Клименко Сергій. Фото. Карпати, червень 2008 року. День шостий: Яблунів - Косів - Черемош

Косів - невелике місто (8,2 тисячі жителів) і районний центр, розташоване у міжгірній улоговині на берегах річки Рибниця. Перша письмова згадка про Косів є в грамоті, згідно з якою литовський князь Свидригайло в 1424 році подарував його разом з монастирем В. Драгосиновичу. З початку XV століття село входить до складу Польщі, а 1565 року поряд із селом, ближче до соляних джерел, снятинський староста Панчинський заснував містечко, що спочатку звалося Риків, а згодом перейняло назву села, яке у свою чергу стало називатися Старим Косовом. У середні віки в містечку функціонувала соляна шахта, що обрушилася в XVII столітті, але основним заняттям місцевих жителів було сільське господарство і ремісництво.
Попри віддаленість Косова, турецько-татарські орди, що грабували край, добиралися і сюди, найсильніше пограбувавши місто в 1621-1624 роках. Не менші лиха спіткали мешканців Косова через опришків - місцевий різновид розбійників, що займалися грабунками в Карпатах. Народний поголос романтизував їхній образ за прикладом англійського Робін Гуда, а радянська пропаганда піднесла їх у ранг стихійних народних месників. Наприкінці XIX століття в Косові було засновано нафтове товариство, та через незначні запаси нафти воно швидко розпалося. У 1915-1918 роках російське, а потім радянське військо захоплювало місто. 1918 року було проголошено ЗУНР, по тому до 1939 року землі були окуповані спершу румунськими, а згодом польськими військами. 1939 року територія перейшла до складу Радянської України. У повоєнний період пріоритетними галузями Косова стали народні художні промисли і місто так і залишилося локальним ремісничо-торговельним центром, що славиться своїми багатолюдними ярмарками, на яких можна придбати найрізноманітніші товари народних майстрів з усієї округи. Тут працювала різьбярська артіль «Гуцульщина» й килимарські фабрики ім. Тараса Шевченка та ім. Івана Франка, на базі яких 1968 року почали діяти виробничо-художнє об'єднання «Гуцульщина», художньо-виробничі майстерні Спілки художників. Цілком закономірно в центральній частині Косова, над якою нависає Міська гора зі страхітливими сповзаючими схилом пісковиковими брилами, знаходиться музей народного мистецтва і побуту. Це - гуцульська філія Коломийського музею народного мистецтва краю.
Ще за австрійської влади, до Першої світової війни, Косів почав здобувати популярність як низькогірський кліматичний курорт. У радянські роки в Косові була побудована велика туристична база «Карпатські зорі», що працює впродовж усього року. Найстаріша культова споруда Косова - дерев'яна Василівська церква із дзвіницею (1895 рік). Серед пам'яток природи слід зазначити водоспад Гук. Його висота становить 2-2,5 метри, ширина русла - близько 5 метрів.
На жаль, так склалося, що під час наших недовгих відвідин Косова я так і не зробив жодного знімка.

Косов - небольшой город (8,2 тысячи жителей) и районный центр, расположенный в межгорной впадине на берегах реки Рыбница. Первое письменное упоминание о Косове есть в грамоте, согласно которой литовский князь Свидригайло в 1424 году подарил его вместе с монастырем В. Драгосиновичу. С начала XV века село входит в состав Польши, а в 1565 году рядом с селом, ближе к соляным источникам, снятинский староста Панчинский учредил местечко, которое сначала звалось Рыков, а впоследствии переняло название села, которое в свою очередь стало называться Старым Косовом. В средние века в местечке функционировала соляная шахта, которая обрушилась в XVII веке, но основным занятием местных жителей было сельское хозяйство и ремесленничество.
Невзирая на отдаленность Косова, турецко-татарские орды, которые грабили край, добирались и сюда, сильнее всего ограбив город в 1621-1624 годах. Еще большие беды постигли обитателей Косова через опришков - местную разновидность разбойников, которые промышляли грабежами в Карпатах. Народная молва романтизировала их образ по примеру английского Робин Гуда, а советская пропаганда вознесла их в ранг стихийных народных мстителей. В конце XIX века в Косове было основано нефтяное общество, но из-за незначительных запасов нефти оно быстро распалось. В 1915-1918 годах российское, а затем советское войско захватывало город. В 1918 году была провозглашена ЗУНР, после этого до 1939 года земли были оккупированы сначала румынскими, а впоследствии польскими войсками. В 1939 году территория перешла в состав Советской Украины. В послевоенный период приоритетными отраслями Косова стали народные художественные промыслы и город так и остался локальным ремесленно-торговым центром, который славится своими многолюдными ярмарками, на которых можно приобрести самые разнообразные товары народных мастеров из всей округи. Здесь работала артель резчиков «Гуцульщина» и фабрики ковровщиков им. Тараса Шевченко и им. Ивана Франко, на базе которых в 1968 году начали действовать производственно-художественное объединение «Гуцульщина», художественно-производственные мастерские Союза художников. Целиком закономерно в центральной части Косова, над которой нависает Городская гора с ужасающими сползающими по склону глыбами песчаника, находится музей народного искусства и быта. Это - гуцульский филиал Коломыйского музея народного искусства края.
Еще при австрийской власти, до Первой мировой войны, Косов начал приобретать популярность как низкогорный климатический курорт. В советские годы в Косове была построена большая туристическая база «Карпатские зори», которая работает на протяжении всего года. Самое старое культовое сооружение Косова - деревянная Васильевская церковь с колокольней (1895 год). Среди достопримечательностей природы следует отметить водопад Гук. Его высота составляет 2-2,5 метра, ширина русла - около 5 метров.
К сожалению, так сложилось, что во время нашего недолгого посещения Косова я так и не сделал ни одного снимка.

Реклама від Google AdSense