Бульваром Тараса Шевченка.
Для збільшення зображення, що Вас зацікавило, натисніть на нього.
В разі будь-якого використання розміщених тут фото, гіперпосилання на цей сайт () є обов’язковим.

По бульвару Тараса Шевченко.
Для увеличения заинтересовавшего Вас изображения нажмите на него.
При любом использовании размещенных здесь фотографий, гиперссылка на этот сайт () является обязательной.




Бульвар Тараса Шевченка пролягає від вулиці Хрещатик (Бессарабська площа) до площі Перемоги. Виник в 30-х роках XIX століття як Бульварна вулиця. Згодом був перейменований на Шосейний бульвар, ще через деякий час - на Університетський, в 1869 - на Бібіковській бульвар (за прізвищем київського генерал-губернатора в 1837-52 Д. Г. Бібікова). З 1919 носить назву бульвар Тараса Шевченка. Перші насадження - липи та каштани, висаджено в 1842, згодом їх було замінено пірамідальними тополями. Тривалий час єдиною цегляною будовою на бульварі був адміністративний будинок, що знаходився поза офіційною межею міста (нині будинок № 27, ПТУ). В 1850 було побудовано приміщення для 1-ї гімназії (№ 14; до 1857 тут розміщувався кадетський корпус). У 1856 побудовано будівлю 2-ї гімназії (№ 18, зараз телефонна станція). У 1839 вздовж лівої сторони бульвару було закладено Ботанічний сад університету. В 60-х роках біля Галицької площі (нині площа Перемоги) було побудовано оригінальну споруду з чавунних плит - Залізну церкву. В 1881 було вимощено проїжджу частину бульвару. В 1862-82 споруджено Володимирський собор, у 1885-86 - клініки університету (№ 13 та № 17), в 1880-90 - житлові будинки та приватні особняки. За радянських часів, у травні 1985 частину бульвару Тараса Шевченка (від площі Перемоги до Повітрофлотського шосе) було віднесено до новоствореного проспекту Перемоги (колишній Брест-Литовський проспект). На початку бульвару Тараса Шевченка (на Бессарабській площі) встановлено пам'ятник В. І. Леніну (Ульянову). У парці ім. Т. Г. Шевченка (на розі з вулицею Володимирська), встановлено пам'ятник Тарасу Шевченку. На розі з площею Перемоги розташовано готель «Либідь», універмаг «Україна», цирк. Весною 1984 було проведено т. зв. зелену реконструкцію бульвару. Замість 500 старих дерев висаджено 600 молодих тополь. Роботи виконувало управління «Киевзеленбуд».

Бульвар Тараса Шевченко пролегает от улицы Крещатик (Бессарабская площадь) до площади Победы. Возник в 30-х годах XIX века как Бульварная улица. Затем был переименован в Шоссейный бульвар, со временем - в Университетский, в 1869 - в Бибиковский бульвар (по фамилии киевского генерал-губернатора в 1837-52 Д. Г. Бибикова). С 1919 носит название бульвар Тараса Шевченко. Первые насаждения - липы и каштаны, появились в 1842, впоследствии они были заменены пирамидальными тополями. Продолжительное время единственным кирпичным строением на бульваре было административное здание, находившееся вне официальной черты города (ныне дом № 27, ПТУ). В 1850 было построено помещение для 1-й гимназии (№ 14; до 1857 здесь размещался кадетский корпус). В 1856 построено здание 2-й гимназии (№ 18, ныне телефонная станция). В 1839 вдоль левой стороны бульвара был заложен Ботанический сад университета. В 60-х годах возле Галицкой площади (ныне площадь Победы) было построено оригинальное сооружение из чугунных плит - Железная церковь. В 1881 была вымощена проезжая часть бульвара. В 1862-82 сооружён Владимирский собор, в 1885-86 - клиники университета (№ 13 и № 17), в 1880-90 - жилые дома и частные особняки. В советское время, в мае 1985 часть бульвара Тараса Шевченко (от площади Победы до Воздухофлотского шоссе) была отнесена к новосозданному проспекту Победы (бывший Брест-Литовский проспект). В начале бульвара Тараса Шевченко (на Бессарабской площади) установлен памятник В. И. Ленину (Ульянову). В парке им. Т. Г. Шевченко (на углу с улицей Владимирская), установлен памятник Тарасу Шевченко. На пересечении с площадью Победы расположены гостиница «Лыбедь», универмаг «Украина», цирк. Весной 1984 была проведена т. н. зелёная реконструкция бульвара. Вместо 500 старых деревьев высажено 600 молодых тополей. Работы выполняло управление «Киевзеленстрой».


"Гуманітарний" ("Жовтий") корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка
(бульвар Тараса Шевченка № 14).
Будівля колишньої Першої чоловічої гімназії. Споруджено в 1850-52, архітектор О. В. Беретті.


"Гуманитарный" ("Желтый") корпус Киевского национального университета имени Тараса Шевченко
(бульвар Тараса Шевченко № 14).
Здание бывшей Первой мужской гимназии. Построено в 1850-52, архитектор А. В. Беретти.


'Humanitarian' ('Yellow') corps of the National Taras Shevchenko University of the Kyiv. 14, Shevchenko Boulevard, Kyiv (Kiev).
Першу чоловічу гімназію було засновано в Києві в 1809 на базі Головного народного училища. За особливим статутом 1811 вона належала до вищих учбових закладів. В тому ж році гімназія переїхала з Подолу в Кловський палац. Її викладачами були історики М.Ф.Берлинський (до 1834 - директор), М.І.Костомаров. Серед вихованців - художник Н.Н.Ге, історик Н.В.Закревський, економіст Н.X.Бунге, поет Н.В.Гербель, скульптор П.П.Забіла (Забелло), історик літератури Н.І.Стороженко, мовознавець В.А.Розов, фольклорист і хоровий диригент А.І.Рубец, юрист, професор Київського університету А.В.Романович-Славатинський.
В 1857 гімназія переїхала в будівлю № 14 на Університетському бульварі (з 1869 - Бібіковський бульвар; з 1919 - бульвар Тараса Шевченка). З 1874 стала "класичною" гімназією. Тут навчалися письменники М.А.Булгаков, К.Г.Паустовський, академіки Е.В.Тарле, А.А.Богомолець, режисер і педагог І.П.Чужой (справжнє прізвище - Кожич), художник В.В.Левандовський, музичний теоретик і громадський діяч Б.Л.Яворський, А.В.Луначарський, А.В.Лисенко (брат композитора М. В. Лисенко). Окремі відгомони подій, що відбувалися в гімназії в 1917-19 роках, знайшли віддзеркалення в романі «Біла гвардія» і п'єсі «Дні Турбіних» М. А. Булгакова. В 1858-61 у цій будівлі жив у казенній квартирі М. І. Пирогов, а в 1919 - перший президент АН УРСР академік В. І. Вернадський.
З 1920 тут розміщувалися Всенародна бібліотека України та деякі кафедри Академії наук (зокрема, тут працювали академіки М.М.Крилов і Є.О.Патон). Після другої Світової війни в будівлі розміщувалися інститути історії, археології, літератури, мовознавства та інші установи.
З 1959 ця будівля - один із корпусів Київського університету.


Первая мужская гимназия была основана в Киеве в 1809 на базе Главного народного училища. Особым уставом 1811 она была отнесена к высшим учебным заведениям. В том же году гимназия переехала с Подола в Кловский дворец. Её преподавателями были историки М.Ф.Берлинский (до 1834 - директор), Н.И.Костомаров. Среди воспитанников - художник Н.Н.Ге, историк Н.В.Закревский, экономист Н.X.Бунге, поэт Н.В.Гербель, скульптор П.П.Забила (Забелло), историк литературы Н.И.Стороженко, языковед В.А.Розов, фольклорист и хоровой дирижёр А.И.Рубец, юрист, профессор Киевского университета А.В.Романович-Славатинский.
В 1857 гимназия переехала в здание № 14 на Университетском бульваре (с 1869 - Бибиковский бульвар; с 1919 - бульвар Тараса Шевченко). С 1874 стала "классической" гимназией. Здесь учились писатели М.А.Булгаков, К.Г.Паустовский, академики Е.В.Тарле, А.А.Богомолец, режиссёр и падагог И.П.Чужой (настоящая фамилия - Кожич), художник В.В.Левандовский, музыкальный теоретик и общественный деятель Б.Л.Яворский, А.В.Луначарский, А.В.Лысенко (брат композитора Н. В. Лысенко). Отдельные отголоски событий, происходивших в гимназии в 1917-19 годах, нашли отражение в романе «Белая гвардия» и пьесе «Дни Турбиных» М. А. Булгакова. В 1858-61 в этом здании жил в казённой квартире Н. И. Пирогов, а в 1919 - первый президент АН УССР академик В. И. Вернадский.
С 1920 здесь размещались Всенародная библиотека Украины и некоторые кафедры Академии наук (в частности, здесь работали академики Н.М.Крылов и Е.О.Патон). После второй Мировой войны в здании размещались институты истории, археологии, литературы, языковедения и другие учреждения.
С 1959 это здание - один из корпусов Киевского университета.


Пам’ятник І. Ю. Репіну.
Встановлено перед будівлею Національного музею російського мистецтва (вул. Терещенківська 9) на честь російського художника Іллі Юхимовича Ріпина. Виготовлений із граніту та бронзи, відкрито в 1984. Скульптор О. К. Комов.


Памятник И. Е. Репину.
Установлен перед зданием Национального музея русского искусства (ул. Терещенковская 9) в честь русского художника Ильи Ефимовича Репина.
Изготовлен из гранита и бронзы, открыт в 1984. Скульптор О. К. Комов.


Фото Киева. По бульвару Тараса Шевченко. Владимирский Собор. Главный фасад.
Фото квітня 2005 року.
Володимирський Собор (бульвар Тараса Шевченка № 20). Головний фасад.
Володимирський Собор - православний собор у Києві, Патріарший кафедральний собор Української Православної церкви Київського Патріархату.
Було збудовано у 1862-1882 роках. Первинний проект склали архітектори І. В. Штром і П. І. Спарро, пізніше його переробив архітектор О. В. Беретті. У спорудженні собору брали участь архітектори Р. Б. Бернгардт, К. Я. Маєвський і В. Н. Ніколаєв.
Володимирський собор споруджено у формах російсько-візантійського стилю. Собор у плані - традиційний давньоруський шестистовпний триапсидний храм, що увінчано, проте, сімома куполами. Розміри: 29,85х54,93 м; висота до хреста головного куполу - 48,99 м.


Владимирский Собор (бульвар Тараса Шевченко № 20). Главный фасад.
Владимирский Собор - православный собор в Киеве, Патриарший кафедральный собор Украинской Православной церкви Киевского Патриархата.
Был сооружён в 1862-1882 годах. Первичный проект составили архитекторы И. В. Штром и П. И. Спарро, позднее его переработал архитектор А. В. Беретти. В сооружении собора участвовали архитекторы Р. Б. Бернгардт, К. Я. Маевский и В. Н. Николаев.
Владимирский собор сооружён в формах русско-византийского стиля. Собор в плане - традиционный древнерусский шестистолпный трёхапсидный храм, но увенчанный семью куполами. Размеры: 29,85х54,93 м; высота до креста главного купола - 48,99 м.

St Volodymyr's Cathedral is a cathedral in the centre of Kyiv. It is the mother cathedral of the Ukrainian Orthodox Church of the Kyiv Patriarchate. The cathedral was built in 1862-1882. Wall paintings inside the cathedral have great artistic value. They were fulfilled in 1885-1896 by a group of famous painters V. M. Vasnetsov, V. D. Zamyraylo, M. A. Vrubel and others under the supervision of Professor A. Prahov.


Фото Киева. По бульвару Тараса Шевченко. Владимирский Собор. Фото квітня 2005 року.
Володимирський Собор (бульвар Тараса Шевченка № 20).
Особливу художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які в 1885-1896 роках російські художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, М. О. Врубель, українські - В. Д. Замирайло, С. П. Костенко, М. К. Пимоненко, польські - П. О. Сведомський, В. О. Котарбінський.
Оздоблювальні роботи велися під загальним керівництвом професора А. В. Прахова (він автор проекту низки архітектурних деталей інтер'єру, зокрема - бронзових вхідних дверей; модель фігури княгині Ольги виконано скульптором Р. Р. Бахом, князя Володимира - скульптором Г. Р. Залеляном).


Владимирский Собор (бульвар Тараса Шевченко № 20).
Особую художественную ценность имеют внутренние настенные росписи, которые в 1885-1896 годах русские художники В. М. Васнецов, М. В. Нестеров, М. А. Врубель, украинские - В. Д. Замирайло, С. П. Костенко, Н. К. Пимоненко, польские - П. А. Сведомский, В. А. Котарбиньский.
Художественные работы велись под общим руководством профессора А. В. Прахова (он автор проекта ряда архитектурных деталей интерьера, в т. ч. - бронзовых входных дверей; модель фигуры княгини Ольги выполнена скульптором Р. Р. Бахом, князя Владимира - скульптором Г. Р. Залеляном).


Васнецов розписував також головний неф собору, в якому значне місце займають історичні композиції - «Хрещення киян» і «Хрещення Володимира», портрети канонізованих святих: князя Володимира, Андрія Боголюбського, Олександра Невського, княгині Ольги та ін. Іконостаси в бокових нефах, дві композиції - «Різдво» та «Воскресіння» на стінах хорів і «Богоявлення» в хрещальні - роботи М. В. Нестерова. П. О. Сведомському належать композиції «Таємна вечеря», «В'їзд до Єрусалиму», «Суд Пілата»; В. О. Котарбінському - «Вознесіння» та ін. Орнаменти, що покривають вільний простір, виконали українські майстри (за винятком правого нефу, що був розписаний М. О. Врубелем). Мозаїчні зображення на фасадах виконані під керівництвом художника А. Н. Фролова. Художня мозаїка всередині собору - венеціанськими майстрами. У 1946-1952 роках розписи Володимирського собору було реставровано (під керівництвом художника Л. П. Калениченка).
Ще про Володимирський собор - в серії «Від Володимирської гірки до Володимирського собору».


Васнецов расписывал также главный неф собора, в котором значительное место занимают исторические композиции - «Крещение киевлян» и «Крещение Владимира», портреты канонизированных святых: князя Владимира, Андрея Боголюбского, Александра Невского, княгини Ольги и др. Иконостасы в боковых нефах, две композиции - «Рождество» и «Воскресение» на стенах хоров и «Богоявление» в крещальне - работы М. В. Нестерова. П. А. Сведомскому принадлежат композиции «Тайная вечеря», «Въезд в Иерусалим», «Суд Пилата»; В. А. Котарбиньскому - «Вознесение» и др. Орнаменты, покрывающие свободное пространство, выполнили украинские мастера (за исключением правого нефа, расписанного М. А. Врубелем). Мозаичные изображения на фасадах выполнены под руководством художника А. Н. Фролова. Художественная мозаика внутри собора - венецианскими мастерами. В 1946-1952 годах росписи Владимирского собора были реставрированы (под руководством художника Л. П. Калениченко).
Еще о Владимирском Соборе - в серии «От Владимирской горки до Владимирского собора».


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 22-24, пам'ятка архітектури, 1906 рік.
Будівля колишнього Комерційного інституту, споруджено за проектом професора А. В. Кобелева й архітектора В. А. Обремського Зараз - головний корпус Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
Комерційний інститут. Було відкрито в Києві 1908 на базі Вищих комерційних курсів. Набув прав вищого учбового закладу в 1912. В інституті було два відділи - комерційне й економічне, низка підвідділів, лабораторії, музей товарознавства, бібліотека. Директором Комерційного інституту з часу заснування був професор М. В. Довнар-Запольський. Педагогічну роботу вели здебільшого професори Університету та Політехнічного інституту (Д. А. Граве, К. Г. Воблий, Н. Б. Делоне, К. Г. Дементьєв та інші). Інститут видавав наукові записки. 1914 у Комерційному інституті налічувалося близько 4 тис. студентів. У 1920 був реорганізований в Інститут народного господарства ім. Євгенії Бош. Комерційний інститут знаходився в будинку № 26 на нинішній вул. Воровського та в будинку № 22-24 на Бібіковському бульварі.


Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 22-24, памятник архитектуры, 1906 год.
Здание бывшего Коммерческого института, построено по проекту профессора А. В. Кобелева и архитектора В. А. Обремского Ныне - главный корпус Национального педагогического университета имени Г. П. Драгоманова.
Коммерческий институт. Был открыт в Киеве в 1908 на базе Высших коммерческих курсов. Получил права высшего учебного заведения в 1912. При институте имелись два отдела - коммерческое и экономическое, ряд подотделов, лаборатории, музей товароведения, библиотека. Директором Коммерческого института со времени основания был профессор М. В. Довнар-Запольский. Педагогическую работу вели в основном профессора Университета и Политехнического института (Д. А. Граве, К. Г. Воблый, Н. Б. Делоне, К. Г. Дементьев и другие). Институт издавал научные записки. В 1914 в Коммерческом институте насчитывалось около 4 тыс. студентов. В 1920 был реорганизован в Институт народного хозяйства им. Евгении Бош. Коммерческий институт находился в доме № 26 на нынешней ул. Воровского и в доме № 22-24 на Бибиковском бульваре.


15 липня 1920 на базі Київського університету Св. Володимира та Вищих жіночих курсів було створено Київський вищий інститут народної освіти (ІНО), якому радою професорів було присвоєно ім'я видатного українського вченого, культурного та громадського діяча М. П. Драгоманова. Згодом, у тому ж році, в інститут були влиті народні університети, географічний, фребелівський та вчительський інститути, а також приватні жіночі педагогічні курси. У 1930 один із факультетів ІНО було реорганізовано в Інститут соціального виховання («соцвиха»). З 1934 функціонував як Педагогічний інститут. У 1936 інституту було присвоєно ім'я А. М. Горького.
З осені 1989 року колектив ВУЗу став активно домагатися повернення інститутові несправедливо відібраного за радянських часів імені Михайла Петровича Драгоманова. Боротьба за демократизацію суспільно-політичного життя, наростання національно-визвольних рухів, сприяли зростанню національної свідомості молоді. Зокрема, студенти інституту, активні учасники масового голодування-протесту в жовтні 1990 на майдані Незалежності, демонстративно писали на своїх наметах: "Київський державний педагогічний інститут імені М. П. Драгоманова". Усі ці вимоги й акції завершилися перемогою справедливості: в 1993 році інститутові було повернуто ім'я видатного українського вченого-енциклопедиста, борця за вільну українську школу М. П. Драгоманова. Тоді ж за результатами акредитації ВУЗові було надано статус університету та присвоєно нову назву - «Український державний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова».


15 июля 1920 г. на базе Киевского университета Св. Владимира и Высших женских курсов был создан Киевский высший институт народного образования (ИНО), которому советом профессоров было присвоено имя выдающегося украинского ученого, культурного и общественного деятеля М. П. Драгоманова. Впоследствии, в том же году, в институт были влиты народные университеты, географический, фребелевский и учительский институты, а также частные женские педагогические курсы. В 1930 один из факультетов ИНО реорганизован в Институт социального воспитания («соцвоса»). С 1934 функционировал как Педагогический институт. В 1936 институту было присвоено имя А. М. Горького.
С осени 1989 года коллектив ВУЗа стал активно добиваться возвращения институту несправедливо отобранного в советское время имени Михаила Петровича Драгоманова. Борьба за демократизацию общественно-политической жизни, нарастание национально-освободительных движений, способствовали росту национального сознания молодежи. В частности, студенты института, активные участники массовой голодовки-протеста, в октябре 1990 года на площади Независимости демонстративно писали на своих палатках: "Киевский государственный педагогический институт имени М. П. Драгоманова". Все эти требования и акции завершились победой справедливости: в 1993 году институту было возвращено имя выдающегося украинского ученого-энциклопедиста, борца за свободную украинскую школу М. П. Драгоманова. Тогда же по результатам аккредитации ВУЗу был дан статус университета и присвоено новое название - «Украинский государственный педагогический университет имени М. П. Драгоманова».


Пам'ятна дошка на головному корпусі Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова (вул. Пирогова 9, на розі з бульваром Тараса Шевченка).
На дошці - написи (українською мовою):
«У цьому будинку з 19.XI.1917 по 18.I.1918 рр. формувався Галицько-Буковинський курінь Січових Стрільців.
Нач.штабу Андрій Мельник. Командант Евген Коновалець.
Заходом УСГ (Канада)».

Мемориальная доска на главном корпусе Национального педагогического университета им. М. П. Драгоманова (ул. Пирогова 9, на пересечении с бульваром Тараса Шевченко).
На доске - надписи (на украинском языке):
«В этом доме с 19.XI.1917 по 18.I.1918 гг. формировался Галицко-Буковинский курень Сечевых Стрельцов.
Нач.штаба Андрей Мельник. Командир Евгений Коновалец.
Предпринято УСГ (Канада)».


Пам'ятник М. П. Драгоманову.
На п'єдесталі пам'ятнику - надпис:
«Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895)».
Драгоманов Михайло Петрович (18/30.09.1841 - 20.06/02.07.1895) - історик, публіцист, соціолог, філософ, громадський діяч. Народився в м. Гадячі на Полтавщині у дворянській родині. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії та на історико-філологічному факультеті Університету Св. Володимира, який закінчив 1863 р. У 1864-75 рр. викладав тут історію, вів резонансну публіцистичну діяльність, став одним із лідерів Київської Громади. Видав разом із В. Антоновичем двотомник "Исторические песни малорусского народа" (1874-75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876).


Памятник М. П. Драгоманову.
На пьедестале памятника - надпись:
«Драгоманов Михайло Петрович (1841-1895)».
Драгоманов Михаил Петрович (18/30.09.1841 - 20.06/02.07.1895) - историк, публицист, социолог, философ, общественный деятель. Родился в г. Гадчи на Полтавщине в дворянской семье. Учился в Гадяцком уездном училище, Полтавской гимназии и на историко-филологическом факультете Университета Св. Владимира, который закончил в 1863 г. В 1864-75 гг. преподавал тут историю, вел резонансную публицистическую деятельность, стал одним из лидеров Киевского Общества. Издал вместе с В. Антоновичем двухтомник "Исторические песни малорусского народа" (1874-75), "Малорусские народные предания и рассказы" (1876).
Драгоманов Михайло Петрович був вимушений емігрувати після репресивного звільнення з університету, в 1876-89 рр. плідно й активно працював у Женеві як політик, науковець, видавець і публіцист, видавав збірник і журнал "Громада" (1878-1882), серії позацензурних брошур і книг українських та російських авторів, разом з С. Подолинським і М. Павликом створив "Женевський гурток" - перший український соціалістичний осередок; здійснював - через М. Павлика та І. Франка - визначальний вплив на український радикальний рух у Галичині. 1885 року через його ліві погляди Драгоманова було позбавлено підтримки київських "українофілів" і він почав ще тісніше співпрацювати з галицькими молодими інтелігентами у розробленні теоретичних засад радикального руху й філософії національної ідеї. Написав праці: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881-82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889) та ін. З 1889 і до смерті працював професором Софійського університету. Людина різнобічного обдарування, Драгоманов зробив вагомий внесок в історію, літературну критику й літературознавство, етнографію і фольклористику, політологію й соціологію, філософію політики і філософію історії.

Драгоманов Михаил Петрович был вынужден эмигрировать после репрессивного увольнения из университета, в 1876-89 гг. плодотворно и активно работал в Женеве как политик, ученый, издатель и публицист, издавал сборник и журнал "Общество" (1878-1882), серии внецензурных брошюр и книг украинских и российских авторов, вместе с С. Подолинским и М. Павликом создал "Женевский кружок" - первую украинскую социалистическую ячейку; осуществлял - через М. Павлика и И. Франка - определяющее влияние на украинское радикальное движение в Галичине. В 1885 году из-за своих левых взглядов Драгоманов был лишен поддержки киевских "украинофилов" и он начал еще теснее сотрудничать с галицкими молодыми интеллигентами в разработке теоретических основ радикального движения и философии национальной идеи. Написал труды: "Переднє слово до "Громади" (1878), "Пропащий час" (1878), "Шевченко, українофіли і соціалізм" (1879), "Историческая Польша и великорусская демократия" (1881-82), "Вольный союз" (1884), "Либерализм й земство в России" (1889) и др. С 1889 и до смерти работал профессором Софийского университета. Человек разносторонней одаренности, Драгоманов сделал весомый вклад в историю, литературную критику и литературоведение, этнографию и фольклористику, политологию и социологию, философию политики и философию истории.


Ботанічний сад імені академіка А. В. Фоміна - науково-дослідна установа Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Знаходиться за головним корпусом університету, між бульваром Т. Шевченка та вулицями Л. Толстого, Вєтрова та Комінтерну.

Ботанический сад имени академика А. В. Фомина - научно-исследовательское учреждение Киевского университета им. Т. Г. Шевченко. Находится за главным корпусом университета, между бульваром Т. Шевченко и улицами Л. Толстого, Ветрова и Коминтерна.


Площа саду - 22,5 га. Закладений 1839 року на пустирі, в глибоких ярах і на пагорбах. Для створення саду були привезені колекції рослин із Ботанічного саду Кременецького ліцею, а також використані рослини, що вирощені з насіння, надісланого вітчизняними та зарубіжними ботанічними садами. У 1846-1849 було споруджено оранжерейний комплекс, в якому розміщені колекції тропічних і субтропічних рослин. У колекціях Ботанічного саду налічується близько 10 тисяч видів, форм і сортів рослин. У оранжерейному комплексі зібрано велику кількість тропічних і субтропічних рослин, в т.ч. найстаріші в колишньому Радянському Союзі екземпляри пальм, для яких у 1977 році було споруджено найвищий у світі 30-метровий кліматрон. Колекція кактусів та інших сукулентів налічує близько 2 тисяч видів і є найбільшою в колишньому Радянському Союзі. У відкритому ґрунті виростають багато реліктових і ендемічних видів рослин з різних районів світу. Наукові відділи Ботанічного саду ведуть дослідження в галузі інтродукції й акліматизації рослин, займаються питаннями охорони, збагачення та раціонального використання рослинних ресурсів тощо. В Ботанічному саду в різний час працювали відомі вчені: Р. Е. Траутфеттер, А. С. Рогович, І. Ф. Шмальгаузен, А. В. Фомін, С. Г. Навашин, Н. Г. Холодний, Д. К. Зеров, І. П. Білоконь та інші.
На фасадах будівель Ботанічного саду встановлено меморіальні дошки Навашину С. Г. і Фоміну А. В. У серпні 1874 в Ботанічному саду для учасників 3-го археологічного з'їзду відбувся виступ кобзаря Остапа Вересая.
Цікаво, що у Києві розташовано відразу три ботанічні сади загальнодержавного значення: Національний Ботанічний сад ім. М. Гришка (площа - 130 га), ботанічний сад ім. академіка Фоміна (22,5 га), ботанічний сад національного аграрного університету (53 га).


Площадь сада - 22,5 га. Заложен в 1839 на пустыре, в глубоких оврагах и на холмах. Для создания сада были привезены коллекции растений из Ботанического сада Кременецкого лицея, а также использованы растения, выращенные из семян, присланных отечественными и зарубежными ботаническими садами. В 1846-1849 был сооружён оранжерейный комплекс, в котором размещены коллекции тропических и субтропических растений. В коллекциях Ботанического сада насчитывается около 10 тысяч видов, форм и сортов растений. В оранжерейном комплексе собрано большое количество тропических и субтропических растений, в т.ч. старейшие в бывшем Советском Союзе экземпляры пальм, для которых в 1977 году был построен самый высокий в мире 30-метровый климатрон. Коллекция кактусов и других суккулентов насчитывает около 2 тысяч видов и является крупнейшей в бывшем Советском Союзе. В открытом грунте произрастают многие реликтовые и эндемичные виды растений из разных районов мира. Научные отделы Ботанического сада ведут исследования в области интродукции и акклиматизации растений, занимаются вопросами охраны, обогащения и рационального использования растительных ресурсов и т.п. В Ботаническом саду в разное время работали известные учёные: Р. Э. Траутфеттер, А. С. Рогович, И. Ф. Шмальгаузен, А. В. Фомин, С. Г. Навашин, Н. Г. Холодный, Д. К. Зеров, И. П. Белоконь и др.
На фасадах зданий Ботанического сада установлены мемориальные доски Навашину С. Г. и Фомину А. В. В августе 1874 в Ботаническом саду для участников 3-го археологического съезда состоялось выступление кобзаря Остапа Вересая.
Любопытно, что в Киеве расположены сразу три ботанических сада общегосударственного значения: Национальный Ботанический сад им. М. Гришко (площадь - 130 га), ботанический сад им. академика Фомина (22,5 га), ботанический сад национального аграрного университета (53 га).


Паркова скульптура «Навала» (скульптор В. Селівер).
Пам'ятник встановлено 1985 року на території Ботанічного саду імені академіка А. В. Фоміна на честь студентів та викладачів Київського університету, що загинули 1941 року захищаючи Київ.


Парковая скульптура «Нашествие» (скульптор В. Селивер).
Памятник установлен в 1985 году на территории Ботанического сада имени академика А. В. Фомина в честь студентов и преподавателей Киевского университета, погибших в 1941 году, защищая Киев.


Ботанічний сад імені академіка А. В. Фоміна, «Сад магнолій».
На ділянці «Сад магнолій» ростуть реліктові гарноквітучі листопадні магнолії.
Магнолії - релікти третинного періоду. Збереглися у флорі Північної Америки та Східної Азії. Охороняються законом. Декоративні, лікарські та ефірно-олійні рослини.


Ботанический сад имени академика А. В. Фомина, «Сад магнолий».
На участке «Сад магнолий» растут реликтовые красивоцветущие листопадные магнолии.
Магнолии - реликты третичного периода. Сохранились в флоре Северной Америки и Восточной Азии. Охраняются законом. Декоративные, лекарственные и эфирно-масляные растения.


Ботанічний сад імені академіка А. В. Фоміна,
«Сад магнолій». Магнолія Суланжа

(Magnoliaceae. Magnolia soulangiana "Alexandrina").


Ботанический сад имени академика А. В. Фомина,
«Сад магнолий». Магнолия Суланжа
.


Ботанічний сад імені академіка А. В. Фоміна,
«Сад магнолій». Магнолія Суланжа

(Magnoliaceae. Magnolia soulangiana "Lennei alba").


Ботанический сад имени академика А. В. Фомина,
«Сад магнолий». Магнолия Суланжа
.


Ботанічний сад імені академіка А. В. Фоміна,
«Сад магнолій». Магнолія Суланжа

(Magnoliaceae. Magnolia soulangiana "Lennei alba").


Ботанический сад имени академика А. В. Фомина,
«Сад магнолий». Магнолия Суланжа
.


Ботанічний сад імені академіка А. В. Фоміна,
«Сад магнолій». Магнолія Зірчаста
.


Ботанический сад имени академика А. В. Фомина,
«Сад магнолий». Магнолия Звездчатая
.


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 34, пам'ятка архітектури 1879 р.
(на розі з вул. Михайла Коцюбинського).
Ця будівля - колишній особняк М. І. Терещенко. Споруджено її в стилі т.з. «венеціанської готики».


Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 34, памятник архитектуры 1879 г. (на углу с ул. Михаила Коцюбинского).
Это здание - бывший особняк М. И. Терещенко. Построено в стиле т.н. «венецианской готики».


Будинок за адресою вул. Михайла Коцюбинського 8, пам'ятка архітектури 1864 р.
Колись це був житловий будинок, зараз цю будівлю займає посольство Румунії.


Здание по адресу ул. Михаила Коцюбинского 8, памятник архитектуры 1864 г.
Когда-то это был жилой дом, сейчас это здание занимает посольство Румынии.


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 36/14,
пам'ятка архітектури 1873 р.
(на розі з вул. Михайла Коцюбинського)
Ця будівля - колишній готель «Київ», зараз - житловий будинок.


Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 36/14,
памятник архитектуры 1873 г.
(на углу с ул. Михаила Коцюбинского)
Это здание - бывшая гостиница «Киев», ныне - жилой дом.


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 36а.

Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 36а.


Пам’ятник командарму М. О. Щорсу на розі бульвару Тараса Шевченка та вулиці Комінтерну.
Відкрито 30 квітня 1954, скульптори М. Г. Лисенко, Н. М. Суходолов і В. З. Бородай, архітектори А. В. Власов і А. І. Заваров. Бронзову кінну статую радянського полководця встановлено на гранітному п’єдесталі (висота - 6,5 м); карниз і фриз прикрашені барельєфами, із зображеннями епізодів періоду громадянської війни на території Україні. Загальна висота пам'ятника - 13,8 м.
Раніше (1872-1926 роки) на цьому місці було встановлено пам’ятник графу О. О. Бобринському, який керував будівництвом першої залізниці до Києва. Автори пам’ятника О. О. Бобринському - академік архітектури І. Шредер та скульптор І. Монігетті. Бронзовий граф, загорнутий у римську тогу (символ невтомних пошуків та подвижництва), спершись ногою на залізничну рейку, дивився у бік залізничного вокзалу. Постамент було виконано з місцевого граніту та лабрадориту. О. О. Бобринський був одним з фундаторів залізниці Російської імперії. З його участю закладався колійний зв’язок між Санкт-Петербургом та Царським Селом, а в Києві, вже після смерті графа, в 1870 році було відкрито сполучення між Києвом та Балтою. Для пам’ятника Щорсу було використано гранітний п’єдестал пам’ятника О. О. Бобринському.


Памятник командарму Н. А. Щорсу на пересечении бульвара Тараса Шевченко и улицы Коминтерна.
Открыт 30 апреля 1954, скульпторы М. Г. Лысенко, Н. М. Суходолов и В. З. Бородай, архитекторы А. В. Власов и А. И. Заваров.
Бронзовая конная статуя советского полководца установлена на гранитном пьедестале (высота - 6,5 м); карниз и фриз украшены барельефами, на которых отражены эпизоды периода гражданской войны на территории Украины. Общая высота памятника - 13,8 м.
Ранее (1872-1926 годы) на этом месте был установлен памятник графу А. А. Бобринскому, руководившему строительством первой железной дороги к Киеву. Авторы памятника А. А. Бобринскому - академик архитектуры И. Шредер и скульптор И. Монигетти. Бронзовый граф, завернутый в римскую тогу (символ неустанных исканий и подвижничества), опершись ногой на железнодорожный рельс, смотрел в сторону железнодорожного вокзала. Постамент был выполнен из местного гранита и лабрадорита. А. А. Бобринский был одним из основателей железных дорог Российской империи. С его участием закладывался рельсовый путь между Санкт-Петербургом и Царским Селом, а в Киеве, уже после смерти графа, в 1870 году было открыто сообщение между Киевом и Балтой. Для памятника Щорсу был использован гранитный пьедестал памятника А. А. Бобринскому.


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 19/2
(на розі з вул. Комінтерну)


Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 19/2
(на углу с ул. Коминтерна)


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 46.

Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 46.


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 48а, пам'ятка архітектури 1901-1906 рр.

Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 48а, памятник архитектуры 1901-1906 гг.


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 23, пам'ятка архітектури 1908 р.
Тут знаходилася жіноча гімназія М. В. Клуссинш.


Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 23, памятник архитектуры 1908 г.
Тут находилась женская гимназия М. В. Клуссинш.


Будинок за адресою бульвар Тараса Шевченка 31, пам'ятка архітектури початку XX ст. (житловий будинок).
У квітні 1909 у цьому будинку зупинявся І. Я. Франко.


Здание по адресу бульвар Тараса Шевченко 31, памятник архитектуры начала XX в. (жилой дом).
В апреле 1909 года в этом доме останавливался И. Я. Франко.


Будинок за адресою вул. Саксаганського 147/5 (на розі з вул. Старовокзальна).

Здание по адресу ул. Саксаганского 147/5 (на углу с ул. Старовокзальная).


Панорама площі Перемоги від бульвару Тараса Шевченка.

Панорама площади Победы от бульвара Тараса Шевченко.



Першоджерела:
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Інформаційні таблиці Ботанічного саду імені академіка А. В. Фоміна.
# Сайт «OtherSide» («Інший Бік»), стаття «Вокзал», Cергій Грабар, 29.08.2006.




Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:



















Цей розділ обов`язково буде розширюватись та періодично поповнюватись. Заходьте!

Этот раздел обязательно будет расширяться и периодически пополняться. Заходите!






Усі права застережено. © 2003-2016 Сергій Клименко




Rambler's Top100