 1146-2002», ТОВ "Видавничій дім", 2002.
# Сайт «Замки та храми України»
# «Меджибіж - Medzhybizh. 1146-2002», ТОВ "Видавничій дім", 2002.
# Сайт «Замки та храми України»
Інші сторінки маршруту "На південний захід від Києва (липень 2004 року)":
До переліку фотосерій
