Формування комплексу фортифікаційних споруд Київської фортеці розпочалося в перші роки XVIII ст.
з будівництва на Печерській височині довкруги
Києво-Печерського монастиря
земляної бастіонної фортеці, а завершилося у другій половині XIX ст. спорудженням форту на Лисій горі.
З часом укріплення вдосконалювалися. А коли будівництво у 40-х роках XIX століття завершувалося, Київська фортеця являла собою
складну систему оборонних споруд з бастіонів, равелінів, теналей, люнетів, ретраншаменту тощо.
На території фортеці були розташовані арсенал, порохові погреби, провіантські крамниці, казарми, будинки військового відомства, а також Києво-Печерський монастир та парафіяльні церкви. Аби посилити обороноздатність фортеці, додатково було споруджене Звіринецьке укріплення, винесене на певну відстань від основних укріплень цитаделі.
Наступним етапом у формуванні комплексу фортифікаційних споруд Київської фортеці стало будівництво довкруг Києво-Печерської цитаделі Головної фортеці. Вона зводилася за часів Миколи І і займала значну територію Печерського плато, обмеженого Кловським і Наводницьким ярами, а також крутим берегом Дніпра. Попри те, що Київська фортеця розвивалася як військово-оборонний комплекс протягом двох століть, вона не була задіяна в жодній з війн, чий перебіг і результати позначилися на еволюції її фортифікаційного комплексу. Крок за кроком Київська фортеця перетворювалася на тилову базу діючих армій, а ще згодом - на фортецю-склад. Такою ця грандіозна споруда увійшла у своє третє століття - XX-е, яке завдало їй більшої руйнації, ніж усі війни впродовж двох попередніх століть разом узяті.
Формирование комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости началось в первые годы XVIII ст. со строительства на Печерской возвышенности вокруг Киево-Печерского монастыря земляной бастионной крепости, а завершилось во второй половине XIX ст. сооружением форта на Лысой горе. Со временем укрепления совершенствовались. А когда строительство в 40-х годах XIX века завершалось, Киевская крепость представляла собой сложную систему оборонных сооружений из бастионов, равелинов, теналей, люнетив, ретраншамента и т.д.
На территории крепости были расположены арсенал, пороховые погреба, провиантские магазины, казармы, дома военного ведомства, а также Киево-Печерский монастырь и парафиальные церкви. Для усиления обороноспособности крепости, дополнительно было построено Зверинецкое укрепление, вынесенное на некоторое расстояние от основных укреплений цитадели.
Следующим этапом в формировании комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости стало строительство вокруг Киево-Печерской цитадели Главной крепости. Она возводилась во времена Николая І и занимала значительную территорию Печерского плато, ограниченного Кловским и Наводницким ярами, а также крутым берегом Днепра. Невзирая на то, что Киевская крепость развивалась как военно-оборонный комплекс на протяжении двух веков, она не была задействована ни в одной из войн, чей ход и результаты обозначились на эволюции ее фортификационного комплекса. Шаг за шагом Киевская крепость превращалась в тыловую базу действующих армий, а впоследствии - в крепость-склад. Таким это грандиозное сооружение вошло в свое третье столетие - XX-е, которое нанесло ей больше разрушений, чем все войны на протяжении двух предыдущих веков вместе взятые.
На території фортеці були розташовані арсенал, порохові погреби, провіантські крамниці, казарми, будинки військового відомства, а також Києво-Печерський монастир та парафіяльні церкви. Аби посилити обороноздатність фортеці, додатково було споруджене Звіринецьке укріплення, винесене на певну відстань від основних укріплень цитаделі.
Наступним етапом у формуванні комплексу фортифікаційних споруд Київської фортеці стало будівництво довкруг Києво-Печерської цитаделі Головної фортеці. Вона зводилася за часів Миколи І і займала значну територію Печерського плато, обмеженого Кловським і Наводницьким ярами, а також крутим берегом Дніпра. Попри те, що Київська фортеця розвивалася як військово-оборонний комплекс протягом двох століть, вона не була задіяна в жодній з війн, чий перебіг і результати позначилися на еволюції її фортифікаційного комплексу. Крок за кроком Київська фортеця перетворювалася на тилову базу діючих армій, а ще згодом - на фортецю-склад. Такою ця грандіозна споруда увійшла у своє третє століття - XX-е, яке завдало їй більшої руйнації, ніж усі війни впродовж двох попередніх століть разом узяті.
Формирование комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости началось в первые годы XVIII ст. со строительства на Печерской возвышенности вокруг Киево-Печерского монастыря земляной бастионной крепости, а завершилось во второй половине XIX ст. сооружением форта на Лысой горе. Со временем укрепления совершенствовались. А когда строительство в 40-х годах XIX века завершалось, Киевская крепость представляла собой сложную систему оборонных сооружений из бастионов, равелинов, теналей, люнетив, ретраншамента и т.д.
На территории крепости были расположены арсенал, пороховые погреба, провиантские магазины, казармы, дома военного ведомства, а также Киево-Печерский монастырь и парафиальные церкви. Для усиления обороноспособности крепости, дополнительно было построено Зверинецкое укрепление, вынесенное на некоторое расстояние от основных укреплений цитадели.
Следующим этапом в формировании комплекса фортификационных сооружений Киевской крепости стало строительство вокруг Киево-Печерской цитадели Главной крепости. Она возводилась во времена Николая І и занимала значительную территорию Печерского плато, ограниченного Кловским и Наводницким ярами, а также крутым берегом Днепра. Невзирая на то, что Киевская крепость развивалась как военно-оборонный комплекс на протяжении двух веков, она не была задействована ни в одной из войн, чей ход и результаты обозначились на эволюции ее фортификационного комплекса. Шаг за шагом Киевская крепость превращалась в тыловую базу действующих армий, а впоследствии - в крепость-склад. Таким это грандиозное сооружение вошло в свое третье столетие - XX-е, которое нанесло ей больше разрушений, чем все войны на протяжении двух предыдущих веков вместе взятые.
Верхня Московська брама Старої Печерської фортеці (пам’ятник фортифікаційної архітектури, 1765).
Автор фото - Елла Клименко.
Південний в’їзд до Старої Печерської фортеці; пов’язаний зі Старою Наводницькою дорогою, що вела на Лівобережжя та Москву. Складаються з Верхньої брами, побудованої в 1765 на місці дерев’яної П’ятницької, та Нижньої, розташованої в поперечному валу Ближнього ретраншемента (споруджено в 1777-79). Являють собою тунелі, фланкировані фасадними стінами. Архітектурні форми Верхньої брами характерні для стилю бароко; простіше вирішені фасади Нижньої брами, декоровані плоскими пілястрами та прямокутним аттиком. Реставровані в 1979-80 за проектом архітектора І. М. Малакової.
Верхние Московские ворота Старой Печерской крепости (памятник фортификационной архитектуры, 1765).
Автор фото - Элла Клименко.
Южный въезд в Старую Печерскую крепость; связан со Старой Наводницкой дорогой, которая вела на Левобережье и Москву. Состоят из Верхних ворот, построенных в 1765 на месте деревянных Пятницких, и Нижних, расположенных в поперечном валу Ближнего ретраншемента (сооружены в 1777-79). Представляют собой сводчатые туннели, фланкированные фасадными стенами. Архитектурные формы Верхних ворот характерны для стиля барокко; проще решены фасады Нижних ворот, декорированные плоскими пилястрами и прямоугольным аттиком. Реставрированы в 1979-80 по проекту архитектора И. М. Малаковой.
Південний в’їзд до Старої Печерської фортеці; пов’язаний зі Старою Наводницькою дорогою, що вела на Лівобережжя та Москву. Складаються з Верхньої брами, побудованої в 1765 на місці дерев’яної П’ятницької, та Нижньої, розташованої в поперечному валу Ближнього ретраншемента (споруджено в 1777-79). Являють собою тунелі, фланкировані фасадними стінами. Архітектурні форми Верхньої брами характерні для стилю бароко; простіше вирішені фасади Нижньої брами, декоровані плоскими пілястрами та прямокутним аттиком. Реставровані в 1979-80 за проектом архітектора І. М. Малакової.
Верхние Московские ворота Старой Печерской крепости (памятник фортификационной архитектуры, 1765).
Автор фото - Элла Клименко.
Южный въезд в Старую Печерскую крепость; связан со Старой Наводницкой дорогой, которая вела на Левобережье и Москву. Состоят из Верхних ворот, построенных в 1765 на месте деревянных Пятницких, и Нижних, расположенных в поперечном валу Ближнего ретраншемента (сооружены в 1777-79). Представляют собой сводчатые туннели, фланкированные фасадными стенами. Архитектурные формы Верхних ворот характерны для стиля барокко; проще решены фасады Нижних ворот, декорированные плоскими пилястрами и прямоугольным аттиком. Реставрированы в 1979-80 по проекту архитектора И. М. Малаковой.
Від Верхньої Московської брами Старої Печерської фортеці, обминувши споруди
Святої Успенської Києво-Печерської Лаври,
можна пройти вулицями Цитадельна та Лейпцизька до вулиці Московська.
Московська вулиця пролягає від Арсенальної площі до вулиці Кутузова (Печерський район). Виникла на початку XVIII століття після спорудження 1708 року Старої Печерської фортеці. Назва пов'язана з дорогою, що проходила нею до дніпровської переправи і звідти на Москву. У першій половині XIX століття була однією з головних вулиць Печерська. Тут розміщувалися кращі галантерейні та мануфактурні магазини, швейні та годинникові майстерні тощо. У 40-50-х роках XIX століття на Московській вулиці будували казарми, військові майстерні, з 1854 - арсенал Нової Печерської фортеці. На Московській вулиці розташовані будівля колишнього Кометантіновського училища (№ 45), Будинок культури заводу «Арсенал» (№ 3; приміщення колишньої жіночої гімназії), музей заводу Арсенал (№ 2), інші установи. На місці нинішнього будинку № 30 в XIX столітті стояв «Зелений готель», де в 20-х роках збиралися декабристи, зупинялося багато відомих поетів і письменників. На будинку № 5 встановлено меморіальну дошку льотчикові Нестерову П. М. і меморіальну дошку одному з керівників повстання саперів 1905 року підпоручикові Жаданівському Б. П.
От Верхних Московских ворот Старой Печерской крепости, миновав сооружения Святой Успенской Киево-Печерской Лавры, можна пройти по улицам Цитадельная и Лейпцигская до улицы Московская.
Московская улица пролегает от Арсенальной площади до улицы Кутузова (Печерский район). Возникла в начале XVIII века после сооружения в 1708 Старой Печерской крепости. Название связано с проходившей по ней дорогой к днепровской переправе и оттуда на Москву. В первой половине XIX века являлась одной из главных улиц Печерска. Здесь размещались лучшие галантерейные и мануфактурные магазины, швейные и часовые мастерские и пр. В 40-50-х годах XIX века на Московской улице строили казармы, военные мастерские, с 1854 - арсенал Новой Печерской крепости. На Московской улице расположены здание бывшего Кометантиновского училища (№ 45), Дом культуры завода «Арсенал» (№ 3; помещение бывшей женской гимназии), музей завода Арсенал (№ 2), другие учреждения. На месте нынешнего дома № 30 в XIX веке стояла «Зелёная гостиница», где в 20-х годах собирались декабристы, останавливались многие известные поэты и писатели. На доме № 5 установлены мемориальная доска лётчику Нестерову П. Н. и мемориальная доска одному из руководителей восстания сапёров 1905 года подпоручику Жадановскому Б. П.
Московська вулиця пролягає від Арсенальної площі до вулиці Кутузова (Печерський район). Виникла на початку XVIII століття після спорудження 1708 року Старої Печерської фортеці. Назва пов'язана з дорогою, що проходила нею до дніпровської переправи і звідти на Москву. У першій половині XIX століття була однією з головних вулиць Печерська. Тут розміщувалися кращі галантерейні та мануфактурні магазини, швейні та годинникові майстерні тощо. У 40-50-х роках XIX століття на Московській вулиці будували казарми, військові майстерні, з 1854 - арсенал Нової Печерської фортеці. На Московській вулиці розташовані будівля колишнього Кометантіновського училища (№ 45), Будинок культури заводу «Арсенал» (№ 3; приміщення колишньої жіночої гімназії), музей заводу Арсенал (№ 2), інші установи. На місці нинішнього будинку № 30 в XIX столітті стояв «Зелений готель», де в 20-х роках збиралися декабристи, зупинялося багато відомих поетів і письменників. На будинку № 5 встановлено меморіальну дошку льотчикові Нестерову П. М. і меморіальну дошку одному з керівників повстання саперів 1905 року підпоручикові Жаданівському Б. П.
От Верхних Московских ворот Старой Печерской крепости, миновав сооружения Святой Успенской Киево-Печерской Лавры, можна пройти по улицам Цитадельная и Лейпцигская до улицы Московская.
Московская улица пролегает от Арсенальной площади до улицы Кутузова (Печерский район). Возникла в начале XVIII века после сооружения в 1708 Старой Печерской крепости. Название связано с проходившей по ней дорогой к днепровской переправе и оттуда на Москву. В первой половине XIX века являлась одной из главных улиц Печерска. Здесь размещались лучшие галантерейные и мануфактурные магазины, швейные и часовые мастерские и пр. В 40-50-х годах XIX века на Московской улице строили казармы, военные мастерские, с 1854 - арсенал Новой Печерской крепости. На Московской улице расположены здание бывшего Кометантиновского училища (№ 45), Дом культуры завода «Арсенал» (№ 3; помещение бывшей женской гимназии), музей завода Арсенал (№ 2), другие учреждения. На месте нынешнего дома № 30 в XIX веке стояла «Зелёная гостиница», где в 20-х годах собирались декабристы, останавливались многие известные поэты и писатели. На доме № 5 установлены мемориальная доска лётчику Нестерову П. Н. и мемориальная доска одному из руководителей восстания сапёров 1905 года подпоручику Жадановскому Б. П.
Пам’ятна дошка на честь міста-побратима Лейпціга на будинку № 2/37 по вулиці Лейпцизька.
Архітектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На дошці - напис (українською та німецькою):
Памятная доска на в честь города-побратима Лейпцига на доме № 2/37 по ул. Лейпцигская.
Архитектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На доске - надпись (на украинском и немецком языках):
«Diese Strasse erhielt inren Namen im Jahre 1962 zu Ehren der Partnerstadt Leipzig der Deutschen Demokratiscen Republik»
Архітектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На дошці - напис (українською та німецькою):
«Ця вулиця в 1962 році названа на честь міста-побратима Лейпціга Німецької Демократичної Республіки»
Памятная доска на в честь города-побратима Лейпцига на доме № 2/37 по ул. Лейпцигская.
Архитектор К. А. Сидоров, бронза, 1970.
На доске - надпись (на украинском и немецком языках):
«Эта улица в 1962 году названа в честь города-побратима Лейпцига Немецкой Демократической Республики»
«Diese Strasse erhielt inren Namen im Jahre 1962 zu Ehren der Partnerstadt Leipzig der Deutschen Demokratiscen Republik»
Введенська община, пам'ятка архітектури 1-ї половини XIX сторіччя (вул. Московська № 42).
Головна будівля колишнього жіночого Введенського монастиря (був заснований у 1877); споруджено у формах класицизму. Двоповерхова споруда, перший поверх якої обрамлений рустом; центральну напівсферичну частину будинку акцентовано шістьма тричвертними колонами.
Введенская община, памятник архитектуры 1-й половины XIX века (ул. Московская, № 42).
Главное здание бывшего женского Введенского монастыря (был основан в 1877); построено в формах классицизма. Представляет собой двухэтажное сооружение, первый этаж которого обрамлён рустом; центральная полусферическая часть дома акцентирована шестью трехчетвертными колоннами.
Головна будівля колишнього жіночого Введенського монастиря (був заснований у 1877); споруджено у формах класицизму. Двоповерхова споруда, перший поверх якої обрамлений рустом; центральну напівсферичну частину будинку акцентовано шістьма тричвертними колонами.
Введенская община, памятник архитектуры 1-й половины XIX века (ул. Московская, № 42).
Главное здание бывшего женского Введенского монастыря (был основан в 1877); построено в формах классицизма. Представляет собой двухэтажное сооружение, первый этаж которого обрамлён рустом; центральная полусферическая часть дома акцентирована шестью трехчетвертными колоннами.
Житловий будинок, вул. Різницька № 3.
Досить непоганий зразок сучасної архітектури...
Жилой дом, ул. Резницкая № 3.
Относительно неплохой образец современной архитектуры...
Досить непоганий зразок сучасної архітектури...
Жилой дом, ул. Резницкая № 3.
Относительно неплохой образец современной архитектуры...
Будинок № 5 по вулиці Московська.
Дом № 5 по улице Московская.
Дом № 5 по улице Московская.
Пам'ятна дошка Жаданівському Б. П. на будинку № 5 по вулиці Московська.
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку в 1905 році жив один з керівників збройного повстання саперів, що відбулось 18 листопада 1905 року, Борис Петрович Жаданівський».
Дошка - бронза; скульптор А.А.Банніков, архітектор А.А.Сніцарев; відкрито 1969 року.
Мемориальная доска Жадановскому Б. П. на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1905 году жил один из руководителей вооруженного восстания саперев, произошедшего 18 ноября 1905 года, Борис Петрович Жадановский».
Доска - бронза; скульптор А.А.Банников, архитектор А.А.Сницарев; открыта в 1969 году.
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку в 1905 році жив один з керівників збройного повстання саперів, що відбулось 18 листопада 1905 року, Борис Петрович Жаданівський».
Дошка - бронза; скульптор А.А.Банніков, архітектор А.А.Сніцарев; відкрито 1969 року.
Мемориальная доска Жадановскому Б. П. на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1905 году жил один из руководителей вооруженного восстания саперев, произошедшего 18 ноября 1905 года, Борис Петрович Жадановский».
Доска - бронза; скульптор А.А.Банников, архитектор А.А.Сницарев; открыта в 1969 году.
Пам'ятна дошка льотчику П. М. Нестерову на будинку № 5 по вулиці Московська.
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку 1914 року жив відомий російський льотчик П. М. Нестеров, який уперше в історії авіації 1913 року зробив на своєму літаку "мертву петлю" і під час імперіалістичної війни 1914 року протаранив ворожого літака».
Нестеров Петро Миколайович (1887-1914) - військовий льотчик. Після закінчення в 1912 офіцерської повітроплавної школи в Гатчині, в 1913 - начальник авіазагону 7-ої повітроплавної роти в Києві, пізніше - начальник 11-го корпусного загону 3-ої київської роти. Очолив перший в історії авіації груповий політ з посадками на незнайомій території за маршрутом Київ - Остер - Ніжин - Київ [10-11(23-24) вересня 1913]. 27 серпня (9 вересня) 1913 вперше в світі описав на літаку над київським Святошинським (Сирецьким) аеродромом замкнуту криву («мертву петлю») у вертикальній площині, що отримала назву «Петлі Нестерова». У 1913-1914 здійснював декілька рекордних дальніх перельотів, в т.ч. Київ - Гатчина (травень 1914). 26 серпня (8 вересня) 1914 неподалік від Львова (містечко Жолква) вперше застосував повітряний таран. У тому ж бою загинув. Був похований у Києві на Аскольдовій могилі; згодом прах перенесено на Лук'янівське кладовище. Дошка відкрита 1947, заміна - 1977 (бронза, барельєф; скульптор К. А. Ковалів, архітектор В. Г. Гнєзділов).
Мемориальная доска летчику П. Н. Нестерову на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1914 году жил известный российский летчик П. Н. Нестеров, который впервые в истории авиации в 1913 году сделал на своем самолете "мертвую петлю" и во время империалистической войны в 1914 году протаранил вражеский самолет».
Нестеров Пётр Николаевич (1887-1914) - военный лётчик. По окончании в 1912 офицерской воздухоплавательной школы в Гатчине, в 1913 - начальник авиаотряда 7-й воздухоплавательной роты в Киеве, позже - начальник 11-го корпусного отряда 3-й киевской роты. Возглавил первый в истории авиации групповой полёт с посадками на незнакомой территории по маршруту Киев - Остёр - Нежин - Киев [10-11(23-24) сентября 1913]. 27 августа (9 сентября) 1913 впервые в мире описал на самолёте над киевским Святошинским (Сырецким) аэродромом замкнутую кривую («мёртвую петлю») в вертикальной плоскости, получившую название «петли Нестерова». В 1913-1914 совершал несколько рекордных дальних перелётов, в т.ч. Киев - Гатчина (май 1914). 26 августа (8 сентября) 1914 неподалёку от Львова (местечко Жолква) впервые применил воздушный таран. В том же бою погиб. Был похоронен в Киеве на Аскольдовой могиле; впоследствии прах перенесён на Лукьяновское кладбище. Доска открыта в 1947, замена - в 1977 (бронза, барельеф; скульптор К. А. Кузнецов, архитектор В. Г. Гнездилов).
На меморіальній дошці - напис: «У цьому будинку 1914 року жив відомий російський льотчик П. М. Нестеров, який уперше в історії авіації 1913 року зробив на своєму літаку "мертву петлю" і під час імперіалістичної війни 1914 року протаранив ворожого літака».
Нестеров Петро Миколайович (1887-1914) - військовий льотчик. Після закінчення в 1912 офіцерської повітроплавної школи в Гатчині, в 1913 - начальник авіазагону 7-ої повітроплавної роти в Києві, пізніше - начальник 11-го корпусного загону 3-ої київської роти. Очолив перший в історії авіації груповий політ з посадками на незнайомій території за маршрутом Київ - Остер - Ніжин - Київ [10-11(23-24) вересня 1913]. 27 серпня (9 вересня) 1913 вперше в світі описав на літаку над київським Святошинським (Сирецьким) аеродромом замкнуту криву («мертву петлю») у вертикальній площині, що отримала назву «Петлі Нестерова». У 1913-1914 здійснював декілька рекордних дальніх перельотів, в т.ч. Київ - Гатчина (травень 1914). 26 серпня (8 вересня) 1914 неподалік від Львова (містечко Жолква) вперше застосував повітряний таран. У тому ж бою загинув. Був похований у Києві на Аскольдовій могилі; згодом прах перенесено на Лук'янівське кладовище. Дошка відкрита 1947, заміна - 1977 (бронза, барельєф; скульптор К. А. Ковалів, архітектор В. Г. Гнєзділов).
Мемориальная доска летчику П. Н. Нестерову на доме № 5 по улице Московская.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): «В этом доме в 1914 году жил известный российский летчик П. Н. Нестеров, который впервые в истории авиации в 1913 году сделал на своем самолете "мертвую петлю" и во время империалистической войны в 1914 году протаранил вражеский самолет».
Нестеров Пётр Николаевич (1887-1914) - военный лётчик. По окончании в 1912 офицерской воздухоплавательной школы в Гатчине, в 1913 - начальник авиаотряда 7-й воздухоплавательной роты в Киеве, позже - начальник 11-го корпусного отряда 3-й киевской роты. Возглавил первый в истории авиации групповой полёт с посадками на незнакомой территории по маршруту Киев - Остёр - Нежин - Киев [10-11(23-24) сентября 1913]. 27 августа (9 сентября) 1913 впервые в мире описал на самолёте над киевским Святошинским (Сырецким) аэродромом замкнутую кривую («мёртвую петлю») в вертикальной плоскости, получившую название «петли Нестерова». В 1913-1914 совершал несколько рекордных дальних перелётов, в т.ч. Киев - Гатчина (май 1914). 26 августа (8 сентября) 1914 неподалёку от Львова (местечко Жолква) впервые применил воздушный таран. В том же бою погиб. Был похоронен в Киеве на Аскольдовой могиле; впоследствии прах перенесён на Лукьяновское кладбище. Доска открыта в 1947, замена - в 1977 (бронза, барельеф; скульптор К. А. Кузнецов, архитектор В. Г. Гнездилов).
Горельєф «Арсенальці на барикадах» на будівлі заводу «Арсенал»
(вул. Московська № 2, Арсенальна площа) нагадує про бурхливі події 1917-1918 років.
Горельєф виготовлено з бронзи; скульптори Н. П. Ковтун і М. П. Короткевич; відкрито в 1961 році.
Горельеф «Арсенальцы на баррикадах» на здании завода «Арсенал» (ул. Московская № 2, Арсенальная площадь) напоминает о бурных событиях 1917-1918 годов.
Горельеф выполнен из бронзы; скульпторы Н. П. Ковтун и М. П. Короткевич; открыт в 1961 году.
Горельеф «Арсенальцы на баррикадах» на здании завода «Арсенал» (ул. Московская № 2, Арсенальная площадь) напоминает о бурных событиях 1917-1918 годов.
Горельеф выполнен из бронзы; скульпторы Н. П. Ковтун и М. П. Короткевич; открыт в 1961 году.
Від Арсенальної площі до Європейської площі веде вулиця Михайла Грушевського
(частина колишньої вулиці Олександрівської; вулиця Революції; вулиця Кірова).
Вулиця відома з XVI століття як частина дороги з
Подолу на Печерськ (т.зв. Стара дорога).
Забудова вулиці почалася з середини XVIII століття; у 1750-55 було споруджено царський
Маріїнський палац.
У 60-х роках XIX століття вулицю, що доходила тоді до нинішньої
Контрактової площі, назвали Олександрівською
(за ім’ям імператора Олександра I). У березні 1919 її перейменували у вул. Революції.
У 1934 вона отримала назву вул. Кірова на честь Кірова Сергія Мироновича (1886-1934) -
партійного і державного діяча СРСР. У 1955 вулицю Кірова було розділено: від площі Ленінського Комсомолу
(нині - Європейська) до Поштової площі -
Володимирський узвіз;
від Поштової площі до Червоної площі (нині - Контрактова) - вулиця Жданова (нині -
Петра Сагайдачного); від площі Ленінського Комсомолу
в глухий кут біля музею Українського образотворчого мистецтва (нині - Національний художній музей України) -
Музейний провулок; від площі Ленінського Комсомолу до площі Героїв Арсеналу (нині - Арсенальна) - вул. Кірова.
Свою сучасну назву вулиця отримала на честь видатного державного і громадського діяча,
українського історика, першого президента Української Народної Республіки (УНР)
Михайла Сергійовича Грушевського.
От Арсенальной площади до Европейской площади ведет улица Михаила Грушевского (часть бывшей улицы Александровской; улица Революции; улица Кирова). Улица известна с XVI века как часть дороги с Подола на Печерск (т.н. Старая дорога). Застройка улицы началась с середины XVIII века; в 1750-55 был сооружён царский Мариинский дворец. В 60-х годах XIX века улицу, доходившую тогда до нынешней Контрактовой площади, назвали Александровской (по имени императора Александра I). В марте 1919 её переименовали в ул. Революции. В 1934 она получила название ул. Кирова в честь Кирова Сергея Мироновича (1886-1934) - партийного и государственного деятеля СССР. В 1955 улица Кирова была разделена: от площади Ленинского Комсомола (ныне - Европейская) до Почтовой площади - Владимирский спуск; от Почтовой площади до Красной площади (ныне - Контрактовая) - улица Жданова (ныне - Петра Сагайдачного); от площади Ленинского Комсомола в тупик возле музея Украинского изобразительного искусства (ныне - Национальный художественный музей Украины) - Музейный переулок; от площади Ленинского Комсомола до площади Героев Арсенала (ныне - Арсенальная) - ул. Кирова. Свое современное название улица получила в честь выдающегося государственного и общественного деятеля, украинского историка, первого президента Украинской Народной Республики (УНР) Михаила Сергеевича Грушевского.
От Арсенальной площади до Европейской площади ведет улица Михаила Грушевского (часть бывшей улицы Александровской; улица Революции; улица Кирова). Улица известна с XVI века как часть дороги с Подола на Печерск (т.н. Старая дорога). Застройка улицы началась с середины XVIII века; в 1750-55 был сооружён царский Мариинский дворец. В 60-х годах XIX века улицу, доходившую тогда до нынешней Контрактовой площади, назвали Александровской (по имени императора Александра I). В марте 1919 её переименовали в ул. Революции. В 1934 она получила название ул. Кирова в честь Кирова Сергея Мироновича (1886-1934) - партийного и государственного деятеля СССР. В 1955 улица Кирова была разделена: от площади Ленинского Комсомола (ныне - Европейская) до Почтовой площади - Владимирский спуск; от Почтовой площади до Красной площади (ныне - Контрактовая) - улица Жданова (ныне - Петра Сагайдачного); от площади Ленинского Комсомола в тупик возле музея Украинского изобразительного искусства (ныне - Национальный художественный музей Украины) - Музейный переулок; от площади Ленинского Комсомола до площади Героев Арсенала (ныне - Арсенальная) - ул. Кирова. Свое современное название улица получила в честь выдающегося государственного и общественного деятеля, украинского историка, первого президента Украинской Народной Республики (УНР) Михаила Сергеевича Грушевского.
Меморіальна дошка національному герою Дагестану Шамілю на будинку № 28/2 по вул. Грушевського.
На цьому місці стояла садиба князів Уросових, де у 60-х роках XIX ст. мешкав полонений Шаміль.
На меморіальній дошці - напис: "Тут був будинок, де у 1868-69 рр. жив один із засновників дружби українського і дагестанського народів національний герой Дагестану Шаміль".
Мемориальная доска национальному герою Дагестана Шамилю на доме № 28/2 по ул. Грушевского.
На этом месте стояла усадьба князей Уросовых, где в 60-х годах XIX в. жил пленный Шамиль.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "Здесь был дом, где в 1868-69 гг. жил один из основателей дружбы украинского и дагестанского народов национальный герой Дагестана Шамиль".
На цьому місці стояла садиба князів Уросових, де у 60-х роках XIX ст. мешкав полонений Шаміль.
На меморіальній дошці - напис: "Тут був будинок, де у 1868-69 рр. жив один із засновників дружби українського і дагестанського народів національний герой Дагестану Шаміль".
Мемориальная доска национальному герою Дагестана Шамилю на доме № 28/2 по ул. Грушевского.
На этом месте стояла усадьба князей Уросовых, где в 60-х годах XIX в. жил пленный Шамиль.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "Здесь был дом, где в 1868-69 гг. жил один из основателей дружбы украинского и дагестанского народов национальный герой Дагестана Шамиль".
Пам’ятник архітектури - особняк 1896 р. (будинок № 2 по вул.Липська).
Памятник архитектуры - особняк 1896 г. (дом № 2 по ул.Липской).
Памятник архитектуры - особняк 1896 г. (дом № 2 по ул.Липской).
Пам'ятник Д. З. Мануїльському (на розі вулиць Інститутська та Липська).
Скульптори М. К. Вронський і А. П. Олійник, архітектори М. Т. Катернога і Я. Ф. Ковбаса; відкрито в 1966. Бронзова напівфігура на постаменті з граніту; висота - 5,1 м.
Памятник Д. З. Мануильскому (на пересечении улиц Институтская и Липская).
Скульпторы М. К. Вронский и А. П. Олейник, архитекторы М. Т. Катернога и Я. Ф. Ковбаса; открыт в 1966. Бронзовая полуфигура на постаменте из гранита; высота - 5,1 м.
Скульптори М. К. Вронський і А. П. Олійник, архітектори М. Т. Катернога і Я. Ф. Ковбаса; відкрито в 1966. Бронзова напівфігура на постаменті з граніту; висота - 5,1 м.
Памятник Д. З. Мануильскому (на пересечении улиц Институтская и Липская).
Скульпторы М. К. Вронский и А. П. Олейник, архитекторы М. Т. Катернога и Я. Ф. Ковбаса; открыт в 1966. Бронзовая полуфигура на постаменте из гранита; высота - 5,1 м.
Меморіальна дошка Сидіру Артемовичу Ковпаку на фасаді будинку № 12/5 по вул. Липська.
Скульптор В.В.Сухенко, архітектор С.П.Тутученко; відкрито в 1980.
На меморіальній дошці - напис: "У цьому будинку в 1960-1967 рр. жив визначний державний і громадський діяч, видатний організатор партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни, двічі Герой Радянського Союзу Сидір Артемович Ковпак".
Ковпак Сидір Артемович (1887-1967) - один із організаторів партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). З 1947 - заступник голови Президії Верховної Ради УРСР. Депутат Верховних Рад СРСР та УРСР 2-7-го скликань. Після війни до 1960 жив у Києві на вул. Чапаєва № 14; у 1960-67 - на вул. Липська (тоді - вул. Рози Люксембург) в будинку № 12/5. Похований на Байковому кладовищі.
Мемориальная доска Сидиру Артемовичу Ковпаку на фасаде дома № 12/5 по ул. Липская.
Скульптор В.В.Сухенко, архитектор С.П.Тутученко; открыта в 1980.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "В этом доме в 1960-1967nbsp;гг. жил видный государственный и общественный деятель, выдающийся организатор партизанского движения на Украине в годы Великой Отечественной войны, дважды Герой Советского Союза Сидор Артемович Ковпак".
Ковпак Сидор Артемьевич (1887-1967) - один из организаторов партизанского движения в Украине в годы Великой Отечественной войны, генерал-майор, дважды Герой Советского Союза (1942, 1944). С 1947 - заместитель председателя Президиума Верховного Совета УССР. Депутат Верховных Советов СССР и УССР 2-7-го созывов. После войны до 1960 жил в Киеве на ул. Чапаева № 14; в 1960-67 - на ул. Липская (тогда - ул. Розы Люксембург) в доме № 12/5. Похоронен на Байковом кладбище.
Скульптор В.В.Сухенко, архітектор С.П.Тутученко; відкрито в 1980.
На меморіальній дошці - напис: "У цьому будинку в 1960-1967 рр. жив визначний державний і громадський діяч, видатний організатор партизанського руху на Україні в роки Великої Вітчизняної війни, двічі Герой Радянського Союзу Сидір Артемович Ковпак".
Ковпак Сидір Артемович (1887-1967) - один із організаторів партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, генерал-майор, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944). З 1947 - заступник голови Президії Верховної Ради УРСР. Депутат Верховних Рад СРСР та УРСР 2-7-го скликань. Після війни до 1960 жив у Києві на вул. Чапаєва № 14; у 1960-67 - на вул. Липська (тоді - вул. Рози Люксембург) в будинку № 12/5. Похований на Байковому кладовищі.
Мемориальная доска Сидиру Артемовичу Ковпаку на фасаде дома № 12/5 по ул. Липская.
Скульптор В.В.Сухенко, архитектор С.П.Тутученко; открыта в 1980.
На мемориальной доске - надпись (на украинском языке): "В этом доме в 1960-1967nbsp;гг. жил видный государственный и общественный деятель, выдающийся организатор партизанского движения на Украине в годы Великой Отечественной войны, дважды Герой Советского Союза Сидор Артемович Ковпак".
Ковпак Сидор Артемьевич (1887-1967) - один из организаторов партизанского движения в Украине в годы Великой Отечественной войны, генерал-майор, дважды Герой Советского Союза (1942, 1944). С 1947 - заместитель председателя Президиума Верховного Совета УССР. Депутат Верховных Советов СССР и УССР 2-7-го созывов. После войны до 1960 жил в Киеве на ул. Чапаева № 14; в 1960-67 - на ул. Липская (тогда - ул. Розы Люксембург) в доме № 12/5. Похоронен на Байковом кладбище.
Пам’ятник А. Б. Солов’яненку перед будинком № 18 по вулиці Інститутська.
Солов’яненко Анатолій Борисович (1932-1999) - видатний український співак (тенор). Народився 25 вересня 1932 року в Донецьку, в сім’ї шахтаря. Лауреат найвищих (в галузі мистецтва) відзнак колишнього Радянського Союзу: звання народного артиста СРСР (1975 рік) та Ленінської премії (1980 рік).
Памятник А. Б. Соловьяненко перед домом № 18 по улице Институтская.
Соловьяненко Анатолий Борисович (1932-1999) - выдающийся украинский певец (тенор). Родился 25 сентября 1932 года в Донецке, в семье шахтера. Лауреат наивысших (в области искусства) отличий бывшего Советского Союза: звания народного артиста СССР (1975 год) и Ленинской премии (1980 год).
Солов’яненко Анатолій Борисович (1932-1999) - видатний український співак (тенор). Народився 25 вересня 1932 року в Донецьку, в сім’ї шахтаря. Лауреат найвищих (в галузі мистецтва) відзнак колишнього Радянського Союзу: звання народного артиста СРСР (1975 рік) та Ленінської премії (1980 рік).
Памятник А. Б. Соловьяненко перед домом № 18 по улице Институтская.
Соловьяненко Анатолий Борисович (1932-1999) - выдающийся украинский певец (тенор). Родился 25 сентября 1932 года в Донецке, в семье шахтера. Лауреат наивысших (в области искусства) отличий бывшего Советского Союза: звания народного артиста СССР (1975 год) и Ленинской премии (1980 год).
Будівля Національного банку України (будинок № 9 по вул. Інститутська).
Побудовано в 1902-1905, архітектори О. В. Кобелєв і А. М. Вербицький. Надбудовано в 1934, архітектори О. В. Кобелєв і В. Н. Риков; фасад і внутрішнє оздоблення - скульптори Е. Саль і Ф. П. Соколов.
Цьому будинку пощастило народитися двічі. Спочатку було зведено будівлю на два поверхи, а через 30 років вона стала удвічі вищою і виглядає так природно, наче була такою від першого дня свого народження.
Починалося з того, що Київській конторі Державного банку стало замало приміщень у будинку, що вона мала поруч, і керуючий конторою доктор історії Г.О.Афанасьєв у 1894 порушив питання щодо будівництва більш просторого корпусу. Були різні пропозиції стосовно нової ділянки в зручному місці, але все ж вирішили не зраджувати власній садибі на Інститутській вулиці. Оголосили конкурс на кращий проект банківської будівлі, й журі віддало перевагу розробці київського архітектора Олександра Кобелєва (1860-1942).
Будівельні роботи розпочалися у жовтні 1902, а у серпні 1905 банківські службовці вже зайняли нові апартаменти. Урочисте ж освячення відбулося по закінченні усіх опоряджувальних робіт - 22 січня 1906 року.
Двоповерховий (з вулиці) будинок, зведений за зразками італійського Відродження, вражав своєю казковою красою. Його фасади та внутрішнє оздоблення виконані у флорентійському стилі з романськими, готичними та класичними формами. Головною окрасою є скульптури та ліплення італійця Еліа Саля, який залишив свої автографи також на інших відомих київських спорудах. Центральне місце у будівлі відведено операційній залі з кольоровими вітражами у вікнах і скляним плафоном.
Через 30 років Кобелєв знову повернувся до свого творіння, тепер вже у парі з архітектором Валеріаном Риковим (1874-1942). Розроблений ними проект реконструкції з надбудовою двох поверхів був реалізований протягом 1934 року - за десять місяців. Той, хто бачить цей будинок уперше, навіть не здогадується, що той зводився у два етапи з перервою на три десятиріччя.
Побудовано в 1902-1905, архітектори О. В. Кобелєв і А. М. Вербицький. Надбудовано в 1934, архітектори О. В. Кобелєв і В. Н. Риков; фасад і внутрішнє оздоблення - скульптори Е. Саль і Ф. П. Соколов.
Цьому будинку пощастило народитися двічі. Спочатку було зведено будівлю на два поверхи, а через 30 років вона стала удвічі вищою і виглядає так природно, наче була такою від першого дня свого народження.
Починалося з того, що Київській конторі Державного банку стало замало приміщень у будинку, що вона мала поруч, і керуючий конторою доктор історії Г.О.Афанасьєв у 1894 порушив питання щодо будівництва більш просторого корпусу. Були різні пропозиції стосовно нової ділянки в зручному місці, але все ж вирішили не зраджувати власній садибі на Інститутській вулиці. Оголосили конкурс на кращий проект банківської будівлі, й журі віддало перевагу розробці київського архітектора Олександра Кобелєва (1860-1942).
Будівельні роботи розпочалися у жовтні 1902, а у серпні 1905 банківські службовці вже зайняли нові апартаменти. Урочисте ж освячення відбулося по закінченні усіх опоряджувальних робіт - 22 січня 1906 року.
Двоповерховий (з вулиці) будинок, зведений за зразками італійського Відродження, вражав своєю казковою красою. Його фасади та внутрішнє оздоблення виконані у флорентійському стилі з романськими, готичними та класичними формами. Головною окрасою є скульптури та ліплення італійця Еліа Саля, який залишив свої автографи також на інших відомих київських спорудах. Центральне місце у будівлі відведено операційній залі з кольоровими вітражами у вікнах і скляним плафоном.
Через 30 років Кобелєв знову повернувся до свого творіння, тепер вже у парі з архітектором Валеріаном Риковим (1874-1942). Розроблений ними проект реконструкції з надбудовою двох поверхів був реалізований протягом 1934 року - за десять місяців. Той, хто бачить цей будинок уперше, навіть не здогадується, що той зводився у два етапи з перервою на три десятиріччя.
Здание Национального банка Украины (дом № 9 по ул. Институтская).
Построено в 1902-1905, архитекторы А. В. Кобелев и А. М. Вербицкий. Надстроено в 1934, архитекторы А. В. Кобелев и В. Н. Рыков; фасад и внутренняя отделка - скульпторы Э. Саль и Ф. П. Соколов.
Этому строению повезло родиться дважды. Сначала было возведено здание на два этажа, а через 30 лет оно стало вдвое выше и выглядит так естественно, как будто было таковам с первого дня своего рождения.
Начиналось с того, что Киевской конторе Государственного банка стало мало помещений в доме, который она занимала рядом, и управляющий конторой доктор истории Г.О.Афанасьев в 1894 поднял вопрос о строительстве более просторного корпуса. Были различные предложения относительно нового участка в удобном месте, но все же решили не изменять своей усадьбе на улице Институтской. Объявили конкурс на лучший проект здания банка, и жюри отдало предпочтение проекту киевского архитектора Александра Кобелева (1860-1942).
Строительные работы начались в октябре 1902, а в августе 1905 банковские служащие уже заняли новые апартаменты. Торжественное же освящение состоялось по окончании всех отделочных работ - 22 января 1906 года.
Двухэтажный (с улицы) дом, построенный в соответствии с лучшими образцами итальянского Возрождения, поражал своей сказочной красотой. Его фасады и внутренняя отделка выполнены в флорентийском стиле с романскими, готическими и классическими формами. Главным украшением являются скульптуры и лепки итальянца Елиа Саля, который оставил свои автографы также на других известных киевских сооружениях. Центральное место в здании отведено операционному залу с цветными витражами в окнах и стеклянным плафоном.
Через 30 лет Кобелев снова вернулся к своему творению, теперь уже в паре с архитектором Валерианом Рыковым (1874-1942). Разработанный ими проект реконструкции с надстройкой двух этажей был реализован на протяжении 1934 года - за десять месяцев. Тот, кто видит это здание впервые, даже не догадывается, что оно возводилось в два этапа с перерывом в три десятилетия.
Построено в 1902-1905, архитекторы А. В. Кобелев и А. М. Вербицкий. Надстроено в 1934, архитекторы А. В. Кобелев и В. Н. Рыков; фасад и внутренняя отделка - скульпторы Э. Саль и Ф. П. Соколов.
Этому строению повезло родиться дважды. Сначала было возведено здание на два этажа, а через 30 лет оно стало вдвое выше и выглядит так естественно, как будто было таковам с первого дня своего рождения.
Начиналось с того, что Киевской конторе Государственного банка стало мало помещений в доме, который она занимала рядом, и управляющий конторой доктор истории Г.О.Афанасьев в 1894 поднял вопрос о строительстве более просторного корпуса. Были различные предложения относительно нового участка в удобном месте, но все же решили не изменять своей усадьбе на улице Институтской. Объявили конкурс на лучший проект здания банка, и жюри отдало предпочтение проекту киевского архитектора Александра Кобелева (1860-1942).
Строительные работы начались в октябре 1902, а в августе 1905 банковские служащие уже заняли новые апартаменты. Торжественное же освящение состоялось по окончании всех отделочных работ - 22 января 1906 года.
Двухэтажный (с улицы) дом, построенный в соответствии с лучшими образцами итальянского Возрождения, поражал своей сказочной красотой. Его фасады и внутренняя отделка выполнены в флорентийском стиле с романскими, готическими и классическими формами. Главным украшением являются скульптуры и лепки итальянца Елиа Саля, который оставил свои автографы также на других известных киевских сооружениях. Центральное место в здании отведено операционному залу с цветными витражами в окнах и стеклянным плафоном.
Через 30 лет Кобелев снова вернулся к своему творению, теперь уже в паре с архитектором Валерианом Рыковым (1874-1942). Разработанный ими проект реконструкции с надстройкой двух этажей был реализован на протяжении 1934 года - за десять месяцев. Тот, кто видит это здание впервые, даже не догадывается, что оно возводилось в два этапа с перерывом в три десятилетия.
Будинок за адресою вул. Інститутська 7, пам'ятка архітектури 1873 р.
Це - перша будівля біржі. Споруджено в 1873 за проектом архітектора А. Я. Шилле. Згодом тут знаходився Земельний банк. За радянських часів тут розміщувався Клуб Ради Міністрів УРСР; нині використовується Кабінетом Міністрів України.
Фундаторами біржі були відомі громадські діячі професор Н. А. Бунге та видавець І. І. Завадський.
Для біржі в 1882-83 на розі вулиць Хрещатик й Інститутська було побудовано нову будівлю. Цю будівлю, споруджену за проектом архітектора П. І. Шлейфера у формах пізнього ренесансу, було зруйновано в роки другої світової війни.
Здание по адресу ул. Институтская 7, памятник архитектуры 1873 г.
Это - первое здание биржи. Сооружено в 1873 по проекту архитектора А. Я. Шилле. Впоследствии здесь находился Земельный банк. В советское время здесь размещался Клуб Совета Министров УССР; в настоящее время используется Кабинетом Министров Украины.
Основателями биржи были известные общественные деятели профессор Н. А. Бунге и издатель И. И. Завадский.
Для биржи в 1882-83 на пересечении улиц Крещатик и Институтской было построено новое здание. Это здание, сооруженное по проекту архитектора П. И. Шлейфера в формах позднего ренессанса, было разрушено в годы второй мировой войны.
Це - перша будівля біржі. Споруджено в 1873 за проектом архітектора А. Я. Шилле. Згодом тут знаходився Земельний банк. За радянських часів тут розміщувався Клуб Ради Міністрів УРСР; нині використовується Кабінетом Міністрів України.
Фундаторами біржі були відомі громадські діячі професор Н. А. Бунге та видавець І. І. Завадський.
Для біржі в 1882-83 на розі вулиць Хрещатик й Інститутська було побудовано нову будівлю. Цю будівлю, споруджену за проектом архітектора П. І. Шлейфера у формах пізнього ренесансу, було зруйновано в роки другої світової війни.
Здание по адресу ул. Институтская 7, памятник архитектуры 1873 г.
Это - первое здание биржи. Сооружено в 1873 по проекту архитектора А. Я. Шилле. Впоследствии здесь находился Земельный банк. В советское время здесь размещался Клуб Совета Министров УССР; в настоящее время используется Кабинетом Министров Украины.
Основателями биржи были известные общественные деятели профессор Н. А. Бунге и издатель И. И. Завадский.
Для биржи в 1882-83 на пересечении улиц Крещатик и Институтской было построено новое здание. Это здание, сооруженное по проекту архитектора П. И. Шлейфера в формах позднего ренессанса, было разрушено в годы второй мировой войны.
«Будинок з химерами» - власний будинок київського архітектора
Городецького Владислава Владиславовича (1863-1930).
Пам'ятка архітектури 1901-1903 років (будинок № 10 по вул. Банкова).
У 1901 році архітектор В. В. Городецький купив непридатну для будівництва ділянку і розпочав на ній спорудження свого 7-поверхового прибуткового будинку. Для такого будинку потрібні були відповідні фундаменти і тому були застосовані набивні палі розроблені інженером Л. Е. Страусом. Їх забили близько 40 штук, а для більшої безпеки зверху паль було покладено бетонні "подушки".
Побудований Городецьким у формі куба, з характерним для модерна еклектичним використанням різних стилів. Фасади споруди оформлені скульптурними прикрасами (автор - Е. Саль) на теми стародавніх міфів і полювання, виконаними з цементу, що вироблявся на київському заводі «Фор» (його співвласником був В. В. Городецький). Оскільки цемент у той час не був популярний, архітектор використав його з метою реклами. Інтер'єри будинку оформлені екзотичними сюжетами.
«Дом с химерами» - собственный дом киевского архитектора Городецкого Владислава Владиславовича (1863-1930). Памятник архитектуры 1901-1903 годов (дом № 10 по ул. Банковая).
В 1901 году архитектор В. В. Городецкий купил непригодный для строительства участок и начал на ней сооружение своего 7-этажного прибыльного дома. Для такого дома были нужны соответствующие фундаменты и поэтому были применены набивные сваи, разработанные инженером Л. Е. Страусом. Их забили около 40 штук, а для большей безопасности сверху свай были положены бетонные "подушки".
Построен Городецким в форме куба, с характерным для модерна эклектичным использованием разных стилей. Фасады строения оформлены скульптурными украшениями (автор - Э. Саль) на темы древних мифов и охоты, выполненными из цемента, который производился на киевском заводе «Фор» (его совладельцем был В. В. Городецкий). Поскольку цемент в то время не был популярен, архитектор использовал его с целью рекламы. Интерьеры дома оформлены экзотическими сюжетами.
У 1901 році архітектор В. В. Городецький купив непридатну для будівництва ділянку і розпочав на ній спорудження свого 7-поверхового прибуткового будинку. Для такого будинку потрібні були відповідні фундаменти і тому були застосовані набивні палі розроблені інженером Л. Е. Страусом. Їх забили близько 40 штук, а для більшої безпеки зверху паль було покладено бетонні "подушки".
Побудований Городецьким у формі куба, з характерним для модерна еклектичним використанням різних стилів. Фасади споруди оформлені скульптурними прикрасами (автор - Е. Саль) на теми стародавніх міфів і полювання, виконаними з цементу, що вироблявся на київському заводі «Фор» (його співвласником був В. В. Городецький). Оскільки цемент у той час не був популярний, архітектор використав його з метою реклами. Інтер'єри будинку оформлені екзотичними сюжетами.
«Дом с химерами» - собственный дом киевского архитектора Городецкого Владислава Владиславовича (1863-1930). Памятник архитектуры 1901-1903 годов (дом № 10 по ул. Банковая).
В 1901 году архитектор В. В. Городецкий купил непригодный для строительства участок и начал на ней сооружение своего 7-этажного прибыльного дома. Для такого дома были нужны соответствующие фундаменты и поэтому были применены набивные сваи, разработанные инженером Л. Е. Страусом. Их забили около 40 штук, а для большей безопасности сверху свай были положены бетонные "подушки".
Построен Городецким в форме куба, с характерным для модерна эклектичным использованием разных стилей. Фасады строения оформлены скульптурными украшениями (автор - Э. Саль) на темы древних мифов и охоты, выполненными из цемента, который производился на киевском заводе «Фор» (его совладельцем был В. В. Городецкий). Поскольку цемент в то время не был популярен, архитектор использовал его с целью рекламы. Интерьеры дома оформлены экзотическими сюжетами.
«Будинок з химерами», пам'ятка архітектури 1901-1903 років (вул. Банкова № 10).
У 1903 році всі роботи були закінчені, крім оздоблення парадних сходів, і в квартирі, що виходила в першому рівні на Банківську вулицю, жила сім'я власника будинку - архітектора В. В. Городецького. Заселення будинку мешканцями відбулося у 1904 році. Після 1919 року в цьому будинку розміщувалися штаб військово-трудової дружини та Ветеринарне управління КВО. Після 1943 року тут знаходилася поліклініка № 1.
Самобутнє об'ємно - просторове та декоративне рішення будинку В. В. Городецького є унікальним зразком архітектури раннього модерну на території України. Особливе сприйняття світу тварин В. В. Городецьким в контексті символічного трактування архітектурою модерну, згодом дали споруді назву "Будинок з химерами".
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В 1903 году все работы были окончены, кроме отделки парадной лестницы, и в квартире, которая выходила в первом уровне на Банковскую улицу, жила семья владельца дома - архитектора В. В. Городецкого. Заселение дома жителями произошло в 1904 году. После 1919 года в этом доме размещались штаб военно-трудовой дружины и Ветеринарное управление КВО. После 1943 года здесь находилась поликлиника № 1.
Самобытное объемно-пространственное и декоративное решение дома В. В. Городецкого является уникальным образцом архитектуры раннего модерна на территории Украины. Особое восприятие мира животных В. В. Городецким в контексте символичной трактовки архитектурой модерна, впоследствии дали сооружению название "Дом с химерами".
У 1903 році всі роботи були закінчені, крім оздоблення парадних сходів, і в квартирі, що виходила в першому рівні на Банківську вулицю, жила сім'я власника будинку - архітектора В. В. Городецького. Заселення будинку мешканцями відбулося у 1904 році. Після 1919 року в цьому будинку розміщувалися штаб військово-трудової дружини та Ветеринарне управління КВО. Після 1943 року тут знаходилася поліклініка № 1.
Самобутнє об'ємно - просторове та декоративне рішення будинку В. В. Городецького є унікальним зразком архітектури раннього модерну на території України. Особливе сприйняття світу тварин В. В. Городецьким в контексті символічного трактування архітектурою модерну, згодом дали споруді назву "Будинок з химерами".
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В 1903 году все работы были окончены, кроме отделки парадной лестницы, и в квартире, которая выходила в первом уровне на Банковскую улицу, жила семья владельца дома - архитектора В. В. Городецкого. Заселение дома жителями произошло в 1904 году. После 1919 года в этом доме размещались штаб военно-трудовой дружины и Ветеринарное управление КВО. После 1943 года здесь находилась поликлиника № 1.
Самобытное объемно-пространственное и декоративное решение дома В. В. Городецкого является уникальным образцом архитектуры раннего модерна на территории Украины. Особое восприятие мира животных В. В. Городецким в контексте символичной трактовки архитектурой модерна, впоследствии дали сооружению название "Дом с химерами".
«Будинок з химерами», пам'ятка архітектури 1901-1903 років (вул. Банкова № 10).
В. В. Городецький жив у Києві до 1920. Спорудив також будівлі: музею Українського образотворчого мистецтва (вул. Грушевського № 6), Миколаївського костьолу (вул. Велика Васильківська № 75), кенаси (вул. Ярославів Вал № 7), житлового будинку № 23 на вулиці Гоголівській, а також - ряд павільйонів для Всеросійської виставки, що проходила в Києві в 1913 (не збереглися), склепи графів Вітте на Байковому кладовищі та інженера Н. С. Лелявського в Видубецькому монастирі.
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В. В. Городецкий жил в Киеве до 1920. Построил также здания: музея Украинского изобразительного искусства (ул. Грушевского № 6), Николаевского костела (ул. Большая Васильковская № 75), кенасы (ул. Ярославов Вал № 7), жилого дома № 23 на улице Гоголевской, а также - ряд павильонов для Всероссийской выставки, проходившей в Киеве в 1913 (не сохранились), склепы графов Витте на Байковом кладбище и инженера Н. С. Лелявского в Выдубицком монастыре.
В. В. Городецький жив у Києві до 1920. Спорудив також будівлі: музею Українського образотворчого мистецтва (вул. Грушевського № 6), Миколаївського костьолу (вул. Велика Васильківська № 75), кенаси (вул. Ярославів Вал № 7), житлового будинку № 23 на вулиці Гоголівській, а також - ряд павільйонів для Всеросійської виставки, що проходила в Києві в 1913 (не збереглися), склепи графів Вітте на Байковому кладовищі та інженера Н. С. Лелявського в Видубецькому монастирі.
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
В. В. Городецкий жил в Киеве до 1920. Построил также здания: музея Украинского изобразительного искусства (ул. Грушевского № 6), Николаевского костела (ул. Большая Васильковская № 75), кенасы (ул. Ярославов Вал № 7), жилого дома № 23 на улице Гоголевской, а также - ряд павильонов для Всероссийской выставки, проходившей в Киеве в 1913 (не сохранились), склепы графов Витте на Байковом кладбище и инженера Н. С. Лелявского в Выдубицком монастыре.
«Будинок з химерами», пам'ятка архітектури 1901-1903 років (вул. Банкова № 10).
Комплексна реконструкція та реставрація пам'ятки архітектури і монументального мистецтва державного значення (охор. № 906) будинку В. В. Городецького з пристосуванням під Державну Резиденцію України виконана у 2000-2002 роках згідно Розпорядження Голови Київської міської державної адміністрації № 1636 від 14.09.2000 року. Замовник: Головне управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт. Генпідрядник: Корпорація "Укрреставрація". Генпроектувальник: Інститут "УкрНДІпроектреставрація".
Будинок знаходиться у верхній частині зсувонебезпечного схилу Хрещатицької долини, в несучих стінах будинку перед початком реставраційних робіт утворилися і прогресували у великій кількості тріщини зсувного та осадового характеру, що вказувало на незадовільну роботу фундаментів; стан несучих стін споруди, а також дерев'яних перекриттів над всіма поверхами був незадовільний, простінок стіни південно-західного фасаду з цокольного по другий поверхи знаходився в аварійному стані. Загальний технічний стан конструкцій будинку був незадовільний, а деякі елементи знаходилися в аварійному стані. При проведенні реставрації дотримувалися: збереження первісного архітектурно-планувального рішення парадних приміщень та фасадів будинку; забезпечення будинку високоефективним інженерним обладнанням, що надало надійне функціонування державній установі; використання історично традиційних матеріалів високої якості, екологічно безпечних та відповідних функції будинку; опорядження приміщень меблями та аксесуарами відповідно до архітектурного стилю, функціонального призначення приміщень; ремонтно-реставраційні та реабілітаційні роботи по збереженню первісних архітектурно-конструктивних та декоративних елементів з відновленням втрачених за зразком первісних.
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
Комплексная реконструкция и реставрация памятника архитектуры и монументального искусства государственного значения (охр. № 906) дома В. В. Городецкого с приспособлением под Государственную Резиденцию Украины выполнена в 2000-2002 годах согласно Распоряжению Главы Киевской городской государственной администрации № 1636 от 14.09.2000 года. Заказчик: Главное управление охраны культурного наследия и реставрационно-восстановительных работ. Генподрядчик: Корпорация "Укрреставрация". Генпроектировщик: Институт "УкрНИИпроектреставрация".
Здание находится в верхней части оползнеопасного склона Крещатицкой долины, в несущих стенах дома перед началом реставрационных работ образовались и прогрессировали в большом количестве трещины оползневого и осадочного характера, что указывало на неудовлетворительную работу фундаментов; состояние несущих стен сооружения, а также деревянных перекрытий над всеми этажами было неудовлетворительным, простенок стены юго-западного фасада от цокольного по второй этажи находился в аварийном состоянии. Общее техническое состояние конструкций дома было неудовлетворительным, а некоторые элементы находились в аварийном состоянии. При проведении реставрации придерживались: сохранения первичного архитектурно-планировочного решения парадных помещений и фасадов дома; обеспечение дома высокоэффективным инженерным оборудованием, обеспечивающим надежное функционирование государственного учреждения; использование исторически традиционных материалов высокого качества, экологически безопасных и соответствующих функции дома; обустройство помещений мебелью и аксессуарами, соответствующими архитектурному стилю, функциональному назначению помещений; ремонтно-реставрационные и реабилитационные работы по сохранению первичных архитектурно-конструктивных и декоративных элементов с восстановлением утраченных по образцу первичых.
Комплексна реконструкція та реставрація пам'ятки архітектури і монументального мистецтва державного значення (охор. № 906) будинку В. В. Городецького з пристосуванням під Державну Резиденцію України виконана у 2000-2002 роках згідно Розпорядження Голови Київської міської державної адміністрації № 1636 від 14.09.2000 року. Замовник: Головне управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт. Генпідрядник: Корпорація "Укрреставрація". Генпроектувальник: Інститут "УкрНДІпроектреставрація".
Будинок знаходиться у верхній частині зсувонебезпечного схилу Хрещатицької долини, в несучих стінах будинку перед початком реставраційних робіт утворилися і прогресували у великій кількості тріщини зсувного та осадового характеру, що вказувало на незадовільну роботу фундаментів; стан несучих стін споруди, а також дерев'яних перекриттів над всіма поверхами був незадовільний, простінок стіни південно-західного фасаду з цокольного по другий поверхи знаходився в аварійному стані. Загальний технічний стан конструкцій будинку був незадовільний, а деякі елементи знаходилися в аварійному стані. При проведенні реставрації дотримувалися: збереження первісного архітектурно-планувального рішення парадних приміщень та фасадів будинку; забезпечення будинку високоефективним інженерним обладнанням, що надало надійне функціонування державній установі; використання історично традиційних матеріалів високої якості, екологічно безпечних та відповідних функції будинку; опорядження приміщень меблями та аксесуарами відповідно до архітектурного стилю, функціонального призначення приміщень; ремонтно-реставраційні та реабілітаційні роботи по збереженню первісних архітектурно-конструктивних та декоративних елементів з відновленням втрачених за зразком первісних.
«Дом с химерами», памятник архитектуры 1901-1903 годов (ул. Банковая № 10).
Комплексная реконструкция и реставрация памятника архитектуры и монументального искусства государственного значения (охр. № 906) дома В. В. Городецкого с приспособлением под Государственную Резиденцию Украины выполнена в 2000-2002 годах согласно Распоряжению Главы Киевской городской государственной администрации № 1636 от 14.09.2000 года. Заказчик: Главное управление охраны культурного наследия и реставрационно-восстановительных работ. Генподрядчик: Корпорация "Укрреставрация". Генпроектировщик: Институт "УкрНИИпроектреставрация".
Здание находится в верхней части оползнеопасного склона Крещатицкой долины, в несущих стенах дома перед началом реставрационных работ образовались и прогрессировали в большом количестве трещины оползневого и осадочного характера, что указывало на неудовлетворительную работу фундаментов; состояние несущих стен сооружения, а также деревянных перекрытий над всеми этажами было неудовлетворительным, простенок стены юго-западного фасада от цокольного по второй этажи находился в аварийном состоянии. Общее техническое состояние конструкций дома было неудовлетворительным, а некоторые элементы находились в аварийном состоянии. При проведении реставрации придерживались: сохранения первичного архитектурно-планировочного решения парадных помещений и фасадов дома; обеспечение дома высокоэффективным инженерным оборудованием, обеспечивающим надежное функционирование государственного учреждения; использование исторически традиционных материалов высокого качества, экологически безопасных и соответствующих функции дома; обустройство помещений мебелью и аксессуарами, соответствующими архитектурному стилю, функциональному назначению помещений; ремонтно-реставрационные и реабилитационные работы по сохранению первичных архитектурно-конструктивных и декоративных элементов с восстановлением утраченных по образцу первичых.
Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка (площа І.Франка № 3).
Будівлю театру (1105 місць) споруджено в 1898 (архітектори Г. П. Шлейфер і Е. П. Брадтман) для театру «Соловцов»; третій поверх було надбудовано в 1959-60 (архітектор У.М.Колчинській). У приміщенні в різні часи працювали Другий театр Української Радянської Республіки імені Леніна, театр «Березіль».
Див. також статтю «Театр ім. Івана Франка» про історію трупи театру.
Национальный академический драматический театр им. Ивана Франко (площадь И.Франко № 3).
Здание театра (1105 мест) сооружено в 1898 (архитекторы Г. П. Шлейфер и Э. П. Брадтман) для театра «Соловцов»; третий этаж был надстроен в 1959-60 (архитектор В.М.Колчинский). В помещении в разное время работали Второй театр Украинской Советской Республики имени Ленина, театр «Березіль».
См. также статью «Театр им. Ивана Франко» об истории труппы театра.
Будівлю театру (1105 місць) споруджено в 1898 (архітектори Г. П. Шлейфер і Е. П. Брадтман) для театру «Соловцов»; третій поверх було надбудовано в 1959-60 (архітектор У.М.Колчинській). У приміщенні в різні часи працювали Другий театр Української Радянської Республіки імені Леніна, театр «Березіль».
Див. також статтю «Театр ім. Івана Франка» про історію трупи театру.
Национальный академический драматический театр им. Ивана Франко (площадь И.Франко № 3).
Здание театра (1105 мест) сооружено в 1898 (архитекторы Г. П. Шлейфер и Э. П. Брадтман) для театра «Соловцов»; третий этаж был надстроен в 1959-60 (архитектор В.М.Колчинский). В помещении в разное время работали Второй театр Украинской Советской Республики имени Ленина, театр «Березіль».
См. также статью «Театр им. Ивана Франко» об истории труппы театра.
Пам’ятник Івану Франку поруч із театром ім. Івана Франка (площа І. Франка).
Пам'ятник відкрито 28.VIII 1956 на ознаменування 100-річчя з дня народження Івана Франка (скульптори О.А.Супрун і А.Е.Белостоцький, архітектор Н.К.Іванченко). Бронзову напівфігуру письменника встановлено на постаменті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 4,5 м.
Франко Іван Якович (1856-1916) - видатний український письменник, вчений, суспільний і політичний діяч. Вперше Франко відвідав Київ у лютому 1885. Поселився у викладача колегії Павла Галагана Е.К.Трегубова на вул. Фундуклеївській № 9 (нині вул. Б.Хмельницького); бував у приміщенні колегії (№ 11), користувався її бібліотекою. Другий раз письменник приїхав до Києва в квітні 1886. Зустрічався з М.В.Лисенко, В.І.Самійленко, Оленою Бджілкою, бував у М.Н.Старицького на вул. Шулявській № 35 (нині вул. Льва Толстого). В травні одружувався з О.Хоружінською. Вінчання відбулося в церкві колегії Павла Галагана. Бував в будинку № 8 в Несторівському провулку в родича по лінії дружини В.В.Ігнатовича. Франко відвідував також квартиру вченого-філолога П.І.Житецького на розі вул. Львівської та Вознесенського узвозу № 10/1 (нині вул. Артема). Був у Києві також і в квітні 1909. Зупинявся в Трегубових (тепер бульв. Т.Шевченко № 31) і на вул. Маріїнсько-Благовещенській № 56 (нині вул. Саксаганського). Цей приїзд був пов'язаний з похоронами друга Франко - П.А.Косача (батька Лесі Українки). Письменник перебував у місті близько трьох тижнів. Відвідував «Український клуб» (вул. Володимирська № 42), книжковий магазин «Київської старовини» по вул. Безаковськой № 8 (нині вул. Комінтерну) і вул. Фундуклеївській № 12 (нині вул. Б.Хмельницького), дивився спектакль «Вкрадене щастя» в Театрі Миколи Садовського (нині приміщення театру Оперети).
У Києві ім'ям І.Я.Франко в 1926 названо вулицю, в 1944 - площу, Національний академічний драматичний театр тощо.
Памятник Івану Франко рядом с театром им. Ивана Франко (площадь И. Франко).
Памятник открыт 28.VIII 1956 в ознаменование 100-летия со дня рождения Ивана Франко (скульпторы О.А.Супрун и А.Е.Белостоцкий, архитектор Н.К.Иванченко). Бронзовая полуфигура писателя установлена на постаменте из красного гранита. Общая высота памятника - 4,5 м.
Франко Иван Яковлевич (1856-1916) - выдающийся украинский писатель, учёный, общественный и политический деятель. Впервые Франко посетил Киев в феврале 1885. Поселился у преподавателя коллегии Павла Галагана Е.К.Трегубова на ул. Фундуклеевской № 9 (ныне ул. Б.Хмельницкого); бывал в помещении коллегии (№ 11), пользовался её библиотекой. Второй раз писатель приехал в Киев в апреле 1886. Встречался с Н.В.Лысенко, В.И.Самийленко, Оленой Пчилкой, бывал у М.Н.Старицкого на ул. Шулявской № 35 (ныне ул. Льва Толстого). В мае женился на О.Хоружинской. Венчание состоялось в церкви коллегии Павла Галагана. Бывал в доме № 8 в Несторовском переулке у родственника по линии жены В.В.Игнатовича. Франко посещал также квартиру учёного-филолога П.И.Житецкого на углу ул. Львовской и Вознесенского спуска № 10/1 (ныне ул. Артёма). Был в Киеве также и в апреле 1909. Останавливался у Трегубовых (теперь бульв. Т.Шевченко № 31) и на ул. Мариинско-Благовещенской № 56 (ныне ул. Саксаганского). Этот приезд был связан с похоронами друга И. Я. Франко - П.А.Косача (отца Леси Украинки). Писатель находился в городе около трёх недель. Посещал «Український клуб» (ул. Владимирская № 42), книжный магазин «Киевской старины» по ул. Безаковской № 8 (ныне ул. Коминтерна) и ул. Фундуклеевской № 12 (ныне ул. Б.Хмельницкого), смотрел спектакль «Украденное счастье» в Театре Николая Садовского (ныне помещение театра Оперетты).
В Киеве именем И.Я.Франко в 1926 названа улица, в 1944 - площадь, Национальный академический драматический театр и др.
Пам'ятник відкрито 28.VIII 1956 на ознаменування 100-річчя з дня народження Івана Франка (скульптори О.А.Супрун і А.Е.Белостоцький, архітектор Н.К.Іванченко). Бронзову напівфігуру письменника встановлено на постаменті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 4,5 м.
Франко Іван Якович (1856-1916) - видатний український письменник, вчений, суспільний і політичний діяч. Вперше Франко відвідав Київ у лютому 1885. Поселився у викладача колегії Павла Галагана Е.К.Трегубова на вул. Фундуклеївській № 9 (нині вул. Б.Хмельницького); бував у приміщенні колегії (№ 11), користувався її бібліотекою. Другий раз письменник приїхав до Києва в квітні 1886. Зустрічався з М.В.Лисенко, В.І.Самійленко, Оленою Бджілкою, бував у М.Н.Старицького на вул. Шулявській № 35 (нині вул. Льва Толстого). В травні одружувався з О.Хоружінською. Вінчання відбулося в церкві колегії Павла Галагана. Бував в будинку № 8 в Несторівському провулку в родича по лінії дружини В.В.Ігнатовича. Франко відвідував також квартиру вченого-філолога П.І.Житецького на розі вул. Львівської та Вознесенського узвозу № 10/1 (нині вул. Артема). Був у Києві також і в квітні 1909. Зупинявся в Трегубових (тепер бульв. Т.Шевченко № 31) і на вул. Маріїнсько-Благовещенській № 56 (нині вул. Саксаганського). Цей приїзд був пов'язаний з похоронами друга Франко - П.А.Косача (батька Лесі Українки). Письменник перебував у місті близько трьох тижнів. Відвідував «Український клуб» (вул. Володимирська № 42), книжковий магазин «Київської старовини» по вул. Безаковськой № 8 (нині вул. Комінтерну) і вул. Фундуклеївській № 12 (нині вул. Б.Хмельницького), дивився спектакль «Вкрадене щастя» в Театрі Миколи Садовського (нині приміщення театру Оперети).
У Києві ім'ям І.Я.Франко в 1926 названо вулицю, в 1944 - площу, Національний академічний драматичний театр тощо.
Памятник Івану Франко рядом с театром им. Ивана Франко (площадь И. Франко).
Памятник открыт 28.VIII 1956 в ознаменование 100-летия со дня рождения Ивана Франко (скульпторы О.А.Супрун и А.Е.Белостоцкий, архитектор Н.К.Иванченко). Бронзовая полуфигура писателя установлена на постаменте из красного гранита. Общая высота памятника - 4,5 м.
Франко Иван Яковлевич (1856-1916) - выдающийся украинский писатель, учёный, общественный и политический деятель. Впервые Франко посетил Киев в феврале 1885. Поселился у преподавателя коллегии Павла Галагана Е.К.Трегубова на ул. Фундуклеевской № 9 (ныне ул. Б.Хмельницкого); бывал в помещении коллегии (№ 11), пользовался её библиотекой. Второй раз писатель приехал в Киев в апреле 1886. Встречался с Н.В.Лысенко, В.И.Самийленко, Оленой Пчилкой, бывал у М.Н.Старицкого на ул. Шулявской № 35 (ныне ул. Льва Толстого). В мае женился на О.Хоружинской. Венчание состоялось в церкви коллегии Павла Галагана. Бывал в доме № 8 в Несторовском переулке у родственника по линии жены В.В.Игнатовича. Франко посещал также квартиру учёного-филолога П.И.Житецкого на углу ул. Львовской и Вознесенского спуска № 10/1 (ныне ул. Артёма). Был в Киеве также и в апреле 1909. Останавливался у Трегубовых (теперь бульв. Т.Шевченко № 31) и на ул. Мариинско-Благовещенской № 56 (ныне ул. Саксаганского). Этот приезд был связан с похоронами друга И. Я. Франко - П.А.Косача (отца Леси Украинки). Писатель находился в городе около трёх недель. Посещал «Український клуб» (ул. Владимирская № 42), книжный магазин «Киевской старины» по ул. Безаковской № 8 (ныне ул. Коминтерна) и ул. Фундуклеевской № 12 (ныне ул. Б.Хмельницкого), смотрел спектакль «Украденное счастье» в Театре Николая Садовского (ныне помещение театра Оперетты).
В Киеве именем И.Я.Франко в 1926 названа улица, в 1944 - площадь, Национальный академический драматический театр и др.
Пам’ятник Народному артисту Миколі Федоровичу Яковченко
(«пам'ятник людині з собакою») на площі Івана Франка
перед театром Івана Франка, на сцені якого актор грав з 1928 року.
Пам'ятник було створено в 2000 році до 100-річчя з дня народження Миколи Яковченко. Артист сидить на лавці, а у його ніг розташувався його улюблений пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Микола Федорович (1900-1976) - комедійний актор українського театру та кіно. У кіно актор дебютував в 1952 році в ролі Довгоносика у фільмі "В степах України". Серед інших кіно ролей Миколи Яковченко: Війт ("Вкрадене щастя"), Кіндрат Перепелиця ("Максим Перепелиця"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (батько Проні, "За двома зайцями"), Пацюк ("Вечори на хуторі поблизу Диканьки"), Свирид ("Вій").
Памятник Народному артисту Николаю Федоровичу Яковченко («памятник человеку с собакой») на площади Ивана Франко перед театром Ивана Франко, на сцене которого актер играл с 1928 года.
Памятник был создан в 2000 году к 100-летию со дня рождения Николая Яковченко. Артист сидит на лавочке, а у его ног расположился его любимый пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Николай Федорович (1900-1976) - комедийный актер украинского театра и кино. В кино актер дебютировал в 1952 году ролью Долгоносика в фильме "В степях Украины". Среди других кино ролей Николая Яковченко: Войт ("Украденное счастье"), Кондрат Перепелица ("Максим Перепелица"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (отец Прони, "За двумя зайцами"), Пацюк ("Вечера на хуторе близ Диканьки"), Спирид ("Вий").
Пам'ятник було створено в 2000 році до 100-річчя з дня народження Миколи Яковченко. Артист сидить на лавці, а у його ніг розташувався його улюблений пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Микола Федорович (1900-1976) - комедійний актор українського театру та кіно. У кіно актор дебютував в 1952 році в ролі Довгоносика у фільмі "В степах України". Серед інших кіно ролей Миколи Яковченко: Війт ("Вкрадене щастя"), Кіндрат Перепелиця ("Максим Перепелиця"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (батько Проні, "За двома зайцями"), Пацюк ("Вечори на хуторі поблизу Диканьки"), Свирид ("Вій").
Памятник Народному артисту Николаю Федоровичу Яковченко («памятник человеку с собакой») на площади Ивана Франко перед театром Ивана Франко, на сцене которого актер играл с 1928 года.
Памятник был создан в 2000 году к 100-летию со дня рождения Николая Яковченко. Артист сидит на лавочке, а у его ног расположился его любимый пес - такса Фан-Фан.
Яковченко Николай Федорович (1900-1976) - комедийный актер украинского театра и кино. В кино актер дебютировал в 1952 году ролью Долгоносика в фильме "В степях Украины". Среди других кино ролей Николая Яковченко: Войт ("Украденное счастье"), Кондрат Перепелица ("Максим Перепелица"), Лопата ("Королева бензоколонки"), Прокоп (отец Прони, "За двумя зайцами"), Пацюк ("Вечера на хуторе близ Диканьки"), Спирид ("Вий").
Будинок Уряду України (вул. Грушевського 12).
Споруджено в 1936-1938 за проектом архітектора І. А. Фоміна, за участю архітектора П. В. Абросімова. Головний напівкруглий фасад будівлі рівномірно розчленований високими колонами коринфського ордеру. Капітелі (заввишки 2,5 м) та бази цих колон відлито з чавуну. Нижні поверхи будівлі фанеровані великими необробленими блоками тульчинського лабрадориту, а цоколь, поясочки та портали - полірованим гранітом. Центральна частина будівлі налічує 10 поверхів, бокові частини - по 8 і 7 поверхів. Литі металеві флагштоки й ажурні ворота виконані в 1947.
Здание Правительства Украины (ул. Грушевского 12).
Построено в 1936-1938 по проекту архитектора И. А. Фомина, при участии архитектора П. В. Абросимова. Главный полукруглый фасад здания равномерно расчленён высокими колоннами коринфского ордера. Капители (высотой 2,5 м) и базы этих колонн отлиты из чугуна. Нижние этажи здания облицованы крупными необработанными блоками тульчинского лабрадорита, а цоколь, пояски и порталы - полированным гранитом. Центральная часть здания насчитывает 10 этажей, боковые части - по 8 и 7 этажей. Литые металлические флагштоки и ажурные ворота выполнены в 1947.
Споруджено в 1936-1938 за проектом архітектора І. А. Фоміна, за участю архітектора П. В. Абросімова. Головний напівкруглий фасад будівлі рівномірно розчленований високими колонами коринфського ордеру. Капітелі (заввишки 2,5 м) та бази цих колон відлито з чавуну. Нижні поверхи будівлі фанеровані великими необробленими блоками тульчинського лабрадориту, а цоколь, поясочки та портали - полірованим гранітом. Центральна частина будівлі налічує 10 поверхів, бокові частини - по 8 і 7 поверхів. Литі металеві флагштоки й ажурні ворота виконані в 1947.
Здание Правительства Украины (ул. Грушевского 12).
Построено в 1936-1938 по проекту архитектора И. А. Фомина, при участии архитектора П. В. Абросимова. Главный полукруглый фасад здания равномерно расчленён высокими колоннами коринфского ордера. Капители (высотой 2,5 м) и базы этих колонн отлиты из чугуна. Нижние этажи здания облицованы крупными необработанными блоками тульчинского лабрадорита, а цоколь, пояски и порталы - полированным гранитом. Центральная часть здания насчитывает 10 этажей, боковые части - по 8 и 7 этажей. Литые металлические флагштоки и ажурные ворота выполнены в 1947.
Національний художній музей України (вул. Грушевського 6).
1 серпня 1899 року на першому поверсі новозбудованого музею Київського товариства старожитностей і мистецтв відкрилася виставка з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду. Цей день вважається датою заснування музею, офіційно відкритого тільки 30 грудня 1904 року під назвою Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича. З 1936 - Київський державний музей українського мистецтва, з 1964 - Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР. У 1954 було створено філію музею, де зібрані витвори декоративно-прикладного мистецтва (з 1964 - Українського прикладного мистецтва музей). Тепер це - Національний художній музей України.
Национальный художественный музей Украины (ул. Грушевского 12).
1 августа 1899 года на первом этаже новопостроенного музея Киевского общества древностей и искусств открылась выставка по случаю XI Всероссийского археологического съезда. Этот день считается датой основания музея, официально открытого только 30 декабря 1904 года под названием Киевский художественно-промышленный и научный музей имени государя императора Николая Александровича. С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). Теперь это - Национальный художественный музей Украины.
National Art Museum of Ukraine.
1 серпня 1899 року на першому поверсі новозбудованого музею Київського товариства старожитностей і мистецтв відкрилася виставка з нагоди XI Всеросійського археологічного з'їзду. Цей день вважається датою заснування музею, офіційно відкритого тільки 30 грудня 1904 року під назвою Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича. З 1936 - Київський державний музей українського мистецтва, з 1964 - Державний музей українського образотворчого мистецтва УРСР. У 1954 було створено філію музею, де зібрані витвори декоративно-прикладного мистецтва (з 1964 - Українського прикладного мистецтва музей). Тепер це - Національний художній музей України.
Национальный художественный музей Украины (ул. Грушевского 12).
1 августа 1899 года на первом этаже новопостроенного музея Киевского общества древностей и искусств открылась выставка по случаю XI Всероссийского археологического съезда. Этот день считается датой основания музея, официально открытого только 30 декабря 1904 года под названием Киевский художественно-промышленный и научный музей имени государя императора Николая Александровича. С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). С 1936 - Киевский государственный музей украинского искусства, с 1964 - Государственный музей украинского изобразительного искусства УССР. В 1954 был создан филиал музея, где собраны произведения декоративно-прикладного искусства (с 1964 - Украинского прикладного искусства музей). Теперь это - Национальный художественный музей Украины.
National Art Museum of Ukraine.
Коли комітет з будівництва музею, очолюваний відомим меценатом-колекціонером
Богданом Ханенком,
обирав місце для нього, розглядалося кілька варіантів. Міська дума спочатку виділила землю у Маріїнському парку,
між палацом
та Олександро-Невською церквою, на місці якої
похований генерал М. Ф. Ватутін.
Проте з цією ділянкою не погодилися з огляду на просвітницькі завдання майбутнього музею.
Товариство старожитностей і мистецтв звернулося до генерал-губернатора з поясненням:
«Колекції різних предметів, що мають надійти до Музею, призначаються не для задоволення лише цікавості,
але для освіти та розвитку естетичного смаку в суспільстві й головним чином в учнівської молоді,
а для досягнення цієї мети Музей повинен розміщуватися в центральній місцевості міста.
Проте відведене під забудову місце в Палацовому сквері не тільки віддалене від центру міста,
а й від головніших його навчальних закладів».
Прохання було задоволене, і Товариство старожитностей і мистецтв одержало зручнішу ділянку.
З-поміж надісланих на конкурс проектів журі зупинилося на пропозиції московського архітектора Петра Бойцова, а керував будівництвом архітектор Владислав Городецький. Скульптуру виконав Е. Саля. Спорудження музею коштувало 249 тис. рублів, з яких уряд дав 100 тисяч, і члени родини Терещенків - 108 тис. рублів. Богдан Ханенко подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, яка оцінювалася у 70 тис. рублів, або більше половини вартості усіх експонатів музею на час його відкриття.
Зараз тут - одна з найбільших скарбниць українського живопису, скульптури і графіки. У експозиції музею представлені твори починаючи з XIII століття. Серед них - колекція українського іконопису XIV-XVIII століть, портрет XVIII століття, народні картини XVII-XVIII століть, твори відомих українських майстрів - Т. Г. Шевченка, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовського, С. І. Васильківського, Н. К. Пімоненка, С. І. Светославського, Г. П. Світлицького, В. Д. Орловського, К. К. Костанді, Н. І. Мурашко. У музеї широко представлена творчість Г. І. Нарбута, І. П. Похитонова, П. Г. Волокидіна, А. X. Новаковського, Н. І. Івасюка, І. І. Труша, Н. С. Самокиша, І. І. Бокшая, Е. Л. Кульчицкої, Ф. Г. Кричевського, А. Г. Петрицького, М. Г. Дерегуса, В. І. Касіяна, К. Д. Трохименко, І. С. Їжакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григор’єва, М. М. Божія, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонської, скульпторів Л. В. Позена, М. Г. Лисенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковальова, І. П. Кавалерідзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова та ін.
Когда комитет по строительству музея, возглавляемый известным меценатом-коллекционером Богданом Ханенко, выбирал место для него, рассматривалось несколько вариантов. Городская дума сначала выделила землю в Мариинском парке, между дворцом и Александро-Невской церковью, на месте которой похоронен генерал Н. Ф. Ватутин. Однако с этим участком не согласились, учитывая просветительские задачи будущего музея. Общество древностей и искусств обратилось к генерал-губернатору с объяснением: «Коллекции разных предметов, которые должны поступить в Музей, предназначаются не для удовлетворения лишь любопытства, но для образования и развития эстетического вкуса в обществе и главным образом у ученической молодежи, а для достижения этой цели Музей должен размещаться в центральной местности города. Однако отведенное под застройку место в Дворцовом сквере не только удалено от центра города, но и от самых главных его учебных заведений». Просьба была удовлетворена, и Общество древностей и искусств получило более удобный участок.
Среди присланных на конкурс проектов жюри остановилось на предложении московского архитектора Петра Бойцова, а руководил строительством архитектор Владислав Городецкий. Скульптуру выполнил Э. Саля. Сооружение музея стоило 249 тыс. рублей, из которых правительство дало 100 тысяч, и члены семьи Терещенко - 108 тыс. рублей. Богдан Ханенко подарил свою археологическую коллекцию из 3145 предметов, которая оценивалась в 70 тыс. рублей, или более половины стоимости всех экспонатов музея на время его открытия.
Сейчас здесь - одна из самых больших сокровищниц украинской живописи, скульптуры и графики. В экспозиции музея представлены произведения начиная с XIII века. Среди них - коллекция украинской иконописи XIV-XVIII веков, портрет XVIII века, народные картины XVII-XVIII веков, произведения известных украинских мастеров - Т. Г. Шевченко, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовского, С. И. Васильковского, Н. К. Пимоненко, С. И. Светославского, Г. П. Светлицкого, В. Д. Орловского, К. К. Костанди, Н. И. Мурашко.
В музее широко представлено творчество Г. И. Нарбута, И. П. Похитонова, П. Г. Волокидина, А. X. Новаковского, Н. И. Ивасюка, И. И. Труша, Н. С. Самокиша, И. И. Бокшая, Е. Л. Кульчицкой, Ф. Г. Кричевского, А. Г. Петрицкого, М. Г. Дерегуса, В. И. Касияна, К. Д. Трохименко, И. С. Ижакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григорьева, М. М. Божия, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонской, скульпторов Л. В. Позена, М. Г. Лысенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковалёва, И. П. Кавалеридзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова и др.
З-поміж надісланих на конкурс проектів журі зупинилося на пропозиції московського архітектора Петра Бойцова, а керував будівництвом архітектор Владислав Городецький. Скульптуру виконав Е. Саля. Спорудження музею коштувало 249 тис. рублів, з яких уряд дав 100 тисяч, і члени родини Терещенків - 108 тис. рублів. Богдан Ханенко подарував свою археологічну колекцію з 3145 предметів, яка оцінювалася у 70 тис. рублів, або більше половини вартості усіх експонатів музею на час його відкриття.
Зараз тут - одна з найбільших скарбниць українського живопису, скульптури і графіки. У експозиції музею представлені твори починаючи з XIII століття. Серед них - колекція українського іконопису XIV-XVIII століть, портрет XVIII століття, народні картини XVII-XVIII століть, твори відомих українських майстрів - Т. Г. Шевченка, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовського, С. І. Васильківського, Н. К. Пімоненка, С. І. Светославського, Г. П. Світлицького, В. Д. Орловського, К. К. Костанді, Н. І. Мурашко. У музеї широко представлена творчість Г. І. Нарбута, І. П. Похитонова, П. Г. Волокидіна, А. X. Новаковського, Н. І. Івасюка, І. І. Труша, Н. С. Самокиша, І. І. Бокшая, Е. Л. Кульчицкої, Ф. Г. Кричевського, А. Г. Петрицького, М. Г. Дерегуса, В. І. Касіяна, К. Д. Трохименко, І. С. Їжакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григор’єва, М. М. Божія, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонської, скульпторів Л. В. Позена, М. Г. Лисенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковальова, І. П. Кавалерідзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова та ін.
Когда комитет по строительству музея, возглавляемый известным меценатом-коллекционером Богданом Ханенко, выбирал место для него, рассматривалось несколько вариантов. Городская дума сначала выделила землю в Мариинском парке, между дворцом и Александро-Невской церковью, на месте которой похоронен генерал Н. Ф. Ватутин. Однако с этим участком не согласились, учитывая просветительские задачи будущего музея. Общество древностей и искусств обратилось к генерал-губернатору с объяснением: «Коллекции разных предметов, которые должны поступить в Музей, предназначаются не для удовлетворения лишь любопытства, но для образования и развития эстетического вкуса в обществе и главным образом у ученической молодежи, а для достижения этой цели Музей должен размещаться в центральной местности города. Однако отведенное под застройку место в Дворцовом сквере не только удалено от центра города, но и от самых главных его учебных заведений». Просьба была удовлетворена, и Общество древностей и искусств получило более удобный участок.
Среди присланных на конкурс проектов жюри остановилось на предложении московского архитектора Петра Бойцова, а руководил строительством архитектор Владислав Городецкий. Скульптуру выполнил Э. Саля. Сооружение музея стоило 249 тыс. рублей, из которых правительство дало 100 тысяч, и члены семьи Терещенко - 108 тыс. рублей. Богдан Ханенко подарил свою археологическую коллекцию из 3145 предметов, которая оценивалась в 70 тыс. рублей, или более половины стоимости всех экспонатов музея на время его открытия.
Сейчас здесь - одна из самых больших сокровищниц украинской живописи, скульптуры и графики. В экспозиции музея представлены произведения начиная с XIII века. Среди них - коллекция украинской иконописи XIV-XVIII веков, портрет XVIII века, народные картины XVII-XVIII веков, произведения известных украинских мастеров - Т. Г. Шевченко, М. М. Сажина, Л. М. Жемчужникова, К. А. Трутовского, С. И. Васильковского, Н. К. Пимоненко, С. И. Светославского, Г. П. Светлицкого, В. Д. Орловского, К. К. Костанди, Н. И. Мурашко.
В музее широко представлено творчество Г. И. Нарбута, И. П. Похитонова, П. Г. Волокидина, А. X. Новаковского, Н. И. Ивасюка, И. И. Труша, Н. С. Самокиша, И. И. Бокшая, Е. Л. Кульчицкой, Ф. Г. Кричевского, А. Г. Петрицкого, М. Г. Дерегуса, В. И. Касияна, К. Д. Трохименко, И. С. Ижакевича, А. С. Пащенко, С. А. Григорьева, М. М. Божия, А. А. Шовкуненко, Т. Н. Яблонской, скульпторов Л. В. Позена, М. Г. Лысенко, Г. Н. Кальченко, А. А. Ковалёва, И. П. Кавалеридзе, В. 3. Бородая, А. П. Скобликова и др.
Національний художній музей України (вул. Грушевського 6).
У 1967-1972 музей було добудовано, внаслідок чого експозиційна площа збільшилася майже удвічі.
Национальный художественный музей Украины (ул. Грушевского 12).
В 1967-1972 музей был достроен, в результате чего экспозиционная площадь увеличилась почти вдвое.
National Art Museum of Ukraine.
У 1967-1972 музей було добудовано, внаслідок чого експозиційна площа збільшилася майже удвічі.
Национальный художественный музей Украины (ул. Грушевского 12).
В 1967-1972 музей был достроен, в результате чего экспозиционная площадь увеличилась почти вдвое.
National Art Museum of Ukraine.
Пам’ятник В’ячеславу Чорноволу поблизу Національного художнього музею України.
Пам’ятник Герою України, видатному державному і громадському діячу В'ячеславу Чорноволу було відкрито 23 серпня 2006 року. Це – бронзова скульптура заввишки 5 метрів і вагою 6,5 тонн. Скульптор – Богдан Мазур, архітектор – Юрій Мельничук. Замовник – дирекція реставраційно-відновлювальних робіт КМДА, виконавець – творче виробниче об’єднання «Художник» Національної спілки художників України.
Памятник Вячеславу Чорноволу около Национального художественного музея Украины.
Памятник Герою Украины, выдающемуся государственному и общественному деятелю Вячеславу Черноволу был открыт 23 августа 2006 года. Это – бронзовая скульптура высотой 5 метров и весом 6,5 тонн. Скульптор – Богдан Мазур, архитектор – Юрий Мельничук. Заказчик – дирекция реставрационно-восстановительных работ КГГА, исполнитель – творческое производственное объединение «Художник» Национального союза художников Украины.
Пам’ятник Герою України, видатному державному і громадському діячу В'ячеславу Чорноволу було відкрито 23 серпня 2006 року. Це – бронзова скульптура заввишки 5 метрів і вагою 6,5 тонн. Скульптор – Богдан Мазур, архітектор – Юрій Мельничук. Замовник – дирекція реставраційно-відновлювальних робіт КМДА, виконавець – творче виробниче об’єднання «Художник» Національної спілки художників України.
«Дай, Боже, нам любити Україну понад усе сьогодні - маючи,
щоб не довелося потім гірко любити - втративши».
щоб не довелося потім гірко любити - втративши».
В’ячеслав Чорновіл
Памятник Вячеславу Чорноволу около Национального художественного музея Украины.
Памятник Герою Украины, выдающемуся государственному и общественному деятелю Вячеславу Черноволу был открыт 23 августа 2006 года. Это – бронзовая скульптура высотой 5 метров и весом 6,5 тонн. Скульптор – Богдан Мазур, архитектор – Юрий Мельничук. Заказчик – дирекция реставрационно-восстановительных работ КГГА, исполнитель – творческое производственное объединение «Художник» Национального союза художников Украины.
Пам’ятник Григорію Івановичу Петровському.
Пам'ятник відкрито в 1970 на вул. Грушевського (на той час називалася вул. Кірова) біля будівлі Парламентської бібліотеки на честь Петровського Григорія Івановича (1878-1958) - радянського партійного і державного діяча. Працював у Києві в березні-серпні 1919 та в 1934-38, будучи головою ВУЦВК. У 1920-38 - член Політбюро ЦК КП(б)У.
Пам'ятник - напівфігура на постаменті; габбро; загальна висота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архітектор І. С. Ланько.
Памятник Григорию Ивановичу Петровскому.
Памятник открыт в 1970 на ул. Грушевского (в то время называлась ул. Кирова) у здания Парламентской библиотеки в честь Петровского Григория Ивановича (1878-1958) - советского партийного и государственного деятеля. Работал в Киеве в марте-августе 1919 и в 1934-38, будучи председателем ВУЦИК. В 1920-38 - член Политбюро ЦК КП(б)У.
Памятник - полуфигура на постаменте; габбро; общая высота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архитектор И. С. Ланько.
Пам'ятник відкрито в 1970 на вул. Грушевського (на той час називалася вул. Кірова) біля будівлі Парламентської бібліотеки на честь Петровського Григорія Івановича (1878-1958) - радянського партійного і державного діяча. Працював у Києві в березні-серпні 1919 та в 1934-38, будучи головою ВУЦВК. У 1920-38 - член Політбюро ЦК КП(б)У.
Пам'ятник - напівфігура на постаменті; габбро; загальна висота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архітектор І. С. Ланько.
Памятник Григорию Ивановичу Петровскому.
Памятник открыт в 1970 на ул. Грушевского (в то время называлась ул. Кирова) у здания Парламентской библиотеки в честь Петровского Григория Ивановича (1878-1958) - советского партийного и государственного деятеля. Работал в Киеве в марте-августе 1919 и в 1934-38, будучи председателем ВУЦИК. В 1920-38 - член Политбюро ЦК КП(б)У.
Памятник - полуфигура на постаменте; габбро; общая высота - 4,5 м. Скульптор А. П. Олейник, архитектор И. С. Ланько.
Першоджерела:
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра", Київ-1999.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «Вулиця Грушевського», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» від 16.12.2004.
# Сайт «MyKiev».
# Інформаційні таблиці.
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра", Київ-1999.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Стаття «Вулиця Грушевського», Людмила Таран, газета «Вечірній Київ» від 16.12.2004.
# Сайт «MyKiev».
# Інформаційні таблиці.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
