Вулиця Артема (колишня Львівська) пролягає від Львівської площі до вулиці Мельникова (Шевченківський район).
Почала заселятися як основна частина Лук'янівки в середині XIX століття. До 1869 була частиною вулиці Житомирська.
У 1869 відрізок між Львівською та Лук'янівською площами було названо вулицею Львівська.
У 1926 вулиця отримала сучасну назву за ім'ям професійного революціонера,
радянського партійного та державного діяча Артема (Сергєєва) Федора Андрійовича (1883-1921).
На вулиці розташовано Київське виробниче об'єднання імені Артема, на його території встановлено пам'ятник Ф. А. Артему.
У 90-х роках XIX - на початку XX століття вулиця інтенсивно забудовувалася. У 1897 нею проклали трамвайну лінію. У будинку № 10 жив український учений-філолог, член-коресподент Петербурзької АН, педагог П. І. Житецький (викладав у колегії Павла Галагана та Володимирському кадетському корпусі, про що згадується в книзі «50 років у строю» А. А. Ігнат'єва). У П. Житецкого під час відвідин Києва бував І. Я. Франко.
На вулиці Артема розташована книжкова фабрика «Жовтень» (№ 23). На будинку № 24 встановлено меморіальну дошку Штабу Київського укріпленого району (знаходився тут під час Київської оборони 1941). У шпиталі, що розміщувався в будівлі нинішньої середньої школи № 138 (будинок № 27), 15.IV 1944 помер командувач Першого Українського фронту, генерал армії М. Ф. Ватутін. У будинку № 33 жив художник В. Н. Пальмов, у будинку № 40 - цивільний інженер Н. А. Даміловський, у будинку № 41 (не зберігся) в 1911 - український письменник І. С. Нечуй-Левицький (будинок належав лікареві-окулістові В. К. Думітрашко - синові поета К. Д. Думітрашко - автора жартівливої поеми «Жабоми-шедраковка»); тут же жив академік живопису І. Ф. Селезньов. У будинку № 42 жив архітектор-художник В. А. Фельдман. У будинку № 45 розміщався перший у колишній Російській імперії риборозвідник акваріумних риб (створений у 1910); у будинку № 48 жив народний артист УРСР, співак-бас А. І. Кікоть, у будинку № 50 - український письменник С. В. Васильченко; у будинку № 53 - академік АН УРСР, мовознавець М. Я. Калікович; академік АН УРСР, хімік А. К. Бабко; у будинку № 87 - гідролог, академік АН УРСР і ВАСХНІЛ Є. О. Оппоков. У будинку № 75 розміщувалася Києво-Лук'янівська жіноча гімназія Групи (Ради) батьків. У садибі між №№ 44-48 стояла Вознесенська церква (не збереглася), на цвинтарі якої було поховано українську письменницю Грицько Григоренко (А. Є. Судовщикова-Косач), поета В. М. Отроковського. У 1982 на вулиці Артема було відкрито кінотеатр «Київська Русь» (№ 93).
20 листопада 1997 року було проголосовано рішення Київради про перейменування вулиці Артема на вулицю Січових Стрільців, але відповідний документ не було підписано, і таким чином він не набув чинності.
Улица Артёма (бывшая Львовская) пролегает от Львовской площади до улицы Мельникова (Шевченковский район). Начала заселяться как основная часть Лукьяновки в середине XIX века. До 1869 была частью улицы Житомирская. В 1869 отрезок между Львовской и Лукьяновской площадями был назван улицей Львовская. В 1926 улица получила современное название по имени профессионального революционера, советского партийного и государственного деятеля Артёма (Сергеева) Фёдора Андреевича (1883-1921). На улице расположено Киевское производственное объединение имени Артёма, на его территории установлен памятник Ф. А. Артёму.
В 90-х годах XIX - начале XX века улица интенсивно застраивалась. В 1897 по ней проложили трамвайную линию. В доме № 10 жил украинский учёный-филолог, член-корресподент Петербуржской АН, педагог П. И. Житецкий (преподавал в коллегии Павла Галагана и Владимирском кадетском корпусе, о чём упомянуто в книге «50 лет в строю» А. А. Игнатьева). У П. Житецкого во время посещения Киева бывал И. Я. Франко.
На улице Артема расположена книжная фабрика «Октябрь» (№ 23). На доме № 24 установлена мемориальная доска Штабу Киевского укреплённого района (находился здесь во время Киевской обороны 1941). В госпитале, размещавшемся в здании нынешней средней школы № 138 (дом № 27), 15.IV 1944 скончался командующий Первым Украинским фронтом, генерал армии Н. Ф. Ватутин. В доме № 33 жил художник В. Н. Пальмов, в доме № 40 - гражданский инженер Н. А. Дамиловский, в доме № 41 (не сохранился) в 1911 - украинский писатель И. С. Нечуй-Левицкий (дом принадлежал врачу-окулисту В. К. Думитрашко - сыну поэта К. Д. Думитрашко - автора шуточной поэмы «Жабомы-шедраковка»); здесь же жил академик живописи И. Ф. Селезнёв. В доме № 42 жил архитектор-художник В. А. Фельдман. В доме № 45 помещался первый в бывшей Российской империи рыборазводник аквариумных рыб (создан в 1910); в доме № 48 жил народый артист УССР, певец-бас А. И. Кикоть, в доме № 50 - украинский писатель С. В. Васильченко; в доме № 53 - академик АН УССР, языковед М. Я. Каликович; академик АН УССР, химик А. К. Бабко; в доме № 87 - гидролог, академик АН УССР и ВАСХНИЛ Е. О. Оппоков. В доме № 75 помещалась Киево-Лукьяновская женская гимназия Группы (Совета) родителей. В усадьбе между №№ 44-48 стояла Вознесенская церковь (не сохранилась), на погосте которой были похоронены украинская писательница Грицько Григоренко (А. Е. Судовщикова-Косач), поэт В. М. Отроковский. В 1982 на улице Артема был открыт кинотеатр «Киевская Русь» (№ 93).
20 ноября 1997 года было проголосовано решение Киевсовета о переименовании улицы Артема в улицу Сечевых Стрелецов, но соответствующий документ не был подписан, и таким образом он не вступил в силу.
У 90-х роках XIX - на початку XX століття вулиця інтенсивно забудовувалася. У 1897 нею проклали трамвайну лінію. У будинку № 10 жив український учений-філолог, член-коресподент Петербурзької АН, педагог П. І. Житецький (викладав у колегії Павла Галагана та Володимирському кадетському корпусі, про що згадується в книзі «50 років у строю» А. А. Ігнат'єва). У П. Житецкого під час відвідин Києва бував І. Я. Франко.
На вулиці Артема розташована книжкова фабрика «Жовтень» (№ 23). На будинку № 24 встановлено меморіальну дошку Штабу Київського укріпленого району (знаходився тут під час Київської оборони 1941). У шпиталі, що розміщувався в будівлі нинішньої середньої школи № 138 (будинок № 27), 15.IV 1944 помер командувач Першого Українського фронту, генерал армії М. Ф. Ватутін. У будинку № 33 жив художник В. Н. Пальмов, у будинку № 40 - цивільний інженер Н. А. Даміловський, у будинку № 41 (не зберігся) в 1911 - український письменник І. С. Нечуй-Левицький (будинок належав лікареві-окулістові В. К. Думітрашко - синові поета К. Д. Думітрашко - автора жартівливої поеми «Жабоми-шедраковка»); тут же жив академік живопису І. Ф. Селезньов. У будинку № 42 жив архітектор-художник В. А. Фельдман. У будинку № 45 розміщався перший у колишній Російській імперії риборозвідник акваріумних риб (створений у 1910); у будинку № 48 жив народний артист УРСР, співак-бас А. І. Кікоть, у будинку № 50 - український письменник С. В. Васильченко; у будинку № 53 - академік АН УРСР, мовознавець М. Я. Калікович; академік АН УРСР, хімік А. К. Бабко; у будинку № 87 - гідролог, академік АН УРСР і ВАСХНІЛ Є. О. Оппоков. У будинку № 75 розміщувалася Києво-Лук'янівська жіноча гімназія Групи (Ради) батьків. У садибі між №№ 44-48 стояла Вознесенська церква (не збереглася), на цвинтарі якої було поховано українську письменницю Грицько Григоренко (А. Є. Судовщикова-Косач), поета В. М. Отроковського. У 1982 на вулиці Артема було відкрито кінотеатр «Київська Русь» (№ 93).
20 листопада 1997 року було проголосовано рішення Київради про перейменування вулиці Артема на вулицю Січових Стрільців, але відповідний документ не було підписано, і таким чином він не набув чинності.
Улица Артёма (бывшая Львовская) пролегает от Львовской площади до улицы Мельникова (Шевченковский район). Начала заселяться как основная часть Лукьяновки в середине XIX века. До 1869 была частью улицы Житомирская. В 1869 отрезок между Львовской и Лукьяновской площадями был назван улицей Львовская. В 1926 улица получила современное название по имени профессионального революционера, советского партийного и государственного деятеля Артёма (Сергеева) Фёдора Андреевича (1883-1921). На улице расположено Киевское производственное объединение имени Артёма, на его территории установлен памятник Ф. А. Артёму.
В 90-х годах XIX - начале XX века улица интенсивно застраивалась. В 1897 по ней проложили трамвайную линию. В доме № 10 жил украинский учёный-филолог, член-корресподент Петербуржской АН, педагог П. И. Житецкий (преподавал в коллегии Павла Галагана и Владимирском кадетском корпусе, о чём упомянуто в книге «50 лет в строю» А. А. Игнатьева). У П. Житецкого во время посещения Киева бывал И. Я. Франко.
На улице Артема расположена книжная фабрика «Октябрь» (№ 23). На доме № 24 установлена мемориальная доска Штабу Киевского укреплённого района (находился здесь во время Киевской обороны 1941). В госпитале, размещавшемся в здании нынешней средней школы № 138 (дом № 27), 15.IV 1944 скончался командующий Первым Украинским фронтом, генерал армии Н. Ф. Ватутин. В доме № 33 жил художник В. Н. Пальмов, в доме № 40 - гражданский инженер Н. А. Дамиловский, в доме № 41 (не сохранился) в 1911 - украинский писатель И. С. Нечуй-Левицкий (дом принадлежал врачу-окулисту В. К. Думитрашко - сыну поэта К. Д. Думитрашко - автора шуточной поэмы «Жабомы-шедраковка»); здесь же жил академик живописи И. Ф. Селезнёв. В доме № 42 жил архитектор-художник В. А. Фельдман. В доме № 45 помещался первый в бывшей Российской империи рыборазводник аквариумных рыб (создан в 1910); в доме № 48 жил народый артист УССР, певец-бас А. И. Кикоть, в доме № 50 - украинский писатель С. В. Васильченко; в доме № 53 - академик АН УССР, языковед М. Я. Каликович; академик АН УССР, химик А. К. Бабко; в доме № 87 - гидролог, академик АН УССР и ВАСХНИЛ Е. О. Оппоков. В доме № 75 помещалась Киево-Лукьяновская женская гимназия Группы (Совета) родителей. В усадьбе между №№ 44-48 стояла Вознесенская церковь (не сохранилась), на погосте которой были похоронены украинская писательница Грицько Григоренко (А. Е. Судовщикова-Косач), поэт В. М. Отроковский. В 1982 на улице Артема был открыт кинотеатр «Киевская Русь» (№ 93).
20 ноября 1997 года было проголосовано решение Киевсовета о переименовании улицы Артема в улицу Сечевых Стрелецов, но соответствующий документ не был подписан, и таким образом он не вступил в силу.
Спочатку завітаємо на Вознесенський узвіз (за радянських часів - вул. Смирнова-Ласточкіна),
що простягається від вулиці Артема до вулиці Глибочицької.
Історична місцевість Києва в районі сучасних вулиці Кудрявської, Вознесенського узвозу, Несторівського та Киянівського провулків має назву Копирів кінець. За часів Київської Русі це було західне торгово-ремісниче передмістя стародавнього Києва, що мало самостійні укріплення. Археологічними дослідженнями різних часів тут виявлено залишки чотирьох давніх споруд - мурованних церков XI-XII-XIII століть.
Вознесенський узвіз відомий з XVIII століття. Назва пов'язана з Вознесенською церквою, що стояла тут у 1718-1879 роках.
Сначала заглянем на Вознесенский спуск (в советское время - ул. Смирнова-Ласточкина), который пролегает от улицы Артема до улицы Глубочицкой.
Историческая местность Киева в районе современных улиц Кудрявской, Вознесенского спуска, Несторовского и Кияновского переулков носит название Копирив конец. Во времена Киевской Руси это было западное торгово-ремесленное предместье древнего Киева, имевшее самостоятельные укрепления. Археологическими исследованиями разных времен здесь обнаружены остатки четырех давних сооружений - каменных церквей XI-XII-XIII веков.
Вознесенский спуск известен с XVIII века. Название связано с Вознесенской церковью, которая стояла здесь в 1718-1879 годах.
Історична місцевість Києва в районі сучасних вулиці Кудрявської, Вознесенського узвозу, Несторівського та Киянівського провулків має назву Копирів кінець. За часів Київської Русі це було західне торгово-ремісниче передмістя стародавнього Києва, що мало самостійні укріплення. Археологічними дослідженнями різних часів тут виявлено залишки чотирьох давніх споруд - мурованних церков XI-XII-XIII століть.
Вознесенський узвіз відомий з XVIII століття. Назва пов'язана з Вознесенською церквою, що стояла тут у 1718-1879 роках.
Сначала заглянем на Вознесенский спуск (в советское время - ул. Смирнова-Ласточкина), который пролегает от улицы Артема до улицы Глубочицкой.
Историческая местность Киева в районе современных улиц Кудрявской, Вознесенского спуска, Несторовского и Кияновского переулков носит название Копирив конец. Во времена Киевской Руси это было западное торгово-ремесленное предместье древнего Киева, имевшее самостоятельные укрепления. Археологическими исследованиями разных времен здесь обнаружены остатки четырех давних сооружений - каменных церквей XI-XII-XIII веков.
Вознесенский спуск известен с XVIII века. Название связано с Вознесенской церковью, которая стояла здесь в 1718-1879 годах.
Фото травня 2008 року. |
Фото травня 2008 року. |
Храм Святого Василя Великого чину Василіан (Вознесенський узвіз, 7).
Храм належить Українській Греко-Католицькій церкві. Його було відкрито у 2000 році. Архітектор - Лариса Скорик. 25 червня 2001 року храм освятив Папа Римський Іван Павло II. 2003 року на базі храму було створено однойменний монастир. Храм Святого Василия Великого чина Василиан (Вознесенский спуск, 7). Храм принадлежит Украинской Греко-Католической церкви. Он был открыт в 2000 году. Архитектор - Лариса Скорик. 25 июня 2001 года храм освятил Папа Римский Иван Павел II. В 2003 году на базе храма был создан одноименный монастырь. |
Фото травня 2008 року.
Пам'ятна дошка Іполиту Владиславовичу Моргілевському (Вознесенський узвіз № 13).
Напис на дошці сповіщає:
Мемориальная доска Ипполиту Владиславовичу Моргилевскому (Вознесенский спуск № 13).
Надпись на доске информирует (на Украинском языке):
Напис на дошці сповіщає:
«У цьому будинку в 1925-1942 роках жив і працював
видатний дослідник давньоруської архітектури,
член-кореспондент Академії Архітектури СРСР,
професор Іполит Владиславович Моргілевський
(1889-1942)»
Мемориальная доска Ипполиту Владиславовичу Моргилевскому (Вознесенский спуск № 13).
Надпись на доске информирует (на Украинском языке):
«В этом доме в 1925-1942 годах жил и работал
выдающийся исследователь древнерусской архитектуры
член-корреспондент Академии Архитектуры СССР
профессор Ипполит Владиславович Моргилевский
(1889-1942)»
Фото травня 2008 року.
Пам'ятник художникам - жертвам репресій перед Національною академією образотворчого мистецтва і архітектури.
На бронзовій дошці - імена репресованих митців:
Аделаїда Артюхова (1902-1936), Михайло Бойчук (1882-1937),
Михайло Гаврилко (1882-1922), Володимир Гагенмейстер (1887-1938),
Сергій Гиляров (1887-1946), Алла Горська (1929-1970), Ольга Деконська (1885-1937),
Дмитро Дяченко (1887-1942), Федір Ернст (1891-1942),
Микола Івасюк (1865-1937), Микола Касперович (1885-1938), Григорій Коваленко (1868-1937),
Наталя Коцюбинська (1896-1939), Іван Крашановський (1884-1939),
Кость Кржемінський (1893-1937), Георгій Крушевський (1863-1938), Євген Кузьмін (1871-1942),
Петро Лапін (1887-1937), Іван Липківський (1892-1937), Микола Макаренко (1877-1938),
Олексій Макаренков (1886-1942), Юхим Михайлів (1885-1935), Олександр Мурашко (1875-1919),
Софія Налепінська-Бойчук (1884-1937), Леонід Обозненко (1884-1937), Никанор Онацький (1874-1937),
Іван Падалка (1894-1937), Борис Пилипенко (1892-1937),
Гаврило Пустовійт (1900-1947), Яків Риженко (1892-1974), Вячеслав Розвадовський (1875-1943),
Олександр Рубан (1900-1943), Василь Седляр (1889-1937), Євген Ситнянський (1907-1937),
Кость Сліпко-Москальців (1901-?), Євгенія Спаська (1891-1980), Яків Струхманчук (1884-1937),
Микола Філянський (1873-1938), Василь Хмурий /Бутенко/ (1896-1940),
Федір Шміт (1877-1937), Ілля Шульга (1878-1938).
Памятник художникам - жертвам репрессий перед Национальной академией изобразительного искусства и архитектуры.
На бронзовой доске - имена репрессированных художников.
Памятник художникам - жертвам репрессий перед Национальной академией изобразительного искусства и архитектуры.
На бронзовой доске - имена репрессированных художников.
Фото травня 2008 року.
Колишня Київська духовна семінарія (Вознесенський узвіз № 20), пам'ятка архітектури.
Будинок споруджено 1888 року за проектом архітектора Євгена Ф. Єрмакова.
Зараз тут міститься Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури - єдиний в Україні багатопрофільний вищий навчальний заклад художньої освіти, що має академічне спрямування і готує фахівців живопису, скульптури, графіки, театрально-декораційного мистецтва, архітектури, реставрації творів мистецтва, мистецтвознавства та артменеджменту.
Бывшая Киевская духовная семинария (Вознесенский спуск № 20), памятник архитектуры.
Здание построено в 1888 году по проекту архитектора Евгения Ф. Ермакова.
Сейчас здесь размещена Национальная академия изобразительного искусства и архитектуры - единственное в Украине многопрофильное высшее учебное заведение художественного образования, которое имеет академическое направление и готовит специалистов живописи, скульптуры, графики, театрально-декорационного искусства, архитектуры, реставрации произведений искусства, искусствоведения, и артменеджмента.
Будинок споруджено 1888 року за проектом архітектора Євгена Ф. Єрмакова.
Зараз тут міститься Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури - єдиний в Україні багатопрофільний вищий навчальний заклад художньої освіти, що має академічне спрямування і готує фахівців живопису, скульптури, графіки, театрально-декораційного мистецтва, архітектури, реставрації творів мистецтва, мистецтвознавства та артменеджменту.
Бывшая Киевская духовная семинария (Вознесенский спуск № 20), памятник архитектуры.
Здание построено в 1888 году по проекту архитектора Евгения Ф. Ермакова.
Сейчас здесь размещена Национальная академия изобразительного искусства и архитектуры - единственное в Украине многопрофильное высшее учебное заведение художественного образования, которое имеет академическое направление и готовит специалистов живописи, скульптуры, графики, театрально-декорационного искусства, архитектуры, реставрации произведений искусства, искусствоведения, и артменеджмента.
Фото травня 2008 року.
Пам'ятна дошка засновникам академії мистецтва України (Вознесенський узвіз № 20).
Українську академію мистецтва було створено 18 грудня 1917 року з ініціативи видатних діячів культури, науки і мистецтва України: першого Президента України, академіка Михайла Грушевського, вчених Дмитра Антоновича і Григорія Павлуцького, художників Василя Кричевського, Федора Кричевського, Вадима Меллера, Михайла Бойчука, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Миколи Бурачека, Михайла Жука, Абрама Маневича.
Мемориальная доска основателям академии искусства Украины (Вознесенский спуск № 20).
Украинская академия искусства была создана 18 декабря 1917 года по инициативе выдающихся деятелей культуры, науки и искусства Украины: первого Президента Украины, академика Михаила Грушевского, ученых Дмитрия Антоновича и Григория Павлуцкого, художников Василия Кричевского, Федора Кричевского, Вадима Меллера, Михаила Бойчука, Александра Мурашко, Георгия Нарбута, Николая Бурачека, Михаила Жука, Абрама Маневича.
Українську академію мистецтва було створено 18 грудня 1917 року з ініціативи видатних діячів культури, науки і мистецтва України: першого Президента України, академіка Михайла Грушевського, вчених Дмитра Антоновича і Григорія Павлуцького, художників Василя Кричевського, Федора Кричевського, Вадима Меллера, Михайла Бойчука, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Миколи Бурачека, Михайла Жука, Абрама Маневича.
Мемориальная доска основателям академии искусства Украины (Вознесенский спуск № 20).
Украинская академия искусства была создана 18 декабря 1917 года по инициативе выдающихся деятелей культуры, науки и искусства Украины: первого Президента Украины, академика Михаила Грушевского, ученых Дмитрия Антоновича и Григория Павлуцкого, художников Василия Кричевского, Федора Кричевского, Вадима Меллера, Михаила Бойчука, Александра Мурашко, Георгия Нарбута, Николая Бурачека, Михаила Жука, Абрама Маневича.
Фото травня 2008 року. |
Фото травня 2008 року. |
Погруддя Тараса Шевченка та пам'ятник Святому преподобному Алипію, іконописцю Печерському.
На території Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури встановлено погруддя Тараса Шевченка (скульптор Михайло Лисенко), статую Лесі Українки (скульптор Володимир Прядка), статую колишнього студента інституту Я. Приходька, який загинув під час війни 1941-1945 (скульптор М. Ю. Карбовська) та меморіальний комплекс зі стелою, на якій викарбувано імена студентів і викладачів навчального закладу, які полягли в роки війни. Бюст Тараса Шевченко и памятник Святому преподобному Алипию, иконописцу Печерскому. На территории Национальной академии изобразительного искусства и архитектуры установлены бюст Тараса Шевченко (скульптор Михаил Лисенко), статуя Леси Украинки (скульптор Владимир Прядка), статуя бывшего студента института Я. Приходько, который погиб во время войны 1941-1945 (скульптор М. Ю. Карбовска) и мемориальный комплекс со стеллой, на которой вычеканены имена студентов и преподавателей учебного заведения, которые пали в годы войны. |
Фото серпня 2007 року.
Пам'ятник Косіору С. В. - радянському партійному та державному діячеві.
Пам'ятник було відкрито 1970 (бюст і постамент із сірого граніту; висота 5,7 м).
1984 року на тому ж постаменті було встановлено бюст з бронзи; скульптор І. В. Макогін, архітектори Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Пам'ятник встановлено в сквері на розі вулиць Артема та Глибочицької (Шевченківський район).
На постаменті пам’ятника накреслено:
Памятник Косиору С. В. - советскому партийному и государственному деятелю.
Памятник был открыт в 1970 (бюст и постамент из серого гранита; высота 5,7 м).
В 1984 году на том же постаменте был установлен бюст из бронзы; скульптор И. В. Макогон, архитекторы Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Памятник установлен в сквере на углу улиц Артёма и Глубочицкой (Шевченковский район).
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
Пам'ятник було відкрито 1970 (бюст і постамент із сірого граніту; висота 5,7 м).
1984 року на тому ж постаменті було встановлено бюст з бронзи; скульптор І. В. Макогін, архітектори Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Пам'ятник встановлено в сквері на розі вулиць Артема та Глибочицької (Шевченківський район).
На постаменті пам’ятника накреслено:
«Видатний діяч Коммунічтичної партії і Радянської держави
Станіслав Вікентійович Косіор 1889-1939»
Вночі 20 листопада 2008 року цей пам’ятник було демонтовано.
Станіслав Вікентійович Косіор 1889-1939»
Памятник Косиору С. В. - советскому партийному и государственному деятелю.
Памятник был открыт в 1970 (бюст и постамент из серого гранита; высота 5,7 м).
В 1984 году на том же постаменте был установлен бюст из бронзы; скульптор И. В. Макогон, архитекторы Е. П. Вересов, М. Т. Катернога.
Памятник установлен в сквере на углу улиц Артёма и Глубочицкой (Шевченковский район).
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
«Выдающийся деятель Коммуничтичной партии и Советского государства
Станислав Викентиевич Косиор 1889-1939»
Ночью 20 ноября 2008 года этот памятник был демонтирован.
Станислав Викентиевич Косиор 1889-1939»
Вулиця Мельникова (колишня Велика Дорогожицька) пролягає від Глибочицької вулиці до вулиці Олени Теліги (Шевченківський район, Лук'янівка).
Названа на честь Мельникова Ювеналія Дмитровича (1868-1900) - одного з організаторів марксистських гуртків у Києві.
Вулицю прокладено в 2-ій половині XIX століття як продовження Львівської вулиці (нині вулиця Артема).
1869 року вулиця отримала назву від історичної місцевості Дорогожичі. Сучасна назва - з 1923 року.
На вулиці Мельникова знаходяться інститут Медичних проблем фізичної культури (№ 53),
видавництво «Веселка» і Будинок дитячої книги (№ 63), інші організації, Лук'янівський ринок,
Лук'янівське військове кладовище, телевізійна вежа (380 м).
На вулиці Мельникова в будинку № 45 жив і працював академік АН УРСР Н. Ф. Кащенко (будинок не зберігся),
під № 84 знаходився Акліматизаційний сад АН УРСР, заснований ним у 1913 (територію було забудовано в 70-80-і роки XX століття).
На будинку № 81 встановлено меморіальну дошку письменникові С. В. Васильченко.
У будівлі Медичного училища № 1 (№ 14) в 1941 формувався санітарний потяг № 1078.
У сквері між вулицею Мельникова та вулицею Герцена встановлено пам'ятник І. П. Котляревському.
Наприкінці вулиці в колишньому урочищі Бабин яр споруджено пам'ятник
громадянам міста Києва і військовополоненим, розстріляним німецько-фашистськими загарбниками в Бабиному яру.
Улица Мельникова (бывшая Большая Дорогожицкая) пролегает от Глубочицкой улицы до улицы Олены Телигы (Шевченковский район, Лукьяновка). Названа в честь Мельникова Ювеналия Дмитриевича (1868-1900) - одного из организаторов марксистских кружков в Киеве. Улица проложена во 2-й половине XIX века как продолжение Львовской улицы (ныне улица Артёма). В 1869 она получила название от исторической местности Дорогожичи. Современное название - с 1923. На улице Мельникова находятся институт Медицинских проблем физической культуры (№ 53), издательство «Веселка» и Дом детской книги (№ 63), другие организации, Лукьяновский рынок, Лукьяновское воинское кладбище, телевизионная вышка (380 м). На улице Мельникова в доме № 45 жил и работал академик АН УССР Н. Ф. Кащенко (дом не сохранился), под № 84 находился Акклиматизационный сад АН УССР, основанный им в 1913 (территория застроена в 70-80-е годы XX века). На доме № 81 установлена мемориальная доска писателю С. В. Васильченко. В здании Медицинского училища № 1 (№ 14) в 1941 формировался санитарный поезд № 1078. В сквере между улицей Мельникова и улицей Герцена установлен памятник И. П. Котляревскому. В конце улицы в бывшем урочище Бабий яр сооружён памятник гражданам города Киева и военнопленным, расстрелянным немецко-фашистскими захватчиками в Бабьем яру.
Улица Мельникова (бывшая Большая Дорогожицкая) пролегает от Глубочицкой улицы до улицы Олены Телигы (Шевченковский район, Лукьяновка). Названа в честь Мельникова Ювеналия Дмитриевича (1868-1900) - одного из организаторов марксистских кружков в Киеве. Улица проложена во 2-й половине XIX века как продолжение Львовской улицы (ныне улица Артёма). В 1869 она получила название от исторической местности Дорогожичи. Современное название - с 1923. На улице Мельникова находятся институт Медицинских проблем физической культуры (№ 53), издательство «Веселка» и Дом детской книги (№ 63), другие организации, Лукьяновский рынок, Лукьяновское воинское кладбище, телевизионная вышка (380 м). На улице Мельникова в доме № 45 жил и работал академик АН УССР Н. Ф. Кащенко (дом не сохранился), под № 84 находился Акклиматизационный сад АН УССР, основанный им в 1913 (территория застроена в 70-80-е годы XX века). На доме № 81 установлена мемориальная доска писателю С. В. Васильченко. В здании Медицинского училища № 1 (№ 14) в 1941 формировался санитарный поезд № 1078. В сквере между улицей Мельникова и улицей Герцена установлен памятник И. П. Котляревскому. В конце улицы в бывшем урочище Бабий яр сооружён памятник гражданам города Киева и военнопленным, расстрелянным немецко-фашистскими захватчиками в Бабьем яру.
Фото червня 2007 року.
Пам’ятник Івану Петровичу Котляревському.
Встановлено на честь Котляревського Івана Петровича (1769-1838) - видатного українського письменника, першого класика нової української літератури. Автор поеми «Енеїда» (1798), п'єс «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародій» (1841).
Пам'ятник - бронзовий бюст письменника; відлито разом з постаментом-колоною, прикрашеною тематичними рельєфами за мотивами творів І. П. Котляревського. Встановлено на стилобаті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архітектор А. Ф. Ігнащенко. Відкрито 1975 у сквері на розі вулиць Мельникова та Герцена.
На постаменті пам’ятника накреслено:
Памятник Ивану Петровичу Котляревскому.
Установлен в честь Котляревского Ивана Петровича (1769-1838) - выдающегося украинского писателя, первого классика новой украинской литературы. Автор поэмы «Энеида» (1798), пьес «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародей» (1841).
Памятник - бронзовый бюст писателя; отлит вместе с постаментом-колонной, украшенной тематическими рельефами по мотивам произведений И. П. Котляревского. Установлен на стилобате из красного гранита. Общая высота памятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архитектор А. Ф. Игнащенко. Открыт в 1975 в сквере на углу улиц Мельникова и Герцена.
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
Встановлено на честь Котляревського Івана Петровича (1769-1838) - видатного українського письменника, першого класика нової української літератури. Автор поеми «Енеїда» (1798), п'єс «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародій» (1841).
Пам'ятник - бронзовий бюст письменника; відлито разом з постаментом-колоною, прикрашеною тематичними рельєфами за мотивами творів І. П. Котляревського. Встановлено на стилобаті з червоного граніту. Загальна висота пам'ятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архітектор А. Ф. Ігнащенко. Відкрито 1975 у сквері на розі вулиць Мельникова та Герцена.
На постаменті пам’ятника накреслено:
«Іван Петрович Котляревський 1769-1838»
Памятник Ивану Петровичу Котляревскому.
Установлен в честь Котляревского Ивана Петровича (1769-1838) - выдающегося украинского писателя, первого классика новой украинской литературы. Автор поэмы «Энеида» (1798), пьес «Наталка Полтавка» (1838), «Солдат-чародей» (1841).
Памятник - бронзовый бюст писателя; отлит вместе с постаментом-колонной, украшенной тематическими рельефами по мотивам произведений И. П. Котляревского. Установлен на стилобате из красного гранита. Общая высота памятника - 5,5 м. Скульптор Г. Н. Кальченко, архитектор А. Ф. Игнащенко. Открыт в 1975 в сквере на углу улиц Мельникова и Герцена.
На постаменте памятника начертано (на Украинском языке):
«Иван Петрович Котляревский 1769-1838»
Фото квітня 2012 року. |
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Мельникова, 36/1).
Загальний вид. Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко (ул. Мельникова, 36/1). Общий вид. |
Фото квітня 2012 року. |
Фото квітня 2012 року. |
Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
У головному холі інституту. Институт международных отношений Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. В главном холле института. |
Дорогожичі - історична місцевість у сучасному Шевченківському районі Києва.
У XI-XIII століттях - урочище на північній околиці Києва, куди сходилися шляхи з
Вишгороду,
Чернігова,
Новгорода, Смоленську
та інших міст, зокрема шлях, що вів до північної брами Києва - т. зв. Дорогожище (звідси й назва місцевості).
Як свідчить літопис, Дорогожичі знаходилися «під святим Кирилом», тобто біля Дніпра, нижче
Кирилівського монастиря.
Дорогожичі неодноразово були місцем битв між князями, що ворогували (980, 1146, 1169).
Нині пам'ять про Дорогожичі зберігається в назві Дорогожицької вулиці, станції
метро «Дорогожичі» тощо.
До 1923 року нинішня вулиця Мельникова називалася Великою Дорогожицькою.
Дорогожичи - историческая местность в современном Шевченковском районе Киева. В XI-XIII веках - урочище на северной окраине Киева, куда сходились пути из Вышгорода, Чернигова, Новгорода, Смоленска и других городов, в частности путь, который вёл к северным воротам Киева - т. наз. Дорогожище (отсюда название местности). Как свидетельствует летопись, Дорогожичи находились «под святым Кириллом», т. е. возле Днепра, ниже Кирилловского монастыря. Дорогожичи неоднократно являлись местом сражений между враждовавшими князьями (980, 1146, 1169). Ныне память о Дорогожичах сохраняется в названии Дорогожицкой улицы, станции метро «Дорогожичи» и др. До 1923 года нынешняя улица Мельникова называлась Большой Дорогожицкой.
Дорогожичи - историческая местность в современном Шевченковском районе Киева. В XI-XIII веках - урочище на северной окраине Киева, куда сходились пути из Вышгорода, Чернигова, Новгорода, Смоленска и других городов, в частности путь, который вёл к северным воротам Киева - т. наз. Дорогожище (отсюда название местности). Как свидетельствует летопись, Дорогожичи находились «под святым Кириллом», т. е. возле Днепра, ниже Кирилловского монастыря. Дорогожичи неоднократно являлись местом сражений между враждовавшими князьями (980, 1146, 1169). Ныне память о Дорогожичах сохраняется в названии Дорогожицкой улицы, станции метро «Дорогожичи» и др. До 1923 года нынешняя улица Мельникова называлась Большой Дорогожицкой.
Фото січня 2005 року.
Пам'ятник громадянам міста Києва і військовополоненим, розстріляним німецько-фашистськими загарбниками в Бабиному яру.
Відкрито 2.VII 1976 (скульптори М. Г. Лисенко, А. П. Вітрик і В. В. Сухенко,
архітектори А. Ф. Ігнащенко, Н. К. Іванченко і В. Н. Іванченков). Являє собою
багатофігурну композицію з бронзи. Встановлено в парку на Сирці.
Загальна висота пам'ятника з боку вул. Дорогожицької - 10 м, з боку вул. Мельникова - 14 м.
Перед пам'ятником - бронзові плити з написами (трьома мовами: українською, російською та іврит) «Тут у 1941-1943 роках німецько-фашистськими загарбниками було розстріляно понад СТО ТИСЯЧ громадян міста Києва і військовополонених».
Памятник гражданам города Киева и военнопленным, расстрелянным немецко-фашистскими захватчиками в Бабьем яру. Открыт 2.VII 1976 (скульпторы М. Г. Лысенко, А. П. Витрик и В. В. Сухенко, архитекторы А. Ф. Игнащенко, Н. К. Иванченко и В. Н. Иванченков). Представляет собой многофигурную композицию из бронзы. Установлен в парке на Сырце. Общая высота памятника со стороны ул. Дорогожицкой - 10 м, со стороны ул. Мельникова - 14 м.
Перед памятником - бронзовые плиты с надписями (на трех языках: украинском, русском и иврит) «Здесь в 1941-1943 годах немецко-фашистскими захватчиками были расстреляны свыше СТА ТЫСЯЧ граждан города Киева и военнопленных».
Перед пам'ятником - бронзові плити з написами (трьома мовами: українською, російською та іврит) «Тут у 1941-1943 роках німецько-фашистськими загарбниками було розстріляно понад СТО ТИСЯЧ громадян міста Києва і військовополонених».
Памятник гражданам города Киева и военнопленным, расстрелянным немецко-фашистскими захватчиками в Бабьем яру. Открыт 2.VII 1976 (скульпторы М. Г. Лысенко, А. П. Витрик и В. В. Сухенко, архитекторы А. Ф. Игнащенко, Н. К. Иванченко и В. Н. Иванченков). Представляет собой многофигурную композицию из бронзы. Установлен в парке на Сырце. Общая высота памятника со стороны ул. Дорогожицкой - 10 м, со стороны ул. Мельникова - 14 м.
Перед памятником - бронзовые плиты с надписями (на трех языках: украинском, русском и иврит) «Здесь в 1941-1943 годах немецко-фашистскими захватчиками были расстреляны свыше СТА ТЫСЯЧ граждан города Киева и военнопленных».
Бабин яр - урочище в нинішньому Шевченківському районі,
між вулицями Дорогожицька, Мельникова, Коротченко та Дем’яна Бідного.
До забудови Бабиного яру тут був один з найбільших на території Києва
ярів (довжина - близько 2,5 км, глибина - понад 50 м). В період
тимчасової німецько-фашистської окупації Києва в 1941-43 - місце
масового знищення гітлерівцями мирного населення міста Києва та
військовополонених. Всього в Бабиному яру загинуло понад 100 тисяч людей.
Бабий яр - урочище в нынешнем Шевченковском районе, между улицами Дорогожицкой, Мельникова, Коротченко и Демьяна Бедного. До застройки Бабьего яра здесь был один из самых больших на территории Киева оврагов (длина - около 2,5 км, глубина - свыше 50 м). В период временной немецко-фашистской оккупации Киева в 1941-43 - место массового уничтожения гитлеровцами мирного населения города Киева и военнопленных. Всего в Бабьем яру погибло свыше 100 тысяч человек.
Бабий яр - урочище в нынешнем Шевченковском районе, между улицами Дорогожицкой, Мельникова, Коротченко и Демьяна Бедного. До застройки Бабьего яра здесь был один из самых больших на территории Киева оврагов (длина - около 2,5 км, глубина - свыше 50 м). В период временной немецко-фашистской оккупации Киева в 1941-43 - место массового уничтожения гитлеровцами мирного населения города Киева и военнопленных. Всего в Бабьем яру погибло свыше 100 тысяч человек.
Першоджерела:
# “Київ. Енциклопедичний довідник”, Головна редакція УРЕ, Київ-1981.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Вікіпедія.
# “Киев. Энциклопедический справочник”, Главная редакция УСЭ, Киев-1985.
# Вікіпедія.
Пропоную мої інші тематичні колекції про Київ:
