Свята Успенська Києво-Печерська Лавра (вид з Гідропарку).
У «Повісті минулих літ» під 1051р. говориться, що якийсь чоловік з міста Любеча, на Чернігівщині, подався на Афон у Грецію, де був пострижений у ченці під ім`ям Антонія, після чого повернувся на батьківщину й опинився в Києві. Тут, після довгого блукання по монастирях, оселився в печері, викопаній пресвітером Іларіоном, що згодом став митрополитом.
Незабаром Антоній прославився своїм печерним життям і знайшов серед ченців багато послідовників. Коли їх стало вже дванадцятеро, Антоній призначив їм ігуменом Варлаама, а сам подався на сусідню гору і викопав там другу печеру, що нині зветься Ближньою. Там-таки, за свідченням літописця, засновник монастиря й помер. Згодом, коли з дозволу князя Ізяслава Ярославовича, на горі було побудовано надпечерний монастир, його (оскільки раніше ченці жили в печері) прозвали "Печерський монастир".
Отже, Печерський монастир як чернеча громада почав своє існування в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого, митрополичого служіння святого Іларіона, ігуменства Варлаама при активній участі Антонія.
Святая Успенская Киево-Печерская Лавра (вид с Гидропарка).
The Kyiv (Kiev) St. Lavra Pechersk (Cave) Monastery of the Assumption. The view from the Dnipro River.
У «Повісті минулих літ» під 1051р. говориться, що якийсь чоловік з міста Любеча, на Чернігівщині, подався на Афон у Грецію, де був пострижений у ченці під ім`ям Антонія, після чого повернувся на батьківщину й опинився в Києві. Тут, після довгого блукання по монастирях, оселився в печері, викопаній пресвітером Іларіоном, що згодом став митрополитом.
Незабаром Антоній прославився своїм печерним життям і знайшов серед ченців багато послідовників. Коли їх стало вже дванадцятеро, Антоній призначив їм ігуменом Варлаама, а сам подався на сусідню гору і викопав там другу печеру, що нині зветься Ближньою. Там-таки, за свідченням літописця, засновник монастиря й помер. Згодом, коли з дозволу князя Ізяслава Ярославовича, на горі було побудовано надпечерний монастир, його (оскільки раніше ченці жили в печері) прозвали "Печерський монастир".
Отже, Печерський монастир як чернеча громада почав своє існування в стольному граді Києві за князювання Ярослава Мудрого, митрополичого служіння святого Іларіона, ігуменства Варлаама при активній участі Антонія.
Святая Успенская Киево-Печерская Лавра (вид с Гидропарка).
The Kyiv (Kiev) St. Lavra Pechersk (Cave) Monastery of the Assumption. The view from the Dnipro River.
Свята Успенська Києво-Печерська Лавра. Вид з Дніпровського узвозу; праворуч -
парк Вічної Слави (історична місцевість
Берестів).
Святая Успенская Киево-Печерская Лавра. Вид с Днепровского спуска; справа - парк Вечной Славы (историческая местность Берестов).
В «Повести временных лет» под 1051г. говорится, что какой-то человек из города Любеч, на Черниговщине, подался на Афон в Грецию, где был пострижен в монахи под именем Антония, после чего вернулся на родину и оказался в Киеве. Тут, после долгих скитаний по монастырям, поселился в пещере, выкопанной пресвитером Илларионом, который позднее стал митрополитом.
Вскоре Антоний прославился своей пещерной жизнью и нашел среди монахов много последователей. Когда их стало уже двенадцать, Антоний назначил им игуменом Варлаама, а сам подался на соседнюю гору и выкопал там другую пещеру, которая ныне называется Ближней. Там же, по свидетельству летописца, основатель монастыря и умер. Позднее, когда с разрешения князя Изяслава Ярославовича, на горе был построен надпещерный монастырь, его (поскольку ранее монахи жили в пещере) прозвали "Печерский монастырь".
Таким образом, Печерский монастырь как монашеское сообщество начала свое существование году в стольном граде Киеве во время княжения Ярослава Мудрого, митрополичьего служения святого Иллариона, игуменства Варлаама при активном участии Антония.
Kyiv Pechery Lavra again attracts thousands of pilgrims from all orthodox countries and visitors from all over the world.
The Lavra Cave Monastery founded in 1051 by monks is situated picturesquely on a highland overlooking the Dnipro River. It boasts numerous churches, bell tower and miles of underground tunnels (caves) with ancient crypts and ecclesiastical objects.
The Museum of the Historical Treasures & Jewellery is placed on the grounds of Lavra.
Святая Успенская Киево-Печерская Лавра. Вид с Днепровского спуска; справа - парк Вечной Славы (историческая местность Берестов).
В «Повести временных лет» под 1051г. говорится, что какой-то человек из города Любеч, на Черниговщине, подался на Афон в Грецию, где был пострижен в монахи под именем Антония, после чего вернулся на родину и оказался в Киеве. Тут, после долгих скитаний по монастырям, поселился в пещере, выкопанной пресвитером Илларионом, который позднее стал митрополитом.
Вскоре Антоний прославился своей пещерной жизнью и нашел среди монахов много последователей. Когда их стало уже двенадцать, Антоний назначил им игуменом Варлаама, а сам подался на соседнюю гору и выкопал там другую пещеру, которая ныне называется Ближней. Там же, по свидетельству летописца, основатель монастыря и умер. Позднее, когда с разрешения князя Изяслава Ярославовича, на горе был построен надпещерный монастырь, его (поскольку ранее монахи жили в пещере) прозвали "Печерский монастырь".
Таким образом, Печерский монастырь как монашеское сообщество начала свое существование году в стольном граде Киеве во время княжения Ярослава Мудрого, митрополичьего служения святого Иллариона, игуменства Варлаама при активном участии Антония.
Kyiv Pechery Lavra again attracts thousands of pilgrims from all orthodox countries and visitors from all over the world.
The Lavra Cave Monastery founded in 1051 by monks is situated picturesquely on a highland overlooking the Dnipro River. It boasts numerous churches, bell tower and miles of underground tunnels (caves) with ancient crypts and ecclesiastical objects.
The Museum of the Historical Treasures & Jewellery is placed on the grounds of Lavra.
Троїцька надбрамна церква (1106-1108) Києво-Печерської Лаври. Реконструкція 30-х рр. XVIII ст.
Троїцьку надбрамну церкву в системі укріплень Києво-Печерського монастиря було збудовано над головним входом до монастиря на кошти князя-ченця Миколи Святоші - Луцького князя Святослава, сина чернігівського князя Давида Святославича. Сама церква знаходиться на другому поверсі над брамою. Масивні стовпи розділяють інтер’єр церкви на три нефи, кожен з яких має апсиди сферичної форми зі східного боку (апсиди можна побачити тільки з середини — зовнішні стіни рівні). Декілька вузьких вікон, що прорізають стіни, та загальний візуальний ефект руху вгору, створюють відчуття піднесеної легкості. Конструкція церкви несе відбиток типового будівництва церков 11 — 12 сторіччя, яке було поширене за часів Київської Русі. Хоча споруда на початку XVIII ст. перебудовувалася, добре зберігся фундамент давньоруської кам`яної кладки на південному мурі.
Троицкая надвратная церковь (1106-1108) Киево-Печерской Лавры. Реконструкция 30-х гг. XVIII ст.
Троицкая надвратная церковь в системе укреплений Киево-Печерского монастыря была построена над главным входом в монастырь на средства князя-монаха Николы Святоши - Луцкого князя Святослава, сына черниговского князя Давида Святославовича. Сама церковь находится на втором этаже над воротами. Массивные колонны разделяют интерьер церкви на три нефа, каждый из которых имеет апсиды сферической формы с восточной стороны (апсиды можно увидеть только изнутри — внешние стены ровные). Несколько узких окон, прорезающих стены, и общий визуальный эффект устремленности вверх, создают ощущение возвышенной легкости. Конструкция церкви несет отпечаток типового строительства церквей XI-XII веков, распространенного во времена Киевской Руси. Хоть сооружение в начале XVIII ст. перестраивалось, хорошо сохранился фундамент древнерусской каменной кладки на южной стене.
The Trinity Churh (1106-1108) of the Kyiv (Kiev) Pechersk Monastery of the Caves.
Троїцьку надбрамну церкву в системі укріплень Києво-Печерського монастиря було збудовано над головним входом до монастиря на кошти князя-ченця Миколи Святоші - Луцького князя Святослава, сина чернігівського князя Давида Святославича. Сама церква знаходиться на другому поверсі над брамою. Масивні стовпи розділяють інтер’єр церкви на три нефи, кожен з яких має апсиди сферичної форми зі східного боку (апсиди можна побачити тільки з середини — зовнішні стіни рівні). Декілька вузьких вікон, що прорізають стіни, та загальний візуальний ефект руху вгору, створюють відчуття піднесеної легкості. Конструкція церкви несе відбиток типового будівництва церков 11 — 12 сторіччя, яке було поширене за часів Київської Русі. Хоча споруда на початку XVIII ст. перебудовувалася, добре зберігся фундамент давньоруської кам`яної кладки на південному мурі.
Троицкая надвратная церковь (1106-1108) Киево-Печерской Лавры. Реконструкция 30-х гг. XVIII ст.
Троицкая надвратная церковь в системе укреплений Киево-Печерского монастыря была построена над главным входом в монастырь на средства князя-монаха Николы Святоши - Луцкого князя Святослава, сына черниговского князя Давида Святославовича. Сама церковь находится на втором этаже над воротами. Массивные колонны разделяют интерьер церкви на три нефа, каждый из которых имеет апсиды сферической формы с восточной стороны (апсиды можно увидеть только изнутри — внешние стены ровные). Несколько узких окон, прорезающих стены, и общий визуальный эффект устремленности вверх, создают ощущение возвышенной легкости. Конструкция церкви несет отпечаток типового строительства церквей XI-XII веков, распространенного во времена Киевской Руси. Хоть сооружение в начале XVIII ст. перестраивалось, хорошо сохранился фундамент древнерусской каменной кладки на южной стене.
The Trinity Churh (1106-1108) of the Kyiv (Kiev) Pechersk Monastery of the Caves.
Велика дзвіниця Києво-Печерської Лаври, пам'ятник архітектури.
Споруджено в 1731-1744 за проектом архітектора І. Г. Шеделя. Розписуючись в отриманні гонорару, він по-німецьки приписав: «Тебе, величаве творіння, що споруджене моєю уявою й енергією, зустрінуть урочисто нащадки». В будівництві приймали участь місцеві майстри С. Ковнір, І. Рубашевський, родина Горохів й інші. Велика дзвіниця - восьмигранна в плані чотириярусна башта (висота - 96,52 м) з позолоченим куполом. Діаметр основи дзвіниці - 28,8 м, товщина стін першого ярусу - 8 м. Глибина фундаменту з гранітних плит перевищує 7 м. Перший ярус Великої дзвіниці оброблено під руст, другий прикрашено 32 доричеськими колонами, що розташовані групами між вісьма вікнами. Третій ярус оточено 16 конічними колонами, по дві між вісьма арками. Тут знаходилися 13 дзвонів загальною вагою близько шести тисяч пудів. Так, дзвін «Успенський» вагою в 1000 пудів відлив у 1732 майстер І. Моторін, автор кремлівського «Цар-дзвону». Замість дзвону, що передбачався вагою в 2000 пудів, майстер П. Фінляндський у 1898 відлив на своєму заводі в Москві дзвін вагою 1636 пудів (найбільший дзвін) і 54-х пудовий язик до нього (був встановлений у тому ж році). З тих часів збереглися лише три невеликі дзвони - «Балик», «Вознесенський» і «Безіменний». Четвертий ярус (висота 22,42 м) оформлено групами легких римсько-коринфських напівколон. У 1903 на цьому ярусі замість годинника XVIII століття майстра А. Левинського було встановлено новий годинник, виготовлений московським майстром А. Єнодіним за зразком Кремлівських курантів. Механізм годинника заводився раз на тиждень вручну за допомогою лебідки. Куранти видзвонюють кожну чверть години й кількість годин. Велика дзвіниця неодноразово реставрувалася, проводилася позолота її куполу.
Большая колокольня Киево-Печерской Лавры, памятник архитектуры.
Сооружена в 1731-1744 по проекту архитектора И. Г. Шеделя. Расписываясь в получении гонорара, он по-немецки приписал: «Тебя, величавое творение, воздвигнутое моим воображением и энергией, встретят торжественно потомки». В строительстве принимали участие местные мастера С. Ковнир, И. Рубашевский, семья Горохов и другие. Большая колокольня - восьмигранная в плане четырёхъярусная башня (высота - 96,52 м) с позолоченным куполом. Диаметр основания колокольни - 28,8 м, толщина стен первого яруса - 8 м. Глубина фундамента из гранитных плит превышает 7 м. Первый ярус Большой колокольни отделан под руст, второй украшен 32 дорическими колоннами, расположенными группами между восьмью окнами. Третий ярус окружён 16 коническими колоннами, по две между восьмью арками. Здесь находились 13 колоколов общим весом около шести тысяч пудов. Так, колокол «Успенский» весом в 1000 пудов отлил в 1732 мастер И. Моторин, автор кремлёвского «Царь-колокола». Вместо предполагавшегося колокола весом в 2000 пудов мастер П. Финляндский в 1898 отлил на своём заводе в Москве колокол весом 1636 пудов (самый крупный колокол) и 54-х пудовый язык к нему (установлен в том же году). С тех времен сохранилось лишь три небольших колокола - «Балык», «Вознесенский» и «Безымянный». Четвёртый ярус (высота 22,42 м) оформлен группами лёгких римско-коринфских полуколонн. В 1903 на этом ярусе вместо часов XVIII века мастера А. Левинского были установлены новые часы, изготовленные московским мастером А. Енодиным по образцу Кремлёвских курантов. Механизм часов заводился раз в неделю вручную с помощью лебёдки. Куранты вызванивают каждую четверть часа и количество часов. Большая колокольня неоднократно реставрировалась, производилась позолота её купола.
Споруджено в 1731-1744 за проектом архітектора І. Г. Шеделя. Розписуючись в отриманні гонорару, він по-німецьки приписав: «Тебе, величаве творіння, що споруджене моєю уявою й енергією, зустрінуть урочисто нащадки». В будівництві приймали участь місцеві майстри С. Ковнір, І. Рубашевський, родина Горохів й інші. Велика дзвіниця - восьмигранна в плані чотириярусна башта (висота - 96,52 м) з позолоченим куполом. Діаметр основи дзвіниці - 28,8 м, товщина стін першого ярусу - 8 м. Глибина фундаменту з гранітних плит перевищує 7 м. Перший ярус Великої дзвіниці оброблено під руст, другий прикрашено 32 доричеськими колонами, що розташовані групами між вісьма вікнами. Третій ярус оточено 16 конічними колонами, по дві між вісьма арками. Тут знаходилися 13 дзвонів загальною вагою близько шести тисяч пудів. Так, дзвін «Успенський» вагою в 1000 пудів відлив у 1732 майстер І. Моторін, автор кремлівського «Цар-дзвону». Замість дзвону, що передбачався вагою в 2000 пудів, майстер П. Фінляндський у 1898 відлив на своєму заводі в Москві дзвін вагою 1636 пудів (найбільший дзвін) і 54-х пудовий язик до нього (був встановлений у тому ж році). З тих часів збереглися лише три невеликі дзвони - «Балик», «Вознесенський» і «Безіменний». Четвертий ярус (висота 22,42 м) оформлено групами легких римсько-коринфських напівколон. У 1903 на цьому ярусі замість годинника XVIII століття майстра А. Левинського було встановлено новий годинник, виготовлений московським майстром А. Єнодіним за зразком Кремлівських курантів. Механізм годинника заводився раз на тиждень вручну за допомогою лебідки. Куранти видзвонюють кожну чверть години й кількість годин. Велика дзвіниця неодноразово реставрувалася, проводилася позолота її куполу.
Большая колокольня Киево-Печерской Лавры, памятник архитектуры.
Сооружена в 1731-1744 по проекту архитектора И. Г. Шеделя. Расписываясь в получении гонорара, он по-немецки приписал: «Тебя, величавое творение, воздвигнутое моим воображением и энергией, встретят торжественно потомки». В строительстве принимали участие местные мастера С. Ковнир, И. Рубашевский, семья Горохов и другие. Большая колокольня - восьмигранная в плане четырёхъярусная башня (высота - 96,52 м) с позолоченным куполом. Диаметр основания колокольни - 28,8 м, толщина стен первого яруса - 8 м. Глубина фундамента из гранитных плит превышает 7 м. Первый ярус Большой колокольни отделан под руст, второй украшен 32 дорическими колоннами, расположенными группами между восьмью окнами. Третий ярус окружён 16 коническими колоннами, по две между восьмью арками. Здесь находились 13 колоколов общим весом около шести тысяч пудов. Так, колокол «Успенский» весом в 1000 пудов отлил в 1732 мастер И. Моторин, автор кремлёвского «Царь-колокола». Вместо предполагавшегося колокола весом в 2000 пудов мастер П. Финляндский в 1898 отлил на своём заводе в Москве колокол весом 1636 пудов (самый крупный колокол) и 54-х пудовый язык к нему (установлен в том же году). С тех времен сохранилось лишь три небольших колокола - «Балык», «Вознесенский» и «Безымянный». Четвёртый ярус (высота 22,42 м) оформлен группами лёгких римско-коринфских полуколонн. В 1903 на этом ярусе вместо часов XVIII века мастера А. Левинского были установлены новые часы, изготовленные московским мастером А. Енодиным по образцу Кремлёвских курантов. Механизм часов заводился раз в неделю вручную с помощью лебёдки. Куранты вызванивают каждую четверть часа и количество часов. Большая колокольня неоднократно реставрировалась, производилась позолота её купола.
Успенський собор Києво-Печерської лаври - головний монастирський храм. Реконструкція.
Його було споруджено в 1073-1078 староруськими зодчими (розписи 1083-1089). Спочатку - тринефна шестистовпна хрестокупольна одноглава споруда значних розмірів. У розписах інтер'єру собору, за свідченням літопису, брали участь видатні староруські живописці Алімпій і Григорій. Збереглися (в 1949 були повернуті із Німеччини) стародавні шиферні плити XII століття з зображенням сцен із античної міфології, фрагменти мозаїк. Під час навал XIII-XIV століть храм неодноразово піддавався руйнуванням, але його знову відбудовували. Збереглися гравюри 1661 та 1693, що свідчать про зміни при перебудові Успенського собору. Великі реставраційні роботи було проведено 1723-1729 під керівництвом архітектора І. Каландіна після руйнівної пожежі 1718. Тоді Успенський собор набув рис українського бароко. Стіни, апсиди та фронтони, глави куполів, вікна та портали було прикрашено ліпним орнаментом, ніші - живописом (майстри С. Ковнір, І. Білинський, Г. Пастухів). Було встановлено різьблений дерев'яний із позолотою чотириярусний іконостас (різьблення - Чернігівського майстра Г. Петрова, ікони - А. Глинського і С. Лубенського). Живопис в інтер'єрі виконали в 30-х роках XVIII століття майстри Лаврської іконописної майстерні під керівництвом художника С. Лубенського, зобразивши на стінах історичних осіб - царів, князів, гетьманів, митрополитів. В 1772-1776 розпис майже повністю відновили майстри тієї ж майстерні під керівництвом 3. Голубовського. Настінний живопис оновлювався й наприкінці XIX - початку XX століть (собор було розписано в канонічному дусі групою іконописців під керівництвом художника В. П. Верещагіна).
З стародавніх часів Успенський собор був усипальнею київських князів, литовських і українських, а згодом - і російських магнатів, вищого духівництва. Тут були поховані київський воєвода Ян Вишага, сестра Володимира Мономаха Євпраксія (дружина німецького короля Генріха IV), князі Скиргайло, Олельковичі, а також Вишневецькі, Тишкевичі та інші, українські церковно-політичні діячі й просвітителі Є. Плетенецький, 3. Копистенський та інші. Біля східної стіни Успенського собору в 1632 був похований П. Беринда - видатний учений, поет, майстер друкарської справи, автор праці «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе»; в 1646 - Петро Могила, церковно-політичний діяч, київський митрополит, засновник Лаврської школи; в 1683 - І. Гизель, український церковно-політичний діяч, професор і ректор Києво-Могилянської колегії. На могилах князя К. І. Острозького й полководця П. А. Румянцева-Задунайського було встановлено скульптурні мармурові надгробки (полководцю - скульптор І. П. Мартос). В роки Радянської влади Успенський собор було перетворено на музей. В період тимчасової окупації Києва в листопаді 1941 собор було висаджено в повітря. Вціліла лише дальня (від головного входу) частина правого нефу з одним куполом. В музеї Історичних коштовностей України збереглися вироби українського ювелірного мистецтва з Успенського собору (люстра й лампада XVI століття; дарохранительниця й оклад Євангелія майстра І. А. Равіча, XVIII століття й ін.). В 1984 було затверджено проект відновлення Успенського собору в тому вигляді, яким він був наприкінці XIX століття й собор було відбудовано практично заново.
Успенский собор Киево-Печерской лавры - главный монастырский храм. Реконструкция.
Возведён в 1073-1078 древнерусскими зодчими (росписи 1083-1089). Вначале - трёхнефное шестистолпное крестовокупольное одноглавое сооружение значительных размеров. В росписях интерьера собора, по свидетельству летописи, принимали участие выдающиеся древнерусские живописцы Алимпий и Григорий. Сохранились (в 1949 возвращены из Германии) древние шиферные плиты XII века с изображением сцен из античной мифологии, фрагменты мозаик. Во время нашествий XIII-XIV веков храм неоднократно подвергался разрушениям, но его вновь отстраивали. Сохранились гравюры 1661 и 1693, свидетельствующие об изменениях при перестройке Успенского собора. Большие реставрационные работы были проведены в 1723-1729 под руководством архитектора И. Каландина после разрушительного пожара 1718. Успенский собор приобрёл черты украинского барокко. Стены, апсиды и фронтоны, главы куполов, окна и порталы были украшены лепным орнаментом, ниши - живописью (мастера С. Ковнир, И. Билинский, Г. Пастухов). Был установлен резной деревянный с позолотой четырёхъярусный иконостас (резьба - Черниговского мастера Г. Петрова, иконы - А. Глинского и С. Лубенского). Живопись в интерьере исполнили в 30-х годах XVIII века мастера Лаврской иконописной мастерской под руководством художника С. Лубенского, изобразив на стенах исторических лиц - царей, князей, гетманов, митрополитов. В 1772-1776 роспись почти полностью обновили мастера той же мастерской под руководством 3. Голубовского. Настенная живопись обновлялась и в конце XIX - начале XX веков (собор был расписан в каноничном духе группой иконописцев под руководством художника В. П. Верещагина).
С древних времён Успенский собор служил усыпальницей киевских князей, литовских и украинских, а впоследствии - и русских магнатов, высшего духовенства. Здесь были похоронены киевский воевода Ян Вышага, сестра Владимира Мономаха Евпраксия (жена немецкого короля Генриха IV), князья Скиргайло, Олельковичи, а также Вишневецкие, Тышкевичи и другие, украинские церковно-политические деятели и просветители Е. Плетенецкий, 3. Копыстенский и другие. У восточной стены Успенского собора в 1632 был похоронен П. Берында - выдающийся учёный, поэт, мастер печатного дела, составитель труда «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе»; в 1646 - Петр Могила, церковно-политический деятель, киевский митрополит, основатель Лаврской школы; в 1683 - И. Гизель, украинский церковно-политический деятель, профессор и ректор Киево-Могилянской коллегии. На могилах князя К. И. Острожского и полководца П. А. Румянцева-Задунайского были установлены скульптурные мраморные надгробия (полководцу - скульп. И. П. Мартос). В годы Советской власти Успенский собор был преобразован в музей. В период временной оккупации Киева в ноябре 1941 собор был взорван. Уцелела только дальняя (от главного входа) часть правого нефа с одним куполом. В музее Исторических драгоценностей Украины сохранились изделия украинского ювелирного искусства из Успенского собора (люстра и лампада XVI века; дарохранительница и оклад Евангелия мастера И. А. Равича, XVIII век и др.). В 1984 был утверждён проект восстановления Успенского собора в том виде, каким он был в конце XIX века и собор был отстроен практически заново.
Його було споруджено в 1073-1078 староруськими зодчими (розписи 1083-1089). Спочатку - тринефна шестистовпна хрестокупольна одноглава споруда значних розмірів. У розписах інтер'єру собору, за свідченням літопису, брали участь видатні староруські живописці Алімпій і Григорій. Збереглися (в 1949 були повернуті із Німеччини) стародавні шиферні плити XII століття з зображенням сцен із античної міфології, фрагменти мозаїк. Під час навал XIII-XIV століть храм неодноразово піддавався руйнуванням, але його знову відбудовували. Збереглися гравюри 1661 та 1693, що свідчать про зміни при перебудові Успенського собору. Великі реставраційні роботи було проведено 1723-1729 під керівництвом архітектора І. Каландіна після руйнівної пожежі 1718. Тоді Успенський собор набув рис українського бароко. Стіни, апсиди та фронтони, глави куполів, вікна та портали було прикрашено ліпним орнаментом, ніші - живописом (майстри С. Ковнір, І. Білинський, Г. Пастухів). Було встановлено різьблений дерев'яний із позолотою чотириярусний іконостас (різьблення - Чернігівського майстра Г. Петрова, ікони - А. Глинського і С. Лубенського). Живопис в інтер'єрі виконали в 30-х роках XVIII століття майстри Лаврської іконописної майстерні під керівництвом художника С. Лубенського, зобразивши на стінах історичних осіб - царів, князів, гетьманів, митрополитів. В 1772-1776 розпис майже повністю відновили майстри тієї ж майстерні під керівництвом 3. Голубовського. Настінний живопис оновлювався й наприкінці XIX - початку XX століть (собор було розписано в канонічному дусі групою іконописців під керівництвом художника В. П. Верещагіна).
З стародавніх часів Успенський собор був усипальнею київських князів, литовських і українських, а згодом - і російських магнатів, вищого духівництва. Тут були поховані київський воєвода Ян Вишага, сестра Володимира Мономаха Євпраксія (дружина німецького короля Генріха IV), князі Скиргайло, Олельковичі, а також Вишневецькі, Тишкевичі та інші, українські церковно-політичні діячі й просвітителі Є. Плетенецький, 3. Копистенський та інші. Біля східної стіни Успенського собору в 1632 був похований П. Беринда - видатний учений, поет, майстер друкарської справи, автор праці «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе»; в 1646 - Петро Могила, церковно-політичний діяч, київський митрополит, засновник Лаврської школи; в 1683 - І. Гизель, український церковно-політичний діяч, професор і ректор Києво-Могилянської колегії. На могилах князя К. І. Острозького й полководця П. А. Румянцева-Задунайського було встановлено скульптурні мармурові надгробки (полководцю - скульптор І. П. Мартос). В роки Радянської влади Успенський собор було перетворено на музей. В період тимчасової окупації Києва в листопаді 1941 собор було висаджено в повітря. Вціліла лише дальня (від головного входу) частина правого нефу з одним куполом. В музеї Історичних коштовностей України збереглися вироби українського ювелірного мистецтва з Успенського собору (люстра й лампада XVI століття; дарохранительниця й оклад Євангелія майстра І. А. Равіча, XVIII століття й ін.). В 1984 було затверджено проект відновлення Успенського собору в тому вигляді, яким він був наприкінці XIX століття й собор було відбудовано практично заново.
Успенский собор Киево-Печерской лавры - главный монастырский храм. Реконструкция.
Возведён в 1073-1078 древнерусскими зодчими (росписи 1083-1089). Вначале - трёхнефное шестистолпное крестовокупольное одноглавое сооружение значительных размеров. В росписях интерьера собора, по свидетельству летописи, принимали участие выдающиеся древнерусские живописцы Алимпий и Григорий. Сохранились (в 1949 возвращены из Германии) древние шиферные плиты XII века с изображением сцен из античной мифологии, фрагменты мозаик. Во время нашествий XIII-XIV веков храм неоднократно подвергался разрушениям, но его вновь отстраивали. Сохранились гравюры 1661 и 1693, свидетельствующие об изменениях при перестройке Успенского собора. Большие реставрационные работы были проведены в 1723-1729 под руководством архитектора И. Каландина после разрушительного пожара 1718. Успенский собор приобрёл черты украинского барокко. Стены, апсиды и фронтоны, главы куполов, окна и порталы были украшены лепным орнаментом, ниши - живописью (мастера С. Ковнир, И. Билинский, Г. Пастухов). Был установлен резной деревянный с позолотой четырёхъярусный иконостас (резьба - Черниговского мастера Г. Петрова, иконы - А. Глинского и С. Лубенского). Живопись в интерьере исполнили в 30-х годах XVIII века мастера Лаврской иконописной мастерской под руководством художника С. Лубенского, изобразив на стенах исторических лиц - царей, князей, гетманов, митрополитов. В 1772-1776 роспись почти полностью обновили мастера той же мастерской под руководством 3. Голубовского. Настенная живопись обновлялась и в конце XIX - начале XX веков (собор был расписан в каноничном духе группой иконописцев под руководством художника В. П. Верещагина).
С древних времён Успенский собор служил усыпальницей киевских князей, литовских и украинских, а впоследствии - и русских магнатов, высшего духовенства. Здесь были похоронены киевский воевода Ян Вышага, сестра Владимира Мономаха Евпраксия (жена немецкого короля Генриха IV), князья Скиргайло, Олельковичи, а также Вишневецкие, Тышкевичи и другие, украинские церковно-политические деятели и просветители Е. Плетенецкий, 3. Копыстенский и другие. У восточной стены Успенского собора в 1632 был похоронен П. Берында - выдающийся учёный, поэт, мастер печатного дела, составитель труда «Лексиконъ славеноросскій и именъ тлъкованіе»; в 1646 - Петр Могила, церковно-политический деятель, киевский митрополит, основатель Лаврской школы; в 1683 - И. Гизель, украинский церковно-политический деятель, профессор и ректор Киево-Могилянской коллегии. На могилах князя К. И. Острожского и полководца П. А. Румянцева-Задунайского были установлены скульптурные мраморные надгробия (полководцу - скульп. И. П. Мартос). В годы Советской власти Успенский собор был преобразован в музей. В период временной оккупации Киева в ноябре 1941 собор был взорван. Уцелела только дальняя (от главного входа) часть правого нефа с одним куполом. В музее Исторических драгоценностей Украины сохранились изделия украинского ювелирного искусства из Успенского собора (люстра и лампада XVI века; дарохранительница и оклад Евангелия мастера И. А. Равича, XVIII век и др.). В 1984 был утверждён проект восстановления Успенского собора в том виде, каким он был в конце XIX века и собор был отстроен практически заново.
Вид на Києво-Печерську Лавру з боку Печерського ландшафтного парку. Автор фото - Елла Клименко.
За Лаврськими мурами - Ковнирівска дзвіниця (XVIII ст.) та церква Різдва Богородиці (XVII ст.).
Вид на Киево-Печерскую Лавру со стороны Печерского ландшафтного парка. Автор фото - Элла Клименко.
За Лаврскими стенами - Ковнировская колокольня (XVIII ст.) и церковь Рождества Богородицы (XVII ст.).
За Лаврськими мурами - Ковнирівска дзвіниця (XVIII ст.) та церква Різдва Богородиці (XVII ст.).
Вид на Киево-Печерскую Лавру со стороны Печерского ландшафтного парка. Автор фото - Элла Клименко.
За Лаврскими стенами - Ковнировская колокольня (XVIII ст.) и церковь Рождества Богородицы (XVII ст.).
Пам’ятний знак Нестору-Літописцю поблизу Києво-Печерської Лаври. Автор фото - Елла Клименко.
Початковий період руського літописання пов`язаний з Києво-Печерським монастирем. Започаткував печерське літописання один із ігуменів монастиря - Никон. У 60-х роках XI ст. він продовжив «Найдавніший Київський літописний звід», а близько 1073 року склав другий літописний звід. З 1062 року Печерський літопис починає точно датувати події; вказується рік, місяць, число і день. У 1093-1095рр. в Києво-Печерському монастирі створюється новий, або «Початковий» літописний звід.
Уславився в віках ченець Києво-Печерської Лаври Нестор (Літописець), який вважається автором першої редакції (бл.1113) видатного пам’ятника літописання Київської Русі - «Повісті минулих літ». До цієї редакції ввійшли Найдавніший Київський звід 1037, Давній Новгородський звід 1079, Києво-Печерські зводи 1073 та 1095.
Памятный знак Нестору-Летописцу около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко. Начальный период руського летописания связан с Киево-Печерским монастырем. Начал печерское летописание один из игуменов монастыря - Никон. В 60-х годах XI ст. он продолжил «Древнейший Киевский летописный свод», а около 1073 года составил второй летописный свод. С 1062 года Печерская летопись начинает точно датировать события; указывается год, месяц, число и день. В 1093-1095гг. в Киево-Печерском монастыре создается новый, или «Начальный» летописный свод.
Прославился в веках монах Киево-Печерской Лавры Нестор (Летописец), который считается автором первой редакции (ок.1113) выдающегося памятника летописания Киевской Руси - «Повести временных лет». В эту редакцию вошли Древнейший Киевский свод 1037, Древний Новгородский свод 1079, Киево-Печерские своды 1073 и 1095.
Початковий період руського літописання пов`язаний з Києво-Печерським монастирем. Започаткував печерське літописання один із ігуменів монастиря - Никон. У 60-х роках XI ст. він продовжив «Найдавніший Київський літописний звід», а близько 1073 року склав другий літописний звід. З 1062 року Печерський літопис починає точно датувати події; вказується рік, місяць, число і день. У 1093-1095рр. в Києво-Печерському монастирі створюється новий, або «Початковий» літописний звід.
Уславився в віках ченець Києво-Печерської Лаври Нестор (Літописець), який вважається автором першої редакції (бл.1113) видатного пам’ятника літописання Київської Русі - «Повісті минулих літ». До цієї редакції ввійшли Найдавніший Київський звід 1037, Давній Новгородський звід 1079, Києво-Печерські зводи 1073 та 1095.
Памятный знак Нестору-Летописцу около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко. Начальный период руського летописания связан с Киево-Печерским монастырем. Начал печерское летописание один из игуменов монастыря - Никон. В 60-х годах XI ст. он продолжил «Древнейший Киевский летописный свод», а около 1073 года составил второй летописный свод. С 1062 года Печерская летопись начинает точно датировать события; указывается год, месяц, число и день. В 1093-1095гг. в Киево-Печерском монастыре создается новый, или «Начальный» летописный свод.
Прославился в веках монах Киево-Печерской Лавры Нестор (Летописец), который считается автором первой редакции (ок.1113) выдающегося памятника летописания Киевской Руси - «Повести временных лет». В эту редакцию вошли Древнейший Киевский свод 1037, Древний Новгородский свод 1079, Киево-Печерские своды 1073 и 1095.
Церква Спаса на Берестові поблизу Києво-Печерської Лаври.
Берестів (тепер - район парку Вічної Слави; неподалік від Києво-Печерської Лаври) - одна з наймальовничіших київських місцевостей - був колись заміською резиденцією київських князів. В Берестові містився заміський палац великого князя київського Володимира Святославовича, який тут і помер. Про палац згадують у літописах, зокрема Нестор-літописець. Палац був мурований двоповерховий, оточений дворами князівської челяді. Неодноразово згадувані у літопису «сіни» - галереї - з`єднували окремі будівлі у комплекси хоромів, являючи собою характерну частину князівського житла. У наступні роки в Берестові мешкали київські князі Ярослав Мудрий, Святослав Ярославич, Всеволод Ярославич і Володимир Мономах. Тут затверджували державні акти, приймали іноземних послів. У 1091 князівський палац спалили половці, 1113 його було відбудовано (до наших часів палац не зберігся).
Церковь Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры.
Берестів (тепер - район парку Вічної Слави; неподалік від Києво-Печерської Лаври) - одна з наймальовничіших київських місцевостей - був колись заміською резиденцією київських князів. В Берестові містився заміський палац великого князя київського Володимира Святославовича, який тут і помер. Про палац згадують у літописах, зокрема Нестор-літописець. Палац був мурований двоповерховий, оточений дворами князівської челяді. Неодноразово згадувані у літопису «сіни» - галереї - з`єднували окремі будівлі у комплекси хоромів, являючи собою характерну частину князівського житла. У наступні роки в Берестові мешкали київські князі Ярослав Мудрий, Святослав Ярославич, Всеволод Ярославич і Володимир Мономах. Тут затверджували державні акти, приймали іноземних послів. У 1091 князівський палац спалили половці, 1113 його було відбудовано (до наших часів палац не зберігся).
Церковь Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры.
Церква Спаса на Берестові поблизу Києво-Печерської Лаври. Автор фото - Елла Клименко.
Церковь Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко.
Берестов (теперь - район парка Вечної Славы; неподалеку от Киево-Печерской Лавры) - один из наиболее живописных киевских уголков - был когда-то загородной резиденцией киевских князей. В Берестове находился загородный дворец великого князя киевского Владимира Святославовича, который здесь и скончался. О дворце упоминают в летописях, в частности - Нестор-летописец. Каменное двухэтажное дворцовое строение окружали дворы княжеской челяди. Неоднократно упоминаемые в летописи «сени» - галереи - соединяли отдельные сооружения в комплексы хором, представляя собой характерную часть княжеского жилища. В последующие годы в Берестово жили киевские князья Ярослав Мудрый, Святослав Ярославович, Всеволод Ярославович и Владимир Мономах. Тут утверждали государственные акты, принимали иностранных послов. В 1091 княжий дворец сожгли половцы, в 1113 он был отстроен (до наших дней дворец не сохранился).
Церковь Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко.
Берестов (теперь - район парка Вечної Славы; неподалеку от Киево-Печерской Лавры) - один из наиболее живописных киевских уголков - был когда-то загородной резиденцией киевских князей. В Берестове находился загородный дворец великого князя киевского Владимира Святославовича, который здесь и скончался. О дворце упоминают в летописях, в частности - Нестор-летописец. Каменное двухэтажное дворцовое строение окружали дворы княжеской челяди. Неоднократно упоминаемые в летописи «сени» - галереи - соединяли отдельные сооружения в комплексы хором, представляя собой характерную часть княжеского жилища. В последующие годы в Берестово жили киевские князья Ярослав Мудрый, Святослав Ярославович, Всеволод Ярославович и Владимир Мономах. Тут утверждали государственные акты, принимали иностранных послов. В 1091 княжий дворец сожгли половцы, в 1113 он был отстроен (до наших дней дворец не сохранился).
Церква Спаса на Берестові поблизу Києво-Печерської Лаври. Автор фото - Елла Клименко.
Пам'ятник архітектури; вперше згадується в літопису 1072. Родова усипальниця князів із роду Мономаховичів. В 1157 тут було поховано сина Володимира Мономаха - Юрія Долгорукого - засновника Москви (тричі - у 1149-50, 1150 та 1155-57 - був великим князем київським).
Від первісної споруди церкви зберігся один перший ярус прямокутного притвору. У 1640-43 на замовлення Петра Могили храм було реставровано у стилі українського бароко і розписано грецькими майстрами. У 1752 під час капітального ремонту церква одержала п’ятиголове завершення. У 1813-14 за проектом арх. А.І. Меленського до неї прибудовано дзвіницю у формах класицизму. В такому виді церква збереглася до наших часів. Значний інтерес становили різьблені і чеканні прикраси престолу, виконані золотих і срібних справ майстром Ф.М. Коробкою.
Церковь Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко.
Памятник архитектуры; впервые упоминается в летописи под 1072. Родовая усыпальница князей из рода Мономаховичей. В 1157 тут был похоронен сын Владимира Мономаха - Юрий Долгорукий - основатель Москвы (трижды - в 1149-50, 1150 та 1155-57 - был великим князем киевским).
От первичного сооружения церкви сохранился один первый ярус прямоугольного притвора. В 1640-43 по заказу Петра Могилы храм реставрирован в стиле украинского барокко и расписан греческими мастерами. В 1752 во время капитального ремонта церковь получила пятиглавое завершение. В 1813-14 по проекту арх. А.И. Меленского к ней пристроили колокольню в формах классицизма. В таком виде она сохранилась до наших дней. Значительный интерес представляли резные и чеканные украшения престола, выполненные золотых и серебряных дел мастером Ф.М. Коробкой.
Пам'ятник архітектури; вперше згадується в літопису 1072. Родова усипальниця князів із роду Мономаховичів. В 1157 тут було поховано сина Володимира Мономаха - Юрія Долгорукого - засновника Москви (тричі - у 1149-50, 1150 та 1155-57 - був великим князем київським).
Від первісної споруди церкви зберігся один перший ярус прямокутного притвору. У 1640-43 на замовлення Петра Могили храм було реставровано у стилі українського бароко і розписано грецькими майстрами. У 1752 під час капітального ремонту церква одержала п’ятиголове завершення. У 1813-14 за проектом арх. А.І. Меленського до неї прибудовано дзвіницю у формах класицизму. В такому виді церква збереглася до наших часів. Значний інтерес становили різьблені і чеканні прикраси престолу, виконані золотих і срібних справ майстром Ф.М. Коробкою.
Церковь Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко.
Памятник архитектуры; впервые упоминается в летописи под 1072. Родовая усыпальница князей из рода Мономаховичей. В 1157 тут был похоронен сын Владимира Мономаха - Юрий Долгорукий - основатель Москвы (трижды - в 1149-50, 1150 та 1155-57 - был великим князем киевским).
От первичного сооружения церкви сохранился один первый ярус прямоугольного притвора. В 1640-43 по заказу Петра Могилы храм реставрирован в стиле украинского барокко и расписан греческими мастерами. В 1752 во время капитального ремонта церковь получила пятиглавое завершение. В 1813-14 по проекту арх. А.И. Меленского к ней пристроили колокольню в формах классицизма. В таком виде она сохранилась до наших дней. Значительный интерес представляли резные и чеканные украшения престола, выполненные золотых и серебряных дел мастером Ф.М. Коробкой.
Давні підвалини Церкви Спаса на Берестові поблизу Києво-Печерської Лаври. Автор фото - Елла Клименко.
У 1909-14 під керівництвом арх. П.П. Покришкіна були проведені археолого-архітектурні дослідження і реставрація стародавніх частин будинку, що збереглися. Дослідження підвалин церкви дали можливість уявити церкву у вигляді трехнефної шестистовпної однокупольної споруди з притворами - південним, західним і північним. Збереглося характерне для древньоруської будівельної техніки кін. XI - поч. XII ст. мурування стін на товстому шарі цементованого розчину з утопленими рядами цегли. В церкві у 70-х рр. XX ст. виявлений фресковий живопис XI-XII століть.
Древний фундамент Церкви Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко.
В 1909-14 под руководством арх. П.П. Покрышкина проведены археолого-архитектурные исследования и реставрация сохранившихся древних частей здания. Исследования фундаментов церкви дали возможность представить ее в виде трехнефного шестистолпного однокупольного сооружения с притворами – южным, западным и северным. Сохранилась характерная для древнерусской строительной техники кон. XI – нач. XII ст. кладка стен на толстом слое цементированного раствора с утопленными рядами кирпича. В церкви в 70-х гг. XX ст. выявлена фресковая живопись XI–XII веков.
У 1909-14 під керівництвом арх. П.П. Покришкіна були проведені археолого-архітектурні дослідження і реставрація стародавніх частин будинку, що збереглися. Дослідження підвалин церкви дали можливість уявити церкву у вигляді трехнефної шестистовпної однокупольної споруди з притворами - південним, західним і північним. Збереглося характерне для древньоруської будівельної техніки кін. XI - поч. XII ст. мурування стін на товстому шарі цементованого розчину з утопленими рядами цегли. В церкві у 70-х рр. XX ст. виявлений фресковий живопис XI-XII століть.
Древний фундамент Церкви Спаса на Берестове около Киево-Печерской Лавры. Автор фото - Элла Клименко.
В 1909-14 под руководством арх. П.П. Покрышкина проведены археолого-архитектурные исследования и реставрация сохранившихся древних частей здания. Исследования фундаментов церкви дали возможность представить ее в виде трехнефного шестистолпного однокупольного сооружения с притворами – южным, западным и северным. Сохранилась характерная для древнерусской строительной техники кон. XI – нач. XII ст. кладка стен на толстом слое цементированного раствора с утопленными рядами кирпича. В церкви в 70-х гг. XX ст. выявлена фресковая живопись XI–XII веков.
Оскільки зараз церква реставрується, фото надгробка
Юрієві Долгорукому буде розміщено трохи згодом.
Надгробок Юрієві Долгорукому в Церкві Спаса на Берестові.
Під 1157 роком у літописі записано: «Того ж року помер благовірний князь Георгій Володимирович, в Києві, 15 травня, і похований в церкві Спаса святого на Берестові».
Надгробок Юрієві Долгорукому було встановлено 7.IX.1947 в церкві Спаса на Берестові - родовій усипальниці князів з роду Мономаховичів. У 1157 тут було поховано сина Володимира Мономаха – Юрія Долгорукого, який з 1155 до травня 1157 був великим князем київським. Надгробок - імітація давньоруського саркофага (лабрадорит; скульптор М. Остапенко, арх. І. Голець). На плиті напис: "Тут поховано Юрія Володимировича Долгорукого - засновника Москви. 1090-1157".
Надгробие Юрию Долгорукому в Церкови Спаса на Берестове.
Установлено 7.IX.1947 в церкви Спаса на Берестове - родовой усыпальнице князей из рода Мономаховичей. В 1157 тут был похоронен сын Владимира Мономаха – Юрий Долгорукий, который с 1155 по май 1157 был великим князем киевским. Надгробие – имитация древнерусского саркофага (лабрадорит; скульптор М. Остапенко, арх. И. Голец). На плите надпись: «Здесь похоронен Юрий Владимирович Долгорукий – основатель Москвы. 1090-1157».
Під 1157 роком у літописі записано: «Того ж року помер благовірний князь Георгій Володимирович, в Києві, 15 травня, і похований в церкві Спаса святого на Берестові».
Надгробок Юрієві Долгорукому було встановлено 7.IX.1947 в церкві Спаса на Берестові - родовій усипальниці князів з роду Мономаховичів. У 1157 тут було поховано сина Володимира Мономаха – Юрія Долгорукого, який з 1155 до травня 1157 був великим князем київським. Надгробок - імітація давньоруського саркофага (лабрадорит; скульптор М. Остапенко, арх. І. Голець). На плиті напис: "Тут поховано Юрія Володимировича Долгорукого - засновника Москви. 1090-1157".
Надгробие Юрию Долгорукому в Церкови Спаса на Берестове.
Установлено 7.IX.1947 в церкви Спаса на Берестове - родовой усыпальнице князей из рода Мономаховичей. В 1157 тут был похоронен сын Владимира Мономаха – Юрий Долгорукий, который с 1155 по май 1157 был великим князем киевским. Надгробие – имитация древнерусского саркофага (лабрадорит; скульптор М. Остапенко, арх. И. Голец). На плите надпись: «Здесь похоронен Юрий Владимирович Долгорукий – основатель Москвы. 1090-1157».
Першоджерела:
“Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
“Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра", Київ-1999.
“Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
“Київ 10-13 століть. Карта - реконструкція”, О.І. Кутовой, В.А. Розенберг, видавництво “Мистецтво”, Київ-1988.
“Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
“Печерськ сьогодні. Довідник”, видавництво “Довіра", Київ-1999.
“Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
“Київ 10-13 століть. Карта - реконструкція”, О.І. Кутовой, В.А. Розенберг, видавництво “Мистецтво”, Київ-1988.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
