Одеса, "Перлина Чорного моря", "Південна Пальміра"...
Щоб по-справжньому насолодитися цим чудовим містом, слід прогулятися його зеленими бульварами та історичними вулицями або в травні, або в другій половині вересня. В цей час місто майже вільне від напливу відпочиваючих і одесити сприймають приїжджого не як потенційне джерело прибутку, а як ГОСТЯ Одеси. До того ж, - і море майже чисте, а південне сонце - не спекотне, а таке-е-е лагідне...
Цю благодатну землю люди заселили вже багато століть тому. Тут було виявлено стоянку ще епохи палеоліту. В першому тисячолітті до нашої ери сюди прийшло плем'я кіммерійців. Наприкінці VI - початку IV століття до н.е. тут побували скіфи, потім - сармати. Приблизно в середині IV століття до н.е. до цього берега причалили грецькі кораблі і аж до II століття до н.е. в районі нинішньої Лузанівки та на території сучасного Одеського порту розміщувалися грецькі факторії...
В XIII столітті настав час Золотої Орди. Морські карти тих часів називають поселення Джинестрою. Наприкінці XIV - початку XV століття територія сучасної Одеси - в складі Великого князівства Литовського під назвою Качибей (Коцюбеїв, Качукленів, Гаджибей).
З 1475 року Кочубей належить Оттоманській імперії, і турки називають його - Ходжибей, Аджибей. В 1764 році тут було споруджено фортецю Ені-Дунья, яку під час другої російсько-турецької війни (1787-1791) пала 14 вересня 1789 року під натиском загону генерал-майора де Рібаса.
Одесса, "Жемчужина Черного моря", "Южная Пальмира"...
Чтобы по-настоящему насладиться этим прекрасным городом, надо прогуляться по его зеленым бульварам и историческим улицам либо в мае, либо во второй половине сентября. В это время город почти свободен от наплыва отдыхающих и одесситы воспринимают приезжего не как потенциальный источник дохода, а как ГОСТЯ Одессы. К тому же, - и море почти чистое, а южное солнце - не знойное, а тако-о-ое ласковое...
Эта благодатная земля была заселена людьми многие века назад. Здесь обнаружена стоянка еще эпохи палеолита. В первом тысячелетии до нашей эры сюда пришло племя киммерийцев. В конце VI - начале IV века до н.э. здесь побывали скифы, затем - сарматы. Примерно в середине IV века до н.э. к этому берегу причалили греческие корабли и вплоть до II века до н.э. в районе нынешней Лузановки и на территории современного Одесского порта размещались греческие фактории...
В XIII веке наступило время Золотой Орды. Морские карты той поры называют поселение Джинестрой. В конце XIV - начале XV века территория нынешней Одессы - в составе Великого княжества Литовского и имя ее - Качибей (Коцюбеев, Качукленов, Гаджибей).
С 1475 года Кочубей принадлежит Оттоманской империи, и турки называют его - Ходжибей, Аджибей. В 1764 году здесь была построена крепость Ени-Дунья, которая во время второй русско-турецкой войны (1787-1791) пала 14 сентября 1789 года под натиском отряда генерал-майора де Рибаса.
Odesa. Regional centre, the main Ukrainian sea port located on the north-western coast of the Black Sea, 490 km far from Kyiv. One of the largest cities of Ukraine, southern gates of the state, important industrial, scientific, cultural and resort city. The population is 1,132 thou. This very special city is a true gem on the Black Sea Coast. Founded at the end of the 18th c., it soon became the important seaport, the centre of commerce and communication. Many Ukrainian and foreign men of arts and letters visited the city, and not every city has so rich literary biography as Odesa has. Its citizens (by the way, to be an Odesite means to be a man of special nation which peculiarities are humor and optimistic approach to life) are proud of the city`s historical and architectural monuments making its image unforgettable for ever: Odesa Opera Theatre, Prymorsky (Seaside) Boule-vard, Potiomkin Stairs, Derybasivska Street, etc. Outskirts of the city are known as balneological resorts.
Щоб по-справжньому насолодитися цим чудовим містом, слід прогулятися його зеленими бульварами та історичними вулицями або в травні, або в другій половині вересня. В цей час місто майже вільне від напливу відпочиваючих і одесити сприймають приїжджого не як потенційне джерело прибутку, а як ГОСТЯ Одеси. До того ж, - і море майже чисте, а південне сонце - не спекотне, а таке-е-е лагідне...
Цю благодатну землю люди заселили вже багато століть тому. Тут було виявлено стоянку ще епохи палеоліту. В першому тисячолітті до нашої ери сюди прийшло плем'я кіммерійців. Наприкінці VI - початку IV століття до н.е. тут побували скіфи, потім - сармати. Приблизно в середині IV століття до н.е. до цього берега причалили грецькі кораблі і аж до II століття до н.е. в районі нинішньої Лузанівки та на території сучасного Одеського порту розміщувалися грецькі факторії...
В XIII столітті настав час Золотої Орди. Морські карти тих часів називають поселення Джинестрою. Наприкінці XIV - початку XV століття територія сучасної Одеси - в складі Великого князівства Литовського під назвою Качибей (Коцюбеїв, Качукленів, Гаджибей).
З 1475 року Кочубей належить Оттоманській імперії, і турки називають його - Ходжибей, Аджибей. В 1764 році тут було споруджено фортецю Ені-Дунья, яку під час другої російсько-турецької війни (1787-1791) пала 14 вересня 1789 року під натиском загону генерал-майора де Рібаса.
Одесса, "Жемчужина Черного моря", "Южная Пальмира"...
Чтобы по-настоящему насладиться этим прекрасным городом, надо прогуляться по его зеленым бульварам и историческим улицам либо в мае, либо во второй половине сентября. В это время город почти свободен от наплыва отдыхающих и одесситы воспринимают приезжего не как потенциальный источник дохода, а как ГОСТЯ Одессы. К тому же, - и море почти чистое, а южное солнце - не знойное, а тако-о-ое ласковое...
Эта благодатная земля была заселена людьми многие века назад. Здесь обнаружена стоянка еще эпохи палеолита. В первом тысячелетии до нашей эры сюда пришло племя киммерийцев. В конце VI - начале IV века до н.э. здесь побывали скифы, затем - сарматы. Примерно в середине IV века до н.э. к этому берегу причалили греческие корабли и вплоть до II века до н.э. в районе нынешней Лузановки и на территории современного Одесского порта размещались греческие фактории...
В XIII веке наступило время Золотой Орды. Морские карты той поры называют поселение Джинестрой. В конце XIV - начале XV века территория нынешней Одессы - в составе Великого княжества Литовского и имя ее - Качибей (Коцюбеев, Качукленов, Гаджибей).
С 1475 года Кочубей принадлежит Оттоманской империи, и турки называют его - Ходжибей, Аджибей. В 1764 году здесь была построена крепость Ени-Дунья, которая во время второй русско-турецкой войны (1787-1791) пала 14 сентября 1789 года под натиском отряда генерал-майора де Рибаса.
Odesa. Regional centre, the main Ukrainian sea port located on the north-western coast of the Black Sea, 490 km far from Kyiv. One of the largest cities of Ukraine, southern gates of the state, important industrial, scientific, cultural and resort city. The population is 1,132 thou. This very special city is a true gem on the Black Sea Coast. Founded at the end of the 18th c., it soon became the important seaport, the centre of commerce and communication. Many Ukrainian and foreign men of arts and letters visited the city, and not every city has so rich literary biography as Odesa has. Its citizens (by the way, to be an Odesite means to be a man of special nation which peculiarities are humor and optimistic approach to life) are proud of the city`s historical and architectural monuments making its image unforgettable for ever: Odesa Opera Theatre, Prymorsky (Seaside) Boule-vard, Potiomkin Stairs, Derybasivska Street, etc. Outskirts of the city are known as balneological resorts.
Одеса. Дерібасівською.
Головна вулиця Одеси, пролягає від Соборної площі до Ришел'євської. Названо на честь де Рібаса - першого градоначальника і «збирача» Одеси, що зробив величезний внесок у пожвавлення і збагачення причорноморських земель. На Дерібасівській зберігся двоповерховий будинок де Рібаса.
Одесса. На Дерибасовской.
Главная улица Одессы, пролегает от Соборной площади до Ришельевской. Названа в честь де Рибаса - первого градоначальника и «собирателя» Одессы, сделавшего огромный вклад в оживление и обогащение причерноморских земель. На Дерибасовской сохранился двухэтажный дом де Рибаса.
Odesa (Odessa).
Головна вулиця Одеси, пролягає від Соборної площі до Ришел'євської. Названо на честь де Рібаса - першого градоначальника і «збирача» Одеси, що зробив величезний внесок у пожвавлення і збагачення причорноморських земель. На Дерібасівській зберігся двоповерховий будинок де Рібаса.
Одесса. На Дерибасовской.
Главная улица Одессы, пролегает от Соборной площади до Ришельевской. Названа в честь де Рибаса - первого градоначальника и «собирателя» Одессы, сделавшего огромный вклад в оживление и обогащение причерноморских земель. На Дерибасовской сохранился двухэтажный дом де Рибаса.
Odesa (Odessa).
Хосе де Рібас (іспанець за національністю) народився в Неаполі. В 1772 році на запрошення графа О.Г.Орлова-Чесменського прибув до Росії та поступив волонтером на чорноморський флот.
Брав участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Під час війни з Туреччиною 1787-1791 в званні генерал-майора командував Лиманською весельною флотилією.
Під його керівництвом флотилія провела низку блискучих воєнних операцій, і де Рібаса неодноразово було представлено до нагород.
В 1793 році був проведений в контр-адмірали та призначений командуючим Чорноморським весельним флотом.
З 1794 по 1797 в чині віце-адмірала керував (під загальним спостереженням фельдмаршала О.В.Суворова) будівництвом військово-торгового порту в бухті Гаджибей (з 1795 - Одеса).
При імператорі Павлові I де Рібас було призначено генерал-кригськомісаром, членом Адмиралтейств-колегії.
В 1799 році отримав чин адмірала. Наступного року став помічником віце-президента Адмиралтейств-колегії та керував будівництвом нових укріплень Кронштадту за своїм планом. Раптово помер 2 грудня 1800 року.
Майбутня Одеса вразила де Рібаса та його сподвижників своєю «добротою» - вони вирішили, що тут має бути головне місто-порт на Чорному морі. Поволі, ретельно і пристрасно "Йосип" де Рібас разом з Францем де Воланом склали відповідний проект, який було подано імператриці в 1793. Рескрипт Катерини II про заснування на місці Хаджибея нового портового міста було підписано 27 травня 1794 року: «Уважая выгодное положение Гаджибея при Черном море и сопряженные с оным многая пользы, повелеваем мы нужным устроить тамо военную гавань купно с пристанью для купеческих судов... Повелеваем открыть свободный вход в Хаджибеевскую гавань купеческим судам как наших подданных, так и чужестранных держав...» 22 серпня (2 вересня) 1794 року з благословення Митрополита Катеринославського і Таврійського Гаврила були забиті перші палі в підґрунтя міста...
Лагард, розповідаючи історію виникнення Одеси, відзначав: “...Торговля, всегда умеющая выбрать себе подходящее место, заметила выгодное положение Одессы”. Місто пожвавило всю південно-західну Росію. Поміщики та селяни ще старанніше взялися за землеробство, коли побачили, як часто з погорілих від сонячної спеки місць вимагали пшеницю. Все сприяло збільшенню та збагаченню Одеси...
Хосе де Рибас (испанец по национальности) родился в Неаполе. В 1772 году по приглашению графа А.Г.Орлова-Чесменского прибыл в Россию и поступил волонтером в черноморский флот. Принял участие в русско-турецкой войне 1768-1774 годов. Во время войны с Турцией 1787-1791 годов в звании генерал-майора командовал Лиманской гребной флотилией. Под его руководством флотилия провела ряд блистательных военных операций, и де Рибас неоднократно был представлен к наградам. В 1793 году был произведен в контр-адмиралы и назначен командующим Черноморским гребным флотом. С 1794 по 1797 год в чине вице-адмирала руководил (под общим наблюдением фельдмаршала А.В.Суворова) строительством военно-торгового порта в бухте Гаджибей (с 1795 - Одесса). При императоре Павле I де Рибас был назначен генерал-кригскомиссаром, членом Адмиралтейств-коллегии. В 1799 году получил чин адмирала. На следующий год стал помощником вице-президента Адмиралтейств-коллегии и руководил строительством по своему плану новых укреплений Кронштадта. Скоропостижно скончался 2 декабря 1800 года.
Будущая Одесса поразила де Рибаса и его сподвижников своей «добротой» - они решили, что здесь должен быть главный город-порт на Черном море. Исподволь, тщательно и страстно "Иосиф" де Рибас вместе с Францем де Воланом составили соответствующий проект, который был подан императрице в 1793. Рескрипт Екатерины II об основании на месте Хаджибея нового портового города был подписан 27 мая 1794 года: «Уважая выгодное положение Гаджибея при Черном море и сопряженные с оным многая пользы, повелеваем мы нужным устроить тамо военную гавань купно с пристанью для купеческих судов... Повелеваем открыть свободный вход в Хаджибеевскую гавань купеческим судам как наших подданных, так и чужестранных держав...» 22 августа (2 сентября) 1794 года с благословения Митрополита Екатеринославского и Таврического Гавриила были забиты первые сваи в основание города...
Лагард, рассказывая историю возникновения Одессы, отмечал: “...Торговля, всегда умеющая выбрать себе подходящее место, заметила выгодное положение Одессы”. Город оживил всю юго-западную Россию. Помещики и крестьяне еще усерднее принялись за хлебопашество, видя, как часто из погорелых от солнечного зноя мест требовалась пшеница. Все способствовало увеличению и обогащению Одессы...
Майбутня Одеса вразила де Рібаса та його сподвижників своєю «добротою» - вони вирішили, що тут має бути головне місто-порт на Чорному морі. Поволі, ретельно і пристрасно "Йосип" де Рібас разом з Францем де Воланом склали відповідний проект, який було подано імператриці в 1793. Рескрипт Катерини II про заснування на місці Хаджибея нового портового міста було підписано 27 травня 1794 року: «Уважая выгодное положение Гаджибея при Черном море и сопряженные с оным многая пользы, повелеваем мы нужным устроить тамо военную гавань купно с пристанью для купеческих судов... Повелеваем открыть свободный вход в Хаджибеевскую гавань купеческим судам как наших подданных, так и чужестранных держав...» 22 серпня (2 вересня) 1794 року з благословення Митрополита Катеринославського і Таврійського Гаврила були забиті перші палі в підґрунтя міста...
Лагард, розповідаючи історію виникнення Одеси, відзначав: “...Торговля, всегда умеющая выбрать себе подходящее место, заметила выгодное положение Одессы”. Місто пожвавило всю південно-західну Росію. Поміщики та селяни ще старанніше взялися за землеробство, коли побачили, як часто з погорілих від сонячної спеки місць вимагали пшеницю. Все сприяло збільшенню та збагаченню Одеси...
Хосе де Рибас (испанец по национальности) родился в Неаполе. В 1772 году по приглашению графа А.Г.Орлова-Чесменского прибыл в Россию и поступил волонтером в черноморский флот. Принял участие в русско-турецкой войне 1768-1774 годов. Во время войны с Турцией 1787-1791 годов в звании генерал-майора командовал Лиманской гребной флотилией. Под его руководством флотилия провела ряд блистательных военных операций, и де Рибас неоднократно был представлен к наградам. В 1793 году был произведен в контр-адмиралы и назначен командующим Черноморским гребным флотом. С 1794 по 1797 год в чине вице-адмирала руководил (под общим наблюдением фельдмаршала А.В.Суворова) строительством военно-торгового порта в бухте Гаджибей (с 1795 - Одесса). При императоре Павле I де Рибас был назначен генерал-кригскомиссаром, членом Адмиралтейств-коллегии. В 1799 году получил чин адмирала. На следующий год стал помощником вице-президента Адмиралтейств-коллегии и руководил строительством по своему плану новых укреплений Кронштадта. Скоропостижно скончался 2 декабря 1800 года.
Будущая Одесса поразила де Рибаса и его сподвижников своей «добротой» - они решили, что здесь должен быть главный город-порт на Черном море. Исподволь, тщательно и страстно "Иосиф" де Рибас вместе с Францем де Воланом составили соответствующий проект, который был подан императрице в 1793. Рескрипт Екатерины II об основании на месте Хаджибея нового портового города был подписан 27 мая 1794 года: «Уважая выгодное положение Гаджибея при Черном море и сопряженные с оным многая пользы, повелеваем мы нужным устроить тамо военную гавань купно с пристанью для купеческих судов... Повелеваем открыть свободный вход в Хаджибеевскую гавань купеческим судам как наших подданных, так и чужестранных держав...» 22 августа (2 сентября) 1794 года с благословения Митрополита Екатеринославского и Таврического Гавриила были забиты первые сваи в основание города...
Лагард, рассказывая историю возникновения Одессы, отмечал: “...Торговля, всегда умеющая выбрать себе подходящее место, заметила выгодное положение Одессы”. Город оживил всю юго-западную Россию. Помещики и крестьяне еще усерднее принялись за хлебопашество, видя, как часто из погорелых от солнечного зноя мест требовалась пшеница. Все способствовало увеличению и обогащению Одессы...
Одеський державний академічний театр опери та балету.
Одеський Оперний театр... Вже котрий рік у лісах...
Споруджено в 1884-87 рр. Автори - віденські архітектори Г. Гельмер і Ф. Фельнер, які будували театри у Відні, Будапешті, Дрездені, Загребі. Побудовано в стилі ренесансу з елементами бароко, прикрашений скульптурними групами та масками. Інтер'єр - у стилі пізнього рококо. П'ятиярусний зал вміщає 1560 глядачів. Театр вважається одним з кращих в світі.
Одесский государственный академический театр оперы и балета.
Одесский Оперный театр... Уже который год в лесах...
Сооружен в 1884-87 гг. Авторы - венские архитекторы Г. Гельмер и Ф. Фельнер, которые строили театры в Вене, Будапеште, Дрездене, Загребе. Построен в стиле ренессанса с элементами барокко, украшен скульптурными группами и масками. Интерьер - в стиле позднего рококо. Пятиярусный зал вмещает 1560 зрителей. Театр считается одним из лучших в мире.
Side view of The Odesa (Odessa) State Academic Theatre of Opera and Ballet.
Built 1884-1887 in Viennese neo-Renaissance style.
Одеський Оперний театр... Вже котрий рік у лісах...
Споруджено в 1884-87 рр. Автори - віденські архітектори Г. Гельмер і Ф. Фельнер, які будували театри у Відні, Будапешті, Дрездені, Загребі. Побудовано в стилі ренесансу з елементами бароко, прикрашений скульптурними групами та масками. Інтер'єр - у стилі пізнього рококо. П'ятиярусний зал вміщає 1560 глядачів. Театр вважається одним з кращих в світі.
Одесский государственный академический театр оперы и балета.
Одесский Оперный театр... Уже который год в лесах...
Сооружен в 1884-87 гг. Авторы - венские архитекторы Г. Гельмер и Ф. Фельнер, которые строили театры в Вене, Будапеште, Дрездене, Загребе. Построен в стиле ренессанса с элементами барокко, украшен скульптурными группами и масками. Интерьер - в стиле позднего рококо. Пятиярусный зал вмещает 1560 зрителей. Театр считается одним из лучших в мире.
Side view of The Odesa (Odessa) State Academic Theatre of Opera and Ballet.
Built 1884-1887 in Viennese neo-Renaissance style.
Одеський археологічний музей (вул. Ланжеронівська, 4).
Один із найстаріших в Україні, його було засновано в 1825 роцi. Розвитку музею сприяло засноване в 1839 році Одеське Товариство Історії та Старожитностей, що мало право здійснювати розкопки на Півдні Російської імперії.
Зараз у музеї зберігається більш ніж 160 тисяч експонатів, що складають найбільше зібрання першоджерел зі стародавньої історії Північного Причорномор'я. Крім того, тут є колекції пам'яток Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції та Риму, монети та медалі.
Найкращі зразки античної скульптури можна побачити у вестибулі будинку, який було спеціально побудовано для музею в 1883 році.
Зібрання старовини єгипетського залу вважаються третім за розміром на теренах колишнього СРСР. Тут експонуються справжні саркофаги та єгипетські мумії.
Одесский Археологический музей (ул. Ланжероновская, 4).
Является одним из старейших в Украине, был основан в 1825 году. Его развитию способствовало созданное 1839 году Одесское Общество Истории и Древностей, которое владело правом вести раскопки на Юге Российской империи.
Сейчас в музее хранится свыше 160 тысяч экспонатов, являющихся крупнейшим собранием источников по древней истории Северного Причерноморья. Кроме того, здесь имеются коллекции памятников Древнего Египта, Древней Греции и Рима, монеты и медали.
Лучшие образцы античной скульптуры выставлены в вестибюле здания, специально построенного для музея в 1883 году.
Собрание древностей египетского зала считается третьим по величине на территории бывшего СССР. Здесь представлены настоящие саркофаги и египетские мумии.
The Odesa (Odessa) Museum of Archeology, one of the oldest in Ukraine, was founded in 1825. Its development was promoted by the Odessa Society of antiquity and history, which had the right to carry out excavations in the Northern Black Sea Region.
There are more than 160 000 exhibits. They are the basis of one of the largest collection of information sources about ancient history of Northern Black Sea region. The museum possesses rich collection of archaeological relics of primitive and classical culture, relics of ancient Egypt, Ancient Greece and Rome, besides there is a large and valuable collection of coins and medals. The best antique sculptures are exhibited in the vestibule of the building, specially built for the museum in 1883.
The collection of Egypt antiquites is the third most valuable in the former USSR.
Один із найстаріших в Україні, його було засновано в 1825 роцi. Розвитку музею сприяло засноване в 1839 році Одеське Товариство Історії та Старожитностей, що мало право здійснювати розкопки на Півдні Російської імперії.
Зараз у музеї зберігається більш ніж 160 тисяч експонатів, що складають найбільше зібрання першоджерел зі стародавньої історії Північного Причорномор'я. Крім того, тут є колекції пам'яток Стародавнього Єгипту, Стародавньої Греції та Риму, монети та медалі.
Найкращі зразки античної скульптури можна побачити у вестибулі будинку, який було спеціально побудовано для музею в 1883 році.
Зібрання старовини єгипетського залу вважаються третім за розміром на теренах колишнього СРСР. Тут експонуються справжні саркофаги та єгипетські мумії.
Одесский Археологический музей (ул. Ланжероновская, 4).
Является одним из старейших в Украине, был основан в 1825 году. Его развитию способствовало созданное 1839 году Одесское Общество Истории и Древностей, которое владело правом вести раскопки на Юге Российской империи.
Сейчас в музее хранится свыше 160 тысяч экспонатов, являющихся крупнейшим собранием источников по древней истории Северного Причерноморья. Кроме того, здесь имеются коллекции памятников Древнего Египта, Древней Греции и Рима, монеты и медали.
Лучшие образцы античной скульптуры выставлены в вестибюле здания, специально построенного для музея в 1883 году.
Собрание древностей египетского зала считается третьим по величине на территории бывшего СССР. Здесь представлены настоящие саркофаги и египетские мумии.
The Odesa (Odessa) Museum of Archeology, one of the oldest in Ukraine, was founded in 1825. Its development was promoted by the Odessa Society of antiquity and history, which had the right to carry out excavations in the Northern Black Sea Region.
There are more than 160 000 exhibits. They are the basis of one of the largest collection of information sources about ancient history of Northern Black Sea region. The museum possesses rich collection of archaeological relics of primitive and classical culture, relics of ancient Egypt, Ancient Greece and Rome, besides there is a large and valuable collection of coins and medals. The best antique sculptures are exhibited in the vestibule of the building, specially built for the museum in 1883.
The collection of Egypt antiquites is the third most valuable in the former USSR.
Одеса. Пам’ятник апельсину - рятівнику Одеси на розі вулиць Пушкінської та Ланжеронівської (пам’ятник відкрито на початку вересня 2004).
І тоді одесити відрядили до Павла I делегацію на кількох підводах із екзотичними фруктами - трьома тисячами апельсинів з Греції. Ці помаранчі були з подякою прийняті імператором. До Одеси посланець Г. Раксоматі повернувся з рескриптом імператора про його благовоління та 250 тисячами карбованців золотом на будівництво порту і розвиток міста. Так тоді одесити відстояли майбутнє свого міста. Апельсин врятував Одесу!
Одесса. Памятник апельсину - спасителю Одессы на углу улиц Пушкинской и Ланжероновской (памятник открыт в начале сентября 2004).
И тогда одесситы отправили к Павлу I делегацию на нескольких подводах с экзотичными фруктами - тремя тысячами апельсинов из Греции. Эти апельсины были с благодарностью приняты императором. В Одессу посланец Г. Раксомати вернулся с рескриптом императора о его благоволении и 250 тысячами рублей золотом на строительство порта и развитие города. Так тогда одесситы отстояли будущее своего города. Апельсин спас Одессу!
Odesa (Odessa).
"Наш город был в 1800 г. на краю гибели. Едва создавшийся, он был внезапно лишен всех предоставленных ему привилегий.
На Одессу обрушилась немилость Императора Павла.
Все работы по строительству порта были приостановлены; купечество сворачивало дела.
Господствовало всеобщее уныние". (А. де Рибас)
Все работы по строительству порта были приостановлены; купечество сворачивало дела.
Господствовало всеобщее уныние". (А. де Рибас)
І тоді одесити відрядили до Павла I делегацію на кількох підводах із екзотичними фруктами - трьома тисячами апельсинів з Греції. Ці помаранчі були з подякою прийняті імператором. До Одеси посланець Г. Раксоматі повернувся з рескриптом імператора про його благовоління та 250 тисячами карбованців золотом на будівництво порту і розвиток міста. Так тоді одесити відстояли майбутнє свого міста. Апельсин врятував Одесу!
Одесса. Памятник апельсину - спасителю Одессы на углу улиц Пушкинской и Ланжероновской (памятник открыт в начале сентября 2004).
И тогда одесситы отправили к Павлу I делегацию на нескольких подводах с экзотичными фруктами - тремя тысячами апельсинов из Греции. Эти апельсины были с благодарностью приняты императором. В Одессу посланец Г. Раксомати вернулся с рескриптом императора о его благоволении и 250 тысячами рублей золотом на строительство порта и развитие города. Так тогда одесситы отстояли будущее своего города. Апельсин спас Одессу!
Odesa (Odessa).
Одеса. Будівля Морського музею, 1841 р. (вул. Ланжеронівська, 6).
Споруджено в стилі класицизму та ренесансу за проектом архітектора Г. Торрічеллі для колишнього англійського клубу.
Одесса. Здание Морского музея, 1841 г. (ул. Ланжероновская, 6).
Сооружено в стиле классицизма и ренессанса по проекту архитектора Г. Торричелли для бывшего английского клуба.
The Odessa Marine museum.
Споруджено в стилі класицизму та ренесансу за проектом архітектора Г. Торрічеллі для колишнього англійського клубу.
Одесса. Здание Морского музея, 1841 г. (ул. Ланжероновская, 6).
Сооружено в стиле классицизма и ренессанса по проекту архитектора Г. Торричелли для бывшего английского клуба.
The Odessa Marine museum.
Фото травня 2007 року.
Одеса. Думська площа, будівля Міської Думи ("Стара біржа").
В 1829-37 роках на південному торці Приморського бульвару архітектором Ф. Боффо було споруджено будівлю Одеської товарної біржі. Головний фасад споруди прикрашено витонченою класичною колонадою коринфського ордеру. У напівкруглих нішах бічних крил будівлі встановлено скульптури давньоримських богів: Церери - покровительки землеробства і Меркурія - бога торгівлі. Над балюстрадою встановлено скульптури двох жінок, що знаменують собою День і Ніч, а між ними - годинник. Ця скульптурна група символізує зміну дня і ночі - вічність часу. Перед будівлею колись були встановлені біломармурові лев і левиця. Одночасно з біржею в цій будівлі розмістилася Міська Дума, відтоді перебування в цій будівлі владних структур перетворилося на традицію. Споруда перебудовувалася в 1871-73 рр. (архітектор Ф. Моранді) та реконструювалася в 1946-49 рр.
В 1904 році перед будівлею Міської думи було піднято на постамент старовинну 250-пудова чавунну гармату з потопленого англійського фрегату «Тигр», жерло якої спрямовано у бік моря. Це - нагадування про події Кримської війни 1853-1856 рр.
Одесса. Думская площадь, здание Городской Думы ("Старая биржа").
В 1829-37 годах на южном торце Приморского бульвара архитектором Ф. Боффо было построено здание Одесской товарной биржи. Главный фасад здания украшен изящной классической колоннадой коринфского ордера. В полукруглых нишах боковых крыльев здания установлены скульптуры древнеримских богов: Цереры - покровительницы земледелия и Меркурия - бога торговли. Над балюстрадой установлены скульптуры двух женщин, знаменующих собой День и Ночь, а между ними - часы. Эта скульптурная группа символизирует смену дня и ночи - вечность времени. Перед зданием ранее были установлены беломраморные лев и львица. Одновременно с биржей в этом здании разместилась Городская Дума, и с тех пор пребывание в этом здании властных структур превратилось в традицию. Здание перестраивалось в 1871-73 гг. (архитектор Ф. Моранди) и реконструировалось в 1946-49 гг.
В 1904 году перед зданием Городской думы была поднята на постамент старинная 250-пудовая чугунная пушка с потопленного английского фрегата «Тигр», жерло которой направлено в сторону моря. Это - напоминание о событиях Крымской войны 1853-1856 гг.
Odesa (Odessa). Mayor's Office in Dumskaya Square at one end of Prymorskiy Boulevard.
В 1829-37 роках на південному торці Приморського бульвару архітектором Ф. Боффо було споруджено будівлю Одеської товарної біржі. Головний фасад споруди прикрашено витонченою класичною колонадою коринфського ордеру. У напівкруглих нішах бічних крил будівлі встановлено скульптури давньоримських богів: Церери - покровительки землеробства і Меркурія - бога торгівлі. Над балюстрадою встановлено скульптури двох жінок, що знаменують собою День і Ніч, а між ними - годинник. Ця скульптурна група символізує зміну дня і ночі - вічність часу. Перед будівлею колись були встановлені біломармурові лев і левиця. Одночасно з біржею в цій будівлі розмістилася Міська Дума, відтоді перебування в цій будівлі владних структур перетворилося на традицію. Споруда перебудовувалася в 1871-73 рр. (архітектор Ф. Моранді) та реконструювалася в 1946-49 рр.
В 1904 році перед будівлею Міської думи було піднято на постамент старовинну 250-пудова чавунну гармату з потопленого англійського фрегату «Тигр», жерло якої спрямовано у бік моря. Це - нагадування про події Кримської війни 1853-1856 рр.
Одесса. Думская площадь, здание Городской Думы ("Старая биржа").
В 1829-37 годах на южном торце Приморского бульвара архитектором Ф. Боффо было построено здание Одесской товарной биржи. Главный фасад здания украшен изящной классической колоннадой коринфского ордера. В полукруглых нишах боковых крыльев здания установлены скульптуры древнеримских богов: Цереры - покровительницы земледелия и Меркурия - бога торговли. Над балюстрадой установлены скульптуры двух женщин, знаменующих собой День и Ночь, а между ними - часы. Эта скульптурная группа символизирует смену дня и ночи - вечность времени. Перед зданием ранее были установлены беломраморные лев и львица. Одновременно с биржей в этом здании разместилась Городская Дума, и с тех пор пребывание в этом здании властных структур превратилось в традицию. Здание перестраивалось в 1871-73 гг. (архитектор Ф. Моранди) и реконструировалось в 1946-49 гг.
В 1904 году перед зданием Городской думы была поднята на постамент старинная 250-пудовая чугунная пушка с потопленного английского фрегата «Тигр», жерло которой направлено в сторону моря. Это - напоминание о событиях Крымской войны 1853-1856 гг.
Odesa (Odessa). Mayor's Office in Dumskaya Square at one end of Prymorskiy Boulevard.
Фото вересня 2004 року. |
Фото травня 2007 року. |
Одеса. Думська площа, пам’ятник О. С. Пушкіну.
Споруджено в 1888 році; архітектор П. Васильєв, скульптор Ж. Полонська. Бронзовий бюст поета встановлено на гранітному п'єдесталі, що виконано у вигляді фонтану. На лицьовій стороні п'єдесталу виконано ліру - символ поетичного дару та натхнення. На її віночках - дати південного політичного заслання Олександра Сергійовича Пушкіна: «1820-1824». Нижче - напис: «А. С. Пушкину - граждане Одессы», який нагадує про те, що пам'ятник споруджено на народні кошти. В Одесі в різні часи жили поет Олександр Пушкін, біохімік Ілля Мечників, співак Леонід Круч та багато інших відомих людей. Одесса. Думская площадь, памятник А. С. Пушкину. Сооружен в 1888 году; архитектор П. Васильев, скульптор Ж. Полонская. Бронзовый бюст поэта установлен на гранитном пьедестале, исполненном в виде фонтана. На лицевой стороне пьедестала изваяна лира - символ поэтического дара и вдохновения. На её венчиках - даты южной политической ссылки Александра Сергеевича Пушкина: «1820-1824». Ниже - надпись: «А. С. Пушкину - граждане Одессы», напоминающая о том, что памятник построен на народные средства. В Одессе в разные времена жили поэт Александр Пушкин, биохимик Илья Мечников, певец Леонид Утесов и многие другие известные личности. Odesa (Odessa), the Pushkyn monument. In Odessa in different times lived the poet Alexander Pushkyn, biochemist Yl'ya Mechnykov, singer Leonid Utesov and many other known personalities. |
Одеса. Приморським бульваром у бік Потьомкінських сходів, Воронцовського палацу і Колонади.
Одесса. По Приморскому бульвару в сторону Потемкинской лестницы, Воронцовского дворца и Колоннады.
Odesa (Odessa), the Primorskiy Boulevard.
Одесса. По Приморскому бульвару в сторону Потемкинской лестницы, Воронцовского дворца и Колоннады.
Odesa (Odessa), the Primorskiy Boulevard.
Фото травня 2007 року. |
Фото вересня 2004 року. |
Фото вересня 2004 року. |
Приморський бульвар, пам'ятник А.Е.Рішельє - одному із засновників Одеси і другому її градоначальнику після де Рібаса.
Цей своєрідний талісман Одеси (скульптор І.Мартос, архітектор А.Мельников) розташовано навпроти Потьомкінських сходів.
Бронзову статую вперше було встановлено 22 квітня 1828 (за старим стилем).
Приморский бульвар, памятник А.Э.Ришелье - одному из основателей Одессы и второму ее градоначальнику после де Рибаса. Этот своеобразный талисман Одессы (скульптор И.Мартос, архитектор А.Мельников) расположен напротив Потемкинской лестницы. Бронзовая статуя впервые была установлена 22 апреля 1828 (по старому стилю). Odesa (Odessa). Duke de Richelieu Monument, the French nobleman who was Odesa's governor from 1805 to 1816. |
Герцог Рішельє (Арман-Еммануель Дюплессі, 1766-1822) належав до вищої придворної аристократії Франції, після краху старого режиму емігрував серед перших.
Прибув до Росії, зайняв місце в лавах армії, що билася супроти турок (1790), отримав чин генерал-лейтенанту. Після закінчення війни на якийсь час залишив російську службу.
В 1803 році імператор Олександр I призначив Рішельє генерал-губернатором міста Одеси та Новоросійського краю.
Отримавши розпорядження «осмотреть и вникнуть обстоятельно во все части управления в Одессе и стараться приводить их в наилучшее состояние», Рішельє взявся за справу з вражаючою енергією.
Були прокладені нові вулиці, побудовані великі муровані будівлі, поліпшений порт тощо.
Вникаючи постійно в усі деталі одеського життя, герцог проте був противником зайвої урядової опіки в торгівельних справах.
«Не будем слишком регулировать, - говорил он, - Ведь мы стоим на почве новой; время само покажет направление нашей деятельности».
Така політика разом із величезними повноваженнями, що надавали Рішельє право «докладывать обо всем, что будет превосходить власть его, непосредственно на Его имп. Величества усмотрение»,
сприяла неймовірно швидкому зростанню міста. Протягом 11-річного управління Рішельє було задоволено більшу частку побажань одеського купецтва: звернуто особливу увагу
на залучення до Одеси «корисних іноземців», особливо ремісників, відкрито перші учбові заклади, вжито заходів з благоустрою та прикрашанню міста.
Дотепер збереглися спогади про діяльність Рішельє, що характеризують його гуманізм і високу культуру, що такі рідкісні на вищих адміністративних посадах Росії.
У вересні 1815 року імператор Франції Людовик XVIII, за порадою Олександра I, запропонував Рішельє сформувати кабінет. Після довгих відмов герцог Рішельє отримав 26 вересня посаду першого міністра. Коли на початку літа 1822 до Одеси прийшла звістка про смерть герцога Рішельє, граф Ланжерон закликав одеситів розпочати збирання коштів на спорудження пам'ятника колишньому градоначальнику, що знайшов гарячий відгук серед всіх соціальних шарів юного міста. Отримавши іменний дозвіл Олександра I на спорудження пам'ятника, одесити звернулися до одного з найвидатніших російських скульпторів Івана Петровича Мартоса (Санкт-Петербург), автора пам'ятнику Мініну та Пожарському в Москві. Широко відомо пояснення академіка Мартоса до ескізу пам'ятника, що подано в його листі до Одеси в лютому 1824: "Фигура герцога Ришелье изображена в моменте шествующем...". Важко собі навіть уявити щось вдаліше за формою та змістом, ніж таке вирішення. Бронзову статую Рішельє та три латунні барельєфи, що символізують "Землеробство", "Торгівлю" та "Правосуддя" було відлито петербурзьким майстром ливарних справ Єфімовим.
Герцог Ришелье (Арман-Эммануэль Дюплесси, 1766-1822) принадлежал к высшей придворной аристократии Франции, при крушении старого режима эмигрировал в числе первых. Прибыл в Россию, занял место в рядах армии, сражавшейся против турок (1790), получил чин генерал-лейтенанта. После окончания войны на время оставил русскую службу. В 1803 году император Александр I назначил Ришелье генерал-губернатором города Одессы и Новороссийского края. Получив предписание «осмотреть и вникнуть обстоятельно во все части управления в Одессе и стараться приводить их в наилучшее состояние», Ришелье принялся за дело с поразительной энергией. Были проложены новые улицы, построены большие каменные здания, улучшен порт и пр. Вникая постоянно во все детали одесской жизни, герцог был, однако, противником излишней правительственной опеки в торговых делах. «Не будем слишком регулировать, - говорил он, - Ведь мы стоим на почве новой; время само покажет направление нашей деятельности». Такая политика в связи с громадными полномочиями, предоставляющими Ришелье право «докладывать обо всем, что будет превосходить власть его, непосредственно на Его имп. Величества усмотрение», способствовала неимоверно быстрому росту города. В течение 11-летнего управления Ришелье была удовлетворена большая часть пожеланий одесского купечества: обращено особое внимание на привлечение в Одессу «полезных иностранцев», в особенности ремесленников, открыты первые учебные заведения, предприняты меры к благоустройству и украшению города. До сих пор сохранились воспоминания о деятельности Ришелье, характеризующие его гуманизм и высокую культуру, столь редкие на высших административных постах России.
В сентябре 1815 года император Франции Людовик XVIII, по совету Александра I, предложил Ришелье сформировать кабинет. После долгих отказов герцог Ришелье получил 26 сентября пост первого министра. Когда в начале лета 1822 в Одессу пришло известие о смерти герцога Ришелье, граф Ланжерон призвал одесситов начать сбор средств на сооружение памятника бывшему градоначальнику, который нашел горячий отклик среди всех социальных слоев юного города. Получив именное разрешение Александра I на сооружение памятника, одесситы обратились к одному из крупнейших русских скульпторов Ивану Петровичу Мартосу (Санкт-Петербург), автору памятника Минину и Пожарскому в Москве. Широко известно пояснение академика Мартоса к эскизу памятника, данное в его письме в Одессу в феврале 1824: "Фигура герцога Ришелье изображена в моменте шествующем...". Трудно себе даже представить нечто более удачное по форме и содержанию, чем это решение. Бронзовая статуя Ришелье и три латунных барельефа, символизирующих "Земледелие", "Торговлю" и "Правосудие" были отлиты петербуржским мастером литейных дел Ефимовым.
У вересні 1815 року імператор Франції Людовик XVIII, за порадою Олександра I, запропонував Рішельє сформувати кабінет. Після довгих відмов герцог Рішельє отримав 26 вересня посаду першого міністра. Коли на початку літа 1822 до Одеси прийшла звістка про смерть герцога Рішельє, граф Ланжерон закликав одеситів розпочати збирання коштів на спорудження пам'ятника колишньому градоначальнику, що знайшов гарячий відгук серед всіх соціальних шарів юного міста. Отримавши іменний дозвіл Олександра I на спорудження пам'ятника, одесити звернулися до одного з найвидатніших російських скульпторів Івана Петровича Мартоса (Санкт-Петербург), автора пам'ятнику Мініну та Пожарському в Москві. Широко відомо пояснення академіка Мартоса до ескізу пам'ятника, що подано в його листі до Одеси в лютому 1824: "Фигура герцога Ришелье изображена в моменте шествующем...". Важко собі навіть уявити щось вдаліше за формою та змістом, ніж таке вирішення. Бронзову статую Рішельє та три латунні барельєфи, що символізують "Землеробство", "Торгівлю" та "Правосуддя" було відлито петербурзьким майстром ливарних справ Єфімовим.
Герцог Ришелье (Арман-Эммануэль Дюплесси, 1766-1822) принадлежал к высшей придворной аристократии Франции, при крушении старого режима эмигрировал в числе первых. Прибыл в Россию, занял место в рядах армии, сражавшейся против турок (1790), получил чин генерал-лейтенанта. После окончания войны на время оставил русскую службу. В 1803 году император Александр I назначил Ришелье генерал-губернатором города Одессы и Новороссийского края. Получив предписание «осмотреть и вникнуть обстоятельно во все части управления в Одессе и стараться приводить их в наилучшее состояние», Ришелье принялся за дело с поразительной энергией. Были проложены новые улицы, построены большие каменные здания, улучшен порт и пр. Вникая постоянно во все детали одесской жизни, герцог был, однако, противником излишней правительственной опеки в торговых делах. «Не будем слишком регулировать, - говорил он, - Ведь мы стоим на почве новой; время само покажет направление нашей деятельности». Такая политика в связи с громадными полномочиями, предоставляющими Ришелье право «докладывать обо всем, что будет превосходить власть его, непосредственно на Его имп. Величества усмотрение», способствовала неимоверно быстрому росту города. В течение 11-летнего управления Ришелье была удовлетворена большая часть пожеланий одесского купечества: обращено особое внимание на привлечение в Одессу «полезных иностранцев», в особенности ремесленников, открыты первые учебные заведения, предприняты меры к благоустройству и украшению города. До сих пор сохранились воспоминания о деятельности Ришелье, характеризующие его гуманизм и высокую культуру, столь редкие на высших административных постах России.
В сентябре 1815 года император Франции Людовик XVIII, по совету Александра I, предложил Ришелье сформировать кабинет. После долгих отказов герцог Ришелье получил 26 сентября пост первого министра. Когда в начале лета 1822 в Одессу пришло известие о смерти герцога Ришелье, граф Ланжерон призвал одесситов начать сбор средств на сооружение памятника бывшему градоначальнику, который нашел горячий отклик среди всех социальных слоев юного города. Получив именное разрешение Александра I на сооружение памятника, одесситы обратились к одному из крупнейших русских скульпторов Ивану Петровичу Мартосу (Санкт-Петербург), автору памятника Минину и Пожарскому в Москве. Широко известно пояснение академика Мартоса к эскизу памятника, данное в его письме в Одессу в феврале 1824: "Фигура герцога Ришелье изображена в моменте шествующем...". Трудно себе даже представить нечто более удачное по форме и содержанию, чем это решение. Бронзовая статуя Ришелье и три латунных барельефа, символизирующих "Земледелие", "Торговлю" и "Правосудие" были отлиты петербуржским мастером литейных дел Ефимовым.
Одеса. Потьомкінські сходи, 1837-42 рр.
Проект архітектора Ф.nbsp;К.nbsp;Боффо. Споруджено в стилі класицизму, мають 192nbsp;сходинки, висота 27 м, довжина 136,5 м.
З вершини сходів відкривається один з кращих видів на гавань і затоку. Якщо дивитися вниз з вершини, то сходинки залишаються невидимими, а помітні лише проміжки між ними, і навпаки - від підніжжя здається, що сходи складаються з суцільних сходинок. По обидві боки сходів йдуть кам'яні парапети, які, на перший погляд, паралельні один одному. Але це - омана зору: насправді ширина сходів біля підніжжя вдвічі перевищує їх ширину на вершині.
Одесса. Потемкинская лестница, 1837-42 гг.
Проект архитектора Ф.nbsp;К.nbsp;Боффо. Построена в стиле классицизма, имеют 192nbsp;ступеньки, высота 27 м, длина 136,5 м.
С вершины лестницы открывается один из лучших видов на гавань и залив. Если смотреть вниз с вершины, то ступени остаются невидимыми, а заметны лишь промежутки между ними, и наоборот - у подножья кажется, что лестница состоит из сплошных ступеней. По обе стороны лестницы идут каменные парапеты, которые, на первый взгляд, параллельны друг другу. Но это - обман зрения: в действительности ширина лестницы у подножья вдвое превышает ее ширину на вершине.
Odesa (Odessa). The Maritime Stairs, known popularly as the Potemkin Steps, built 1837-1842. The 192 steps lead down to the Black Sea post facility.
Проект архітектора Ф.nbsp;К.nbsp;Боффо. Споруджено в стилі класицизму, мають 192nbsp;сходинки, висота 27 м, довжина 136,5 м.
З вершини сходів відкривається один з кращих видів на гавань і затоку. Якщо дивитися вниз з вершини, то сходинки залишаються невидимими, а помітні лише проміжки між ними, і навпаки - від підніжжя здається, що сходи складаються з суцільних сходинок. По обидві боки сходів йдуть кам'яні парапети, які, на перший погляд, паралельні один одному. Але це - омана зору: насправді ширина сходів біля підніжжя вдвічі перевищує їх ширину на вершині.
Одесса. Потемкинская лестница, 1837-42 гг.
Проект архитектора Ф.nbsp;К.nbsp;Боффо. Построена в стиле классицизма, имеют 192nbsp;ступеньки, высота 27 м, длина 136,5 м.
С вершины лестницы открывается один из лучших видов на гавань и залив. Если смотреть вниз с вершины, то ступени остаются невидимыми, а заметны лишь промежутки между ними, и наоборот - у подножья кажется, что лестница состоит из сплошных ступеней. По обе стороны лестницы идут каменные парапеты, которые, на первый взгляд, параллельны друг другу. Но это - обман зрения: в действительности ширина лестницы у подножья вдвое превышает ее ширину на вершине.
Odesa (Odessa). The Maritime Stairs, known popularly as the Potemkin Steps, built 1837-1842. The 192 steps lead down to the Black Sea post facility.
Фото травня 2007 року.
Одеса. Воронцовський палац, 1824-1829 рр.
Знаходиться на північному торці Приморського бульвару. Проектував і будував його в стилі класицизму Ф. К. Боффо в 1824-1829 роках. Стоїть палац на місці, де колись була розташована турецька фортеця Гаджибей, і задовго до неї - грецький античний поліс.
Одесса. Воронцовский дворец, 1824-1829 гг.
Расположен на северном торце Приморского бульвара. Проектировал и строил его в стиле классицизма Ф. К. Боффо в 1824-1829 годах. Стоит дворец на месте, где когда-то была расположена турецкая крепость Гаджибей, и задолго до нее - греческий античный полис.
Odesa (Odessa).
Знаходиться на північному торці Приморського бульвару. Проектував і будував його в стилі класицизму Ф. К. Боффо в 1824-1829 роках. Стоїть палац на місці, де колись була розташована турецька фортеця Гаджибей, і задовго до неї - грецький античний поліс.
Одесса. Воронцовский дворец, 1824-1829 гг.
Расположен на северном торце Приморского бульвара. Проектировал и строил его в стиле классицизма Ф. К. Боффо в 1824-1829 годах. Стоит дворец на месте, где когда-то была расположена турецкая крепость Гаджибей, и задолго до нее - греческий античный полис.
Odesa (Odessa).
Фото травня 2007 року. |
Фото вересня 2004 року. |
Одеса. Колонада (бельведер), 1826-28 рр.
Знаходиться на північному торці Приморського бульвару, на самому обриві пагорбу і є "продовженням" Воронцовського палацу. Мурована, виконана в тосканському ордері. Складається з двох витончено вигнутих низок колон, які поставлено на високий ступінчастий цоколь. Одесса. Колоннада (бельведер), 1826-28 гг. Расположена на северном торце Приморского бульвара, на самом обрыве холма и является "продолжением" Воронцовского дворца. Каменная, выполнена в тосканском ордере. Состоит из двух изящно изогнутых рядов колонн, поставленных на высокий ступенчатый цоколь. Odesa (Odessa). |
Одеса. Вид на морську затоку та Одеський Морський порт.
Приголомшуючий вид відкривається від Колонади.
Одесса. Вид на морской залив и Одесский Морской порт.
Потрясающий вид открывается от Колоннады.
View of Odesa's Black Sea port facility.
Приголомшуючий вид відкривається від Колонади.
Одесса. Вид на морской залив и Одесский Морской порт.
Потрясающий вид открывается от Колоннады.
View of Odesa's Black Sea port facility.
"Куточок старої Одеси".
"Уголок старой Одессы".
Odesa (Odessa).
"Уголок старой Одессы".
Odesa (Odessa).
Фото травня 2007 року.
Одеса. Пам'ятник «Дружині моряка» на молі Одеського Морського вокзалу.
Скульптор: Токарев А. П. Архітектор: Глазирін В. Л. 2002 р.
Одесса. Памятник «Жене моряка» на моле Одесского Морского вокзала.
Скульптор: Токарев А. П. Архитектор: Глазырин В. Л. 2002 г.
Скульптор: Токарев А. П. Архітектор: Глазирін В. Л. 2002 р.
Одесса. Памятник «Жене моряка» на моле Одесского Морского вокзала.
Скульптор: Токарев А. П. Архитектор: Глазырин В. Л. 2002 г.
«Той, что в нелегкий час печали, когда уходят корабли, вся остается на причале у соблазнительной земли»
(Иван Рядченко)
(Иван Рядченко)
Фото травня 2007 року. |
Фото травня 2007 року. |
Одеса. Готель «Одеса».
Одесса. Гостиница «Одесса». Odessa. Hotel «Odessa». |
Фото травня 2007 року.
Одеса. Вид на морську затоку з молу Одеського Морського вокзалу (панорама ~180°).
Одесса. Вид на морской залив с мола Одесского Морского вокзала (панорама ~180°).
View of Odesa's Black Sea gulf.
Одесса. Вид на морской залив с мола Одесского Морского вокзала (панорама ~180°).
View of Odesa's Black Sea gulf.
Фото травня 2007 року.
Одеса. Вид на Карантинну гавань вночі
з парку ім. Т. Г. Шевченка.
Одесса. Вид на Карантинную гавань ночью из парка им. Т. Г. Шевченко.
Одесса. Вид на Карантинную гавань ночью из парка им. Т. Г. Шевченко.
Фото травня 2007 року. |
Фото травня 2007 року. |
Одеса. Торговельний комплекс «Афіна».
Одесса. Торговый комплекс «Афина». |
Білгород-Дністровський розташований на правому березі Дністровського лиману за 80 км від Одеси. Його історія починається в VI столітті до нашої ери. Саме тоді тут було засноване давньогрецьке місто Тира.
Легенди та багата історичними подіями доля міста приваблюють до себе вже не одне покоління численних шанувальників старовини.
Місто є одним із найдавніших міст світу, його численні назви свідчать про часту зміну на цьому місці десятків різних народів,
кожний з яких привносив щось своє в розвиток міста. Місто було важливим торгівельним центром, через який проходили
основні торгівельні шляхи зі Східної до Західної Європи, до північних земель. Одну з чудових сторінок в історії міста становить історія Білгород-Дністровської фортеці -
визначного пам'ятника середньовічної оборонної архітектури, однієї з найбільших і найпотужніших споруд XIII-ХV ст. на території України.
Засновано було фортецю на залишках античного міста Тіра, і історія її будівництва пов'язана з необхідністю захисту міста від безперервних нападів численних ворогів. Про будівництво фортеці існують різні версії, будували ж фортецю 200 років. Одні вважають її турецькою, інші - молдавською, а замок-цитадель - генуезьким. Як на той час, фортеця була досить потужною військово-оборонною спорудою. Побудовано фортецю на високому скелястому березі Дністровського лиману з місцевого каменю-вапняку. В плані фортеця є неправильним багатокутником площею трохи більше 9 га. Протяжність захисних мурів близько 2,5 км, висота мурів і башт від 5 до 15 м, товщина - від 1,5 до 5 м. Фортецю з трьох сторін оточено ровом, який заповнювався водою, ширина його до 14 м, первинна глибина - 22 м. З півночі фортецю омивають води Дністровського лиману. Внутрішніми оборонними мурами фортецю поділено на 4 двори.
Цивільний двір призначався для захисту місцевого населення під час облоги. На території двору збереглися залишки турецької мечеті - мінарет, і відкрито фундамент християнського храму XII-XIII ст.
Гарнізонний двір, - тут розташовувалися казарми, стайні та склади для боєприпасів.
Господарське подвір’я, - повністю зруйновано.
Цитадель (фортеця у фортеці), - найдавніша частина фортеці, споруда кінця XIII ст., тут ховалися урядовці, знаходилися військові штаби, жив комендант. Прямокутна в плані з кутовими циліндровими баштами, цитадель мала рівні можливості оборони з усіх боків.
Мури фортеці було укріплено 34 баштами, багато з яких не збереглися. Кожна з башт мала своє призначення. Башти круглі, прямокутні, восьмигранні в плані, триярусні з підвальними приміщеннями, шатрові дахи покрито черепицею. Деякі з башт мають свої назви (Овідія, Пушкіна, Темниця, Комендантська), які пов'язані з стародавніми легендами та переказами. Вхід до фортеці з міста здійснювався через Головні (Килійські) ворота - потужну двоповерхову муровану споруду з підйомним мостом, двома стулковими воротами та двома шпилястими гратами-герсами.
Протягом багатьох століть фортеця грала важливу роль в історії нашого держави, не раз захищала місто від нападу ворогів. В XV ст. Оттоманська імперія робить низку спроб захопити місто і фортецю. Найважча була в серпні 1484 року, коли 300-тисячна армія турецького султана Баязета II і 50-тисячне військо кримського хана Менглі-Гірея осадили фортецю з суші і лиману. Після 16-денної облоги захисники фортеці були вимушені здати її ворогу. На довгі 328 років було встановлено турецьке панування, місто отримало нову назву - Аккерман (Білий камінь) і ввійшло до складу турецьких земель.
Впродовж XVI-XVII ст. до стін Аккерманської фортеці неодноразово здійснювали походи українські козаки під керівництвом гетьманів Г.Лободи, І.Сірко та полковника С.Палія. В XVIII ст. Росія перетворилася на велику світову державу, що посіла важливе місце в системі міжнародних відносин. Події трьох російсько-турецьких війн торкнулися в цей час території південної частини Росії. В 1770, 1779 і 1806 роках російські війська звільнили місто і фортецю від турків, але лише в 1812 р. між Росією і Туреччиною було підписано Бухарестський мирний договір, згідно якого території півдня Бессарабії було приєднано до Росії. В 1832 р. фортецю було скасовано як військово-оборонну споруду, в 1896 р. її було оголошено історико-архітектурною пам'ятником.
В різні часи м. Білгород-Дністровський і фортецю відвідали О.Пушкін, Л.Українка, А.Горький, І.Нечуй-Левицький, М.Кропивницький, К.Паустовський, В.Катаєв, А.Міцкевич та ін.
З початку XX ст. у фортеці ведуться реставраційні роботи. 2 серпня 1963 р. Указом Ради Міністрів України було ухвалено рішення про охорону Білгород-Дністровської фортеці як архітектурного пам'ятника. Попри численні історичні події, ремонти і перебудови, фортеця зберегла свою первинну структуру і є одним із пам'ятників Середньовіччя, що найкраще збереглися.
Белгород-Днестровский находится на правом берегу Днестровского лимана в 80 км от Одессы. Его история начинается в VI веке до нашей эры. Именно тогда здесь был основан древнегреческий город Тира. Легенды и богатая историческими событиями судьба города привлекают к себе уже не одно поколение многочисленных поклонников древности. Он является одним из древнейших городов мира, его многочисленные названия свидетельствуют о частой смене на этом месте десятков различных народов, каждый из которых привносил свой вклад в развитие города. Город был важным торговым центром, через который проходили основные торговые пути из Восточной в Западную Европу, к северным землям. Одну из замечательных страниц в истории города составляет история Белгород-Днестровской крепости - выдающегося памятника средневековой оборонительной архитектуры, одного из самых больших и мощных сооружений XIII-ХV вв. на территории Украины.
Основана крепость на остатках античного города Тиры, и история ее строительства связана с необходимостью защиты города от беспрерывных нападений многочисленных врагов. О строительстве крепости существуют различные версии, строилась же крепость 200 лет. Одни считают ее турецкой, другие - молдавской, а замок-цитадель - генуэзским. По тем временам крепость была достаточно мощным военно-оборонительным сооружением. Построена крепость на высоком скалистом берегу Днестровского лимана из местного камня-известняка. В плане крепость представляет собой неправильный многоугольник площадью чуть больше 9 га. Протяженность оборонительных стен около 2,5 км, высота стен и башен от 5 до 15 м, толщина - от 1,5 до 5 м. Крепость с трех сторон окружена рвом, который заполнялся водой, ширина его до 14 м, первоначальная глубина - 22 м. С севера крепость омывается водами Днестровского лимана. Внутренними оборонительными стенами крепость разделена на 4 двора.
Гражданский двор предназначался для защиты местного населения во время осады. На территории двора сохранились остатки турецкой мечети - минарет, и открыт фундамент христианского храма XII-XIII вв.
Гарнизонный двор, - здесь располагались казармы, конюшни и склады для боеприпасов.
Хозяйственный двор, - почти полностью разрушен.
Цитадель (крепость в крепости), - самая древняя часть крепости, постройка конца XIII в., здесь укрывались чиновники, находились военные штабы, жил комендант. Прямоугольная в плане с угловыми цилиндрическими башнями, цитадель имела равные возможности обороны со всех сторон.
Стены крепости были укреплены 34 башнями, многие из которых не сохранились. Каждая из башен имела свое назначение. Башни круглые, прямоугольные, восьмигранные в плане, трехъярусные с подвальными помещениями, шатровые крыши покрыты черепицей. Некоторые из башен имеют свои названия (Овидия, Пушкина, Темница, Комендантская), которые связаны с древними легендами и преданиями. Вход в крепость со стороны города осуществлялся через Главные (Килийские) ворота - мощное двухэтажное каменное сооружение с подъемным мостом, двумя створчатыми воротами и двумя остроконечными решетками-герсами.
На протяжении многих веков крепость играла важную роль в истории нашего государства, не раз защищала город от нападения врагов. В XV в. Оттоманская империя предпринимает ряд попыток захватить город и крепость. Самая тяжелая была в августе 1484 года, когда 300-тысячная армия турецкого султана Баязета II и 50-тысячное войско крымского хана Менгли-Гирея осадили крепость со стороны суши и лимана. После 16-дневной осады защитники крепости были вынуждены сдать ее врагу. На долгие 328 лет было установлено турецкое господство, город получил новое название - Аккерман (Белый камень) и вошел в состав турецких земель.
На протяжении XVI-XVII вв. к стенам Аккерманской крепости неоднократно совершали походы украинские казаки под руководством гетманов Г. Лободы, И. Сирко и полковника С. Палия. В XVIII в. Россия превратилась в крупную мировую державу, занимавшую важное место в системе международных отношений. События трех русско-турецких войн затронули в это время территорию южной части России. В 1770, 1779 и 1806 годах русские войска освобождают город и крепость от турок, но только в 1812 г. между Россией и Турцией был подписан Бухарестский мирный договор, по условиям которого территория юга Бессарабии была присоединена к России.
В 1832 г. крепость была упразднена как военно-оборонительное сооружение, в 1896 г. была объявлена историко-архитектурным памятником.
В разное время г. Белгород-Днестровский и крепость посетили А.Пушкин, Л.Украинка, А.Горький, И.Нечуй-Левицкий, М.Кропивницкий, К.Паустовский, В.Катаев, А.Мицкевич и др.
С начала XX в. в крепости ведутся реставрационные работы. 2 августа 1963 г. Указом Совета Министров Украины было принято решение об охране Белгород-Днестровской крепости как архитектурного памятника. Несмотря на многочисленные исторические события, ремонты и перестройки, крепость сохранила свою первоначальную структуру и является одним из наиболее сохранившихся памятников Средневековья.
Засновано було фортецю на залишках античного міста Тіра, і історія її будівництва пов'язана з необхідністю захисту міста від безперервних нападів численних ворогів. Про будівництво фортеці існують різні версії, будували ж фортецю 200 років. Одні вважають її турецькою, інші - молдавською, а замок-цитадель - генуезьким. Як на той час, фортеця була досить потужною військово-оборонною спорудою. Побудовано фортецю на високому скелястому березі Дністровського лиману з місцевого каменю-вапняку. В плані фортеця є неправильним багатокутником площею трохи більше 9 га. Протяжність захисних мурів близько 2,5 км, висота мурів і башт від 5 до 15 м, товщина - від 1,5 до 5 м. Фортецю з трьох сторін оточено ровом, який заповнювався водою, ширина його до 14 м, первинна глибина - 22 м. З півночі фортецю омивають води Дністровського лиману. Внутрішніми оборонними мурами фортецю поділено на 4 двори.
Цивільний двір призначався для захисту місцевого населення під час облоги. На території двору збереглися залишки турецької мечеті - мінарет, і відкрито фундамент християнського храму XII-XIII ст.
Гарнізонний двір, - тут розташовувалися казарми, стайні та склади для боєприпасів.
Господарське подвір’я, - повністю зруйновано.
Цитадель (фортеця у фортеці), - найдавніша частина фортеці, споруда кінця XIII ст., тут ховалися урядовці, знаходилися військові штаби, жив комендант. Прямокутна в плані з кутовими циліндровими баштами, цитадель мала рівні можливості оборони з усіх боків.
Мури фортеці було укріплено 34 баштами, багато з яких не збереглися. Кожна з башт мала своє призначення. Башти круглі, прямокутні, восьмигранні в плані, триярусні з підвальними приміщеннями, шатрові дахи покрито черепицею. Деякі з башт мають свої назви (Овідія, Пушкіна, Темниця, Комендантська), які пов'язані з стародавніми легендами та переказами. Вхід до фортеці з міста здійснювався через Головні (Килійські) ворота - потужну двоповерхову муровану споруду з підйомним мостом, двома стулковими воротами та двома шпилястими гратами-герсами.
Протягом багатьох століть фортеця грала важливу роль в історії нашого держави, не раз захищала місто від нападу ворогів. В XV ст. Оттоманська імперія робить низку спроб захопити місто і фортецю. Найважча була в серпні 1484 року, коли 300-тисячна армія турецького султана Баязета II і 50-тисячне військо кримського хана Менглі-Гірея осадили фортецю з суші і лиману. Після 16-денної облоги захисники фортеці були вимушені здати її ворогу. На довгі 328 років було встановлено турецьке панування, місто отримало нову назву - Аккерман (Білий камінь) і ввійшло до складу турецьких земель.
Впродовж XVI-XVII ст. до стін Аккерманської фортеці неодноразово здійснювали походи українські козаки під керівництвом гетьманів Г.Лободи, І.Сірко та полковника С.Палія. В XVIII ст. Росія перетворилася на велику світову державу, що посіла важливе місце в системі міжнародних відносин. Події трьох російсько-турецьких війн торкнулися в цей час території південної частини Росії. В 1770, 1779 і 1806 роках російські війська звільнили місто і фортецю від турків, але лише в 1812 р. між Росією і Туреччиною було підписано Бухарестський мирний договір, згідно якого території півдня Бессарабії було приєднано до Росії. В 1832 р. фортецю було скасовано як військово-оборонну споруду, в 1896 р. її було оголошено історико-архітектурною пам'ятником.
В різні часи м. Білгород-Дністровський і фортецю відвідали О.Пушкін, Л.Українка, А.Горький, І.Нечуй-Левицький, М.Кропивницький, К.Паустовський, В.Катаєв, А.Міцкевич та ін.
З початку XX ст. у фортеці ведуться реставраційні роботи. 2 серпня 1963 р. Указом Ради Міністрів України було ухвалено рішення про охорону Білгород-Дністровської фортеці як архітектурного пам'ятника. Попри численні історичні події, ремонти і перебудови, фортеця зберегла свою первинну структуру і є одним із пам'ятників Середньовіччя, що найкраще збереглися.
Белгород-Днестровский находится на правом берегу Днестровского лимана в 80 км от Одессы. Его история начинается в VI веке до нашей эры. Именно тогда здесь был основан древнегреческий город Тира. Легенды и богатая историческими событиями судьба города привлекают к себе уже не одно поколение многочисленных поклонников древности. Он является одним из древнейших городов мира, его многочисленные названия свидетельствуют о частой смене на этом месте десятков различных народов, каждый из которых привносил свой вклад в развитие города. Город был важным торговым центром, через который проходили основные торговые пути из Восточной в Западную Европу, к северным землям. Одну из замечательных страниц в истории города составляет история Белгород-Днестровской крепости - выдающегося памятника средневековой оборонительной архитектуры, одного из самых больших и мощных сооружений XIII-ХV вв. на территории Украины.
Основана крепость на остатках античного города Тиры, и история ее строительства связана с необходимостью защиты города от беспрерывных нападений многочисленных врагов. О строительстве крепости существуют различные версии, строилась же крепость 200 лет. Одни считают ее турецкой, другие - молдавской, а замок-цитадель - генуэзским. По тем временам крепость была достаточно мощным военно-оборонительным сооружением. Построена крепость на высоком скалистом берегу Днестровского лимана из местного камня-известняка. В плане крепость представляет собой неправильный многоугольник площадью чуть больше 9 га. Протяженность оборонительных стен около 2,5 км, высота стен и башен от 5 до 15 м, толщина - от 1,5 до 5 м. Крепость с трех сторон окружена рвом, который заполнялся водой, ширина его до 14 м, первоначальная глубина - 22 м. С севера крепость омывается водами Днестровского лимана. Внутренними оборонительными стенами крепость разделена на 4 двора.
Гражданский двор предназначался для защиты местного населения во время осады. На территории двора сохранились остатки турецкой мечети - минарет, и открыт фундамент христианского храма XII-XIII вв.
Гарнизонный двор, - здесь располагались казармы, конюшни и склады для боеприпасов.
Хозяйственный двор, - почти полностью разрушен.
Цитадель (крепость в крепости), - самая древняя часть крепости, постройка конца XIII в., здесь укрывались чиновники, находились военные штабы, жил комендант. Прямоугольная в плане с угловыми цилиндрическими башнями, цитадель имела равные возможности обороны со всех сторон.
Стены крепости были укреплены 34 башнями, многие из которых не сохранились. Каждая из башен имела свое назначение. Башни круглые, прямоугольные, восьмигранные в плане, трехъярусные с подвальными помещениями, шатровые крыши покрыты черепицей. Некоторые из башен имеют свои названия (Овидия, Пушкина, Темница, Комендантская), которые связаны с древними легендами и преданиями. Вход в крепость со стороны города осуществлялся через Главные (Килийские) ворота - мощное двухэтажное каменное сооружение с подъемным мостом, двумя створчатыми воротами и двумя остроконечными решетками-герсами.
На протяжении многих веков крепость играла важную роль в истории нашего государства, не раз защищала город от нападения врагов. В XV в. Оттоманская империя предпринимает ряд попыток захватить город и крепость. Самая тяжелая была в августе 1484 года, когда 300-тысячная армия турецкого султана Баязета II и 50-тысячное войско крымского хана Менгли-Гирея осадили крепость со стороны суши и лимана. После 16-дневной осады защитники крепости были вынуждены сдать ее врагу. На долгие 328 лет было установлено турецкое господство, город получил новое название - Аккерман (Белый камень) и вошел в состав турецких земель.
На протяжении XVI-XVII вв. к стенам Аккерманской крепости неоднократно совершали походы украинские казаки под руководством гетманов Г. Лободы, И. Сирко и полковника С. Палия. В XVIII в. Россия превратилась в крупную мировую державу, занимавшую важное место в системе международных отношений. События трех русско-турецких войн затронули в это время территорию южной части России. В 1770, 1779 и 1806 годах русские войска освобождают город и крепость от турок, но только в 1812 г. между Россией и Турцией был подписан Бухарестский мирный договор, по условиям которого территория юга Бессарабии была присоединена к России.
В 1832 г. крепость была упразднена как военно-оборонительное сооружение, в 1896 г. была объявлена историко-архитектурным памятником.
В разное время г. Белгород-Днестровский и крепость посетили А.Пушкин, Л.Украинка, А.Горький, И.Нечуй-Левицкий, М.Кропивницкий, К.Паустовский, В.Катаев, А.Мицкевич и др.
С начала XX в. в крепости ведутся реставрационные работы. 2 августа 1963 г. Указом Совета Министров Украины было принято решение об охране Белгород-Днестровской крепости как архитектурного памятника. Несмотря на многочисленные исторические события, ремонты и перестройки, крепость сохранила свою первоначальную структуру и является одним из наиболее сохранившихся памятников Средневековья.
Білгород-Дністровський, Одеська область. План фортеці XIII-XV ст.
План фортеці: I. Гражданський двір; II. Гарнізонний двір; III. Цитадель; IV. Карантинний (Господарський) двір; 1. Башта Великих воріт (Головного входу); 2. Башта Овідія (Дівоча); 3. Башта Сторожова; 4. Башта Пушкіна; 5. Міарет; 6. Башта Комендантська; 7. Башта Темниця; 8. Башта Скарбниця; 9. Башта Придворна.
Белгород-Днестровский, Одесская область. План крепости XIII-XV вв.
План крепости: I. Гражданский двор; II. Гарнизонный двор; III. Цитадель; IV. Карантинный (Хозяйственный) двор; 1. Башня Великих ворот (Главного входа); 2. Башня Овидия (Девичья); 3. Башня Сторожевая; 4. Башня Пушкина; 5. Минарет; 6. Башня Комендантская; 7. Башня Темница; 8. Башня Сокровищница; 9. Башня Придворная.
Bilgorod-Dniestrovsky (Belgorod-Dnestrovsky), the Odessa region. The plan of a Fortress of 13th-15th centuries.
План фортеці: I. Гражданський двір; II. Гарнізонний двір; III. Цитадель; IV. Карантинний (Господарський) двір; 1. Башта Великих воріт (Головного входу); 2. Башта Овідія (Дівоча); 3. Башта Сторожова; 4. Башта Пушкіна; 5. Міарет; 6. Башта Комендантська; 7. Башта Темниця; 8. Башта Скарбниця; 9. Башта Придворна.
Белгород-Днестровский, Одесская область. План крепости XIII-XV вв.
План крепости: I. Гражданский двор; II. Гарнизонный двор; III. Цитадель; IV. Карантинный (Хозяйственный) двор; 1. Башня Великих ворот (Главного входа); 2. Башня Овидия (Девичья); 3. Башня Сторожевая; 4. Башня Пушкина; 5. Минарет; 6. Башня Комендантская; 7. Башня Темница; 8. Башня Сокровищница; 9. Башня Придворная.
Bilgorod-Dniestrovsky (Belgorod-Dnestrovsky), the Odessa region. The plan of a Fortress of 13th-15th centuries.
Білгород-Дністровський. Фортеця XIII-XV ст. ззовні.
Белгород-Днестровский. Крепость XIII-XV вв. снаружи.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries) outside panorama.
Білгород-Дністровська фортеця, "Придвірна" башта. Вид від лиману.
Фортеця не має рівних в Україні, будучи найбільшою пам'яткою Середньовіччя. Вона розташована на високому березі Дністровського лиману на фундаментах стародавнього міста Тіра (5-е століття до н.е).
Белгород-Днестровская крепость, "Придворная" башня. Вид от лимана.
Крепость не имеет равных в Украине, будучи самым крупным памятником Средневековья. Она расположена на высоком берегу Днестровского лимана на фундаментах древнего города Тира (5-й век до н.э).
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
The fortress has no equal in Ukraine, being the most large monument of the Middle Ages. It is located on the high coast of the Dniester estuary on the foundations of the antique town of Tira (5-th c. B.C.).
Фортеця не має рівних в Україні, будучи найбільшою пам'яткою Середньовіччя. Вона розташована на високому березі Дністровського лиману на фундаментах стародавнього міста Тіра (5-е століття до н.е).
Белгород-Днестровская крепость, "Придворная" башня. Вид от лимана.
Крепость не имеет равных в Украине, будучи самым крупным памятником Средневековья. Она расположена на высоком берегу Днестровского лимана на фундаментах древнего города Тира (5-й век до н.э).
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
The fortress has no equal in Ukraine, being the most large monument of the Middle Ages. It is located on the high coast of the Dniester estuary on the foundations of the antique town of Tira (5-th c. B.C.).
Білгород-Дністровська фортеця. Вид на фортецю з берегу лиману.
Белгород-Днестровская крепость. Вид на крепость с берега лимана.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Белгород-Днестровская крепость. Вид на крепость с берега лимана.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця. Одна з башт понад сухим ровом.
В стіни башти вмонтовано кам’яні ядра - символ неприступності фортеці.
Стародавні башти зберігають старовинні легенди і перекази...
Белгород-Днестровская крепость. Одна из башень над сухим рвом.
В стены башни вмонтированы каменные ядра - символ неприступности крепости.
Древние башни хранят старинные легенды и предания...
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
The big cannon-balls walled in to the tower symbolize the power of the fortress.
В стіни башти вмонтовано кам’яні ядра - символ неприступності фортеці.
Стародавні башти зберігають старовинні легенди і перекази...
Белгород-Днестровская крепость. Одна из башень над сухим рвом.
В стены башни вмонтированы каменные ядра - символ неприступности крепости.
Древние башни хранят старинные легенды и предания...
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
The big cannon-balls walled in to the tower symbolize the power of the fortress.
Білгород-Дністровська фортеця, башта "Овідія" ("Дівоча").
Ліворуч від Головної брами фортеці височить "Дівоча" башта. Походження цієї назви пов'язане з таким переказом: у молдавського господаря Олександра Доброго ніби то була дочка принцеса Тамара, дівчина небувалої вроди. Свавільна і жорстока, вона оточила себе розгульною челяддю і, користуючись відсутністю батька, що часто вирушав на чолі раті на битву з ворогами, грабувала навколишнє населення, розбишакувала на великій дорозі.
Одного разу, коли Олександр Добрий збирався в новий похід, Тамара попросила у нього гроші нібито на будівництво монастиря. Батько виконав прохання дочки.
Зі всього князівства зігнали людей. Але не будинок для божих слуг задумала будувати Тамара. Вона збудувала над лиманом могутню фортецю, в яку переселилася зі своїми прибічниками, оголосивши себе незалежною царицею.
Тепер розбійницькі набіги скоювалися з фортеці. Грабежі та пожежі обезлюдили навколишні міста та села. Чутка про жорстоку царицю-самозванку рознеслася далеко за Дунай і Дністер, навіть за Чорне море.
Але повернувся з походу Олександр Добрий. Замість монастиря він побачив фортецю. Дізнавшись про лиходійства дочки, господар бере фортецю з боєм, знищує розбійників, а улюблену дочку проклинає. Як тільки слова проклять батька торкнулися вух Тамари, вона негайно ж заснула. Сплячу дівчину понесли в башту і по велінню господаря живою замурували в її стінах.
Відтоді башта зветься "Дівочою".
Інший переказ пов'язує цю башту з ім'ям римського поета Овідія, автора знаменитих "Метаморфоз" і "Науки про кохання". Саме "Наука про кохання" викликала страшенний гнів у божественного Августа, він вбачав цей твір, як замах на моральність римського суспільства.
На початку н.е., вже на схилі віку, придворний поет імператора Августа, Овідій Назон, був засланий у східну провінцію Риму, в Нижню Мезію в місто Томи (нині місто Констанца в Румунії).
Проте довгий час була жива легенда про те, що в 8 році н.е. опального поета ніби то поселила стародавня Тіра.
До наших днів зберігся переказ: у ті часи з Риму прибула сюди людина незвичайна, вона була невинна, наче дитя, добра, як батько, а коли він говорив, то вуста його виділяли мед.
На згадку про Овідія лиман називався Овідово озеро; на східному березі лиману, навпроти фортеці, лежить селище Овідіополь (“ополь” по-грецьки - місто), місто Овідія, і у фортеці з'явилася "башта Овідія".
Ліворуч від Головної брами фортеці височить "Дівоча" башта. Походження цієї назви пов'язане з таким переказом: у молдавського господаря Олександра Доброго ніби то була дочка принцеса Тамара, дівчина небувалої вроди. Свавільна і жорстока, вона оточила себе розгульною челяддю і, користуючись відсутністю батька, що часто вирушав на чолі раті на битву з ворогами, грабувала навколишнє населення, розбишакувала на великій дорозі.
Одного разу, коли Олександр Добрий збирався в новий похід, Тамара попросила у нього гроші нібито на будівництво монастиря. Батько виконав прохання дочки.
Зі всього князівства зігнали людей. Але не будинок для божих слуг задумала будувати Тамара. Вона збудувала над лиманом могутню фортецю, в яку переселилася зі своїми прибічниками, оголосивши себе незалежною царицею.
Тепер розбійницькі набіги скоювалися з фортеці. Грабежі та пожежі обезлюдили навколишні міста та села. Чутка про жорстоку царицю-самозванку рознеслася далеко за Дунай і Дністер, навіть за Чорне море.
Але повернувся з походу Олександр Добрий. Замість монастиря він побачив фортецю. Дізнавшись про лиходійства дочки, господар бере фортецю з боєм, знищує розбійників, а улюблену дочку проклинає. Як тільки слова проклять батька торкнулися вух Тамари, вона негайно ж заснула. Сплячу дівчину понесли в башту і по велінню господаря живою замурували в її стінах.
Відтоді башта зветься "Дівочою".
Інший переказ пов'язує цю башту з ім'ям римського поета Овідія, автора знаменитих "Метаморфоз" і "Науки про кохання". Саме "Наука про кохання" викликала страшенний гнів у божественного Августа, він вбачав цей твір, як замах на моральність римського суспільства.
На початку н.е., вже на схилі віку, придворний поет імператора Августа, Овідій Назон, був засланий у східну провінцію Риму, в Нижню Мезію в місто Томи (нині місто Констанца в Румунії).
Проте довгий час була жива легенда про те, що в 8 році н.е. опального поета ніби то поселила стародавня Тіра.
До наших днів зберігся переказ: у ті часи з Риму прибула сюди людина незвичайна, вона була невинна, наче дитя, добра, як батько, а коли він говорив, то вуста його виділяли мед.
На згадку про Овідія лиман називався Овідово озеро; на східному березі лиману, навпроти фортеці, лежить селище Овідіополь (“ополь” по-грецьки - місто), місто Овідія, і у фортеці з'явилася "башта Овідія".
Белгород-Днестровская крепость, башня "Овидия" ("Девичья").
Слева от Главных ворот крепости возвышается "Девичья" башня. Происхождение ее названия связано с преданием: у молдавского господаря Александра Доброго будто бы была дочь принцесса Тамара, красоты небывалой девица. Своевольная и жестокая, она окружила себя разгульной челядью и, пользуясь отсутствием отца, который часто уходил во главе рати на битву с врагами, грабила окрестное население, разбойничала на большой дороге.
Однажды, когда Александр Добрый собирался в новый поход, Тамара попросила у него денег якобы на строительство монастыря. Отец исполнил просьбу дочери.
Со всего княжества согнали людей. Но не дом для божьих слуг задумала строить Тамара. Она выстроила над лиманом мощную крепость, в которую переселилась со своими приспешниками, объявив себя независимой царицей.
Теперь разбойничьи набеги совершались из крепости. Грабежи и пожары обезлюдели окрестные города и села. Слух о жестокой царице-самозванке разнесся далеко за Дунай и Днестр, даже за Черное море.
Но вот вернулся из похода Александр Добрый. Вместо монастыря он увидел крепость. Узнав о злодеяниях дочери, господарь берет крепость с боем, уничтожает разбойников, а любимую дочь проклинает. Как только слова проклятий отца коснулись ушей Тамары, она тотчас же уснула. Спящую девушку унесли в башню и по велению господаря живой замуровали в ее стенах.
С тех пор башня называется "Девичьей".
Другое предание связывает эту башню с именем римского поэта Овидия, автора знаменитых "Метаморфоз" и "Науки о любви". Именно "Наука о любви" вызвала страшный гнев у божественного Августа, он усматривал это произведение, как покушение на нравственность римского общества.
В начале н.э., уже на склоне лет, придворный поэт императора Августа, Овидий Назон, был сослан в восточную провинцию Рима, в Нижнюю Мезию в город Томы (ныне город Констанца в Румынии).
Однако долгое время была жива легенда о том, что в 8 году н.э. опального поэта будто бы приютила древняя Тира.
До наших дней сохранилось предание: в те времена из Рима прибыл сюда человек необыкновенный, он был невинен, как дитя, добр, как отец, а когда говорил, то уста его источали мед.
В память об Овидии лиман назывался Овидово озеро; на восточном берегу лимана, напротив крепости, лежит поселок Овидиополь (“ополь” по-гречески - город), город Овидия, и в крепости появилась "башня Овидия".
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Слева от Главных ворот крепости возвышается "Девичья" башня. Происхождение ее названия связано с преданием: у молдавского господаря Александра Доброго будто бы была дочь принцесса Тамара, красоты небывалой девица. Своевольная и жестокая, она окружила себя разгульной челядью и, пользуясь отсутствием отца, который часто уходил во главе рати на битву с врагами, грабила окрестное население, разбойничала на большой дороге.
Однажды, когда Александр Добрый собирался в новый поход, Тамара попросила у него денег якобы на строительство монастыря. Отец исполнил просьбу дочери.
Со всего княжества согнали людей. Но не дом для божьих слуг задумала строить Тамара. Она выстроила над лиманом мощную крепость, в которую переселилась со своими приспешниками, объявив себя независимой царицей.
Теперь разбойничьи набеги совершались из крепости. Грабежи и пожары обезлюдели окрестные города и села. Слух о жестокой царице-самозванке разнесся далеко за Дунай и Днестр, даже за Черное море.
Но вот вернулся из похода Александр Добрый. Вместо монастыря он увидел крепость. Узнав о злодеяниях дочери, господарь берет крепость с боем, уничтожает разбойников, а любимую дочь проклинает. Как только слова проклятий отца коснулись ушей Тамары, она тотчас же уснула. Спящую девушку унесли в башню и по велению господаря живой замуровали в ее стенах.
С тех пор башня называется "Девичьей".
Другое предание связывает эту башню с именем римского поэта Овидия, автора знаменитых "Метаморфоз" и "Науки о любви". Именно "Наука о любви" вызвала страшный гнев у божественного Августа, он усматривал это произведение, как покушение на нравственность римского общества.
В начале н.э., уже на склоне лет, придворный поэт императора Августа, Овидий Назон, был сослан в восточную провинцию Рима, в Нижнюю Мезию в город Томы (ныне город Констанца в Румынии).
Однако долгое время была жива легенда о том, что в 8 году н.э. опального поэта будто бы приютила древняя Тира.
До наших дней сохранилось предание: в те времена из Рима прибыл сюда человек необыкновенный, он был невинен, как дитя, добр, как отец, а когда говорил, то уста его источали мед.
В память об Овидии лиман назывался Овидово озеро; на восточном берегу лимана, напротив крепости, лежит поселок Овидиополь (“ополь” по-гречески - город), город Овидия, и в крепости появилась "башня Овидия".
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, "Головна" ("Кілійська") брама.
З трьох боків фортецю було оточено ровами завширшки до 10 метрів, які шлюзами пов'язувалися з гирлом. Протягом століть стіни і вежі фортеці безперервно реконструювалися, аби гарантувати захист від різних озброєнь. Після 1812 фортеця залишалася форпостом на південному кордоні Російської імперії ще щонайменше 20 років.
Белгород-Днестровская крепость, "Главные" ("Килийские") ворота.
С трех сторон крепость была окружена рвами шириной до 10 метров, которые шлюзами связывались с устьем. В течение столетий стены и башни крепости непрерывно реконструировались, чтобы гарантировать защиту от различных вооружений. После 1812 крепость оставалась форпостом на южной границе Российской империи еще по крайней мере 20 лет.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
From three sides the fortress was surrounded with moats 10 meters wide, which were linked by the locks with the estuary. Within centuries the walls and towers were continuously renovated to ensure the defense from different armaments. After 1812 the fortress continued to be the pillar of the south frontier defense system of the Russian empire at least 20 years onwards.
З трьох боків фортецю було оточено ровами завширшки до 10 метрів, які шлюзами пов'язувалися з гирлом. Протягом століть стіни і вежі фортеці безперервно реконструювалися, аби гарантувати захист від різних озброєнь. Після 1812 фортеця залишалася форпостом на південному кордоні Російської імперії ще щонайменше 20 років.
Белгород-Днестровская крепость, "Главные" ("Килийские") ворота.
С трех сторон крепость была окружена рвами шириной до 10 метров, которые шлюзами связывались с устьем. В течение столетий стены и башни крепости непрерывно реконструировались, чтобы гарантировать защиту от различных вооружений. После 1812 крепость оставалась форпостом на южной границе Российской империи еще по крайней мере 20 лет.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
From three sides the fortress was surrounded with moats 10 meters wide, which were linked by the locks with the estuary. Within centuries the walls and towers were continuously renovated to ensure the defense from different armaments. After 1812 the fortress continued to be the pillar of the south frontier defense system of the Russian empire at least 20 years onwards.
Білгород-Дністровська фортеця, "Головна" ("Кілійська") брама.
Вид з мурів фортеці.
Белгород-Днестровская крепость, "Главные" ("Килийские") ворота.
Вид с крепостных стен.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Вид з мурів фортеці.
Белгород-Днестровская крепость, "Главные" ("Килийские") ворота.
Вид с крепостных стен.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, "Цивільне" подвір’я. Пам’ятний знак на місці православної церкви XIII-XIV ст.
На другому плані - "Головна" ("Кілійська") брама.
Белгород-Днестровская крепость, "Гражданский" двор. Памятный знак на месте православной церкви XIII-XIV вв.
На втором плане - "Главные" ("Килийские") ворота.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
На другому плані - "Головна" ("Кілійська") брама.
Белгород-Днестровская крепость, "Гражданский" двор. Памятный знак на месте православной церкви XIII-XIV вв.
На втором плане - "Главные" ("Килийские") ворота.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, залишки турецької мечеті - мінарет - на "Цивільному" подвір’ї.
Біля лиману, навпроти башти Овідія, височіє "башта Пушкіна". Вона по праву носить ім'я поета: Пушкін був у місті, фортеці.
Оду "Вольность", як і інші волелюбні вірші, що пробуджували революційний протест, царський уряд не пробачив молодому поету. Покарання прослідувало негайно. Згідно указу його величності государя Олександра Павловича, 5 травня 1820 року Пушкін відправлений "за потребами" служби до головного опікуна колоністів Південного краю Росії, до генерал-лейтенанта Інзова. Майже 3 роки прожив поет у вигнанні в Кишиневі. Південне заслання закінчилося Одесою (там Пушкін перебував 13 місяців). Саме в Кишинівський період О.С.Пушкін відвідав Аккерман.
Подробиці перебування Пушкіна в Аккермані зберегло для нас свідчення супутника поета - підполковника І.П.Ліпранді. 14 грудня 1821 року Ліпранді прямує до Аккерману для розслідування подій у Камчатському піхотному полку. З ним відправляється з Кишинева і Пушкін. Всього три дні: 14-16 грудня 1821 року провів поет у Аккермані 15 грудня комендант фортеці підполковник Кюрто, колишній вчитель фехтування юного ліцеїста Пушкіна, запросив поета до себе у фортецю на обід. Пушкін з фортеці повернувся за північ. Він був дуже схвильований. Адже ці місця нагадали йому про такого ж вигнанця, великого Овідія.
Саме тут у фортеці у поета визрів задум створення знаменитих послань "К Овидию" і народилися рядки послань: "Здесь, оживив тобой мечты воображенья, я повторил твои, Овидий песпопенья." "К Овидию" Пушкін вважав кращими зі всіх ранніх творів. Звертаючись до брата Льовиньки, він вигукував: «Каковы стихи "К Овидию", душа моя, и "Руслан" и "Пленник" и все дрянь, в сравнении с ними».
Белгород-Днестровская крепость, остатки турецкой мечети - минарет - на "Гражданском" дворе.
У лимана, напротив башни Овидия, возвышается "башня Пушкина". Она по праву носит имя поэта: Пушкин был в городе, крепости.
Оду "Вольность", как и другие вольнолюбивые стихи, пробуждавшие революционный протест, царское правительство не простило молодому поэту. Наказание последовало незамедлительно. По указу его величества государя Александра Павловича, 5 мая 1820 года Пушкин отправлен "по надобностям" службы к главному попечителю колонистов Южного края России, к генерал-лейтенанту Инзову. Почти 3 года прожил поэт в изгнании в Кишиневе. Южная ссылка закончилась Одессой (там Пушкин был 13 месяцев). Именно в Кишиневский период А.С.Пушкин посетил Аккерман.
Подробности пребывания Пушкина в Аккермане сохранило для нас свидетельство спутника поэта - подполковника И.П.Липранди. 14 декабря 1821 года Липранди направляется в Аккерман для расследования событий в Камчатском пехотном полку. С ним отправляется из Кишинева и Пушкин. Всего три дня: 14-16 декабря 1821 года провел поэт в Аккермане. 15 декабря комендант крепости подполковник Кюрто, бывший учитель фехтования юного лицеиста Пушкина, пригласил поэта к себе в крепость на обед. Пушкин из крепости вернулся за полночь. Он был очень взволнован. Ведь эти места напомнили ему о таком же изгнаннике, великом Овидии.
Именно здесь в крепости у поэта созрел замысел создания знаменитых посланий "К Овидию" и родились строки посланий:
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Біля лиману, навпроти башти Овідія, височіє "башта Пушкіна". Вона по праву носить ім'я поета: Пушкін був у місті, фортеці.
Оду "Вольность", як і інші волелюбні вірші, що пробуджували революційний протест, царський уряд не пробачив молодому поету. Покарання прослідувало негайно. Згідно указу його величності государя Олександра Павловича, 5 травня 1820 року Пушкін відправлений "за потребами" служби до головного опікуна колоністів Південного краю Росії, до генерал-лейтенанта Інзова. Майже 3 роки прожив поет у вигнанні в Кишиневі. Південне заслання закінчилося Одесою (там Пушкін перебував 13 місяців). Саме в Кишинівський період О.С.Пушкін відвідав Аккерман.
Подробиці перебування Пушкіна в Аккермані зберегло для нас свідчення супутника поета - підполковника І.П.Ліпранді. 14 грудня 1821 року Ліпранді прямує до Аккерману для розслідування подій у Камчатському піхотному полку. З ним відправляється з Кишинева і Пушкін. Всього три дні: 14-16 грудня 1821 року провів поет у Аккермані 15 грудня комендант фортеці підполковник Кюрто, колишній вчитель фехтування юного ліцеїста Пушкіна, запросив поета до себе у фортецю на обід. Пушкін з фортеці повернувся за північ. Він був дуже схвильований. Адже ці місця нагадали йому про такого ж вигнанця, великого Овідія.
Саме тут у фортеці у поета визрів задум створення знаменитих послань "К Овидию" і народилися рядки послань: "Здесь, оживив тобой мечты воображенья, я повторил твои, Овидий песпопенья." "К Овидию" Пушкін вважав кращими зі всіх ранніх творів. Звертаючись до брата Льовиньки, він вигукував: «Каковы стихи "К Овидию", душа моя, и "Руслан" и "Пленник" и все дрянь, в сравнении с ними».
Белгород-Днестровская крепость, остатки турецкой мечети - минарет - на "Гражданском" дворе.
У лимана, напротив башни Овидия, возвышается "башня Пушкина". Она по праву носит имя поэта: Пушкин был в городе, крепости.
Оду "Вольность", как и другие вольнолюбивые стихи, пробуждавшие революционный протест, царское правительство не простило молодому поэту. Наказание последовало незамедлительно. По указу его величества государя Александра Павловича, 5 мая 1820 года Пушкин отправлен "по надобностям" службы к главному попечителю колонистов Южного края России, к генерал-лейтенанту Инзову. Почти 3 года прожил поэт в изгнании в Кишиневе. Южная ссылка закончилась Одессой (там Пушкин был 13 месяцев). Именно в Кишиневский период А.С.Пушкин посетил Аккерман.
Подробности пребывания Пушкина в Аккермане сохранило для нас свидетельство спутника поэта - подполковника И.П.Липранди. 14 декабря 1821 года Липранди направляется в Аккерман для расследования событий в Камчатском пехотном полку. С ним отправляется из Кишинева и Пушкин. Всего три дня: 14-16 декабря 1821 года провел поэт в Аккермане. 15 декабря комендант крепости подполковник Кюрто, бывший учитель фехтования юного лицеиста Пушкина, пригласил поэта к себе в крепость на обед. Пушкин из крепости вернулся за полночь. Он был очень взволнован. Ведь эти места напомнили ему о таком же изгнаннике, великом Овидии.
Именно здесь в крепости у поэта созрел замысел создания знаменитых посланий "К Овидию" и родились строки посланий:
"Здесь, оживив тобой мечты воображенья, я повторил твои, Овидий песпопенья."
"К Овидию" Пушкин считал лучшими из всех ранних произведений. Обращаясь к брату Левиньке, он восклицал: «Каковы стихи "К Овидию", душа моя, и "Руслан" и "Пленник" и все дрянь, в сравнении с ними».
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, вид на мури "Гарнізонного" подвір’я та башту "Вартова" з "Цивільного" подвір’я.
Белгород-Днестровская крепость, вид на стены "Гарнизонного" двора и башню "Сторожевая" с "Гражданского" двора.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, панорама "Гарнізонного" подвір’я з рогу мурів фортеці.
Белгород-Днестровская крепость, панорама "Гарнизонного" двора с угла крепостных стен.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Белгород-Днестровская крепость, панорама "Гарнизонного" двора с угла крепостных стен.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, вид на цитадель з мурів фортеці.
В 1433-1454 стародавні фортифікації було реконструйовано з метою формування з круглих веж, що з'єднані високими мурами, «вкладеної» цитаделі та включення її в внутрішній двір
Белгород-Днестровская крепость, вид на цитадель с крепостных стен.
В 1433-1454 древние укрепления были реконструированы с целью формирования из круглых башен, соединенных высокими стенами, «вложенной» цитадели и включения ее во внутренний двор.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
In 1433-1454 ancient fortifications have been renovated to include round towers connected with high ramparts to form enclosed citadel with inner courtyards.
В 1433-1454 стародавні фортифікації було реконструйовано з метою формування з круглих веж, що з'єднані високими мурами, «вкладеної» цитаделі та включення її в внутрішній двір
Белгород-Днестровская крепость, вид на цитадель с крепостных стен.
В 1433-1454 древние укрепления были реконструированы с целью формирования из круглых башен, соединенных высокими стенами, «вложенной» цитадели и включения ее во внутренний двор.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
In 1433-1454 ancient fortifications have been renovated to include round towers connected with high ramparts to form enclosed citadel with inner courtyards.
Білгород-Дністровська фортеця, вид на цитадель з "Гарнізонного" подвір’я (попереду - башта "Темниця").
Белгород-Днестровская крепость, вид на цитадель с "Гарнизонного" двора (впереди - башня "Темница").
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Белгород-Днестровская крепость, вид на цитадель с "Гарнизонного" двора (впереди - башня "Темница").
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, всередині цитаделі.
Белгород-Днестровская крепость, внутри цитадели.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Белгород-Днестровская крепость, внутри цитадели.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Білгород-Дністровська фортеця, всередині башти "Комендантська" цитаделі.
Разом із вірменською та грецькою церквами XIII-XIV століть і залишками давньогрецького міста Тіра, ця середньовічна фортеця складає славу Білгород-Дністровського, - стародавнього міста, заснованого 2500 років тому.
В 3-х кілометрах від фортеці, біля самого берега Дністровського лиману, серед невеликих скель і самотніх чагарників розташована каплиця. У цій каплиці, якраз посередині її, знаходиться джерело з холодною чистою водою. Джерело це відоме під різними назвами: "Парасковіїва криниця", "Криничка"... Про походження цього джерела існує багато переказів.
Ось один з них: турки, захопивши край, вогнем і мечем насаджували серед місцевого християнського населення свою магометанську віру, але народ не бажав бути віровідступником. Одного разу турецькому паші донесли, що неподалік від фортеці на березі лиману живе юна красуня, дівчина-українка Парасковія. Попри свою молодість, вона користувалася любов'ю і пошаною у народу, часто за мудрою порадою йшли до неї навіть сивобороді люди похилого віку. Дізнавшись про популярність дівчини, турки вирішили схопити її і примусити прийняти мусульманство, розраховувавши, що народ за нею піде в їх віру. Так і зробили. Схопили яничари Парасковію, привели до володаря фортеці - паші. Розкрив перед дівчиною паша скрині з незчисленними скарбами, обіцяв їй багатого жениха, палац в Стамбулі. Парасковія була непохитна, вона не могла зрадити звичаям свого народу. Тоді Узун-паша заточив її в сиру холодну темницю. Багато днів і ночей просиділа вона там, стійко перенесла всі жалі та муки, але відступницею не стала. Набридло паші возитися з юною гординею, він вирішив розправитися з нею. Але не встиг паша переступити поріг темниці, як відбулося диво: окови раптом самі упали з рук і ніг дівчини, темниця розчинилася і Парасковія опинилася за мурами фортеці. Від такого дива паша остовпів, а дівчина не розгубилася: легкою ходою вона віддалялася від фортеці. Прийшовши до тями, паша крикнув яничарам: "Наздогнати втікачку!". Стражники кинулися в погоню. Вони бігли берегом лиману: здавалося, руки яничар ось-ось схоплять дівчину, але знову, о, диво! Дівчина немов розтанула в повітрі, а там, де востаннє ступила її нога, забило джерело чистої холодної води, на знак тілесної та душевної чистоти молодої християнки.
Белгород-Днестровская крепость, внутри башни "Комендантская" цитадели.
Наряду с армянской и греческой церквями XIII-XIV веков и остатками древнегреческого города Тира, эта средневековая крепость делает знаменитым Белгород-Днестровский - древний город, основанный 2500 лет назад.
В 3-х километрах от крепости, у самого берега Днестровского лимана, среди небольших скал и одиноких кустарников расположена часовня. В этой часовне, как раз посередине ее, находится ключ с холодной чистой водой. Источник этот известен под различными названиями: "Парасковеева криница", "Криничка"... О происхождении этого источника существует не одно предание.
Вот одно из них: турки, захватив край, огнем и мечом насаждали среди местного христианского населения свою магометанскую веру, но народ не желал быть вероотступником. Однажды турецкому паше донесли, что недалеко от крепости на берегу лимана живет юная красавица, девушка-украинка Парасковея. Несмотря на свою молодость, она пользовалась любовью и уважением у народа, часто за мудрым советом шли к ней даже седобородые старики. Узнав о популярности девушки, турки решили схватить ее и заставить принять мусульманство, рассчитывая, что народ за ней пойдет в их веру. Так и сделали. Схватили янычары Парасковею, привели к владыке крепости - паше. Раскрыл перед девушкой паша сундуки с несметными сокровищами, обещал ей богатого жениха, дворец в Стамбуле. Парасковея была непреклонна, она не могла изменить обычаям своего народа. Тогда Узун-паша заточил ее в сырую холодную темницу. Многие дни и ночи просидела она там, стойко перенесла все горести и мучения, но отступницей не стала. Надоело паше возиться с юной гордыней, он решил расправиться с ней. Но не успел паша переступить порог темницы, как чудо свершилось: оковы вдруг сами пали с рук и ног девушки, темница растворилась и Парасковея очутилась за крепостными стенами. От такого чуда паша остолбенел, а девушка не растерялась: легкой походкой она удалялась от крепостных стен. Опомнившись, паша крикнул янычарам: "Догнать беглянку!". Стражники бросились в погоню. Они бежали по берегу лимана: казалось, руки янычар вот-вот схватят девушку, но вновь, о, чудо! Девушка словно растаяла в воздухе, а там, где в последний раз ступила ее нога, забил родник чистой холодной воды, в знак телесной и душевной чистоты молодой христианки.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Alongside with other sites Armenian and Greek churches of the 13th - 14th centuries, vestiges of the Greek ancient city of Tira, the medieval fortress adds to the fame of Bilgorod-Dniestrovsky, the ancient town, founded 2,500 years ago.
Разом із вірменською та грецькою церквами XIII-XIV століть і залишками давньогрецького міста Тіра, ця середньовічна фортеця складає славу Білгород-Дністровського, - стародавнього міста, заснованого 2500 років тому.
В 3-х кілометрах від фортеці, біля самого берега Дністровського лиману, серед невеликих скель і самотніх чагарників розташована каплиця. У цій каплиці, якраз посередині її, знаходиться джерело з холодною чистою водою. Джерело це відоме під різними назвами: "Парасковіїва криниця", "Криничка"... Про походження цього джерела існує багато переказів.
Ось один з них: турки, захопивши край, вогнем і мечем насаджували серед місцевого християнського населення свою магометанську віру, але народ не бажав бути віровідступником. Одного разу турецькому паші донесли, що неподалік від фортеці на березі лиману живе юна красуня, дівчина-українка Парасковія. Попри свою молодість, вона користувалася любов'ю і пошаною у народу, часто за мудрою порадою йшли до неї навіть сивобороді люди похилого віку. Дізнавшись про популярність дівчини, турки вирішили схопити її і примусити прийняти мусульманство, розраховувавши, що народ за нею піде в їх віру. Так і зробили. Схопили яничари Парасковію, привели до володаря фортеці - паші. Розкрив перед дівчиною паша скрині з незчисленними скарбами, обіцяв їй багатого жениха, палац в Стамбулі. Парасковія була непохитна, вона не могла зрадити звичаям свого народу. Тоді Узун-паша заточив її в сиру холодну темницю. Багато днів і ночей просиділа вона там, стійко перенесла всі жалі та муки, але відступницею не стала. Набридло паші возитися з юною гординею, він вирішив розправитися з нею. Але не встиг паша переступити поріг темниці, як відбулося диво: окови раптом самі упали з рук і ніг дівчини, темниця розчинилася і Парасковія опинилася за мурами фортеці. Від такого дива паша остовпів, а дівчина не розгубилася: легкою ходою вона віддалялася від фортеці. Прийшовши до тями, паша крикнув яничарам: "Наздогнати втікачку!". Стражники кинулися в погоню. Вони бігли берегом лиману: здавалося, руки яничар ось-ось схоплять дівчину, але знову, о, диво! Дівчина немов розтанула в повітрі, а там, де востаннє ступила її нога, забило джерело чистої холодної води, на знак тілесної та душевної чистоти молодої християнки.
Белгород-Днестровская крепость, внутри башни "Комендантская" цитадели.
Наряду с армянской и греческой церквями XIII-XIV веков и остатками древнегреческого города Тира, эта средневековая крепость делает знаменитым Белгород-Днестровский - древний город, основанный 2500 лет назад.
В 3-х километрах от крепости, у самого берега Днестровского лимана, среди небольших скал и одиноких кустарников расположена часовня. В этой часовне, как раз посередине ее, находится ключ с холодной чистой водой. Источник этот известен под различными названиями: "Парасковеева криница", "Криничка"... О происхождении этого источника существует не одно предание.
Вот одно из них: турки, захватив край, огнем и мечом насаждали среди местного христианского населения свою магометанскую веру, но народ не желал быть вероотступником. Однажды турецкому паше донесли, что недалеко от крепости на берегу лимана живет юная красавица, девушка-украинка Парасковея. Несмотря на свою молодость, она пользовалась любовью и уважением у народа, часто за мудрым советом шли к ней даже седобородые старики. Узнав о популярности девушки, турки решили схватить ее и заставить принять мусульманство, рассчитывая, что народ за ней пойдет в их веру. Так и сделали. Схватили янычары Парасковею, привели к владыке крепости - паше. Раскрыл перед девушкой паша сундуки с несметными сокровищами, обещал ей богатого жениха, дворец в Стамбуле. Парасковея была непреклонна, она не могла изменить обычаям своего народа. Тогда Узун-паша заточил ее в сырую холодную темницу. Многие дни и ночи просидела она там, стойко перенесла все горести и мучения, но отступницей не стала. Надоело паше возиться с юной гордыней, он решил расправиться с ней. Но не успел паша переступить порог темницы, как чудо свершилось: оковы вдруг сами пали с рук и ног девушки, темница растворилась и Парасковея очутилась за крепостными стенами. От такого чуда паша остолбенел, а девушка не растерялась: легкой походкой она удалялась от крепостных стен. Опомнившись, паша крикнул янычарам: "Догнать беглянку!". Стражники бросились в погоню. Они бежали по берегу лимана: казалось, руки янычар вот-вот схватят девушку, но вновь, о, чудо! Девушка словно растаяла в воздухе, а там, где в последний раз ступила ее нога, забил родник чистой холодной воды, в знак телесной и душевной чистоты молодой христианки.
Bilgorod-Dniestrovsky. The Fortress (13th-15th centuries).
Alongside with other sites Armenian and Greek churches of the 13th - 14th centuries, vestiges of the Greek ancient city of Tira, the medieval fortress adds to the fame of Bilgorod-Dniestrovsky, the ancient town, founded 2,500 years ago.
Білгород-Дністровський, розкопки античного міста Тіра (V ст. до Р.Х.), вид з мурів фортеці.
Тіра, Аккерман, Офіусса, Тірас, Ак-Лібо, Четатя-Албе, Фегер-Вар, Білгород-Дністровський...
Белгород-Днестровский, раскопки античного города Тира (V в. до н.э.), вид со стен крепости.
Тира, Аккерман, Офиусса, Тирас, Ак-Либо, Четатя-Албэ, Фегер-Вар, Белгород-Днестровский...
Bilgorod-Dniestrovsky. The antique town of Tira, 5th century B.C.
Тіра, Аккерман, Офіусса, Тірас, Ак-Лібо, Четатя-Албе, Фегер-Вар, Білгород-Дністровський...
Белгород-Днестровский, раскопки античного города Тира (V в. до н.э.), вид со стен крепости.
Тира, Аккерман, Офиусса, Тирас, Ак-Либо, Четатя-Албэ, Фегер-Вар, Белгород-Днестровский...
Bilgorod-Dniestrovsky. The antique town of Tira, 5th century B.C.
Білгород-Дністровський, розкопки античного міста Тіра (V ст. до Р.Х.), фрагмент.
Белгород-Днестровский, раскопки античного города Тира (V в. до н.э.), фрагмент.
Bilgorod-Dniestrovsky. The antique town of Tira, 5th century B.C.
Белгород-Днестровский, раскопки античного города Тира (V в. до н.э.), фрагмент.
Bilgorod-Dniestrovsky. The antique town of Tira, 5th century B.C.
Чималу популярність мають Шабські вина (торгова марка «Винко»), що виробляються на заводі
ТОВ «Винконцерн» (місто Білгород-Дністровський, вул. Кишинівська).
Щодо походження назви одного з найкращих і найвідоміших Шабських вин - «Шабський рубін»
(вино виноградне напівсолодке червоне) розповідають такий переказ:
Повертаючись до сучасності слід зауважити, що зараз, із придбанням донецьким «Олімп» виняткових прав на продаж продукції «Винко», в наших крамницях майже не стало цих чудових вин. Прикро, панове!
Немалую популярность имеют Шабские вина (торговая марка «Винко»), которые производятся на заводе ООО «Винконцерн» (город Белгород-Днестровский, ул. Кишиневская). Относительно происхождения названия одного из самых лучших и известных Шабских вин - «Шабский рубин» (вино виноградное полусладкое красное) рассказывают такую историю:
Возвращаясь к современности следует заметить, что сейчас, с приобретением донецким «Олимп» исключительных прав на продажу продукции «Винко», в наших магазинах почти не стало этих прекрасных вин. Обидно, господа!
Уранія, жінка Луї-Венсенн Тардана, за традицією опустила родовий перстень з рубіном у
дароване чоловіком на честь двадцятиріччя шлюбу чудове червоне вино:
"У цьому вині буде i моя любов до тебе, Луї!"
Диво, але колір напою та каменю зійшлись! На честь великого кохання подружжя це вино й одержало назву «Шабський рубін».
У наступні після того два роки воно завоювало п'ять Гран-прі на різних винних ярмарках.
Диво, але колір напою та каменю зійшлись! На честь великого кохання подружжя це вино й одержало назву «Шабський рубін».
Повертаючись до сучасності слід зауважити, що зараз, із придбанням донецьким «Олімп» виняткових прав на продаж продукції «Винко», в наших крамницях майже не стало цих чудових вин. Прикро, панове!
Немалую популярность имеют Шабские вина (торговая марка «Винко»), которые производятся на заводе ООО «Винконцерн» (город Белгород-Днестровский, ул. Кишиневская). Относительно происхождения названия одного из самых лучших и известных Шабских вин - «Шабский рубин» (вино виноградное полусладкое красное) рассказывают такую историю:
Урания, жена Луи-Венсенн Тардана, по традиции опустила родовой перстень с рубином в
подаренное супругом в честь двадцатилетия брака прекрасное красное вино: "В этом вине будет и моя любовь к тебе, Луи!"
Чудо, но цвета напитка и камня совпали! В честь великой любви супругов это вино и получило название «Шабский рубин».
В последующие за этим два года оно завоевало пять Гран-при на различных винных ярмарках.
Чудо, но цвета напитка и камня совпали! В честь великой любви супругов это вино и получило название «Шабский рубин».
Возвращаясь к современности следует заметить, что сейчас, с приобретением донецким «Олимп» исключительных прав на продажу продукции «Винко», в наших магазинах почти не стало этих прекрасных вин. Обидно, господа!
Першоджерела:
# «Одесса - план-схема», Киевская военно-картографическая фабрика, Киев-2000.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Одесса Онлайн».
# Офіційний сайт Одеського Археологічного музею.
# Буклет «Средневековая крепость XIII-XV веков. Белгород-Днестровский», Т.Белая, И.Кравец, А.Здоровецкая.
# Буклет «Украина. Белгород-Днестровский, 2500 лет. Легенды Аккерманской крепости», А.Гайдамаченко, А.Лебедева, С.Авраменко, тип. "Моряк", Одесса.
# Сайт «Наш край».
# Сайт «Одесса Онлайн».
# Офіційний сайт Одеського Археологічного музею.
# Буклет «Средневековая крепость XIII-XV веков. Белгород-Днестровский», Т.Белая, И.Кравец, А.Здоровецкая.
# Буклет «Украина. Белгород-Днестровский, 2500 лет. Легенды Аккерманской крепости», А.Гайдамаченко, А.Лебедева, С.Авраменко, тип. "Моряк", Одесса.
До переліку фотосерій
