Балаклава - містечко на південному сході земель Севастополя, назва якого по-турецьки означає Риб'яче Кубло
(Балик-лав), розташоване на березі зігнутої мальовничої бухти, що нагадує фіорд.
Бухта відокремлена від моря високими горами, і лише вузька протока сполучає її з морем.
Яким би сильним не був шторм у відкритому морі, в бухті завжди досить затишно.
Вузька, звивиста та глибока бухта Балаклави була заселена ще з часів стародавнього Гомера.
На думку деяких учених бухта відповідає описав порту лестригонів,
куди нібито потрапив під час своїх мандрів давньогрецький герой Одіссей.
Балаклава - це й унікальні пам'ятники природи миси Айя та Фіолент, і романтичні руїни генуезької фортеці
Чембало (у 2002 році тут стали влаштовувати рицарські турніри, було відкрито невеличкий музей)
і таємничі стародавні храми, що овіяні поетичними легендами.
У другій половині XIV століття торгові шляхи, що пов'язували країни Західної Європи зі Сходом, частково перемістилися до берегів Азовського та Чорного морів. У березні 1261 року Генуя уклала договір із Михайлом Палеологом (імператором Никейської імперії - грецької держави в Малій Азії), згідно якого проголошувався «вічний мир» між Візантією та Генуєю. У липні того ж року війська Палеолога захопили Константинополь. Генуї надали право безмитної торгівлі та можливість заснувати колонії в землях імперії. З того часу починається генуезька колонізація Причорномор’я. Чембало вони захопили, мабуть, у період між 1340 та 1357 роками, проте юридично їх положення було оформлене набагато пізніше. Кримський хан, уклавши з Генуєю мирний договір у 1380 році, визнав за ними право володіння фортецею, яка з того часу стала іменуватися в генуезьких документах Чембало (Цембало, Цембальдо). Про це свідчать генуезькі літописці, а також венеціанський мандрівник Іосафато Барбаро, що відвідав Крим у 1437 році. Припускають, що назва "Чембало" може походити від давньогрецької назви Балаклавської бухти - Сюмболон-лімне (бухта знамень, знаків, символів).
Заснувавши нову колонію, генуезці приступили до будівництва фортеці. На вершині кручі вони звели місто святого Миколи, або Верхнє місто, - адміністративну частину Чембало. Там знаходилися консульський замок, ратуша та невеличка церква. Замок консула, споруджений на самій вершині кручі, був квадратною в плані баштою заввишки близько 15 метрів; у підвальній її частині знаходилося водосховище - величезна цистерна, вода до якого поступала самопливом по керамічних трубах від джерела, розташованого вище за фортецю, на схилі сусідньої гори Спілія. Це місце досі називають Кефаловриси, в перекладі з грецького Голова джерела, або Мане-Тунеро - мати вод. Нижнє місто, або фортеця святого Георгія, було оточене фортечними мурами з трьома баштами (або напівбаштами) з вузькими бійницями. Верх башт закінчувався парапетом із зубцями. На баштах, як правило, встановлювали мармурові дошки з написами та гербами консулів, при яких вони були побудовані або реконструйовані. Башти було складено з місцевого бутового каменя на вапняному розчині.
Вища адміністративна та військова влада належала консулу Чембало, котрий до 1398 року обирався на три місяці з місцевої знаті, потім, як і консули в Кафі (Феодосії) та Солдаї (Судаку), став призначатися з Генуї. Діяльність консулів і адміністрації колоній регламентувалася статутами. До адміністрації входили два скарбники, або масарія, один із яких мав був бути генуезцем, а інший - місцевим жителем, вікарій - помічник консула, що займався суддівськими справами. При консулі була рада з восьми старійшин, були два сурмачі й один розсильний. Духовну владу в Чембало здійснював єпископ. Місцеві жителі займалися сільським господарством, зокрема скотарством, а також ремеслами, промислами та торгівлею. З промислів особливе місце займав лов риби. У Статуті 1449 року серед статей, загальних для всіх колоній Генуї в Криму, виділені статті, що стосуються тільки Чембало, зокрема про рибальство. Статут наказував торговому приставу з будь-якого улову брати певну кількість риби: з барки - не більш 10% улову, з виловленої камбали не більш двох риб. Одна з них призначалася консулу. У Чембало були спеціальні приміщення, де заготовлювалася в'ялена та солона риба для експорту. Мабуть, у колонії була й невелика верф для ремонту військових судів і рибальських барок. У Чембало йшла жвава торгівля, у тому числі й рабами. У Статуті сказано, що об'єктами торгівлі були "землі, речі, товари та люди". Свою владу Генуя утримувала за допомогою невеликого гарнізону, що складався з найманців (социїв і стіпендіаріїв). За Статутом 1449 року в місті було 40 стрільців, озброєних балістами. У кожній фортеці - верхній і нижній - були коменданти, яким підкорялися солдати, що несли караульну службу.
У 1433 році між Феодоро та Генуєю спалахнула війна за володіння Чембало. Захоплену феодорітами фортецю Генуезцям вдалося відбити лише рік потому. Після падіння Візантії та посилення турецької небезпеки у фортеці було проведено роботи зі зміцнення фортечних споруд, які було завершено в 1467 році. Ці зусилля виявилися марними: у 1475 році весь Крим, включаючи і Чембало, було захоплено турками. У фортеці, що була перейменована на Балаклаву, розмістився турецький гарнізон, тужили в ув'язненні неугодні кримські хани. Влітку 1625 року під час великого спільного походу запорізькі та донські козаки на короткий час захопили Балаклаву та Кафу. У подальших битвах з турецьким флотом вони зазнали поразки, втративши вбитими близько 800 запорожців і 500 донців. У другій половині XVIII століття Балаклава прийшла в повне запустіння. Після приєднання Криму до Російської імперії та розселення тут грецьких переселенців з Егейського архіпелагу, почалося поступове відродження Балаклави. До теперішнього часу на високій Фортечній горі стоять, приваблюючи туристів, залишки оборонних та підпірних стін і чотирьох башт фортеці Чембало.
Балаклава - городок на юго-востоке земель Севастополя, название которого по-турецки означает Рыбье Гнездо (Балык-лав), расположен на берегу изогнутой живописной бухты, напоминающей фиорд. Бухта отделена от моря высокими горами, и только узкий пролив соединяет ее с морем. Каким бы сильным не был шторм в открытом море, в бухте всегда относительно тихо и спокойно. Узкая, извилистая и глубокая бухта Балаклавы была обитаемой со времен древнего Гомера. По мнению некоторых ученых бухта соответствует описанию порта лестригонов, куда якобы попал во время своих странствий древнегреческий герой Одиссей. Балаклава - это и уникальные памятники природы мысы Айя и Фиолент, и романтические руины генуэзской крепости Чембало (в 2002 году здесь стали устраивать рыцарские турниры, открылся небольшой музей) и таинственные древние храмы, овеянные поэтическими легендами.
Во второй половине XIV века торговые пути, связывающие страны Западной Европы с Востоком, частично переместились к берегам Азовского и Черного морей. В марте 1261 года генуэзцы заключили договор с Михаилом Палеологом (императором Никейской империи - греческого государства в Малой Азии), по которому провозглашался «вечный мир» между Византией и Генуей. В июле того же года войска Палеолога захватили Константинополь. Генуэзцам предоставили право беспошлинной торговли и возможность основать колонии в землях империи. С этого времени начинается генуэзская колонизация Причерноморья. Чембало они захватили, видимо, в период между 1340 и 1357 годом, но юридически их положение было оформлено гораздо позже. Крымский хан, заключив с генуэзцами мирный договор в 1380 году, признал за ними право владения крепостью, которая с этого времени стала именоваться в генуэзских документах Чембало (Цембало, Цембальдо). Об этом свидетельствуют генуэзские летописцы, а также венецианский путешественник Иосафато Барбаро, посетивший Крым в 1437 году. Предполагают, что название "Чембало" может происходить от древнегреческого названия Балаклавской бухты - Сюмболон-лимне (бухта предзнаменований, знаков, символов).
Основав новую колонию, генуэзцы приступили к строительству крепости. На вершине утеса они возводят город святого Николая, или Верхний город, - административную часть Чембало. Там находились консульский замок, ратуша и небольшая церковь. Замок консула ("донжон" крепости), построенный на самой вершине утеса, представлял собой квадратную в плане башню высотой около 15 метров; в подвальной ее части находилось водохранилище - огромная цистерна, вода в которую поступала самотеком по керамическим трубам от источника, расположенного выше крепости, на склоне соседней горы Спилия. Это место и сейчас носит название Кефаловриси, в переводе с греческого Голова источника, или Манэ-Тунеро - мать вод. Нижний город, или крепость святого Георгия, был окружен крепостной стеной с тремя башнями (или полубашнями) с узкими бойницами. Верх башен заканчивался парапетом с зубцами. На башнях, как правило, устанавливали мраморные доски с надписями и гербами консулов, при которых они были построены или реконструированы. Башни были сложены из местного бутового камня на известковом растворе.
Высшая административная и военная власть принадлежала консулу Чембало, который до 1398 года избирался на три месяца из местной знати, затем, как и консулы в Кафе (Феодосии) и Солдайе (Судаке), стал назначаться из Генуи. Деятельность консулов и администрации колоний регламентировалась уставами. В администрацию входили два казначея, или массария, один из которых должен был быть генуэзцем, а другой - местным жителем, викарий - помощник консула, занимавшийся судейскими делами. При консуле состоял совет из восьми старейшин, имелись два трубача и один рассыльный. Духовную власть в Чембало осуществлял епископ. Местные жители занимались сельским хозяйством, в том числе скотоводством, а также ремеслами, промыслами и торговлей. Из промыслов особое место занимал лов рыбы. В Уставе 1449 года среди статей, общих для всех колоний Генуи в Крыму, выделены статьи, касающиеся только Чембало, в том числе о рыболовстве. Устав предписывал торговому приставу с любого улова брать определенное количество рыбы: с барки - не более 10% улова, с выловленной камбалы не более двух рыб. Одна из них предназначалась для консула. В Чембало имелись специальные помещения, где заготавливалась вяленая и соленая рыба для экспорта. Видимо, в колонии была и небольшая верфь для ремонта военных судов и рыбацких барок. В Чембало шла бойкая торговля, в том числе и рабами. В Уставе сказано, что объектами торговли являлись "земли, вещи, товары и люди". Свою власть генуэзцы удерживали с помощью небольшого гарнизона, состоящего из наемников (социев и стипендиариев). По Уставу 1449 года в городе имелось 40 стрелков, вооруженных баллистами. В каждой крепости - верхней и нижней - были коменданты, которым подчинялись солдаты, несшие караульную службу.
В 1433 году между Феодоро и генуэзцами вспыхнула война за обладание Чембало. Захваченную феодоритами крепость генуэзцам удалось отбить лишь год спустя. После падения Византии и усиления турецкой опасности в крепости были проведены работы по укреплению крепостных сооружений, которые завершились в 1467 году. Эти усилия оказались напрасными: в 1475 году весь Крым, включая и Чембало, был захвачен турками. В крепости, переименованной в Балаклаву, разместился турецкий гарнизон, томились в заключении неугодные крымские ханы. Летом 1625 года во время крупного совместного похода запорожские и донские казаки на короткое время захватили Балаклаву и Кафу. В последующих сражениях с турецким флотом они потерпели поражение, потеряв убитыми около 800 запорожцев и 500 донцов. Во второй половине XVIII века Балаклава пришла в полное запустение. После присоединения Крыма к Российской империи и расселения здесь греческих переселенцев с Эгейского архипелага началось постепенное возрождение Балаклавы. До настоящего времени на высокой Крепостной горе стоят, привлекая туристов, остатки оборонительных и подпорных стен и четырех башен крепости Чембало.
Balaklava – this is town on the southeast of Sevastopol earth, whose name on Turkish indicates the "fish nest", it is located on the shore of the bent picturesque bunch, which resembles Ford. In the opinion of some scientists the bay corresponds to the description of the port of lestrigonov, where allegedly fell during his wanderings of Ancient-Greek hero Odyssey. Balaklava - this also the unique monuments of nature the capes of Ayya and Fiolent, and the romantic ruins of Genoa fortress Chembalo (in 2002 here they began to arrange knightly tournaments, it were opened small museum) and the mysterious ancient temples, fanned by poetic legends.
У другій половині XIV століття торгові шляхи, що пов'язували країни Західної Європи зі Сходом, частково перемістилися до берегів Азовського та Чорного морів. У березні 1261 року Генуя уклала договір із Михайлом Палеологом (імператором Никейської імперії - грецької держави в Малій Азії), згідно якого проголошувався «вічний мир» між Візантією та Генуєю. У липні того ж року війська Палеолога захопили Константинополь. Генуї надали право безмитної торгівлі та можливість заснувати колонії в землях імперії. З того часу починається генуезька колонізація Причорномор’я. Чембало вони захопили, мабуть, у період між 1340 та 1357 роками, проте юридично їх положення було оформлене набагато пізніше. Кримський хан, уклавши з Генуєю мирний договір у 1380 році, визнав за ними право володіння фортецею, яка з того часу стала іменуватися в генуезьких документах Чембало (Цембало, Цембальдо). Про це свідчать генуезькі літописці, а також венеціанський мандрівник Іосафато Барбаро, що відвідав Крим у 1437 році. Припускають, що назва "Чембало" може походити від давньогрецької назви Балаклавської бухти - Сюмболон-лімне (бухта знамень, знаків, символів).
Заснувавши нову колонію, генуезці приступили до будівництва фортеці. На вершині кручі вони звели місто святого Миколи, або Верхнє місто, - адміністративну частину Чембало. Там знаходилися консульський замок, ратуша та невеличка церква. Замок консула, споруджений на самій вершині кручі, був квадратною в плані баштою заввишки близько 15 метрів; у підвальній її частині знаходилося водосховище - величезна цистерна, вода до якого поступала самопливом по керамічних трубах від джерела, розташованого вище за фортецю, на схилі сусідньої гори Спілія. Це місце досі називають Кефаловриси, в перекладі з грецького Голова джерела, або Мане-Тунеро - мати вод. Нижнє місто, або фортеця святого Георгія, було оточене фортечними мурами з трьома баштами (або напівбаштами) з вузькими бійницями. Верх башт закінчувався парапетом із зубцями. На баштах, як правило, встановлювали мармурові дошки з написами та гербами консулів, при яких вони були побудовані або реконструйовані. Башти було складено з місцевого бутового каменя на вапняному розчині.
Вища адміністративна та військова влада належала консулу Чембало, котрий до 1398 року обирався на три місяці з місцевої знаті, потім, як і консули в Кафі (Феодосії) та Солдаї (Судаку), став призначатися з Генуї. Діяльність консулів і адміністрації колоній регламентувалася статутами. До адміністрації входили два скарбники, або масарія, один із яких мав був бути генуезцем, а інший - місцевим жителем, вікарій - помічник консула, що займався суддівськими справами. При консулі була рада з восьми старійшин, були два сурмачі й один розсильний. Духовну владу в Чембало здійснював єпископ. Місцеві жителі займалися сільським господарством, зокрема скотарством, а також ремеслами, промислами та торгівлею. З промислів особливе місце займав лов риби. У Статуті 1449 року серед статей, загальних для всіх колоній Генуї в Криму, виділені статті, що стосуються тільки Чембало, зокрема про рибальство. Статут наказував торговому приставу з будь-якого улову брати певну кількість риби: з барки - не більш 10% улову, з виловленої камбали не більш двох риб. Одна з них призначалася консулу. У Чембало були спеціальні приміщення, де заготовлювалася в'ялена та солона риба для експорту. Мабуть, у колонії була й невелика верф для ремонту військових судів і рибальських барок. У Чембало йшла жвава торгівля, у тому числі й рабами. У Статуті сказано, що об'єктами торгівлі були "землі, речі, товари та люди". Свою владу Генуя утримувала за допомогою невеликого гарнізону, що складався з найманців (социїв і стіпендіаріїв). За Статутом 1449 року в місті було 40 стрільців, озброєних балістами. У кожній фортеці - верхній і нижній - були коменданти, яким підкорялися солдати, що несли караульну службу.
У 1433 році між Феодоро та Генуєю спалахнула війна за володіння Чембало. Захоплену феодорітами фортецю Генуезцям вдалося відбити лише рік потому. Після падіння Візантії та посилення турецької небезпеки у фортеці було проведено роботи зі зміцнення фортечних споруд, які було завершено в 1467 році. Ці зусилля виявилися марними: у 1475 році весь Крим, включаючи і Чембало, було захоплено турками. У фортеці, що була перейменована на Балаклаву, розмістився турецький гарнізон, тужили в ув'язненні неугодні кримські хани. Влітку 1625 року під час великого спільного походу запорізькі та донські козаки на короткий час захопили Балаклаву та Кафу. У подальших битвах з турецьким флотом вони зазнали поразки, втративши вбитими близько 800 запорожців і 500 донців. У другій половині XVIII століття Балаклава прийшла в повне запустіння. Після приєднання Криму до Російської імперії та розселення тут грецьких переселенців з Егейського архіпелагу, почалося поступове відродження Балаклави. До теперішнього часу на високій Фортечній горі стоять, приваблюючи туристів, залишки оборонних та підпірних стін і чотирьох башт фортеці Чембало.
Балаклава - городок на юго-востоке земель Севастополя, название которого по-турецки означает Рыбье Гнездо (Балык-лав), расположен на берегу изогнутой живописной бухты, напоминающей фиорд. Бухта отделена от моря высокими горами, и только узкий пролив соединяет ее с морем. Каким бы сильным не был шторм в открытом море, в бухте всегда относительно тихо и спокойно. Узкая, извилистая и глубокая бухта Балаклавы была обитаемой со времен древнего Гомера. По мнению некоторых ученых бухта соответствует описанию порта лестригонов, куда якобы попал во время своих странствий древнегреческий герой Одиссей. Балаклава - это и уникальные памятники природы мысы Айя и Фиолент, и романтические руины генуэзской крепости Чембало (в 2002 году здесь стали устраивать рыцарские турниры, открылся небольшой музей) и таинственные древние храмы, овеянные поэтическими легендами.
Во второй половине XIV века торговые пути, связывающие страны Западной Европы с Востоком, частично переместились к берегам Азовского и Черного морей. В марте 1261 года генуэзцы заключили договор с Михаилом Палеологом (императором Никейской империи - греческого государства в Малой Азии), по которому провозглашался «вечный мир» между Византией и Генуей. В июле того же года войска Палеолога захватили Константинополь. Генуэзцам предоставили право беспошлинной торговли и возможность основать колонии в землях империи. С этого времени начинается генуэзская колонизация Причерноморья. Чембало они захватили, видимо, в период между 1340 и 1357 годом, но юридически их положение было оформлено гораздо позже. Крымский хан, заключив с генуэзцами мирный договор в 1380 году, признал за ними право владения крепостью, которая с этого времени стала именоваться в генуэзских документах Чембало (Цембало, Цембальдо). Об этом свидетельствуют генуэзские летописцы, а также венецианский путешественник Иосафато Барбаро, посетивший Крым в 1437 году. Предполагают, что название "Чембало" может происходить от древнегреческого названия Балаклавской бухты - Сюмболон-лимне (бухта предзнаменований, знаков, символов).
Основав новую колонию, генуэзцы приступили к строительству крепости. На вершине утеса они возводят город святого Николая, или Верхний город, - административную часть Чембало. Там находились консульский замок, ратуша и небольшая церковь. Замок консула ("донжон" крепости), построенный на самой вершине утеса, представлял собой квадратную в плане башню высотой около 15 метров; в подвальной ее части находилось водохранилище - огромная цистерна, вода в которую поступала самотеком по керамическим трубам от источника, расположенного выше крепости, на склоне соседней горы Спилия. Это место и сейчас носит название Кефаловриси, в переводе с греческого Голова источника, или Манэ-Тунеро - мать вод. Нижний город, или крепость святого Георгия, был окружен крепостной стеной с тремя башнями (или полубашнями) с узкими бойницами. Верх башен заканчивался парапетом с зубцами. На башнях, как правило, устанавливали мраморные доски с надписями и гербами консулов, при которых они были построены или реконструированы. Башни были сложены из местного бутового камня на известковом растворе.
Высшая административная и военная власть принадлежала консулу Чембало, который до 1398 года избирался на три месяца из местной знати, затем, как и консулы в Кафе (Феодосии) и Солдайе (Судаке), стал назначаться из Генуи. Деятельность консулов и администрации колоний регламентировалась уставами. В администрацию входили два казначея, или массария, один из которых должен был быть генуэзцем, а другой - местным жителем, викарий - помощник консула, занимавшийся судейскими делами. При консуле состоял совет из восьми старейшин, имелись два трубача и один рассыльный. Духовную власть в Чембало осуществлял епископ. Местные жители занимались сельским хозяйством, в том числе скотоводством, а также ремеслами, промыслами и торговлей. Из промыслов особое место занимал лов рыбы. В Уставе 1449 года среди статей, общих для всех колоний Генуи в Крыму, выделены статьи, касающиеся только Чембало, в том числе о рыболовстве. Устав предписывал торговому приставу с любого улова брать определенное количество рыбы: с барки - не более 10% улова, с выловленной камбалы не более двух рыб. Одна из них предназначалась для консула. В Чембало имелись специальные помещения, где заготавливалась вяленая и соленая рыба для экспорта. Видимо, в колонии была и небольшая верфь для ремонта военных судов и рыбацких барок. В Чембало шла бойкая торговля, в том числе и рабами. В Уставе сказано, что объектами торговли являлись "земли, вещи, товары и люди". Свою власть генуэзцы удерживали с помощью небольшого гарнизона, состоящего из наемников (социев и стипендиариев). По Уставу 1449 года в городе имелось 40 стрелков, вооруженных баллистами. В каждой крепости - верхней и нижней - были коменданты, которым подчинялись солдаты, несшие караульную службу.
В 1433 году между Феодоро и генуэзцами вспыхнула война за обладание Чембало. Захваченную феодоритами крепость генуэзцам удалось отбить лишь год спустя. После падения Византии и усиления турецкой опасности в крепости были проведены работы по укреплению крепостных сооружений, которые завершились в 1467 году. Эти усилия оказались напрасными: в 1475 году весь Крым, включая и Чембало, был захвачен турками. В крепости, переименованной в Балаклаву, разместился турецкий гарнизон, томились в заключении неугодные крымские ханы. Летом 1625 года во время крупного совместного похода запорожские и донские казаки на короткое время захватили Балаклаву и Кафу. В последующих сражениях с турецким флотом они потерпели поражение, потеряв убитыми около 800 запорожцев и 500 донцов. Во второй половине XVIII века Балаклава пришла в полное запустение. После присоединения Крыма к Российской империи и расселения здесь греческих переселенцев с Эгейского архипелага началось постепенное возрождение Балаклавы. До настоящего времени на высокой Крепостной горе стоят, привлекая туристов, остатки оборонительных и подпорных стен и четырех башен крепости Чембало.
Balaklava – this is town on the southeast of Sevastopol earth, whose name on Turkish indicates the "fish nest", it is located on the shore of the bent picturesque bunch, which resembles Ford. In the opinion of some scientists the bay corresponds to the description of the port of lestrigonov, where allegedly fell during his wanderings of Ancient-Greek hero Odyssey. Balaklava - this also the unique monuments of nature the capes of Ayya and Fiolent, and the romantic ruins of Genoa fortress Chembalo (in 2002 here they began to arrange knightly tournaments, it were opened small museum) and the mysterious ancient temples, fanned by poetic legends.
Балаклава, Балаклавcька бухта, вид від залишків фортеці Чембало.
Балаклава, Балаклавcкая бухта, вид от руин крепости Чембало.
Балаклава, Балаклавcкая бухта, вид от руин крепости Чембало.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, вид на набережну та залишки фортеці Чембало з поверхні Балаклавcької бухти.
Балаклава, вид на набережную и руины крепости Чембало с поверхности Балаклавcкой бухты.
Балаклава, вид на набережную и руины крепости Чембало с поверхности Балаклавcкой бухты.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало, вид з поверхні Балаклавcької бухти.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с поверхности Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с поверхности Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало, вид з поверхні Балаклавcької бухти.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с поверхности Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с поверхности Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало, вид з поверхні Балаклавcької бухти.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с поверхности Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с поверхности Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, вид на Балаклавcьку бухту та залишки фортеці Чембало від гирла Балаклавcької бухти.
Балаклава, вид на Балаклавcкую бухту и руины крепости Чембало от устья Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, вид на Балаклавcкую бухту и руины крепости Чембало от устья Балаклавcкой бухты.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало, вид з моря.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с моря.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с моря.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало, вид з моря.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с моря.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с моря.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, залишки башт фортеці Чембало, вид з моря.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с моря.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, остатки башен крепости Чембало, вид с моря.
Ruins of the Genoese fortress of Chembalo in the suburbs of Sevastopol. 14th-15th centuries.
Балаклава, вид з моря.
Балаклава, вид с моря.
Балаклава, вид с моря.
Балаклава, вид з моря.
Балаклава, вид с моря.
Балаклава, вид с моря.
Балаклава, "боцман" відпочиває після чергування.
Навіть не попрощався з нами...
Балаклава, "боцман" отдыхает после дежурства.
Даже не попрощался с нами...
Навіть не попрощався з нами...
Балаклава, "боцман" отдыхает после дежурства.
Даже не попрощался с нами...
У період Кримської війни в Балаклавській бухті розташовувалися кораблі англійського флоту.
За час окупації англійці вимостили в місті набережну, побудували пристань, залізницю та цілий ряд інших будівель.
Тоді ж, у період Кримської війни, листопадовою ніччю 1854 року під час нечуваного урагану, біля входу до Балаклавської бухти затонула англійська військова ескадра і серед інших кораблів - фрегат "Чорний принц". Про незчисленні скарби на його борту дотепер ходить безліч легенд; справа в тому, що на ньому везли платню англійським військовим морякам (а видавалася вона тоді дзвінкою золотою монетою). Скільки відчайдушних шукачів скарбів досліджували дно перед скелястим узбережжям Балаклави!
В период Крымской войны в Балаклавской бухте располагались корабли английского флота. За время оккупации англичане вымостили в городе набережную, построили пристань, железную дорогу и целый ряд зданий.
Тогда же, в период Крымской войны, ноябрьской ночью 1854 года во время небывалого урагана, у входа в Балаклавскую бухту затонула английская военная эскадра и среди других кораблей - фрегат "Черный принц". О несметных сокровищах на его борту до сих пор ходит множество легенд; дело в том, что на нем везли жалованье английским военным морякам (а выдавалось оно в то время в звонкой золотой монете). Сколько отчаянных кладоискателей исследовали дно перед скалистым побережьем Балаклавы!
Тоді ж, у період Кримської війни, листопадовою ніччю 1854 року під час нечуваного урагану, біля входу до Балаклавської бухти затонула англійська військова ескадра і серед інших кораблів - фрегат "Чорний принц". Про незчисленні скарби на його борту дотепер ходить безліч легенд; справа в тому, що на ньому везли платню англійським військовим морякам (а видавалася вона тоді дзвінкою золотою монетою). Скільки відчайдушних шукачів скарбів досліджували дно перед скелястим узбережжям Балаклави!
В период Крымской войны в Балаклавской бухте располагались корабли английского флота. За время оккупации англичане вымостили в городе набережную, построили пристань, железную дорогу и целый ряд зданий.
Тогда же, в период Крымской войны, ноябрьской ночью 1854 года во время небывалого урагана, у входа в Балаклавскую бухту затонула английская военная эскадра и среди других кораблей - фрегат "Черный принц". О несметных сокровищах на его борту до сих пор ходит множество легенд; дело в том, что на нем везли жалованье английским военным морякам (а выдавалось оно в то время в звонкой золотой монете). Сколько отчаянных кладоискателей исследовали дно перед скалистым побережьем Балаклавы!
Балаклава, пам'ятник Балаклавській битві (13 жовтня 1854).
На п'єдесталі пам'ятника - напис (російською мовою):
Балаклава, памятник Памятник Балаклавскому сражению (13 октября 1854).
На пьедестале памятника - надпись:
Monument to Balaklava Battle (on 13 October 1854).
Then in Balaklava Battle perished the offshoots of the most aristocratic it was ancestral Great Britain.
There are many legends about great treasures of the English frigate the "Black prince", this sank during the Crimean War, in 1854 in the Balaklava region.
На п'єдесталі пам'ятника - напис (російською мовою):
«Битва Балаклавська
13 - жовтень - 1854»
Балаклавській бій відбувся 13(25) жовтня між російськими та англо-турецькими військами під час
Кримської війни 1853-56 в районі Балаклави, яка була базою англійських військ.
Російські війська оволоділи редутами ворога за 3-4 км на північний схід від Балаклави та відбили контратаку
англійської кавалерії. Однак цей невеликий тактичний успіх не було розвинуто через недостатню кількість військ,
виділених головнокомандуючим О. С. Меншиковим, і кінцеву мету - відрізати противника від його бази - не було досягнуто.
Тоді в Балаклавській битві загинули нащадки самих аристократичних родин Великобританії.
13 - жовтень - 1854»
Балаклава, памятник Памятник Балаклавскому сражению (13 октября 1854).
На пьедестале памятника - надпись:
«Сражение Балаклавское
13 - октябрь - 1854»
Балаклавский бой произошёл 13(25) октября между русскими и англо-турецкими войсками во время
Крымской войны 1853-56 в районе Балаклавы, которая была базой английских войск.
Росийские войска овладели редутами противника в 3-4 км к северо-востоку от Балаклавы и отразили контратаку
английской кавалерии.
Однако этот небольшой тактической успех не был развит из-за недостаточного количества войск, выделенных
главнокомандующим А. С. Меншиковым, и конечная цель - отрезать противника от его базы - не была достигнута.
Тогда в Балаклавском сражении погибли отпрыски самых аристократических родов Великобритании.
13 - октябрь - 1854»
Monument to Balaklava Battle (on 13 October 1854).
Then in Balaklava Battle perished the offshoots of the most aristocratic it was ancestral Great Britain.
There are many legends about great treasures of the English frigate the "Black prince", this sank during the Crimean War, in 1854 in the Balaklava region.
Балаклава, «Камінь Примирення».
На п'єдесталі пам'ятника - дошка із написом (українською, російською, англійською, італійською, французською та турецькою мовами):
Балаклава, «Камень Примирения».
На пьедестале памятника - доска с надписью (на украинском, русском, английском, итальянском, французском и турецком языках):
На п'єдесталі пам'ятника - дошка із написом (українською, російською, англійською, італійською, французською та турецькою мовами):
«У пам'ять про загиблих у Кримській війні і на знак примирення нащадків.»
Балаклава, «Камень Примирения».
На пьедестале памятника - доска с надписью (на украинском, русском, английском, итальянском, французском и турецком языках):
«В память о павших в Крымской войне и в знак примирения потомков.»
Balaklava, «Stone of Reconciliation».
On the pedestal of monument is inscription (in Ukrainian, Russian, English, Italian, French and Turkish):
On the pedestal of monument is inscription (in Ukrainian, Russian, English, Italian, French and Turkish):
«In memory of those who fell in the Crimean war and for lasting peace among their descendents.»
«In memoria del caduti nella guerra di Crimea e in segno di riconciliazione fra le generazioni discendenti.»
«A la mémoire des disparus pendant la guerre de Crimée et e signe de la réconciliation des descendants.»
«Kirim Savaşinda Şehit Düşenlerin Anisina ve Çocuklarinin Uzlaşi Kavuşmasini Temsilen...»
«In memoria del caduti nella guerra di Crimea e in segno di riconciliazione fra le generazioni discendenti.»
«A la mémoire des disparus pendant la guerre de Crimée et e signe de la réconciliation des descendants.»
«Kirim Savaşinda Şehit Düşenlerin Anisina ve Çocuklarinin Uzlaşi Kavuşmasini Temsilen...»
Балаклава, Алея «Пам’яті загиблих» поряд із «Каменем Примирення».
На пам'ятному камені - напис:
Балаклава, Аллея «Памяти погибших» рядом с «Камнем Примирения».
На памятном камне - надпись (на украинском языке):
Balaklava, Alley in «Memory of those who fell» near «Stone of Reconciliation».
On a memorable stone is inscription (in Ukrainian):
На пам'ятному камені - напис:
«Алея «Пам’яті загиблих» закладена делегаціями Великобританії, Італії, Росії, Туреччини,
України та Франції у зв’язку з 150-річчям початку Східної (Кримської) війни 1853-1856 р.р.»
10 вересня 2004 року.
України та Франції у зв’язку з 150-річчям початку Східної (Кримської) війни 1853-1856 р.р.»
10 вересня 2004 року.
Балаклава, Аллея «Памяти погибших» рядом с «Камнем Примирения».
На памятном камне - надпись (на украинском языке):
«Аллея «Памяти погибших» заложена делегациями Великобритании, Италии, России, Турции,
Украины и Франции в связи с 150-летием начала Восточной (Крымской) войны 1853-1856 г.г.»
10 сентября 2004 года.
Украины и Франции в связи с 150-летием начала Восточной (Крымской) войны 1853-1856 г.г.»
10 сентября 2004 года.
Balaklava, Alley in «Memory of those who fell» near «Stone of Reconciliation».
On a memorable stone is inscription (in Ukrainian):
«Alley in «Memory of those who fell» is founded by delegations of Great Britain, Italy, Russia, Turkey,
Ukraine and France in connection with 150th by the anniversary of beginning of East (Crimean) war 1853-1856.»
On September, 10, 2004.
Ukraine and France in connection with 150th by the anniversary of beginning of East (Crimean) war 1853-1856.»
On September, 10, 2004.
З Балаклавою пов'язані імена багатьох відомих людей; член Російської академії наук, дипломат і письменник
Іван Матвійович Муравйов-Апостол, польський поет Адам Міцкевич, письменник і крупний інженер-шляховик
Микола Георгійович Гарін-Михайловський, Олександр Іванович Купрін, Леся Українка, присвятили Балаклаві безліч
оповідань і нарисів, в яких описали це славне приморське містечко з його дивною бухтою, що пропахнула морем,
рибою та водоростями, й чудовими мешканцями, - нащадками стародавніх лістрогонів.
У лютому 1945 року в Балаклаві побував прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Леонард Спенсер Черчилль (1874-1965). Після закінчення Ялтинської конференції керівників країн-союзників по антигітлерівській коаліції, перед від'їздом із Криму 70-річний прем'єр вирішив відвідати Балаклаву - місце минулих битв і місце загибелі багатьох тисяч своїх співвітчизників у період Кримської війни.
З кінця XIX століття в Балаклаві почали зводити дачі багаті землевласники, зокрема князі Гагарін і Юсупов. Та курорту, як відомо, не вийшло: після революції до цієї затишної бухти з вузьким гирлом "придивилися" військові й встановили тут суворий пропускний режим, що протримався аж до розпаду СРСР.
Після Другої світової війни в Балаклаві було розгорнуто військово-морську базу. Тут базувалася 14-та дивізія підводних човнів Чорноморського флоту СРСР. У 1994 році підземний комплекс було виведено з експлуатації та після офіційного розсекречення об'єкту з 1 червня 2003 року його відкрито для екскурсійних відвідин як Військово-морський музейний комплекс «Балаклава» - філіал Центрального музею Збройних Сил України.
С Балаклавой связаны имена многих известных людей; член Российской академии наук, дипломат и писатель Иван Матвеевич Муравьев-Апостол, польский поэт Адам Мицкевич, писатель и крупный инженер-путеец Николай Георгиевич Гарин-Михайловский, Александр Иванович Куприн, Леся Украинка, посвятили Балаклаве множество рассказов и очерков, в которых описали этот славный приморский городок с его удивительной бухтой, пропахшей морем, рыбой и водорослями, и замечательными жителями - потомками древних листригонов.
В феврале 1945 года в Балаклаве побывал премьер-министр Великобритании Уинстон Леонард Спенсер Черчилль (1874-1965). По окончании Ялтинской конференции руководителей стран-союзниц по антигитлеровской коалиции, перед отъездом из Крыма 70-летний премьер решил посетить Балаклаву - место былых сражений и место гибели многих тысяч своих соотечественников в период Крымской войны.
С конца XIX века в Балаклаве начали возводить дачи богатые землевладельцы, в том числе князья Гагарин и Юсупов. Но курорта, как известно, не получилось: после революции эту укромную бухту с узким устьем "присмотрели" военные и установили здесь строгий пропускной режим, который продержался вплоть до распада СССР.
После Второй мировой войны в Балаклаве была развернута военно-морская база. Здесь базировалась 14-я дивизия подводных лодок Черноморского флота СССР. В 1994 году подземный комплекс был выведен из эксплуатации и после официального рассекречивания объекта с 1 июня 2003 году открыт для экскурсионного посещения как Военно-морской музейный комплекс «Балаклава» - филиал Центрального музея Вооруженных Сил Украины.
У лютому 1945 року в Балаклаві побував прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Леонард Спенсер Черчилль (1874-1965). Після закінчення Ялтинської конференції керівників країн-союзників по антигітлерівській коаліції, перед від'їздом із Криму 70-річний прем'єр вирішив відвідати Балаклаву - місце минулих битв і місце загибелі багатьох тисяч своїх співвітчизників у період Кримської війни.
З кінця XIX століття в Балаклаві почали зводити дачі багаті землевласники, зокрема князі Гагарін і Юсупов. Та курорту, як відомо, не вийшло: після революції до цієї затишної бухти з вузьким гирлом "придивилися" військові й встановили тут суворий пропускний режим, що протримався аж до розпаду СРСР.
Після Другої світової війни в Балаклаві було розгорнуто військово-морську базу. Тут базувалася 14-та дивізія підводних човнів Чорноморського флоту СРСР. У 1994 році підземний комплекс було виведено з експлуатації та після офіційного розсекречення об'єкту з 1 червня 2003 року його відкрито для екскурсійних відвідин як Військово-морський музейний комплекс «Балаклава» - філіал Центрального музею Збройних Сил України.
С Балаклавой связаны имена многих известных людей; член Российской академии наук, дипломат и писатель Иван Матвеевич Муравьев-Апостол, польский поэт Адам Мицкевич, писатель и крупный инженер-путеец Николай Георгиевич Гарин-Михайловский, Александр Иванович Куприн, Леся Украинка, посвятили Балаклаве множество рассказов и очерков, в которых описали этот славный приморский городок с его удивительной бухтой, пропахшей морем, рыбой и водорослями, и замечательными жителями - потомками древних листригонов.
В феврале 1945 года в Балаклаве побывал премьер-министр Великобритании Уинстон Леонард Спенсер Черчилль (1874-1965). По окончании Ялтинской конференции руководителей стран-союзниц по антигитлеровской коалиции, перед отъездом из Крыма 70-летний премьер решил посетить Балаклаву - место былых сражений и место гибели многих тысяч своих соотечественников в период Крымской войны.
С конца XIX века в Балаклаве начали возводить дачи богатые землевладельцы, в том числе князья Гагарин и Юсупов. Но курорта, как известно, не получилось: после революции эту укромную бухту с узким устьем "присмотрели" военные и установили здесь строгий пропускной режим, который продержался вплоть до распада СССР.
После Второй мировой войны в Балаклаве была развернута военно-морская база. Здесь базировалась 14-я дивизия подводных лодок Черноморского флота СССР. В 1994 году подземный комплекс был выведен из эксплуатации и после официального рассекречивания объекта с 1 июня 2003 году открыт для экскурсионного посещения как Военно-морской музейный комплекс «Балаклава» - филиал Центрального музея Вооруженных Сил Украины.
Першоджерела:
# «Крым. Туристская карта», видання «СВІТ», Сімферополь-2004.
# «Архитектурные памятники Крыма», Е. Крикун, издательство «Таврия», Симферополь-1977.
# «Балаклава. План города», видання «НПП Союзкарта», Сімферополь-2005.
# «Ласпи. Сезон 2005», каталог.
# Сайт «Севастополь - 'Городской Информационный Центр'».
# «Архитектурные памятники Крыма», Е. Крикун, издательство «Таврия», Симферополь-1977.
# «Балаклава. План города», видання «НПП Союзкарта», Сімферополь-2005.
# «Ласпи. Сезон 2005», каталог.
# Сайт «Севастополь - 'Городской Информационный Центр'».
До розділу "Визначні пам'ятки Криму"
